Курсова робота

Застосування мінеральних вод при виразковій хворобі та хронічному
гастриті

Зміст

Вступ.

І. Огляд літератури.

ІІ. Матеріали і методи досліджень.

ІІІ. Результати досліджень.

ІV. Обговорення результатів дослідження

Особливості механізму дії мінеральних вод на виразковій

хворобі та хронічному гастриті.

Застосування мінеральних вод Буковини при хронічному

гастриті та виразковій хворобі.

Лікування мінеральними водами оперованого шлунка.

Висновки

Список літератури.

Додатки

Вступ

В комплексній терапії захворюванню травного каналу велика роль
відводиться санаторно-курортному лікуванню – сильному фактору в
закріпленні біологічного механізму захисно-пристосованих реакцій
організму.

Велика увага приділяється розвитку місцевих курортних баз, що в значній
мірі сприяє більш повному практичному використанню джерел мінеральних
вод.

Практика показала, а наукові дослідження підтвердили велику ефективність
лікування на місцевих курортах, в звичайних кліматичних умовах, так як
акліматизація буває довгою і не завжди безхворобною.

Велике розповсюдження в лікуванні виразкової хвороби і хронічного
гастриту дістають мінеральні води Буковини. В наш час досліджений
хімічний склад більше 100 джерел, розміщених на території Чернівецької
області, 20 із яких можуть бути використані для внутрішнього
застосування. Експериментальні роботи авторів (№6) свідчать про зниження
секції шлункового соку, вільної соляної кислоти, а також
пепсиноутворення під дією сульфатно-алюмінієвої мінеральної води Лунки.
Авторів (№7) підкреслює виражений гальмуючий вплив
гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води Брусницька на основні функції
шлунка. Авторів (№8) відмічають стимулюючу дію хлоридно-натрієвої
мінеральної води Черешенка на секреторну, кислотоутворюючу і моторну
функції шлунка хворих хронічним гастритом. Аналогічні дані в
експерименті отримані авторів (№9). Благотворний вплив на протікання
хронічного гастриту дають мінеральні води Дубова роща, Ожевська.

Профілактичний напрямок охорони здоров’я забезпечує етапність надання
медичної допомоги. При раціональному використанні таких етапів, як
стаціонар, поліклініка, курорт, можна добитися в 70% достатньо довгої
медичної, а потім, і соціально-трудової реабілітації. Цей показник може
бути значно збільшений шляхом застосування в практику раціональних
реабілітаційних міроприємств.

В Чернівецькій області організовано реабілітаційне відділення для
гастроентерологічних хворих. Використовуються також профілакторії при
великих підприємствах, проводиться амбулаторне лікування хворих в
гастроентерологічних кабінетах. В комплексі реабілітаційних міроприємств
використовується лікування мінеральними водами.

І. Огляд літератури

Поживні речовини і харчові продукти

Всі живі організми живляться – будують своє тіло з речовин, що їх вони
дістають із зовнішнього середовища.

Головні поживні речовини в їжі людини – це органічні сполуки. Крім того.
в ній повинні бути вода і мінеральні солі, а також особливі речовини –
вітаміни, про значення яких ви дізнаєтеся з теми “Обмін речовин”.

Органічні сполуки, як ви знаєте з ботаніки, утворюються в рослинних
організмах з неорганічних речовин – двоокису вуглецю, води та
мінеральних солей – від впливом енергії, яку випромінює сонце. Тварини й
людина не можуть самі будувати органічні сполуки з неорганічних.
Джерелом їх живлення є вуглеводи, жири та білки, утворені рослинами. Ми
дістаємо необхідні нам органічні сполуки та мінеральні солі з їжі
рослинного і тваринного походження.

Поживні речовини засвоюються організмом. Тому він росте, клітини його
розмножуються, а ті речовини, які він втрачає у процесі своєї
життєдіяльності, змінюються новими. Отже, поживні речовини, які містить
у собі їжа, — це будівельний матеріал організму.

Зміст органічних сполук в харчових продуктах рослинного походження.

Харчові продукти Приблизна кількість грамів в 100 г харчових продуктів

білки жири вуглеводи

Житній хліб 5,4 0,6 39,3

Пшеничний хліб 5,7 0,4 56,0

Манні крупи 9,5 0,7 70,3

Гречані крупи 8,0 1,5 64,4

Пшоно 8,1 2,2 63,7

Рис 6,5 1,8 77,7

Картопля 1,3 0,1 18,5

Горох 19,3 3,2 50,3

Морква 0,7 0,2 7,4

Капуста свіжа 1,1 0,1 4,1

Одночасно з засвоєнянням органічних сполук у всіх наших органах.
Тканинах, клітинах безперервно відбувається їх хімічний розпад і
окислення. При цих процесах енергію, яка свого часу пішла на утворення
рослинами органічних сполук з неорганічних, використовують усі клітини
тіла.

Отже, органічні сполуки, що надходять в організм з їжею, — це джерело
енергії, необхідної для його життєдіяльності.

Наша їжа містить собі всі необхідні людському організмові поживні
речовини.

Більшість поживних речовин, що надходять в організм з харчовими
продуктами, він не може використати безпосередньо. Попавши в організм,
вони спочатку подрібнюються, а потім проходять ряд складних хімічних
змін. Початкові стадії цих змін відбувається в травній системі. Коли їжа
проходить о травному тракту, на неї діють травні соки. Завдяки цим сокам
відбувається поступове розщеплення складних молекул нерозчинних
вуглеводів (наприклад, крохмалю), жирів і білків на молекули, що мають
простішу будову. Речовини, що утворюються після розщеплення, розчинні у
воді.

Вміст органічних сполук у харчових продуктах тваринного походження

Харчові продукти Приблизна кількість грамів в 100 г харчових продуктів

білки жири вуглеводи

Яловичина середньої вгодованості 19,0 8,0 —

Свинина жирна 14,5 37,3 —

Печінка 16,7 3,7 2,7

Сало яловиче топлене 0,5 89,0 —

Риба свіжа (короп) 8,6 1,2 —

Молоко коров’яче незбиране 3,1 3,4 4,9

Сметана 3,3 30,2 2,5

Сир голландський 24,9 29,9 2,3

Сир нежирний 16,8 0,4 0,9

Масло вершкове 0,5 79,3 0,4

Великі молекули крохмалю розщеплюються на велику кількість молекул
виноградного цукру – глюкози, жири утворюють гліцерин та жирні кислоти,
а молекули білків розщеплюються кінець кінцем на безліч молекул
амінокислот. З продуктів розщеплення білків, жирів і вуглеводів в нашому
організмі утворюються тільки йому властиві органічні сполуки. Вони
відрізняються будовою своїх молекул від тих речовин, які ми дістали з
їжею.

Механічна обробка їжі і хімічне розщеплення її органічних сполук у
травній системі називають травленням.

Будова органів травлення

Травний канал починається ротовою порожниною. На щелепах розміщені зуби.
Кожний зуб має корінь, що сидить у глибокій комірці щелепної кістки,
шийку, занурену в ясна. І коронку, що виступає в ротову порожнину. Зуб
складається з твердої речовини, схожої на кісткову.

Всередині зуба є порожнина. У м’якуші, що заповнює порожнину зуба,
розгладжуються кровоносні судини і нерв. Тверда зубна емаль покриває
коронку зовні, оберігаючи зуб від псування – стирання і проникнення
мікробів.

У новонародженої дитини немає зубів. Приблизно з шести місяців у дітей
починають з’являтися молочні зуби. Які до 10-12 років випадають і
змінюються постійними. Остання пора зубів – зуби мудрості – звичайно
появляються у людини в 20-22 роки.

У дорослих людей 32 зуби. Їх будова неоднакова, бо вони виконують різні
функції.

На верхній і нижній щелепах спереду є по 4 полоских різці. За ними з
кожного боку розміщується по одному загостреному іклу. Під час їди ми
відкушуємо їжу різцями і іклами. За іклами розміщено по два малих і по 3
великих кутніх зуби з кожного боку. Їх коронки мають широкі бугристі
жувальні поверхні. Кутніми зубами ми кришимо і подрібнюємо їжу,
пережовуємо її. Подрібнення їжі в порожнині рота полегшує її
перетравлення. Тому під час їжі треба добре пережовувати їжу. У людей,
що втратили зуби, травлення порушується. Це часто призводить до
захворювань шлунка і кишечника. Ось чому дуже важливо берегти свої зуби,
додержувати гігієнічних правил запобігання їх псування, доглядати їх.

Розкушуючи горіхи, кісточки чорносливу, абрикос, вишень, розгризаючи
кістки або дуже тверді цукерки, ми можемо пошкодити зубну емаль. Якщо
відразу після гарячої їжі ми п’ємо холодну воду або їмо морозиво, то на
емалі утворюються тріщинки, і в зубну речовину попадають мікроби.
Заражений зуб починає хворіти і поступово руйнується.

Щоб уберегти зуби від псування, не можна також допускати, щоб у ротовій
порожнині і особливо між зубами збиралися рештки їжі, бо вони створюють
сприятливе середовище для розмноження мікробів. Треба очищати зуби від
жовтуватого нальоту, що складається в основному з різних
мікроорганізмів. Для цього треба щодня перед сном чистити зуби зубним
порошком або пастою, а також полоскати рот теплою водою після їди.

Пережовуючи їжу, ми пересуваємо її в порожнині та язиком. В ньому
розміщується значна частина рецепторів, завдяки яким ми відчуваємо смак
їжі. Але для людини, на відміну від тварин, язик має особливе значення:
він разом з губами та щелепами дає нам можливість вимовляти
членороздільні звуки.

В роті їжа змочується синьою, яку виділяють три пари великих слинних
залоз та численні невеликі залози, розміщенні у слизовій оболонці, що
вистилає ротову порожнину. Тут починаються процеси розщеплення поживних
речовин їжі під впливом слини.

Проковтнута їжа прослизає в глотку потім потрапляє в стравохід, а далі –
в шлунок.

У шлунку – великому об’ємистому відділі травного каналу – триває
розщеплення поживних речовин, що почалося в ротовій порожнині. Шлунок
вистилає слизова оболонка, в якій розміщені численні дрібні залози. Ці
залози виділяють шлунковий сік, який у процесі травлення діє на їжу
протягом кількох годин. Весь шлунок пронизаний кровоносними судинами та
нервами. В шлунку, їжа весь час перемішується. Поступово переходить від
вхідної частини через дно і тіло шлунка до вихідної його частини.
Перемішування їжі і її проходження забезпечується мускулатурою шлунка.

Із шлунка харчова маса поступає в початковий відділ тонкого кишечника –
дванадцятипалу кишку.

Шлунковий сік новонародженого містить ферменти, молочну та соляну
кислоти і кухонну сіль, які звичайно є і в дорослих. У шлунковому вмісті
дітей грудного віку знаходять сичужний фермент (лабфермент, хімозик),
який має велике значення для перетравлення молочних білків. Активність
лабферменту наростає протягом першого року життя дитини.

Активність пепсину, який розщеплює гідролітично більшість альбумінів до
альбумоз і лептонів, значно. Мірою залежить від стану здоров’я дитини,
індивідуальних особливостей її організму, способу вигодовування та інших
факторів.

Ліпаза шлунка, активована соляною кислотою, відзначається у дітей
особливістю розщепленювати тільки добре емільгований жир, особливо жир
молока. Активність ліпази наростає з віком дитини і зазнає впливу всіх
ендо – та екзогенних перелічених вище факторів, так само як і інші
ферменти травлення. У шлунку близько % емульгованих жирів їжі
розщеплюється до гліцерину і жирних кислот.

Соляну килсоут, яка є важливою частиною шлукоовго соку,виявляють у
вільному і зв’язаному вигляді вже у новонароджених. Кількість її з віком
дитини збільшується, що сприяє ферментативному розщепленню білків і
жирів у шлунку. Від кількості соляної кислоти залежить також
бактерицидні властивості шлункового вмісту. Ступінь кислотності залежить
від характеру прийнятої їжі та стану здоров’я дитини.

Загальна тривалість Шуркового травлення залежить насамперед від складу
та характеру їжі. При природному вигодовуванні у здорової дитини
залишків грудного молока в шлунку немає вже через 2-3 год.; коров’яче
молоко виявляють протягом тривалішого часу – через 3-4 год.

З шлунка їжа надходить у першу петлю тонких кишок, що дістала назву
дванадцятипалої кишки в зв’язку з тим, що вона приблизно в 12 раз довша
від ширини пальця. В дванадцятипалу кишку впадають вивідні протоки двох
великих залоз: підшлункової і печінки. Перша з них виділяє підшлунковий
сін, а друга – жовч. У дванадцятипалій кишці під дією підшукового соку
відбуваються дуже важливі процеси розщеплення поживних речовин.

Найдовша частина травного каналу – це тонкі кишки. В слизовій оболонці
тонких кишок є безліч маленьких залоз. Вони виділяють кишковий сік. В
тонких кишках закінчується розщеплення поживних речовин і всмоктуються у
кров продукти розщеплення. Неперетравлені рештки їжі надходять з тонких
кишок у товсті.

В товстих кишках збираються перетравлені рештки їжі, які мають бути
видалені з організму. Біля місця, де тонкі кишки переходять у товсті,
розміщена сліпа кишка, що має форму мішка. Від сліпої кишки відходять
донизу червоподібний відросток – апендикс. У травоїдних тварин апендикс
довгий і місткий. Він відіграє важливу роль в розщепленні
важко-перетравлюваної рослинної їжі.

Проникнення в апендикс людини хвороботворних мікроорганізмів або
частинок перетравлюваної їжі може викликати захворювання – апендицит.
Загострення апендициту іноді загрожує життю людини. Тоді хворому роблять
операцію: виділяють апендикс. Часто у видалених апендиксах знаходять
вишневі, виноградні, яблучні і рідше сливові кісточки, лузгу соняшника
(насіння). Тому треба пильнувати, щоб разом з їжею не проковтнути
неїстивних твердих предметів.

Товсті кишки закінчуються прямою кишкою, через яку з організму
виводяться неперетравлені рештки їжі.

Травлення в порожнині рота. Ковтання

У ротовій порожнині відбувається не тільки механічне подрібнення їжі. В
ній починається розщеплення крохмалю під впливом травного соку – слини.

Слина виділяється в порожнину рота людини, через вивідні протоки трьох
пар великих слинних залоз і з численних дрібних залоз.

Видатний російський фізіолог І.П. Павлов розробив метод накладання
фістул на слинні залози тварин. Фістула – це отвір, що виходить на
поверхню тіла людини або тварини, який виникає в результаті хвороби або
робиться хірургічним способом; через фістулу виділяється та чи інша
рідина, що утворюється в організмі. Як же роблять операцію?

Отвір, крізь який протока однієї із слинних залоз впадає у ротову
порожнину, вирізують з кусочком слизової оболонки, яка його оточує.
Потім звільняють протоку по всій її довжині з тканин, в яких вона
лежить, і виводять з порожнини рота назовні крізь отвір протоки,
пришивають до шкіри щоки. Тепер слина витікає з залози не в порожнину
рота, а назовні.

Всі інші слинні залози оперованого собаки виділяють слину в ротову
порожнину в кількості, достатній для змочування їжі і розщеплення
крохмалю, що в ній міститься.

У собаки, на відміну від людини, слина не виділяється безперервно, а
тому на собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення.
Поки собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення. Поки
собаці не дають їжі, слина крізь фістулу не виділяється. Але досить їжі
попасти в ротову порожнину тварини, як з фістули починає капати слина.
І.П. Павлов вияснив, що слина виділяється рефлекторно.

Дія їжі подразнює рецептори, розміщені на язиці і в слизовій оболонці,
що вистилає порожнину рота. В них виникає збудження, яке проводиться по
відростках доцентрових нейронів в центр слиновиділення, який знаходиться
в довгастому мозку. Тут збудження передається на відцентрові нейрони,
проводиться по їх відростках до слинних залоз, і вони починають виділяти
слину. Така є дуга найпростішого слиновидільного рефлексу.

Спостереження над фістульними собаками показали, що слина може
виділятися в них не тільки під час їди, а й тоді, коли їм тільки
показують або дають понюхати їжу. Такі рефлекси відкрив І.П. Павлов. Він
назва їх умовними рефлексами. Умовні слиновидільні рефлекси є і в
людини. Коли ми бачимо смачну їжу, відчуваємо її запах або чуємо із
сусідньої кімнати побрязкування посуду, у нас виділяється багато слини.
Умовні рефлекси у тварин і людей не природжені, а набуваються протягом
життя. Цим умовні рефлекси відрізняються від безумовних, які передаються
потомкам від батьків. До безумовних рефлексів належить, наприклад,
слиновиділення, коли їжа попадає в ротову порожнину, чхання. Кашель.
Слина, що виділяється в ротову порожнину, змочує подрібнену зубами їжу.

Під дією слини у порожнині рота розщеплюється вуглевод крохмаль. З його
складних молекул утворюються молекули глюкози, які мають простішу
будову. Чим же пояснюється така дія слини?

У слині є два ферменти, що виробляються в епітеліальних клітинах слинних
залоз. Під дією першого з них крохмаль розщеплюється на речовини, що
мають не такі складні молекули. В присутності другого ферменту ці
речовини перетворюються в глюкозу. Будова молекули в неї ще простіша.

Отже, в ротовій порожнині, поряд з механічним подрібненням їжі,
починається розщеплення крохмалю.

Розщеплення поживних речовин їжі відбувається завдяки ферментам, які
містять в травних соках. Одні ферменти діють на вуглеводи, другі – на
жири, треті – на білки. Кожний з травних ферментів може діяти на
речовини їжі тільки в певних умовах. Розглянемо, які умови необхідні для
того, щоб діяли ферменти слини.

При низькій температурі або, коли додати до слини кислоти, її ферменти
не діють на крохмаль. Процес розщеплення крохмалю проходить найкраще в
слаболужному середовищі при температурі 37-38о. Саме такі є умови в
ротовій порожнині.

У курців травлення в ротовій порожнині порушується. У них виділяється
дуже багато слини, але діє вона на крохмаль недостатньо, бо деякі
речовини, що містяться у тютюновому димі, зменшують активність ферментів
слини.

Коли грудочка пережованої і просоченої слиною їжі попадає на корінь
язика, рецептори, які там є, подразнюються. У відповідь на це
подразнення рефлекторно скорочується багато м’язів, що беруть участь у
ковтанні. Надгортанний хрящ опускається і перегороджує їжі шлях у
гортань, а м’яке піднебіння, що обмежовує ротову порожнину ззаду,
піднімається і закриває вхід у носоглотку, і грудочка їжі проштовхується
у глотку. Якщо у порожнині рота немає їжі або рідини, що подразнює
рецептори, які є в її глибині, то ковтання не може здійснитися. З глотки
грудочка їжі попадає в стравохід, по стінках якого пробігають
хвилеподібні скорочення, що проштовхують їжу в шлунок.

Травлення в шлунку

Щоб вивчити травлення в шлунку, дослідники накладали фістулу на шлунок
собаки. Вперше таку операцію зробив у 1842 р. російський хірург В.О.
Басов. Як же робиться ця операція? На шкірі і черевних м’язах тварини
роблять розріз. Крізь нього проникають у черевну порожнину собаки.
Добравшись до шлунка, прорізують невеликий отвір у його стінці, куди
вставляють спеціальну металеву трубку. Її виводять на поверхню живота,
закривають пробкою і зашивають розріз. Через такі фістулу в будь-який
час можна взяти для дослідження вміст шлунка.

Але такі дослідження не давали можливості встановити причини, що
викликають шлункове соковиділення. Щоб вияснити їх, І.П. Павло розробив
операцію, при якій накладання фістули на шлунок тварини поєднувалось з
перерізуванням стравоходу. Кінці обох відрізків стравоходу – переднього,
зв’язаного з порожниною рота, і задньою, що веде в шлунок, Павло вшивав
у проріз на шиї, і вони відкривалися назовні.

В оперованого собаки їжа підчас їди не попадала в шлунок, а випадала
назовні. Але незважаючи на це, при такому удаваному годуванні з фістули
шлунка починав витікати чистий шлунковий сік. Цей дослід показав, що
шлунковий сік, як слина, виділяється рефлекторно. Соковидільний рефлекс
викликається подразненням їжею рецепторів, якій є на язиці і в слизовій
оболонці рота. Збудження від цих рецепторів проводиться довгастий
мозок. Звідти збудження проводиться по відцентрових нервах до залоз
шлунка, і, хоч у ньому немає їжі, виділяється багато шлункового соку.

Фістульні собаки з перерізаним стравоходом роками живуть у фізіологічних
лабораторіях. Тваринам вводять в шлунок їжу і питво через відрізок
стравоходу або безпосередньо у фістулу.

Дослід з удаваним годуванням показали, що рефлекторне виділення
шлункового соку триває після їди приблизно дві години. Кількість його
поступово зменшується. Виявилося також, що у піддослідних собак
шлунковий сік виділяється не тільки тоді, коли їжа попадає в порожнину
рота, а й тоді, коли вони бачать їжу або відчувають її запах.

Таким чином, поряд з природженими, безумовними рефлексами виділення
шлункового соку, є і умовні, що утворюються протягом життя тварин.

Завдяки таким рефлексам сік починає виділятися за деякий час до
приймання їжі. Це має важливе значення для травлення: їжа попадає в
шлунок, коли в ньому вже є сік, який відразу починає розщепляти поживні
речовини. І.П. Павлов назвав сік, що виділяється в шлунку на вигляд і
запах їжі, апетитним.

Розщеплення білків у травному тракті – це складний процес, що
складається з кількох ступенів. Він починається в шлунку під впливом
одного з ферментів, які містить у собі шлунковий сік. У шлунку дуже
складні білкові молекули розщеплюються на молекули трохи простішої
будови. Фермент шлункового соку, що розщеплює білки, може діяти тільки в
певних умовах – при температурі нашого тіла і в кислому середовищі. Таке
середовище в шлунку створює соляна кислота, невелику кількість якої
містить у собі шлунковий сік.

При деяких захворюваннях шлунковий сік людини містить в собі недостатню
кількість соляної кислоти. Тому лікарі приписують їй приймати перед їдою
дуже слабкий розчин соляної кислоти, виготовленої в аптеці.

Нескладний досвід дає змогу простежити, як діє шлунковий сік на білки. В
пробірку наливають трохи натурального шлункового соку і додають до нього
тонких пластівців білка напівзвареного курячого яйця. Потім пробірку
видержують приблизно протягом півгодини при температурі 38-39о.
Пластівці білка поступово “тануть” і нарешті розчиняються цілком.

Їжа в шлунку просочується шлунковим соком поступово. Тому розщеплення
білків починається з поверхні грудочки їжі, а в глибині її, де ще
збереглася слабко лужна реакція, протягом 2-30 хвилин триває розщеплення
крохмалю ферментами слини. Тільки, коли мине це час, кислий шлунковий
сік просочує грудочку цілком. Тоді дія ферментів слини припиняється.
Тепер в усій грудочці відбувається розщеплення білків. Воно триває
протягом усього час, поки їжа знаходиться в шлунку.

В шлунку їжа, перетравлюючись, затримується на –8 годин. Тим часом,
рефлекторне виділення шлункового соку триває тільки близько двох годин.
Яке ж значення має таке тривале перебування їжі в шлунку? Вияснити це
допомогла дуже складна операція на собаці, яку на диво точно виконав
І.П. Павлов.

З дна шлунка собаки Павлов викроював клапоть, не відокремлюючи його від
шлунка і цілком зберігаючи кровоносні судини і нерви, що до нього
підходять. Наклавши на шлунок у тому місці, з якого було виділено кусок
дна, Павлов зшивав к клаптя мішечок, який н сполучався з шлунком. Такий
мішечок дістав назву малого, або “Павловського” шлуночка. З нього І.П.
Павлов виводив фістулу крізь стінку живота собаки. З’їдена оперованою
тваринною їжа перетравлюється в основному відділі шлунка. Але в цей час
з фістули в малому шлуночку, куди їжа не проходить, виділяється багато
чистого шлункового соку.

У собак з малим шлуночком соковиділення відбувається протягом усього
часу, поки їжа, перетравлюючись, перебуває в основному відділ шлунка.
Ряд дослідів, проведених іншими дослідниками, дав можливість пояснити
цей факт. Ознайомимося з одним з таких дослідів.

Кровоносні системи двох собак з фістулами шлунка з’єднали трубками, і в
обох тварин починав витікати з фістул шлунковий сік. Очевидно, в стінках
шлунка першої тварини при стиканні з їжею утворювалась особлива
речовина, яка попадала в крав. Пройшовши разом з нею по кров’яному руслу
обох собак, вона приносилась до шлункових залоз тварин і викликала
соковиділення.

У результаті досліджень удалося установити також, що деяка частина
речовин, що утворюються в шлунку при розщепленні білків, всмоктуються
через слизову оболонку в кров. Ці речовини теж проходять з кров’ю по
обох колах кровообігу і попадають до шлункових залоз, викликаючи
соковиділення.

Тепер ясно, чому протягом усього часу. поки у шлунку знаходиться їжа, що
перетравлюється, його залози виділяють шлунковий сік.

Напіврідка харчова кашка, що утворилася в шлунку, повільно пересувається
в його звужену вихідну частину.

Зміна поживних речовин у кишечнику

В тонких кишках триває розщеплення поживних речовин, які містяться в
харчовій кашці, що надходить у кишечник з шлунка. Хвилеподібні
скорочення стінок кишок поступово просувають харчову кашку по кишечнику.
Дуже важливі процеси розщеплення білків, жирів і вуглеводів,
відбуваються в першому відділі кишечника – дванадцятипалій кишці, куди
впадають вивідні протоки печінки та підшлункової залози.

Травлення в дванадцятипалій кишці відбувається під впливом підшлункового
соку. Три ферменти цього соку діють на всі поживні органічні сполуки.
Під впливом першої з ферментів в основному закінчується розщеплення
білків до утворення розчинних у воді амінокислот, яке почалося в шлунку.
Під впливом другого відбувається розщеплення жирів на гліцерин та жирні
кислоти. У присутності третього ферменту крохмаль, на який не подіяла
слина, розщеплюється на молекули глюкози.

Своєю довжиною тонкі кишки в 3-4 рази перевищують зріст людини. В їх
слизовий оболонці є величезна кількість найдрібніших залоз. Проходячи по
тонких кишках, харчова кашка подразнює залози, і вони виділяють кишковий
сік. Під впливом трьох ферментів кишкового соку закінчується розщеплення
білків, жирів і вуглеводів, які не встигли перетравитися у попередніх
відділах травного каналу.

Таким чином, вміст тонких кишок має в собі розчинні у воді амінокислоти,
гліцерин, жирні кислоти і глюкозу.

У відділах тонкого кишечника, що починається за дванадцятипалою кишкою,
відбувається всмоктування в кров продуктів розщеплення білків, жирів і
вуглеводів. Як ж відбувається цей процес?

Уся внутрішня поверхня тонких кишок, коли розглядати її неозброєним
оком, здається бурхатистою. Під мікроскопом видно, що на слизовій
оболонці тонких кишок є безліч тонесеньких виростків-ворсинок. Величезна
їх кількість значно збільшує всмоктувальну поверхню слизової оболонки
тонких кишок. Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. В
кожну ворсинку входить кровоносна судина, утворюючи в ній капілярну
сітку. Крім того, у ворсинках беруть початок дрібні лімфатичні судини.

Амінокислоти і глюкоза, розчинені у воді, всмоктуються в кров, що тече
по капілярах ворсинок. Гліцерин і жирні кислоти проникають у клітини
епітелію ворсинок. Тут і відбувається утворення жирів, характерних для
людського організму у вигляді дрібненьких крапельок жири надходять у
лімфатичні судини і разом з лімфою попадають у кров. Надмірна кількість
жирів відкладається у вигляді запаху в підшкірній жировій клітковині,
сальнику і в деяких частинах організму.

Неперетравлені рештки їжі, що попали з тонких кишок. Протягом приблизно
12 годин проходять по товстих кишках. За цей час з їх напіврідкого
вмісту всмоктується в кров більша частина води. Калові маси, що
сформувалися в товстих кишках, переходять у пряму кишку, а звідти
виводять назовні.

Гігієна харчування і запобігання шлунково-кишковим захворюванням

Щоб процеси травлення проходили в нашому організмі нормально, потрібен
ряд обов’язкових умов.

Дуже важливо, щоб їжа легко піддавалась дії травних соків саме в цьому
полягає значення готування їжі.

Варене або смажене м’ясо, овочі після теплової обробки, каша, печений
хліб багато легше розщеплюється травними ферментами ніж сирі харчові
продукти. Так, ферменти слини розщеплюють тільки варений крохмаль, а
сирий лише частково перетравлюється підшлунковим та кишковим соком.

Проте, треба, щоб у наш харчовий раціон неодмінно входили в достатній
кількості сирі овочі і фрукти. При їх уживанні посилюються хвилеподібні
рухи кишок, що пересувають харчову калику по травному каналу. Але ще
важливіше те, що в сирих овочах і фруктах є багато вітамінів – речовин,
необхідних для нормально життєдіяльності організму.

Поширеність у прийманні їжі – це теж важлива умова нормального
травлення. Якщо у будь-який відділ травного каналу, наприклад у шлунок,
дванадцятипалу кишку, попадає відразу занадто багато їжі. То травні
соки, що виділяються залозами, неспроможні розщепити всі поживні
речовини, які в ній є. Ось чому їсти треба кілька разів на день і не
занадто багато.

Дуже важливо готувати їжу з свіжих продуктів. Вживання несвіжої їжі може
бути причиною харчового отруєння. Тому швидкопсувні їстівні припаси не
можна довго зберігати. Протягом кількох днів їх можна держати в
холодильнику або холодному погребі на льоду.

Разом з їжею у травний канал можуть проникнути і мікроорганізми. У
порожнині рота дуже багато їх гине під впливом речовин, які є в слині.
Деякі мікроби знешкоджуються і соляною кислотою шлункового соку, а також
речовинами, що містяться в жовчі. Але є мікроорганізми, стійки проти дії
цих речовин. Потрапивши в кишечник, такі мікроби можуть розмножуватися в
ньому і викликати інфекційні захворювання, такі, як черевний тиф,
дизентерія. Отрути, які виділяють збудники цих хворіб, викликають тяжке
отруєння організму. Травлення у хворих порушується. Уражені збудниками
черевного, дизентерія, стінки тонких кишок вкриваються виразками, в
результаті чого може статися прорив кишок. З прорваної кишки вміст її
виливається в черевну порожнину. Тоді людина може загинути.

Збудники черевного тифу і дизентерії у величезних кількостях виходять з
організму хворих з рештками неперетравленої їжі. Ці мікроби можуть
потрапити разом із стічними водами в колодязі, у водойми, звідки ми
беремо воду. Мухи, які живляться різними покидьками, часто переносять
збудників кишкових захворювань на нашу їжу. Хвороботворні мікроби можуть
бути і на різних предметах, якими користувався хворий, і навіть на них,
які він тільки торкався. Такі є основні джерела зараження
шлунково-кишковими хворобами.

Зараження глистами відбувається тоді, коли людина з’їсть якусь їжу, на
яку потрапили яйця глистів.

ІV. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

4.1. Особливості механізму дії мінеральних вод при виразковій хворобі та
хронічному гастриті

Лікування мінеральними водами викликає в організмі ряд умовних і
безумовних реакцій. Мінеральна вода при введенні в середину дає
збуджуючу дію на всі органи і тканини, а найбільш суттєво впливає вона
на різні елементи нервової системи, які здійснюють регуляцію внутрішніх
органів і систем організму.

В експерименті доказано, що навіть короткочасна дія умовного подразника
викликає відповідну реакцію організму, яка продовжується протягом
багатьох годин і навіть днів. Сформований умовний рефлекс довго не
погасає. При прийомі всередину лікувальних мінеральних вод виникає
збудження інтеррецепторів, які знаходятьcя в слизовій оболонці травного
каналу. Імпульси, які виникають у інтерфецепторах, доходять до вищих
відділів центральної нервової системи, і в той час виникає відповідна
реакція. Мінеральна вода, поступивши в травний канал, завдяки збуджуючій
дії складових частин може давати рефлекторний вплив на органи травлення
із всіх відділів травної системи.

Сучасні уявлення про механізм гальмуючого впливу мінеральних вод на
секрецію шлунка заперечливі. Про правила застосування мінеральних вод
немає на одного рішення. І.В.Селіванова (1963), У.П. Джерелі (1965) і
інші автори рахують, що з ціллю стимулюючого ефекта на секрецію шлунка
воду потрібно приймати за 10-30 хв. до їди. О.Н.Ганич, В.І. Булеца
(1965) і інші в експериментах і клінічних дослідженнях показали, що
мінеральна вода, прийнята безпосередньо перед їдою або під час їди, дає
виражену стимулюючу дію на секрецію шлунка, а прийнята до їди, навіть за
короткий час, може евакуватися в дванадцятипалу кишку і звідти видати
гальмуючий вплив на секрецію шлунка.

Г.Черняєв (1969) відмітив виражене зниження секреції соляної кислоти при
застосуванні мінеральної води за 1,5 год. До їди хворим з підвищеною
кислотністю шлункового соку і за 20-30 хв. – з пониженою секрецією.
Емпіричний режим пиття не забезпечував нормалізації секреції шлунка.

Т.Малинов із співавторами (1977) провели лікування хворих виразковою
хворобою. Пляшковою мінеральною водою дрібними дозами – 100 мл через
кожну годину. Вони прийшли до висновку, що такий прийом немає
особливостей перед прости методом.

Прийом гідрокарбонатних вод натще рефлекторно гальмує секрецію, кальцій
і магній подавляють запалуні реакцію і моторику.

В.Т. Коробіцин із співавторами (1970) виявив, що прийом мінеральної води
Моршинська через годину після прийому їжі викликає гальмування
кислотності і секреції шлунка у хворих виразковою хворобою.

При гастриті, із пониженою секрецією шлункового соку, мінеральну воду
рекомендується пити за 15-30 хв. до їди. При цьому вода не вспіває
ввійти в кишки до моменту поступлення їди в шлунок. Затримуючись в
шлунку, вона змішується із їжею.

В.М. Дерябіна із співавторам (1965) виявили, що Пятигорська мінеральна
вода джерела № 17, введена хворим хронічним гастритом із пониженою
секреторною функцією за 30 хв. до прийому їди, видає більш сильну
стимулюючу дію на секрецію шлунка, чим прийнята одночасно з їжею. В той
час сальні води, які потрапляють в шлунок безпосередньо перед їжею,
стимулюють його секреторну функцію.

Мінеральна вода джерела №1 курорту Трускавець, введена за 30 хв. до
прийому їжі хворим із пониженою кислотністю, стимулює кислотоутворення і
секрецію шлунка. Аналогічні результати отримані З.К. Яхонтовой (1965)
при вивченні мінеральної води Ерининського джерела. Автором виявлено, що
мінерально вода, прийнята за 15-20 хв. до харчового подразника,
приводить до значного збільшення секреції шлунка.

Ряд авторів відмічають. Що мінеральні води дають сокогінну дію при дачі
їх за 0,5 год. До їди і одночасно з їжею.

Ряд дослідників придають значенню температурі застосованої мінеральної
води: при виразковій хворобі із підвищеною секторною функцією шлунка
рекомендується приймати теплу мінеральну воду (35-40оС), при пониженій
секреторній функції – кімнатної температури.

Холодна вода підсилює рухову функцію травного каналу, сприяє спазму
жовчних шляхів та кишок. Гальмування секреції шлунка при прийомі
холодної мінеральної води за деякий час до їди в значній мірі
викликається рефлекторним впливом кишок. Тепла мінеральна вода знижує
перистальтику, повільно евакуюється із шлунка в кишки. Тому її сокогінна
дія може бути пояснена більш довшою затримкою в шлунку і стимулюючою
дією на секреторну функцію шлункових залоз.

Гаряча мінерально вода Єсентуки № 17 стимулює функцію травного каналу.
При цьому спостерігаються зміни збудливості, чутливості
нервово-м’язевого апарату шлунка.

Найкращі результати при лікуванні хворих хронічним гастритом із
секреторною недостатністю слід чекати при застосуванні субтармальних
мінеральних вод.

На підсилення травної активності шлункового соку під впливом мінеральних
вод указують Н.П. Лешенко, М.Д. Торохтін та ін. Н.П. Ляшенко і М.Лендєл
встановили, що дія мінеральної води на пептичну активність шлункового
соку підсилюється при прийомі її за 15-20 хв. до їди, а при прийомі до
1-1,5 год. – знижується.

І.А. Гордієвич, Т.М. Нікіфорова, Н.Н. Середюк, В.Г. Денисюк при
лікуванні хворих виразковою хворобою мінеральними водами відмічають
зниження пепсину шлункового соку. Л.А. Макарова, З.С. Касимова та інші
відмітили нормалізацію пептичної активності шлункового соку при
лікуванні хворих виразковою хворобою різними мінеральними водами.
Більшість дослідників рахують, що ферментативна функція шлунка
підсилюється під впливом прийому мінеральної води за 15-20 хв. до їди
або безпосередньо перед їдою і гальмується при прийомі мінеральної води
за 1-1,5 год. до їди.

Г.К. Бутвин вивчав дію мінеральної води Моршинська на
моторно-евакуаторну функцію шлунка у хворих виразковою хворобою і
приймав до висновку, що дія її проявляється різко в залежності від
режиму прийому, а також від кінцевого стану евакуаторної діяльності
шлунка. У хворих з пониженою і нормальної евакуаторною функцією шлунка
мінерально вона викликає значне підсилення її. Прийом мінеральної води
за 15 хв. до їди хворими з прискореною евакуаторною функцією уповільнює
її. Мінеральна вода джерела №1 нормалізує евакуаторну функцію шлунка.

О.Н. Ганич, В.І. Булеца вивчали дію вуглекисло-гідрокарбонатно-натрієвої
мінеральної води на евакуаторну функцію шлунка в експерименті і прийшли
до висновку, що важливими факторами являється кінцевий функціональний
стан рухового апарату шлунка, температура мінеральної води і її
кількості. Мінеральна вода, введена в шлунок в період роботи, евакуює
значно швидше, ніж введення в період спокою. При надходженні її в шлунок
в період абсолютного спокою мінеральна вода при температурі 20оС раніше
залишає шлунок, ніж при 37оС. Швидше евакуюється із шлунка мінеральна
вода, введена в кількості 150 мл, порівняно з 400 мл – при введенні в
такому об’ємі вона довго затримується в шлунку.

Таким чином, більшість дослідників відмічають прискорення
моторно-евакуаторної діяльності шлунка в результаті дії мінеральної
води. Однак останнє залежить від функціонального стану шлунка, а також
від хімічного, газового складу, температури і кількості введеної води.

Лікування мінеральними водами хворих виразковою хворобою дає
безпосередній вплив на слизову оболонку шлунку. Н.Ніколов та інші
виявили, що мінеральна вода безпосередньо впливає на слизову оболонку
шлунка і кишок, а всмоктавшись, поліпшує функціональний стан печінки і
підшлункової залози.

П.П. Джугелі, Н.І. Пахтер, В.Г. Денисюк та інші автори відмічають, що
мінеральні води сприяють зникненню диспепсичних явищ, болі в надчеревній
ділянці, покращують об’єктивні дані, які зв’язані з анатомічними змінами
в слизовій оболонці травного каналу при виразковій хворобі шлунка і
дванадцятипалої кишки.

Н.В. Соколова встановила, що в результаті лікування на курорті Єсентуки
у більшості хворих виразковою хворобою зникає морфологічний синдром
запалення; інфільтрація нейтрофільними гранулоцитами, яка буває при
атрофічному гастриті, не змінилась. В ряді випадків поверхневий гастрит
під впливом проведеного лікування зникає.

Мінеральна вода Брусницька по хімічному складу близька до вод єсентуки №
4, Арени, Драговська, Кваси та ін. Мінеральні води цього типу дають
добрий лікувальний ефект при виразковій хворобі. Однак мінеральна вода
Брусницька відрізняється від вищеназваних наявністю кремнієвої кислоти,
яка має високу біологічну активність і загальну мінералізацію.
Брусницька мінеральна вода дає гальмуючий вплив на кислотоутворення
шлунка. Введення її після прийому пробного сніданку зразу або через
15-30 хв. продовжує антацидну дію їжі. Аналогічні дані отримані при
вивченні мінеральних вод подібного хімічного складу.

Дія мінеральної води в деякій степені залежить від її іонного складу,
особливе місце тут відводиться гідрокарбонатному іону. Ряд дослідників
рекомендують для лікування захворювань органів харчування, втому числі і
виразкова хвороба, приймати тільки щільні мінеральні води. Солі калію,
кальцію, магнію стимулюють моторну функцію шлунка, а натрій хлорид
уповільнюють її.

Мінеральна вода Брусницька містить вищеназвані компоненти в порівняно
малій кількості. Цим можна пояснити те, що вона не керує вирощеним
одностороннім вмінням – стимулювати або понижувати функцію шлунка.

Мінеральна вода Дубова роща по хімічному складу і кількістю солей
подібна джерелу № 2 курорту Трускавець. Однак вміст мікроелементів, в
тому числі брома, в ній більше, ніж у водах інших джерел.

Працями останніх років доказано підвищення реактивності парасимпатичного
відділу автономної нервової системи. З цієї точки зору щоденний прийом
хворими хронічним гастритом із секреторною недостатністю мінеральної
води Дубова роща, в склад якої входить бром, дає позитивний впрів на
функціональний стан нервової системи. Цей факт заслуговує уваги, якщо
врахувати тісний взаємозв’язок між секреторною діяльністю шлунка і
функціональним станом нервової системи.

Мінеральна вода Черешенка по своєму хімічному складу і механізму дії
подібна водам Моршинська – А джерела № 1 курорту Мор шин, джерел
Ново-Директорський № 3 курорту Стара Руса, Валенера курорту Лієпа.

Мінеральна вода Ожевська по своєму хімічному складу подібна водам
Миргородська, Куяльник № 4, Озеро Карачі та ін. Однак мінеральна вода
Ожевська містить такі рідкісні мікроелементи, як цинк, фтор. Необхідно
відмітити, що навіть близькі по хімічному складу мінеральні води можуть
давати різну дію на організм, і навпаки, мінеральні води, різні по
хімічному складу, застосовуються при одних і тих же захворюваннях.

Виходячи із того, що мінеральні води, діючи на різні рецепторні поля
травного каналу, впливають на роботу секреторно-моторного апарату
шлунка, цілеспрямовано приймати мінеральні води Черешенка, Дубова роща,
Ожевська повільно, невиткими ковтками, забезпечуючи більш довгий контакт
їх із слизовою оболонкою ротової порожнини, шлунка, із їх рецепторним
апаратом. Повільний прийом мінеральної води оправданий із точки зору
гормональної дії на секрецію шлунка.

Іон Na, входячий в склад мінеральних вод Черешенка, Дубова роща і
Ожевська, бере участь в обміні разом з іоном Н при секреції соляної
кислоти.

Ферментовиділення може змінити не тільки в результаті вплив іонів
мінеральної води на індукцію гормонів травного каналу, але і в
результатів дії іоно-мінерального складу води на активність уже
виділеної молекули ферментів.

Такі іони, як Fe, Мg та інші, які входять в кл сад міняльних вод
Буковини в біологічно активних концентраціях, по даним ряду авторів,
дають стимулюючу дію на кислотоутворюючу і секреторну функції шлунка.
Крім того. Розчини, включаючі сіль магнію, каналізують діяльність ряду
ферментів травного каналу.

Таким чином, мінеральні води Черешенка, Дубова роща і Ожевська дають
стимулюючу дію на основні функції шлунка.

4.2. Застосування мінеральних воді Буковини при хронічному гастриті та
виразковій хворобі

Був вивчений вплив курсового лікування мінеральними водами, а також на
стан секреторної кислотоутворюючої, ферментативної, моторно-евауаторної
функції шлунка в динаміці.

Обслідувано в клінічних умовах 453 хворих і 78 практично здорових осіб.
Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки була у 83 чоловік, шлунка – у
12, дванадцятипалої кишки і шлунка – у 9, гаститодуоденіт – у 16 хворих,
хронічний гастрит – у 353 хворих (гастрит з нормальною кислотоутворюючою
функцією – у 28, з помірно зниженою – у 153, з різко зниженою – у 147, з
повишеною – у 25).

У більшості із них тривалість захворювання була до 5 років. Дослідження
проводили з урахуванням кінцевого стану функції шлунка.

Мінеральна вода Дубова роща кімнатної температури назначалась по 200 мл
3 рази в день безпосередньо перед їдою. На початку лікування її
застосовували в розведенні 3:1 (3 частини мінеральної води), потім при
відсутності нереносимості і послаблюючої дії давали нерозвинену. Курс
лікування 24-27 днів.

Вплив курсового лікування мінеральною водою Дубова роща на
функціональний стан шлунка вивчали у 114 хворих хронічним гастритом із
секреторною недостатністю. Аналіз клінічного протікання захворювання під
впливом курсового лікування показав значення покращення самопочуття у
всіх хворих, у більшості зникли диспетичні явища, болеві відчуття.

Щоденний прийом протягом 24-27 днів мінеральної води Дубова роща завдяки
вмісту в ній браку дав деякий вплив на функціональний стан нервової
системи (особливо у жінок), виражених в зменшенні роздратованості, більш
спокійному сні і т.д.

Функціональний стан шлунка залежить в деякій мірі від кислотності
шлункового соку, тобто від степені активності іонів Н. Це можна
встановити лише радіотелеметричним і зондовим методами. Визначити
степінь кислотності шлункового соку титраційним методом неможливо. За
допомогою тетраційного методу виявляють тільки кількість іонів Н, але не
їх активність. Крім того, застосування тетраційного метода для
визначення кислотності вмісту шлунка зв’язано з рядом неточностей, які
можуть стерти картину дійсного стану.

Також в поліклінічних умовах не завжди можливе вивчення
кислотоутворюючої функції шлунка методом радіотелеметрії і
внутрілункової рН-метрії. Тому було застосовано фракційне дослідження
вмісту шлунка.

Аналіз кінцевих даних функціонального стану шлунка показав, що в 92%
випадків спостерігалось зниження годинного напруження секреції,
дебіт-години вільної соляної кислоти.

В результаті курсового лікування мінеральної води Дубова роща у
більшості хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю
збільшився показник годинного напруження секреції з 0,015-0,045 до
0,025-0,11 (Р<0,001), а показник дебіт-години-вільної соляної кислоти з 0,15-0,96 до 0,265-2,67 ммоль (Р<0,03). В тих випадках, коли не наступила зміна секреції, відмічено збільшення дебіт-години вільної соляної кислоти, що дозволяє оцінити терапевтичну дію цієї мінеральної води як позитивне. Під впливом курсового лікування мінеральною водою Дубова роща у більшості хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю виявлена чітка тенденція до підвищення ферментоутворюючої функції шлунка. Рівень пепсиногена крові підвищився з 0,086-0,0126 до 0,014-0,53 г/л (Р<0,05), а дебіт-година пепсину – з 0,15-3,1 до 0,25-4,51 г/л (Р<0,01). Найбільш чітка тенденція до нормалізації ферментоутворюючій функції шлунка виявлена в осіб молодого віку з тривалістю захворювання до 5 років. Велике значення має степінь компенсації запального процесі і більшості хворих хронічним гастритом в період затухання загострення показники функціонального стану шлунка залишились без зміни; у частини із них спостерігалась тенденція до нормалізації функцій шлунка. Таким чином, при оцінці терапевтичної ефективності мінеральної води Дубова роща необхідно врахувати степінь компенсації запального процесу. Чітку стимулюючу дію на кислотутворюючу функцію шлунка з достовірним підвищенням годинного напруження секреції і дебіт години вільної соляної кислоти, а також нормалізуючий вплив на пепсиноутворюючу функцію мінеральна вода дає при гастриті із секреторною недостатністю в період ремісії. При загостренні захворювання терапевтична ефективність мінеральної води виражена в меншій степені. Для порівняння отриманих результатів обслідували здорових осіб (контрольна група). Аналіз кінцевих даних внутрішлункової рН-метрії показав безперервне виділення соляної кислоти у 79% хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю, переривчасте - 17%. Після проведення курсового лікування мінеральною водою Дубова роща у більшості хворих спостерігалось виражене збільшення концентрації іонів Н, при чому найбільш чітко воно проявилось при кінцевому рН 2,3-3,4. В окремих випадках після проведеного курсового лікування зміни показників внутрішлункової рН не спостерігалось, хоч самопочуття і загальний стан хворих покращився. У більшості із них тривалість захворювання була більше 10 років, майже у всіх були супутні захворювання )хронічний коліт та ін.). Гастрофіброскопічні показники при хронічному гастриті в зв’язку з курсовим лікуванням мінеральною водою Дубова роща. Можливість гастрофіброскопічного контролю в процесі лікування привертає увагу багатьох дослідників, однак в доступній нам літературі не вказано даних про використання вищеуказаного методу для оцінки терапевтичної ефективності дії мінеральних вод при захворюваннях травного каналу. Ендоскопічні дослідження хворих хронічним гастритом проводили за допомогою біопсіонного гастрофіброскопа фірми, “Олімпу” (Японія). Дослідження проводиться натище з попереднім введенням 0,1% апропіна, а також змащуванням глотки і верхнього відділу стравохода 1% розчином дікаїна. Багато авторів рекомендують вводити хворим підшкірно 1 мл 1% розчину промедола. Це методика підготовки хворих до обстеження була змінена. З ціллю виключення впливу промедола на функціональний стан шлунка відказались від введення його. Для знаття нервового напруження застосовували психотерапію. В усіх випадках хворі переносили дослідження спокійно. Огляд починали з субкардинальної частини, а потім по мірі проходження апарата до приворотневої печери і воротам оглядали всі частини шлунка. Огляд значно полегшувався завдяки зміні вугла дистального кінці гастроорібросокопа і повороту апарата навкруг своєї осі. При оцінці запальних змін в шлунку виходили із анатомічних особливостей його. А також із нормальної гостроскопічної картини, описаної Н.С. Смірновим і Н.А. Скуя. Також використовували слідуючи критерії для розділення хворих по групах на основі результатів гастрофіброскопічного дослідження: хронічний гастрит з рівномірно і різко вираженими запальними змінами, з рівномірно (вогнищева атрофія) і різко вираженими атрофічними змінами. Рівномірно виражені запальні зміни слизової оболонки часто спостерігались при невеликому терміні захворювання. Рідко виражені запальні зміни були в осіб молодого віку. Велика кількість налетів слизу на стінках шлунка розглядали як виявлення доброї захисної функції організму. Запальні зміни в слизовій оболонці шлунка носили в основному вогнищевий характер. Навіть при дифузному ураженні відмічалась різна степінь вираженості запального процесу в тих чи інших участках слизової оболонки шлунка. При гастрофіброскопічному дослідженні у частини хворих спостерігали співвідношення проліферативно-ексудативних змін з атрофічними. Враховуючи те, що всі особи з подібними змінами хворіють протягом довгого часу, розглядали це як перехідну стадію до атрофії слизової оболонки. Крім того. У більшості хворих цієї групи мали місце супутні захворювання: хронічний холецистит і холцистангіохоліт. В результаті курсового лікування відмічено протизапальну дію мінеральної води Дубова роща у хворих з рівномірно вираженими запальними змінами: зменшення або зникнення гіперемії, набряку, налетів слизу і наявність блиску. У випадках дифузного ураження запальні зміни набули вогнщевого характеру. В слід протизапальної дії мінеральної води зникли підслизисті крововиливи, які були результатом незначного пряження запальної слизової оболонки. При атрофії слизової оболонки шлунка динаміка була незначною. При загальній позитивній дії мінеральної води Дубова роща на функціональний стан шлунка при хронічному гастриті з секреторною недостатністю ефект лікування в більшості випадків залежить від морфологічної форми гастриту. За даними гістологічного дослідження, проведеного в динаміці морфологічна форма гастриту в результаті курсового лікування мінеральною водою змінювалась мало. Найбільш чіткі зміни спостерігались при поверхневому гастриті. Найменш – при атрофії слизової оболонки. Однак в усіх випадках відмічалось зменшення або зникнення набряку строми слизової оболонки шлунка і клітинної інфільтрації. В ряді випадків спостерігались стовщення раніше уточненої слизової оболонки і зменшення дистрофічних змін у епітеліальних клітинах. При оцінці динаміки морфологічної картини слизової оболонки шлунка враховувалось, що степінь гістологічних змін різна в межах органічного участка її. На основі гастрофіброскопічного дослідження встановлено, що запальний процес в слизовій оболонці носить вогнищевий характер. Це підтверджується і результатами прищільної гастробіопсії: морфологічна картина слизової оболонки шлунка була різна в залежності від місця взяття біопсії і степені вираженості запальних змін на цьому участку. Вогнищеві порушення спостерігались не тільки при легких змінах в слизовій оболонці шлунка, але і при дифузних пораженнях її. Гістологічні вивчення слизової оболонки різних частин шлунка свідчать про велику чи малу ступінь вираженості патологічного процесу. Покращення самопочуття. Яке спостерігається у хворих після курсового лікування мінеральною водою Дубова роща, супроводжувалось значним зниженням запального процесу в слизовій оболонці, яке виражалося в зменшенні або зникненні гіперемії, набряку, слизі, клітинної інфільтрації. При співвідношенні результатів гастофіброскопії і прицільної гастро біопсії з дослідженням секреторної і кислотоутворюючої функції шлунка, проведених в динаміці, відмічений певний паралелізм, по мірі наростання тонкості морфологічних змін зниження концентрації іонів водню внутрішлункового середовища було найбільш вираженим. Разом з тим при незначних структурних змінах слизової оболонки шлунка відмічено збільшення концентрації іонів водню під впливом лікування мінеральною водою Дубова роща. Л.В. Косова нова рахує що підсилення кислотоутворення під впливом мінеральної води в деякій мірі можна пояснити наростанням числа обкладних клітин залоз шлунка. При атрофії слизової оболонки шлунка зміни секреторної і кислотоутворюючої функції шлунка в результатів курсового лікування мінеральної води Дубова роща були незначними, однак загальне самопочуття хворих покращувалось. Таким чином, мінеральна вода Дубова роща дає протизапальну дію на слизову оболонку шлунка у хворих хронічним гастритом з секреторною недостатністю, що виражається в зменшенні гіперемії, набряку, зникнення налетів слизі, зменшення кровоточивості її. Результати гістологічного виявлення (нормалізація структури слизової оболонки шлунка, зменшення набряку і клітинної інфільтрації) підтверджують терапевтичну ефективність бромно-хлориднонатрієво-кальцієвої мінеральної води Дубова роща при хронічному гастриті із секреторною недостатністю. Мінеральна вода Черешенка призначалась з урахуванням кінцевого стану моторно-евокуаторної функції шлунка. При гастриті із пониженою секреторною функцією воду давали по 200 мл за 5-15 хв. до їди. При чому чим різкіше виражена секреторна недостатність, тим меншим був інтервал між прийомом води і їжі. Для лікувальних цілей рапу розводили кип’яченою відстояною водою в 4 різних пропорціях: 1-е розведення – 5 мл ропи, 2-е – 10 мл рапи, 3-е – 15 мл рапи, 4-е – 20 мл рапи на 200 мл води. Останнє розведення в процесі лікування застосовували рідко, але застосовували в “гострих” спостереженнях. При курсовому лікуванню мінеральною водою Черешенка застосовували перші 3 розведення, при чому кожне розведення підбирали індивідуально. Курс лікування 24-27 днів. Вивчення впливу довгого застосування мінеральної води Черешенка на основі функції шлунка проведено у 122 хворих завжди відчували поліпшення загального стану, зникали або зменшувались різні диспепсичні розлади. Особливо добрий вплив мінеральна вода дала на загальне самопочуття хворих хронічним гастритом із різною ступінню секреторної недостатності. Динаміку функціональних змін шлунка оцінювали по радіотелеметричним показникам і даним фракційного дослідження вмісту шлунка. Слід підкреслити, що реакції, які намічалися у хворих в “гострих” спостереженнях майже повністю закріплювались при курсовому лікуванні мінерально водою Черешенка. Тому у більшості хворих хронічним гастритом спостерігали підвищення кислотності вмісту шлунка, тобто прискорення кислотоутворюючої функції шлунка. І більшості хворих секреторну і кислотоутворюючу функцію шлунка оприділювали по методу Леп орського: кислотність, залишок, годинне напруження секреції дебіт-години вільної соляної кислоти до і після лікування. Надавали великого значення показнику дебіт-години вільної соляної кислоти як найбільш точному тесту ефективності лікування. Крім того, цей показник більше всього наближається до показника кислотності вмісту шлунка. В результатів курсового лікування у хворих нормалізувались показники секторної функції шлунка або появлялась тенденція до їх нормалізації. Мінеральна вода Черешенка викликає підсилену кислотоутворюючу функцію у деяких хворих. Причому непреривність регістрації показників радіо капсули дозволяє відмітити момент підсилення кислотоутворюючої функції шлунка. В середньому воно наступає на 40-50-й хвилині. По даним Н.І. Лєбєдєва, після введення подразника в шлунок серекерція появлялася через 29-65 хв. В ряду випадків відмічали підвищення кислотності вмісту шлунка, особливо при кінцевому пониженому рівні її. Це зв’язано з кінцевим руховим станом шлунка при прискореній евакуації мінеральна вода поступає в дванадцятипалу кишку і починає понижувати кислотоутворюючу функцію з рефлекторних зон. По кривим показникам рН вмісту шлунка встановлено: спочатку рівень кислотності під впливом мінеральної води понижувався, а потім, по мірі поступлення її в дванадцятипалу кишку, він підвищувався. Це було підтверджено і досліджено з безпосереднім введенням мінеральної води в дванадцятипалу кишку. В той час введення кип’яченої води при тих же умовах в осіб контрольної групи викликало дуже незначні зміни рівня кислотності вмісті шлунка. Сила продовження збуджуючої дії мінеральної води залежала від кінцевого функціонально стану шлунка: чим більше уповільнена евакуація і чим нижчий тонус шлунка, тим сильніша збуджуюча дія мінеральної води, і навпаки. Вплив мінеральної води Черешенка на основній внутрішлунковий тиск визначали за допомогою радіотелеметрії. Крім того, досліджували рухову функцію шлунка при електрогастрорафії. Зразу після одноразового прийому мінеральної води підвищувався тиск в шлунку. Потім, по мірі евакуації, у хворих хронічним гастритом вода викликала підвищення внутрішлункового тиску. В той же час введення кип’яченої води особам контрольної групи суттєво не впливало на цей показник. У хворих хронічним гастритом після курсового лікування тиск в порожнині шлунка підвищився. В іншої групи хворих дослідували електропотенціал шлунка до і після курсового лікування мінеральною водою. До лікування у обслідуваних відмічені великі відхилення цього показника. Під впливом курсового лікування мінеральною водою Черешенка у хворих хронічним гастритом спостерігалось підвищення електропотенціала шлунка. Як показали отримані дані, вплив мінеральної води Черешенка на основний внутршілунковий тиск і рухову функцію шлунка як в “гострих” спостереженнях, так і при курсовому лікуванню залежало від кінцевого функціонального стану шлунка: при кінцевій пониженій функції шлунка мінеральна вода часто підвищувала тиск, а при підвищеній – понижувала його. Враховуючи, що гіпертонічні розчини прискорюють евакуацію, використовували цей принцип при призначенні тих чи інших розведень мінеральної води Черешенка. Для досягнення рухової функції шлунка і кишок і використовували 3-е і 4-е розведення води (гіпертонічні розчини), а 1-е і 2-е розведення її використовували при нормальній і підвищеній руховій функції шлунка. Під впливом курсу лікування мінеральною водою появилась тенденція до нормалізації показників пепсиногену крові і уропепсина. Зміна показників інкреторної діяльності шлунка в багато чому залежить від хімічного складу води і часу прийому їжі, так як існує тісний зв’язок між відділами уропепсина і мінеральним обміном. Проведені дослідження дозволяють прийти до висновку, що хлоридно-сульфатно-натрієва вода Черешенка особливо показана при захворюваннях травного каналу, що супроводжується пониженням секретної і кислотно утворюючої функції шлунка. Мінеральна вода Ожевська. Проведено курсове лікування мінерально водою Ожевська хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю. Аналіз скарг і даних фізичного метода дослідження дозволив виявити позитивну динаміку клінічного протікання захворювання під впливом проведеної терапії. Методика прийому мінеральної води Ожевська в процесі курсового лікування у 30% хворих хронічним гастритом відрізнялась від загальноприйнятої. Основана вона на спостереженнях, проведених при комплексному вивченні впливу однократного прийому мінеральної води на стан килсотоутворюючої і моторної функції шлунка. Мінеральну воду приймали 3 рази в день двомоментна 100 мл за 20-25 хв. до прийому їжі і 150 мл безпосередньо перед їдою. Контрольна група хворих приймала мінеральну воду по 200-250 мл за 5-10 хв. до їди 3 рази в день. Динаміка змін клінічної картини захворювання в процесі курсового лікування мінеральною водою була різна в залежності від методики прийому води. Після курсового лікування мінеральною водою Ожевська спостерігалась покращення стану секреторної і кислотоутворюючі функції шлунка у обслідуваних хворих по показникам базальної і наступної секреції. При цьому збільшення об’єму порції натще, ріс показника 1 годинного напруження базальної і наступної секреції відмічені у 83% хворих. І 80,8% людей в результаті курсового лікування мінеральної води Ожевська спостерігалось збільшення показника дебіт-години вільної соляної кислоти, базальної і наступної секреції. Зміни ферментоутворюючої функції шлунка при проведенні курсового лікування мінеральною водою Ожевська свідчать при збільшенні вмісту нежина у вмісту шлунка, пепсиногена крові у більшості хворих хронічним гастритом. Частіше всього позитивна динаміка ферментоутворюючої функції шлунка під впливом курсового прийому мінеральної води Ожевська спостерігалась при давності захворювання до 5 років особливо в осіб молодого віку. Оприділений інтерес представляє співвідношення змін кислото- і пепсиноутворюючої секреторної функції шлунка в кінці курсового лікування при прийомі мінеральної води за двома методиками. Після проведеного курсового лікування мінеральною водою Ожевська спостерігалась зміна концентрації іонів водню внутрішлункового середовища у хворих хронічним гастритом. Найбільш чітко інтенсивність кислотоутворорення збільшилась у хворих з кінцевою рН 23-34. Вивчена динаміка показників внутрішлушкової рН на рівні приворотневої печери шланка і тіла його. Після проведеного лікування рівень рН в приворотневій печері шлунка понизився. Стимулююча дія мінеральної води Ожевська на концентрацію іонів водню більш виражена при двомоментній методиці її прийому в процесі курсового лікування. 0,11 (Р<0,3). 1,7 хв. У хворих хронічним гастритом в результатів курсового прийому мінеральної води Ожевська спостерігався ріст показників базального і фазового внутрішлункового тиску, збільшення амплітуди хвиль на двох рівнях – приворотневої печери і тіла шлунка. Як показана статистична обробка, ймовірність нормалізації порушеної моторики або їх зсув в сторону нормалізації в процесі курсового лікування мінеральною водою Ожевська вище у хворих хронічним гастритом з рівномірно вираженою секреторною недостатністю. Для оцінки ефективності терапевтичної дії мінеральної води на патологічні зміни слизової оболонки шлунка гастофіброскопічні дослідження проводили як на початку, так і вкінці лікування. Курсовий прийом мінеральної води Ожевська дав хороший вплив на характер гастрофіброскопічної картини у хворих хронічним гастритом. Ендоскопічна картина нормалізувалась за рахунок зміни запального компоненту. Мінеральна вода Ожевська при курсовому прийому дає вираженому протизапальну дію. Так, проведене лікування дало зникнення при знаків запалення у 56% хворих, значно зменшило, ограничило їх – у27%. При аналізі гострофіброскопічної картини в динаміці відмічено, що після проведеного лікування повністю зникли гіперемія слизової оболонки шлунка, її набряк, нерівномірне відложення слизі, більш глибокі зміни слизової оболонки (атрофічні) стали порівняно стійкими. Спостережений на початку лікування у частини хворих хронічним гастритом дуодено-гастральний рефлекс знятий, за даними гастрофіброскопії, у 48% випадків, що свідчить про зменшення в результатів курсового прийому мінеральної води Ожевська моторних порушень гастродуоденальної системи. Оприділений інтерес представляє співвідношення зміни кислотоутворюючої функції шлунка і гастрофіброскопічної картини в процесі курсового прийому Ожевської мінеральної води. Відмічено, що регресія запального процесі слизової оболонки шлунка у хворих хронічним гастритом під впливом застосування мінеральної води Ожевська помітно випереджує внормовані функції залоз. Максимальна інтенсивність кислотоутворення відмічена в кінці лікування, в той час коли помітне зменшення або ліквідація запального процесу, за даним гастрофіброспокії, спостерігається уже на 14-16 день лікування. Незначна позитивна динаміка відмічена і в характері ендоскопічних при знаків атрофії слизової оболонки шлунка. Звертає на себе увагу спів падання строків регресії гастрофіброкопічних при знаків запалення слизової оболонки шлунка і клінічної симптоматики захворювання. Напевне, деякі симптоми хронічного гастриту в значній мірі обумовлені не тільки ступінню секреторної недостатності, рівнем рухового порушення, але і розповсюдженістю і характером запального процесу. За даними гістологічного дослідження у 83% випадків після проведеного лікування відмічено зменшення загальної інфільтрацїі слизової оболонки. Таким чинно, якщо різні форми хронічного гастриту розглядати як окремі стадії одного і того є патологічного процесу, який закінчується повною атрофацією слизової оболонки шлунка, то можна заключити, що лікування мінеральною водою Ожевська призупинило прогресування. А в початкових стадіях сприяло поворотному розвитку патологічного процесу. Динаміка гастрофіброскопічної картини курсового застосування мінеральної води Ожевська свідчать про облагоприятний вплив на патологічно змінену слизову оболонку шлунка у хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю. При цьому відмічено її протизапальну дію. Дані гістологічного дослідження структури слизової оболонки підтверджують терапевтичну ефективність курсового застосування мінеральної води Ожевська при хронічному гастриті із секреторною недостатністю. Мінеральна вода Брусницька кімнатної температури назначалась хворим виразковою хворобою по 150 мл 3 рази в день. На основі даних, отриманих при однократному введенні (“гостре” спостереження), її назначали через 30 хв. після прийому їжі. Курс лікування 21-24 дні. Аналіз скарг і даних фізичних методів дослідження показав покращення загального самопочуття хворих і об’єктивних показників, що, як правило, співпадало із тенденцією до нормалізації даних лабораторних методів дослідженя. В зв’язку з тим, що в основі сучасної методики прийому мінеральних вод лежить врахування секреторної функції шлунка, розділили обслідуваних хворих по групам в залежності від стану секреції і кислотності шлункового соку. Секреторна функція шлунка відображає адаптаціонні можливості організму і являється результатом діяльності його пристосованих механізмів при виразковій хворобі. Крім того, дослідження секретоної функції шлунка можливо в умовах як стаціонару, так і поліклініки – на будь-якому етапі лікування хворих. Врахування секреторної і килсотоутворюючої функції шлунка проводили по показникам годинного напруження секреції і дебіт-години вільної соляної кислоти. В результатів проведеного лікування зменшилася кількість хворих з порушеними функціями шлунка Співвідношення кінцевих даних з отриманими після проведеного курсового лікування. Свідчать про те, що найбільші зміни пройшли в осіб з підвищеною і пониженою секреторною і кислотоутворюючою функціями шлунку. Кислотоутворююча функція шлунка значно знизилась. В порції натще зменшився вміст соляної кислоти. Значно зменшився вміст соляної кислоти в нервово-хімічну фаху секреції. У хворих із пониженою секторною і кислотоутоврюючою функціями шлунка спостерігали також значні зсуви під впливом систематичного прийому мінеральної води . Після проведеного лікування значно підвищились показники годинного напруження секреції і дебіт-години вільної соляної кислоти. Дані внутрішлункової рН-метрії по Ліпару свідчать про зміни базального кислоту творення під впливом курсового прийому мінеральної води. Значне покращення стану в результатів курсового лікування мінерально водою Брусницька досягнуто у 80,4% хворих, покращення – у 13.4% покращення неотримано у 6,2% хворих. В процесі курсового лікування внутрішлункова рН значно змінилась. У 64% хворих в результатів курсового лікування кислотоутворення натще знизилось, у 21% при кінцевому низькому кислотоутворенні воно підвищилось. У хворих виразковою хворобою із супутніми захворюваннями печінки і жовчного міхура базальне кислотоутворення було значно зниженим, а після проведеного курсового лікування мінеральною водою спостерігалось підвищення кислотоутворюючі функції шлунка натще. Цим пояснюється підвищення секреторної і кислотоутворюючої функції шлунка у цих хворих. В процесі курсового лікування значно змінилась протеолітична активність шлункового соку, крові і сечі. До лікування нормальними були одиничні показники, після лікування нормалізувались всі показники, крім вмісту пежина в порції натще. Особливо помітні зміни спостерігались у хворих із підвищеною і зниженою протеолітичною активністю. При підвищеній протеолітичній активності рівень пежину в порції натще складав до лікування 2,6 од., після лікування – 1,5 од. (Р<0,001), пепсиногена крові – 0,109 і о,066 г/л (Р<0,001), уропесиногена – 0,119 і 0,068 г/л (Р<0,001). При зниженій протеолітичній активності ці показники були рівні 0,06 і 0,56 од. (Р<0,04), 0,031 0,081 г/л (Р<0,001) і 0,017 і 0,028 г/л (P<0,1). У хворих із нормальною секреторною і кислотоутворюючою функціями шлунка не змінився ні один показник протеолітичної активності. Тільки в порції натще спостерігалось підвищення протеолітичної активності вмісту шлунка. У осіб з підвищеними функціями шлунка всі показники після курсового лікування достовірно знизилися. У хворих виразковою хворобою із пониженою секреторною і кислотоутворюючою функціями всі дослідні показники підвищились, хоча достовірні зміни спостерігались тільки в динаміці робіт-години пепсина і пепсиногена. Такий характер змін після лікування мінеральною водою Брусницька у хворих виразковою хворобою свідчать про те, що між цими показниками є відповідний взаємозв’язок. Для вивчення безпосереднього впливу мінеральної води на протеолітичну активність вмісту шлунка паралельно провели два дослідження. В одному для розведення шлункового вмісту використовували дистильовану воду, а в другому – мінеральну воду джерела. 11) г/л. При дослідженні моторної функції шлунка встановлено, що якщо до лікування долучалася гіпокінезія (73% хворих) , то після лікування мінеральною водою Брусницька знизилася моторна функція шлунка. У 59% хворих виразковою хворобою скоротлива здатність м’язевої оболонки значно підвищилась. Клінічні появлення виразкової хвороби зв’язані з анатомічними змінами в слизовій оболонці травного каналу, а покращення клінічного перебігу її – з атрофічною взаємодією мінеральних вод на слизову оболонку шлунка, які виражаються зникненням або зменшенням синдрому запалення. Аналіз результатів гастрофіброскопії у хворих показав, що під дією курсового лікування мінеральною водою зникали або зменшувались об’єктивні признаки запалення слизової оболонки шлунка (гіперемія, налети, набряк). Для підтвердження указаних змін проаналізували морфологічну картину слизової оболонки шлунка. Результати фіброскопії і гастроскопії показали, що під впливом курсового лікування мінеральною водою Брусницька зникає або зменшується синдром запалення. Для виявлення впливу курсового застосування мінеральної води Брусницька на рівень деяких цитоплазматичних ферментів крові визначали кількість ацетилхаліна, холінестерози (виворотки і еритроцитів) і моноаміноксидази до і після лікування. Встановлено достовірне зниження вмісту ацетилхоліна крові, на основі чого судили про зниження тонуса блукаючого нерва, який, як правило, підвищений у хворих виразковою хворобою. Рівень інших ферментів не змінився. Із 33 хворих із підвищеним рівнем кислотності шлункового вмісту до лікування після курсового застосування мінеральної води Брусницька у 10 цей рівень зберігався, у 24 – показник кислотності шлункового вмісту досяг нормального рівня. У 2 – знизився. Із 18 людей з нормальними показниками кислотності шлункового вмісту до лікування після курсового прийому цієї води у 15 цей рівень зберігся і у 3 знизився, із 14 чоловік із кінцевим зниженим рівнем кислотності шлункового вмісту після лікування у 4 цей показник залишився на тому ж рівні, у 7 – досяг норми і у 3 – став підвищеним. Кращі результати лікування отримані у хворих виразковою хворобою в період лікування мінеральною водою не завжди співпадає з нормалізацією функціонального стану шлунка, кишок, печінки, оскільки клінічні проявлення захворювання значно випереджають анатомо-морфологічні зміни. Тому лікування хворих виразковою хворобою повинно бути довгим. Завдяки хімічному складу мінеральна вода Брусницька не викликала загострення виразкової хвороби. Таким чином, мінеральна вода Брусницька являється ефективним середовищем лікування виразкової хвороби із підвищеними функціями шлунка. Мінеральну воду Брусниць ку слід використовувати при хронічному гастриті зі підвищеною і нормальною секреторною діяльністю шлунка (гіпер- і нормацидний гастрит). Протипоказами до її застосування являються виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки в стадії різко вираженого загострення або з повторними масивними кровотечами в останні декілька місяців; ускладнення після операції на шлунку; виразковий коліт, кишкові кровотечі та інші протипоказання. Виключаючи застосування мінеральних вод. Мінеральні води Черешенка, Дубова роща, Ожевська слід використовувати при хронічному гастриті із пониженою і нормальною секреторною діяльністю шлунка, при хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів різної етіології (гепатит, холецистит, ангіохоліт); при колонопатії, в тому числі при запорі. 4.3. Лікування мінеральними водами оперованого шлунка Вивченню механізму дії мінеральної води при різних захворюваннях органів травлення, в тому числі при виразковій хворобі, присвячено велике число досліджень. Виділено з фази дії мінеральних вод на організм: складно рефлекторна, нейрохімічна і фаза наслідку. Значення рефлекторних реакцій в механізмі лікувальної дії мінеральних вод при їх внутрішньому застосуванні підтверджується багато численними даними. Перш за все, ця швидкість реакції всього травного каналу у відповідь на ведення мінеральної води (швидка зміна секреторної, моторної, всмоктуючої та інших функцій травної системи). Експериментальними дослідженнями доказано, що подразнення мінеральною водою рецепторів якого-небудь одного із органів травної системи рефлекторно викликає зміни в інших органах цієї системи. Наприклад, при подразнені рецепторів шлунка змінюється моторна функція кишок, зовнішньосекреторна функція підшлункової залози, жовчоутворююча, жовчовидільна функції печінки і рухова активність жовчного міхура. Велике значення мають газовий склад і температура, асматичний тиск та інші фізико-хімічні властивості мінеральних вод. Внутрішнє застосування мінеральних вод дає вплив на вміст або появлення в крові та інших рідких середовищах в організмі біологічно активних явищ. Компоненти мінеральних вод (макро- і мікроелементи) включаються як необхідний “відновний” матеріал в структурні групи біологічно активних явищ – гормонів, ферментів, вітамінів і самих елементі тканин. При внутрішнім застосуванні мінеральних вод має значення температурний фактор. Доказано, що мінеральні води більш високої температури (39-40оС),мають виражену спазмовану дію, гальмуючи евакуаторну функцію шлунка кишок. В усіх випадках необхідно визначити дозу мінеральної води і розовість її прийому в добу, а також часу прийому по відношенню до часу прийому їжі. Вміст вільної вуглекислоти в мінеральній воді повинен бути мінеральним (слабо вуглекислі води), краще, якщо вона взагалі відсутня. Так як не виключена можливість негативного впливу вуглекислого газу на інтрерфецептори тонкої кишки. Крім того, вуглекислий газ може сприяти підсиленню і без того підвищеної перистальтики тонкої і товстої кишки. На кінець, води, які містять у великій кількості вуглекислоту, можуть підвищувати внутрішлунковий тиск. Чуттєве значення має температура мінеральної води. При більшості пострезекційних синдромів мінеральна вода повинна призначатися у теплому воді (38-39оС). Дуже холодна і дуже гаряча вода дає негативний вплив на моторику шлунка. Тепла мінеральна вода змінює періодичну моторну діяльність кишок в сторону зниження збудливості, тому при визначенні температури мінеральної води для хворих після резекції шлунка слід враховувати стан моторної функції кишок. При наявності явлень шлункового і дуодентального спазу після операцій на шлунку з ваготомією рекомендується мінеральні води середньої мінералізації (5-8г/л), які містять вуглекислоту, сульфатні іони. Відомо, що більш мінералізовані, газовані, невисокої температури мінеральні води, які містять ще і сульфатні іони, сприяють підсилення перистальтики і моторної діяльності органів травлення. Промивання культи шлунка мінеральною водою призначається тільки при вираженому гастриті, а також при порушенні функції анастомоза (анастомазит). Промивання проводиться по щадній методиці: ономоментно вводиться не більше 250-300 мл води під малим тиском, загальний розхід води 1,5 2 л на одну процедуру, в 3-6 прийомів, 1-2 рази в тиждень, на курс лікування 3-4 процедури. Для промивання слід використовувати ті є мінеральні води, що і для пиття, Промивання культи шлунка дає благоприятний вплив на протікання запального процесу, покращує і моторну функцію культи шлунка, підсилює жовчовиділення, підвищує внутрісекреторну функцію підшлункової залози, Велике значення мають промивання шлунка у хворих із шлунковим стазом після ваготомії. ВИСНОВКИ Досліди показали, що мінеральні води, які містять іони в тій концентрації, що й тканини тіла, викликають порушення іонної рівноваги. Експериментальні роботи свідчать про зниження секреції шлункового соку, соляної кислоти, а також пепсиноутворення під дією сульфатно-алюмінієвої мінеральної води Лунки. Дослідженнями було підкреслено виражений гальмуючий вплив гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води Брусницька та основі функції шлунка та кишечника. Також було відмічено стимулюючу дію хлоридно-натрієвої мінеральної води Черешенька на секреторну, кислотутворюючу і моторну функції шлунка хворих хронічним гастритом. Великий влпив на протікання хронічного гастриту мають мінеральні води Дубова роща, Іжевська. Ми дослідили, що при дії хлоридно-натрієвих мінеральних вод джерела Карма дон на рецепторні поля слизової оболонки травного апарату збільшується виділення 7-кетостероїдів, натрію і калію з сечею, а також рівень АДГ крові. Такими чином, мінеральна вода збільшує фільтраційну функцію нирок, стимулює діяльність гіпотоламо-гіпофізарної системи і коркового явища надниркових залоз. Спостереження свідчать про те, що хлоридні води змінюють водно-сольовий обмін, збільшують гідрофільність тканин, зменшують діурез, підсилюють кислотообмін. СПИСКОК літературИ П. Царфіс, Л.А. Серебріна – “Лікувальне застосування мінеральних вод Буковини при захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки. Профілактика шлунково-кишкових захворювань” – А.Я. Губергріц, Л.А. Лещинський, Я.С. Ціммерман. Л.А. Сеербріна, М.А. Бліндер – “Курортне лікування захворювань оперованого шлунка”. “Людина. Анатомія. Фізіологія. Гігієна” – Г.М. Цузмер, О.Л. Петришина. “Функціональні захворювання травної системи” – А.П. Пелещук, А.М. Ногаллер, Н.Н.Ревенок. Е.І. Колеса, О.Д. Гаске – “Експериментальні роботи над секрецією шлункового соку”. В.А. Калі гун – 2 Вплив гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води на основні функції шлунка”. Е.І. Самсон, Д.І. Лік’янчук, В.А. Ліхачев – “Дія хлоридно-натрієвих мінеральних вод на секреторну, кислотоутворюючу і моторну функції шлунка”. Е.І. Кажка, Г.А. Дмітрієва – “Спостереження за хворими з хронічним гастритом”.

Похожие записи