.

Виготовлення вакцин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
252 2195
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Виготовлення вакцин

ПЛАН

1. Поняття вакцини та принципи виготовлення вакцин

2. Особливості виготовлення вакцин з живих та убитих мікроскладових

3. Види вакцин та їх властивості залежно від способу виготовлення

Список використаної літератури

1. Поняття вакцини та принципи виготовлення вакцин

Вакцини (Vaccines) – препарати, призначені для створення активного
імунітету в організмі щеплених людей чи тварин. Основним діючим початком
кожної вакцини є іммуноген, тобто корпускулярна чи розчинена
субстанція, що несе на собі хімічні структури, аналогічні компонентам
збудника захворювання, відповідальним за вироблення імунітету.

У залежності від природи іммуногена принципи виготовлення вакцини
відрізняються:

1. цільномікробні чи цільновірійонні бакцини виробляють з
мікроорганізмів, відповідно бактерій чи вірусів, що зберігають у процесі
виготовлення свою цілісність;

2. хімічні вакцини з продуктів життєдіяльності мікроорганізму
(класичний приклад – анатоксини) чи його інтегральних компонентів, т.зв.
субмікробні чи субвірійонні вакцини;

3. генно-інженерні вакцини, які містять продукти експресії окремих
генів мікроорганізму, напрацьовані в спеціальних клітинних системах;

4. химерні, чи векторні вакцини, у яких ген, що контролює синтез
протективного білка, вбудований у нешкідливий мікроорганізм у
розрахунку на те, що синтез цього білка буде відбуватися в організмі
щепленого і, нарешті,

5. синтетичні вакцини, де в якості іммуногена використовується хімічний
аналог протективного білка, отриманого методом прямого хімічного
синтезу.

2. Особливості виготовлення вакцин

з живих та убитих мікроскладових

У свою чергу серед цельномікробні (цельновірійонні) вакцин можуть
виготовляти з убитих чи живих мікроскладових. У перших можливість прояву
патогенних властивостей мікроорганізму надійно усувається за рахунок
хімічної, термальної чи іншої обробки мікробної (вірусної) суспензії,
іншими словами, умертвіння збудника хвороби при збереженні його
іммунізуючої активності; у других – за рахунок глибоких і стабільних
змін у геномі мікроорганізму, що виключають імовірність повернення до
вірулентного фенотипу, тобто реверсії.

Ефективність живих вакцин визначається в кінцевому рахунку здатністю
аттенуірованого мікроорганізму розмножуватися в організмі щепленого,
відтворюючи іммунологічно активні компоненти безпосередньо в його
тканинах.

При використанні убитих вакцин іммунизуючий ефект залежить від
кількості іммуногену, який вводиться в складі препарату, тому з метою
створення більш повноцінних імуногенних стимулів приходиться прибігати
до концентрації й очищення мікробних кліток чи вірусних часток.

Іммунізуючу здатність иіактивованих і всіх інших нереплікованих вакцин
вдається підвищити шляхом сорбції іммуногену на крупномолекулярних
хімічно інертних полімерах, додавання адъювантів, тобто речовин, що
стимулюють імунні реакції організму, а також висновку іммуногену в
дрібні капсули, які повільно розсмоктуються, сприяючи депонуванню
вакцини в місці введення і пролонгуванню, тим самим, дії імуногенних
стимулів.

Як відомо, основу кожної вакцини складають протективні антигени, що
представляють собою лише невелику частину бактеріальної чи клітки вірусу
й обеспечивающие розвиток специфічної імунної відповіді. Протективні
антигени можуть бути білками, глікопротеідами, ліпополісахаридобілковими
комплексами. Вони можуть бути зв’язані з мікробними клітками (коклюшна
паличка, стрептококи й ін.), секретуватися ними (бактеріальні токсини),
а у вірусів розташовуються переважно в поверхневих шарах суперкапсиду
ві0ріона.

До складу вакцини, крім основного діючого початку, можуть входити й інші
компоненти – сорбент, консервант, наповнювач, стабілізатор і
неспецифічні домішки. До останнього можуть бути віднесені білки
субстрату культивування вірусних вакцин, слідові (слідовою називається
кількість речовини, невизначувана сучасними методиками) кількість
антибіотика і білка сироватки тварин, використовуваних у ряді випадків
при культивуванні клітинних культур.

Консерванти входять до складу вакцин, вироблених в усьому світі. Їх
призначення складається в забезпеченні стерильності препаратів у тих
випадках, коли виникають умови для бактеріальної контамінації (поява
мікротріщин при транспортуванні, збереження розкритого первинного
багатодозового упакування). Вказівка про необхідність наявності
консервантів міститься в рекомендаціях ВІЗ. Що стосується речовин,
використовуваних як стабілізатори і наповнювачі, то у виробництві вакцин
використовуються ті з них, що допущені для введення в організм людини.

3. Види вакцин та їх властивості залежно

від способу виготовлення

Щодо виготовлення різних видів вакцин, то вони мають різні складові, так
живі вакцини містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть
служити вакцини проти поліомієліту, кору, паротиту, чи краснухи
туберкульозу. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, грипозна). Вони
здатні розмножуватися в організмі і викликати вакцинальний процес,
формуючи несприйнятливість. Утрата вірулентності в таких штамів
закріплена генетично, однак в облич з імунодефіцитами можуть виникнути
серйозні проблеми. Як правило, живі вакцини є корпускулярними.

Живі вакцини одержують шляхом штучного аттенуирования (ослаблення
штаму (BCG – 200-300 пасажів на жовчному бульйоні, ЖВС – пасаж на
тканині бруньок зелених мавп) або відбираючи природні авирулентние
штами. В даний час можливий шлях створення живих вакцин шляхом генної
інженерії на рівні хромосом з використанням рестриктаз. Отримані штами
будуть мати властивості обох збудників, хромосоми яких були узяті для
синтезу. Аналізуючи властивості живих вакцин варто виділити, як
позитивні так і їхні негативні якості.

Корпускулярні вакцини – являють собою чи бактерії віруси, ін активовані
хімічним (формалін, спирт, фенол) чи фізичним (тепло, ультрафіолетове
опромінення) впливом. Прикладами корпускулярних вакцин є: коклюшна
(як компонент АКДС і Тетракок), антирабическая, лептоспирозная, грипозні
цельновирионние, вакцини проти енцефаліту, проти гепатиту А (Аваксим),
инактивированная полиовакцина (Имовакс Поліпро, чи як компонент вакцини
Тетракок).

Хімічні вакцини містять компоненти клітинної стінки чи інших частин
збудника, як наприклад в ацеллюлярній вакцині проти коклюшу,
конюнгованій вакцині проти гемофільної інфекції чи у вакцині проти
менінгококової інфекції.

Хімічні вакцини – створюються з антигенних компонентів, витягнутих з
мікробної клітки. Виділяють ті антигени, що визначають імуногенні
характеристики мікроорганізму. До таких вакцин відносяться:
полісахаридні вакцини (Менінго А+З, Акт-ХІБ, Пневмо 23, Тіфім Ві),
ацелюлярні коклюшні вакцини.

Біосинтетичні вакцини – це вакцини, отримані методами генної
інженерії і являють собою штучно створені антигенні детермінанти
мікроорганізмів. Прикладом може служити рекомбінантна вакцина проти
вірусного гепатиту B, вакцина проти рота вірусної інфекції. Для їх
одержання використовують дріжджові клітки в культурі, у яких вбудовують
вирізаний ген, що кодує вироблення необхідного для одержання вакцини
протеїн, що потім виділяється в чистому виді.

Векторні (рекомбінатні) вакцини, отримані методами генної інженерії.
Суть методу: гени вірулентного мікроорганізму, відповідальний за синтез
протективних антигенів, вбудовують у геном якого – або нешкідливого
мікроорганізму, що при культивуванні продукує і накопичує відповідний
антиген. Прикладом може служити рекомбинантная вакцина проти вірусного
гепатиту B, вакцина проти ротавирусной інфекції. Нарешті, маються
позитивні результати використання т.зв. векторних вакцин, коли на носій
– живий рекомбинантний вірус осповакцини (вектор) наносяться поверхневі
білки двох вірусів: гликопротеин D вірусу простого герпеса і
гемагглютинин вірусу грипу А. Відбувається необмежена реплікація вектора
і розвивається адекватна імунна відповідь проти вірусної інфекції обох
типів.

Дія окремих компонентів мікробних, вірусних і паразитарних антигенів
виявляється на різних рівнях і в різних ланках імунної системи. Їх
результуюча може бути лише одна: клінічні ознаки захворювання –
видужання – ремісія – рецидив – чи загострення інші стани організму.
Так, зокрема, АДС – через 3 тижні після її введення дітям приводить до
зростання рівня Т-клеток і збільшенню змісту ЕКК у периферичній крові,
полівалентна бактеріальна вакцина Lantigen B стимулює
антителообразование Ig A у крові і слині, але саме головне, що при
подальшому спостереженні у вакцинованих відзначене зменшення числа
випадків захворювання, а якщо вони і виникали, те протікали легше.
Клінічна артина хвороби, таким чином є найбільш об’єктивним показником
вакцинації.

Рекомбінантні вакцини – для виробництва цих вакцин застосовують
рекомбинантную технологію, убудовуючи генетичний матеріал
мікроорганізму в дріжджові клітки, продуцирующие антиген. Після
культивування дріжджів з них виділяють потрібний антиген, очищають і
готують вакцину. Прикладом таких вакцин може служити вакцина проти
гепатиту В (Еувакс У).

Для одержання рибосомальних вакцин використовують рибосоми, що маються
в кожній клітці. Рибосоми – це органелли, продуцирующие білок по матриці
– і-РНК. Виділені рибосоми з матрицею в чистому виді і представляють
вакцину. Прикладом може служити бронхіальна і дизентерійна вакцини
(наприклад, ІРС-19, Бронхо-мунал, Рибомунил).

Вважають, що найбільш перспективними є комбіновані полівакцини, що
містять різні антигени. За допомогою таких асоційованих полівакцин можна
буде виробляти антибактеріальний, антитоксичний і противірусний
імунітет. При специфічній профілактиці інфекційних хвороб часто
використовують моновакцини, дивакцини і тривакцини. Останнім часом
почали застосовувати рекомбінантні вакцини з рекомбінантних штамів
бактерій і вірусів.

Вакцини застосовуються не тільки для профілактики, а й для лікування
хронічних процесів, що мають млявий перебіг, — дизентерії, бруцельозу,
фурункульозу, гонореї та інших хвороб. З цією метою використовують
вакцини з убитих мікробів, анатоксини, екстракти із стафілококів тощо.
Досить ефективним виявилось використання полівалентної стафілококової,
стрептококової, гонококової, протибруцельозної вакцин.

При орнітозі, актиномікозі, коліентеритах, стафілококових та інших
захворюваннях хороші результати дає комплексна імуноанти-біотикотерапія.
Ефективним виявилось також застосування аутовакцини, тобто вакцини,
виготовленої з культури бактерій, виділеної від даного хворого.
Вакцинація проводиться різними способами: нашкірно, підшкірне, через
рот, у слизову оболонку носа тощо.

Препарати, що містять антитіла, які згубно діють на мікроби або
нейтралізують їхні токсичні продукти, дістали назву сироваток.
Виробляють їх із крові тварин, яких імунізують певним антигеном (живі чи
вбиті мікроби, віруси, мікробні, тваринні та рослинні токсини).
Лікувальні і профілактичні сироватки випускають в очищеному вигляді (без
баластних білків, які не містять специфічних антитіл).

Список використаної літератури

Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.

Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001.

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020