Реферат на тему:

Загальна фізіологія регуляції функцій організму

1. Біологічна регуляція, її види і значення. Контур біологічної
регуляції. Роль зворотнього зв’язку в регуляції.

Біологічна регуляція – процес взаємодії елементів організму, спрямований
на отримання пристосувального (корисного) результату.

Елементи організму, які взаємодіють при виконанні акта біологічної
регуляції, можна зобразити у вигляді окремих блоків та об’єднати у
вигляді контуру біологічної регуляції.

Таким чином в контурі біологічної регуляції можна виділити наступні
елементи:

1. РП – регульований параметр, котрий завдяки біологічній регуляції:

— підтримується на необхідному рівні;

— змінюється в необхідному напрямку.

2. СП – слідкуючий пристрій (рецептори), що реєструють величину РП.

3. КП – керуючий пристрій – нервовий центр чи ендокринна залоза, що на
основі аналізу інформації про величину РП, про її зміни, виробляє
керуючий сигнал (при нервовій регуляції – серія ПД, при гуморальній –
гормон) і посилає її до органів-ефекторів.

Нервовий центр як керуючий пристрій має такі структурні елементи:

— уставка – зберігає інформацію про необхідну величину РП;

— блок порівняння – порівнює інформацію про задану величину РП з її
реальною величиною, тобто встановлює наявність відхилень РП;

— блок управління – з урахуванням наявності чи відсутності відхилення РП
від заданого рівня виробляє керуючий сигнал і посилає його до
органів-ефекторів.

4. ВП – виконавчий пристрій – органи-ефектори, які під впливом керуючого
сигналу змінюють свою діяльність таким чином, що РП підтримується на
заданому рівні чи змінюється в необхідному напрямку.

Перелічені вище елементи контура біологічної регуляції зв’язуються між
собою каналами зв’язку, якими в контурі передається інформація:

— канал прямого зв’язку – по ньому передається керуючий сигнал від КП до
ВП ( підтримка заданого рівня або зміна РП;

— канал зворотнього зв’язку – по ньому передається інформація з СП1 в
КП:

— про поточну величину РП;

— про ефективність керуючих сигналів, що вироблені КП і спрямовані на
усунення відхилення РП від заданого рівня або на його зміну в
потрібному напрямку.

КП, ВП, РП, СП1 за допомогою каналів прямого та зворотного зв’язку
утворюють замкнутий контур регуляції, котрий забезпечує здійснення
регуляції “за відхиленням” (саморегуляції на основі негативного
зворотнього зв’язку). Ця саморегуляція здійснюється наступним чином:
певні чинники викликають зміни РП (його відхилення від заданого рівня) (
інформація про це сприймається рецепторами (СП1) та по каналу
зворотнього зв’язку (КЗЗ) надходить в КП, котрий оцінює ступінь
відхилення ( синтезується необхідний керуючий сигнал ( передача його до
ВП по каналу прямого зв’язку (КПЗ) ( зміна діяльності органів-ефекторів
(ВП) ( відновлення потрібної величини РП (усунення відхилення).

За рахунок надходження до замкнутого контуру регуляції інформації по
каналу зовнішнього зв’язку здійснюється регуляція “за збуреням”. Збуреня
– певний зовнішній чинник, інформація про дію якого сприймається
рецепторами і передається до КП. Регуляція “за збуреням” може
відбуватися двома шляхами:

1. Збуреня може змінити РП відносно потрібного значення. КП, отримуючи
про це сигнал по контуру зв’язку, синтезує керуючий сигнал, котрий
змінює діяльність органів-ефекторів (ВП) таким чином, що потрібне
значення РП відновлюється. Наприклад, при дії на організм низької
температури, інформація про це сприймається холодовими терморецепторами
(СП2) ( передається до центру терморегуляції (КП), який викликає зміну
діяльності виконавчого пристрою, завдяки якому зменшуються процеси
тепловіддачі та активізуються процеси теплоутворення ( підтримується
стала температура ядра тіла, не дивлячись на дію зовнішнього чинника.

2. Збуреня може вимагати зміни РП в певному напрямку. КП, отримавши про
це інформацію по КЗЗ, синтезує керуючий сигнал, котрий по КПЗ
передається до ВП ( діяльність органів-ефекторів змінюється так, що РП
змінює свою величину в потрібному напрямку. Наприклад, гемодинамічний
центр (КП) при фізичній роботі (збуреня) отримує інформацію від
пропріорецепторів працюючих м’язів (СП2). Ця інформація сигналізує КП
про те, що у зв’язку з фізичною роботою необхідно змінити РП (системний
артеріальний тиск). КП виробляє керуючий сигнал ( КПЗ направляє його до
ВП ( серце скорочується сильніше і частіше – збільшення системного
артеріального тиску (САТ). Інформацію про зміну САТ, про її
відповідність рівню фізичного навантаження, КП отримує по КЗЗ.

2. Поняття про рефлекс. Будова рефлекторної дуги та її ланок.

Нервова регуляція функцій організму – здійснюється за участю нервової
системи (частіше, та не завжди – ЦНС).

Особливостями нервової регуляції є те, що вона відбувається:

а) точно;

б) швидко; швидко вмикається, швидко вимикається, якщо потреба в ній
зникає.

Елементарним, найпростішим актом нервової регуляції є рефлекс –
відповідь на подразнення, що починається з подразнення рецепторів і
здійснюється за участю нервової системи.

Рефлекторна дуга – шлях, по якому передається інформація при здійсненні
рефлексу. Тобто, рефлекторна дуга – морфологічний субстрат рефлексу.
Схема найпростішої, елементарної рефлекторної дуги (на прикладі
шкірно-м’язового рефлексу) має такий вигляд:

Із схеми видно, що рефлекторна дуга має такі відділи:

1. Рецептори певної рефлексової зони. Вони забезпечують:

— сприймання інформації про дію подразника;

— первинний аналіз цієї інформації (якість, сила, час дії, ступінь
новизни подразника);

— кодування інформації – перетворення енергії подразника в енергію
нервового сигналу (серія ПД), причому ця серія ПД відображає параметри
подразника.

2. Аферентний провідник – провідник першого порядку – чутливі
(аферентні) нервові волокна, відростки псевдоуніполярних клітин, що
локалізовані в чутливих гангліях. Забезпечують передачу інформації про
дію подразника в нервовий центр: а) точно, б) швидко, в) без змін.

3. Нервовий центр – структури у межах ЦНС, що беруть участь у здійсненні
рефлексу. Забезпечують аналіз інформації, що надійшла з рецепторів, і
синтез адекватного еферентного сигналу – аналітико-синтетична функція.
На основі цієї функції ЦНС як сукупність нервових центрів виконує
координаційну функцію – узгоджує між собою діяльність різних структур,
органів, тканин організму.

4. Еферентний провідник – провідник другого порядку – передає від
нервового центру керуючий (еферентний) сигнал до органа-ефектора: а)
швидко, б) точно, в) без змін.

5. Орган-ефектор – змінює свою діяльність під впливом керуючого сигналу
так, що досягається пристосувальний (корисний) результат.

Рефлекси замикаються на різних рівнях ЦНС, аж до кори головного мозку.
Відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри.

Локальний нервовий центр – сукупність структур ЦНС, без яких здійснення
даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них,
рефлекторна реакція зникає).

Інтегральний нервовий центр сукупність усіх нейронів ЦНС, що беруть
участь у здійсненні даного рефлексу. Таким чином, локальний центр
входить до складу інтегрального.

Нейрони локального центру суворо специфічні для кожного рефлексу.

Нейрони інтегрального центру можуть бути спільними для різних рефлексів.
Тому ці нейрони сприяють координації (інтеграції) окремих рефлексів у
цілісні реакції організму у відповідь на подразнення (узгоджують окремі
рефлекси між собою).

3. Рецептори, їх класифікація та збудження.

Рецептори – спеціалізовані структури, що забезпечують:

а) сприйняття інформації про дію подразника;

б) первинний аналіз цієї інформації (сила, якість, час дії, новизна
подразника).

в) кодування інформації.

Існують різні класифікації рецепторів, в основі яких лежать різні
властивості рецепторів:

1. За психофізіологічними відчуттями, що виникають при збудженні
рецепторів, вони поділяються на:

зорові;

слухові;

смакові;

нюхові;

термічні;

кінетостатичні, тощо.

2. За особливостями будови:

2.1. За наявністю спеціалізованої сенсорної клітини:

первинні – інформація про дію подразника сприймається безпосередньо
нервовим закінченням;

вторинні – інформації про дію подразника сприймається спеціалізованою
сенсорною (рецепторною) клітиною, а далі передається на нервове
закінчення.

2.2. За наявністю чи відсутністю допоміжних структур:

вільні нервові закінчення – допоміжних структур не мають;

рецептори, що мають допоміжні структури (більшість); усі допоміжні
структури створюють оптимальні умови для сприйняття рецептором
інформації про дію адекватного подразника (подразник, до дії котрого
рецептор спеціалізований у ході еволюції);

3. За природою адекватного подразника:

механорецептори;

хеморецептори;

терморецептори;

фоторецептори.

4. За локалізацією:

екстерорецептори – сприймають інформацію про дію зовнішніх чинників
(шкірні рецептори, зорові, тощо);

інтерорецептори – сприймають інформацію про дію внутрішніх чинників
(вісцерорецептори, пропріорецептори, тощо);

5. За швидкістю адаптації:

рецептори, що швидко адаптуються (дотикові рецептори шкіри);

рецептори, що адаптуються з середньою швидкістю (більшість рецепторів);

рецептори, що повільно адаптуються (вестибулярні).

У структурі більшості рецепторів виділяють такі елементи:

— власне сприймаюча структура – нервове закінчення (первинні рецептори)
чи спеціалізована сенсорна клітина (вторинні), що забезпечує сприйняття
інформації про дію подразника;

— генеруюча структура – найближчий до нервового закінчення перехват
Ранв’є, що генерує серію ПД (аферентний сигнал) про дію подразника;

— допоміжний апарат – сукупність структур, що забезпечують
найоптимальніші умови для сприйняття рецептором інформації про дію
адекватного подразника. Допоміжний апарат може бути влаштований дуже
просто (сполучнотканинна капсула) чи дуже складно (усі структури ока
окрім паличок та колбочок).

Розглянемо механізм збудження рецепторів на прикладі тільця
Фатер-Пачіні.

При дії на рецептор адекватного подразника (П) – тиск на шкіру (
деформується його капсула (допоміжний апарат) ( деформація мембрани
нервового закінчення (сприймаюча структура) ( зміна проникності
мембрани для іонів натрію ( вхід іонів до нервового закінчення за
градієнтом концентрації ( деполяризація мембрани ( місцеве збудження,
яке ще називають рецепторним потенціалом (РП). Цей потенціал, як і
будь-яке місцеве збудження підкоряється законам силових відношень,
сумується, поширюється на малу відстань за рахунок місцевих струмів,
супроводжується підвищенням збудливості мембрани.

РП поширюється на сусідні ділянки мембрани за рахунок місцевих струмів,
що мають напрямок від “+” до “-” (катодний) і у першому перехваті Ранв’є
спричиняють деполяризацію мембрани перехвату; якщо деполяризація дійде
до критичного рівня, на мембрані виникає серія ПД – аферентний нервовий
сигнал.

Механізм збудження вторинних рецепторів принципово не відрізняється від
вищеописаного. Проте, інформація про дію подразника сприймається
спеціалізованою сенсорною клітиною. Під впливом подразника мембрана
клітини збільшує проникність для Na+ ( вхід їх до клітини (
деполяризація мембрани (місцеве збудження, РП) ( виділення клітиною
медіатора в синаптичну щілину ( дифузія його до мембрани нервового
закінчення ( взаємодія з мембранними циторецепторами нервового
закінчення ( збільшення проникності мембрани для Na+ ( вхід їх до
нервового закінчення ( деполяризація мембрани закінчення (місцеве
збудження, генераторний потенціал, ГП). ГП за допомогою місцевих струмів
поширюється на мембрану перехвату (катодний напрямок). Це деполяризує цю
мембрану. Якщо деполяризація досягає критичного рівня, виникає серія ПД.
При збудженні рецепторів ПД виникає лише у перехватах Ранв’є. Решта
структур рецептора (мембрана нервового закінчення, мембрана сенсорної
клітини) відповідають на подразнення лише місцевим збудженням (РП, ГП).
Це важлива особливість збудження рецепторів, оскільки властивості
місцевого рецептора забезпечують аналіз інформації вже на рівні
рецепторів.

Механізм кодування інформації у рецепторах. Адаптація рецепторів.

Кодування інформації у рецепторах – процес перетворення енергії
подразника в енергію нервового сигналу (серія ПД). Причому параметри
серії ПД (частота, тривалість, тощо) відображають параметри подразника
(його силу, тривалість дії). Процес кодування інформації у рецепторах
пов’язаний з процесом аналізу інформації у них і оснований на цьому
аналізі. Аналіз інформації та кодування у рецепторах пов’язані з їх
властивостями та здійснюються таким чином:

1. Про характер подразника – завдяки тому, що рецептори мають високу
чутливість до адекватного подразника. Більшість рецепторів є
полімодальними, тобто реагують на дію не лиши адекватного подразника, а
й інших подразників. Проте чутливість їх до адекватного подразника
висока, а до решти – ні. Тому при дії будь-якого подразника першими
збуджуються ті рецептори, для яких цей подразник є адекватним, від них
по неспецифічним провідним шляхам інформація надходить до відповідної
зони кори – виникає відчуття.

2. Про силу подразника – аналіз та кодування відбувається завдяки таким
особливостям рецепторів:

2.1. Рецептори однієї рефлексогенної зони мають різну збудливість
(чутливість). При малій силі подразника реакцію збудження (серію ПД)
генерують самі збудливі рецептори. При збільшенні сили подразника,
кількість таких рецепторів збільшується – інформація про дію подразника
передається більшою кількістю аферентних волокон.

2.2. Залежність амплітуди РП та частоти ПД аферентів від сили
подразника. При збільшенні сили подразника зростає амплітуда РП (закон
силових відносин) ( більш сильний катодний струм діє на мембрану
перехвату Ранв’є ( виникає серія ПД з більшою частотою. Отже,
використовується частотний принцип кодування інформації про силу
подразника.

3. Про час дії подразника. Тривалість РП відповідає тривалості дії
подразника, стільки ж триває аферентний сигнал. Тому зміна часу дії
подразника призводить до зміни тривалості РП – змінюється тривалість
АНС.

4. Рецептори здатні до адаптації. Вони адаптуються до подразників, якщо
їх дія тривала. При цьому, хоча дія подразника триває, генеруюча
структура (перехват Ранв’є) перестає генерувати серію ПД. Вважається, що
основним механізмом адаптації є зменшення проникності мембрани перехвату
для Na+.

В розвитку адаптації рецепторів важливе значення відіграють низхідні
впливи ЦНС (центральна регуляція рівня активності рецепторів). Адаптація
до тривалої дії подразника звільняє ЦНС від переробки непотрібної
інформації. У рецепторах може відбувається адаптація до довготривалих
подразників малої сили, які, проте, мають велике значення для організму
– при цьому чутливість рецепторів до таких подразників різко зростає,
наприклад підвищення чутливості зорових рецепторів в умовах темряви. В
основі розвитку такої адаптації також лежать процеси, що відбуваються в
самій мембрані (зміна стану каналів) рецептора.

4. Пропріорецептори, їх види. Будова та функції м’язових веретен.

Пропріорецептори – власні рецептори опорно-рухового апарату (м’язів,
сухожилків, суглобів, зв’язок).

М’язові веретена – первинні механорецептори, що мають складну структуру.
Кожне м’язове волокно складається з великої кількості інтрафузальних
волокон (ІФВ). Ці волокна знаходяться у сполучнотканинній капсулі.
Волокна є двох видів: волокно з ядерним ланцюжком та волокно з ядерною
сумкою. У центрі волокна знаходяться ядра та спіралевидне нервове
закінчення (власне сприймаюча структура рецептора). Окрім ядерної сумки
до складу волокна входять дистальні скоротливі сегменти, що отримують
інервацію від (-мотонейронів спинного мозку (лежать поряд з
(-мотонейронами, котрі інервують екстрафузальні волокна (ЕФВ) м’яза).

Адекватним подразником ІФВ є розтягнення центральної частини – ядерної
сумки. Таке розтягнення (та збудження спіралевидного нервового
закінчення, а отже, й рецептора в цілому) можливе лише в двох випадках:

— при розтягненні м’яза в цілому, так як м’язові веретена розташовані
паралельно ЕФВ, а капсула прикріплена до них;

— без розтягнення м’яза в цілому, коли до скоротливих сегментів
надходить інформація від (-мотонейронів ( скорочення дистальних
скоротливих сегментів ( розтягнення ядерної сумки ( збудження рецептора.

Зауважимо, що у відповідь на збудження м’язових веретен виникають
міотатичні рефлекси (рефлекси на розтягнення), при цьому міотатично
активуються (-мотонейрони, що інервують ЕФВ того м’яза, в якому
розташоване м’язове веретено.

Через (-мотонейрони здійснюється центральна регуляція рівня активності
м’язових веретен. Завдяки цому рецептори можуть зберігати достатній
рівень збудливості (чутливості) навіть при скороченні м’яза, якщо при
цьому паралельно активізуються (-мотонейрони.

5. Механізми і закономірності передачі збудження в центральних синапсах.

Інформація про дію подразника аналізується та кодується в рецепторах (
передається аферентними шляхами (швидко, точно, без змін) в нервові
центри, де відбувається її аналіз. На основі цього аналізу синтезується
адекватний еферентний сигнал, який передається до органів-ефекторів.
Таким чином, нервові центри виконують аналіз аферентного сигналу та
синтезу еферентного сигналу. Структурно-функціональною одиницею нервових
центрів є нейрон – кожен окремий нейрон здатний виконувати
аналітико-синтетичну функцію. В певній мірі виконання цієї функції
пов’язано з передачою інформацї в межах нервових центрів.

По аксонам нейронів ЦНС інформація передається у вигляді ПД. Від одного
нейрона на інший інформація передається через синапси.

ЗПСП) та мембраною аксонного горбика – початковий сегмент аксона,
мембрана якого має найбільшу збудливість, поріг деполяризації (?Е) там
складає 10-15 мВ. Тому ПД виникає під впливом місцевих струмів саме там.
Це відбувається, якщо під впливом місцевих струмів деполяризація
мембрани аксонного горбика досягає критичного рівня ( виникнення серії
ПД ( ритмічний розряд нейрона.

Особливості передачі збудження через центральні аксо-соматичні хімічні
синапси.

1. Одностороннє проведення.

2. Сповільнення проведення – характеризується наявністю синаптичної
затримки – час від виникнення ПД на пресинаптичній мембрані до
виникнення ПД на мембрані аксонного горбика. Воно складає 2-3 мс.

3. Швидке порушення проведення через виснаження запасів медіатора.

Ці три особливості характерні для будь-яких хімічних синапсів, бо
синаптична затримка та швидкість розвитку втоми в центральних синапсах
більша, ніж в нервово-м’язових. Наступні дві особливості характерні лише
для центральних синапсів.

4. Один ПД через центральний синапс не проходить тому, що зумовлює на
постсинаптичній мембрані виникнення одного ЗПСП, який має амплітуду 1 мВ
та тривалість 15 мс. Оскільки поріг деполяризації аксонного горбика
складає 10-15 мВ, один ЗПСП, що поширився на мембрану аксонного горбика,
не може викликати деполяризацію цієї мембрани до критичного рівня.

5. Умовою передачі збудження через центральний нервовий синапс є сумація
ЗПСП на тілі нейрона.

До медіаторів, що викликають деполяризацію постсинаптичної мембрани та
приймають участь в передачі збудження, відносять: ацетилхолін,
норадреналін, серотонін та багато інших.

6. Види центрального гальмування. Механізми розвитку пре- та
постсинаптичного гальмування.

Гальмування – активний фізіологічний процес. Він полягає в збудженні
одних клітин, що приводить до припинення збудження інших клітин чи до
зменшення степеня їх збудження.

Постсинаптичне гіперполяризаційне гальмування.

Розвивається за участю аксо-соматичних синапсів. Механізм його розвитку
наступний: при поширенні ПД на мембрану пресинаптичного нервового
закінчення збільшується його проникність для Са2+ ( вхід його в нервове
закінчення за градієнтом концентрації ( вихід медіатора (наприклад,
гліцин) ( дифузія його до постсинаптичної мембрани ( взаємодія з
мембранними циторецепторами ( збільшення проникності мембрани для К+ (
збільшення виходу з клітини – гіперполяризація постсинаптичної мембрани,
яка має назву ГПСП – гальмівний постсинаптичний потенціал. За допомогою
місцевих струмів поширюється на сусідні ділянки мембрани та на мембрану
аксонного горбика: в області аксонного горбика ці струми мають вхідний
(анодний) напрям ( викликають гіперполяризацію мембрани ( збільшення
порога деполяризації мембрани (?Е) ( зниження збудливості мембрани
аксонного горбика, отже, й нейрона в цілому (гальмування нейрона !!!).

ГПСП, як і місцеве збудження, підкоряється закону силових відношень,
здатне до сумації, поширюється на сусідні ділянки мембрани з допомогою
місцевих струмів.

Пресинаптичне деполяризаційне гальмування.

Розвивається за участю аксо-аксональних синапсів. В результаті розвитку
цього гальмування припиняється проведення збудження по аксону нейрона,
що збуджує ( припиняється функціонування відповідного аксо-соматичного
синапса. Тому гальмування має назву пресинаптичного. Послідовність подій
при його розвитку така: по аксону гальмівного нейрона поширюється ПД й
доходить до пресинаптичної мембрани ( вихід з нервового закінчення
гальмівного медіатора (наприклад гамааміномасляної кислоти – ГАМК) (
дифузія через синаптичну щілину до постсинаптичної мембрани ( взаємодія
з мембранними циторецепторами ( зміна проникності мембрани для іонів (
стійка довготривала деполяризація постсинаптичної мембрани ( інактивація
натрієвих каналів ( зміна Екр. ( збільшення порогу деполяризації (?Е)
постсинаптичної мембрани ( сповільнення та припинення проведення
збудження через цю ділянку мембрани ( блокада виділення медіатора в
аксо-соматичному синапсі нейрона, що збуджує ( припинення його
функціонування.

Прикладом зворотнього постсинаптичного гальмування може бути гальмування
(-мотонейронів за допомогою клітин Реншоу, гальмівних вставних нейронів.
Ці клітини отримують інформацію по колатералям нейронів (-мотонейронів
при їх збуджені та обмежують ступінь цього збудження (саморегуляція,
регуляція на основі негативного зворотнього зв’язку).

Прикладом прямого постсинаптичного гальмування може бути реципрокне
(спряжане) гальмування в центрах антагоністах: якщо один антагоністичний
центр збуджується, то інший гальмується з допомогою гальмівних вставних
нейронів. Цей вид гальмування є головним механізмом координації в межах
ЦНС. Схема його розвитку на прикладі захисного згинального рефлексу
зліва від тексту: інформація, яка поступає в нервовий центр від
рецепторів, передається до центру, що активізує згинальні м’язи
(відповідні (-мотонейрони) через збудливий вставний нейрон, а до центру,
що активізує розгинальні м’язи – через гальмівний вставний нейрон.

За допомогою пресинаптичного гальмування переважно гальмується вхід
маловажливої інформації в ЦНС на рівні первинних аферентів. Це один із
механізмів послаблення неважливих сигналів в ЦНС.

Фізіологічна роль процесів гальмування в ЦНС полягає в тому, що
гальмування обмежує поширення збудження, спрямовує його в потрібному
напрямку. Лише за умови взаємодії процесів збудження та гальмування в
ЦНС можливе виконання координаційна функція.

7. Сумація збудження і гальмування нейронами ЦНС.

Оскільки, поріг деполяризації мембрани аксонного горбика складає 10-15
мВ, а амплітуда одиночного ЗПСП дорівнює 1 мВ, для виникнення ПД на
мембрані аксонного горбика необхідне додавання (сумація) 10-15 ЗПСП:
лише тоді деполяризація мембрани дійде до критичного рівня (Екр). В
залежності від умов винекнення розрізняють розрізняють два вида сумацій:
просторову та часову. Механізм їх розвитку наступний:

1. Просторова сумація – виникає, якщо на тілі одного нейрона одночасно
функціонує декілька збудливих синапсів: в кожному із них виникають ЗПСП,
які за допомогою місцевих струмів поширюються на мембрану аксонного
горбика і там відбувається їх додавання (сумація). Якщо в результаті
сумації ЗПСП на мембрані аксонного горбика її деполяризація доходить до
критичного рівня, виникає серія ПД – ритмічний розряд нейрона (РРН).
Частота ПД тим більша, чим швидше деполяризація дійде до критичного
рівня, тобто від інтенсивності сумації ЗПСП.

2. Часова сумація – відбувається на постсинаптичній мембрані кожного
збудливого синапса, якщо частота, з якою поширюються ПД по
постсинаптичній мембрані (та виникають ЗПСП на постсинаптичній) така, що
кожен наступний ЗПСП починається тоді, коли ще не скінчився попередній
(частота ПД має бути не менше 66 Гц, так як тривалість ЗПСП 15 мс).
Відповідна сумація ЗПСП відбувається й на мембрані аксонного горбика (
якщо вона доходить до Екр ( серія ПД. Частоту ПД тут також визначає
інтенсивність сумації.

До сумацій здатні не тільки ЗПСП, а й ГПСП ( ГПСП також додається на
тілі нейрона за допомогою часової та просторової сумації. В один і той
самий час на тілі нейрона функціонують тисячі збуджуючих та гальмівних
синапсів. Взаємодія збудження та гальмування на тілі кожного окремого
нейрона відбувається шляхом сумації (просторової та часової). В
залежності від переважання сумації ЗПСП чи ГПСП нейрон може перебувати в
трьох станах:

— збудження – характеризується генерацією ПД на мембрані аксонного
горбика ( в результаті переважання сумації ЗПСП, деполяризація мембрани
дійшла до критичного рівня: чим інтенсивніше протікає сумація ЗПСП, тим
швидше деполяризація доходить до Екр, тим частіше ПД в РРН (тобто, тим
сильніше збудження нейрона).

— полегшення – характеризується переважанням сумації ЗПСП над ГПСП, але
деполяризація мембрани аксонного горбика не доходить до Екр., ?Е
зменшується, тобто, збудливість нейрона підвищується і наступає стан
полегшення.

— гальмування — характеризується переважанням сумації ГПСП над ЗПСП,
внаслідок чого величина мембранного потенціалу аксонного горбика
підвищується (гіперполяризація мембрани) ( збільшення порогу
деполяризації ( зменшення збудливості нейрона (гальмування).

Таким чином, за допомогою сумації збудження та гальмування (ЗПСП та
ГПСП), кожен нейрон ЦНС здійснює обробку інформації – аналіз аферентних
сигналів і синтез РРН (еферентного сигнала). В цьому і полягає
фізіологічна роль процесів сумації.

Види нейронних ланцюгів ЦНС, їх роль посиленні і подовженні біологічно
важливих сигналів.

Збудження і гальмування в ЦНС можуть поширюватись по таким нейронним
ланцюгам:

1. Лінійні – кожен попередній нейрон передає інформацію наступному. При
цьому передача інформації здійснюється:

а) по аксонах нейронів (швидко, точно, без змін);

б) через центральні синапси (тут проходить не тільки передача, а й
переробка інформації шляхом сумації ЗПСП і ГПСП).

2. Дивергентні (ті що розходяться) – кожен попередній нейрон передає
інформацію багатьом наступним внаслідок дивергенції (розгалуження)
аксона. За участю ланцюгів такого роду в ЦНС проходить іррадіація
(широке поширення) збудження, що має значення для посилення біологічно
важливих сигналів.

3. Конвергентні (ті що сходяться) – такі ланцюги утворюються, коли один
нейрон отримує інформацію від багатьох попередніх. За участю таких
ланцюгів здійснюються процеси просторової сумації на тілі нейрона.

4. Кільцеві – утворюються, якщо аксон нейрона дає коллатераль, яка
передає інформацію вставному нейрону, який, в свою чергу, утворює
кільце, передаючи інформацію “першому” нейрону. Якщо вставний нейрон є
гальмівним, то розвивається зворотнє гальмування (наприклад,
мотонейронів за участю клітин Реншоу); якщо ж вставний нейрон є
збуджуючим, то такі ланцюги забезпечують розвиток рефлекторної післядії
– за рахунок рециркуляції імпульсів збудження по кільцевому ланцюзі,
адекватна рефлекторна реакція продовжується протягом деякого часу після
закінчення дії подразника. Таким чином проходить подовження біологічно
важливих сигналів в ЦНС.

Загальну схему посилення та подовження біологічно важливих сигналів в
ЦНС можна подати в наступному вигляді:

Біологічно важливий аферентний сигнал в ЦНС:

а) посилюється за рахунок поширення по дивергентним нейронним ланцюгам (
проходить іррадіація збудження, його широке поширення. Збудження як би
множиться – проходить його мультиплікація.

б) посилюється за рахунок того, що збудження, яке множилось в
дивергентних ланцюгах, сходиться до тіл кількох еферентних нейронів по
конвергентних ланцюгах – на тілах еферентних нейронів інтенсивно
проходить сумація ЗПСП ( висока ступінь збудження нейронів (велика
частота ПД в РРН).

в) подовжується за рахунок включення в систему передачі інформації
збуджуючих кільцевих нейронних ланцюгів.

Таким чином, процес іррадіації збудження по дивергентним нейронним
ланцюгам є важливим механізмом посилення біологічно важливих аферентних
сигналів в ЦНС. Спостерігати іррадіацію збудження можна на спінальній
жабі, поступово посилюючи силу подразника, який діє на її шкіру
(механічний – щипок пінцетом, хімічний – розчин кислоти). При малій силі
подразника отримуємо відповідь у вигляді локального рефлексу – проходить
згинання тільки тієї кінцівки, на шкіру якої діє подразник. При
підвищенні сили подразника в реакцію у відповідь включаються все більше
органів-ефекторів (скелетних м’язів). В кінцевому результаті
спостерігається генералізована реакція у відповідь у вигляді
координованого скорочення м’язів кінцівок і тулуба жаби ( згинальні та
розгинальні рухи кінцівок і тулуба.

Але, щоб в умовах іррадіації збудження проходили координовані рухи,
необхідно обмеження поширення збудження в межах ЦНС – одні центри
повинні збуджуватись, а інші – переходити в стан гальмування. Обмежує
поширення збудження в ЦНС реципрокне (спряжене) гальмування – завдяки
йому при іррадіації збудження в ЦНС одні центри збуджуються, а інші
(антагоністичні) – гальмуються. Реципрокне гальмування являється дуже
важливим механізмом координації процесів збудження та гальмування в ЦНС
(відповідно, механізмом координації функцій організму). Якщо заблокувати
ці процеси (реципрокного постсинаптичного гальмування) за допомогою
стрихніну, тварина на самий легкий подразник відповідає генералізованою,
але не координованою судомною реакцією – скороченням всіх скелетних
м’язів.

Явище домінанти та його фізіологічне значення.

Принцип домінанти являється одним із основних принципів організації
рефлекторної діяльності. Воно заключається в наявності в ЦНС
домінантного центру збудження. Домінантний центр збудження
характеризується слідуючими властивостями:

Високою збудливістю нейронів;

Інертністю (тривалістю) збудження – воно зберігається в цьому центрі
протягом тривалого відрізку часу після закінчення дії подразника.

Такі властивості нейронів домінантного центру можуть бути обумовлені

двома механізмами:

1. Тривалим надходженням інформації про дію якого-небуть подразника по
аферентним нервовим шляхам;

2. Тривалим підвищенням концентрації яких-небуть гормонів в плазмі
крові.

Висока збудливість нейронів та інертність процесів збудження в
домінантному центрі викликають такі особливості його функціонування:

а) він гальмує інші центри ЦНС по механізму одночасного спряженого
гальмування;

б) завдяки високій збудливості нейронів і спряженому гальмуванню інших
центрів, домінантний центр як би “притягує” до себе аферентні сигнали,
що призначені для інших центрів, внаслідок чого ці центри загальмовані і
не відповідають на сигнал. Доходячи до домінантного центру ці сигнали
викликають збудження його нейронів ( відповідна рефлекторна реакція,
пов’язана з збудженням нейронів домінантного вогнища.

Як наслідок, рефлекторна відповідь, пов’язана з збудженням домінантного
центру, може виникнути у відповідь на будь-яке подразнення!!! Наприклад,
поглажування собаки з переповненим сечовим міхуром може викликати у неї
рефлекс сечовипускання (стійка аферентація від механорецепторів сечового
міхура ( формування домінантного вогнища збудження в центрі рефлексу
сечовипускання); весною у самця жаби дотик до шкіри викликає обіймальний
рефлекс, що пояснюється високою концентрацією статевих гормонів (
формування домінантного вогнища збудження в центрі обіймального
рефлексу.

Тобто, характер рефлекторної відповіді залежить не тільки від виду
діючого подразника, а також від стану нервових центрів, тобто,
домінантний центр як би підпорядковує собі діяльність інших центрів.

Рухові рефлекси спинного мозку, їх рефлекторні дуги, фізіологічне
значення.

Кажучи про роль різних рівнів ЦНС в регуляції рухових функцій, необхідно
висвітлювати такі питання:

1. Особливості будови (сегментарні механізми, надсегментарні утворення).

2. Контроль за станом зовнішнього, внутрішнього середовища, рухового
апарату (від яких рецепторів і про що надходить інформація).

3. Регуляція рухових функцій:

— тонічних, тобто регуляція тонусу м’язів; тонус скелетних м’язів –
скорочення невеликої сили, але тривалі. Тонус забезпечує збереження пози
– рівноважного положення тіла у просторі. Тонус найбільш виражений у
м’язах тулуба і проксимальних відділах кінцівок.

— фазичних, тобто таких, при яких добре виражені фази скорочення і
розслаблення; за рахунок таких скорочень відбувається переміщення тіла у
просторі та рух кінцівок відносно тулуба.

8. Рухові рефлекси спинного мозку, їх рефлекторні дуги, фізіологічне
значення.

Спинний мозок – перший рівень ЦНС. Він має сегментарну будову – кожен
сегмент отримує аферентну інервацію від відповідного сегменту тіла
людини і до цього сегменту передає еферентну інформацію (еферентно
інервує м’язи відповідного сегменту). Аферентна інформація надходить в
кожен сегмент волокнами задніх корінців (відростки псевдоуніполярних
клітин), еферентна інформація виходить передніми корінцями (відростки
мотонейронів передніх рогів та вегетативних ядер бічних рогів). У складі
задніх рогів спинного мозку переважають вставні нейрони. Біла речовина
спинного мозку представлена волокнами висхідних та низхідних шляхів.

Контроль на рівні спинного мозку. Вид рецепторів рецептори шкіри

На основі аналізу аферентної інформації від пропріорецепторів,
рецепторів шкіри, вісцерорецепторів спинний мозок забезпечує регуляцію
рухових функцій (тонічних та фазичних).

Роль спинного мозку у здійсненні тонічних рефлексів можна довести у
досліді з високою перерізкою сідничного нерва у спінальної жаби (у такої
жаби зруйновані всі рівні ЦНС окрім спинного мозку). Якщо таку жабу
підвісити на штативі, кінцівка зі сторони перерізки провисає і ніби
подовжується за рахунок зменшення ступеня згинання в колінному,
гомілковому суглобах. Зміна положення кінцівки зі сторони перерізки
пов’язані зі зникненням після перерізки м’язового тонусу. Цей дослід
доводить:

а) Наявність м’язового тонусу у спінальної жаби;

б) Рефлекторну природу цього тонусу, оскільки він щезає після перерізки
нерва, тобто після пошкодження рефлекторної дуги.

В основі формування спінального тонусу лежить міотатичний тонічний
рефлекс. Схема дуги цього рефлексу наведена зліва.

У спінальної жаби, підвішаної на штативі, м’язи-згиначі розтягуються
силою тяжіння. При цьому збуджуються м’язові веретена (адекватний
подразник рецептора – розтягнення центральної частини інтрафузального
веретена) ( моносинаптично активуються (-мотонейрони, що іннервують
екстрафузальні волокна цього ж м’яза. При перерізці сідничного нерва
порушуються провідникові ланки рефлекторної дуги ( тонус зникає (
кінцівка розгинається.

h-VNCJ

? 2

? ? E

O

&’&R(T(P)`)‚)oiaeTHoiOiOiOioiNiOiAEiOi1/2iTH¶THTH¶THTHTHTHTHF?FTH¶THTHTH
‘THTH¶THFTH

h-VNCJ

92

~

E

A

„?^„`„?

CJ

h-VNCJ

„^„

„ath^„A`„ath

„^„

„?^„`„?

`„aeth

`„aeth

„^„

™-™????O?Oe?
›®›:?

Похожие записи