Реферат на тему:

Вовчак червоний системний. Народні методи лікування

Вовчак червоний системний — хронічне системне захворювання сполучної
тканини та судин, що розвивається на тлі порушення імунної системи.

Належить до тяжких захворювань з несприятливими наслідками. Має
прогресуючий перебіг з чергуванням періодів загострення та ремісії.

Починається повільно, поступово або гостро, зненацька.

У разі поступового розвитку вовчаку дитина стає кволою, апатичною,
скаржиться на нездужання, втому. Через деякий час з’являються характерні
симптоми.

Гострий початок супроводжується підвищенням температури тіла до 40 °С та
швидким розвитком типової клінічної картини.

У початкових стадіях з’являються висипка на шкірі та біль у суглобах.
Шкіра обличчя вкривається червоними плямами, що виступають над її
рівнем. Плями локалізуються на щоках та переніссі, утворюючи «метелик»,
потім поширюються на губи, слизові оболонки. Вовчак руйнує не лише
верхній шар шкіри, але й глибші, а згодом також і сполучну тканину та
м’язи, подекуди — навіть кісткову тканину. М’які тканини замінюються
червоними рубцями, що спотворюють вигляд дитини.

Шкіра на подушечках пальців стоншується, втрачає малюнок, стає ніби
лакованою.

Вовчаковий поліартрит (запалення кількох суглобів) — найчастіший та
ранній симптом захворювання. Уражуються дрібні суглоби кистей,
променевозап’ясткові, томі лковостопні, колінні суглоби.

Досить рано виявляють ознаки ураження серозних оболонок, зокрема плеври.

Характерним є ураження серцево-судинної системи. Звичайно розвивається
перикардит (запалення зовнішньої сполучнотканинної оболонки серця), до
якого приєднується міокардит. Відбуваються зміни як у дрібних, так і
великих судинах.

Ураження легенів може бути пов’язане з основним захворюванням або
вторинною інфекцією. Найчастіше розвивається пневмонія. Вовчак може
супроводжуватися афтозним стоматитом, диспепсією. Дитина втрачає апетит.

Часта та рання ознака хвороби — збільшення всіх груп лімфатичних вузлів,
печінки та селезінки.

Найзлоякісніший перебіг має вовчаковий нефрит, який уже через 1 — 1,5
року призводить до ниркової недостатності.

У більшості хворих на червоний вовчак спостерігається ураження нервової
системи. На початку хвороби розвивається астено-вегетативний синдром
(підвищена втомлюваність, часта зміна настрою, дратівливість, слабкість,
сльозливість, розлад сну). Згодом з’являються ознаки ураження всіх
відділів центральної та периферичної нервової системи (енцефаліт,
мієліт, неврит тощо). Характерне системне ураження нервової системи.
Іноді спостерігаються епілептиформні (подібні до епілептичних) приступи.
Можливі галюцинації (слухові або зорові), марення.

Відповідно до клініко-лабораторних характеристик розрізняють три ступені
активності перебігу хвороби: І — мінімальний, II — помірний, III —
високий.

Хворі потребують госпіталізації, безперервного багаторічного лікування.
Лікування починають обов’язково в умовах лікарні і проводять його там до
стабілізації процесу. Підтримувальне лікування проводять у домашніх
умовах, але під контролем лікаря.

При колагенозах (дифузному ураженні сполучної тканини) спостерігається
велика витрата білків взагалі, а під час гормонотерапії — особливо. Тому
їх дефіцит треба поповнювати за рахунок уведення в раціон м’яса, риби,
яєць, сиру, горіхів, бобових. Дуже корисні проросла пшениця, овес,
гречка, морква, обліпиха, гарбузи, морська капуста, журавлина, хрін, а
також продукти, що містять калій (абрикоси, курага, ізюм, шипшина, чорна
смородина, сухофрукти, печена картопля). Корисний такий напій.
Подрібнюють 10 молодих волоських горіхів разом із шкаралупою, додають по
2 столові ложки подрібненого насіння ячменю, проса та кукурудзи і все це
заливають 2 л води. Суміш доводять до кипіння, кип’ятять 30 хв на малому
вогні, проціджують. П’ють періодично замість води.

Споживання солі слід обмежити.

Дієту, як і лікарські препарати, призначають індивідуально, залежно від
загального стану та втягнення в патологічний процес тих чи тих органів і
систем організму, а також з урахуванням ступеня активності процесу.

При хронічному суглобовому синдромі як протизапальний засіб
використовують таку суміш:

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 10 г

Плоди малини звичайної — 10 г

Кора верби білої — 10 г

Трава гадючника в’язолистого — 10 г

Плоди ганусу звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
10 хв на малому вогні, настояти 1 год. Приймати протягом дня ковтками.
Залежно від віку дітям дають по 1/2— 2/3 склянки на день.

Для підвищення опірності організму, що значно знижується при червоному
вовчакові, використовують сік подорожника великого з м’якушем. Листки
пропустити через м’ясорубку, змішати з медом у співвідношенні 1:1.
Приймати по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази на день.

Як протизапальний засіб, що зміцнює імунну систему організму, дають
настій квіток гіркокаштана звичайного: 2 столові ложки залити 500 мл
окропу, настояти 4 — 6 год у термосі. Пити по ковтку кілька разів на
день.

З цією ж самою метою рекомендують настоянку свіжого кореня ехінацеї
пурпурової (аптечний препарат). Дітям молодшого віку дають її з
розрахунку по 1 краплині на рік життя 3 — 4 рази на день, дітям старшого
віку — по 10 —15 крапель З — 4 рази на день.

При червоному вовчаку призначають глюкокортикостероїди (преднізолон).
Корені солодки голої використовують у разі гіпофункції кори надниркових
залоз, зумовленої тривалим прийомом преднізолону, а також для усунення
«синдрому відміни» у разі припинення лікування кортикостероїдними
препаратами або для зниження дози їх. Препарати солодки голої мають
кортизоноподібну, антитоксичну, протизапальну дію. 15 г кореня солодки
голої залити 200 мл води, витримати на водяній бані 20 хв, процідити
через 45 хв. Приймати від 1 чайної ложки до 1/4 склянки 3 рази на день.
Треба точно визначити дозу разом із лікарем.

Для зменшення ламкості капілярів, зміцнення стінки судин використовують
20 % комбіновану настоянку такої суміші:

Настоянка плодів

гіркокаштана звичайного — 2 частини

Настоянка плодів

софори японської — 2 частини

Настоянка трави рути запашної — 1 частина

.

Z F

и на день. Давати дітям старшого віку. Для дітей молодшого віку готують
водний екстракт з плодів гіркокаштана звичайного, софори японської та
трави рути запашної у співвідношенні 2:2:1. 20 г суміші залити 400 мл
води, уварити до 1/3 від початкового об’єму на малому вогні. Давати по
1/2 — 1 чайній ложці 3 рази на день.

При червоному вовчаку призначають такі суміші (їх використовують по
черзі):

1. Трава шавлії лікарської — 20 г

Листки горіха волоського — 20 г

Трава чистотілу великого — 30 г

Плоди софори японської — 30 г

Столову ложку суміші залити 300 мл окропу, настояти 3 год. Приймати по
30 — 50 мл до 5 разів на день протягом місяця.

2. Корені цикорію дикого — 40 г

Недозрілі плоди горіха волоського — 30 г

Листки пасльону солодко-гіркого — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл окропу, кип’ятити 1 хв на малому
вогні, настояти 1 год, процідити. Приймати по 1 чайній— 1 столовій ложці
3 рази на день протягом місяця. Після десятиденної перерви у разі
потреби курс лікування можна повторити.

Заспокійливо діють препарати валеріани лікарської. Чайну ложку
кореневища з коренями залити 200 мл окропу, настояти б год, процідити.
Приймати по 1 чайній — 1 столовій ложці 4 рази на день. Настоянку
валеріани лікарської (аптечний препарат) дають дітям старшого віку по 20
— 30 крапель 3 рази на день.

Лікувати хворих на червоний вовчак треба комплексно, з урахуванням
проявів недуги (переважне ураження серцево-судинної системи, органів
дихання, травлення, нирок тощо).

Полегшує перебіг захворювання активне місцеве лікування рослинними
препаратами.

У початковій стадії хвороби до уражених ділянок прикладають компреси з
соку трави й кореня чистотілу звичайного; використовують сік алое
деревовидного (компреси накладають на 3 год 2 рази на день); настоянку
кореня ехінацеї пурпурової (аптечний препарат), розведену водою у
співвідношенні 1:1.

Компреси з настоянкою плодів софори японської (1:5) на 40 % спирті
етиловому зменшують почервоніння вузлів та сприяють загоєнню.

Корисні компреси з відвару квіткових кошиків арніки гірської: 5 г залити
200 мл окропу, кип’ятити 15 хв на малому вогні, процідити.

Уражені вовчаком ділянки промивають відваром трави хвощу польового та
полину гіркого (30 г суміші на 250 мл окропу), після чого присипають
порошком чистої глини. Спочатку процедуру проводять щодня, а потім через
3 доби.

Для змазування уражених ділянок шкіри використовують обліпихову олію
(аптечний препарат). Всередину дають по 1/2 —1 чайній ложці 2 рази на
день.

Ефективна також мазь із маточкового молочка (2 — 3 г) та меду (150 г).
Через З міс вогнища ураження значно зменшуються, майже до повного
загоєння.

Добре зарекомендувала себе мазь із суміші коренів солодки голої,
шоломниці байкальської та трави череди трироздільної, взятих порівну. До
спорошкованої суміші додати ялицеву олію у співвідношенні 1:10.
Витримати на водяній бані 15 хв, охолодити.

Для лікування вовчака червоного використовують 20 % прополісну мазь. У
емальованій каструлі розплавити 100 г вазеліну або здору, довести до
кипіння. Зняти з вогню і охолодити до температури 60 — 70 °С. Додати 20
г порошку прополісу. Суміш нагріти до температури 80 °С, безперервно
помішуючи, витримати в такому режимі протягом 10 хв. Потім
профільтрувати через марлю і охолодити. Наносити на місця ураження під
пов’язку. Курс лікування триває до 3 тиж. Шкіра стає гладенькою, не
злущується.

Користуються також маззю з суміші бджолиного воску та вершкового масла,
готують мазь із 10 % спиртового екстракту хвої туї західної (20 г) та
здору (100 г).

У народній медицині для лікування вовчаку застосовують жовту глину. її
замішують на відварі трави хвощу польового. Рідку кашку накладають на
уражені ділянки шкіри. Одночасно приймають по 50 крапель соку трави
фіалки триколірної 3 рази на день.

Під час догляду за хворою дитиною треба забезпечити їй сприятливі
психологічні умови, неухильно стежити за виконанням лікарських
призначень. Оберігати дитину від емоційного напруження, потрясінь.

Важливо стежити за станом шкіри та слизових оболонок, аби не допустити
виникнення місцевого запального процесу (фурункули, нагноєння тощо).

У разі поширення патологічного процесу на інші органи та системи треба
проконсультуватися у лікаря і вжити відповідних заходів. Дуже важливо
постійно проводити симптоматичне лікування. Великої уваги слід надавати
загальнозміцнювальним заходам.

Діти повинні перебувати під диспансерним наглядом.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Похожие записи