медицина
Реферат
на тему:
Водні витяжки з ЛРС
План.
І. Вступ
ІІ. Огляд літератури
1. Характеристика настоїв та відварів як дисперсних систем і лікарських
форм.
2. Теоретичні основи процесу екстрагування діючих речовин з рослинної
сировини.
3. Фактори, що впливають на процес вилучення діючих речовин з рослинної
сировини.
4. Правила приготування настоїв та відварів і додавання до них різних
лікарських речовин згідно вимог нормативних документів (ДФ, накази).
5. Особливості приготування багатокомпонентних водних витяжок з одно – і
різноплановим режимом настоювання.
6. Апаратура, що застосовується для приготування настоїв і відварів.
7. Особливості приготування водних витяжок з ЛРС, що вміщують алкалоїди,
серцеві глікозиди, ефірні олії, дубильні речовини, антраглікозиди, слизи
та інші.
8. Авторські прописи водних витяжок (мікстура Траскова, Кватера,
Дерюгіна, Равкіна та ін.).
9. Приготування водних витяжок з використанням екстрактів – концентратів
і додаванням до них різних лікарських речовин.
10. Оцінка якості, оформлення до відпуску і зберігання водних витяжок
відповідно до вимог ДФ та інших нормативних документів.
1. ХАРАКТЕРИСТИКА НАСТОЇВ І ВІДВАРІВ
Зараз як рідкі лікарські форми широко використовуються складні
багатокомпонентні, комбіновані лікарські препарати, які одержують шляхом
обробки рослинних матеріалів водою при певному режимі настоювання.
Мета одержання витяжок – приготування продукту, що містить біологічно
активні компоненти рослинного матеріалу (алкалоїди, глікозиди, ефірні
олії, дубильні речовини та ін.).
В залежності від способу одержання і складу розрізняють три групи водних
витяжок: настої, відвари, слизи. Приготування їх регламентується
загальною статтею ДФ XI.
Настої і відвари – це рідкі лікарські форми, що являють собою водні
витяжки з лікарської рослинної сировини, а також водні розчини сухих або
рідких екстрактів (концентратів). Вони широко застосовуються в медичній
практиці як самі по собі, так і в складі складних лікарських препаратів
у вигляді мікстур, полоскань, примочок, промивань, ванн, інгаляцій.
За фізико-хімічною природою водні витяжки являють собою комбіновані
дисперсні системи: поєднання істинних розчинів або розчинів ВМС з
колоїдними. Інколи в витяжки переходять емульговані або суспендовані
компоненти. Склад водних витяжок досить складний і не завжди піддається
повній якісній і кількісній оцінці.
Широке застосування в медичній практиці настоїв і відварів пояснюється
позитивними властивостями цієї лікарської форми:
– максимальний терапевтичний ефект від дії комплексу біологічно активних
і супутніх речовин, що міститься в рослинній сировині;
– пролонгованість дії;
– відсутність побічного ефекту, притаманного багатьом хімічним
речовинам;
– для деяких діючих речовин, що містяться в рослинному матеріалі, не
розроблені методики виділення їх у чистому вигляді або не визначена
хімічна структура, у зв’язку з чим їх не можна синтезувати або одержати
якимось іншим способом;
– простота приготування та ін.
До недоліків водних витяжок можна віднести:
– нестійкість при зберіганні (мікробну, хімічну, термодинамічну), яка
обмежує строки зберігання;
– нестандартність водних витяжок через численні фактори, що впливають на
їх якість при приготуванні;
– тривалість приготування.
2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ЕКСТРАКЦІЇ ЛІКАРСЬКОЇ
РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ
Процес витягання діючих речовин з сировини – дуже складний і складається
зі стадій набухання, утворення первинного соку всередині клітин і
масообміну.
Процес екстрагування рослинного матеріалу являє собою не просте
розчинення складових частин, рослини, а його слід розглядати як
різноманітність фізико-хімічних процесів, що проходять як всередині
клітини, так і на її поверхні. Поряд з процесами розчинення відбуваються
явища дифузії, осмосу, адсорбції та ін. Для екстрагування найчастіше
застосовується висушений матеріал, у якому внаслідок втрати вологи об’єм
протоплазми зменшується і утворені пустоти в клітинній оболонці
заповнюються повітрям.
У перші моменти стикання з екстрагувачем клітини сухої рослинної
сировини набрякають. Тривалість цього процесу залежить переважно від
гістологічної будови рослинного матеріалу, від ступеня його
подрібненості, а також природи екстрагувача.
В результаті набрякання клітин повітря витісняється з них екстрагувачем,
який потім екстрагує спочатку з зовнішніх, переважно зруйнованих клітин
як розчинні, так і нерозчинні речовини. Потім екстрагувач проникає через
нерозчинні оболонки в глибоко розміщені клітини і розчинює речовини, які
містяться там, утворюючи концентрований розчин зі значним осмотичним
тиском; це і є основою процесу екстрагування, що приводить до
розбавлення утвореного концентрованого розчину екстрагувачем, який є
поза клітинами. Цей процес дифузії і осмосу проходить доти, поки не
настане рівновага, тобто концентрація речовин, які проходять через
клітинну оболонку, в клітинах і поза ними буде однаковою. При цьому
відбувається молекулярна і конвективна дифузії.
Через те, що процес екстрагування в умовах аптеки провадиться однією й
тією ж кількістю екстрагувача, то діючі речовини з рослинного матеріалу
ніколи повністю не екстрагуються, що є одним із недоліків існуючих
методів.
З метою підвищення ефективності процесу витягання необхідно підтримувати
максимально можливим перепад концентрації речовин всередині і зовні
рослинного матеріалу шляхом подання більш «свіжих» порцій екстрагента до
настання стану рівноваги. Це досягається перемішуванням суміші. Виходячи
з цього, ДФ XI приписує при виробництві настоїв і відварів настоювання
сировини проводити при частому перемішуванні.
Таким чином, витягання складається з таких основних процесів: дифузії,
десорбції, розчинення, діалізу та виливання.
3. АПАРАТУРА, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ В ТЕХНОЛОГІЇ ВОДНИХ ВИТЯЖОК
Приготування водних витяжок проводять з використанням інфундирних
/інфундирно-стерилізаційних/ апаратів, в які поміщають 1-3 інфундирки в
залежності від конструкції.
Матеріал, з якого зроблена інфундирка /від латинського infundio —
обливати, заварювати/ також може впливати на якість приготовлюваних
настоїв і відварів. Він не повинен взаємодіяти з рослинним матеріалом і
витягуваними діючими речовинами, мати достатню теплопровідність і
механічну міцність.
Раніше в аптечній практиці використовувалися олов’яні, міднолуджені та
алюмінієві інфундирки. Останні часто погіршували якість водних витяжок,
взаємодіючи з солями алкалоїдів, дубильними речовинами, кислотами,
лугами та іншими сполуками. Пізніше з’явилися фарфорові, емальовані та
інфундирки з нержавіючої сталі. Два останніх види поєднують у собі
швидке нагрівання і так же, як фарфорові, хімічну стійкість і
універсальну придатність. При виборі інфундирки необхідно враховувати,
що швидкість підвищення температури всередині неї під час витягання
залежить від матеріалу, з якого вона зроблена. Зокрема, у фарфорових
інфундирках, які мають меншу теплопровідність, рідина нагрівається
повільніше, ніж у металевих, тому їх доцільно попередньо підігріти
протягом 15 хвилин на киплячій водяній бані /до температури стінок 90-92
°С/.
Для віджимання сировини використовують прес-цідилку, яка має вигляд
невеликого металевого сита з товкачиком і вставною сітчастою основою
або деколятор — металевий перфорований циліндр, що має пробку-поршень
і закривається кришкою. В деколятор поміщають рослинну сировину і
підвішують її в інфундирку, що містить воду. Поршень служить для
віджимання рослинної сировини, що залишилася після витягнення в
деколяторі .
4. КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ, ЗБЕРІГАННЯ ТА ВІДПУСК ВОДНИХ ВИТЯЖОК
Водні витяжки, а також усі рідкі ліки, що містять водні витяжки,
внаслідок їх малої стійкості, відпускають тільки свіжоприготовленими з
попереджувальними етикетками: «Зберігати в прохолодному місці» та
«Перед вживанням розбовтувати». У випадку, якщо вони не були своєчасно
одержані хворими, зберігають в аптеці не більше 2 діб.
Контроль якості проводять за тими ж показниками, що й для інших рідких
лікарських форм: відповідність рецепта ППК, колір, смак, запах,
відсутність механічних домішок /прозорість/, відхилення в об’ємі,
закупорювання, оформлення до відпуску.
Література
Бариливілі В.С. Інтенсивність процесів екстрагування в системі тверде
тіло (рідина) Фармац. журн. – 1988. №3. – с.54.
Грецькій В.М., Хоменок В.С. Руководство к практическим занаятиям по
технологии лекарств. – М.: Медицына. – 1991. – 352с.
Государственная фармакопея СССР. Х изд. М.: Медицина. – 1968. – 1079с.
Государственная фармакопея СССР. ХІ изд. Т.2. – М.: Медицина, – 1990.
– 398с.
Досягненя і перспективим сторенян рослиних лікарських засобів
/О.П.Прокопенко, В.І. Литвиненко, І.Ф. Макарович і др.. // Фарм. журнал.
– 1990. – №3. – с.9-13.
Кінетика екстрагування компонентів з рослиної сировини / Е.М. Семенішин,
В.І. Грецький, І.В. Кобильникі др. //Фармац. журнал. – 1991. – №5. –
С.60
Тихонов О.І., Ярник Т.Г., Аптечна технологія ліків. – Х.: РВП
“Оригінал”, 1995. – С.600
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
