.

Визначення предмету патології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
196 2261
Скачать документ

В С Т У П

І. Визначення предмету патології

Патологічна анатомія – одна з основних і важливих дисциплін в системі
медичної освіти.

Практична діяльність медичного працівника базується на ґрунтовному
знанні різноманітних функціональних і морфологічних змін, що виникають в
організмі під час хвороби і про ці зміни цілісне уявлення дають такі
науки, як патологічна анатомія і патологічна фізіологія, які разом
становлять об’ємну галузь знань під назвою патологія (від грецьк. –
страждання, вчення);

Патологія поділяється:

І. Загальна патологія вивчає, заг. поняття, терміни.

2. Спеціальна п-я вивчає патологічні зміни при різних захворюваннях.

Патологія складається з 2-х частин:

І ч. Патологічна анатомія

2 ч. Патологічна фізіологія

І.Ч. П.А.- наука клінічна. Вона вивчає структурні зміни різних клітин,
тканин і органів при різних патологічних процесах, вивчає їх етіологію,
патогенез.

Етіологія – причина виникнення хвороби

Патогенез – механізм виникнення розвитку хвороби (від гр. страждання,
пошкодження, походження) відповідає на питання класифікацію патологічних
процесів для того, щоб поставити правильний діагноз, призначити
лікування.

2 .4. Пат. фізіологія експериментальна наука, яка зникає функції органів
і систем при різних патологічних станах.

Патологія тісно пов’язана з такими предметами:

нормальна анатомія, біологією, ембріологією, гістологією, цитологією, а
також з усіма клінічними медичними науками.

Будь-яке захворювання має ті чи інші клінічні симптоми, які в кожного
хворого проявляються по різному.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

1. Перший основний метод дослідження.

Це розтин трупів – аутопсія

2-й метод – біопсія – прижиттєве дослідження кусочків органу чи тканин
органу.

3. Цитодіагностика – мікроскопічне дослідження тої чи іншої частини
тканин органу.

4. Експеримент штучне відновлення або моделювання патологічних процесів
на тваринах, цим шляхом випробовують дію ліків.

ф-г Клод Бернар сказав: “Експеримент це спровоковане спостереження”.

Загальне вчення про хворобу

Здоров’я і хвороба – дві форми життя. Щоб зрозуміти поняття “хвороба”,
спочатку зрозуміти поняття як “норма”, і здоров’я.

“Норма” відображає оптимальний рівень життєдіяльності людини (напр.
норм, т-ра тіла, тиск, пульс).

“Здоров’я” – це стан повного фізичного, психічного і соціального
благополуччя, при цьому відсутні будь-які хвороби і фізичні вади.

Таке визначення дає Всесвітня організація охорони здоров’я (1946).

Хвороба — це порушення життєдіяльності організму під впливом факторів
внутрішнього і зовнішнього середовища. При цьому знижується
пристосованість до навколишнього середовища.

Кожна хвороба починається з пошкодження, спочатку – одна частина тіла,
пізніше може розповсюджуватися на весь організм.

Суть пошкодження – під впливом хвороботворного агента настають порушення
обмінних процесів і функції клітин, тканин і органів. Паралельно з цим в
організмі відбуваються компенсаторно-пристосовні реакції. Вони сприяють
виживанню і відновленню організму в умовах дії надзвичайних, патогенних
чинників.

Напр. у х-го на пневмонію у відповіді на пошкоджувальну дію пневмококів
підвищується температура тіла, збільшується к-сть лейкоцитів,
посилюється синтез антитіл.

Стадії розвитку хвороби.

У перебігу хвороби виділяють чотири стадії або періоди:

1. латентний або скритий (прихований) або інкубаційний (при інфекційних
хворобах).

Він триває від початку дії патогенного фактора до появи перших
симптомів хвороби.

Симптом – клінічний прояв тієї чи іншої хвороби.

Симптоми бувають суб’єктивні, це ті, про які хворий повідомляє сам.

Напр. скаржиться на біль, нудоту, слабість).

об’єктивні – це ті, які виявляються при обстеженні хворого, напр.,
порушення ритму серця, підв., температ. тіла.

Сукупність симптомів, які характерні для даного захворювання називається
синдромом.

У цей період відбувається мобілізація компенсаторно-пристосовних
механізмів спрямованих на усунення або обмеження дії патогенного
чинника.

ІІ. Продромальний період – визначається – привісник часом від появи
перших симптомів до розвитку повної клінічної картини хвороби. –
характеризується неясними, нечіткими напр. інф. хвороби почин. з
нечітких симптомів.

III. Період розпалу хвороби характеризується наявністю властивих
симптомів.

Напр. При інфекційному гепатиті: жовтушність шкіри, склер, темна сеча.

ІV. Завершення хвороби

а) повне видужання (явища пошкодження, повністю зникнення)

б) неповне видужання наявністю стійких ан. і функ. дефектів

в) рецидив – це повторний спалах х-би після деякого періоду II
відсутності.

Г) ускладнення – приєднання до х-би патол. змін, як прямо недов’язані із
прич. факторами.

д) перехід у хронічну форму.

ж) смерть.

до д) якщо х-ба після п-ду яскравих клінічних проявів набула затяжного,
в’ялого х-ру із тривалими станами спокою (ремісії), то кажуть, що вона
перейшла в хронічну форму.

По тривалості х-би поділяють:

1. Гострі

2. Підгострі

3. Хронічні

Смерть

Смерть – це незворотна зупинка життєдіяльності організму, який з
моменту смерті перетворюється на мертве тіло.

За причинами смерть поділяють на

1. природну (фізіологічну) – закономірне зношування організму

2. насильну (внаслідок різних нещасних випадків)

3. смерть від хвороб – патологічні зміни, викликані надзвичайним
подразником, настільки глибокі, що стають несумісними з життям. Смерть
приходить повільно, їй передує; поступове згасання життєвих функцій, але
буває й швидка несподівана смерть, яка настає начебто серед повного
благополуччя.

Розрізняють три стадії смерті:

І. Преагонія – від кількох годин до кількох діб – затьмарюється
свідомість, з’являється задишка і тахікардія, падає АТ.

2. Агонія (від грецького – боротьба) характеризується глибоким
пригніченням життєво важливих функцій – втрачається свідомість, згасають
рефлекси, різко послаблюється д-сть серця й апарату дихання, з’явл
ознаки:

– аритмія

– судоми

– параліч сфінктерів

– набряк легень

– падає темпер. тіла

3. Клінічна смерть – повна відсутність пульсу, дихання, але обмін
речовин може зберігатися на мінімальному рівні, тому на цьому етапі
можливе оживлення організму (реанімація).

Реанімаційні заходи спрямовані насамперед на відновлення дихання і
діяльності серця.

До них належать штучна вентиляція легень, масаж серця, дефибріляція
серця.

Час від початку клінічної смерті, протягом якого можливе і доцільне
оживлення, обмежений тривалістю життя нейронів кори великих півкуль в
умовах гіпоксії (5-6 хв.).

Біологічна смерть – це етап незворотніх розладів життєдіяльності
організму. Після настання біологічної смерті характерні посмертні
зміни:

– охолодження трупа

– трупне заклякання

– ущільнення скелетних м’язів (нагромадження у м’язах молочної к-ти)

– трупне висихання

– перерозподіл крові

– трупні плями

– трупний розклад

Пухлини

Вивченням пухлин, їх властивостями, етіологію, патогенезом,
профілактикою і лікуванням займається спеціальна наука – онкологія, –
оnкоs –пухлина.

Причини їх виникнення канцерогени. Ріст, види росту пухлин, розвиток і
будова пухлин, властивості пухлин. Синоніми: новоутворення, неоплазма,
тумор, бластома.

– це патологічних процес, основним проявом якого є невпинне, безмежне
розростання тканин.

Універсальна й обов’язкова властивість всіх пухлин це здатність до
необмеженого росту, бо пухлинні клітини втратили здатність дозрівати і
диференціюватися (вирізнятися – анаплазія).

?

?

TH

a

a

ae

:

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020