Реферат на тему:

“Засоби для місцевої анестезії”

7Засоби для місцевої анестезії (грец. an — заперечення і aesthesis —
чутливість) (місцевоанестезуючі засоби, місцеві анестетики) — це
лікарські засоби рослинного походження або отримані синтетичним шляхом,
які викликають оборотну втрату спочатку больової, а потім інших видів
чутливості внаслідок прямого контакту з електрозбудливою мембраною
нервових клітин, зокрема їх відростків, а також синапсів. В основі
анестезуючої дії лежить пригнічення здатності мембрани генерувати
потенціал дії сповільнення транспорту йонів і проведения імпульсу
нервовими волокнами, а також гальмування аксонного транспорту білків.

Історія місцевого знеболювання сягає глибини століть, коли з цією метою
застосовували охолодження льодом, здавлення тканин за ходом нервів, а
також різні витяжки з рослин. Лише у 1859 р. Німан і Веклер вилучили з
кущової рослини кока алкалоїд кокаїн, який згодом стали використовувати
в медичній практиці для місцевої анестезії.

Першим анестезію кокаїном запропонував російський лікар В. К. Анрен,
який у 1879 р. спостерігав властивості кокаїну в експериментах на
тваринах і на собі. Через кілька років перші хірургічні операції із
застосуванням кокаїну провели І. Н. Кацауров, А. І. Лукашевич, С. П.
Коломніи, В. Ф. Войно-Ясенецький та ін. Проте недостатнє знання
токсичності й дозування стало причиною тяжких ускладнень, а в деяких
випадках і загибелі хворих. Це спонукало до пошуків менш токсичних
аналогів кокаїну.

Після того як у 1892 р. було виявлено, що місцевоанестезуючі властивості
кокаїну пов’язані з наявністю в його структурі бензойної кислоти, яка
утворює складний ефір з аміноспиртом, синтезовано кілька тисяч аналогів
кокаїну за структурою:

де Аг — ароматичне або гетероциклічне кільце з різними замісниками
атомів водню чи без них;

-NC — вторинна або третинна аміногрупа з R2 алкіловим (піперидиновим,
морфоліновим та ін.) циклічним радикалом;

— х зв’язок між ароматичним ядром та аміноалкільною групою, який може
бути ефірним

Отже, для всіх найважливіших місце-воанестезуючих засобів спільним у
структурі є:

1) ароматичний залишок з ліпо-фільними властивостями;

2) аміногрупа, що забезпечує гідрофільність речовини;

3) проміжна ланка, яка з’єднує оптимально збалансовані ліпофільну і
гідрофільну частини молекули.

Відповідно до хімічної природи, засоби для місцевої анестезії
класифікують на дві основні групи: складні ефіри і заміщені аміди
кислот.

Складні ефіри Заміщені аміди

бензойної кислоти та ацетаніліду (лідокаїн, аміноспиртів (кокаїн)
тримекаїн, ультракаїн, параамінобензойної бупівакаїн) кислоти (новокаїн,
анестезин, дикаїн)

Фармакокінетика. Місцевоанестезуючі речовини практично не проникають
крізь неушкоджену шкіру; неоднаково проходять ісрізь слизову оболонку
різних органів: швидше крізь оболонку трахеї, ніж гортані, і повільніше
— сечового міхура; легко абсорбуються при нанесенні на ранову поверхню
зі свіжими грануляціями. Використовуючи шлях інфільтрації тканин,
абсорбцію (резорбцію) місцевого анестетика можна сповільнити за
допомогою судинозвужувальних засобів типу адреналіну.

Біотрансформація місцевоанестезуючих речовин, як правило, залежить від
їх хімічної будови. Складні ефіри досить швидко метаболізуються шляхом
гідролізу псевдо-холінестеразою у плазмі крові й печінці. Заміщені аміди
повільно руйнуються мікросомними ферментами в печінці. Шляхи
перетворення місцевих анестетиків у нервових волокнах до кінця не
з’ясовано. Можливо, в цьому процесі беруть участь оксидази змішаної
функції нервової та інших тканин.

Через наявність у молекулі засобів для місцевої анестезії азоту (в
аміноалкільній групі) всі вони є основами, які з кислотами утворюють
розчинні солі (рН 4,6). Для реалізації анестезуючого ефекту потрібний
гідроліз солі місцевого анестетика з вивільненням основи. Цей процес
відбувається у лужному середовищі тканин (у звичайних умовах рН 7,4):

N = R • НС1 + NaOH -> N = R + NaCl + Н20

Сіль анестетика Основа анестетика

При запальних процесах у тканинах активність місцевих анестетиків
зменшується, оскільки в кислому середовищі (у зоні запалення рН 5-6)
гідроліз солей пригнічується, і фармакологічно активна частина молекули
(основа), від якої зілежить специфічність ефекту, вивільнюється меншою
мірою.

Важливою умовою дифузії засобів для місцевої анестезії з місця введення
чи аплікації до місця дії є розчинність їх хлоридів у воді.

Фармакодинаміка. Нервова тканина містить велику кількість ліпідів, тому
ліпофільність основ місцевих анестетиків, які вивільняються, забезпечує
проникнення їх у мембрани нервових клітин. Вважають, що взаємодія з
ліпідною фазою мембран визначає гепералізовану {неспецифічну), а
зв’язування з протеїнами мембран — вибіркову (специфічну) дію кожного
місцевого анестетика. У мембрані нервової клітини основа перетворюється
на йонізовану катіонну форму, після чого набуває здатності зв’язуватися
з рецептором. Внаслідок взаємодії місцевих анестетиків з рецепторами
мембран нервових клітин заряд мембрани (потенціал спокою)
стабілізується. На цю ділянку фіксованого спокою і «наштовхується» хвиля
збудження (деполяризації) у нервовому волокні. Стійке місцеве збудження,
яке переходить у гальмування {парабіоз, за М. Є. Введенським), і є
фізіологічною основою місцевої анестезії. Нервові структури при цьому
втрачають збудливість і провідність.

Особливого значення в механізмі місцевої анестезії надають порушенню
проходження Na+ крізь мембрану всередину неврона. Анестезуючі речовини у
вигляді заряджених катіонів зв’язуються з рецепторами натрієвих каналів,
які містяться на зовнішній поверхні мембрани.

Рецептор для місцевого анестетика у натрієвому каналі має аніонну
ділянку — для фіксації катіонної частини молекули місцевого анестетика;
дипольну структуру — для взаємодії з поляризованою карбонільною групою;
гідрофобну ділянку — для підвищення спорідненості з ароматичним кільцем.

Молекула місцевого анестетика, зв’язуючись з рецепторами натрієвого
каналу, конкурентно витискує Са2+, які беруть участь у регуляції
проникності мембрани для Na+.

Це викликає гальмування активності кальційзалежних фосфоліпаз і АТФ-ази,
зниження концентрації продуктів фосфоліпазної активності — жирних кислот
і лізоформ. Змінюється характер білково-ліпідної взаємодії в мембрані, а
отже, структура і функція натрієвого каналу.

Місцеві анестетики блокують не тільки натрієву, кальцієву, а й калієву
провідність. Йони магнію посилюють мембраностабі-лізуючу дію місцевих
анестетиків. Поряд з впливом на мембрану аксона, анестезуючі засоби
блокують також провідність на рівні синапсу, гальмуючи транспорт
медіаторів і Na+. У результаті порушується основна функція
електрозбудливої мембрани — здатність генерувати імпульси і проводити
збудження.

На біохімічному і фізико-хімічному рівнях речовини цієї групи порушують
окисно-відновні процеси за рахунок пригнічення активності ферменті І
(цитохрому С, цитохромоксидаз, дегідрогеназ), утворюють комплекси з АТФ,
що зменшує енергозабезпечення процесів обміну речовин.

Місцеві анестетики блокують насамперед дрібні нервові волокна, які мають
більшу поверхню мембрани на одиницю об’єму. Спочатку блокується функція
автономних нервових волокон, потім волокон больової й температурної
чутливості; волокна дотикової (тактильної) чутливості й рухові волокна
блокуються останніми. Відновлення функції відбувається у зворотному
порядку.

Місцевоанестезуючі речовини, потрапляючи до системного кровообігу,
впливають па функції інших систем організму: стимулюють центральну
нервову систему, викликають неспокій, тремор, а в токсичних дозах —
судоми, після чого може розвиватися депресія, навіть смерть внаслідок
пригнічення дихання. Кардіодепресивний ефект місцевих анестетиків
зумовлений зниженням збудливості і сповільненням провідності у міокарді
— зменшується частота і сила скорочень серця. Так, новокаїнамід і
лідокаїну гідрохлорид застосовують у клініці як активні антиарит-мічні
засоби. Місцеві анестетики (крім кокаїну) викликають артеріальну
гіпотензію головним чином за рахунок прямої дії на стінку судин, а також
шляхом блокади судинозвужувального ефекту норадреналіну, ангіотензину,
простагландинів. Спазмолітичний ефект препаратів зумовлений їх впливом
на гладкі м’язи внутрішніх органів. У великих дозах місцеві анестетики
викликають нервово-м’язову блокаду.

Засоби для наркозу, снодійні, транквілізатори, невролептики і наркотичні
анальгетики посилюють дію місцевих анестетиків (потенціювання —
фармакологічний синергізм), а стимулятори нервової системи, навпаки,
зменшують.

Похідні пара-амінобензойної кислоти (новокаїн, анестезин, дикаїн)
знижують протимікробну активність сульфаніламідних препаратів.

Антихолінестеразні засоби підвищують анестезуючу дію новокаїну,
сповільнюючи руйнування його псевдохолінестеразою плазми крові.

Види місцевої анестезії. Залежно від мети і способу застосування засобів
для місцевої анестезії розрізняють такі види місцевої анестезії.

1. Поверхнева, або термінальна, анестезія. Місцевий анестетик, нанесений
у вигляді розчину чи мазі на слизову оболонку або шкіру, викликає втрату
насамперед больової чутливості. Широко застосовують у стоматології,
офтальмології, урології, дерматології, при захворюваннях вуха, горла,
носа. Засіб можна наносити також на виразкову, опікову поверхню.

2. Провідникова, або регіонарна, анестезія. Місцевий анестетик вводять
поблизу великого нервового стовбура. При цьому втрачається чутливість у
ділянці тіла, яка іннервується цим нервом. Застосовують у
стоматологічній, хірургічній, травматологічній практиці, при невралгії.

Різновиди провідникової анестезії:

а) епідуральна (перидуральна) — місцевий анестетик вводять в
епідуральний простір — над (навколо) твердою оболонкою спинного мозку;

б) субарахноїдаль-на {спинномозкова) — препарат вводять під павутинну
оболонку спинного мозку, що блокує передачу збудження в чутливих, а
потім і в рухових корінцях спинномозкових нервів і в синапсах задніх
рогів частини спинного мозку.

Провідникову анестезію застосовують у 20-50 % операцій і деяких
хірургічних маніпуляцій.

3. Інфільтраційної анестезії досягають пошаровим насиченням тканин
слабким розчином місцевого анестетика.

У деяких випадках місцеві анестетики молена вводити в кістку
(внутрішньо-кісткова анестезія) або безпосередньо в судини (у вену або
артерію).

Вибір препарату для певного виду анестезії визначається його здатністю
проникати крізь слизову оболонку, силою і тривалістю місцевоанестезуючої
дії, токсичністю.

З точки зору практичного застосування засоби для місцевої анестезії
поділяють на такі групи:

1) для поверхневої анестезії (анестезин, дикаїн);

2) переважно для провідникової та інфільтраційної анестезії (новокаїн,
тримекаїн, ультракаїн, бензофурокаїн);

3) переважно для епідуральної і суб-арахноїдальної анестезії (лідокаїну
гідрохлорид, тримекаїн, бупівакаїн);

4) для всіх видів місцевої анестезії (лідокаїну гідрохлорид).

Похожие записи