Реферат на тему:

Загальний догляд за хірургічними хворими. Гігієна медичного персоналу

Догляд за хворими, гіпургія (hypurgia) — це комплекс заходів,
спрямованих на створення сприятливих умов успішного лікування хворих, а
також полегшення їх стану і задоволення основних фізіологічних потреб
організму. Догляд включає надання допомоги хворому в забезпеченні
фізіологічних потреб його організму в їжі, воді, фізичній активності,
фізіологічних відправленнях, у поліпшенні самопочуття при патологічних
станах, зокрема, при нудоті, блюванні, задусі, кашлі, різноманітних
больових відчуттях тощо. Догляд передбачає створення для хворого
спокійної моральної атмосфери, сприятливих побутових і гігієнічних умов
(оптимальна температура, достатні освітлення і провітрювання палат,
зручна чиста постіль, необхідний мінімум предметів особистої гігієни,
сигналізація). Особливості і об’єм заходів догляду залежать від
загального стану хворого, характеру і ступеню важкості його
захворювання, від визначеного лікарем режиму. Найважливіші завдання
догляду мають бути спрямовані на активацію і підтримку резервних
можливостей його організму в боротьбі з недугою.

Загальновідомо, що заходи догляду за хворими мають часто вирішальне
значення в успішному лікуванні хворих і в усьому процесі їх одужання.
Створення сприятливих умни перебування хворого в палаті, делікатне і
тактовне ставлення до нього медперсоналу, своєчасне надання йому першої
медичної допомоги — не лише обов’язкова умова успішного лікування, але
часто ці заходи відіграють не меншу роль, аніж складна медична
маніпуляція або процедура. Без перебільшення можна стверджувати, то
раціонально організований догляд, насамперед у тяжкохворих, найчастіше
вирішує характер перебігу недуги. Так, наприклад, за допомогою різних
реанімаційних заходів можна вивести хворого із стану клінічної смерті,
провести технічно складну операцію, але внаслідок порушення елементарних
вимог режиму і невиконання заходів догляду, при незадовільному
гігієнічному утвори манні, малорухливому стані у ліжку хворий може
загинути у зв’язку з різноманітними ускладненнями (пролежні, запалення
легень).

Догляд за хворими відіграє важливу профілактичну роль у розвиткові
деяких захворювань та їх ускладнень. Так, своєчасно і правильно
проведені заходи по догляду за шкірою або, наприклад, за слизовою
оболонкою порожнини рота, здатні стримати розвиток трофічних або
інфекційних уражень тканин, запальних захворювань ротової порожнини і
шлунково-кишкового тракту. Тому в семантологічному відношенні поняття
«догляд» і «лікування» спільного походження — від грецького therapeia,
що означає одночасно і догляд, і лікування.

Маючи єдину мету — оздоровлення хворого, збереження і зміцнення його
здоров’я, догляд і лікування нерозривні між собою. Вони є невід’ємною
суттю загального лікувального процесу, взаємно пов’язаними і
взаємодоповнюючими його ланками. Виконання заходів догляду вимагає не
лише професійних умінь і навичок якісного в технічному відношенні
проведення тієї чи іншої маніпуляції або процедури. Не менш важливе
значення відіграє дотримання морально-етичних і естетичних норм відносин
з хворою людиною.

Під впливом хвороби численні хворі часто стають легко збудженими,
вразливими, іноді висловлюють несправедливі претензії, гостріше, аніж у
звичайних умовах, реагують на обставини довколишнього життя і прояви
своєї хвороби. В цих умовах виключно важливого значення набуває вміння
медичного персоналу, в тому числі студента-медика і ліцеїста, проявити
максимум уваги, милосердя, чуйності і співчуття до хворої людини, У
кожній дії медичного працівника при виконанні заходів з догляду, в
спілкуванні з хворим повинні проявлятися тактовність, ввічливість, щире
бажання допомогти хворому в його стражданнях. Треба вміти завжди
відшукати такі методи і засоби, які змогли б полегшити стан хворого,
знайти слова, спроможні заспокоїти хворого і поліпшити його настрій.
Натомість, необхідно настійливо вимагати виконання хворим призначень
лікаря, а також інших необхідних лікувальних або діагностичних процедур.
Медичний працівник повинен прищепити кожному хворому віру в цілющу силу
призначень лікаря і оздоровчі можливості медицини, використовуючи для
цієї мети могутні властивості слова. Великий медик древності Гіппократ
так напутнював лікаря у його відносинах з хворим: «Все, що потрібно
робити, роби спокійно і вміло… Хворого потрібно надихати
по-товариськи, веселим, ввічливим словом. За необхідності строго і
твердо відхилити його вимоги, в іншому випадку оточити хворого любов’ю і
розвагою». Сучасний лікар у своїх професійних діях повинен керуватися
цими мудрими повчаннями батька медицини. Загальнолюдські риси —
ввічливість, тактовність, співчуття і самопожертва – важлива умова не
лише суто лікарської діяльності, але й набуває великого значення і при
виконанні обов’язків з догляду за хворими. Натомість, грубість,
неуважність, неакуратність, черствість, гидливе, зневажливе ставлення до
хворого спроможні зруйнувати сприятливий фон лікувального процесу,
спричинити хворому психічну травму, загальмувати процес одужання і
значно знизити ефективність лікувальних заходів. Такі моральні якості
несумісні з етичними вимогами до медичного працівника.

Перші кроки студента і ліцеїста в клініці, перше їх знайомство з хворим
повинні бути поєднані із засвоєнням ними основних правил і вимог
медичної етики і деонтології.

Медична етика — відображення принципів моралі, гуманізму в діяльності
медичних працівників. Вона встановлює і регулює норми моральної
поведінки лікаря, медичної сестри, молодшого медперсоналу, їх стосунки
не лише з пацієнтом, але й з його родичами, із співпрацівниками.

Особливості медичної етики, які відрізняють її від загальної,
визначаються специфікою професійної діяльності медичних працівників і
пов’язаним у зв’язку з цією обставиною їх особливим становищем у
суспільстві.

Деонтологія (від грец. deon — належне, 1оgоs — вчення) — наука про
моральні обов’язки медика в процесі своєї професійної діяльності.
Деонтологія — частина медичної етики. Вона відображує моральні вимоги і
визначає духовний кодекс поведінки медичного працівника у взаєминах з
пацієнтами і своїми колегами по роботі. Засвоєння медичної етики і
деонтології — обов’язкова умова професійної підготовки медика.

Оволодіння правилами і вимогами медичної етики і деонтології проходить
через складний шлях морального і професійного удосконалення і
самоудосконалення. У їх осягненні недостатньо лише одного покликання або
лише наполегливої праці. Для забезпечення високого рівня
морально-етичної і деонтологічної підготовки медичного працівника
доцільне і важливе поєднання цих обох факторів. Високі моральні риси —
гуманізм, чуйність, співчуття, почуття обов’язку, готовність до
самопожертви, доброзичливість, інтелігентність, простота і скромність –
не тільки бажані, але й конче необхідні професійні якості медика.

Тому засвоєння студентами і ліцеїстами норм і правил медичної етики і
деонтології необхідні не тільки для їх загального морального
удосконалення, але є обов’язковою складовою частиною спеціальної,
професійної лікарської підготовки.

Якщо стан недужої людини дійсно дуже тяжкий, наприклад, злоякісних
захворюваннях, в інтересах хворого медичний працівник повинен вміти
приховувати від нього правду про істинну недугу, намагатися його
морально підтримувати, навіювати віру в сприятливу динаміку
захворювання.

Медичний персонал повинен знати основні вимоги медичної естетики.
Необхідно дотримуватися охайності в одязі. Професійний одяг повинен бути
зручним і простим у покрої, не стримувати рухи. Неодмінна умова медичної
естетики — виконання вимог щодо форми одягу: чистий білий випрасуваний
халат, який прикриває коліна, біла хустинка або шапочка, яка покриває
волосся, легке і зручне взуття, наприклад, тапочки.

Важливе значення має дотримання особистої гігієни. Слід пам’ятати, що
надмірне застосування косметичних засобів здатне негативно відобразитися
на етичній атмосфері спілкування з хворими. У медичного працівника нігті
на руках повинні бути коротко підрізані, руки — чистими, теплими і
м’якими, що вимагає спеціального догляду за ними.

Найчастіше догляд за хворими виконується середнім і молодшим медичним
персоналом (медичними сестрами і санітарками). Останні залучаються до
виконання деяких найпростіших маніпуляцій з догляду, а також для
допомоги середньому медичному персоналу. Однак, не дивлячись на те, що
заходи догляду за хворими не входять до функціональних лікарських
обов’язків, кожний лікар зобов’язаний не тільки бути знайомим з усіма
особливостями догляду, але й уміти самостійно виконати ту чи іншу
маніпуляцію або процедуру, проконтролювати якість роботи середнього і
молодшого медичного персоналу, забезпечити виконання всіх необхідних
прийомів догляду і за відсутності медичної сестри, або в умовах
позалікарняної обстановки. Тому оволодіння методикою і технікою
проведення маніпуляцій з догляду за хворими є однією із найважливіших
ланок у загально-клінічній підготовці майбутнього лікаря.

Гігієна хірургічних стаціонарів — розділ гігієни, що розробляє
гігієнічні норми і вимоги до розташування, планування,
санітарно-технічного благоустрою. Санітарно-гігієнічний та
протиепідеміологічний режим стаціонарів створений з метою забезпечення
оптимальних умов перебування хворих в стаціонарі, ефектного проведення
лікувальних заходів, забезпечення сприятливих умов праці медперсоналу,
профілактики і знешкодження внутрішньолікарняної інфекції.

В хірургічне відділення входять палати, перев’язочні, маніпуляційний
кабінет і операційний блок. Особливістю хірургічного відділення є те, що
відділення поділено на дві половини, або складається із двох окремих
відділів — чисте і гнійне. Для хворих із нагноєними ранами виділяється
окрема палатна секція, або окремі палати в окремому крилі відділення, по
можливості якнайдалі від операційного блоку. Для цих палат окремо
виділяється гнійна перев’язувальна і всі хворі обслуговуються окремим
персоналом. За наявності однієї перев’язувальної хворі із гнійними
ранами перев’язуються після проведених «чистих» перев’язок з подальшою
ретельною обробкою приміщення та обладнання дезінфікуючими розчинами.

Операційний блок — основний лікувально-діагностичний підрозділ
хірургічного відділення, що складається із операційних, а також
комплексу допоміжних приміщень і приміщень забезпечення, призначений для
проведення хірургічних операцій. З метою дотримання умов асептики
загальнопрофільний операційний блок повинен мати два ізольованих
непрохідних відділення — асептичне, чисте і септичне, гнійне із суворим
зонуванням внутрішніх приміщень та окремими для кожного з них
допоміжними приміщеннями. Всі приміщення операційного блоку в залежності
від ступеня дотримання правил асептики і боротьби із
внутрішньолікарняною інфекцією функціонально поділяються на чотири зони:
стерильну, суворого режиму, обмеженого режиму і загально лікарняного
режиму.

Потоки в операційному блоці поділяються на «стерильний» для хірургів і
операційних сестер, чистий — для хворих, анестезіологів, технічного
персоналу і не повинні перетинатися, або стикатися.

Санітарно-гігієнічний режим хірургічного закладу спрямований на
виключення негативного впливу факторів лікарняного середовища на хворих
і персонал, забезпечення хворому повного гігієнічного, соматичного і
психічного комфорту, а персоналу оптимальних умов праці.
Санітарно-гігієнічний режим передбачає дотримання норм місткості
лікарняних палат, забезпечення оптимального мікроклімату, хімічного та
бактеріологічного складу повітряного середовища, режиму вентиляції та
освітлення приміщень, постачання доброякісною питною водою, своєчасне і
повне видалення та знезаражування відходів, забезпечення хворих
раціональним та збалансованим харчуванням, прибирання приміщень, прання
та заміни білизни, дотримання правил особистої гігієни, тощо.

Протиепідемічний режим хірургічного відділення спрямований на
запобігання, виникнення та поширення внутрішньолікарняних інфекцій.
Основні положення протиепідемічного режиму регламентуються наказом № 720
(31.07.1978 р.).

Внутрішньолікарняні інфекції — клінічне виражені захворювання
мікробного походження, що уражають хворого в результаті його
госпіталізації або відвідування цілувального закладу, а також
медперсонал в процесі виконуваної ним роботи. Внутрішньолікарняні
інфекції поділяються на госпітальні та амбулаторні.

Джерелами внутрішньолікарняних інфекцій є хворі з гострими, стертими
або хронічними формами інфекцій, медичний персонал — переважно носії, а
також хворі на стерті форми інфекцій, відвідувачі — хворі та здорові
бактеріоносії й інфікований матеріал. Основні шляхи передачі
внутрішньолікарняних інфекцій — аерозольний (повітряно-крапельний та
повітряно-пиловий), контактний, у тому числі парентеральний,
фекально-оральний, зокрема аліментарний, трансмісивний. Основними
факторами передачі інфекції є повітря, руки, об’єкти довкілля.

Комплекс профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та ізоляцію
джерел інфекції й переривання шляхів її передачі, включає
архітектурно-планувальні заходи, дотримання санітарно-гігієнічного та
протиепідемічного режиму, підвищення стійкості хворих і персоналу до
несприятливих факторів.

Кожний співробітник, що влаштовується на роботу, проходить повний
медичний огляд, зокрема огляд отоларингологом і стоматологом,
бактеріологічне дослідження мазків зі слизової носоглотки на наявність
патогенних стафілококів, короткий інструктаж з проведення основних
санітарно-протиепідемічних заходів. Весь персонал береться на
диспансерний облік для своєчасного виявлення і лікування каріозних
зубів, хронічних запальних захворювань носоглотки, носійство патогенного
стафілокока. Медичний персонал підлягає обов’язковим періодичним
медичним оглядам, що включають щорічний огляд терапевтом, жінок —
гінекологом, ларингологом і стоматологом, обстеження на носійство
черевного тифу і паратифів (один раз на півроку — рік), дифтерії (за
епідеміологічними показаннями), стафілококів (один раз на три місяці),
туберкульоз (щорічно), кишкові інфекції та гельмінтози (при влаштуванні
на роботу і далі за епідпоказаннями), сифіліс і гонорею шляхом
серологічних досліджень і обстежень дерматовенерологом (при прийому на
роботу і кожні наступні 3-6 місяців). При виявленні відкритих запальних
процесів або ознак нездужання персонал усувають від роботи до повного
одужання, при виявлення носійства — організовують санацію. При
виникненні внутрішньо лікарняних інфекцій серед хворих проводять
позачерговий медичний огляд всього персоналу відділення і

бактеріологічне обстеження на носійство. Хворих з виявленою внутрішньо
лікарняною інфекцією ізолюють в окремі палати і виділяють для них
окремий персонал і предмети догляду.

При виникненні внутрішньо лікарняної інфекції кожен випадок підлягає
обліку, реєстрації з заповненням форми 058-0 і вимагає детальною
епідеміологічного обстеження з боку епідеміолога санепідемстанції.

Контроль за дотриманням протиепідеміологічного режиму в лікувальних
закладах здійснюється згідно наказу МОЗ № 720 (31.07.1978 р.), що
передбачає обов’язковий бактеріологічний контроль стану повітряного
середовища, поверхонь, якості стерилізації та дезінфекції. Вимоги до
експлуатації лікувальних закладів, санітарно-гігієнічного та
протиепідемічного режиму викладені у Сан ПіН 517990 і Сан ПіН 2956а-83.

Вологе прибирання приміщень (миття підлоги, протирання меблів,
обладнання) здійснюють не рідше ніж два рази на добу із використанням
миючих і дезінфікуючих засобів, протирання віконного скла не рідше ніж
один раз на місяць. Генеральне прибирання палатної секції проводиться не
рідше ніж один раз на місяць із ретельним миттям стін, підлоги,
обладнання, протирання меблів. Генеральне прибирання (миття і
дезінфекція) операційного блоку, перев’язочних проводять не рідше ніж
один раз на тиждень. Крім цього в них проводять проточні і заключні
вологі прибирання. Приміщення із особливим режимом стерильності після
прибирання опромінюють стаціонарними або пересувними бактерицидними
лампами із розрахунку 1 Вт потужності на 1 м2 приміщення.

В операційній діє правило «червоної лінії» — всі, що входять в
операційну, повинні бути одягнуті в бахіли, стерильну білизну. Заходити
в операційний блок персоналу, що не бере участь в операції заборонено.

Відповідальність за проведення комплексу протиепідемічних заходів несе
завідувач хірургічним відділенням. Організовують і контролюють виконання
протиепідемічних заходів завідувач відділенням і старша медична сестра
відділення.

Гігієнічні вимоги до медичного персоналу та хворих, які проходять курс
лікування н хірургічних стаціонарах регламентується нормативним
документом (наказ № 720). Гігієна медперсоналу включає знання і
виконання всіх гігієнічних правил в межах своїх функціональних
обов’язків. Персонал зобов’язаний систематично здійснювати перевірку
стану здоров’я. Хворі та бацилоносії не допускаються до роботи до
повного одужання.

Гігієна медперсоналу включає 3 основних елементи — особиста гігієна
медперсоналу, гігієні професійного одягу та робочого місця, гігієні
виконання медичних маніпуляцій

Медичний персонал повинен бути взірцем чистоти і акуратності. Робочим
одягом є халат, шапочка або косинка, м’які шкіряні закриті тапочки.
Халат має бути зав’язаний ззаду, шапочка чи косинка повинні повністю
закривати волосся. Для роздавання їжі та годування хворих має бути інший
чистий халат. Виходячи за межі лікарні, або відвідуючи санітарний вузол
необхідно знімати халат. Перед кожною маніпуляцією необхідно вимити
руки, а маніпуляції необхідно проводити у гумових рукавичках.

Після поступлення хворого в стаціонар йому виділяють ліжко з чистою
білизною, яка пройшла камерну обробку, необхідні предмети догляду, при
необхідності (склянку, судно, сечоприймач, плювальницю) тощо. Ліжко
хворого повинно бути металевим, або дерев’яним з гладкою поверхнею —
такі ліжка дають можливість проводити їхню дезінфекцію. Для важкохворих,
призначені функціональні ліжка, які дають змогу надавати хворому різних
положень.

oe

p a X

?

разу після гігієнічної ванни, або по мірі необхідності, після
забруднення. Відповідає за заміну білизни сестра-господиня. Всю білизну
необхідно прати, мокру від поту сушити не рекомендується. Щоразу при
заміні білизни стежать, щоб простирадло і сорочка добре розправлені, щоб
не утворювалися грубі згортки, які перешкоджають спокійному сну хворих,
а у важкохворих нерідко сприяють утворенню пролежнів. Білизну,
забруднену кров?ю або іншими виділеннями, необхідно згорнути забрудненою
поверхнею до середини і транспортувати в щільних клейончастих мішках на
пральню. Сортувати білизну в палатах забороняється.

Переодягання хворих із пошкодженими верхніми кінцівками — роздягання
починають із здорової руки, а одягання починають із хворої руки, те саме
стосується нижніх кінцівок.

Ліжко хворого застеляють таким чином — поверх сітки кладуть матрац із
наматрацником. Зверху стелять чисте простирадло, краї якого повинні бути
підігнані по всій довжині на матрац, для попередження утворення складок.
Для важкохворих із нетриманням сечі, калу, якщо немає спеціального
ліжка, з метою запобігання забруднення матрацу на наматрацник кладуть
клейонку, прикріплюючи її, або підгинаючи під матрац. Клейонку можна
постелити на простирадло, накриваючи її пелюшкою. Під голову кладуть дві
подушки: нижню з пір’я, а верхню з пуху. На кожну подушку надягають
окремо наволочку. Подушки слід класти так, щоб нижня лежала прямо і
виступала дещо з-під верхньої, а верхня впиралась у спинку ліжка.
Хворому дають ковдру з підковдрою, яка повинна бути бавовняною або
вовняною. Постіль хворого повинна бути чистою, застеленою без складок і
рубців. Перестеляти її треба двічі на день — вранці та ввечері. Кожного
ранку натільну і постільну білизну витрушують і провітрюють, матрац на
цей час не застилають, щоб він теж провітрився. При зміні постільної
білизни важкохворому треба проявити велику обережність, щоб не завдати
йому додаткового болю і страждання. Заміну простирадла у лежачих хворих
здійснюють починаючи згортання по довжині до середини, піднімаючи таз і
забираючи простирадло, в цей час згорнуте простирадло підставляють під
таз хворого і розгортають його із середини до країв. Повертають хворого
на бік згортають простирадло із одного боку, відразу розстилають чисте,
повертають хворого на чисте до кінця. Згортають чисте простирадло по
довжині, піднімають ноги хворого, скручують брудне простирадло і
одночасно закручують чисте, піднімають таз хворого, забирають брудне і
розстилають чисте, піднімають тулуб хворого, забирають брудне
простирадло і до кінця розстеляють чисте.

Хворий поступає в лікувальний заклад через приймальне відділення, де
проводиться , прийом, реєстрація, огляд, гігієнічна обробка і
транспортування хворих.

Приймальне відділення складається із ряду приміщень із урахуванням
прийому і виписки хворих. В приймальному відділенні медична сестра
проводить реєстрацію хворих, заповнюючи титульний листок історії хвороби
(форма 003у), заносить відомості про хворого в журнал обліку хворих
(форма 001у), і алфавітний журнал (для довідкової служби).

При госпіталізації хворого в стаціонар у санпропускнику приймального
відділення йому проводять санітарну обробку, яка включає такі процедури:
огляд тіла для виявлення інфекційних захворювань, корости, огляд
волосистої частини голови та білизни хворого для виявлення педикульозу,
при необхідності — проводять стрижку нігтів, волосся, гоління,
проведення гігієнічної ванни, душу, або обтирання, що залежить від
стану хворого, переодягання хворого в чистий чистий лікарняний одяг. При
обробці хворих із педикульозом керуються наказом 410. Питання про
необхідність санітарної обробки та її об’єм вирішує лікар.

З приймального відділення хворого транспортують у хірургічне
відділення. Хворі у важкому стані транспортуються у відділення
інтенсивної терапії без санітарної обробки. При задовільному стані
хворого призначають душ, чи гігієнічну ванну.

При поступленні хворого у важкому стані, проводять обтирання теплою
водою. Під хворого кладуть клейонку і обтирають змоченою водою губкою
лице, шию, груди, руки. Після обтирання проводять витирання насухо, і
накривають простирадлом, для запобігання переохолодження. Потім таким же
чином протирають тулуб, нижні кінцівки. На титульній сторінці історії
хвороби роблять відмітку про проведення санітарно-гігієнічної обробки.

Після проведених заходів хворого транспортують у хірургічне
відділення. Питання про спосіб транспортування вирішує лікар. При
вирішення питання транспортабельності хворих поділяють на
транспортабельних і нетранспортабельних. Останнім надають допомогу, а
потім транспортують або, транспортуючи, надають невідкладну допомогу.

Дотримання правил особистої гігієни, зручне ліжко, чиста постіль
створюють умови для швидкого одужання хворого і запобігають
ускладненням. Велике значення має правильний догляд за хворими.

Транспортування хворих. Після приймального відділення хворого
направляють у палату. Пацієнта, який може самостійно ходити, направляють
у відділення пішки в супроводі сестри, для транспортування важкохворих
користуються носилками, каталками чи кріслами-каталками. Носилки з
хворим несуть двоє або четверо людей. Носилки застеляють простирадлом, а
хворого накривають ковдрою. Білизну змінюють після кожного хворого,
ковдри провітрюють, а після хворих на інфекційні захворювання
дезінфікують. При транспортування на кріслі-каталці медична сестра
нахиляє крісло-каталку вперед, наступивши при цьому на підставку для
ніг, допомагає хворому сісти в крісло і опускає крісло-каталку в вихідне
положення. Перекладати важкохворих з кушетки на носилки в приймальному
відділенні, а потім з носилок на ліжко в палаті зручніше двом або трьом
особам. При невеликій масі тіла хворого це може зробити й одна людина.

Положення хворого у ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним.
Активне положення займають хворі при легкому протіканні захворювання,
або в початковій стадії важких захворювань. Пасивне положення
спостерігається у хворих в непритомному стані або в дуже ослаблених
осіб. Вимушене положення займають хворі для полегшення свого стану І
зменшення симптомів захворювання. Якщо хворим забороняється вставати,
сідати, а іноді навіть самостійно повертатися в ліжку, всі
санітарно-гігієнічні заходи (вмивання, догляд за порожниною рота, носа,
вухами, підмивання, зміна білизни) та годування хворих проводить в ліжку
медична сестра.

Оскільки хвора людина більшу частину свого часу проводить в ліжку, дуже
важливо щоб воно було зручним. Лікарні оснащують двома типами ліжок:
звичайними з пружинною сіткою, і функціональними, які дозволяють
надавати хворому різного положення, трохи піднімаючи головний, або
ніжний кінець. Головними вимогами до лікарняних меблів є зручність і
простота, а також проводити вологе прибирання. Ліжко хворого має бути
металевим (нікельованим чи пофарбованим олійною фарбою) або дерев’яним
(полакованим), з рівною, добре натягнутою панцерною сіткою. Ніжки ліжка
повинні мати коліщатка, щоб його легше було пересувати. Для надання
хворому зручного положення користуються функціональними ліжками. Постіль
хворого повинна бути чистою, без складок і рубців. Перестеляти її
потрібно двічі на день — вранці та ввечері. Кожного ранку постільну і
нічну натільну білизну витрушують і провітрюють, матрац на цей час не
застилають, щоб він теж провітрився.

Для важко хворих, хворих з нетриманням сечі та калу з метою запобігання
забруднення постелі на наматрацник під сідничну ділянку кладуть
клейонку, прикріплюючи її до наматрацника.

Догляд за шкірою. Дуже важливим є утримання тіла хворого в чистоті. При
цьому мається на увазі чистота не лише шкіри, але й волосся, нігтів,
вух, очей, носа, порожнини рота.

Хворий, який не перебуває на постільному режимі, повинний митись теплою
водою з милом під душем або у ванні не рідше одного разу на тиждень.
Хворим, яким призначено постільний режим, допомагає митися медична
сестра. Якщо хворий може сісти в ліжко йому подають тазик, а воду
поливають на руки з глечика. Особливу увагу звертають на складки шкіри,
місця тертя і посиленого потіння (пахові складки, статеві органи,
ділянки шкіри навколо заднього проходу, під молочними залозами у жінок
та ін.). Після вмивання в такому ж порядку шкіру ретельно протирають
чистим сухим рушником Важкохворих підмивають два, три рази на день,
особливо після фізіологічних відправлень. Якщо підмивання проводять у
палаті, хворого необхідно відгородиш ширмою. Підмивати хворих теплою
перевареною водою, слабким розчином перманганату калію, розчином
фурациліну (1:5000) або іншими дезинфікуючими розчинами.

Запрілості частіше бувають у повних людей. У більшості випадків вони
виникають у пахових складках і стегново-калитковій ділянці, причиною їх
часто є хвороботворні гриби. Профілактика запрілостей полягає в
підтриманні чистоти тіла і припудрюванні тальком. Названі частини тіла
слід обмивати мильним розчином або 3% розчином борної кислоти,
обсушування рушником, а потім припудрювати. Ноги хворим треба мити не
рідше одного разу на 2-3 дні, особливу увагу на між пальцеві складки.
Нігті на руках і ногах коротко підстригають не рідше одного разу на
тиждень, найкраще після гігієнічної ванни.

Догляд за волоссям. Медична сестра вранці та ввечері повинна
розчісувати волосся тим хворим, які не можуть це зробити самостійно.
Жінкам волосся розчісують і заплітають у косу. Довге волосся краще
розчісувати в декілька прийомів. При захворюваннях, які потребують
тривалого перебування в ліжку, волосся краще коротко обстригти. Голову
миють один раз на 7-10 днів під час прийняття гігієнічної ванни. Якщо
волосся жирне, можна користуватися твердою водою, яка містить багато
солей. Коли ж воно сухе, треба користуватись м’якою водою. Важкохворим
голову миють у ліжку.

Xворий вранці перед прийманням їжі та ввечері перед сном повинен
чистити зуби за допомогою зубної щітки пастою чи порошком, а також
полоскати рот перевареною водою після кожного прийому їжі. Важкохворим
туалет ротової порожнини проводять медичні працівники два рази на день.
Для запобігання утворення тріщин на губах, їх змащують вазеліном або
гліцерином. Зубні протези хворий повинен виймати на ніч, обмивати водою
за допомогою зубної щітки і зберігати до ранку загорнутими в марлю або в
склянці води.

Щоранку при вмиванні обличчя обмивають звичайно вушні раковини і
повіки. Якщо на слизовій оболонці повік є виділення, то вони засихають і
утворюють кірочки, які склеюють повіки та вії. Кірочки треба змочити
теплим антисептичним розчином (2% розчин борної кислоти, розчин риванолу
1:5000, 0,02% розчин фурациліну), ізотонічним розчином натрію або міцною
заваркою чаю. Для цього на очну щілину накладають змочену цим розчином
чисту марлю або зрошують око з допомогою очної піпетки. Після
розм?якшення кірки легко видаляються. Промивання очей при накопиченні
гною проводять за допомогою спеціальної скляночки — ундини, а за її
відсутності користуються стерильними марлевими серветками. Очі
промивають у напрямку від зовнішнього кута ока до внутрішнього, по ходу
слізного каналу. Ходячі хворі самостійно миють вуха підчас щоденного
ранкового туалету. Важкохворим медична сестра 2-3 рази на тиждень
проводить туалет зовнішніх слухових проходів за допомогою ватних турунд,
змочених в 2% розчині борної кислоти, соди чи в свіжій перевареній воді.

Ходячі хворі під час ранкового туалету самостійно очищають носові
ходи. Важкохворим щоранку це робить медична сестра за допомогою ватної
туруни. При утворенні у носі кірок їх не слід здирати, оскільки це може
викликати кровотечу. Щоб розм’якшити кірки, треба ввести у кожну ніздрю
трохи борного вазеліну або гліцерину. Через 2-3 хвилини ватною турундою
обертальними рухами кірки видаляють.

При догляді за пацієнтом стежать чи не підвищується у нього
температура тіла. Температуру тіла у хворого у лікарні вимірюють 2 рази
на добу о 7°°-730 та о 1630-17°°.

Про стан серцевої діяльності до деякої міри можна судити за пульсом та
артеріальним тиском. Найпростішим методом за простежуванням пульсу є
його промацування, яке проводять там, де артерії розміщені поверхнево.
Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні
передпліччя хворого біля основи великого пальця). Вимірювання
артеріального тиску є важливим діагностичним методом. Для його
вимірювання користуються різними приладами. Найбільш поширеним є
тонометр. Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені години
(краще ранком).

При догляді за хворими з захворюваннями органів дихання необхідно
стежити за частотою, глибиною та ритмом дихання. Отримані дані щодня
записують в історію хвороби та позначають на температурному листку.
Важкі захворювання серця призводять до розвитку явищ серцево-судинної
недостатності. При затримці рідини в організмі відповідно зменшується
виділення сечі. Тому медична сестра, доглядаючи за пацієнтами з
захворюваннями серцево-судинної системи, нирок та інших органів, повинна
вміти не тільки вимірювати кількість виділеної сечі, але й оглядаючи її
визначити, чи не сталося в сечі якихось змін щодо кольору, прозорості
тощо. Для визначення добового діурезу медична сестра готує посудину
достатнього об’єму і наклеює на неї етикетку, на якій зазначає прізвище,
ім’я, по-батькові хворого, назву дослідження, відділення, номер палати,
дату. Ходячи хворим медична сестра пояснює, що після кожного
сечовипускання в судно вони повинні виливати сечу в банку. Якщо хворий
лежачий, то медична сестра повинна попередити про це санітарку.

Процедурний кабінет — спеціальне приміщення для проведення ряду
медичних процедур, для яких необхідно зберігати правила стерильності. В
процедурному кабінеті проводять венепункції для забору крові, ін’єкції,
трансфузії, деякі медичні маніпуляції (плевральна пункція), а також
визначають групи крові і резус фактор. Процедурний кабінет є як в
стаціонарах (лікарнях, клініках, госпіталях), так і в амбулаторіях
(поліклініках, медико-санітарних частинах). Перед початком роботи
процедурна сестра проводить вологе прибирання приміщення. Після цього
надягає стерильний халат, шапочку, маску, обробляє руки, розкладає
стерильні бікси. Процедурна сестра спочатку проводить забір крові у
хворих для біохімічних досліджень, визначає групу крові та резус-фактор,
а потім заповнює і підключає системи для внутрішньовенних вливань. У
першу чергу обслуговує важкохворих. Зміна білизни. Змінюють натільну та
постільну білизну в стаціонарі один раз на 7-10 шиї після гігієнічної
ванни і щоразу після забруднення. Мокру та від поту білизну слід прати,
сушити її не рекомендується.

У 90% випадків в основі порушення здоров’я є порушення в обміні
речовин і, отже, там, де немає правильно організованого харчування,
немає раціонального лікування. Лікувальне харчування — застосування з
лікувальною і профілактичною метою спеціально складених харчових
раціонів і режимів харчування для хворих людей. Лікувальне харчування
(дієтотерапія) будується на основі даних по фізіології, біохімії і
гігієні харчування, зокрема знань про роль окремих харчових речовин і
продуктів, значенні збалансованості і режиму харчування. Робота по
забезпеченню лікувального харчування спирається на уяві про причини,
механізми і форми протікання різних захворювань, особливостях травлення
й обміну речовин у здорової і хворої людини. Особливе значення має
знання лікувальних дієт. Лікувальне харчування — обов’язковий метод
комплексної терапії, харчування хворого є тією основою, на якій варто
застосовувати інші терапевтичні фактори. Там, де немає лікувального
харчування, немає раціонального лікування. Лікувальне харчування може
бути єдиним методом лікування, або одним із основних методів (при
захворюваннях органів травлення, нирок, цукровому діабеті, ожирінні). В
інших випадках лікувальне харчування підсилює дію різних видів терапії,
попереджаючи ускладнення і прогресування хвороби (недостатність
кровообігу, гіпертонічна хвороба і т.д.). При інфекційних туберкульозі,
травмах, після операцій — лікувальне харчування сприяє підвищенню
захисних сил організму, нормальному відновленню тканин, прискоренню
видужання і попередженню переходу хвороби в хронічну форму.

Основним принципом лікувального харчування є: фізіологічна
повноцінність і терапевтична специфічність з урахуванням патологічного
процесу і характеру його протікання.

При побудові будь-якої дієти, повинні бути враховані наступні
принципи:

забезпечення фізіологічних потреб людини в харчових речовинах і енергії;

облік біохімічних і фізіологічних законів, що визначають засвоєння їжі в
здорової і хворої людини;

облік місцевого і загального впливу їжі на організм;

використання в харчуванні методів оберігання, тренування, розвантаження
і контрастних днів;

облік хімічного складу і кулінарної обробки їжі, місцевих і
індивідуальних особливостей харчування.

Використана література

Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М.
П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.

Вирізки журналу “Медичний вісник” та “Охорона здоров‘я”.

Лікування та діагностика. – 2001 р. — №2. – С.33-38. Колесник М.І.,
Лапчинська І.І

Свиридов О.І. Анатомія людини. – К., 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

М.Р.Сапин, Г.Л.Билич «Анатомия человека» книга 2 «Внутренние органы.
Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная
системы)» Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.

Р.Д.Синельников «Атлас анатомии человека» том III «Учение о нервной
системе, органах чувств и органах внутренней секреции» издательство
«Медицина» Москва 1968 год.

Айземан Б. ?., Смирнов В. В., Бондаренко А. С. Фитонциды и антибиотики
высших растений. — К.: Наук, думка, 1984. — 277 с.

Бетина В. Путешествие в страну микробов. — М.: Мир, 1976 — 271 с.

Билай В. И. Основы общей микологии. — К.: Вища шк., 1974. — 395 с.

Бойко А. Л. Экология вирусов растений. — К.: Вища шк., 1990. — 165с.

Букринская А. Г. Вирусология. — М.: Медицина, 1986. — 336 с.

PAGE

PAGE 13

Похожие записи