ЗАГАЛЬНИЙ ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ.

ПЕРСОНАЛ ТА ЙОГО ОБОВ’ЯЗКИ.

ЕТИЧНІ ТА ДЕОНТОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ПЕРСОНАЛУ

Догляд, доглядання, або ж гіпур-гія (від гр. hypurgia — допомагати,
обслуговувати) — процес, що складається з комплексу заходів, які
забезпечують всебічне обслуговування хворого, створення належних
гігієнічних умов, що сприяють неускладненому перебігу хвороби,
прискоренню одужання, полегшенню страждань та запобіганню ускладненням і
своєчасному виявленню їх, а також виконання лікарських призначень.

Догляд за хворими — невід’ємна складова лікування. Багато хворих,
особливо хірургічного профілю, самостійно не одужують, їх виходжують.
Догляд ділиться на загальний та спеціальний.

Загальний догляд — це сума тих заходів, яких потребують будь-які хворі
незалежно від характеру їх захворювання (патології), віку, статі тощо.
Серед загальних заходів виокремлюють:

а) гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого,
його одягу, посуду, предметів туалету тощо;

б) чітке виконання всіх призначень лікаря (дотримання техніки процедур
та схеми введення ліків); в) спостереження за перебігом хвороби, станом
хворого та інформування лікаря про зміни в його стані; г) годування
хворого. Дії медичного персоналу, пов’язані зі специфікою власне
захворювання чи травми та їх лікуванням, складають спеціальний догляд.

Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не
мають спеціальної медичної освіти, та медичними сестрами зі спеціальною
медичною, у тому числі вищою, освітою. Молодші медичні сестри здійснюють
догляд чи ті його елементи, які не потребують спеціальних медичних знань
і стосуються забезпечення гігієни місця перебування хворого, його
особистої гігієни, харчування тощо.

Ці завдання полягають у забезпеченні належної гігієни та санітарії
палат, ліжок, білизни, гігієнічного стану власне хворого (умивання,
миття, переодягання, перекладання та транспортування тощо), годуванні
хворого, прибиранні туалетів та допомозі хворим у здійсненні
фізіологічних актів, прибиранні та дезінфекції туалетів та посуду для
випорожнень тощо.

Незважаючи на те що перелічені обов’язки здійснюються особами без
медичної освіти, вони потребують від них відповідних знань, навичок та
сумлінного ставлення. Навчання молодших сестер виконанню своїх
обов’язків проводять сестри з медичною освітою. Останні поряд із
контролем та керівництвом роботою молодших медичних сестер мають широке
коло обов’язків з догляду, спостереження за хворими та їх лікування,
тобто виконують призначення лікарів. Вони роздають та вводять ліки, у
тому числі за допомогою ін’єкції, виконують багато лікувальних процедур
— накладають компреси, гірчичники, ставлять банки, промивають шлунок,
ставлять клізми тощо, провадять неухильне спостереження за хворим й
інформують лікарів про всі зміни в його організмі.

Безпосередньо роботою медичних сестер зі спеціальною освітою керує
старша сестра відділення.

Всі ті, хто доглядає за хворими, повинні добре знати свої обов’язки та
їх сенс і роль у загальному процесі лікування, місце та час проведення
лікувальних процедур, піклуватись про належний гігієнічний та
функціональний стан свого місця роботи.

Догляд за хворим вимагає як уміння виконати різні гігієнічні та
лікувальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного
ставлення до хворого. Він повинен бути і високо-професійним, і
деонтологічно витриманим. Милосердне, гуманне ставлення до хворого є не
менш важливим, ніж професійна майстерність. Ця істина обгрунтована як
практичною медициною впродовж віків, так і фізіологічними дослідженнями,
особливо Ї.П. Пав-лова та його учнів і послідовників, ролі другої
сигнальної системи мозку, що грунтується на слові — сигналі сигналів.
Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв’язку з впливом на
центральну нервову систему анатомічних та функціональних розладів у
організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та
тривалим, як це буває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях)
в незвичне становище (виключення із звичної атмосфери та трудової
діяльності, побутові незручності та обмеження, а часто навіть
нездатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів).

Багатьох хворих пригнічує почуття сором’язливості у разі потреби
здійснити фізіологічні акти в присутності персоналу або хворих сусідів
чи за їх допомогою. Тому ретельне виконання персоналом — медичними
сестрами та санітарками — своїх обов’язків та доброзичливе ставлення до
хворого сприяють усуненню багатьох негативних впливів, спричинених
хворобою.

Весь комплекс заходів лікування та догляду повинен грунтуватись на
принципах охоронно-стимулювального режиму, законах фізіології і
насамперед на таких фундаментальних положеннях ії, як травмівний вплив
незвичайних подразників різного характеру на організм, і , навпаки,
стимулювальна дія подразнень, що не виходить за межі фізіологічного
діапазону, на функції органів, зокрема на регенеративно-ре-паративні
процеси. Підтримання лікувальними засобами на оптимальному рівні
фізіологічних параметрів життєдіяльності організму хворого, зокрема його
головних систем — нервової, серцево-судинної та дихальної, забезпечує
сприятливі умови для одужання.

Створення у хворого доброго, оптимістичного настрою, віра в сприятливий
перебіг хвороби, яка великою мірою утверджується за допомогою доброго
догляду і чуйного ставлення до хворого, є важливим і почесним обов’язком
медичних працівників лікарень та поліклінік.

Загальний догляд містить такі підрозділи:

1) гігієна навколишнього середовища;

2) гігієна персоналу, профілактика внутрішньогоспітальної інфекції;

3) особиста гігієна хворого;

4) дезінфекція виділень хворого;

5) гігієна білизни;

6) гігієна передач і відвідувачів;

7) гігієна транспорту;

8) гігієна харчування.

Гігієна навколишнього середовища є передумовою лікувальних заходів, їх
ефективності. Приміщення палати, в якій перебуває хворий, і її площа,
опалення, освітлення, стан повітря (провітрювання) повинні відповідати
гігієнічним нормам за всіма параметрами. Вона має бути світлою, добре
провітрюваною; узимку добре, але не надмірно, опалюватись. Вікна палати
повинні мати штори для захисту хворих від прямого сонячного опромінення.
Підлога у палаті має бути з лінолеумовим покриттям, що забезпечує
можливість її вологого прибирання та безшумного пересування персоналу,
особливо вночі.

Гігієна персоналу. Персонал, що доглядає хворих, насамперед повинен бути
гігієнічно освіченим, здоровим та охайним. Кожен із учасників догляду за
хворими має добре знати гігієнічні правила в межах своїх функціональних
обов’язків. Без цієї вимоги він може стати посередником у передачі
інфекції хворому як ззовні, зокрема від самого себе, так і від інших
хворих, тобто внутрішньогоспітальної.

У персоналу систематично перевіряють стан здоров’я. Хворих та
бацилоносіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні
сестри та санітарки, перед тим як стати до роботи, переодягаються в
лікарняну форму в окремих, відведених для цього приміщеннях (кімнатах).
Персоналу не дозволяється виконувати свої функції у взутті та одязі,
яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри чи санітарки повинен
бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані, волосся — сховане під
косинку чи шапку, взуття -м’яке та чисте. Прикраси на руках (пальцях) та
манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. Приємний
вигляд персоналу справляє на хворих добрий вплив, створює у них
оптимістичний настрій. Гігієна персоналу має виняткове значення для
запобігання внутрішньогоспітальній інфекції. Дотримання медичними
сестрами правил санітарії та асептики під час виконання своїх обов’язків
(використання рукавичок під час проведення всіх процедур, що можуть
сприяти перенесенню інфекції від одного хворого до інших, миття рук
після кожної лікувальної процедури, недопущення використання
нестерильних інструментів та приладів під час виконання інвазивних та
внутрішньоорганних процедур — ін’єкції, промивання шлунка, постановка
клізми, перев’язка тощо) та максимальне використання інструментів,
одягу, приладів одноразового користування та інше — найважливіші заходи
запобігання поширенню внутрішньогоспітальної інфекції.

Гігієна хворого. Профілактика пролежнів. Перед вступом до лікарні хворий
проходить санітарну обробку. Він приймає душ у приймальній, після чого
переодягається в лікарняний одяг. Тяжкохворого миє персонал у ванні.
Деяких, особливо тяжкохворих, лише переодягають (надягають лікарняну
білизну; хворі, що мають домашню чисту білизну, залишаються в ній).
Хворих з наявністю головних вошей чи гнид стрижуть та миють їм голову
лізолом. У разі виявлення одежних вошей одяг хворого направляють у
дезкамеру для обробки. Чистий одяг або зберігають у лікарняній камері,
або віддають рідним хворого.

У відділенні хворому надають ліжко з комплектом чистої постільної
білизни. Вранці після нічного сну ходячі хворі вмиваються в спеціальній
туалетній кімнаті, а лежачих хворих умивають молодші медичні сестри:
хворим, що можуть сидіти в ліжку, зливають воду з глечика на руки і вони
умиваються самі, чистять зуби, а лежачих лише обтирають (обличчя, руки)
змоченим рушником чи серветкою.

Також треба стежити, особливо у тяжкохворих після операції, за
порожниною рота, носа, очима. Порожнину рога хворі прополіскують 1 %
розчином калію перманганату чи натрію гідрокарбонату, а зуби та ясна
медсестри протирають тяжкохворим марлево-ватною кулькою. Очі хворим
промивають ватно-марлевою кулькою, змоченою перевареною водою чи
ізотонічним розчином натрію хлориду, а за наявності бактеріального
запалення кон’юнктиви в мішок останньої закапують розчин чи вносять
мазь, що містить сульфаніламіди (наприклад, 20—30% сульфацил-натрію) чи
антибіотики.

Ходячі хворі голяться самі, а лежачих голить перукар, дотримуючи всіх
профілактичних заходів проти інфекції. Для ходячих хворих у туалетних
кімнатах (окремих для чоловіків та жінок) створюють умови для підмивання
після дефекації та для обмивання увечері та уранці ділянки статевих
органів.

Лежачих хворих підмивають молодші медичні сестри. Для цього під сідницю
хворого (на простелену на ліжку клейонку) підставляють судно і сестра
однією рукою зливає з глечика чи, краще, з кварти Есмарха теплу воду на
промежину хворого, а другою, в якій тримає на корнцанзі тампон, миє
шкіру навколо заднього проходу та статеві губи. Завершує процедуру
підмивання осушуванням шкіри чистою серветкою.

Поряд із очищенням шкіри від забруднення шкіру тяжкохворих у ділянках
кісткових виступів — крижі, лопатки, хребет, п’яти — протирають
камфорним спиртом (чи етиловим 60 %). Це, а також часте перевертання
хворого в ліжку, розправлення під ним простирадла (розправлення на ньому
складок) тощо є важливими заходами запобігання пролежням.

Щотижня хворим замінюють натільну й постільну білизну та миють їх.
Білизну, забруднену рановими чи іншими виділеннями, змінюють за
потребою. Хворі повинні завжди лежати на чистій та сухій білизні.

Для запобігання пролежням у тяжкохворих, особливо похилого віку, у
хворих на цукровий діабет потрібно підкладати під крижі гумові круги, а
під п’яти — ватно-марлеві чи поролонові подушечки, часто повертати їх,
змінюючи положення тіла.

У останні роки для профілактики пролежнів широко використовують
спеціальні повітряні багатосекційні та інші матраци. У хворих, особливо
з ожирінням, треба запобігати попрілості, дерматитам та інфікуванню
шкіри шляхом протирання пахвинних складок, складок на животі та під
молочними залозами 56—70 % спиртом етиловим, присипати ці місця тальком
чи зубним порошком або — за появи дерматиту — змащувати маззю з цинку
оксидом чи пастою Лассара.

Положення хворого в ліжку повинно бути фізіологічним, тобто
забезпечувати найбільше розслаблення усіх груп м’язів. Це обмежує
енергетичні витрати його організму та сприяє оптимальному здійсненню
функцій усіх органів і систем. Таким вимогам відповідає положення на
спині з незначним підняттям голови та випростаними ногами. Класти ногу
на ногу хворим не треба, оскільки це сприяє розвитку тромбозу судин
гомілки.

Проте особливості хвороби та стану хворого часто вимагають (з метою
полегшення перебігу хвороби та профілактики ускладнень) надання хворому
дещо відмінного від типового фізіологічного положення. Так, хворим на
перитоніт надають положення Фовле-ра: високо піднята голова та зігнуті в
колінах ноги (під коліна підкладають валики, що не дають тілу хворого
зсовуватися вниз). Це положення забезпечує стікання внутрішньочеревного
ексудату з верхньої половини черевної порожнини в нижню, тазову, в якій
очеревина меншою мірою всмоктує його порівняно з діафрагмальною. До того
ж скупчення гною в ній легше діагностувати та лікувати.

За деяких станів хворого, у разі тривалої нудоти та блювання, особливо
після наркозу, хворого кладуть на спину, трохи повернувши набік голову.
У горизонтальному положенні (без підняття головного кінця ліжка) мають
бути також хворі з кровотечею та з анемією після кровотечі. Таке
положення сприяє припливу крові (кисню) до мозку та серця. Навпаки,
хворі з дихальною недостатністю набувають положення напівсидячи
(ортопное). З підвищеною головою лежать також хворі після операцій на
органах ротоглотки та шиї.

Гігієна хворого може бути на належному рівні лише за умови дотримання
гігієни його ліжка, постелі, білизни, одягу, засобів догляду та
транспортування, тобто усього, що оточує хворого. Ліжка хворих щоденно
протирають вологими чистими ганчірками і періодично дезінфікують 3 %
розчином хлораміну чи лізолом. Каталки та носилки повинні бути чистими,
а у разі забруднення їх виділеннями — продезінфікованими. Перед
транспортуванням хворих каталки чи носилки застеляють сухим чистим
простирадлом. Хворого під час перевезення (перенесення) теж накривають
чистим простирадлом чи ковдрою.

Важливою і технічно складною є заміна натільної та постільної білизни у
тяжкохворого. Частіше це роблять молодші медсестри. Натільну білизну,
зокрема сорочку, на лежачому хворому міняють так. Спочатку згортають її
на спині, а потім і спереду, до рівня лопаток та пахвових ділянок. Після
цього піднімають голову хворого, перетягують сорочку через неї,
звільнивши спочатку тулуб, і лише після цього знімають з рук по черзі.
Якщо сорочка простора, то її після піднімання тулуба можна зняти
спочатку окремо з кожної руки, а потім, після підняття голови хворого,
перевести через голову і звільнити тулуб.

Надягають сорочку так. Спочатку її протягують через голову на шию, після
чого по черзі натягують рукави на руки і опускають униз на тулуб,
тягнучи за нижній край і одночасно піднімаючи грудний відділ тулуба. Це
робить або друга медична сестра, або одна і та сама другою рукою.

Зміну забруднених кальсонів починають із спускання їх з тулуба на
стегна. Спочатку знімають їх із здорової ноги, а потім обережно з
хворої. Надягають чисті кальсони спочатку на хвору ногу, а потім — на
здорову.

Для заміни постільної білизни хворого спочатку повертають набік і на
звільненій хворим частиш ліжка простирадло скочують у валик (з краю
ліжка в напрямку до хворого). Після цього на місце брудного кладуть
згорнуте наполовину валиком до спини хворого чисте простирадло. Хворого
перевертають на спину на чисту половину простирадла, валик брудного
простирадла витягують з-під хворого обережно, а на його місці (на
застелену половину) розгортають виведений з-під хворого на другу
половину ліжка валик чистого простирадла (мал.8). У хворих, стан яких не
дозволяє перевертати їх набік (суворий постільний режим), брудне
простирадло обережно витягують, а чисте — підкладають, що можливо лише
за участі двох медсестер.

Гігієною лежачого хворого передбачено також забезпечення його
спеціальним посудом для своєчасного здійснення фізіологічних актів —
випорожнення кишечнику та сечовиділення, затримка яких вкрай негативно
позначається на фізичному стані хворого, насамперед на нервовій та
серцево-судинній системах, а також на психічному стані.

Для випорожнення кишечнику хворим виділяють (на вимогу) підкладне судно,
а для сечовиділення — сечоприймач. Останній в чистому вигляді зберігають
звичайно в палаті під ліжком хворого, аби він міг сам ним скористатися
(а для особливо тяжкохворих — навіть на окремій тумбочці), прикривши
чистою серветкою. Підкладні судна зберігають у продезінфікованому
вигляді в спеціальних шафах чи на полицях у туалетній кімнаті.

Молодші медичні сестри, що обслуговують хворих під час дефекації чи
сечовиділення, працюють у відповідному одязі — клейончастому або
поліетиленовому фартуху, гумових або поліетиленових рукавичках. Вони
підстилають хворому під крижі та сідницю клейонку (під час випорожнення)
і на неї ставлять підкладне судно. Під час сечовиділення не потрібно
підкладати під хворого захисні водонепроникні серветки.

По закінченні хворим відправлень сестра негайно виймає судно або
сечоприймач і, прикривши їх клейонкою, відносить у туалет, де або зразу
виливає в унітаз, або залишає для огляду лікарем чи дезінфікує. Після
випорожнення ця ж сама сестра підмиває хворого, витирає навколо
задньопрохід-ного отвору шкіру, після чого виймає з-під нього клейонку.

За відсутності у хворого самостійної дефекації йому ставлять очисну
клізму. Цю процедуру виконує медична сестра. Після клізми дефекація
відбувається за такого самого санітарно-гігієнічного забезпечення, як і
самостійна.

У хворих, особливо чоловіків похилого віку, після операції на черевній
порожнині часто буває затримка сечовиділення. У тому разі, коли у
хворого є позив до сечовипускання, а сечу випускати не вдається понад 6
год, треба ввести в сечовий міхур катетер, аби вивести її. Але цю
процедуру має призначити лікар. Проте у деяких випадках і сама медична
палатна сестра на прохання хворого може м’яким катетером вивести сечу,
особливо якщо в сечівнику немає перешкод. При цьому треба неухильно
дотримувати правил асептики.

Молодші медичні сестри під час допомоги хворим у здійсненні дефекації та
сечовипускання користуються клейонками, фартухами та рукавичками
одноразового використання, які після цього знищують.

Треба наголосити, що хоча більшість процедур із забезпечення гігієни
хворих, їх постелі та білизни виконують молодші медичні сестри (без
спеціальної медичної освіти), їх робота повинна проводитись під
безпосереднім контролем та за участю медичних сестер з медичною освітою.

Важливу роль у забезпеченні якості догляду відіграють навчання своєї
справи молодших сестер медичними сестрами зі спеціальною освітою,
поважне ставлення до них з боку останніх та лікарів, турбота про них.

Транспортування хворих і гігієна транспорту. Тяжкохворих, а також
хворих, що не можуть самостійно пересуватись, з приймального відділення
лікарні перевозять у палати на каталках для лежачих чи сидячих
відповідно. Каталка для лежачих хворих повинна

мати тонкий з пластиковим чи клейончастим покриттям матрац, який після
кожного використання протирають 3 % розчином хлораміну.

Перед транспортуванням хворого на каталці матрац покривають чистим
простирадлом, хворого накривають ще одним простирадлом (влітку) чи
ковдрою (взимку) і перевозять у палату. Це входить у обов’язки молодшого
медперсоналу.

Хворих, що не можуть ходити, але не потребують положення лежачи,
перевозять на колясці для сидячих хворих, яка також повинна бути чистою
та застеленою свіжим простирадлом, а хворий має бути укритий.

За відсутності каталки для лежачих

хворих чи неможливості ц використання через особливості хвороби (стану
хворого) хворого транспортують на носилках.

У операційну та з операційної хворих перевозять на каталках хірургічного
відділення. До цих транспортних засобів ставлять високі гігієнічні
вимоги: вони повинні бути чистими, зберігатись у певному місці
відділення, застеленими чистою білизною чи білизною хворого з палати.

Перекладають тяжкохворих з ліжка чи операційного стола на каталку і
навпаки два—три чоловіки. Якщо у цьому беруть участь троє, то це
робиться так: один підводить руки під голову, другий — під спину, а
третій

підтримує ноги. Якщо перекладають хворого двоє, то вони обидва стають
збоку від хворого і беруть його — один, підводячи руки знизу під голову
і груди, а другий — під таз і ноги. Треба враховувати локалізацію
патологічного осередку (ураження, рани тощо) на тілі хворого і
відповідно розташовувати руки.

Особливо уважним і обережним потрібно бути під час перекладання та
транспортування хворих у стані непритомності (коматозний стан, стан
наркотичного сну тощо), адже різка зміна положення може спричинити або
порушення прохідності дихальних шляхів (асфіксію), або ж травму хребта в
шийному відділі з паралічем центру діафраг-мального нерва, що зумовить
асфіксію.

Харчування та годування хворих. Харчування хворих (поряд зі спеціальними
медичними заходами) є важливим лікувальним заходом, обов’язковою умовою
ефективного лікування. Хвороба завжди призводить до порушення обміну
речовин, зокрема, до активізації катаболічних процесів — процесів
розпаду речовин, і навпаки, до зниження анаболічних, відновних.

Зміщення рівноваги обміну в бік розпаду та витрат речовин знижує
функціональну здатність клітин, органів та тканин організму, в тому
числі й захисну, а також спричинює накопичення в організмі шкідливих
проміжних та залишкових продуктів розпаду речовин, створюючи
несприятливі умови для подолання хвороби та одужання. Тому енергетичні
витрати організму, зумовлені хворобою, повинні бути компенсовані
будь-яким шляхом. Таких шляхів є два. Основний із них для більшості
хворих — природний, ентеральний (надходження поживних речовин через рот
та кишечник). Другий шлях — позакиш-ковий, або парентеральний, себто
поживні енергетичні речовини вводяться, обминаючи кишечник, в судинне
русло, внутрішньовенне. Останній шлях є вимушеним. Його застосовують
тоді, коли хворий не може їсти через тяжкий стан або ж йому
протипоказано таке харчування з огляду на характер хвороби та операції
(бо воно може призвести до ускладнень, наприклад, прийом їжі в перші дні
після операції на стравоході, шлунку чи кишках). Інколи таке харчування
неефективне, наприклад, за наявності високих зовнішніх нориць (фістул)
кишечнику.

Поряд із тим у багатьох хворих через порушення різних функцій організму,
у тому числі травлення, настільки великі енергетичні витрати і поганий
апетит, що навіть за можливого ентераль-ного харчування останнє буває
недостатнім для поповнення дефіциту. У такому разі додатково призначають
парентеральне харчування.

Парентеральне харчування здійснюють медичні сестри за призначенням та
під суворим контролем лікаря .

Медичні (палатні) сестри проводять і особливий вид ентерального
харчування — череззондове. Воно полягає у введенні через уведений в
шлунок чи навіть у тонку кишку зонд рідких харчових сумішей — бульйонів,
молока, суміші глюкози з молоком та яйцем тощо. Його призначають хворим,
у яких кишечник функціонує, але нормальному харчуванню заважає патологія
стравоходу або ж шлунка чи дванадцятипалої кишки (стриктури чи опіки
стравоходу, виразка шлунка, зокрема зі стенозом, фістули дванадцятипалої
чи навіть порожньої кишки), а також хворим у тяжкому стані
(непритомність тощо).

Природне, або ентеральне (через рот), харчування згідно з призначенням
лікаря щодо його якісного складу забезпечується молодшими медичними
сестрами. Ходячі хворі харчуються в лікарняних їдальнях. Треба
забороняти ходячим хворим їсти в палатах, оскільки це призводить до
забрудненню палат харчовими залишками, розплід-нення тарганів та інших
комах, а також порушення санітарного асептичного режиму і зрештою до
харчових отруєнь та кишкових інфекцій, особливо влітку.

Лежачі хворі їдять за допомогою молодших та палатних медичних сестер.
Для полегшення цієї процедури під голову хворого підкладають ще одну
подушку чи піднімають головний кінець ліжка. Під підборіддя хворого
підводять клейонку, що закриває груди. Сестра сідає поряд із хворим і
біля себе, частіше на приліжковій тумбочці, ставить тарілку (тарілки) зі
стравою і годує хворого з ложки, якщо страва має відносно густу
консистенцію (густий суп чи борщ, каша тощо), або з поїльника, якщо
страва рідка (бульйон, молочний суп, кисіль, компот, кефір тощо).

На носик поїльника під час годування тяжкохворих, хворих з тризмом чи
хворих на епілепсію треба надягати гумову трубку, яку вводять
безпосередньо у порожнину рота.

Їжа має бути смачною, калорійною (з високою енергетичною цінністю),
добре всмоктуватися. Посуд (тарілки, ложки, виделки, поїльники, склянки
тощо) повинен бути бездоганно чистим (вимитим) та сухим, в деяких
випадках — дезінфікованим. Їда повинна обов’язково закінчуватись
прийомом рідини та промиванням порожнини рота, а також прибиранням
ліжка, тумбочки, підлоги тощо.

Дезінфекція виділень хворого та посуду для них. Виділення хворих, які не
мають інфекційних уражень кишечнику та сечовивідних шляхів, спеціально
не дезінфікують. Знезаражують лише посуд, призначений для випорожнень
лежачих хворих. Судна, сечоприймаль-ники, плювальниці добре миють
гарячою водою та промивають дезінфіка-ційним розчином: 3—5 % хлораміном,
5 % карболовою кислотою, лізолом чи 20 % хлорним вапном.

Проте в хірургічних стаціонарах нерідко перебувають хворі з різними
контагіозними інфекційними хворобами кишечнику (черевний тиф,
дизентерія, харчові токсикоінфекції тощо), органів дихання та
сечовивідних шляхів (туберкульоз тощо), які потрапляють сюди внаслідок
помилок у діагностиці (прийняття їх за гострі хірургічні захворювання)
або розвитку ускладнень, що потребують негайного хірургічного лікування
(перфорація кишок, перитоніт неперфо-ративного походження, кровотеча,
кишкова непрохідність, загострення супутнім хірургічних процесів тощо).

Для цих хворих у хірургічних стаціонарах треба створити такі самі умови,
як в інфекційних стаціонарах (вони повинні бути ізольовані від інших
хворих, мати окремий посуд як для їди, так і для фізіологічних
відправлень).

Персонал, який доглядає за ними, повинен бути дисциплінованим, працювати
в окремих халатах, надягати маску та гумові рукавички, дотримувати
суворих правил санітарії. Після кожного контакту з хворим сестра повинна
продезінфікувати руки (2 % розчином хлораміну, 0,02 % хлоргексидину чи
70 % спиртом етиловим), після чого старанно вимити їх з милом.

Постільну та натільну білизну хворих після користування замочують у
дез-інфікуючих розчинах (10 % розчин хлорного вапна), перуть та
дезінфікують окремо від білизни неінфікованих хворих. Столовий посуд теж
попередньо замочують у дезінфікуючих розчинах (1—2 % розчин хлораміну),
після чого старанно миють гарячою водою та висушують.

Випорожнення та сечу дезінфікують 10 % розчином хлорного вапна чи 5 %
карболової кислоти (або лізолом) протягом 3 год, після чого зливають у
каналізацію, а судно та сечоприймач промивають у 3 % розчині лізолу чи в
10— 20 % розчині хлорного вапна, споліскують водою, а потім у них
наливають невелику кількість хлораміну, з яким вони зберігаються до
наступного користування.

Хворі з відкритою формою туберкульозу легень повинні мати плювальниці
(дві) для харкотиння, під час кашлю закривати рот носовою хусткою чи
марлевою серветкою, користуватись окремим посудом та рушником.

У плювальницю хворого на туберкульоз наливають на 1/3 її місткості
хлорамін (5 % розчин) чи 10 % розчин хлорного вапна — на 1/2. Після
заповнення її харкотинням останнє добре перемішують, відстоюють протягом
години та зливають у каналізацію. Після цього порожню плювальницю
ретельно миють гарячою водою, кип’ятять протягом 15 хв у 2 % розчині
натрію гідрокарбонату і перед користуванням знову заливають 5 % розчином
хлораміну чи 10— 20 % хлорного вапна.

Хворих на грип, гострий бронхіт та ГРВІ також ізолюють від неінфікованих
хворих, їм видають марлеві маски на рот і ніс. Обслуговуючий персонал
також працює в масках.

Після виписування хворого з хірургічного відділення (після одужання) або
виявлення помилки щодо діагнозу проводять заключну дезінфекцію палати,
ліжка, посуду, білизни, предметів догляду тощо. Роблять це переважно
працівники санітарно-епідеміологічних станцій. Поряд із цим у
відділеннях також проводять профілактичну дезінфекцію (прибирання ванних
кімнат, туалетів та палат) із застосуванням дезінфікуючих засобів.

У сучасних лікарнях, особливо великих (клінічних), все частіше
застосовують посуд та інструменти одноразового використання
(полімерно-пласти-кові вироби), що набагато полегшує догляд за хворими
та запобігає поширенню внутрішньогоспітальної інфекції.

Догляд за тяжкохворими та тими, хто помирає. Тяжкохворі потребують
посиленого догляду, і тому медичні сестри — як молодші, так і з медичною
освітою — повинні бути біля них практично постійно. Таких хворих лікують
переважно в палатах інтенсивної терапії та реанімаційних.

У відділеннях, де таких палат нема, тяжкохворі та ті, хто помирає,
повинні бути ізольовані в окрему палату або принаймні відгороджені від
інших ширмою.

Робити ізоляцію таких хворих треба тактовно, мотивуючи медичними
показаннями, щоб не спричинити психічної депресії. Зусилля лікарів та
обслуговуючого персоналу не повинні ослаблюватись аж до досягнення
перелому в стані хворого на краще або ж до настання смерті. Треба
пам’ятати, що багато хворих, особливо хірургічного профілю, можуть
перебувати в тяжкому і навіть агонізуючому стані та стані клінічної
смерті внаслідок шоку, переважно геморагічного, травматичного або
септичного, який за умови правильного інтен

сивного лікування та догляду може бути оборотним, і хворий одужає.

У палаті, де лежить тяжкохворий, треба, щоб було тепло, але не
спекот-но, тихо. Мають бути свіже повітря та досить світла (якщо воно не
дратує хворого або не протипоказане, як у разі захворювання на правець).

Медична сестра повинна постійно стежити, щоб такі хворі лежали на сухій
білизні, були вкриті простирадлом чи ковдрою і не переохолоджувались.
Треба змочувати хворому губи та давати за відсутності протипоказань пити
ложкою чи з поїльника рідину (воду, сік тощо), протирати періодично
шкіру спини та крижів камфорним спиртом чи теплою водою, а також
протирати ватною кулькою, змоченою теплою водою, повіки, носові ходи,
здійснювати контроль за надходженням кисню через катетер чи маску.

Лікарські призначення треба виконувати чітко й своєчасно, а про зміни в
стані хворого доповідати негайно лікареві для проведення останнім
корекції лікувальних заходів.

Обслуговуючий персонал своєю поведінкою не повинен створювати метушню та
атмосферу безнадії. Навпаки, він має спокійно, чітко, методично
створювати враження про сприятливі перебіг і закінчення хвороби. Проте
родичам тяжкохворих, особливо безнадійних, що помирають, треба говорити
відверто про загрозливе становище, допускати ‘їх до хворих для
проведення з ними останніх годин чи хвилин їх життя.

Спостереження за хворим та перебігом його хвороби. Медична сестра в
палаті відділення (як і в поліклінічному кабінеті чи відділенні) точно
виконує всі вказівки та призначення лікаря відносно як
санітарно-гігієнічного стану приміщень, гігієни хворого, його
харчування, дотримання хворими та відвідувачами правил внутрішнього
розпорядку лікарні (відділення), так і спостереження за хворими та
виконання лікувальних процедур, зберігання медикаментів, приладів та
документації, зокрема історії хвороби. Вона збирає

39

різні виділення хворих для дослідження в лабораторії, вимірює
температуру тіла хворим відповідно до призначеного лікарем часу та
частоти, записує показники в температурний лист та відповідний журнал,
веде безпосередньо спостереження за хворим, змінами в його стані (як
якісними, так і кількісними), інформує про них лікаря, роздає чи вводить
медикаменти та виконує лікувальні процедури. Медична сестра бере участь
у лікарняних обходах хворих і всі призначення лікаря записує в листки
призначень.

Участь у обходах дає їй змогу бути повніше поінформованою щодо хвороби
пацієнта та її тяжкості.

Спостереження за хворим у лікарні здійснюється практично всіма
учасниками лікувального (включно з доглядом) процесу під контролем
лікаря. Проте медична сестра відіграє в спостереженні особливу роль,
оскільки вона протягом свого чергування весь час безпосередньо
спілкується з хворим. Під час спостереження звертають увагу на динаміку
болю (з’явився чи зник), зміни в поведінці хворого, його настрою,
кольору шкіри та слизових оболонок (синюшність, блідість, гіперемія,
жовтяниця), коливання температури тіла, характер та частоту дихання
(задишка, стридор, свистяче), появу кашлю чи його зміну, характер
виділень (харкотиння, колір сечі, домішки патологічних елементів — крові
та гною — в калі тощо), відсутність чи появу апетиту, наявність чи
відсутність диспепсичних та кишкових розладів (за наявності блювання —
характер блювотних мас) та стан випорожнень.

У жінок відзначають наявність чи відсутність виділень із піхви, менстру

ації. Про результати спостережень за хворими медсестра доповідає лікарю
або старшій медсестрі, а остання — лікарю.

Всі медикаменти сестра повинна сама роздати хворим, а останні мають
прийняти ліки в її присутності. Сестра не може просто віддати хворому
ліки, не переконавшись, що він їх прийняв. Лікувальні ін’єкції (як і
інші лікувальні процедури) сестра повинна робити майстерно, безболісно,
для чого треба користувались відповідними пристроями — гострими голками
належної величини та діаметра для підшкірних, внутріш-ньом’язових та
внутрішньовенних ін’єкцій та шприцами потрібного об’єму.

Хворих, що сплять, не треба будити, аби ввести ліки, за винятком тих,
кому за характером хвороби призначена су-вораперіопичність уведення
медикаментів.

Наркотичні засоби медсестра може вводити лише за письмовим дозволом
лікаря і у відповідних формі та кількості (об’ємі), а після введення
(ін’єкції) — здати порожню ампулу (тару) старшій медсестрі для
звітності. -/

Звертатись до хворого медсестра та інші, що його доглядають, повинні на
«Ви», або по імені та по батькові, а не «хворий» чи «хвора» або
фамільярно.

Звергаючись до хворого чи відповідаючи на його запитання, треба
повернутись до нього обличчям і дивитись на нього, а не відповідати йому
похапцем або стоячи боком чи спиною до нього. Виконувати процедури,
розмовляти з хворим сестри повинні з посмішкою, лагідно. Таке ставлення,
поведінка діють сприятливо, а іноді навіть краще за медичні препарати та
лікувальні процедури.

Девіз стародавніх лікарів: лікування має бути не лише вчасним, а й
приємним. І це справедливо.

Похожие записи