Реферат на тему:

ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ.

ЇХ КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА, ФІЗІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.

ПОНЯТТЯ ПРО ТКАНИННІ ГОРМОНИ

План

Загальні відомості про залози внутрішньої секреції.

Гіпофіз

Шишкоподібне тіло та залоза.

Прищітоподібні залози.

За груднина залоза.

Надниркові залози.

Підшлункова залоза.

Статеві залози.

Ендокринними залозами (endo — усередину, сгіпо — виділяю) є такі органи,
тканини та клітини, які зумовлюють специфічні зміни в роботі інших
органів, впливають на обмін речовин. На відміну від залоз зовнішньої
секреції, ендокринні залози не мають вивідних проток, у них формуються
активні хімічні речовини — гормони — (hormao — збуджую), які з
міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину.

До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібне тіло, щитоподібна
залоза, прищитоподібні залози, загруднинна залоза, надниркові залози,
ендокринна частина підшлункової залози, внутрішньосекреторна частина
статевих залоз. Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: в них
утворюються як секрети, так і інкрети — гормони.

Всі ендокринні залози функціонально пов’язані між собою і становлять
єдину систему. В цій системі провідна роль належить гіпофізу.

Гормони володіють специфічними особливостями та високою фізіологічною
активністю. Дія їх проявляється за найменших доз в концентраціях від 1О8
до 10-‘2, на великих відстанях від місця утворення (дистантна дія).
Кожний гормон впливає на відповідну функцію організму. В процесі обміну
гормони змінюються функціонально та структурно (швидко руйнуються
тканинами, частково утилізуються клітинами організму, виводяться з
сечею). Гормони є переносниками інформації між клітинами організму.

На організм людини гормони діють по-різному: змінюють інтенсивність
обмінних процесів, активність ферментних систем, впливають на гомеостаз,
будову та функції окремих органів тощо. Гормони здійснюють регулюючу дію
не лише на ті або інші органи, а й на самі ендокринні залози, тобто
здійснюють хімічну регуляцію. Крім того, існує тісний взаємозв’язок
гормонів і нервової системи, який має двосторонній характер. По-перше,
залози добре іннервовані (мають безліч нервових закінчень) автономною
нервовою системою, по-друге, секрет залоз діє через кров на нервову
систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію. Інтенсивність
інкреторного процесу в тій або іншій ендокринній залозі може бути
підвищеною, при цьому утворюється і виділяється у кров збільшена
кількість гормону (гіперфункція), або зниженою — продукція гормону
зменшена (гіпофункція).

Порушення функціонального стану та діяльності ендокринних залоз
призводить до ендокринних захворювань. У їхньому розвитку велике
значення мають стресові ситуації, процеси, що відбуваються в періоди
росту та розвитку організму, особливо період статевого дозрівання.

Виявлення тих або інших функціональних змін у стані ендокринних органів
проводять за допомогою суб’єктивних (загальний огляд нервово-психічного
статусу) та об’єктивних (визначення стану шкіри і волосяного покриву,
розмірів і форми кінцівок, скелета, обличчя і шиї, структури кісток,
особливо черепа, основного обміну, рівня глюкози в крові. тощо) та
спеціальних методів дослідження.

За хімічними властивостями гормони розподіляються так: 1) стероїди
(альдостерон, кортізол, прогестерон, естрадізол, тестостерон); 2)
деривати амінокислот (тироксин, адреналін, мелатонін); пептиди
(окситоцин, вазопресин, активуючі рилізинг-гормони травного каналу); 4)
поліпептиди (інсулін, глюкагон, паратгормон, пролактин); 5)
глікопроте-їди (фолікулостимулюючий гормон — фолітропін, лютешізуючий —
лютропін, лактотропний гормон — пролактин); 6) похідні жирних кислот
(простагландіни).

Назва більшості гормонів визначається за їх дією (наприклад,
тіреотропний гормон, стимулюючий щитоподібну залозу — ТТГ), за місцем їх
утворення (наприклад, гастрин), за хімічною будовою (наприклад,
трийодтиронін). Для кожного гормону прийнято міжнародне визнане
скорочення: гіпоталамічні активізуючі рилізинг-гормони (RH) або
активуючі фактори (PF), які мають закінчення «-ліберин» (наприклад,
кортіколіберин — кортікотропний активізуючий фактор — CRF),
гіпоталамічний інгібітор (НЕММ), гормон ІН з закінченням «-статін» (ІН
соматотропного гормону — соматостатин — SH або SIF), а також гормони
передньої частки гіпофіза, що мають закінчення «-тропін» (гормон росту —
соматотропін).

Гіпофіз (hypophisis) розміщений у гіпофізарній ямці турецького сідла
клиноподібної кістки черепа. Розміри гіпофіза: довжина — 8—10 мм, ширина
— 12—15 мм; маса — близько 0,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною
залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і
функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює
гіпоталамо-нейросекреторну систему, бо вони беруть участь у процесі
нейросекреції — синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких
здійснюються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму,
діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи, координує
енергетичний баланс, водно-електролітний баланс, тепловий баланс,
неспання або сон, кровообіг і дихання, продовження роду. Звільнення або
активація (releasing) гіпоталамічних гормонів (RH) або факторів (РФ) і
гіпоталамічних інгібіторів йде через систему ворітної вени до
присередньої частки гіпофіза де вони активують або пригнічують секрецію
гормонів.

У гіпофізі розрізняють дві частки: аденогіпофіз (передня частка) і
нейрогіпофіз (задня частка). В передній частці виділяють три часточки:
гарбову, проміжну та дистальну. Аденогіпофіз виробляє соматотропін
(гормон росту), тиро-тропін (тиреотропний гормон), фолітропін
(фолікулостиму-люючий гормон), лютропін (лютеїнізуючий гормон) і
про-лактин (лактотропний гормон). У нейрогіпофізі нагромаджуються і
набувають активної форми два гормони: оксито-цин і вазопресин, які
виникають у ядрах гіпоталамуса.

Соматотропін впливає на утворення білка в організмі, ріст кісток у
довжину та розвиток всього тіла. Тиротропін стимулює діяльність
щитоподібної залози, кортикотропін — коркової речовини надниркових
залоз. Крім того, він спричинює розпад білка і гальмує його синтез в
організмі, а також діє протизапально. Гонадотропні гормони (фолітропін)
стимулюють ріст везикулярних, яєчникових, фолікулів, зумовлюють
овуляцію, утворення жовтого тіла з фолікула, що лопнув, сперматозоїдів у
яєчку, чоловічих статевих гормонів — андрогенів (тестостерон),
функціонування жовтого тіла й утворення жіночого статевого гормону —
прогестерону.

Пролактин підсилює секрецію молока (лактацію) в післяродовому періоді,
коли вироблення цього гормону в гіпофізі збільшується під впливом
жіночих статевих гормонів.

Гормон нейрогіпофіза — вазопресин — збільшує тонус м’язових елементів
артеріол, що сприяє підвищенню артеріального тиску, діє антидіуретично —
збільшує реабсорбцію води в канальцях нефронів. Окситоцин підсилює
роботу м’язів матки, а також виділення молока.

Гіперфункція передньої частки гіпофіза, що проявляється в дитячому віці,
призводить до гігантизму — посиленого росту тіла в довжину за рахунок
росту довгих кісток верхніх і нижніх кінцівок (ріст досягає 2,5— 2,6 м).
У дорослих гіперфункція аденогіпофіза проявляється акромегалією —
непропорційним збільшенням пальців і кісток, нижньої щелепи, носа,
язика, органів грудної та черевної порожнин. При гіпофункції передньої
частки залози в дитячому віці настає сповільнення або зупинення росту
(карликовий зріст).

Гіпофункція задньої частки гіпофіза, що проявляється зменшеним
утворенням вазопресину, призводить до нецук-рового сечовиснаження. Такі
хворі споживають і втрачають за добу до 40 л води, що зумовлено
зниженням зворотного всмоктування води з канальців нефронів у кров.

Недостатність меланотропіну (інтермедину) призводить до порушення
процесів розподілу пігменту в клітинах, шкіра втрачає свою пігментацію.

Гіпофізарна недостатність. Найбільш тяжким порушенням гіпофіза є
пангіпопітуїтаризм — зниження всіх функцій гіпофіза, або хвороба
Сімондса; синдром Шіхе-ра— недостатність передньої частки гіпофіза.
Відповідні форми некроза гіпофіза відомі також після тяжких симптомів
шоку, зумовлених кровотечею, опіками тощо.

Шишкоподібне тіло (corpus pineale) розташоване в ділянці
чотиригорбкового тіла середнього мозку і пов’язане з таламусом (зоровим
горбом). У ньому виробляється гормон мелатонін, який активно впливає на
пігменти шкіри жаби і зумовлює її просвітління. В організмі ссавців
мелатонін затримує статевий розвиток у дорослих самок — зменшує розміри
яєчників.

У шишкоподібному тілі є також велика кількість серотоніну — попередника
мелатоніну. Функція шишкоподібного тіла до кінця не з’ясована. Вважають,
що залоза гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) — найбільша ендокринна залоза.
Маса її досягає ЗО—40 г. Розташована на передній поверхні шиї спереду
трахеї, частково прилягає до щитоподібного хряща, звідки дістала свою
назву. Щитоподібна залоза щільно з’єднана з гортанню, тому при ковтанні
вона або піднімається, або опускається, а також зміщується вбік при
повороті голови.

Залоза частіше має підковоподібну (інколи півмісячну) форму з вгнутістю,
повернену назад, і складається з двох неоднакових за розмірами бічних
часток — правої і лівої (lobus dexter et lobus sinister) і перешийка
(istmus), від якого в третині випадків (або від лівої частки на межі з
перешийком) відходить пірамідальний відросток або четверта частка.
Пірамідальний відросток (lobus pyramidalis) (рідко його може не бути)
спрямований догори і може досягти тіла під’язикової кістки.

Перешийок щитоподібної залози за формою, розмірами і розміщенням
найбільш непостійний, лежить на трахеї, на рівні І—III (інколи II—IV)
хрящових кілець.

Розміри щитоподібної залози можуть змінюватись залежно від її
функціонального стану та від ступеня кровона-повнення.

Залоза має дві сполучнотканинні капсули: внутрішню (capsula interua),
яка щільно зрощується з паренхімою залози і посилає в її товщу відроги,
що поділяють залозу на окремі часточки, і зовнішню (capsula externd),
яка фіксує залозу до сусідніх органів. Окремі пучки зовнішньої капсули
називаються зв’язками (ligg. glandulae thyreoideae). Вони йдуть від
задньої поверхні залози до перснеподібного хряща гортані (середня) і від
бокових часток залози до верхніх хрящів трахеї (бічні). Крім того, до
щитоподібної залози підходять окремі м’язові пучки-м’язи. В
щілиноподібному просторі між капсулами залягають прищитоподібні залози,
непарне венозне сплетення, кілька лімфатичних вузлів тощо.

До щитоподібної залози надходить артеріальна кров двома верхніми та
двома нижніми щитоподібними артеріями. Верхня щитоподібна артерія є
першою гілкою зовнішньої сонної артерії; в 37,5% вона відходить від
загальної сонної артерії. Верхня щитоподібна артерія підходить до залози
зверху і зовні. Нижня бере початок з щитоподібно-шийного стовбура,
проходить позаду судинно-нервового пучка шиї у вигляді дуги і вступає в
залозу в ділянці задньо-бічної поверхні.

В деяких випадках (від 6,3% до 13%) до щитоподібної залози підходить
п’ята непарна артерія (a. thyroidea imd) — гілка плечоголовної артерії
або аорти. Всі ці артерії анасто-мозують між собою як всередині, так і
на поверхні залози.

Венозна кров з щитоподібної залози збирається в непарне венозне
сплетення І відтікає по верхніх і нижніх щитоподібних венах в систему
внутрішньої яремної і плечоголовної вени, а також по нижніх щитоподібних
венах (v.v. thyreoideae ітае) у ліву плечоголовну вену.

Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками шийних вузлів
симпатичного стовбура, а також гілками верхнього гортанного і зворотного
нервів.

Щитоподібна залоза разом з гіпофізом і загруднинною залозою регулює ріст
організму, здійснює регулюючий вплив на функції нервової системи,
особливо автономної, на обмін речовин, склад крові, стимулює фагоцитарну
функцію блукаючих клітин, а також перебуває в тісному зв’язку з статевою
сферою, особливо жінок. В період вагітності відзначається збільшення
залози. Зміни в діяльності щитоподібної залози відбиваються на функції
інших ендокринних залоз, і навпаки, зміни діяльності других ендокринних
залоз спричинюють функціональні і морфологічні зміни щитоподібної
залози.

Тканина залози представлена залозистими фолікулами з густою кровоносною
і лімфатичною судинними сітками, через які за годину протікає близько
5—6 л крові. У залозистих фолікулах містяться колоїд і білок, до складу
якого входить йод — тиреоглобулін.

Функціональна активність щитоподібної залози залежить від вмісту в ній
йоду (у щитоподібній залозі є 15 із 25 мг йоду, що міститься в організмі
дорослої людини), а також від діяльності гіпофіза, центральної нервової
системи (гіпоталамуса, ретикулярної формації) і особливо від
функціонального стану автономної нервової системи. Збудження симпатичної
частини цієї системи підвищує функціональну активність залози, а
парасимпатичної призводить до протилежної дії — зниження
гормоноутворюючої функції залози.

У щитоподібній залозі при гідролізі тиреоглобуліну виробляється два
гормони: тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін. Вони значно
впливають на всі види обміну речовин, і перш за все енергетичний і
основний, підсилюють витрати вуглеводів, жирів і білків, стимулюють
функції центральної нервової системи, процеси росту і розвитку
організму.

Гіпофункція щитоподібної залози, що проявляється в дитячому віці,
призводить до кретинізму (затримки росту, психічного та статевого
розвитку). При недостатній функціональній активності щитоподібної залози
у дорослих, а також у дітей і жінок у клімактеричному періоді виникає
захворювання, яке називається мікседемою (слизовим набряком). При
мікседемі змінюється інтенсивність обмінних процесів. Основний обмін
знижується на ЗО—40%. У міжклітинних просторах збільшується вміст муцину
й альбумінів. Органи та тканини набрякають.

Клінічно мікседема проявляється одутлістю обличчя, шиї та тіла,
випаданням волосся, сиплим грубим голосом (набряк гортані), зниженням
температури тіла, функцій статевих залоз, особливо у жінок (припиненням
менструації), психічною загальмованістю, в’ялістю, сонливістю, зниженням
інтелекту.

У дітей виявляється відставання в рості та розумовому розвитку,
недоумство тощо. Для зовнішнього вигляду кретина характерні постійно
відкритий рот і висунутий язик.

Гіперфункція щитоподібної залози призводить. до тиреотоксикозу —
базедової хвороби, яка в 80% випадків розвивається після психічної
травми, що підтверджує тісний зв’язок між ендокринними залозами та
нервовою системою. Базедова хвороба супроводжується збільшенням
щитоподібної залози, витрішкуватістю, тахікардією (прискоренням частоти
серцевих скорочень), підвищенням основного обміну і пов’язаним з цим
виснаженням, подразливістю та іншими ознаками. При цьому спостерігається
надлишкова кількість гормонів щитоподібної залози в крові.

При недостатньому надходженні йоду в організм розвивається зоб —
гіпертрофія щитоподібної залози без порушення її функції, але із
зниженою продукцією гормонів. Для профілактики цього захворювання в
місцях ендемічних по зобу додають у їжу невелику кількість йоду (0,08
мг). Найчастіше йодують сіль. Найбільш інформативними методами
дослідження функціонального стану щитоподібної залози є метод сканування
з одержанням гаммограм, ауто-радіографія та за допомогою ультразвуку. Не
втратило свого значення й дослідження основного обміну.

Висновки про результати досліджень поглинання радіоактивного йоду
повинні бути особливо виваженими, оскільки в районах з йодною
недостатністю щитоподібна залоза здорових людей та при деяких формах
зоба без деструктивних змін посилено поглинає радіоактивний йод і
затримує його в за’язку з «йодним голодуванням». Навпаки, при великих
деструктивних змінах і у кретинів поглинання радіоактивного йоду різко
знижено.

Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae). На задній поверхні
бокових частин щитоподібної залози розташовані дві пари прищитоподібних
залоз. Іноді вони містяться в товщі тканини щитоподібної залози.

Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон — регулює обмін і кількість
кальцію та фосфору в організмі. Дія па-ратгормону подібна до дії
кальциферолів (вітамінів групи D).

Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25—2,75
ммоль/л (9—11 мг%). При недостатній функції прищитоподібних залоз
(гіпопаратиреозі) внаслідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються
напади корчів (тетанія).

Гіперфункція прищитоподібних залоз спостерігається рідко, наприклад при
пухлинах залоз, і супроводжується збільшенням кількості кальцію в крові
і зменшенням неорганічного фосфату в кістках. Розвалюється кісткова
тканина, розвивається м’язова слабість, біль у спині, руках, ногах.

Загруднинна залоза (thymus) розташована за ручкою груднини в передньому
середостінні. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо
розходяться і нагадують ніби вила (вилочкова залоза). Фізіологічна роль
залози вивчена недостатньо. Вважають, що загруднинна залоза є своєрідним
стартером, який вмикає багато систем, що забезпечують життя організму.
Період найбільшої активності її — перші дні та місяці життя людини.
Після статевого дозрівання організму починається зворотний розвиток
залози — вона атрофується і її функціональна речовина заміщується
жировою клітковиною. У дорослої людини серед маси жирової клітковини
зберігаються клітини залозистої тканини. При цьому форма її
видовжується.

Людина з загруднинною залозою, що нормально функціонує, має надійний
імунітет (несприйнятливість) до багатьох захворювань. Дослідженнями
останніх років виявлено, що загруднинна залоза контролює розвиток і
розподіл Т-лімфо-цитів, які відповідають за клітинний імунітет. Крім
того, припускають, що в дитячому віці вона гальмує розвиток статевих
органів. Виділити гормон залози поки що не вдалося.

Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, розташовані в
позаочеревинній клітковині над верхнім кінцем відповідної нирки. Зовні
надниркові залози вкриті щільною сполучнотканинною капсулою, пучки якої
проникають у товщу залози і ділять її на кіркову (зовнішній шар) та
мозкову (внутрішній шар) речовину, яка складається з хромафінових
клітин.

У кірковій речовині утворюються гормони, які поділяють на три групи:
глікокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон);
мінералокортикоїди (альдостерон і дезок-сикортистерон); статеві гормони
(андрогени, естрогени, прогестерон).

У мозковій речовині надниркових залоз виробляються норадреналін та
адреналін, які підтримують тонус симпатичної частини автономної нервової
системи та мають судинозвужувальну дію.

Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичних нервів. Адреналін
розширює вінцеві артерії серця, розслабляє м’язи бронхів і судин
головного мозку. Під його впливом поліпшується робота серця та інших
органів і систем організму (підсилюється глікогеноліз у печінці та
м’язах, робота скелетних м’язів тощо).

Норадреналіну належить роль медіатора— переносника збудження з нервових
закінчень на робочий орган (ефек-тор). Адреналін виготовляється штучно;
застосовується при бронхіальній астмі, недостатності судин, для
підвищення артеріального тиску та в інших випадках.

Глікокортикоїди впливають на вуглеводний, білковий та жировий обміни, а
також виявляють значну протизапальну й антиалергічну дію, гальмують
ріст, розвиток і регенерацію кісток скелета, призводять до дистрофії та
в’ялості шкіри, виникнення м’язової слабості та ін.

Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну і перш
за все рівня натрію та калію в плазмі крові. Особлива роль належить
альдостерону, який підсилює реабсорбцію іонів натрію та хлору в
канальцях нефро-нів і зменшує всмоктування іонів калію. Альдостерон має
властивість підвищувати артеріальний тиск внаслідок збільшення
концентрації натрію в крові та в тканинній рідині.

Статеві гормони надниркових залоз впливають на розвиток статевих органів
у дитячому віці, тобто на стадії, коли функція статевих залоз ще слабо
виявлена. Вони сприяють розвитку вторинних статевих ознак (волосся на
обличчі, тілі, тип оволосіння, розвиток і форма молочних залоз тощо).

Гіпофункція кіркової речовини надниркових залоз веде до розвитку
бронзової (адісонової) хвороби, яка проявляється бронзовим забарвленням
шкіри на шиї, обличчі та верхніх кінцівках, підвищеною стомлюваністю,
зниженням опірності організму інфекційним захворюванням.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз змінюються вторинні
статеві ознаки. У жінок може з’явитися борода, припинитися менструація
тощо.

Ендокринна частина підшлункової залози представлена особливою залозистою
тканиною — панкреатичними острівцями (острівцями Лангерганса), в яких
виробляються гормони інсулін і глюкагон.

Інсулін регулює вуглеводний обмін. Він сприяє утилізації глюкози в
клітинах, а також перетворенню її на глікоген, який депонується в
печінці та м’язах. Крім того, інсулін бере участь у білковому (стимулює
синтез білка) та жировому (сприяє утворенню вищих жирних кислот із
продуктів вуглеводного обміну) обмінах.

Глюкагон також бере участь у вуглеводному обміні, але виконує дію
протилежну інсуліну. Під впливом глюкагону глікоген печінки
розщеплюється до глюкози, отже, глюкагон сприяє підвищенню концентрації
глюкози в крові.

Нормальна кількість глюкози в плазмі крові становить 4,45—6,65 ммоль/л
(80—120 мг%).

При гіпофункції ендокринної частини підшлункової залози розвивається
цукровий діабет (цукрове сечовиснаження). Основними ознаками цього
захворювання є підвищений рівень глюкози в плазмі крові (до 44,0 ммоль/л
— 800 мг %) — гіперглікемія та виділення її з сечею — глюкозурія. У
таких хворих спостерігаються збільшене витрачання білків і жирів як
енергетичних речовин, нагромадження продуктів неповного окислення жирів
— кетонових тіл, які спричинюють зрушення реакції крові в кислий бік —
ацидоз.

Гіперфункція панкреатичних острівців, а також уведення в організм
великих доз інсуліну призводять до значного зменшення концентрації
глюкози в крові та гіпоглікемічного або інсулінового шоку. Явища шоку
швидко знімаються введенням розчину глюкози.

Статеві залози. До статевих залоз належать яєчка у чоловіків і яєчники у
жінок. Внутрішньосекреторна частина статевих залоз виробляє статеві
гормони, які надходять у кров і лімфу. У внутрішньосекреторній частині
цих залоз утворюються чоловічі та жіночі статеві клітини — сперматозоїди
у чоловіків і яйцеклітини у жінок.

Утворення статевих гормонів у статевих залозах перебуває під контролем
аденогіпофіза.

Чоловічі статеві гормони (андрогени) — тестостерон і андростерон —
стимулюють ріст і розвиток статевого апарату, вторинних чоловічих
статевих ознак і появу статевих рефлексів. У чоловіків під впливом
андрогенів починається утворення та виділення сперматозоїдів. Андрогени
впливають на функціональний стан центральної нервової системи,
збільшують утворення білка, особливо в м’язах, зменшують кількість жиру
в організмі, підвищують основний обмін та ін.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернистому шарі
фолікулів, а також в їхній внутрішній оболонці. У жовтому тілі, яке
розвивається на місці фолікула, що лопнув, виробляється гормон
прогестерон.

Естрогени стимулюють ріст жіночих статевих органів, зумовлюють
розростання ендометрію (внутрішнього шару матки), сприяють розвитку
вторинних жіночих ознак і появі статевих рефлексів. Прогестерон
забезпечує нормальний перебіг вагітності.

І чоловічі, і жіночі гормони утворюються як у чоловічих, так і в жіночих
статевих залозах, але не в однакових кількостях.

Використана література:

Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини.

Анатомія / за ред. проф. Гаврилова.

Похожие записи