.

Вступ до анатомії людини. Загальні відомості з історії анатомії, гістології та ембріології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
320 2847
Скачать документ

Реферат

на тему:

Вступ до анатомії людини. Загальні відомості з історії анатомії,
гістології та ембріології

ВСТУП ДО АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ.

«Nosce te ipsum» (пізнай самого себе),— говорив Сократ (469— 399 до н.
е.), вказуючи на важливість самого пізнання людини.

Перед тим як розпочати вивчення будови тіла людини, необхідно скласти
чітке уявлення про науки, які цим займаються.

Дослідженням живих організмів (у тому числі й людини) тепер займається
біологія (гр. bios — життя, logos — вчення, наука), яка вивчає будову,
функції, розвиток живих істот, зв’язки їх між собою та з неживою
природою. З комплексу біологічних наук виділяють морфологію (гр. morphe
— форма) — науку про форму і розвиток різних організмів, та фізіологію
(гр. physis — природа) — науку про функції органів, систем органів та
організму в цілому. Такий поділ умовний, оскільки, як зазначав Ф.
Енгельс, уся органічна природа є одним суцільним доказом тотожності або
нерозривності форми і змісту.

До морфологічних наук відносять анатомію, гістологію, ембріологію,
порівняльну анатомію та деякі інші.

Анатомія (гр. anatemno — розтинаю) описує будову та форму тканин,
органів, систем органів тварин і людини, вивчає їх у взаємодії,
становленні та розвитку. Залежно від способів дослідження структур
організму розрізняють макроскопічну анатомію (вивчає тканими, органи та
системи органів неозброєним оком або за допомогою приладів, які дають
невелике збільшення — до х300) і мікроскопічну анатомію (описує форму і
будову організму за допомогою світлового мікроскопа —збільшення до
х1500). Анатомію поділяють також на описову, типову, пластичну,
систематичну, хірургічну (топографічну), вікову, динамічну
(функціональну), що залежить від застосування різноманітних методів і
методик дослідження та використання знання анатомії для різної мети.

Систематична анатомія описує будову, форму і взаємозалежності органів за
системами, а саме: остеологія вивчає кістки; синдесмологія — з’єднання
їх; міологія розглядає м’язи; спланхнологія — нутрощі; ангіологія описує
серце та судини; естезіологія — нерви і органи чуттів. Топографічна
анатомія, яку ще називають клінічною, або хірургічною, вивчає
взаємовідношення органів між собою і ділянками тіла людини. Вікова
анатомія досліджує зміни будови та форми органів і систем тіла залежно
од віку людини.

Анатомія тісно пов’язана з іншою морфологічною наукою — гістологією (гр.
histos — тканина), яка вивчає загальні закономірності будови та розвитку
тканин, що складаються з комплексів

клітин і неклітинних утворів. Сучасна гістологія, використовуючи різні
складні методи дослідження, вивчає поряд із структурою тканин хімічний
склад та функції їх.

В результаті розвитку світової та електронної мікроскопії з гістології
виділилась наука цитологія (гр. cytos — клітина), яка вивчає структуру
та функцію клітин.

Якщо анатомія і гістологія розглядають уже сформовані органи й тканини,
то ембріологія (гр. embrion — зародок) займається дослідженням процесів
розвитку життєдіяльності тканин, органів і всього організму.

Встановлено, що складний організм людини виник внаслідок тривалого
процесу розвитку, тому в його будові є подібність з тканинами та
органами тварин, які перебувають на нижчих щаблях еволюційного розвитку.
Відмінностями та подібностями структур органів тварин і людини, а також
визначенням ступеня розвитку різних тварин займається порівняльна
анатомія.

У наш час людина вийшла із складу біоценозу, і тому її не можна
розглядати тільки як істоту біологічну. Ф. Енгельс писав, що в кінці
минулого століття заклалися основи антропології, що опосереднює перехід
від морфології й фізіології людини та ЇЇ рас до історії. Цим він
підкреслював, що необхідно простежити процес переходу від біологічних
закономірностей, що панують у царстві тварин, до закономірностей
соціальних. Ці закономірності вивчає антропологія (гр. anthropos —
людина).

Тривале вивчення тваринного світу показало, що для всіх його
представників характерні загальні риси будови, завдяки чому є можливість
створити чітку класифікацію, згідно з якою будь-яка тварина має видову
назву і належить до певного роду, родини, ряду, класу, підтипу та типу
тварин.

Сучасна людина, представлена одним видом homo sapiens (людина розумна),
належить до типу хордових, підтипу хребетних, класу ссавців, ряду
приматів і поділяється на три великі раси: європеоїдну, монголоїдну та
екваторіальну.

Отже, анатомія, гістологія і ембріологія тісно взаємозв’язані з іншими
науками, які вивчають людину і становлять основу медичної освіти. Тому
без чітких та міцних знань цих дисциплін неможлива діяльність медичного
працівника. Необхідно пам’ятати слова видатного хірурга та анатома М. І.
Пирогова: «У медицині я як лікар… поклав у основу анатомію та
фізіологію».

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ АНАТОМІЇ, ГІСТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ

Вивчення історичних пам’яток свідчить про те, що перші відомості про
будову тіла тварин та людини були вже в сиву давнину. «Батько медицини»
Гіппократ (460—377 до н. е.) згадує про артерії, серце, нирки, сечовий
міхур та деякі інші органи, а також створює фантастичну теорію розвитку
зародка.

Значно точніше та детальніше будову тварин і людини вивчив «батько
зоології» Арістотель (384—322 до н. е.). Йому ж належить одне з перших
ембріологічних досліджень, в якому він описав биття серця курячого
зародка на третій день насиджування та плаценту селахій.

Величезний вплив на розвиток анатомії мав К. Гален (129— 201 н. е.),
який описав деякі відділи головного мозку, сім черепних нервів, багато
кісток та з’єднань їх. Він писав: «Мені часто доводилося водити рукою
хірургів, недостатньо обізнаних в анатомії, і тим самим рятувати їх від
прилюдної ганьби». Але добуті на тваринах (собаках, свинях, мавпах) дані
Гален без змін переніс на людину, що надалі, коли його праці були
канонізовані церквою, майже на 13 століть затримало прогресивний
розвиток наук про будову тіла тварин та людини.

Поряд з працями Галена великою популярністю користувався «Медичний
канон» Абу Алі ібн Сіни (Авіценни, 980—1037), в якому багато уваги
приділено будові тіла людини та його розвитку. Вчений детально описав
м’язи очного яблука і вперше відмітив місця прикріплення їх. При
вивченні спинномозкових нервів та судин Ібн Сіна звернув увагу на
особливості їхньої будови у людини і тварин, а також спробував дослідити
структуру функціонуючої жіночої грудної залози.

Після тривалого застою науки в епоху раннього середньовіччя з’являється
26-томна праця А. Великого (1206—1280) «Про тварин», в якій він описує
розвиток курчати, яйця живородних риб, а також «чоловіче та жіноче
сім’я».

В епоху Відродження (XIV—XVI ст.) відбувся найбільший прогресивний
переворот з усіх пережитих до цього часу людством. Він ознаменувався
видатними відкриттями, зокрема значним внеском у наукову анатомію та
ембріологію, зробленим Л. да Вінчі (1452—1519), А. Везалієм (1514—1564),
Г. Фаллопієм (1523— 1563), Б. Євстахієм (1510—1574), В. Гарвеєм
(1578—1657) та ін.

Л. д а В і н ч і відомий як великий художник, скульптор, математик і
засновник фізіологічного напряму в анатомії. Він не тільки описав багато
м’язів, сухожилків, судин, серце та його клапани, а й намагався пояснити
функції їх. Л. да Вінчі перший вирішив застосувати ін’єкції
розплавленого воску у шлуночки мозку. Йому ж належать оригінальні думки
про будову і функції сім’яних судин та залоз, а також про розвиток
зародка і ріст дитини.

Справжнім реформатором в анатомії був А. Везалій, який робив розтин
трупів. У трактаті «Про будову тіла людини» Везалій детально описав
безліч анатомічних структур і виправив понад 200 помилок, допущених
Галеном. Він уперше послідовно і систематично дослідив організм людини,
перевірив добуті дані повторними дослідами та намагався пояснити функції
різних органів.

Сучасник і послідовник Везалія Г. Фаллопій уперше вивчив розвиток та
будову кісток, маткові труби і канал лицевого нерва. Він же почав читати
в університеті курс лекцій «Про однорідні частини тіла людини», в якому
розрізняв 16 видів тканин. Ці лекції було видано в 1575 p., вони
вважаються першим систематичним підручником гістології без застосування
даних мікроскопії.

Б. Євстахій виявив слухову трубу і непарну вену, а також описав будову
нирок та зубів.

Завдяки відкриттям Л. да Вінчі, А. Везалія, Г. Фаллопія і Б. Євстахія
було створено фундамент описової анатомії. Остаточного удару
схоластичній анатомії завдав у XVII ст. англійський лікар, анатом,
гістолог та ембріолог В. Гарвей, який на основі сімнадцятирічних
спостережень і дослідів над тваринами довів існування великого кола
кровообігу. Поряд з цим Гарвей вивчав ембріологічні явища і
експериментальне показав, що «яйце є загальною першоосновою всіх тварин
— ex ovo omnia». На жаль, через відсутність мікроскопа йому не вдалось
експериментальне підтвердити своє припущення про безпосередній перехід
артерій у вени.

Це відкриття належить М. Мальпігі (1628—1694), який завдяки винайденню
мікроскопа відкрив капіляри і «замкнув» коло кровообігу. Крім того, він
вивчав мікроскопічну будову багатьох органів (шкіри, легень, нирок,
лімфатичних вузлів, селезінки та нервів), а також різні стадії розвитку
курчати, і тому його вважають одним з основоположників гістології
(мікроскопічної анатомії). Мальпігі також багато років працював над
різними проблемами ембріології, що дало йому змогу описати бластодерму,
нервову борозну, очні міхури, соміти.

Ф. Б і ш а (1771—1802) поглибив уявлення про тонку будову органів,
застосував і обгрунтував поняття «система та тканина», описав 21 вид
тканин і тим сприяв дальшому розвитку гістології.

У цей період проводив дослідження в галузі ембріології та анатомії А.
Галлер (1708—1777). Він переконався, що жовток тісно пов’язаний із
зародком, а амніотична рідина бере участь у живленні зародка. Він також
вивів формулу відношення росту зародка до його маси. Галлер вивчив
судини яєчка і намагався обґрунтувати теорію преформації (преформісти
вважали, що в статевих клітинах організму міститься повністю сформований
зародок).

На противагу положенню про існування в статевих клітинах споконвічної
різноманітності структур російський академік К- Ф. В о л ь ф (1734—1794)
та деякі інші дослідники створили вчення про зародковий розвиток
організмів як процес послідовних новоутворень (епігенез). Це значно
сприяло розвитку ембріології.

У створення сучасної ембріології великий внесок зробив видатний
російський вчений К. Б е р (1792—1876), який встановив справжній
характер яйця ссавців і зробив теорію зародкових листків.

Ф. Енгельс писав, що К. Ф. Вольф вчинив у 1759 р. перший напад на теорію
сталості видів, проголосивши вчення про еволюцію. Але те, що в нього
було тільки геніальним передбаченням, набрало певної форми в Окена,
Ламарка, Бера.

Працями М. І. Шеін а (1712—1763), О. П. Протасова (1723—1796) та П. О.
Загорського (1764—1846) було створено вітчизняну анатомічну школу.
Академік П. О. Загорський написав перший підручник анатомії російською
мовою та опублікував дослідження про артерії, в яких застосував
порівняльно-анатомічний метод.

Учень і послідовник П. О. Загорського І. В. Буяльський (1789—1866) видав
«Коротку загальну анатомію тіла людини», в якій виклав основи
індивідуальної мінливості організму людини, а також «Таблиці хірургічної
анатомії», які мали велике значення для хірургії.

До кінця XVIII ст. період нагромадження відомостей про будову тіла
людини в основному завершився. Виникла потреба дослідити морфологічні
структури за допомогою нових методів та методик. Це завдання успішно
розв’язав видатний вітчизняний вчений М. І. Пирогов (1810—1881), який
створив хірургічну (топографічну) анатомію. Написані ним наукові праці
досі не втратили свого значення.

Його послідовник, професор анатомії Київського університету О. П.
Вальтер (1817—1888) ввів та обґрунтував поняття «фізіологічна анатомія
живого тіла» і написав кращий для того часу підручник анатомії
російською мовою.

У середині XIX ст. Т. Бішоф (1807—1882), Р. А. Келлікер (1817—1905) та
інші уточнили поняття про зародкові листки, назвали їх екто-, мезо- та
ентодермою, а також розробили морфо-фізіологічну систему тканин, яка
структуру тваринного організму розглядає на основі нерозривного зв’язку
форми та функції.

Завідуючий кафедрою анатомії Київського університету В. О. Бец
(1834—1894) заклав основи цитоархітектоніки великого мозку і вперше
описав гігантопірамідальний нейроцит. А в 1887 р. вийшов двотомний
посібник з гістології, в написанні якого взяли участь майже всі видатні
гістологи Росії того часу: К. А. Арнштейн (1840—1919), О. С. Догель
(1852—1922), М. Д. Лавдовський (1847—1902), П. В. Овсянников (1827—
1906), П. І. Перемежко (1833—1894) та ін. Ця праця підбила підсумки
досягнень російської гістологічної науки, встановивши пріоритет
вітчизняних учених у багатьох питаннях, та затвердила існування
оригінальної гістологічної школи.

З вітчизняних морфологів, що працювали на межі XIX та XX ст., слід
назвати П.Ф. Леегафта (1837—1909), Д. М. Зернова (1843—1917) і В. М.
Бехтерева (1857—1927), які зробили значний внесок у вивчення морфології
людини. Так, П. Ф. Лесгафт широко застосовував експеримент і обґрунтував
положення про можливість спрямованого впливу фізичного виховання на
організм людини. Д. М. Зернов класифікував борозни та закрутки великого
мозку і довів відсутність різниці в його будові у різних рас і тим самим
анатомічно обґрунтував безглуздість вигадок расистів про існування
відсталих народів. В. М. Бехтерев описав багато ядер та провідних шляхів
у мозку і на основі цього систематизував учення про провідні шляхи
спинного мозку і його функціональну анатомію.

У Харківському медичному інституті кафедру анатомії очолював академік В.
П. Воробйов (1876—1937), який заклав основи макро- і мікроскопічної
анатомії та розробив методику бальзамування. Це дало йому змогу разом з
професорами Б. І. Збарським (1885—1954) і П. І. Карузіним (1864—1939)
забальзамувати тіло В. І. Леніна.

Великий внесок у світову морфологію зробили A.M. Северцов (1866—1936),
М. К. Лисенков (1865—1941), Г. М. Иосифов (1870—1933), В. М. Тонков
(1872—1954), В. М. Шевкуненко (1872—1952), О. О. Заварзін (1886—1945).
Б. О. Долго-Сабуров (1900—1960), Д. А. Жданов (1908—1971), О. Г. Кнорре
(1914—1981) та ін.

Розуміючи важливість і значення виховання висококваліфікованого
середнього медичного персоналу, вчені нашої країни створили ряд
підручників для середніх медичних закладів, які не втратили значення і
досі (І. Бурцев, А. Г. Гурвич, М. К. Лисенков, Н. В. Колесников та ін.).

Сучасні морфологи продовжують плідно розвивати кращі традиції
вітчизняних анатомів, гістологів та ембріологів.

Треба чітко уявити нерозривний зв’язок анатомії, гістології та
ембріології між собою, оскільки за допомогою різних методів та методик
ці науки вивчають один об’єкт — людину.

Вивчення розвитку та будови окремих тканин, органів і систем органів без
діалектичного уявлення про організм як про єдине ціле може призвести до
хибного погляду на нього як на суму частин, не зв’язаних між собою.
Насправді ці науки використовують для вивчення організму людини та
тварин методи аналізу і синтезу, які в діалектичній логіці розглядаються
в єдності, як такі, що взаємодоповнюють один одного в процесі пізнання
дійсності.

Так, сучасна ембріологія переконливо показує, що зигота, яка утворилася
внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин, є не проста сума
їх, а якісно новий організм, взаємодія частин якого спостерігається вже
на перших етапах розвитку.

Виникаючи в процесі розвитку, зародкові листки диференціюються у кілька
типів тканин, які, об’єднуючись між собою, утворюють орган, а органи із
загальною функцією — систему органів. Усі системи органів взаємодіють
між собою генетичне, функціонально та морфологічно, утворюючи єдиний
цілісний організм, якому притаманні певні властивості.

Вищевикладену підрядність відносно самостійних і водночас цілісних
структур організму можна представити у вигляді схеми (див. 302]

Отже, цілісність організму виявляється на клітинному, тканинному,
органному рівнях, у зв’язку з чим її вивчають різні морфологічні науки
(ембріологія, цитологія, гістологія, анатомія тощо).

Оскільки тваринний організм розвивається і живе у вічно змінному світі,
то його структури також перебувають у стані безперервної морфологічної
перебудови. Тому останнім часом морфологічні науки і розглядають
тваринний організм в єдності з біологічним та соціальним середовищем.

Сучасна анатомія (вікова, динамічна, рельєфна, рентгенівська, космічна)
вивчає також живу людину, намагаючись розкрити закономірність її
еволюції та індивідуальної мінливості в процесі пристосування до
зовнішніх умов,

Розвиток морфологічних наук показує, що в недалекому майбутньому вони
вивчатимуть не просто тваринний організм, а організм конкретної тварини
або людини, тобто розвинуться і займуть провідне місце індивідуальна
ембріологія, гістологія і анатомія, які не тільки описуватимуть
структури організму, а й керуватимуть їхнім розвитком і становленням.

Список використаної літератури

Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.

Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020