Пошукова робота

Захворювання жовчних шляхів

Захворювання жовчного міхура і жовчних шляхів — патологія, що часто
зустрічається у дітей 6—11 років. Вона спостерь гається у 5—10 % хворих
у стаціонарах і в поліклініках. Дівчата хворіють в 1,5—5 разів частіше,
ніж хлопчики.

Відповідно до класифікації захворювань жовчних шляхів виділяють
дискінезію, паразитарні хвороби, запалення жовчного міхура і жовчних
шляхів (холецистит, холангіт, холецистохо-лангіт),. природжені вади,
пухлини жовчного міхура і жовчних проток, жовчнокам’яну хворобу.
Запалення жовчних шляхів можуть бути гострими і хронічними за перебігом,
катаральними, флегмонозними, гангренозними за характером ураження.
Хронічний холецистит або холецистохолангіт може мати рецидивуючий або
латентний перебіг, періоди загострення і ремісії. До паразитарних
захворювань належать опісторхоз, фасціольоз, аскаридоз, лямбліоз жовчних
шляхів. Розрізняють гіпертонічну і гіпотонічну форми дискінезії. Ця
класифікація, запропонована М. Я. Студенікіним у 1966 p., є зручною для
практичного користування.

Хронічний холецистохолангіт

В етіології захворювання провідна роль належить інфекції. Найчастіше з
жовчі висіваються кишкова паличка, стафілокок, стрептокок, ентерокок.
Стерильні посіви жовчі не виключать діагнозу холециститу. Мікроорганізми
можуть проникати в жовчний міхур трьома шляхами: .висхідним з просвіту
кишок через загальну жовчну протоку, лімфогенним з кишок, гематогенним з
хронічних вогнищ інфекції (каріозних зубів, носової частини глотки,
легень, нирок та інших органів). Холецистит розвивається після
перенесеного вірусного гепатиту, епідемічного паротиту, адено- й
ентеровірусної інфекції. Печінковий і кишковий дворот, лямблії можуть
сприяти розвиткові холециститу. Діагноз «лямбліозний холецистит» не є
правомірним. У патогенезі запальних захворювань жовчних шляхів важливу
роль відіграють порушення відтоку жовчі (дискінезія і природжені
аномалії жовчних шляхів), дисхолія (порушення біохімічного складу
жовчі).

Звичайно запальний процес локалізується в жовчному міхурі і в жовчних
ходах, рідше спостерігається ізольоване ураження їх. Холецистохолангіт
часто розвивається на алергічному фоні. Патологічний процес може
захоплювати шлунок, печінку, кишки, підшлункову залозу, оскільки
анатомічно і функціонально органи травлення тісно пов’язані.

Хронічний холецистохолангіт, як правило, починається поступово.
Відмічаються тупий, ниючий біль, відчуття тиснення, що спричиняється
порушеннями дієти (жирна, смажена, гостра Їжа), фізичним навантаженням,
психічними факторами. Іноді біль посилюється, стає приступоподібним,
локалізується в правому підребер’ї, рідше в надчерев’ї. Спостерігаються
нудота, блювання, гіркота в роті, зниження або відсутність апетиту,
розлад випорожнень, запор, нестійкі випорожнення). Визначаються симптоми
інтоксикації: загальна слабкість, в’ялість, підвищена стомлюваність,
дратівливість, головний біль, підвищена пітливість. Температура тіла
може бути субфебрильною.

Під час огляду дитини виявляють блідість шкіри, понижене живлення, зміни
з боку серця (приглушеність тонів, систолічний шум, зниження
артеріального тиску, бради- або тахікардія), збільшення печінки,
болючість у правому підребер’ї і в точці проекції жовчного міхура (місці
перетину реберної дуги із зовнішнім краєм правого прямого м’яза живота).
Позитивні симптоми Ортнера (болючість при постукуванні ребром кисті по
правій реберній дузі), Кера (болючість при пальпації в точці жовчного
міхура посилюється в момент вдиху), Мерфі (мимовільне затримання дихання
на вдиху через різку болючість у разі тиснення на ділянку правого
підребер’я). Визначаються також больова точка, що знаходиться між
проекціями на шкіру ніжок правого грудинноключичнососкового м’яза, точка
Гено де Мюссі (болючість в ділянці жовчного міхура при постукуванні
зігнутими пальцями).

Діагноз холецистохолангіту грунтується на клінічних симптомах
захворювання, результатах мікроскопічного, бактеріологічного і
біохімічного дослідження жовчі, даних ультразвукового, рентгенологічного
дослідження (холецистографії). При запальному процесі в жовчі виявляють
пластівці слизу, підвищену кількість епітеліальних клітин і лейкоцитів,
кристали холестерину, крупинки кальцію білірубінату.

Виявлення підвищеної кількості лейкоцитів у жовчі не досить, щоб
поставити діагноз холецистохолангіту, бо в жовчі можуть бути клітини, що
нагадують лейкоцити (циліндричний епітелій, який округлився).
Діагностиці холецистохолангіту допомагає визначення основних компонентів
жовчі: холестерину, жовчних кислот, білірубіну, білка,
холатохолестеринового коефіцієнта.

Ультразвукове дослідження і холецистографія дають змогу диференціювати
холецистохолангіт з дискінезією жовчних шляхів, жовчнокам’яною хворобою.

Холецистохолангіт треба диференціювати із гастритом, виразковою
хворобою, ентеритом, колітом, панкреатитом, глистовою інвазією,
туберкульозом брижових лімфатичних вузлів, апендицитом, абдомінальною
формою геморагічного васкуліту, пієлонефритом.

Лікування. В період загострення призначають постільний режим на 7—10
днів. Після зникнення болю і диспепсичних явищ переходять на
напівпостільний і загальний режим, тому що тривале обмеження рухів
сприяє застою жовчі.

Основою терапії є дієта № 5, яка є повноцінною за енергетичною цінністю,
містить нормальну кількість білків, підвищену — вуглеводів, дещо
обмежену — жирів. Тугоплавкі жири шкідливі, тому рекомендують вершкове
масло і олії (соняшникова, кукурудзяна, оливкова). Сир, яєчний білок,
вівсяна каша, дріжджовий напій багаті на ліпотропні речовини й
амінокислоти. Забороняються смажені і копчені м’ясо і риба, міцні
бульйони, гарячі страви з печеного або смаженого тіста, торти, тістечка,
здоба, морозиво, соління, маринади, гриби, прянощі, гострі приправи,
шоколад, какао, бруква, редька, шпинат, щавель. Яйця обмежують до одного
на день (3—4 рази на тиждень).

Почастішання приймань їжі до 4—5 разів на день сприяє відтоку жовчі і
позитивно впливає на перебіг холецистохолангіту. Дієтотерапію проводять
не менше 3 років від часу останнього загострення.

При загостренні холецистохолангіту, що супроводжується больовим і
диспелсичним синдромами, підвищенням температури тіла, запальними
змінами з боку крові (лейкоцитоз, підвищена ШОЕ) проводять
антибактеріальну терапію протягом 10—14 днів з урахуванням чутливості
виділеної з жовчного міхуру флори. Призначають олеандоміцин,
еритроміцин, ампіцилін, оксади-лін, левоміцетин, олететрин. Можна
використати і фуразолідон, нікодин, сульфаніламіди (сульфадиметоксин,
сульфатов, бісеп-тол). З метою запобігання дисбактеріозу застосовують
ністатин, леворин, біфікол, колібактерин, лактобактерин у вікових дозах.

Важливе місце в лікуванні холецистохолангіту займає віга-мінотерапія.
Лікувальні дози вітамінів у 2—4 рази перевищують норми добової потреби
здорових дітей. Призначають вітаміни групи В, ретинол, аскорбінову
кислоту, токоферол.

Широко використовують жовчогінні препарати, що зменшують застій жовчі і
сприяють ліквідації запальних змін у жовчному міхурі і жовчних протоках.
Використовують холеретики (посилюють утворення жовчі печінкою) і
холекінетикв (сприяють виділенню жовчі із жовчного міхура в кишки).
Призначають алохол, холензим по і/2—1 таблетці 3 рази на день після
приймання їжі, нікодин по 0,25—0,5 г за 30 хв до їди 3 рази на день,
оксафенамід по 0,12—0,25 г або циквалон —0,1 г З рази на день протягом
2—4 тижнів. Показаними е настої і відвари кукурудзяних стовпчиків з
приймочкам», м’яти перцевої, звіробою звичайного, пижма звичайного,
плодів шипшини, квітів ромашки, ревеню та їй. Призначають холосас по
1/2—1 чайній ложці 3 рази на день. Якщо є біль, застосовують Папаверин,
но-шпу, платифілін. Магнію сульфат, ксиліт, сорбіт, яєчні жовтки
виявляють холекінетичну дію. Добрий жовчогінний ефект дає сік чорної
редьки по 1 десертній — 1 столовій ложці 3 рази на день за ЗО хв до їди
протягом 10—20 днів.

При холецистохолангіті, що розвинувся після вірусного гепатиту,
холеретики протягом року не рекомендуються, призначають тільки
холекінетики.

У лікуванні холецистохолангіту широко використовуються сліпі зондування
за Дем’яновим. Дитині натще дають випити 33 % розчин магнію сульфату (1
мл на рік життя) або 10 % розчин сорбіту (50—100 мл), фруктовий або
овочевий сік (100— 150 мл), мінеральну воду (Єсентуки № 17, № 4,
Славянівську, Смирновську, Трускавецьку), яку підігрівають до 40—50 °С.
Дитину укладають на правий бік з грілкою на 2—3 год. Далі вона встає,
робить 6—10 глибоких вдихів і присідань. Сліпі зондування проводять
щодня або через день, 10 на курс, у подальшому 1 раз на тиждень,
змінююча подразник через кожні 4—б зондувань.

У періоді ремісії рекомендується санаторне лікування з широким
застосуванням мінеральних вод з розрахунку 3—5 мл на 1 кг маси на прийом
залежно від мінералізації (слабка, сильна). При цьому враховується
секреторна функція шлунка. При секреторній недостатності воду
призначають за 20—30 хв до їди, при нормальній секреції шлунка — за
45—60 хв, підвищеній — 70—90 хв. Рекомендуються Трускавецька,
Славянівська, Іжевська, Єсентуки № 4, № 17, № 20, Боржом, Арзні,
Джермук, Лужанська, Моршинська та інші води.

Фізіотерапевтичні методи застосовуються в різні періоди захворювання: в
гострому періоді — солюкс, електрофорез магнію сульфату, папаверину,
новокаїну, надвисокочастотні струми; при поліпшенні стану — аплікації
парафіну, озокериту, діатермія на правеяідребер’я.

Одночасно лікують супровідні захворювання, здійснюють санацію хронічних
вогнищ інфекції.

Позитивний вплив виявляють лікувальна фізкультура, масаж живота. Не
допускаються великі фізичні навантаження, різкі рухи, трясіння,
піднімання і носіння ваги.

Диспансерне спостереження за дітьми із захворюваннями жовчних шляхів
здійснюється протягом 3 років. Воно передбачає дієтотерапію,
використання жовчогінних, вітамінних, стимулюючих засобів, санацію
хронічних вогнищ інфекції, створення раціонального режиму дня і
харчування, лікувальну фізкультуру. Після виписування з стаціонара
рекомендується лікування в санаторних палатах II етапу або місцевого
санаторію. В періоді ремісії проводиться санаторне лікування в
Трускавці, Моршнні, Єсентуках, Желєзноводську, Старій Русі, на оз. Шира.

Профілактика холецнстохолангіту передбачає організацію правильного
режиму дня і харчування дитини, регулярні заняття фізкультурою і
спортом, запобігання гострим шлунково-кишковим захворюванням, а у разі
виникнення їх — своєчасне лікування. Важливе місце займає санація
хронічних вогнищ інфекції, диспансерне спостереження за дітьми, що
хворіли на вірусний гепатит. Треба проводити лікування лямбліозу,
гельмінтозу.

Дискінезія жовчних шляхів

У структурі захворювань жовчних шляхів у дитячому віці дискінезія
становить 60—70 %. Дискінезія найчастіше розвивається у дітей зі слабким
типом вищої нервової діяльності з дуже млявими гальмівними процесами і
може бути синдромом загального неврозу. Виникненню дискінєзтї сприяють і
рефлекторні імпульси, що виходять з різних відділів ураженого травного
каналу. Вегетативний невроз, психічні навантаження, хронічні вогнища
інфекції, алергічний діатез, аномалії розвитку жовчних шляхів,
супровідні захворювання травного каналу, лямбліоз, солярит — все це
причини дискінезії жовчних шляхів. Вона може передувати
холецистохолангіту або супроводжувати його, створюючи умови для застою
жовчі.

Клініка. Клінічна картина дискінезії нагадує клінічну картину
холецистохолангіту. Біль не залежить від приймання їжі, але нерідко
зумовлений фізичним або психічним напруженням. У хворих наявні ознаки
неврозу, соляриту, хронічної інфекції ‘(каріозні зуби, тонзиліт тощо). В
аналізі крові немає показників запалення.

Розрізняють гіпотонічно-гіпокінетичну і гіпертонічно-гіперкінетичну
форми дискінезії жовчних шляхів.

Пперкінетична форма характеризується підвищеним тонусом жовчного міхура
і жовчних протоків. Бувають приступи переймоподібного колючого болю,
досить інтенсивного в правому підребер’ї. При гіпомоторній дискінезії
визначається атонічний застійний жовчний міхур. Біль має тупий, ниючий
характер, локалізується в правому підребер’ї.

У діагностиці дискінезії велику роль відіграє дуоденальне зондування.
При гіпотонічній формі міхуровий рефлекс непостійний, часто ослаблений.
Жовч одержують тільки після сильного подразника. Велика кількість
міхурової жовчі свідчить про атонічний холестаз, що спостерігається у
дітей з ваготонією.

Гіперкінетичну форму дискінезії виявляють у дітей з переважанням тонусу
симпатичної частини нервової системи. Міхуровий рефлекс лабільний,
порцію В одержують до введення подразника (магнію сульфату, сорбіту) або
її не одержують протягом 2—3 год. Міхурова жовч є концентрованою,
кількість її невелика, але в деяких випадках жовчі багато, що вказує на
спастичний холестаз.

Холецистографія й ультразвукове дослідження дають можливість установити
характер дискінетичних розладів на основі скорочення жовчного міхура
після приймання жовтків.

Лікування. Гіпотонічно-гіпокінетична форма дискінезії вимагає магнієвої
дієти, продуктів жовчогінної дії, що містять рослинну клітковину.
Рекомендуються препарати, що стимулюють діяльність нервової системи
(кофеїн, пантокрин, елеутерокок, китайський лимонник, женьшень),
гальванізація, грязелікування, сліпі зондування, сульфатно-натрієві і
сульфатно-магнієві мінеральні води високої і середньої мінералізації в
холодному вигляді, вуглекислі ванни. Спазмолітичні засоби не є
показаними. При гіпертонічно-гіперкінетичній дискінезії жовчного міхура
рекомендується магнієва дієта з обмеженням жирів, яка забезпечує
механічне і хімічне щадіння. Призначають седативні і спазмолітичні
засоби (бром, валеріана, еленіум, тріоксазин, седуксен, новокаїн,
папаверин, но-шпа, еуфілін), електрофорез папаверину, магнію сульфату,
новокаїну, комір за Щербаком, гарячі гідрокарбонатно-хлоридно-натрієві
води низької мінералізації. Сліпі зондування призначають обережно.
Рекомендують радонові, хвойні, низької концентрації сірководневі ванни.

Профілактика дискінезії жовчних шляхів ґрунтується на забезпеченні
правильного режиму дня і харчування, що відповідає віку, нормалізації
функцій центральної нервової системи, санації хронічних вогнищ інфекції.

Стоматит

Стоматит — запальне захворювання слизової оболонки ротової порожнини,
яке буває у дітей будь-якого віку на фоні зниження опірності організму
після інфекцій, при дистрофії. Най* частіше він спричинюється
стрептококом, стафілококом, грибами. Стоматит може бути одним з
ускладнень антибіотикотерапії. На слизовій оболонці помітні ознаки
катарального, фібринозного, афтозного, виразково-некротичного запалення.

Початок афтозного (герпетичного) стоматиту супроводжується високою
температурою тіла (до 39-40°С), головним болем, слабкістю, неприємними
відчуттями в роті. Слизова оболонка ротової порожнини є гіперемованою,
набряклою, з білими і жовтими бляшками і червоним обідком. Збільшуються
підщелепні і шийні лімфовузли. З’являються тріщини в кутах рота.
Приймання їжі і рідини болюче. Через 5-6 днів гострі явища стихають, до
кінця другого тижня настає видужання.

Лікування. У зв’язку з контагіозністю захворювання дитину треба
ізолювати, їжа повинна забезпечити механічне, хімічне і термічне
щадіння, бути повноцінною і багатою на вітаміни. Ротову порожнину
зрошують розчином перманганату калію (1:20000), 1 % розчином натрію
гідрокарбонату, 3% розчином перекису водню (2 столові ложки на 100 мл
води). Призначають сульфаніламіди, десенсибілізуючі засоби (димедрол,
піполь-фен, тавегіл, супрастин, препарати кальцію). При
виразково-некротичному стоматиті застосовуються антибіотики.

Профілактика стоматиту грунтується на дотриманні гігієни харчування,
старанному догляді за слизовою оболонкою ротової порожнини, особливо при
різних захворюваннях, санації хронічних вогнищ інфекції в носовій
частині глотки, зубах.

Гельмінтоз

Найбільш поширеними глистами у дітей є аскариди, гострики,
волосоголовці. Рідше зустрічаються стрічкові глисти (карликовий ціп’як,
бичачий і свинячий солітери). Паразитуючи в кишках, глисти відкладають
величезну кількість яєць в їхню порожнину, за винятком гостриків, які
відкладають яйця в періанальних складках. Яйця глистів через забруднені
руки, їжу, воду потрапляють у кишки дитини. Глисти виділяють токсичні
речовини, порушують процеси травлення, негативно впливаючи на стан
здоров’я. К. І. Скрябін та його учні провели планове вивчення поширення
гельмінтів у нашій країні і запропонували заходи боротьби з
гельмінтозом.

Аскаридоз

Аскариди належать до круглих черв’яків, що паразитують у тонких кцшках.
Довжина самиці іноді досягає 25—40 см, самця — 15—25 см. Щодня самиця
відкладає в просвіт кишок близько 200 000 яєць, які виділяються з
фекаліями, і протягом 2 тижнів при температурі 20-30 °С на вологому
ґрунті в яйцях дозрівають личинки. Зрілі яйця аскарид потрапляють у
кишки дитини через брудні руки, з немитими фруктами, овочами,
забрудненою водою та їжею. В кишках личинки звільняються від захисної
оболонки, проникають через слизову оболонку в кровоносні судини (в русло
ворітної вени, заносяться в печінку, звідти через нижню порожнисту вену
потрапляють у праву половину серця і через легеневу артерію в легені). З
легень вони можуть розноситися з течією крові по великому колу
кровообігу і повторно потрапляти в легені. Личинки просвердлюють стінки
альвеол, мігрують у бронхіоли, бронхи і з мокротинням потрапляють у
ротову порожнину, заковтуються, попадають у шлунок, кишки, де вони
перетворюються на зрілі аскариди. Цикл розвитку аскариди становить 2—2,5
міс. Протягом року аскариди живуть у кишках. Після цього строку вони
гинуть і виводяться з фекаліями назовні.

Зараження дітей найчастіше відбувається у теплу пору року.

Клініка. В період міграції личинок іноді спостерігаються явища бронхіту:
кашель, хрипи в легенях, слабкість, загальне нездужання. Рентгенологічно
визначають інфільтративні зміни в легенях, що характеризуються летючістю
(еозинофільні інфільтрати). В аналізі крові відмічають еозинофілію.
Можуть спостерігатися явища кропив’янки. Паразитування зрілих аскарид у
кишках у деяких випадках є безсимптомним. Однак часто спостерігаються
нудота, блювання, -запаморочення, зниження апетиту, розлад випорожнень.
Біль у животі непостійний, локалізується переважно навколо пупка.
Можливі слинотеча, особливо вночі, неспокійний сон. У частини дітей
відмічаються підвищена дратівливість, вередливість, головний біль,
погіршення успішності в школі. Ріпко, але бувають і судороги. Описують
епілептиформний, астенічний, менінгеальний синдроми, синдром енцефаліту
і хореї, які зумов Ієні глистовою інтоксикацією. Аскариди можуть
заповзати у жовчний міхур, жовчні протоки, червоподібний відросток і
бути причиною кольок, апендициту. Велике скупчення аскарид у тонких
кишках спричинює явище обтураційної непрохідності. При масивній інвазії
аскариди потрапляють у шлунок, ротову порожнину, в дихальні шляхи і
зумовлюють механічну асфіксію.

Діагностика аскаридозу грунтується на виявленні яєць глистів або аскарид
у калі, іноді дослідження харкотиння, крові.

Лікування аскаридозу проводиться препаратами піперазину, декариеом
(левамізолом), пірантелом, мебендазолом, нафта моном.

З препаратів піперазину застосовують піперазину адшіінат, який
призначають 2 рази на день (у першу половину дня) за 1 год або через
1/2-1 год після приймання їжі. Добова доза становить 0,4 г дітям до 1
року, 0,6 г-2-3 років 1 г-4-5 років, 2 г-9-12 років, 3 г-13-15 років.
Можна застосовувати 5 % розчин піперазину адипінату, який випускається у
флаконах по 100 мл і дозується залежно від віку чайними, десертними або
столовими ложками.

Декарис призначають одноразово після вечері в дозі 2,5 мг на 1 кг маси
дитини, випускається він у таблетках по 50 і 150 мг.

Пірантел ембонат застосовується в дозі 5—10 мг на 1 кг маси тіла
одноразово. Таблетки містять 250 мг пірантелу. Перед проковтуванням їх
треба старанно розгризти. Можна використати і суспензію пірантелу, що
випускається у флаконах по 15 мл (в 5 мл — 250 мг активної речовини).

Мебендазол (вермокс) застосовується переважно при змішаному гельмінтозі
(аскаридоз, трихоцефальоз, ентеробіоз) у дозі 300—600 мг на курс. Дітям
5—10 років призначають по 1/2 таблетки (0,05 г) 2 рази на день, тим, хто
старший за 10 років,— по 1 таблетці 2 рази на день під час їди протягом
3 днів. При ентеробіозі досить одноразового прийому 1/2—1 таблетки.

Нафтамон призначають у дозі 2—2,5 г дітям до 5 років, 3г -6 років, 4г —
6 років, 5г— 10 років і старше одноразово зранку натще за 2 год до
сніданку. Курс лікування — 3 дні при аскаридозі і 5 днів — при
трихоцефальозі. Підчас приймання нафтамону іноді бувають нудота,
блювання, рідкі випорожнення 3—4 рази на добу. Протипоказанням є
порушення функцій печінки і нирок.

Профілактика аскаридозу передбачає охорону навколишнього» середовища,
ґрунту, водоймищ від забруднення фекаліями, масове обстеження дітей і
дорослих на аскаридоз, дотримання правил особистої гігієни (старанне
миття рук перед їдою, після користування туалетом, після контакту з
тваринами, із землею). Перед вживанням сирі фрукти і овочі слід мити
холодною водою і обливати окропом. Продукти треба оберігати від мух.

Важлива роль належить санітарно-освітній роботі серед батьків, дітей
шкільного і дошкільного віку.

Трихоцефальоз

Збудником трихоцефальозу є круглий черв’як — волосоголовець завдовжки
3—5,5 см. Головний кінець паразита тонкий, витягнутий, нагадує волосину.
Задня частина тіла потовщена, у самця нагадує годинникову пружину, у
самиці — скобку. Головним кінцем волосоголовець укорінюється в слизову і
підслизову оболонки кишок. Паразитує він переважно в сліпій кишці і
червоподібному відростку, а при масивній інвазії — на всьому протязі
товстої кишки і в дистальній частині тонкої. Самиця виділяє в просвіт
кишок велику кількість незрілих яєць, що мають бочкоподібну форму з
прозорими полюсами. При температурі 20—ЗО °С і відносній вологості
близько 100% яйця дозрівають. У зрілому яйці розвивається личинка зі
стилетом на голові, здатним свердлити. Із забрудненою їжею або водою
зрілі яйця потрапляють у кишки, де з них виходять личинки, з яких через
ЗО—35 днів розвиваються дорослі волосоголовці. Вони паразитують у кишках
протягом 5—10 років.

Волосоголовців вважають гематофагами, бо вони живляться кров’ю і мають
сіро-червоне забарвлення. Вони виявляють механічний і токсичний впливи
на організм дитини.

Клініка. Спостерігаються біль у животі, часто переймоподібний, нудота,
зниження апетиту, слинотеча, головний біль, запаморочення, загальна
слабкість, дратівливість, розлад сну, непритомність. Випорожнення часто
нестійкі, пронос змінюється запором, знижується маса тіла. Іноді
відмічають і судороги. В аналізі крові визначають анемію, еозинофілію,
помірний лейкоцитоз, підвищену ШОЕ. У дітей раннього віку в деяких
випадках виникають симптоми гемоколіту, інвагінація. Треба проводити
диференціальний діагноз з апендицитом, холециститом, виразковою
хворобою, ентероколітом.

Діагноз трихоцефальозу ставлять на підставі анамнезу, виявлення яєць або
зрілих волосоголовців у калі.

Лікування. Застосовують мебендазол, нафтамон, рідше дифезил, ДиГШанін.
Мебендазол призначають протягом 3 днів, нафтамон — 5 днів (див. дози при
аскаридозі). Дитіазанін дають з розрахунком 5—10 мг/кг маси на добу за
2—3 прийоми під час або після їди. Курс лікування —5—10 днів. Потреби в
спеціальній дієті, застосуванні проносного немає. Дифезил є похідним
нафтамону, тому дозування, побічні явища і протипоказання у них
однакові.

При трихоцефальозі іноді треба проводити повторний курс лікування через
2—3 тижні.

Позитивний ефект виявляє діатермія. Призначають 10 сеансів по 30 хв
силою струму 0,6—1,2 мА. Один електрод накладають справа нижче пупка,
другий — на крижово-поперекову ділянку. Після 3, 5 і 10 сеансів дитині
дають сольове проносне.

Через 20—25 днів і 3—4 міс після закінчення дегельмінтизації проводять
контрольне дослідження калу на яйця глистів. Якщо яйця волосоголовця
виявляють у контрольних аналізах, дегельмінтизацію повторюють.

Ентеробіоз

Збудником ентеробіозу є круглі черв’яки — гострики. Самиця має довжину
9—12 мм і шиловидно загострений хвостовий кінець. У самця завдовжки 3—5
мм хвостовий кінець спіральне загнутий. Гострики паразитують у великій
кількості в нижньому відділі тонкої та у верхньому відділі товстої
кишок, в червоподібному відростку, живуть 3—4 тижні. Самиця виповзає з
відхідника і’ відкладає в періанальних складках до 10—12 тис. яєць, які
через 4—5 год дозрівають. Відкладання яєць, яке відбувається звичайно
вночі, спричинює сильний свербіж. При почухуванні шкіри навколо
відхідника дитина забруднює руки, як! стають джерелом повторного
зараження. Діти можуть заражатися від дорослих через забруднені речі
домашнього вжитку, їжу, повітря в приміщенні.

Гострики механічно пошкоджують стінки кишок і токсично впливають на
організм.

Клініка. Дитина стає дратівливою, погано спить, скаржиться на біль у
животі. Погіршується апетит. У випорожненнях з’являється слиз, іноді
кров. Розчухування шкіри може призвести до екземи, гнійничкових
висипань, абсцесів. Іноді виникають мастурбація, нічне нетримання сечі.
Ентеробіоз — одна з причин хронічного апендициту. У деяких дітей він є
безсимптомиим.

Діагноз ентеробіозу ставлять на основі анамнезу, виявлення яєць у
зіскобі з періанальних складок або гостриків у фекаліях.

Лікування при ентеробіозі проводять мебендазолом (1 таблетка на курс),
піперазину адипінатом протягом 5 днів (дози ті самі, що й при
аскаридозі), пірантелом 1 раз на день (від 6 міс. до 2 років— 125 мг,
від 2 до 6 років — 250 мг, від 6 до 12 років — 500 мг, від 12 років і
старше — 750 мг).

Можна застосовувати і декарис (левамізол) по 2,5 мг/кг маси тіла 1 раз
після вечері.

Ефективним засобом при ентеробіозі є первиній памоат, який призначають
усередину 1 раз після сніданку по 5 мг/кг маси тіла, тобто 1 драже на 10
кг маси. Суспензія препарату випускається у флаконах по 25 мл (в Імл—10
мг активної речовини). Препарат протипоказаний при захворюваннях
печінки, нирок, кишок.

Можна призначити на ніч очисні клізми, додаючи 1/4 чайної ложки натрію
гідрокарбонату на склянку води.

Профілактика ентеробіозу ґрунтується на старанному дотриманні правил
особистої гігієни. Щоб запобігти самозараженню, дитині слід надівати на
ніч чисті, пропрасовані гарячою праскою трусики з гумками, 2 рази на
день підмивати її водою з милом, коротко стригти нігті, навчити мити
руки перед їдою, після користування туалетом. Усіх членів сім’ї
обстежують на ентеробіоз, своєчасно проводять лікування.
Санітарно-гігієнічних заходів досить для вилікування легких форм
ентеробіозу. В дитячих садках, яслах треба систематично проводити вологе
прибирання, мити іграшки, горщики, унітази окропом.

Гіменолепідоз

Причиною захворювання є дрібні стрічкові черв’яки — карликові ціп’яки,
довжина яких від 2 до 5 см. Тіло карликовогр ціп’яка складається з 20
дрібних члеників, головки з присосками і гачками, якими він
прикріплюється до стінки кишок. Паразитує в тонкій кишці, тривалість
життя точно не встановлено. Яйця, які дозріли, виділяються з кишок з
фекаліями. Зараження дитини відбувається при прямому контакті з хворим,
через речі вжитку. Забруднення їжі, постелі, наявність мух мають менше
значення. Яйця карликового ціп’яка швидко гинуть у навколишньому
середовищі. При попаданні в кишки з яйця після скидання оболонки
звільняється онкосфера, що прикріплюється гачками до ворсинок кишки,
росте і перетворюється на цисто-церкоїд. Ворсинки гинуть, а
цистоцеркоїди прикріплюються до стінки кишок і через 2—3 тижні стають
статевозрілими карликовими ціп’яками, які справляють механічний і
токсичний впливи на організм.

Клініка гіменолепідозу поліморфна. Іноді перебіг захворювання є
безсимптомним. Часто спостерігаються зміни з боку нервової і травної
систем. Діти скаржаться на загальну слабкість, головний біль, підвищену
дратівливість, ослаблення пам’яті, нудоту, біль у животі, зниження
апетиту. Можуть виникати судорожні припадки. Випорожнення нестійкі,
пронос, калові маси з домішкою слизу, рідше крові. Температура тіла
часто субфебрильна. Іноді спостерігаються збільшення печінки,
при-глушеність тонів серця.

Діагноз встановлюють на підставі виявлення яєць або члеників карликового
ціп’яка у свіжовиділених фекаліях.

Лікування гіменолепідозу проводять у стаціонарі. Хворих ізолюють,
виділяють їм індивідуальні горщики, які ретельно дезинфікують. Лікування
повинно бути тривалим і наполегливим, оскільки можлива постійна інвазія.
Призначають препарати чоловічої папороті і насіння гарбуза.

Застосування екстракту чоловічої папороті потребує спеціальної
підготовки і дієти. Препарат через його токсичність не призначають дітям
до 2 років. Більш ефективним є фенасал, який застосовується в порошку:
дітям до 3 років — 0,5 г, 3— 6 років — 1 г, 6—9 років — 1,5, старше 9
років — 2г. Цю дозу дають зранку натще на перший день кожного циклу, в
наступні 6 днів — 0,5 г незалежно од віку. Через 3—4 год після приймання
фенасалу в перший день дають проносне (настій сени складної по 1 чайній
ложці зранку і ввечері дітям до 3 років, магнію сульфат — дітям, які
старші за 3 роки), їжу приймають о 8, 13 ї 18 год. Проводять три
семиденних цикли з інтервалами по 7 днів. Перед прийманням фенасалу
дають 1 г натрію гідрокарбонату, а через 2 год після нього — легкий
сніданок (склянку солодкого чаю, сухарі, печиво). Проводять
протирецидив-ний курс лікування фенасалом через 1 міс після основного
курсу.

Кукурбін — препарат з насіння гарбуза. Його призначають натще по 2,5 г
дітям дошкільного і 5 г — дітям шкільного віку і 100 мл води. Через 3
год дитина приймає проносне. Проводять 8—6 одноденних циклів (інтервали
?—7 днів).

Можна застосувати акрихін в поєднанні з фенасалом. Дітям З—6 років дають
0,075—0,1 г, 6—9 років — 0,15 г, 9—15 років — 0,15—0,2 г, старше 15
років — 0,3 г акрихіну через ЗО хв після приймання фенасалу.

Профілактика гіменолепідозу передбачає дотримання санітарно-гігієнічного
режиму, особливо в дитячих колективах, своєчасне виявлення, ізоляцію і
лікування дітей і дорослих, заражених гіменолепідозом.

Дифілоботріоз

Збудником дифілоботріозу є лентець широкий, який у зрілому стані
паразитує в тонкій кишці людини, домашніх (собака, кіт, свиня) і диких
тварин. Яйця лентеця потрапляють з фекаліями у воду, проходять складний
цикл розвитку в організмі рачків і риб. Якщо людина з’їсть заражену рибу
(щука, окунь, миньок та ін.), що містить плероцеркоїди, у неї з них
розвиваються дорослі гельмінти.

Клініка. З’являються біль у животі, нудота, поганий апетит,
дратівливість, слабкість, в’ялість, розлад випорожнень, схуднення. Може
розвиватися злоякісна анемія. Діагноз ставлять на підставі клінічної
картини і виявлення в калі яєць або члеників лентеця. Лікування
проводять тими самими засобами, що й гіменолепідозу.

Профілактика включає старанну кулінарну обробку риби, виключення сирої
риби з раціону собак і котів, охорону водоймищ від попадання нечистот.

Ехінококоз

Збудником ехінококозу у людини є однокамерний і багатокамерний ехінококи
в личинковій стадії. Кінцевим хазяїном ехінокока є собака, вовк, шакал,
проміжним — людина, мала і велика рогата худоба, свиня.

Зараження людини відбувається при контакті з собаками. Яйця ехінокока з
шерсті собаки попадають у кишки, де онко-сфера звільняється від оболонок
і з течією крові заноситься в легені, печінку, рідше в головний мозок та
інші органи. Утворюється міхур, усередині якого можуть бути дочірні і
внучаті міхури, рідина і маса сколексів. Ехінококові міхури зумовлюють
шкідливий вплив на органи (механічне тиснення, токсико-алергічні
реакції).

В діагностиці використовують рентгенологічне обстеження, внутрішньо
шкірну алергічну пробу Кацоні, реакцію непрямої гемаглютинації,
сканування печінки, ультразвукове дослідження, спленопортографію.

Лікування ехінококозу хірургічне.

Профілактика передбачає запобігання контакту дїтей з хворими собаками,
дотримання правил особистої гігієни, своєчасне виявлення та ізоляцію
хворих.

Шистосомоз

Шистосомоз (більгарціоз) зумовлюється трематодою, що паразитує в
кровоносних судинах ворітної і брижої систем ссавців. Самиця відкладає
яйця, які проникають через судинну стінку в сечовий міхур і кишки і
виділяються з сечою і калом. Проміжний хазяїн — молюски роду Bulinus,
Physopsis, Ріапогвіз. В їхньому тілі відбувається розвиток і розмноження
личинок, які виходять у воду у вигляді церкаріїв. Укорінюючись у тіло
людини, церкарій перетворюється на статевозрілу особу. Через 2—3 міс
після зараження дозрілі яйця виходять у навколишнє середовище. В них
міститься рухомий мірацидій. Інвазія відбувається в процесі пиття
зараженої води або купання в заражених водоймищах. Є кілька видів
трематод, що спричинюють сечостатевий, кишковий і японський шистосомоз.

Клініка. Укорінюючись у шкіру, церкарій викликає відчуття уколу голкою.
З’являються папульозні або пустульозні висипання, токсико-алергічна
реакція (головний біль, біль у спині ї суглобах, слабкість, анорекція,
гарячка, еозинофільний інфільтрат у легенях, гепатоспленомегалія). В
крові відмічаються лейкоцитоз, еозинофілія, підвищена ШОЕ. Через 6—8
тижнів приєднуються гематурія, дизурія, біль у попереку, розвивається
хронічний цистит. Кишковий шистосомоз проявляється гемоко-літом,
загальною інтоксикацією.

Хронічний шистосомоз ускладнюється обвапнуванням стінок сечового міхура,
тромбозом судин легень, мозку, ворітної вени, поліпозом кишок, хронічним
гепатитом, цирозом печінки, ураженням статевих органів. Може розвиватися
рак сечового міхура.

Діагноз шистосомозу грунтується на даних клінічного дослідження хворого,
виявленні мірацидій у сечі або калі, на імунологічних пробах,
результатах інструментального обстеження (ректороманоскопія, урографія,
цистоскопія).

Лікування проводять амбільгаром (25—35 мг/кг на добу протягом 5—7 днів),
антимонілу-натрію тартратом.

Профілактика шистосомозу включає санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані
на боротьбу з молюсками, із забрудненням водоймищ, на дотримання правил
особистої гігієни.

Похожие записи