Реферат на тему:

“Втома і перевтома, хворобливі стани”

При трудовому процесі може наступити такий стан, коли його
працездатність знижується — настає втомлення.

Втомлення — це стан організму, викликаний фізичною чи розумовою
роботою, при якому знижується його працездатність. Відчуття втоми є
одним з ознак втомлення.

Мається ряд теорій втомлення, що вважають однією з причин втомлення
наступне:

а) нагромадження молочної кислоти й ін.продуктів обміну в м’язах;

б )зниження працездатності периферичних нервових апаратів;

в) втомлення центральної (коркової) ланки нервової системи.

Найбільш вірним є центрально-коркова теорія втомлення при м’язовій
роботі. Відповідно до цієї теорії втомлення представляє коркову захисну
реакцію й означає зниження працездатності в першу чергу коркових кліток.

При фізичній роботі втомлення передається трьома ознаками:

1) порушенням автоматичності руху : якщо на початку роботи людина може
виконувати і побічну роботу (розмова і т.д.), те в міру втомлення ця
можливість губиться і побічні дії завдають шкоди основній роботі.

2) порушенням рухової координації :при стомленні робота організму стає
менш ощадливої, порушується координація рухів, що веде до зниження
продуктивності праці, росту шлюбу, нещасливих випадків.

3) порушенням вегетативних реакцій і вегетативного компонента рухів:
рясне потовиділення, частішання пульсу і т.п. Під вегетативними
компонентами розуміються процеси у внутрішніх органах, регульовані
центральною нервовою системою.

При розумовій роботі втомлення з’являється після зрушень у вегетативній
системі. Розрізняють три фази нервової діяльності :

1.Зрівняльна гіпнотична фаза — людин однаково реагує на істотні і
малозначні події (усе рівно).

2.При розвитку втомлення настає ПАРАДОКСАЛЬНА фаза, коли людин на
важливі для нього явища майже не реагує, а малозначні явища можуть
викликати в нього підвищені реакції (роздратування).

Якщо після першої фази досить невеликого відпочинку для відновлення
працездатності, то після другої фази потрібно більш тривалий час
відпочинку.

При порушенні режиму праці і відпочинку може виникнути стан перевтоми,
що виражається в зниженні працездатності на початку роботи.

3.Перевтома і хронічне втомлення може виникнути з появою УЛЬТРА
ПАРАДОКСАЛЬНОЇ фази в нервовій діяльності : коли людина реагує негативно
на те, що викликало в нього в звичайному стані позитивну реакцію і
навпаки.

Перевтома — це патологічної стан, що розвивається в людини внаслідок
хронічної фізичної чи психологічної перенапруги, клінічну картину якого
визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі.

В основі захворювання лежить перенапруга збуджувального чи гальмового
процесів, порушення їхнього співвідношення в корі великих півкуль
головного мозку. Це дозволяє вважати патогенез перевтоми аналогічним
патогенезу неврозів. Істотне значення в патогенезі захворювання має
ендокринна система й у першу чергу гіпофіз і кора наднирковиків. Так, за
даними Г. Сельє (1960), при дії сильного подразника (стресора) в
організмі розвивається адаптаційний синдром, чи стрес, у процесі якого
підсилюється діяльність передньої частки гіпофіза і кори наднирковиків.
Ці зміни в ендокринній системі багато в чому визначають розвиток
адаптаційних реакцій в організмі до інтенсивної фізичної чи
психологічної діяльності. Однак хронічна перенапруга може привести до
виснаження кори наднирковиків і тим самим до порушення в організмі
вироблених раніше адаптаційних реакцій. Варто підкреслити, що в процесі
розвитку перестомлюваності центральна нервова система включає і регулює
стресорні реакції. В основі ж патогенезу перестомлюваності лежить
порушення процесів коркової нейродинаміки аналогічно тому, як це має
місце при неврозах.

При неврозі змінюється також функціональний стан нижчележащих відділів
центральної нервової системи. При цьому вісцеральні розлади, що
спостерігаються часто при перевтомі, можна розглядати як наслідок змін
функціонального стану мозку, що регулюють нейрогуморальні процеси в
організмі і контролюють вегетативні, гормональні і вісцеральні функції.
Звичайно в клініці захворювання виділяють нечітко відмежовані друг від
друга три стадії.

I стадія. Для неї характерна відсутність чи скарг зрідка людина
скаржиться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні і
частих пробудженнях. Дуже часто відзначається відсутність почуття
відпочинку після сну, зниження апетиту, концентрації уваги і рідше
—зниження працездатності. Об’єктивними ознаками захворювання є
погіршення пристосовності організму до психологічних навантажень і
порушення найтонших рухових координацій, сили). Ніяких об’єктивних даних
немає.

II стадія. Для неї характерні численні скарги, функціональні порушення в
багатьох органах і системах організму і зниження фізичної
працездатності. Так, люди пред’являють скарги на апатію, млявість,
сонливість, підвищену дратівливість, на зниження апетиту. Багато людей
скаржаться на легку стомлюваність, неприємні відчуття і болі в області
серця, на уповільнене втягування в будь-яку роботу. У ряді випадків така
людина скаржиться на втрату гостроти м’язового почуття, на появу
неадекватних реакцій на фізичне навантаження [Літунів С. П., Мотилянская
Р. Е., 1975; Venerando А., 1975]. Прогресує розлад сну, подовжується час
засипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями
нерідко кошмарного характеру. Сон, як правило, не дає необхідного
відпочинку і відновлення сил.

Часто ці люди мають характерний зовнішній вигляд, що виражається в
блідому кольорі обличчя, що впали очах, синюватому кольорі губ і синяв
під очима.

Порушення діяльності нервової системи виявляються в змінах добової
періодики функцій і добового динамічного стереотипу. У результаті цього
максимальне наростання усіх функціональних показників відзначається в
людини не в ту годинник, коли він звичайно максимально займається,
наприклад, у другу половину дня, а рано ранком або пізно ввечері, коли
він не займається. Змінюється також характер біоелектричної активності
головного мозку: знижується амплітуда фонового альфа-ритму, а після
тривалої розумової роботи виявляється нерегулярність і нестабільність
електричних потенціалів [Васильєва В. В., 1970].

У серцево-судинній системі функціональні порушення виявляються в
неадекватно великій реакції на психологічні навантаження, в уповільненні
відбудовного періоду після них і в порушеннях ритму серцевої діяльності,
і в погіршенні пристосовності серцевої діяльності до навантажень.
Порушення ритму серцевої діяльності найбільше часто виявляються у виді
синусовой аритмії, екстрасістолії й атріовентрикулярної блокади I
ступеня.

У спокої в людини може бути тахікардія і підвищений артеріальний тиск
або різка брадикардія і гіпотонія замість колишніх у звичайному стані
помірної брадикардії і нормального артеріального тиску. У ряді випадків
розвивається вегетативна дисфункция. Для неї характерні неадекватні
реакції судин на температурний подразник, хитливий артеріальний тиск і
перевага симпатотонии чи ваготонии. Нерідко в людини спостерігається
порушення регуляції венозного судинного тонусу,. що виявляється у виді
посиленого малюнка венозної мережі на блідій шкірі (мармурова шкіра).

У стані перевтоми в людини підвищується основний обмін і часто
порушується вуглеводний обмін. Порушення вуглеводного обміну виявляється
в погіршенні усмоктування й утилізації глюкози. Кількість цукру в крові
в спокої зменшується. Порушується також плин окисних процесів в
організмі. На це може вказувати різке зниження в тканинах змісту
аскорбінової кислоти [Яковлев Н. Н., 1977].

Маса тіла в людини в стані перевтоми падає. Це зв’язано з посиленим
розпадом білків організму.

У стані перевтоми в людини можуть виявлятися ознаки гноблення
адренокортикотропної функції передньої частки гіпофіза і недостатність
діяльності кори надпочечников [Літунів С. П., Мотилянская Р. Е., 1975].
Так, у стані перевтоми в крові людини визначається зменшення гормонів
кори надпочечников і еозинофилия.

У людини в стани перевтоми часто має місце підвищена пітливість. У
жінок відзначаються порушення менструального циклу, а в чоловіків у ряді
випадків може бути чи зниження підвищення половою потенція. В основі цих
змін лежать нервові і гормональні розлади.

Усі відзначені при II стадії перевтоми зміни є наслідком порушення
регуляції діяльності і зниження функціонального стану органів, систем
органів і всього організму людини. Вони також пояснюють зниження, що
спостерігається при перевтомі, опірності організму до шкідливого впливу
факторів зовнішнього середовища і, зокрема, до інфекційних захворювань.
Останнє багато в чому визначається також зниженням основних
імунобіологічних захисних реакцій організму, а саме зниженням
фагоцитарної здатності нейтрофилов крові, бактерицидних властивостей
шкіри і зменшенням комплементу в крові [Немироиич-Данченко О. Р., 1975;
Ілясов Ю. М., Левин М. Я., 1977; Вязь-менский В. Ю. і ін., 1977; Шубик
В. М., 1978; Іванов Н. И., Талько В. В., 1981].

III стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії гиперстенической
чи гіпостенічної форми і різке погіршення загального стану. Перша форма
є наслідком ослаблення гальмового процесу, а друг-перенапруги
збуджувального процесу в корі головного мозку. Клініка гиперстенической
форми неврастенії характеризується підвищеною нервовою збудливістю,
почуттям втоми, втомлення, загальною слабістю і безсонням. Клініка
гипостенической форми неврастенії характеризується загальною слабістю,
истощаемостью, швидкою стомлюваністю, апатією і сонливістю вдень.

При перевтомі I стадії варто знизити психологічне навантаження і
змінити режим дня на 2—4 нед, а саме зменшити загальний обсяг
навантаження, виключити тривалі й інтенсивні заняття. Основна увага в
режимі дня приділити загальній фізичній підготовці, що проводиться з
невеликим навантаженням. У процесі поліпшення загального стану режим
поступово розширюється і через 2—4 нед. він повертається до колишнього
обсягу.

При перевтомі II стадії заняття на 1—2 нед заміняються активним
відпочинком. Потім протягом 1—2 міс проводиться поступове включення в
звичайний режим, як це описано при лікуванні I стадії перевтоми. Усе це
час забороняється порушення режиму праці і відпочинку.

У III стадії перевтоми перші 15 днів приділяються на повний відпочинок
і лікування, які варто проводити в клінічних умовах. Після цього людині
призначається активний відпочинок. Поступове включення в звичайний режим
дня проводиться ще 2—3 міс. Усе це час забороняється велике психологічне
чи фізичне навантаження.

Лікування перевтоми буде успішним тільки в тих випадках, коли
усуваються всі причини, що викликали її, і навантаження приводиться
відповідно до загального режиму життя. Необхідно проводити вітамінізацію
організму, особливо вітаміном З, комплексом вітамінів групи В и
вітаміном Е. Гарний результат дає призначення седативних і ноотропних
засобів (настойка валеріани,новопассит, пирацетама, ноотропила),
засобів, що поліпшують мікроциркуляцію судин головного мозку (трентал,
циннаризин і ін.) [Соколов И. К. і ін., 1977; Бутченко Л. А., 1980]. При
лікуванні III стадії перевтоми можна застосовувати гормони кори
надпочечников і гормони полових залоз.

Профілактика перевтоми будується на усуненні зухвалих її причин.
Тому інтенсивні навантаження повинні застосовуватися тільки при
достатній попередній підготовці. У стані підвищеного навантаження
інтенсивні заняття варто чергувати з фізичними навантаженнями, особливо
в дні після чи іспитів заліків. Усі порушення режиму життя, роботи,
відпочинку, сну і харчування, а також фізичні і психічні травми,
інтоксикація організму з вогнищ хронічної інфекції повинні бути усунуті.
Посилені заняття після якого-небудь чи захворювання в стані
реконвалесценції після перенесених захворювань повинні бути заборонені.

Перевтома в I стадії ліквідується без яких-небудь шкідливих наслідків.
Перевтома II і особливо III стадії може привести до тривалого зниження
працездатності.

Для вивчення реакції організму на проведене лікування існують
спеціальні тести з фізичним чи психологічним навантаженням. Широке
застосування знайшли велоергометрія, телеелектрокардиологический
контроль плавання, ходьби, веслування, функціональні проби (PWC170,
комбінована проба і т.д.). В даний час дуже показові психологічні тести
— колірний тест Люшера, СМОЛ, САН, тест Спилбергера, Айзенка й інші,
котрі досить легко піддаються аналізу і проводяться з використанням
персонального комп’ютера.

Чим краще реакція і швидше відновлення, тим вище рівень адаптації, а,
отже, і відновлення нормального стану людини.

Проблема відновлення нормального функціонування організму і його
працездатності після проробленої роботи (боротьба зі втомленням і
найшвидшою ліквідацією його наслідків) ‘має велике значення в спорті.
Справа в тім, що але мері росту рівня підготовленості спортсмену
потрібна усе велика сила подразника (великі фізичні навантаження) для
забезпечення безупинного функціонального удосконалювання організму і
досягнення нового, більш високого рівня його діяльності. Підвищення
навантаження забезпечує структурне і функціональне удосконалювання
кровообігу і посилення трофічних функцій нервової системи, створення
достатнього запасу енергії, збільшення капилляризации кістякової і
серцевої мускулатури. Усе це обумовлює підвищення потенційних
можливостей організму, збільшення його функціонального резерву,
адекватне пристосування до фізичних навантажень, прискорення
відновлення. Ніж швидше відновлення, тим більше в організму можливостей
до виконання наступної роботи, а, отже, тим вище його функціональні
можливості і працездатність. Звідси ясно, що відновлення —невід’ємна
частина тренувального процесу, не менш важлива, чим безпосереднього
впливу, що тренують, на спортсмена.

Неминучим наслідком м’язової діяльності є та чи інша ‘ступінь
втомлення. Втомлення —фізіологічний, запобіжний механізм, що захищає
організм від перенапруги, і, разом з тим як следовое явище проробленої
роботи, що сприяє розвитку адаптації, стимулює подальше підвищення
працездатності і тренованість організму. Без втомлення немає тренування.
Важливо лише, щоб ступінь втомлення ‘відповідала проробленій роботі.

Ступінь втомлення, як і швидкість відновлення, обумовлена складною
взаємодією багатьох факторів, серед яких основне значення мають:
характер проробленої роботи, її спрямованість, обсяг і інтенсивність,
стан здоров’я, рівень підготовленості, вік і індивідуальні особливості
що тренується, попередній режим, рівень технічної підготовки, уміння
розслаблюватися й ін. Якщо це змагання, то істотну роль грає ступінь
їхньої напруженості і відповідальності, співвідношення сил, тактичний
план їхнього проведення. Експериментально доведене виборча дія різних
тренувальних навантажень і режимів роботи на руховий апарат і
вегетативне його забезпечення при стомленні і відновленні. Істотний
вплив на плин відбудовних процесів робить і кумуляція втомлення при
визначених режимах тренування.

Тривалість відновлення різна від декількох хвилин до багатьох годин і
доби в залежності від виразності перерахованих факторів. Ніж швидше
відновлення, тим краще адаптація організму до наступного навантаженню,
тим велику роботу з більш високою результативністю він може при цьому
виконати, а отже, тим у більшому ступені ростуть його функціональні
можливості і вище ефективність тренування.

При повторних великих фізичних (напругах в організмі можуть
розвиватися два протилежних стани:

а) наростання тренованості і підвищення працездатності, якщо процеси
відновлення забезпечують заповнення і нагромадження енергетичних
ресурсів;

б) хронічне виснаження і перевтома, якщо відновлення систематично не
настає.

Отже, прискорення відновлення — спрямована дія на відбудовні процеси —
один з діючих важелів керування тренувальним процесом. Прискорення
відновлення можна домогтися як природним шляхом (відбудовні процеси
тренируеми і не випадково швидкість відновлення — один з діагностичних
критеріїв тренованості), так і спрямованим впливом на плин процесів
відновлення з метою їхнього стимулювання.

Використання допоміжних засобів може дати відповідний ефект тільки в
сполученні з природним шляхом прискорення відновлення, обумовленим
наростанням тренованості. У противному випадку зрушення відновлення в
часі не будуть належною мірою забезпечені ресурсами організму, що може
не тільки загальмувати природне прискорення відновлення, але і
несприятливо відбитися на функціональному резерві організму.

Керування процесами відновлення важливо не тільки для кваліфікованих
спортсменів, що тренуються з великими навантаженнями, але і для всіх
інших контингентів, що займаються фізичною культурою і масовим спортом,
оскільки сприяє найбільш сприятливому сприйняттю навантажень організмом,
а тим самим і оздоровчим ефектом занять.

До дійсного часу розроблений і впроваджений у практику чималий арсенал
відбудовних засобів, які можна класифікувати по різних ознаках: по
спрямованості і механізму дії, часу використання, умовам застосування і
т.п. Найбільше поширення одержало поділ відбудовних засобів на три
великі групи — педагогічні, психологічні і медико-біологічні, комплексне
використання яких у залежності від спрямованості тренувального процесу,
задач і етапу підготовки, віку, стану і рівня підготовленості що
тренується, попереднього режиму і складає систему відновлення.

Використання відбудовних засобів повинне носити системний характер, що
передбачає комплексне застосування засобів різної дії в тісному
ув’язуванні з конкретним режимом і методикою тренування, тобто
раціональне сполучення окремих засобів відповідно до виду спорту,
задачами і періодом тренування, характером роботи, ступенем втомлення,
станом спортсмена.

Відбудовні процеси характеризуються нерівномірністю, фазністю (фаза
зниженої, вихідної і підвищеної працездатності — остання реєструється не
після кожної роботи, а на більш тривалих етапах тренування),
гетерохронизмом. Гетерохронизм у відновленні вегетативної і рухової
сфери організму, а також окремих вегетативних ланок найбільш виражений у
пізньому відбудовному періоді після навантажень, а також у менш
тренованих облич. Тому при виборі відбудовних засобів ‘варто передбачити
можливість одночасного впливу на різні функціональні звання організму,
що забезпечують його працездатність — психічну і соматическую сфери,
руховий апарат, центральну нервову і вегетативну системи для того, щоб
одночасно зняти як нервовий, так і фізичний компоненти втомлення.

З’єднання окремих засобів у комплекс значно підвищує ефективність дії
кожного з них. Це стосується як одночасного застосування педагогічних,
психологічних і медико-біологічних засобів, так і застосування окремих
засобів з арсеналу останніх.

Велике значення має спрямованість тренувального процесу і, зокрема,
конкретного чи заняття змагання, що в значній мірі визначає не тільки
підбор засобів, що роблять виборчий чи переважний вплив на визначені
функціональні ланки організму, але і тактику їхнього використання.
Основну увагу приділяють при цьому дії на стан тих систем організму, що
перетерпіли найбільші зміни при даному навантаженні і найбільше повільно
відновлюються, а також стану інтегральних систем, що забезпечують
працездатність і адаптацію (нервова система, гормональна регуляція,
кровообіг). Тому при підборі засобів відновлення обов’язково враховувати
вид спорту н спрямованість навантаження в занятті. Так, наприклад, у
циклічних видах спорту чітко просліджується залежність глибини і
характеру втомлення від відносної потужності виконуваної роботи
незалежно від структури руху [Фарфель В. С., 1961; Зимкин Н. В., 1956],
що робить основним об’єктом для відбудовних засобів при роботі на
витривалість кардиореспираторний апарат, процеси обміну речовин і
енергії.

Активно впливаючи на фізіологічні функції, регулюючи їхні механізми,
відбудовні засоби (особливо фізичні, фармакологічні і психологічні)
мають і спрямовану дію — можуть робити на організм як заспокійливе, так
і, навпроти, що збуджує дія, що також вимагає обліку індивідуальних
особливостей і характеру втомлення (з перевагою після навантаження чи
порушення, навпаки, гальмування, гноблення спортсмена).

Істотно і значення віку. Так, наприклад, у дітей після інтенсивної,
але порівняно невеликої тривалості роботи відновлення відбувається
швидше, ніж у дорослих, а після дуже .напружених навантажень, навпаки,
повільніше. В облич середнього і старшого віку відбудовні процеси
сповільнюються.

Визначене значення мають також стан здоров’я, рівень фізичного
розвитку, характер професійної праці, звичність навантаження, умови її
проведення, климато-географические й інші фактори. Тому підбор
відбудовних засобів і тактика їхнього застосування повинні мати виражену
індивідуальну спрямованість. Усякий шаблон при цьому не тільки не
ефективний, але в ряді випадків і не нешкідливий. Найбільшою мірою це
відносяться до засобів фармакології і фізіотерапії.

Дуже важливо враховувати також сумісність використовуваних засобів,
зокрема сполучення засобів загального і локального впливу (хоча цей
розподіл деякою мірою й умовно). При цьому треба враховувати, що засобу
загального впливу (ванни, душі, загальне ультрафіолетове опромінення,
аероионизация, харчування, вітаміни, загальний масаж, деякі ліки й ін.)
мають широкий діапазон неспецифічного загальзміцнювального дії на
організм і адаптація до них настає більш повільно і поступово, чим до
засобів локальної дії.

Локальні дії (декомпресія, електростимуляция, теплові процедури,
камерні ванни, локальний масаж і ін.), хоча і спрямовані безпосередньо
на зняття місцевого втомлення шляхом поліпшення кровопостачання,
клітинного метаболізму, теплового впливу на окремі групи м’язів, але
одночасно внаслідок перерозподілу, що відбувається при цьому, кровотока
(його збільшення в зоні впливу і зниження поза нею) обумовлюють не
тільки місцеві, але і системні реакції, а тим самим і визначений
загальний вплив.

При переважному впливі навантаження на окремі групи м’язів досить
ефективні локальні засоби в сполученні з водяними процедурами; при
навантаженнях великого обсягу перевагу мають засобу загального впливу;
при роботі особливо великої інтенсивності корисне введення контрастних
процедур.

Литература:

1. Аулик И.В. «Как определить стан втомлюваності», М.: Физкультура и
спорт, 1987.

2. Волков В.Н. «Клиническая оценка утомляемости «, Челябинск, 1983.

3. Дембо А.Г. «Причини и профилактика отклонений в состоянии здоровья».
Москва, ФиС, 1991 г.

4. Летунов С.П., Мотилянская Р.Е. «О состоянии перетренированности».-В
кн.:»Проблеми спортивной медицини». М., 1995 г.

5. «Трудова медицина» Под редакцией Чоговадзе А.В., Бутченко Л.А., М.,
«Медицина», 1984 г.

Похожие записи