РЕФЕРАТ

Загальна захворюваність і основні тенденції всіх видів захворюваності

Загальна захворюваність

Загальна захворюваність враховує поширеність усіх хвороб серед усього
населення в цілому та окремих захворювань у певних його групах на даній
території за результатами звертань.

Показники загальної захворюваності дають змогу оцінити рівні
захворювань, виявлених і зареєстрованих у амбулаторно-поліклінічних
закладах протягом календарного року.

Загальна захворюваність вивчається на основі поточної реєстрації усіх
первинних звертань хворих.

Первинним звертанням при хронічних захворюваннях вважається перше
звертання в даному році.

При гострих захворюваннях, які можуть мати місце кілька разів протягом
року, враховується перше звертання з приводу кожного випадку.

Джерелом інформації про загальну захворюваність є два документи:
«Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів»(ф. №
025-2/J та «Талон амбулаторного пацієнта» (ф. № 025-6/0, ф. 025-7/0).

На кожний випадок гострого захворювання заповнюється окремий
«Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів» з
позначкою «+». У «Талоні амбулаторного пацієнта» при гострих
захворюваннях поруч з назвою діагнозу позначається код «1». Таким чином,
в однієї людини протягом року може бути зареєстровано кілька випадків
гострих захворювань.

Діагнози хронічних захворювань реєструються лише один раз протягом року.
Якщо діагноз встановлено вперше в житті хворого, позначкою «+» у
«Статистичному талоні для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів»
або кодом «2» в «Талоні амбулаторного пацієнта». Якщо діагноз хронічного
захворювання встановлено раніше, то при першому відвідуванні лікаря
кожного наступного року в «Статистичному талоні для реєстрації заключних
(уточнених) діагнозів» ставиться позначка «-» чи код «З» у «Талоні
амбулаторного пацієнта».

Інформація згаданих вище облікових документів є основою для складання
«Звіту про число захворювань, зареєстрованих у хворих, які проживають у
районі обслуговування лікувального закладу» (ф. № 12).

Розрізняють такі основні показники загальної захворюваності:

• первинна захворюваність — рівень вперше зареєстрованих захворювань за
календарний рік на даній території; при цьому враховуються всі гострі та
вперше встановлені протягом року хронічні захворювання;

• загальна захворюваність, або поширеність захворювань, рівень усіх
зареєстрованих захворювань за календарний рік: гострих і хронічних
(зареєстрованих при першому звертанні в поточному році, а виявлених як в
поточному, так і в попередні роки);

• структура первинної та загальної захворюваності населення. Ці
показники розраховуються так:

Первинна захворюваність = Кількість захворювань, які зареєстровані

вперше в даному році (всі гострі + вперше

виявлені хронічні захворювання) • 1000

Середньорічна чисельність населення

Загальна захворюваність (поширеність усіх зареєстрованих захворювань) =
Кількість усіх зареєстрованих протягом даного

року захворювань (гострі + хронічні, виявлені як

у поточному, так і в попередніх роках) • 1000

Середньорічна чисельність населення

Структура

первинної

захворюваності

та поширеності

захворювань = Кількість усіх зареєстрованих протягом року

захворювань даного класу, групи, нозологічної

форми (вперше зареєстрованих) • 100

Кількість усіх (уперше) зареєстрованих

протягом року захворювань

Основні тенденції окремих видів захворюваності

Загальна захворюваність.

За даними звертань населення за медичною допомогою протягом останніх
десятиріч рівні поширеності усіх хвороб знаходяться в межах від 1100 до
майже 1500 випадків захворювань на 1000 населення (мал. 12), рівні
первинної захворюваності, відповідно, 600-800 %о.

З окремих захворювань найбільш високі рівні поширеності притаманні
хворобам системи кровообігу, органів дихання та органів травлення.

На три вищезазначені класи припадає 55 % випадків серед усіх
зареєстрованих хвороб (мал. 13).

Серед вперше зареєстрованих протягом року захворювань найбільші рівні
мають хвороби органів дихання, нервової системи та органів чуття, травми
та отруєння.

Існують досить суттєві відмінності як показників поширеності, так і
первинної захворюваності за віком (мал. 14).

Найбільш високі рівні як поширеності, так і первинної захворюваності
реєструються серед дитячого населення, особливо у дітей до 1 року —
близько 2000 випадків на 1000 населення.

Зі збільшенням віку первинна захворюваність зменшується.

Вказана тенденція пов’язана зі зменшенням звертань за медичною
допомогою, на що істотно впливає відсутність потреби в одержанні
лікарняного листа у більшої частини осіб пенсійного віку.

Загальні тенденції рівнів первинної захворюваності серед чоловіків і
жінок майже однакові, а поширеність хвороб у жінок вища, ніж у
чоловіків.

Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності

Зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності є значним
резервом у покращанні здоров’я, підвищенні продуктивності праці та
добробуту народу.

Впродовж останніх років відбувається незначне скорочення показників
числа календарних днів на 100 працюючих і середньої тривалості одного
випадку. В той же час частота випадків дещо зростає.

На рівень захворюваності з тимчасовою втратою працездатності впливають
різні чинники. Основними з них є:

• санітарно-гігієнічні умови праці;

• організація виробничих процесів;

• умови побуту;

• організація та якість медичного обслуговування;

• якість лікарської експертизи працездатності;

• склад працюючих за віком, професією, стажем роботи тощо.

Найбільш високі рівні тимчасової непрацездатності в цілому по всіх
галузях притаманні хворобам органів дихання, а саме гострим
респіраторним інфекціям та грипу. Значні рівні характерні для хвороб
кістково-м’язової системи та сполучної тканини (за числом випадків), а
також травмам і отруєнням (за числом днів).

Зниження цього виду захворюваності можливе лише при комплексній
взаємодії адміністрацій підприємств, громадських організацій,
лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів.

Інфекційна захворюваність

Зміни інфекційної захворюваності досить динамічні. Завдяки успіхам
мікробіології, вірусології, імунології, епідеміології були ліквідовані
та локалізовані спалахи особливо небезпечних з них -віспи, чуми, холери.
Значно зменшилась розповсюдженість дитячих інфекцій, керованих засобами
імунопрофілактики. Розвиток санітарії та гігієни призвів до переривання
основного механізму передачі кишкових інфекцій. Завдяки успіхам медицини
в лікуванні новими високоефективними антибіотиками, сульфаніламідами
тощо в більшості розвинутих країн світу вони вже не відносяться до 10
перших причин смерті населення.

Але цілий ряд інфекцій, переважно вірусної етіології (грип, вірусні
гепатити, СНІД), має тенденцію до зростання.

?

J

,<-c-ee********EEEEEEEEEE**e W.XEZ>\f^eeeeeeeeeeeeeeeeeesseeeeeee

10), найбільший вплив на стан здоров’я мають вірусні гепатити, гострі
кишкові та інфекції, керовані засобами специфічної профілактики, певні
вірусні та паразитарні хвороби.

Захворюваність на деякі з них представлена на малюнку 15.

З початку 90-х років XX ст. розпочалося зростання захворюваності на
туберкульоз у багатьох регіонах світу та країнах, у т.ч. в країнах СНД.

З 1996 по 2000 pp. в Україні захворюваність на активний туберкульоз
зросла з 45,8 до 58,9*, тобто майже в 1,3 раза. Більш високі показники
реєструють серед міського населення.

Невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом визначені Указом
Президента України від 11.05.2000 р. №679/2000, розроблена Національна
програма боротьби з туберкульозом, основною метою якої є неухильне
зниження захворюваності та поширеності цього захворювання, а також
зниження смертності та інфікованості.

Суттєво зростає захворюваність на синдром набутого імунодефіциту (СПІД).
Збудник СНІДу — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) виділено в 1983 р. За
досить короткий час СНІД розповсюдився в усьому світі.

Якщо в 1988-1994 pp. в Україні реєструвалися окремі випадки, то в 1995
р. почалася епідемія.

З 1996 по 2000 pp. кількість ВІЛ-інфікованих зросла більш ніж в 5 разів.
Лише за 2000 р. зареєстровано більше 6 тисяч нових випадків
ВІЛ-інфекції.

Перша, повільна хвиля, була пов’язана з особами, які мали багато
статевих партнерів, друга хвиля, що розпочалася в 1995 p., -з
розповсюдженням ВІЛ-інфекції в середовищі ін’єкційних наркоманів, які є
провідною групою ризику. Постійне виявлення підлітків свідчить про
тенденцію омолодження СНІДу. Найризикованішим є вік 13-19 років.

З 1993 по 1999 pp. число хворих на наркоманію, що знаходяться під
диспансерним спостереженням, зросло майже вдвічі, суттєво збільшилась
кількість осіб з епізодичним вживанням наркотиків.

В 1999 р. в Україні розроблена Програма профілактики СНІДу та
наркоманії, основною метою якої є попередження подальшого поширення
наркоманії в Україні, зменшення зараження ВІЛ-інфекцією та захворювань
на СНІД і їх негативного впливу на соціально-економічний розвиток
держави.

З ініціативи Міністерства охорони здоров’я здійснюється ціла низка
міжнародних проектів, спрямованих на локалізацію епідемічної ситуації з
ВІЛ-інфекцією та СНІДом.

Згідно з Наказом МОЗ України № 235 від 27.09.99 передбачено збільшення
діагностико-детоксикаційних, реабілітаційних та інших підрозділів
територіальних наркологічних закладів.

Важливу роль у формуванні стану здоров’я населення відіграють хвороби
системи кровообігу (ХСК), злоякісні новоутворення та травматизм,.

Їх значення в окремих показниках здоров’я відчутно відрізняється (табл.
1).

Таблиця 1. Рангові місця поширеності окремих захворювань, рівня
госпіталізації та смертності за класами хвороб серед всього населення

Класи хвороб Рангові місця

смертності поширеності рівня госпіталізації

Новоутворення 2 12 7

Хвороби системи кровообігу 1 2 1

Хвороби органів дихання 4 1 3

Хвороби органів травлення 5 3 2

Нещасні випадки, отруєння, травми 3 8 5

Вказані захворювання обумовлюють майже 85 % причин смертності, значні
рівні госпіталізації, високу частоту інвалідизації, значну потребу в
спеціалізованій медичній допомозі. Вони призводять до великих
економічних втрат суспільства та особистості.

Протягом 1990-1999 pp. первинна захворюваність на ХСК в Україні зросла з
22,1 до 39,1 %о, а поширеність з 174,8 до 316,8 %0 (в 1,7 раза).

Зріс також і рівень смертності. Найбільше значення серед цих хвороб
мають гіпертонічна хвороба (на яку в країні страждають майже 13 млн.
осіб, проте лікується лише 23 %), ішемічна хвороба серця та
цереброваскулярні хвороби.

Розвиток цих хвороб пов’язаний з психоемоційним перевантаженням,
нераціональним харчуванням (що призводить до ожиріння), недостатньою
фізичною активністю, курінням, спадковістю.

Указом Президента України від 4.02. 1999 р. № 117/99 затверджена
Програма профілактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні,
завданнями якої є пропаганда здорового способу життя, зміцнення
організацій охорони здоров’я кадрами та ресурсами, забезпечення
ефективної діагностичної, лікувальної, реабілітаційної допомоги хворим
на АГ і на її ускладнення.

Проблема злоякісних новоутворень загострилася в другій половині XX ст.
За період з 1990 по 1999 pp. первинна захворюваність на ці хвороби в
Україні дещо зросла (з 3,0 до 3,17 %0), особливо на рак щитовидної
залози, проте захворюваність дітей зросла значніше.

Структура захворюваності має статеві особливості: у чоловіків перше
місце займає рак легень, а у жінок — рак молочної залози. Відбувається
накопичення контингентів хворих.

До основних чинників ризику виникнення новоутворень належать канцерогени
(хімічні, фізичні), вірусні агенти та успадкована генетична схильність.
Важливе значення має своєчасне виявлення цих захворювань, для чого
впроваджуються скринінгові програми ранньої діагностики онкопатології за
допомогою відповідних тестів.

Невпинно зростає рівень травматизму, і хоча в структурі поширеності
захворювання він не займає провідного місця, проте його значення в
інвалідності та смертності досить відчутне.

Зростання травматизму в усьому світі має епідемічний характер.

Розрізняють побутовий, виробничий, вуличний, дорожньо-транспортний,
спортивний травматизм.

Найбільш поширеним в Україні є побутовий травматизм (майже 3/4 всіх
травм), друге місце посідає вуличний травматизм, третє — виробничий
травматизм.

Загальні рівні травматизму найбільші в регіонах зі значним розвитком
промисловості металургійної, гірничої, металообробної, хімічної.

Високий рівень травматизму притаманний дітям (0-14 років).

Таким чином, сучасний стан здоров’я населення України, який досить
суттєво відтворюють показники захворюваності, характеризується такими
основними тенденціями:

1. Зростає поширеність і первинна захворюваність за більшістю класів
хвороб.

2. Зростає частота переходу гострих захворювань у хронічні.

3. Домінуюче місце в структурі посідають хронічні неінфекційні
захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу,
нервової системи та органів чуття.

4. Підвищується частота вроджених вад і спадкових захворювань.

5. Значно збільшується інфекційна захворюваність, і в першу чергу
туберкульоз, кишкові інфекції, вірусний гепатит.

6. Зростає поширеність соціально обумовлених хвороб, насамперед
туберкульозу, СНІДу.

7. Відбувається диференціація рівнів захворюваності в основних
соціальних групах, зокрема підвищення захворюваності серед
малозабезпечених верств населення.

Похожие записи