В С Т У П
І. Визначення предмету патології
Патологічна анатомія – одна з основних і важливих дисциплін в системі
медичної освіти.
Практична діяльність медичного працівника базується на ґрунтовному
знанні різноманітних функціональних і морфологічних змін, що виникають в
організмі під час хвороби і про ці зміни цілісне уявлення дають такі
науки, як патологічна анатомія і патологічна фізіологія, які разом
становлять об’ємну галузь знань під назвою патологія (від грецьк. –
страждання, вчення);
Патологія поділяється:
І. Загальна патологія вивчає, заг. поняття, терміни.
2. Спеціальна п-я вивчає патологічні зміни при різних захворюваннях.
Патологія складається з 2-х частин:
І ч. Патологічна анатомія
2 ч. Патологічна фізіологія
І.Ч. П.А.- наука клінічна. Вона вивчає структурні зміни різних клітин,
тканин і органів при різних патологічних процесах, вивчає їх етіологію,
патогенез.
Етіологія – причина виникнення хвороби
Патогенез – механізм виникнення розвитку хвороби (від гр. страждання,
пошкодження, походження) відповідає на питання класифікацію патологічних
процесів для того, щоб поставити правильний діагноз, призначити
лікування.
2 .4. Пат. фізіологія експериментальна наука, яка зникає функції органів
і систем при різних патологічних станах.
Патологія тісно пов’язана з такими предметами:
нормальна анатомія, біологією, ембріологією, гістологією, цитологією, а
також з усіма клінічними медичними науками.
Будь-яке захворювання має ті чи інші клінічні симптоми, які в кожного
хворого проявляються по різному.
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
1. Перший основний метод дослідження.
Це розтин трупів – аутопсія
2-й метод – біопсія – прижиттєве дослідження кусочків органу чи тканин
органу.
3. Цитодіагностика – мікроскопічне дослідження тої чи іншої частини
тканин органу.
4. Експеримент штучне відновлення або моделювання патологічних процесів
на тваринах, цим шляхом випробовують дію ліків.
ф-г Клод Бернар сказав: “Експеримент це спровоковане спостереження”.
Загальне вчення про хворобу
Здоров’я і хвороба – дві форми життя. Щоб зрозуміти поняття “хвороба”,
спочатку зрозуміти поняття як “норма”, і здоров’я.
“Норма” відображає оптимальний рівень життєдіяльності людини (напр.
норм, т-ра тіла, тиск, пульс).
“Здоров’я” – це стан повного фізичного, психічного і соціального
благополуччя, при цьому відсутні будь-які хвороби і фізичні вади.
Таке визначення дає Всесвітня організація охорони здоров’я (1946).
Хвороба — це порушення життєдіяльності організму під впливом факторів
внутрішнього і зовнішнього середовища. При цьому знижується
пристосованість до навколишнього середовища.
Кожна хвороба починається з пошкодження, спочатку – одна частина тіла,
пізніше може розповсюджуватися на весь організм.
Суть пошкодження – під впливом хвороботворного агента настають порушення
обмінних процесів і функції клітин, тканин і органів. Паралельно з цим в
організмі відбуваються компенсаторно-пристосовні реакції. Вони сприяють
виживанню і відновленню організму в умовах дії надзвичайних, патогенних
чинників.
Напр. у х-го на пневмонію у відповіді на пошкоджувальну дію пневмококів
підвищується температура тіла, збільшується к-сть лейкоцитів,
посилюється синтез антитіл.
Стадії розвитку хвороби.
У перебігу хвороби виділяють чотири стадії або періоди:
1. латентний або скритий (прихований) або інкубаційний (при інфекційних
хворобах).
Він триває від початку дії патогенного фактора до появи перших
симптомів хвороби.
Симптом – клінічний прояв тієї чи іншої хвороби.
Симптоми бувають суб’єктивні, це ті, про які хворий повідомляє сам.
Напр. скаржиться на біль, нудоту, слабість).
об’єктивні – це ті, які виявляються при обстеженні хворого, напр.,
порушення ритму серця, підв., температ. тіла.
Сукупність симптомів, які характерні для даного захворювання називається
синдромом.
У цей період відбувається мобілізація компенсаторно-пристосовних
механізмів спрямованих на усунення або обмеження дії патогенного
чинника.
ІІ. Продромальний період – визначається – привісник часом від появи
перших симптомів до розвитку повної клінічної картини хвороби. –
характеризується неясними, нечіткими напр. інф. хвороби почин. з
нечітких симптомів.
III. Період розпалу хвороби характеризується наявністю властивих
симптомів.
Напр. При інфекційному гепатиті: жовтушність шкіри, склер, темна сеча.
ІV. Завершення хвороби
а) повне видужання (явища пошкодження, повністю зникнення)
б) неповне видужання наявністю стійких ан. і функ. дефектів
в) рецидив – це повторний спалах х-би після деякого періоду II
відсутності.
Г) ускладнення – приєднання до х-би патол. змін, як прямо недов’язані із
прич. факторами.
д) перехід у хронічну форму.
ж) смерть.
до д) якщо х-ба після п-ду яскравих клінічних проявів набула затяжного,
в’ялого х-ру із тривалими станами спокою (ремісії), то кажуть, що вона
перейшла в хронічну форму.
По тривалості х-би поділяють:
1. Гострі
2. Підгострі
3. Хронічні
Смерть
Смерть – це незворотна зупинка життєдіяльності організму, який з
моменту смерті перетворюється на мертве тіло.
За причинами смерть поділяють на
1. природну (фізіологічну) – закономірне зношування організму
2. насильну (внаслідок різних нещасних випадків)
3. смерть від хвороб – патологічні зміни, викликані надзвичайним
подразником, настільки глибокі, що стають несумісними з життям. Смерть
приходить повільно, їй передує; поступове згасання життєвих функцій, але
буває й швидка несподівана смерть, яка настає начебто серед повного
благополуччя.
Розрізняють три стадії смерті:
І. Преагонія – від кількох годин до кількох діб – затьмарюється
свідомість, з’являється задишка і тахікардія, падає АТ.
2. Агонія (від грецького – боротьба) характеризується глибоким
пригніченням життєво важливих функцій – втрачається свідомість, згасають
рефлекси, різко послаблюється д-сть серця й апарату дихання, з’явл
ознаки:
– аритмія
– судоми
– параліч сфінктерів
– набряк легень
– падає темпер. тіла
3. Клінічна смерть – повна відсутність пульсу, дихання, але обмін
речовин може зберігатися на мінімальному рівні, тому на цьому етапі
можливе оживлення організму (реанімація).
Реанімаційні заходи спрямовані насамперед на відновлення дихання і
діяльності серця.
До них належать штучна вентиляція легень, масаж серця, дефибріляція
серця.
Час від початку клінічної смерті, протягом якого можливе і доцільне
оживлення, обмежений тривалістю життя нейронів кори великих півкуль в
умовах гіпоксії (5-6 хв.).
Біологічна смерть – це етап незворотніх розладів життєдіяльності
організму. Після настання біологічної смерті характерні посмертні
зміни:
– охолодження трупа
– трупне заклякання
– ущільнення скелетних м’язів (нагромадження у м’язах молочної к-ти)
– трупне висихання
– перерозподіл крові
– трупні плями
– трупний розклад
Пухлини
Вивченням пухлин, їх властивостями, етіологію, патогенезом,
профілактикою і лікуванням займається спеціальна наука – онкологія, –
оnкоs –пухлина.
Причини їх виникнення канцерогени. Ріст, види росту пухлин, розвиток і
будова пухлин, властивості пухлин. Синоніми: новоутворення, неоплазма,
тумор, бластома.
– це патологічних процес, основним проявом якого є невпинне, безмежне
розростання тканин.
Універсальна й обов’язкова властивість всіх пухлин це здатність до
необмеженого росту, бо пухлинні клітини втратили здатність дозрівати і
диференціюватися (вирізнятися – анаплазія).
?
?
TH
a
a
ae
:
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter