Реферат на тему:

Загартовування дитини. Народні методи лікування

Загартовування — один з важливих методів збереження здоров’я дітей. Його
проводять з метою пристосування організму до різноманітних впливів
зовнішнього середовища.

Підґрунтям загартовування є принцип тренування нервових закінчень та
кровоносних судин шкіри, слизових оболонок і через них — кровоносних
судин та нервової системи.

Загартовування передбачає використання водних процедур, сонячних та
повітряних ванн у поєднанні із заняттями фізкультурою. Призначаючи ці
процедури, необхідно враховувати вік дитини, стан її здоров’я,
перенесені раніше захворювання.

Правильно загартовувати дитину — означає правильно Її виховувати.

Загартовування треба починати з раннього віку та продовжувати
систематично, безперервно протягом багатьох років, усього життя.

Методи загартовування залежать від індивідуальних особливостей дитини,
проте всі повинні виконувати такі правила:

уникати сильних подразників — тривалої дії холодної води, надто низької
температури повітря, перегрівання на сонці;

поступово та рівномірно підсилювати дію загартовувальних чинників.

Для грудної дитини свіже та прохолодне повітря можна вважати одним з
основних чинників, що стимулюють рухову активність, підвищують тонус
м’язів та захисні сили організму, збуджують апетит. Під час перебування
малюка в кімнаті з температурою повітря 25 °С та вищою протягом тижнів,
місяців різко знижуються його пристосувальні реакції. У такому разі
навіть незначні охолодження або протяг здатні спричинити у дитини
захворювання.

Повітряні ванни грудним дітям рекомендують починати з викладання їх
оголеними на живіт. Тривалість процедури — спочатку 1 хв. Поступово ЇЇ
збільшують таким чином, що до кінця грудного періоду вона може становити
до 30 хв.

З 1-го місяця життя дитини рекомендують ванни з поступовим зниженням
температури води. Починати треба з температури 36 °С, поступово знижуючи
ЇЇ на 1 °С за тиждень, довести до 33 — 32 °С. Тривалість ванни 5 — 7 хв.
Після ванни дитину обливають водою, температура якої повинна бути на 1—2
°С нижча, ніж води у ванні.

Найбільш м’яка процедура — обтирання. Обтирання рекомендують робити
дітям, починаючи з двомісячного віку. Спочатку протягом 1—2 тиж шкіру
дитини розтирають сухою м’якою вовняною тканиною, щоб вона трохи
порожевіла. Після цього переходять до вологих обтирань тканиною,
змоченою водою температури 38 — 40 °С. Обтирання проводять у напрямку
від периферії до центру. Обтирають шию, потім груди, руки, ноги, живіт,
спину. Всі рухи роблять у напрямку до пупка, а на спині — до хребта.
Протягом однієї процедури треба обтерти тіло дитини 2 — 3 рази. Після
закінчення обтирання слід розтерти шкіру сухим рушником до появи
приємного тепла. Тривалість процедури спочатку становить 1 —2 хв,
пізніше — до 3 —5 хв. Початкова температура води — 38 —40 °С, у
подальшому її знижують до 26 — 24 °С, а дітям 12-14 років — до 20-18 °С.

Дітям молодшого віку більше подобається обтирання грубим рушником,
змоченим в досить гарячій воді (38 — 40 °С). Неодмінною умовою
проведення процедури повинно бути збереження у ванній кімнаті
прохолодної температури повітря, аби дитина відчула контраст температур,
але без протягів. Під час проведення процедури дитину можна поставити у
таз з теплою водою.

До кінця 1-го року життя дитини до загартовуючих процедур додають
обливання. Обливання — інтенсивніша процедура. Починають його водою
температури 36 — 34 °С, поступово знижуючи її під час наступних процедур
до 24 — 22 °С. Загальне обливання краще проводити після повітряної
ванни. Тривалість обливання — від 30 с до 2 хв. Обливати можна з глечика
теплої пори року на повітрі, в холодну погоду — у ванні. Треба стежити,
щоб вода рівномірно лилася по всьому тілу. Після закінчення процедури
дитину слід обтерти до почервоніння шкіри. Перед процедурою тіло повинно
бути сухим, теплим, але не спітнілим.

Вплив душу на організм сильніший, ніж обливання. Спочатку використовують
воду температури 36 —37 °С, потім-температуру води знижують, як і під
час обтирання та обливання. Тривалість процедури спочатку становить 0,5
— 1 хв, через 3 — 4 тиж — до 2 хв.

Інтенсивніше діє контрастний душ, який є добрим засобом для тренування
серцево-судинної та нервової систем, а також механізмів терморегуляції,
підвищення несприйнятливості до інфекцій.

Дитину спочатку ставлять під душ за температури води 38—39 °С на 1—2 хв,
потім збільшують напір холодної води, знижуючи температуру води в душі
до 24 — 22 °С (0,5 хв). Проводять 2—3 такі зміни. Вранці для
стимулювання нервової системи процедуру закінчують прохолодною водою.
Увечері для зняття збудження та кращого засинання процедуру закінчують
гарячою водою. Не слід намагатися знизити температуру води нижче ніж до
20 —18 °С, тому що це призведе до перезбуджен-ня нервової системи,
посилення діяльності надниркових залоз та виділення ними гормонів,
різкої активізації захисно-пристосувальних реакцій, а за умови тривалого
та систематичного застосування — до зриву адаптації (процесу
пристосування організму до умов, що змінюються).

Хорошими засобами для загартовування дітей є «ходіння по воді» протягом
2 — 5 хв, а також гра з водою (місцева ручна ванна). Початкова
температура води повинна бути 28 °С, поступово її знижують до кімнатної.

Відомо, що охолодження стоп може зумовити виразну рефлекторну реакцію з
боку судин слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що призводить до
послаблення її захисної функції. Як наслідок мікроорганізми, що завжди
заселяють слизову оболонку носа, зіва і верхніх дихальних шляхів,
починають посилено розмножуватися, виділяючи отруйні продукти обміну.
Напевно, так і виникає простуда у разі переохолодження ніг. Місцеве
загартовування стоп, носоглотки робить їх менш чутливими до охолодження,
що допомагає уникнути цілої низки захворювань. Обмивання стоп слід
робити щоденно, краще перед сном. Початкова температура води становить
20 °С, для дітей молодшого віку — 25 °С. Тривалість процедури — 10 — 20
с. Поступово температуру води знижують, а з часом користуються водою
з-під крана. Привчивши дитину до таких процедур, обережно збільшують їх
тривалість до 0,5 хв, а потім переходять до ножних ванн.

Приймаючи ножні ванни, необхідно безперервно переступати з ноги на ногу.
Це активізує кровообіг у судинах, підвищує загартовувальний ефект.

Можна використовувати контрастні ванни. Для цієї процедури готують два
тази. В одному — вода температури 37 °С, в іншому — 20 °С. Спочатку
тримають ноги у теплій воді (30 с), потім — у холодній (15 с). Після 2 —
3 таких змін ноги слід інтенсивно розтерти рушником до почервоніння. У
подальшому температуру теплої води поступово підвищують до 42 °С, а
холодної знижують до 15 °С.

Дітям молодшого віку та ослабленим краще починати з обтирання стоп трохи
віджатою губкою або рушником, дотримуючи при цьому поступовості у
зниженні температури води.

Полоскання горла холодною водою — також досить ефективна процедура
місцевого загартовування. її можна виконувати вранці під час умивання та
ввечері перед сном. Починати полоскання слід водою температури 25 — 27
°С, знижуючи її щотижня на 1 °С. У подальшому можна полоскати горло
водою із-під крана. Дія процедури посилиться, якщо у склянці води
розчинити 1 десертну ложку кухонної або морської солі.

Найефективнішою формою загартовування є купання в річці, озері, морі.
Тут все діє в комплексі — і свіже повітря, і сонце, і вода, й рухові
вправи (плавання, пірнання).

Купання головним чином відіграють роль оздоровчого засобу, проте у
деяких випадках використовуються і як лікувальна процедура. Повторювані,
правильно проведені, дозовані купання сприяють активізації обміну
речовин, фагоцитозу, тренуванню механізмів терморегуляції, діяльності
серцево-судинної й нейрогуморальної систем. Підвищується витривалість
організму до мінливих чинників навколишнього середовища.

e 6

рською водою, поступово знижуючи її температуру. Купання слід починати
після відпочинку у затінку.

Морські купання використовують для лікування рахіту, золотухи, у дітей
із зниженим обміном речовин. Вони протипоказані у разі недостатності
кровообігу, недокрів’я, гострих запальних захворювань.

Переохолодження під час купання зумовлює погіршення самопочуття —
виникає відчуття в’ялості, з’являється головний біль, може бути
простуда.

Купання рекомендують дітям віком понад 2 роки за температури води, що не
нижча ніж 23 °С, а повітря — 25 °С. Тривалість купання спочатку
становить 0,5 — 2 хв, поступово її збільшують до 20 хв. Купатися треба
не раніше, ніж через 2 год після прийому їжі.

Чудовою процедурою для дітей є плавання в басейні, особливо прохолодної
пори року. Дуже корисні купання у відкритих та закритих басейнах з
підігрітою до 24 — 26 °С морською водою.

Басейни використовують для гідрокінезіотерапії, включаючи в комплекс
терапії лікувальне плавання.

Плавання сприяє росту дитини та її пропорційному розвитку. Горизонтальне
положення тіла під час плавання сприяє рівномірному переміщенню крові по
судинах, що важливо для функціонування серцево-судинної системи.
Безперервне чергування напруження і розслаблення створює умови для
розвитку кістково-м’язової системи. Додаткова витрата зусилля на
подолання опору води розвиває дихальний апарат та збільшує життєву
ємкість легень.

У дітей, схильних до ожиріння, під впливом м’язового навантаження
поживні речовини не накопичуються у жировому депо, а перетворюються на
енергію.

Під час плавання вода обмиває все тіло та очищає шкіру від продуктів
виділення. Шкіра стає чистою, еластичною, гладенькою.

Фахівці вважають, що оптимальним віком для навчання дитини плаванню є 5
—7 років. Навчати пізніше важче. А прищеплювати дитині любов до води
необхідно з раннього віку.

Дуже корисне ходіння босоніж. Привчати до нього дитину треба поступово.
Спочатку тривалість ходіння босоніж не повинна перевищувати 30 — 40 хв
на день. Поступово її збільшують, поєднуючи з ігровими вправами,
гімнастикою. Особливо корисно ходити по дрібних камінцях на березі моря,
річки.

Повітряна ванна має м’якшу дію, ніж водні процедури. Повітряні ванни
легко переносять навіть ослаблені та хворі діти. Дія повітряних ванн
залежить від їх тривалості, температури повітря та площі оголеної
поверхні тіла. Приймати повітряні ванни рекомендують на свіжому повітрі,
бажано на березі річки або озера, серед зелених насаджень, де немає
сильного вітру. Рекомендують починати за температури, що не нижча ніж 21
°С. Тривалість першої процедури — 5 хв, щоденно її збільшують, доводячи
до 2 год. Теплі повітряні ванни не обмежуються у часі, бо виявляють
слабкий вплив.

Важко переоцінити користь сонця для здоров’я дитини. Воно стимулює
процеси обміну речовин, сприяє зміцненню нервової, серцево-судинної
систем, підвищує витривалість до інфекцій.

Прямі сонячні промені згубно діють на мікроорганізми. Невеликі еритемні
дози (від них шкіра трохи червоніє) змінюють процеси обміну в шкірі,
стимулюють місцеві захисні імунні механізми. Ця властивість сонячного
опромінення широко використовується для лікування деяких захворювань
шкіри та слизових оболонок. Під впливом ультрафіолетових променів
сонячного спектру в шкірі утворюється вітамін О. Цей вітамін запобігає
розвитку рахіту у дітей або використовується для його лікування,
нормалізує співвідношення фосфору та кальцію в крові, сприяє зміцненню
кісток.

Початкова тривалість сонячної ванни — 5 хв. Щодня її можна збільшувати
на 1—2 хв. Для початку дітям достатньо побути у затінку — тут діє
розсіяне сонячне опромінення. Після цього можна позагоряти 3 — 5 хв і
знову перейти у затінок. Таким чином, комбінуючи повітряні та сонячні
ванни, діти звикатимуть до ультрафіолетового опромінення. Місцем, де не
буває сонячних опіків і синтезується вітамін Е), є шкіра долонь та стоп.
Для захисту очей треба користуватися темними окулярами. На голову слід
надягти білу шапочку.

Надмірне сонячне опромінення шкідливе для волосся. Окрім того, тривале
перебування під прямими сонячними променями може призвести до сонячного
удару. Найкращий час для сонячних ванн улітку — від 8-ї до 10-ї та після
18-ї години, навесні та восени — з 11-ї до 14-ї години.

Прогулянки на свіжому повітрі — також ефективний засіб загартовування
дітей. Дитина потребує максимально тривалого перебування на свіжому
повітрі. Для прогулянки одягати дитину треба відповідно до температури
повітря, вологості, сили вітру, пам’ятаючи, що за умови однакової
температури вологе повітря охолоджує більше, ніж сухе, а вітер посилює
дію повітря. Під час прогулянки не слід закривати дитині ніс та рот.
Одяг повинен бути теплим, але в той же час легким, не утруднювати рухів.
Не слід припиняти прогулянки під час хвороби дитини, якщо лікар їх не
відмінив. Свіже повітря — добрий помічник у боротьбі з інфекцією.

Слово «баня» походить від латинського «бальнеум», що означає «вигнати
хворобу, біль, смуток». Отже, основними у банній процедурі вважалися
насамперед її цілющі, оздоровчі властивості.

Банний жар — ефективний засіб стимулювання серцевої діяльності,
активізації кровообігу; він поліпшує кровопостачання не лише шкіри, але
й м’язів, суглобів, спинного та головного мозку, легень, усіх органів.
Під час потіння посилюється виділення з організму продуктів обміну,
шлаків, отруйних речовин. Щедрий жар прочищає пори, видаляє бруд та
змертвілі клітини шкіри. Сприяючи поліпшенню обміну речовин, банні
процедури немов оновлюють організм, загартовуючи його. Вони ефективні і
для лікування багатьох захворювань, зокрема грипу та простуди.

Чудовим лікувальним та профілактичним засобом для дітей є постільні
парові ванни, після яких необхідно провести охолоджувальну процедуру
(обмивання, обтирання). Зміна короткочасного впливу пари та охолодження
— своєрідна гімнастика судин, органів дихання, потовиділення, що
загартовує організм, робить його витривалішим до хвороб, здатним легше
переносити коливання погоди.

Загартовувальні процедури найефективніші на тлі правильного
загальнооздоровчого режиму, повноцінного харчування.

Загартовування ослаблених дітей треба проводити обережно, за порадою
лікаря.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Похожие записи