Реферат на тему:

Загальні закономірності арт-терапевтичної роботи

ПЛАН

1. Вихідні арт-терапевтичні поняття.

2. Форми арт-терапевтичної роботи.

3. Деякі особливості арт-терапевтичної діяльності.

4. Арт-терапевтичний кабінет і його оснащення.

5. Способи оцінки й реєстрації арт-терапевтичної діяльності.

Література 1. Вихідні арт-терапевтичні поняття

Арт-терапія має очевидні переваги перед іншими — заснованими винятково
на вербальній комунікації — формами психотерапевтичної роботи, а саме:

— практично кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду
і соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка
не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності чи
художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав. Тому
арт-терапія не має обмежень у використанні. Немає підстав говорити і про
наявність яких-небудь протипоказань до участі тих чи інших людей в
арт-терапевтичному процесі;

арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її
особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, має
труднощі в словесному описі своїх переживань. Символічна мова є однією з
основ образотворчого мистецтва, дозволяє людині найчастіше більш точно
виразити свої переживання, по-новому глянути на ситуацію і життєві
проблеми і знайти завдяки цьому шлях до їх вирішення;

— образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним
«мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях
взаємного відчуження, при ускладненні в налагодженні контактів, у
спілкуванні з приводу занадто складного і делікатного предмета;

— арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання, припускає
атмосферу довіри, терпимості й уваги до внутрішнього світу людини;

— продукти образотворчої діяльності є об’єктивним свідченням настроїв і
думок людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки
стану, проведення відповідних досліджень;

— арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає в людей
позитивні емоції, допомагає перебороти апатію і безініціативність,
сформувати більш активну життєву позицію;

— арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини,
внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає
фундаментальній потребі в самоактуалізації – розкритті широкого спектра
можливостей людини й утвердження нею свого індивідуально-неповторного
способу буття у світі.

Арт-терапія (терапія мистецтвом) – один з методів психологічної роботи,
що викоритовує можливості мистецтва для досягнення позитивних змін в
інтелектуальному, емоційному й особистісному розвитку людини.

Арт-терапія – знак про себе. Будь-яка людина здатна виразити себе, свої
почуття і свій стан мелодією, звуком, рухом, малюванням. Для деяких
людей це єдиний спосіб дати світу знати про себе, заявити про себе як
про творчу особистість.

Арт-терапія — шлях до встановлення відносин. За допомогою мистецтва
людина може не тільки виразити себе, але і більше довідатися про себе і
про інших людей. Будуючи відносини з людьми, які володіють мовою звуків,
фарб, рухів, тобто мовою несловесного спілкування, вона отримує новий
досвід, полегшуючи своє спілкування з іншими людьми.

Арт-терапія — процес усвідомлення себе і світу. У творчості втілюються
почуття, надії і страхи, очікування і сумніви, конфлікти і примирення.
Творчі можливості як дитини, так і дорослого, реалізовані в процесі
арт-терапії, припускають інтелектуальний, емоційний розвиток, розкриття
творчого потенціалу, здійснення прав на гідне життя, можливість
перебороти обмеження, викликані хворобою чи травмами.

Арт-терапія — творчий пошук. Переживання моменту творіння дає сили для
подолання перешкод і вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Арт-терапія — як спосіб соціальної адаптації. Арт-терапія особливо
важлива для людей-інвалідів, що в силу фізичних чи психічних
особливостей свого стану найчастіше соціально дезадаптовані, обмежені в
соціальних контактах. Творчий досвід, усвідомлення себе, розвиток нових
навичок і умінь, дозволяють цим людям більш активно і самостійно брати
участь у житті суспільства, розширюють діапазон їхнього соціального і
професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її
можливостям приймати рішення, більш успішно будувати своє життя.

2. Форми арт-терапевтичної роботи

Розглядають різні форми арт-терапії при роботі з дітьми, підлітками і
дорослими. І проте більш розповсюдженими є два основні варіанти
арт-терапевтичної роботи — індивідуальної і групової арт-терапії. Кожна
з них, у свою чергу, має різновиди.

Індивідуальна арт-терапія

Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола
клієнтів. Так, деякі клієнти (олігофрени, люди похилого віку з
порушеннями пам’яті та ін.) у ряді випадків можуть досить успішно
займатися з арт-терапевтом як індивідуально, так і в групі: маючи
порушену здатність до вербальної комунікації, вони нерідко виражають
свої переживання в образотворчій формі. Навіть якщо деякі з них і не
можуть створювати художні образи, проста маніпуляція і гра з матеріалами
часом виявляється дуже важливим фактором їхньої активізації, тренування
сенсомоторних навичок, мислення, пам’яті.

Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей і дорослих, які
мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через
мовні порушення, малоконтактність, а також складність цих переживань та
«невимовність» (в осіб з посттравматичним стресовим розладом).

Необхідною умовою для початку індивідуальної роботи є встановлення
психотерапевтичного контакту. Він відбувається вже при перших зустрічах,
коли в пацієнта й арт-терапевта виникають реакції один на одного, що
визначають атмосферу їхньої подальшої спільної роботи. При цьому
детально обговорюються мета, характер і умови роботи. Складається
психотерапевтичний контракт, що «захищає» клієнта і самого фахівця,
причому не тільки юридично, але і психологічно, формуючи певну міру
відповідальності обох сторін за прийняті ними зобов’язання. Зокрема,
фахівець бере на себе відповідальність за використання конкретного виду
роботи, забезпечення для неї належних умов і оснащення, регулярності
сесій. Пацієнт зобов’язується відвідувати арт-терапевта у встановлений
час, оплачувати його послуги.

На самому початку арт-терапевт пояснює клієнту, у чому буде полягати
їхня спільна робота, що клієнт може і чого не може робити. Як правило,
підкреслюється, що ця робота не припускає спеціальних художніх
здібностей чи навичок і не ставить своєю метою створення
“високомистецьких творів», наголошується на вільному самовираженні
клієнта за допомогою будь-яких матеріалів і засобів, що маються в його
розпорядженні. Пояснюється, що «вільне самовираження» буде необхідно для
того, щоб допомогти клієнту подолати прояви його хвороби, вирішити
«внутрішні» (пов’язані із самопочуттям і настроєм) чи «зовнішні»
(пов’язані з взаєминами з навколишніми) проблеми, поліпшити його
загальний стан і т.п.

Арт-терапевт враховує схильність клієнта до індивідуального, властивого
для нього темпу діяльності. Далеко не всі клієнти здатні відразу
включитися в образотворчу роботу. Іноді повинно пройти кілька сесій,
перш ніж клієнт зможе перебороти свій страх і стереотипи звичної
поведінки, яка проявляється в сприйманні арт-терапевтичної роботи як
невартої дорослої людини «дитячої гри» або, навпаки, як щось, що дуже
нагадує «художню діяльність» з необхідним для неї створенням
«правильних» чи «красивих» малюнків. І та й інша тенденція виявляються в
клієнтів досить часто на початку роботи.

Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у
клієнта виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера
арт-терапевтичного кабінету сприймається їм як особлива, відмінна від
тієї, що його як правило оточує. Клієнт починає працювати більш
природньо з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші
асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у
тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини, втрати
і т.п.

Весь цей час арт-терапевт знаходиться поруч із клієнтом. Він намагається
не заважати його роботі зауваженнями чи коментарями і прагне не
перешкоджати прояву сильних, у тому числі й негативних емоцій.
Арт-терапевт, час від часу ставлячи різні питання, прагне не пояснювати,
але «прояснювати» все, що робить клієнт. Тим самим він звертає увагу на
прихований зміст його власних дій. Встановлюється закономірний зв’язок
між характером образотворчої діяльності клієнта, досвідом його
дитинства, актуальними взаєминами з навколишніми і проблемами на даному
етапі життя.

Іноді арт-терапевтичний процес може проходити з деякими труднощами.
Часом клієнт може виявлятися розгубленим, коли не знає, з чого почати
роботу. Він перебирає і досліджує різні образотворчі матеріали, якийсь
час не знаходячи для себе необхідних. У певні моменти він може не
виявляти бажання що-небудь створювати. Іноді, створивши за певний
проміжок часу кілька робіт, він припиняє подальшу діяльність і відчуває
потребу звернутися до того, з чого він почав, чи переглянути послідовно
всі свої малюнки. Також він може намагатися знищити свої роботи — як
закінчені, так і незакінчені.

Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго.
У багатьох випадках — кілька місяців чи навіть років. Підставами для
завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни
в стані і характері образотворчої діяльності клієнта, що відбивають
позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу.

Групова арт-терапія

Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже
широко, причому не тільки в охороні здоров’я, але й в освіті, соціальній
сфері.

М.Лібманн наголошує, що групова арт-терапія:

— дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички;

— пов’язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє
вирішувати загальні проблеми;

— дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на
навколишніх;

— дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова
поведінка впливає на взаємини з навколишніми;

— підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності;

— розвиває навички прийняття рішень.

Відмінності групової арт-терапії від індивідуальної полягають у тому, що
вона:

— припускає особливу «демократичну» атмосферу, пов’язану з рівністю прав
і відповідальністю учасників групи, менший ступінь їхньої залежності від
арт-терапевта;

— у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності
адаптуватися до групових норм.

Основна мета групової арт-терапії полягає у визначенні змін в стані і
соціальному поводженні учасників групи. Існує кілька варіантів групової
арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем
групової взаємодії і структурованості:

— студійна відкрита група (переважно неструктурована);

— аналітична закрита група (різний ступінь структурованості);

— тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і
структурованості).

Учасники неструктурованих арт-терапевтичних груп хоча і зустрічаються у
певний час у загальному приміщенні, працюють зовсім самостійно, їм не
пропонується ніяких загальних тем та інструкцій для виконання роботи.
Структуровані групи припускають наявність інструкцій чи правил, що
додають образотворчій роботі учасників визначену спрямованість.

Студійна відкрита група

Слово «відкрита» у назві цієї групи позначає відсутність постійного
складу. На будь-якому етапі до групи можуть приєднатися нові учасники.
«Студійною» ця група називається тому, що умови її роботи чимось
нагадують художню студію. Вона є однією з найбільш ранніх форм
арт-терапевтичної роботи; як правило, припускає використання
недирективного підходу, що надає максимум “свободи” кожному учаснику і
врахування його індивідуальних особливостей. Заняття в таких групах
проводяться від одного до декількох разів у тиждень. Тривалість сесій
варіюється в середньому від півтора до двох з половиною годин.

Аналітична закрита група

Аналітична закрита група орієнтована в основному на роботу з
неусвідомлюваними психічними процесами її учасників. Слово «закрита» у
назві означає, що протягом усього часу склад групи залишається
постійним.

Аналітична група є комплексним видом роботи, що сполучає у собі як
образотворчу діяльність клієнтів, так і вербальну комунікацію. Групові
аналітичні сесії дуже динамічні і містять у собі на різних стадіях
глибоке занурення учасників у самостійну роботу і колективне
обговорення. Учасників такої групи відрізняє високий рівень незалежності
та вміння зберігати власну ідентичність. Вони мають можливість
самостійно контролювати свої дії, а іноді й хід групової роботи,
самостійно вирішуючи, у якій формі і коли в неї включатися.

Група розрахована, головним чином, на роботу з особами, що мають певні
психологічні чи соціальні проблеми; з сім’ями, різними невеликими
співтовариствами людей, об’єднаними за якою-небудь ознакою (расовою,
етнічною, статевою, віковою і т.п.), у роботі з правопорушниками, у ряді
випадків з особами, що проходять лікування від алкогольної чи
наркотичної залежності.

Роботу аналітичної групи можна розділити на 4 основних етапи. Перший
етап відрізняється пасивністю учасників, що орієнтуються на лідера
(арт-терапевта). Образотворча продукція виконує захисну функцію, що
виявляється, зокрема, у потребі учасників високої оцінки своїх робіт з
боку лідера та у прагненні використовувати “образотворчі кліше”.

Другий етап характеризується підвищенням тривожності і психічного
дискомфорту учасників. Може проявлятися ворожість окремих клієнтів одне
до одного так само, як і симпатія та ідеалізація; спостерігатися
імпульсивні реакції, агресивні випади проти лідера і навіть спроба
окремих учасників залишити групу. Самооцінка учасників групи знижується,
деякі можуть заперечувати власні творчі можливості.

На третьому етапі формується «культура» групи, що сприяє продуктивній
роботі.

Четвертий етап нерідко характеризується посиленням тривожності, захисних
тенденцій учасників групи. Можуть мати місце депресивні переживання чи,
навпаки, ейфорія. Клієнти, прагнучи перебороти страх розставання,
формують пари.

Приміщення для роботи аналітичної групи має, як правило дві зони:
«брудну», призначену для образотворчої роботи, і «чисту» — для
обговорень.

Тематично орієнтована група

Тематично орієнтована група у порівнянні зі студійною й аналітичною, як
правило, припускає великий ступінь структурованості, що досягається,
головним чином, за рахунок використання тем, які торкаються загальних
інтересів і проблем учасників. У більшості випадків тематично
орієнтовані групи є напіввідкритими: деякі учасники на певному етапі
можуть залишати групу, у будь-який момент вона може поповнюватися новими
членами.

Існують різні причини надання переваги тематично орієнтованим групам, а
саме:

— клієнти мають певні труднощі і розгубленість, особливо на початку
роботи;

— багато клієнтів взагалі не мають досвіду арт-терапевтичної роботи,
орієнтуються на свої враження від шкільних уроків малювання;

— клієнти почувають себе занадто напружено в групі;

— маються тимчасові обмеження для арт-терапевтичної роботи, які змушують
більш чітко формулювати завдання і теми роботи, що відбивають специфічні
проблеми групи;

— необхідно згуртувати групу;

— потрібно надати групі вибір, для того, щоб налаштувати її на вирішення
тих чи інших проблем і завдань роботи;

— потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи;

— треба вивести людей із занурення у свої проблеми і спонукати до більш
активної спільної роботи.

Група структурується не тільки за рахунок використання тем, що мають
характер індивідуальних чи групових «завдань» з відповідними
інструкціями для їхнього виконання, але і за рахунок розподілу
загального часу сесій на окремі етапи:

— введення і «розігрів» (займає приблизно від 10 до 25% часу сесії);

— образотворча діяльність — «виконання» теми (від 30 до 40%);

— обговорення і завершення сесії (від 35 до 40%).

Введення і «розігрів» припускають знайомство і підготовку учасників до
роботи, створення атмосфери довіри і безпеки. Арт-терапевт повинен
пояснити основні правила поведінки в ході сесій, іноді він може
погоджувати ці правила з групою (він просить не спізнюватися і
відвідувати всі сесії, виявляти взаємну повагу, утримуватися від розмов
і зауважень, що можуть перешкоджати іншим). Арт-терапевт пояснює
основний характер арт-терапевтичної роботи, її мету і завдання.

Наступний «розігрів» представляє собою різні способи налаштування на
образотворчу діяльність.

Етап образотворчої діяльності припускає вибір теми та її наступну
розробку за допомогою образотворчих прийомів. Вибір теми може
здійснюватися різним способом і визначатися характером групи. Так,
арт-терапевт може запропонувати одну чи декілька тем на вибір,
орієнтуючись на склад групи.

Звичайно теми розподіляються за декількома основними групами:

— теми, пов’язані зі знайомством з образотворчими матеріалами;

— «загальні» теми, що дозволяють досліджувати широке коло проблем і
переживань учасників групи;

— теми, пов’язані з дослідженням системи відносин образа «Я»;

— теми, що мають особливу значимість при парній роботі учасників групи,
а також теми, призначені для роботи з сім’ями;

— теми, що припускають спільну образотворчу діяльність учасників групи.

У деяких випадках тема вибирається або пропонується самими учасниками
групи. Після вибору теми учасники приступають до її «розкриття» та
«розробки» за допомогою образотворчих засобів як правило не розмовляючи.
Передчасні оцінки робіт один одного небажані, оскільки можуть вивести
автора зі стану занурення у творчий процес і перешкодити щирому
вираженню його почуттів.

Етап обговорення і завершення сесії. Обговорення відбувається в «чистій»
зоні арт-терапевтичного кабінету. Воно являє собою розповідь учасників
про свою образотворчу діяльність чи коментарі до неї. Клієнти не просто
описують намальоване, вони намагаються розкрити свої почуття, асоціації,
думки, пов’язані з образотворчим продуктом та його змістом. При цьому
кожному надається можливість висловитися, іноді увага фокусується на
одній чи декількох роботах. Доцільно влаштовувати ретроспективні
обговорення (при постійних заняттях один раз в два тижні) з показом і
коментарями серії робіт того чи іншого учасника, виконаних за певний
період часу, що може стимулювати групу до вибору чергової теми, а автора
— до глибокого осмислення свого досвіду.

При розповіді учасника про свою роботу інші, як правило, утримуються від
коментарів і оцінок, але можуть ставити автору запитання. Іноді, при
загальній згоді групи, учасники переходять до більш докладного
обговорення робіт один одного з висловленням власних вражень, почуттів,
думок.

3. Деякі особливості арт-терапевтичної діяльності

Умови для проведення відкритих сесій:

— сталість. Атмосфера безпеки в групі нерідко руйнується появою
«випадкових» членів. Для підтримки стабільних умов роботи необхідно по
можливості одне незмінне приміщення, проведення сесій у визначені дні
тижня в той самий час, постійність ведучого групу фахівця; використання
певного набору образотворчих матеріалів і столів, дотримання обговорених
правил поведінки;

— розташування образотворчих матеріалів. Усі матеріали розкладаються на
одному столі і клієнти мають можливість вибирати ті, що їм сподобалися,
або набагато краще коли матеріали розложені на індивідуальних столах;

— тиша — одна з вимог студійного підходу. На початку сесії необхідно
звернути увагу клієнтів на те, що тиша є знаком взаємної поваги і
дозволяє сконцентруватися на своїй справі. Розмови про повсякденні
проблеми небажані в ході занять, однак, бесіди з окремими клієнтами на
початку зустрічі іноді допомагають їм включитися в роботу і перебороти
розгубленість, пов’язану з відсутністю образів чи, навпаки, їх
надлишком;

— співвідношення вербального спілкування й образотворчої діяльності.
Обговорення будуються у формі висловлювань клієнтами своїх асоціацій з
виконаними роботами. Після цього може наступити затишок, коли вже
сказане може спонукати до створення нових малюнків;

— проблема «відкритих дверей» — ознаки вільного вибору входити в
приміщення і залишати його, вона несе позитивний зміст. «Відкриті двері»
особливо важливі для тих клієнтів, кому важко сконцентрувати свою увагу,
хто боїться входити в приміщення і, перш ніж приєднатися до групи, воліє
постояти і поспостерігати, чим займаються інші.

Клієнтів арт-терапевтичної групи можна розділити на три основні групи, а
саме:

— інсайт-орієнтовані клієнти. Вони здатні до вираження та обговорення
переживань у художній формі;

— клієнти-“художники”. Їм подобається малювати, вони прагнуть створювати
художньо виразні роботи і зазвичай вони почуваються спокійно і
задоволено від творчого процесу. Арт-терапевту необхідно просто
знаходитися поруч з ними і тим самим сприяти процесу оформлення образів
у закінчений художній твір;

— клієнти, участь яких у роботі групи за якимось причинами порушено.
Вони приходять на сесію, але утруднюються при створенні малюнків, або
створюють хаотичні, безглузді зображення. Вони не здатні самостійно
міркувати, відчувають ворожнечу або хаос.

У змішаній групі арт-терапевт протягом однієї сесії повинен сполучити в
собі відразу кілька ролей. Він може одночасно виступати:

— партнером — для інсайт-орієнтованих клієнтів, що прагнуть самостійно
пояснювати свої малюнки, потребують підтримки і розуміння з його боку;

— мовчазним свідком — для клієнтів-«художників», що прагнуть додати
більш переконливу художню форму своїм образам і передати в малюнках свій
досвід;

— фасилітатором — для клієнтів, що мають пов’язані з малюванням
утруднення чи страх, або сприймаючих свою художню продукцію як
безглузду.

Арт-терапія сприяє задоволенню потреб у:

— саморозумінні і позитивному прийнятті самого себе;

— емоційній підтримці і самовдосконаленні;

— спілкуванні, обміні досвідом і приналежності до групи;

— самітності і самодостатності;

— визнанні власних слабкостей;

— вираженні соціально неприйнятних почуттів і думок в атмосфері
терпимості і прийняття;

— опануванні нових форм досвіду, а також у співвіднесенні власних
почуттів і думок з реальністю;

— визнанні і розумінні іншими, а також у тому, щоб бути самим собою.

Заняття художньою творчістю в групі дозволяють:

— створити умови для регулярних зустрічей учасників;

— об’єднати людей на основі творчості;

— підтримати і розвинути творчі інтереси;

— сформувати певний «робочий стереотип»;

— мати інструмент для вираження почуттів і думок;

— використовувати відмінні від вербального спілкування засоби
комунікації;

— створити соціальний контекст, що дозволяє в образному вигляді розкрити
внутрішній світ людини;

— оцінити своєрідність свого погляду на світ через групове обговорення;

— створити передумови вільного самовираження, без страху бути осміяним
чи підданим критиці.

Атмосфера арт-терапевтичної роботи є важливим чинником створення в
учасників групи відчуття безпеки, необхідного для образотворчої
діяльності. Автор часто добре розуміє, які елементи його роботи значущі,
уникає їхнього обговорення. Тому поки між учасниками групи й
арт-терапевтом не будуть установлені надійні відносини, фокусування на
соціальних аспектах діяльності (використання зворотного зв’язку між
учасниками групи і підкреслення їхніх досягнень) допомагає знизити
тривогу і вселити повагу до особистості учасників. Лише після цього від
них можна очікувати більшої відвертості.

4. Арт-терапевтичний кабінет і його оснащення

Існують основні типи арт-терапевтичних кабінетів:

— кабінет-студія;

— кабінет для індивідуальної роботи;

— кабінет для групової інтерактивної роботи;

— арт-терапевтичне відділення і кабінет універсального призначення.

Арт-терапевтиний кабінет-студія є найбільш ранньою формою
спеціалізованого приміщення для художніх занять, чимось нагадуючим
приміщення художника. В ньому працюють кілька клієнтів, що мало
контактують один з одним. Кожний з них працює самостійно.

Кабінет-студія має кілька місць для самостійної роботи клієнтів (столи
зі стільцями). На кожному робочому місці – необхідний набір матеріалів
(папір різних форматів, фарби, воскові крейди, пастель, олівці і т.п.).
Також є зона відпочинку з кріслами і столом з чаєм. Існує спеціальне
місце для робіт пацієнтів в індивідуальних папках.

Арт-терапевтичний кабінет для індивідуальної роботи призначений для
більш тривалого курсу занять як з дорослими, так і з дітьми, що
страждають психічними розладами. Стілець арт-терапевта знаходиться поруч
із столом клієнта. Ця частина приміщення називається «робочою зоною».

Арт-терапевтичний кабінет для групової інтерактивної роботи розрахований
як на самостійну роботу учасників групи, так і на їхню вербальну
взаємодію на етапі обговорення продуктів образотворчої діяльності.
Відповідно до цього кабінет або має бути зручним для швидкої
перестановки меблів, наприклад для посадки пацієнтів у коло, або мати
дві по-різному обладнані зони — «робочу» — для образотворчої діяльності,
і «чисту» — для групового обговорення. Від кабінету-студії дане
приміщення відрізняється ще і тим, що в ньому мається велика розмаїтість
різних місць для роботи, наприклад кілька варіантів стільців і столів.

Арт-терапевтичне відділення і кабінет універсального призначення є
спеціалізованим комплексом приміщень, призначених для різних форм
арт-терапевтичної роботи паралельно з декількома клієнтами чи групами.
Поряд з декількома приміщеннями для групових і індивідуальних сесій, в
арт-терапевтичному відділенні маються адміністративні приміщення,
кімната для тривалого збереження робіт клієнтів, кухня чи кафе, місце
очікування для прибуваючих на заняття клієнтів.

Арт-терапевтична робота припускає широкий вибір різних образотворчих
матеріалів (фарби, олівці, крейди, журнали, фольга, кольоровий папір,
текстиль для створення композицій, глина, пластилін, пісок з фігурками і
т.п.). Варто враховувати, що вибір матеріалу може бути пов’язаний з
особливостями стану клієнта, якому повинна бути надана можливість
вибирати матеріал і засоби для образотворчої діяльності.

Література:

Бурно М. Терапия творческим самовыражением. М: Медицина, 1989.

Кейз К. Об эстетическом моменте переноса //Исцеляющее искусство. 1998.
Т.1.№ 3.

Практикум по арт-терапии//Под ред. А.И.Копытина. — СПб: Питер, 2000. —
448 с.

Хайкин Р. Художественное творчество глазами врача. СПб.: Наука, 1992.

Похожие записи