Реферат на тему:

Загальна будова дихальної системи

Для функціонування клітин організму потрібний кисень. Дихальна система,
що складається із повітроносних шляхів, легеневих судин, легень, та
дихальних м’язів постачає у кров кисень, який далі розподіляється між
тканинами органами. Повітря надходить у легені завдяки змінам тиску
внаслідок скорочення і розслаблення основних та допоміжних дихальних
м’язів. Нормальне дихання — це переважно мимовільний процес, керований
дихальним центром стовбура мозку.

ЗАГАЛЬНА БУДОВА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

1 — приносові пазухи; 2 — стовбур мозку; 3 — носова частина горла; 4 —
ротова частина горла; 5 — гортанна частина горла; 6 — надгортанник; 7 —
стравохід; 8 — ребра; 9 — міжребербні м’язи; 10 — ліва легеня; 11 —
поперекова частина діафрагми; 12 — діафрагма; 13 — листки плеври; 14 —
серце; 15 — бронхи; 16 — легеневі судини; 17 — трахея; 18 — гортань; 19
— носове волосся; 20 — носова порожнина.

Дихання

Дихання — це процес постійного обміну газами між організмом і
навколишнім середовищем. Дихання забезпечує поступання в організм кисню,
необхідного для здійснення окислювальних процесів, які є основним
джерелом енергії. Під час окислювальних процесів утворюється вуглекислий
газ, який видаляється з організму через легені.

Дихання включає такі процеси:

– зовнішнє дихання — обмін газами між зовнішнім середовищем і легенями;

– легеневе дихання — обмін газами між альвеолярним повітрям і кров’ю
капілярів;

– транспорт газів кров’ю, перенесення кисню від легень до тканин, а
вуглекислого газу — з тканин у легені;

– тканинне дихання — обмін газів у тканинах;

– внутрішнє (клітинне) дихання — біологічні процеси, що відбуваються у
мітохондріях клітин.

Порушення будь-якого з цих процесів може стати причиною смерті людини.
До народження органи дихання практично не функціонують, а необхідний для
життя кисень плід отримує через плаценту.

а) Повітроносні шляхи

Проходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і
зволожується. Ці процеси починаються у носовій порожнині. Волосся при
вході до носової порожнини затримує більші частинки пилу. Волога слизова
оболонка носової порожнини, яка містить велику кількість слизових залоз,
затримує дрібніші частинки пилу. Війки слизової оболонки переносять
частинки до виходу, і вони або видмухуються, або викидаються при чханні.
Носова порожнина через спеціальні канали з’єднана із придатковими
пазухами (гайморовою, лобною, решітчастою і основною). Ці пазухи
зменшують масу кісток і впливають на утворення голосу. Процес очищення
повітря відбувається також у горлі, гортані, трахеї та бронхах.

У новонародженого ніс короткий, приплюснутий, з невеликими крилами.
Ніздрі відкриті більше вперед і струмінь повітря має майже прямий хід.
Судинні сплетіння розвинуті слабо. Це є причиною того, що діти є
схильними до переохолодження верхніх дихальних шляхів. З віком ніздрі
опускаються і займають горизонтальне положення. Порожнина носа розвинута
недостатньо. Її поперечний діаметр в 4,5 рази менший ніж діаметр обличчя
(у дорослих в 3,5 рази менший). Просвіт носової порожнини звужений,
нижній носовий хід майже відсутній, що утруднює носове дихання. Діти
часто дихають відкритим ротом, що є причиною частих простудних
захворювань. Навіть при невеликих запальних процесах слизова оболонка
набрякає, затрудняючи дихання. Слизова оболонка тонка, венозні сплетіння
розвинуті слабо, тому у немовлят майже не буває кровотеч з носа.
Придаткові пазухи перебувають у зачатковому стані (помітна лише
гайморова). Остаточне їх формування закінчується у підлітковому віці.

Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини:
носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним
шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло
відкриваються слухові труби, які з’єднані із середнім вухом.

Глотка дитини є відносно вузькою, слухова труба коротка і широка,
розміщена низько, тому захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей
часто ускладнюється запаленням середнього вуха.

б) Гортань

Із глотки повітря потрапляє у гортань, яка відіграє головну роль у
голосоутворенні. Гортань прикрита спеціальним хрящем — надгортанником.
Порожнина гортані лійкоподібна, вкрита слизовою оболонкою, що утворює
дві пари складок. Верхня пара складок, що містять присінкові зв’язки,
разом із надгортанником закривають вхід у гортань під час ковтання їжі.
Нижня пара складок покриває голосові зв’язки. Скелетом гортані є
спеціальні хрящі.

НАДГОРТАННИК

Листоподібний хрящовий клапан, який закриває вхід у гортань під час
ковтання, запобігаючи потраплянню їжі та рідини у дихальні шляхи. 1 —
надгортанник; 2 — їжа; 3 — гортань.

У новонароджених гортань відносно коротка, широка і займає вище
положення, ніж у дорослих. Надгортанник розміщений так високо, що його
можна побачити зразу за третім мигдаликом (язичком). Під час смоктання
язичок торкається надгортанника залишаючи вільний шлях для повітря в
гортань при ковтанні. У період статевого дозрівання у хлопців змінюються
хрящі, що утворюють гортань внаслідок чого утворюється кадик, голосові
зв’язки подовжуються, відбувається “ломка голосу”.

в) Трахея і бронхи

Нижче гортані розміщена трахея (дихальне горло), яка складається із
16-20 хрящів. У новонароджених її стінки відносно товсті, а діаметр
трахеї звужується в напрямку зверху вниз. У нижній частині трахея
розгалужується на два первинні бронхи (біфуркація трахеї). У немовлят
правий головний бронх коротший і товстіший від лівого. Кут між трахеєю і
цим бронхом дорівнює 25о, тому інородні тіла найчастіше потрапляють саме
у правий бронх. Лівий головний бронх довший правого. Кут між трахеєю і
лівим бронхом дорівнює 50о. Слизова оболонка трахеї немовлят містить
невелику кількість залоз. М’язові волокна переважно зосереджені на
задній стінці бронхів.

Кожний головний бронх входить у ворота легені і далі розгалужується на
бронхи щораз меншого діаметра, утворюючи бронхіальне дерево, яке є
дихальними шляхами у легенях. Найтонші бронхи називають бронхіолами.

Бронхіальне дерево

г) Легені

Два губчасті органи — легені, захищені грудною кліткою. Вони заповнюють
більшу частину грудної порожнини. Легені є одним із найбільших органів
тіла. Їх основна функція — забезпечення організму киснем і виділення
вуглекислого газу. Легеня має конусоподібну форму, основа її дещо
увігнута і прилягає до діафрагми. Повітря заходить у легені через
систему дихальних шляхів. Бронхіоли входять у легеневі міхурці —
альвеоли, наповнюючи легені повітрям. Легеневі міхурці є кінцевою
частиною дихальних шляхів. Альвеоли мають тонкі еластичні стінки на
внутрішній поверхні яких постійно присутні деякі лейкоцити (макрофаги).
Вони захоплюють і перетравлюють бактерії, хімічні і механічні частинки.
Кожна альвеола зовні оточена густою сіткою капілярів. Через стінки
альвеол і капілярів проходить обмін газами.

Альвеоли (дихальні міхурці):

1 — респіраторна бронхіола; 2 — альвеола; 3 — капілярна сітка.

Кожна легеня зовні вкрита плеврою. Плевра має два листки — один із них
зрощений із легенями, другий — із грудною кліткою. Між обома листками
знаходиться плевральна порожнина, заповнена серозною рідиною (1-2 мл).
Завдяки цій рідині легені легко ковзають під час дихання.

У новонароджених легені щільні, зімкнуті. З першим вдихом
новонародженого легені розпрямляються, встановлюється ритмічне дихання
із частотою 40-45 подихів за хвилину. Повне заповнення альвеол повітрям
відбувається протягом перших 3 діб, однак може тривати і до 1 тижня.
Легені новонародженого спочатку вентилюються недостатньо. Капілярна
сітка альвеол густа, однак великі судини розвинуті слабо. Легені у дітей
ростуть переважно за рахунок збільшення площі альвеол, однак до 8 років
збільшується і кількість альвеол. Найбільш активно легені ростуть до 3
років і в підлітковий період.

д) Газообмін у легенях

Дихальна мембрана альвеол, через яку відбувається газообмін, складається
з кількох шарів. Незважаючи на це, вона дуже тонка. Вуглекислий газ
дифундує із крові в альвеоли, а кисень переходить із альвеол у капіляри,
де зв’язується з еритроцитами. Поверхня газообміну у легенях (площа
поверхні альвеол) у 40 разів більша від поверхні тіла і сягає 150-200
м2. Приблизно така ж площа поверхні легеневих капілярів, що забезпечує
ефективну дифузію газів. Якщо у легенях ушкоджена більша частина
альвеол, поверхня газообміну втрачається і дихання стає неможливим.

Газообмін у легенях:

1 — шар рідини; 2 — клітина альвеоли; 3 — мембрана альвеоли; 4 — плазма;
5 — еритроцит; 6 — простір, заповнений рідиною; 7 — зовнішня мембрана; 8
— клітина капіляра.

Література:

1. Donatelle R. J., Davis L. G. Acces to Health. — New Yorк, 1995. — 708
p.

2. Hanh D. B., Payne W. A. Focus on Health. — New York: Mosby.,1997. —
466 p.

3. The Secondary Comregensive School Health. Chelenge. Volum One:
Promotion Health Through Educaition. Peter Cortese and Kathleen
Middleton, ed., 1994. — 554 p.

4. Williams B.K., Knight S.M. Healthy for life: wellness and the art of
living.??????????????????????????

5. Антропова М.В. Гигиена детей и подростков. – М.: Медицина, 1982.

6. Билич Г.Л., Назарова Л.В. Основы валеологии. — Спб.: «Водолей», 1998.
— 560 с.

7. Бисярина В.П. Анатомо-физиологические особенности детского возраста.
– М.: Медицина, 1968.

8. Валеология. Справочник школьника / Cост. Н. Зотова. — Донецк: ПКФ
«БАО», 1999. — 448 с.

9. Валеологія (інформ.-метод. збірник). — К.: Т-во «Знання»
України,1996. — 336 с.

10. Галантюк С.І., Феник С.Й., Страшнюк Н.М., Грубінко В.В. Педагогічна
практика з шкільної гігієни. Методичні рекомендації до виконання
самостійних завдань з шкільної гігієни — Тернопіль: ТДПУ, 2000. — 29 с.

11. Гальперин С.И. Физиологические особенности детей. – М.: Просвещение.
– 1965.

12. Гигиена детей и подростков (Под ред. Г.Н. Сердюковской и А.Г.
Сухарева). – М.: Медицина. – 1986.

13. Голоток А.І., Волосянко Р.П., Неделько В.П. Оціночні таблиці
фізичного розвитку школярів Західного регіону України (методичні
рекомендації). — Івано-Франківськ; 1987.

14. Грушко В.С. Здоровий спосіб життя. — Тернопіль: СМП «Астон», 1999. —
368 с.

15. Давиденко І.М. Практикум з шкільної гігієни і фізичних вправ. – К.:
Вища школа, 1969.

16. Давиденко І.М., Калошин В.О. Практикум з гігієни шкільної і фізичних
вправ. — К.: Вища школа. — 1969. — 184 с.

17. Державні тести і нормативні оцінки фізичної підготовленості
населення України / За ред. М.Д.Зубалія. — 2-е вид., перероб. і доп. —
К., 1997.— 36 с.

18. Дубогай О.Д. Щоденник здоров’я зміцнення. — К.: СП «Сплайн», 1998. —
60 с.

19. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология. — М.: Высшая школа. — 1985. —
384 с.

20. Если хочешь быть здоров: Сборник / Сост.А.А.Исаев. — М.: ФиС, 1998.
— 352 с.

Похожие записи