.

Захворювання слізного апарату. Причини. Лікування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
178 2904
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“ЗАХВОРЮВАННЯ СЛІЗНОГО АПАРАТУ.

ПРИЧИНИ. ЛІКУВАННЯ”

ПЛАН

1. Захворювання слізної залози. Діагностика і лікування

2. Захворювання слізних шляхів

3. Діагностика захворювань слізних шляхів

4. Догляд за хворими із захворюваннями слізних шляхів

Список використаної літератури

Оскільки слізний апарат ока складається із сльозопродукуючої частини і
сльозовідвідних шляхів, його захворювання теж поділяються на
захворювання слізної залози і захворювання слізних шляхів.

1. Захворювання слізної залози. Діагностика і лікування

Захворювання слізної залози зустрічаються рідко. Найчастіше з них
спостерігають запалення слізної залози, набагато рідше — її пухлини.

Запалення слізної залози (дакріоаденіт) виникає переважно як ускладнення
загальних інфекційних захворювань (грипу, ангіни, пневмонії, тифу тощо).
Хворий скаржиться на біль у верхньо-зовнішньому куті орбіти, набряк і
почервоніння верхньої повіки. Об’єктивно спостерігають гіперемію і
набряк зовнішньої частини верхньої повіки. Під час вивертання верхньої
повіки видно збільшену слізну залозу, яка в нормі є невидимою. У
верхньо-зовнішньому куті орбіти пальпується збільшена і болюча слізна
залоза. Можуть збільшуватися регіонарні лімфатичні вузли, підвищуватися
температура тіла.

Лікування. Місцеве призначають антибактеріальні краплі, сухе тепло, УВЧ.
Всередину — сульфаніламіди, антибіотики, протизапальні препарати та
препарати кальцію.

Пухлини слізної залози, доброякісні і злоякісні, проявляються її
збільшенням. Оскільки слізна залоза частково розміщена в орбіті, її
збільшення призводить до зміщення очного яблука.

Лікування пухлин слізної залози оперативне.

2. Захворювання слізних шляхів

Найчастішим проявом захворювань слізних шляхів є сльозотеча. Тому перш
ніж розпочати вивчення клініки захворювань сльозовідвідного апарату ока,
необхідно ознайомитися з причинами сльозотечі і методами вивчення
прохідності слізних шляхів.

Сльозотеча виникає у разі порушення прохідності слізних шляхів на
будь-якому рівні: виворіт, звуження або зарощення слізних крапок або
канальців, запалення слізного мішка, звуження або непрохідність
носослізної протоки. Для визначення рівня порушення сльозовідтоку
використовують пробу з коларголом або флюоресцеїном. Вона включає два
етапи: канальцеву пробу і носову пробу.

Канальцеву пробу проводять для визначення функції слізних крапок і
слізних канальців. Для цього в кон’юнктивальний мішок закрапують 3 %
розчин коларголу або 0,5 % розчин флюоресцеїну. У разі нормального
сльозовідтоку через 2—3 хв барва з кон’юнктивального мішка зникає. Тоді
натискають на місце проекції слізного мішка. Якщо коларгол виділяється
через нижню слізну крапку, це свідчить про те, що сльоза проходить у
слізний мішок, тобто канальцева проба позитивна.

Якщо коларгол залишається в кон’юнктивальному мішку довше ніж 5 хв і не
виділяється через нижню слізну крапку під час натискання на слізний
мішок, канальцева проба негативна. Це свідчить про порушення прохідності
на рівні слізних крапок і слізних канальців.

Носову коларголову пробу проводять для виявлення прохідності слізного
мішка і слізної протоки. Для цього у нижній носовий хід закладають
ватний тампон. У нормі через 5 хв після закрапування вата забарвлюється
коларголом. Це позитивна носова проба. Якщо коларгол не появився через
10—15 хв — це означає, що носослізна протока непрохідна, а носова проба
негативна.

Носову пробу можна провести і простіше. Через 5 хв після закрапування
барвника хворому пропонують висякати носа. За умови нормальної
прохідності на хустинці будуть кольорові плями.

Для визначення місця звуження або непрохідності використовують також
промивання слізних шляхів. Після епібульбарної анестезії нижню слізну
крапку розширюють конічним зондом. Канюлю вводять у нижній слізний
канадець через нижню слізну крапку, повторюючи його конфігурацію:
спочатку зверху вниз, а потім горизонтально. Хворого просять опустити
голову, щоб промивна рідина не попадала до носової частини горла. Якщо
прохідність слізних шляхів нормальна, рідина витікає з носа струменем, а
якщо носослізна протока звужена, то краплями, частково повертаючися
через верхню слізну крапку. Середній медперсонал не проводить промивання
слізних шляхів, але повинен знати методику процедури, щоб допомагати
лікареві.

Інформативним методом обстеження слізних шляхів є також контрастна
рентгенографія.

Виворіт, або еверсія, нижньої слізної крапки. Виворіт нижньої слізної
крапки виникає у разі атонії нижньої повіки, рубців повіки,
гіпертрофічного кон’юнктивіту тощо. Нижня слізна крапка за умови її
вивороту не прилягає до очного яблука, і тому сльоза не може попасти в
слізний канадець. Оскільки у відведенні сльози з ока основну роль
відіграє нижній, а не верхній слізний канадець, у разі еверсії нижньої
слізної крапки виникає сльозотеча.

Виворіт нижньої слізної крапки легко виявляється під час зовнішнього
огляду. В сумнівних випадках хворого просять подивитися догори. Еверсія
за такої умови стає більш явною. Канальцева проба негативна.

Лікування еверсій нижньої слізної крапки проводиться хірургічним шляхом.

Звуження слізної крапки є ще однією дуже частою причиною сльозотечі.

Хворий скаржиться на сльозотечу. Під час огляду виявляють звуження, а
інколи навіть зарощення нижньої слізної крапки. Канальцева проба
негативна.

Лікування. Для поліпшення відтоку сльози нижню слізну крапку розширюють
конічним зондом. Якщо слізна крапка розширюється недостатньо, проводять
операцію щодо її розширення.

Звуження або зарощення слізних канальців може виникнути після
перенесеного запалення або поранення в ділянці їх знаходження. Хворий
скаржиться на сльозотечу. У разі проведення проби з коларголом
канальцева проба негативна. Під час зондування неможливо попасти зондом
у слізний мішок. Лікування хірургічне.

Дакріоцистит — це запалення слізного мішка. Дакріоцистит може бути
вродженим і набутим.

Причиною вродженого дакріоциститу є непрохідність но-сослізної протоки.
У період внутрішньоутробного розвитку в носослізній протоці існує
мембрана, яка до часу народження звичайно розсмоктується. Якщо мембрана
не розсмокталася, сльоза не може попасти в ніс і тому застоюється у
слізному мішку. Застій сльози створює добрі умови для розвитку
бактеріальної флори — виникає дакріоцистит новонароджених.

Дакріоцистит, у свою чергу, є причиною вторинного бактеріального
кон’юнктивіту. Тому основною скаргою за наявності дакріоциститу є
закисання ока, що почалося відразу після народження.

Під час огляду спостерігають слизові виділення, сльозосто-яння. Але
основним симптомом захворювання є виділення гною через нижню слізну
крапку під час натискання у місці проекції слізного мішка.

Набутий дакріоцистит теж виникає на грунті непрохідності або поганої
прохідності носослізної протоки і застою сльози у слізному мішку.
Перебіг захворювання хронічний. Інколи хронічний дакріоцистит у
результаті різкого загострення може призвести до флегмони слізного
мішка.

Хворі скаржаться на сльозотечу, закисання ока. Іноді можна помітити
випинання у ділянці слізного мішка (мал. 55). Під час натискання у
проекції слізного мішка через нижню слізну крапку виділяється гній.
Канальцева проба позитивна, носова — негативна. Під час промивання
слізних шляхів рідина повертається через верхню слізну крапку.

Лікування. У разі дакріоциститу новонароджених потрібно відновити
прохідність носослізної протоки. Для цього спочатку протягом 10—15 днів
проводять масаж у проекції слізного мішка. Якщо виздоровлення не
настало, необхідно провести зондування слізної протоки. Зондування слід
проводити в якомога ранньому віці.

Під час проведення масажу, а також після зондування призначають
антибактеріальні краплі.

Зондування носослізної протоки у разі хронічного дакріоциститу, як
правило, не дає бажаного результату. Тому лікування хронічного
дакріоциститу хірургічне — виконують операцію дакріоцисториностомію.
Операція полягає у створенні штучного сполучення між слізним мішком і
порожниною носа. Операція досить важка. Тому інколи, наприклад, у
старечому віці, виконують операцію дакріоцистектомію — видалення
слізного мішка. Однак після такої операції у хворого залишається
сльозотеча.

Флегмона слізного мішка виникає внаслідок загострення хронічного
дакріоциститу і поширення запального процесу на навколишню підшкірну
жирову клітковину.

Хворий скаржиться на біль, почервоніння і набряк у ділянці слізного
мішка, сльозотечу, закисання ока. Під час огляду в ділянці слізного
мішка спостерігаються випинання, набряк і почервоніння шкіри. Набряк
інколи поширюється на повіки. Пальпується збільшений болючий слізний
мішок. Захворювання, як правило, супроводжується збільшенням регіонарних
лімфовузлів, інколи — підвищенням температури тіла.

Лікування. Місцеве призначають антибактеріальні краплі, мазі, сухе
тепло, УВЧ, загально — сульфаніламіди, антибіотики всередину або в
ін’єкціях. У разі неефективності консервативного лікування проводять
розтин слізного мішка, дренування його і призначають відсмоктуючі
пов’язки з гіпертонічним розчином. Після виздоровлення з метою
попередження повторного виникнення флегмони рекомендують провести
операцію дакріоцисториностомії або, принаймні, дакріоцистектомії.

Звуження (стриктура) носослізної протоки. Звуження носослізної протоки
не зразу призводить до дакріоциститу. Спочатку виникають сльозостояння і
сльозотеча. У таких хворих носова проба сповільнена, а під час
промивання слізних шляхів рідина проходить у ніс із затрудненням. Згодом
застій сльози і приєднання інфекції може призвести до запалення слізного
мішка — дакріоциститу.

3. Діагностика захворювань слізних шляхів

Хворі із скаргами на сльозотечу часто звертаються за медичною допомогою.
Тому вміти виявити причину сльозотечі дуже важливо.

Треба пам’ятати, що сльозотеча може бути проявом не тільки захворювань
сльозовідвідних шляхів, але й переднього відрізку ока, зокрема рогівки.
Рефлекторно сльозотеча виникає також у разі подразнення ока сторонніми
тілами, пилом, лаками тощо. З іншого боку, сльозотеча або сльозостояння
спостерігаються за наявності звичайної нежиті внаслідок набряку слизової
оболонки і затруднення сльозовідтоку із носослізної протоки. Тому у разі
сльозотечі насамперед потрібно виключити захворювання переднього
відрізка ока, а також запитати у хворого про стан носового дихання. Якщо
ці причини сльозотечі виключені, треба діагностувати захворювання
слізних шляхів.

Якщо хворий скаржиться тільки на сльозотечу, це, як правило, свідчить
про непрохідність слізної крапки або слізного канальця. Сльозотеча і
закисання ока є ознакою непрохідності сльози на рівні слізного мішка і
носослізної протоки.

Вижливим кроком у постановці діагнозу є проба з коларголом.

Патогномонічним симптомом дакріоциститу є виділення гною через нижню
слізну крапку під час натискання у місці проекції слізного мішка. Однак
за наявності дакріоциститу новонароджених у маленької дитини інколи
буває важко сказати з певністю, чи виділився гній через нижню слізну
крапку. На думку про дакріоцистит новонароджених допомагає навести
анамнез: око закисає від народження, антибактеріальні краплі дають
тимчасовий ефект, а потім око починає закисати знову.

4. Догляд за хворими із захворюваннями слізних шляхів

У разі сльозотечі хворий постійно витирає сльозу. Це призводить до
вивороту нижньої слізної крапки або посилення вивороту, якщо він був до
того. Тому важливо навчити хворого витирати сльозу правильно: хустинкою
легко промокають сльозу, притискаючи повіку до ока в напрямку знизу
догори і до носа.

Важливою умовою лікування дакріоциститу новонароджених є правильний
масаж слізного мішка. Щоб прорвати мембрану в носослізній протоці,
необхідно проштовхнути сльозу із слізного мішка в ніс. Тому масаж
виконують таким чином: вказівним пальцем натискають на слізний мішок у
його верхній частині і проводять пальцем зверху вниз, щільно притискаючи
слізний мішок до кісткової основи. Виконують по 3—5 таких рухів 5 раз на
день. Щоб не викликати подразнення шкіри у дитини, вказівний палець
змазують вазеліном або очною антибактеріальною маззю.

Під час зондування носослізної протоки у разі дакріоциститу
новонароджених треба добре фіксувати голову дитини. Для цього медсестра
повинна двома руками утримувати голову дитини у верхній її частині, бо
фіксувати голову в ділянці лицьового черепа непорушно неможливо.

Список використаної літератури

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020