РЕФЕРАТ

на тему:

“Видатні мікробіологи України”

Вступ

З ім’ям І. І. Мечникова тісно пов’язаний розвиток мікробіології в
Україні. Навколо вченого гуртувалися найкращі діячі вітчизняної
мікробіологічної науки: Г. Н. Габричевський, О. М. Безредка, M. Ф.
Гамалія, І. Г. Савченко, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, В. Л.
Оме-лянський, М. Я. і Ф. Я. Чистовичі та багато інших. 1.1. Мечников був
організатором першої бактеріологічної станції в Одесі.

Учень Л. Пастера, найближчий співробітник і друг І.І. Мечникова,
M.Ф.Гамалія (1859—1949) заснував у 1886 р. другу в світі пастерівську
станцію в Одесі і першим на практиці почав застосовувати щеплення проти
сказу. Він провів низку цінних досліджень з епідеміології чуми,
бактеріології туберкульозу, розробив заходи щодо ліквідації віспи. В
1898 р. М. Ф. Гамалія вперше описав явище бактеріофагії у паличок
сибірки.

Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог,
президент АН УРСР Д. К. Заболотний (1866—1929). Він організував першу в
світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато
зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу,
дифтерії, черевного й висипного тифів тощо. Він обґрунтував
епідеміологічну роль бабаків в утворенні природних вогнищ чуми. Д. К.
Заболотний — засновник Інституту мікробіології і епідеміології, нині
Інститут мікробіології і вірусології НАН України, що носить його ім’я.

1. М.Ф.Гамалія – видатний український мікробіолог

Велика заслуга в розвитку імунології, теорії інфекції належить
М.Ф.Гамалії, відкрившому також явище бактеріофагії.

Микола Федорович Гамалія – видатний вчений, мікробіолог, епідеміолог,
інфекціоніст. Народився 5 лютого 1859 року в Одесі. Закінчив
Новоросійський університет в Одесі (1880 рік), а в 1883 році, по
закінченню Воєнно-медичної академії в Петербурзі, займався питаннями
бактеріології туберкульозу і сибірської язви.

У 1886 році Гамалія працював у Парижі у видатного французького вченого
Луї Пастера, вивчаючи щеплення проти сказу. В цьому ж році він разом з
І.І.Мечніковим заснував в Одесі першу в Росії бактеріологічну станцію і
вперше в Росії впровадив вакцинацію людей проти сказу.

Велика заслуга М.Гамалії належить не тільки у вивченні сказу, але і
багатьох інших захворювань, зокрема – холери і чуми. В 1892 році він
захистив докторську дисертацію на тему “Етіологія холери з точки зору
експериментальної патології”, яка була опублікована в 1893 році.

В 1888 році Микола Федорович відкрив холероподібний пташиний вібріон.
Запропонував вакцину проти холери людини; розробив комплекс
санітарно-гігієнічних міроприємств по боротьбі з холерою.

В 1899 році в Одесі під керуванням Гамалії був утворений
бактеріологічний інститут.

Займаючись розробкою питань епідеміологічної чуми, Гамалія виявив роль
корабельних щурів у поширенні даної хвороби, організував дератизацію під
час спалаху епідемії в Одесі у 1902 році. Наступні роки він вів боротьбу
з холерою на Південній Росії.

В 1892 році вчений відкрив явище спонтанного розчинення мікробів, яке
зумовлене дією вірусів бактерій – фагів.

В 1908 році Гамалія перший доказав, що висипний тиф передається вошами.
Багато працював по профілактиці висипного та поворотного тифів, холери,
віспи та інших інфекційних захворювань.

В 1910 році він перший висловив значення дезинфекції (знищення комах)
для ліквідації висипного і поворотного тифів. По ініціативі Гамалії і за
допомогою розробленого ним методу приготування вакцини проти віспи в
1918 році в Петрограді було введене загальне віспощеплення, а потім
прийняте по всій країні відповідно декрету від 10.IV.1919 року.

В 1910-1913 роках Микола Федорович видавав і редагував, заснований ним
журнал, “Гігієна і санітарія”.

В 1912-28 роках він являється керівником Інституту віспощеплення в
Ленінграді, в 1930-38 роках – Центрального інституту епідеміології і
бактеріології в Москві.

З 1938 року і до кінця життя Гамалія є професором кафедри мікробіології
Другого Московського медичного інституту, а з 1939 року – завідуючий
лабораторією Інституту епідеміології і мікробіології СРСР.

З 1939 року представником, потім поважним представником Всесоюзної
спілки мікробіологів, епідеміологів і інфекціоністів. В своїх працях він
виступав як послідовник матеріаліст, прихильник еволюційної теорії. Він
виховав багато численні кадри радянських мікробіологів. За його заслуги
йому було присуджено Державну премію СРСР в 1943 році, 2 ордена Леніна
та багато інших медалей та грамот.

М.Гамалія – автор більше 300 робіт, значна частина яких присвячена
проблемам сказу та холери. Його дослідження присвячені також вивченню
інфекції і імунітету, мінливості бактерій, профілактиці висипного тифу,
віспи, чуми та інших захворювань.

В останні роки життя вчений розглядав питання загальної імунології,
вірусології, вивчав віспу, грип, інтенсивно розглядав проблему
специфічного лікування туберкульозу. В 1942 році ним було запропоновано
метод профілактики грипу шляхом обробки слизової оболонки носа
препаратами олеїнової кислоти.

Помер Микола Федорович Гамалія 29 березня 1949 року в Москві.

2. Видатний мікробіолог Івановський Дмитро Йосипович

Український ботанік, фізіолог, мікробіолог. Народився в селі Низ
Тодовського повіту Петербурзької губернії. Закінчив фізико-математичний
факультет, Петербурзький університет у 1888 р., в якому викладав з 1895
р., а з 1915 р. до кінця життя – професор університету в
Ростові-на-Дону.

Праці Івановського присвячені питанням мікробіології та фізіології
вищих рослин. Протягом 1887 р. – 1902 р. (з перервами) Івановський
вивчав захворювання тютюну в Україні, Бессарабії (разом з Плавцевим) та
в Нікітському ботанічному саду “Крим”. Наслідки наукових досліджень
опублікував у праці “Про дві хвороби тютюну” (1902 р.), як докторську
дисертацію захистив при Київському університеті 1903 р. В цих працях
Іванівський Дмитро Йосипович описав відкритий ним субмікроскопічний
збудник мозаїчної хвороби тютюну – вірус, поклавши цим початок
вірусології, що є тепер самостійною галуззю науки. Івановський Дмитро
Йосипович проводив також дослідження в галузі мікробіології грунту,
вивчав спиртове бродіння, питання спадковості та мінливості. Був
пропагандистом вчення Ч.Дарвіна.

Поки вчені вели в мікробіологічних лабораторіях боротьбу з збудниками,
Пастер удосконалював свою працю проти сказу не знаючи його збудника, в
Петербурзі біолог Івановський Дмитро Йосипович здійснив важливе
відкриття, ставши каменоломом науки – вірусології (1892 р.).

Ще будучи студентом Івановський Д.Й. цікавився хворобами рослин і
вивчав на Україні розповсюдження рябухи, яка знищувала урожай тютюну.
Пізніше зацікавила його особливо хвороба цієї рослини. Івановський Д.Й.
провів наступні дослідження, він розтер листки хворих рослин, їх сік
процідив через полотно і при допомозі капілярних трубочок висипав цю
рідину в жилки здорових листків тютюну. Через дві неділі 80% інфекційних
рослин були заражені мозаїчною хворобою. Вчений пропустив сік через
фарфоровий фільтр затримуючи бактерії та інфекційні здібності його
збереглись, виявилось, що збудник мозаїчної хвороби не росте при
звичайних умова, як бактерії. На засіданні Імператорської Академії наук
в 1892 р. Івановський Дмитро Йосипович доклав про результати своїх
досліджень. Він довів, що це захворювання спричиняється вірусом, який
має високу заразливість і яскраво виражену специфічну дію. Це відкриття
показало, що поряд з клітинними формами існують живі системи, які
невидимі у звичайному світловому мікроскопі, проходять через
дрібнопористі фільтри і не мають клітинної структури.

Через 6 років після відкриття Д.Й.Івановського К.Бейєрінк підтвердив
добуті дані рослин ученим. Він наполягав, що мозаїчну хворобу тютюну
викликає рідке зараження, яке розмножується тільки в живих рослинах,
вбивається кип’ятінням.

Завдяки дослідженням Д.Й.Івановського Ф.Леффлер і П.Фрош у 1897 р.
виявили вірусну етіологію ящуру, а пізніше було відкрито і вивчено
збудників багатьох вірусних захворювань людини, тварин, рослин.

Особливі організми викликаючи хворобу – віруси мозаїчної хвороби
вдалось побачити тільки після смерті Івановського в 1939 році в
електричному мікроскопі, однак саме 1892 р. рахується відкриттям цих
основних організмів – вірусів.

3. Інші видатні українські вчені

Всьому світові відоме ім’я Д.Й. Івановського (1864—1920), видатного
природознавця, засновника сучасної вірусології. В 1892 p., вивчаючи
мозаїчну хворобу тютюну, Д. Й. Івановський відкрив раніше не відомі
субмікроскопічні істоти, які одержали назву вірусів. Це відкриття
засвідчило, що поряд з клітинними формами існують живі системи,
позбавлені клітинної структури. Цим було закладено фундамент нової науки
— вірусології.

Ще в дореволюційний період простежується помітний розвиток
мікробіологічної науки. Засади класифікаційно-систематичного її напряму
було розроблено у працях видатних вітчизняних учених-мікробіологів Л. С.
Ценковського, А. І. Артарі, Г. А. Надсона та інших.
Еколого-фізіологічний напрям плідно розвивав у своїх працях один із
засновників ґрунтової мікробіології, видатний російський учений С.М.
Виноградський (1856-1953). Він увів мікроекологічний принцип у
дослідження мікроорганізмів. Докладне вивчення С. М. Виноградським
морфології і живлення сіркобактерій, нітрифікуючих і залізобактерій
сприяло відкриттю важливого біологічного процесу — хемосинтезу.
Дослідження С. М. Виноградського показали, що мікроорганізми здійснюють
велику геохімічну роботу, беручи участь у кругообігу речовин у природі.

Відкриття в 1880 р. Ф. М. Каменським явища співжиття рослин із грибами
(мікориза), а в 1886 p. M.C. Вороніним — явища співжиття рослин із
бульбочковими бактеріями певною мірою підготували ґрунт для подальших
досліджень С. М. Виноградського. У 1893 р. він відкрив фіксацію
атмосферного азоту в ґрунті вільноживучими бактеріями. Виділений ним
новий вид вільноживучих азотфіксуючих бактерій було названо на честь Л.
Пастера (Clostridium pasteuria-num).

Для розвитку загальної і особливо ґрунтової мікробіології велике
значення мають праці видатного голландського мікробіолога М. Бейерінка
(1851—1931). Використовуючи мікроекологічний принцип, він вперше виділив
із грунту у чисту культуру аеробних вільно-живучих і симбіотичних
азотфіксаторів — азотобактера і бульбочкових бактерій. М. Бейерінк поряд
із С.М. Виноградським є засновником екологічного напряму розвитку
мікробіології.

Разом з С.М. Виноградським успішно вивчав процеси нітрифікації,
азотфіксації та екологію мікроорганізмів ґрунту його талановитий учень
В.Л. Омелянський (1867-1928). Він уперше виділив у чисту культуру і
вивчив фізіологію бактерій, які розкладають клітковину і пектинові
речовини, а також бактерії, що світяться та утворюють ароматичні
речовини. Написаний ним у 1909 р. підручник «Основы микробиологии»
витримав десять видань, не втративши цінності й у наші дні.

Значним внеском у розвиток загальної і ґрунтової мікробіології стали
праці відомих німецьких мікробіологів — Г. Мюллера, Г. Шлегеля та інших,
а дослідження біохімії процесу азотфіксації фінського вченого А.
Віртанена були удостоєні Нобелівської премії. Необхідно також відзначити
фундаментальні праці з сільськогосподарської мікробіології відомого
американського вченого 3. Ваксмана «Принципи ґрунтової мікробіології»,
угорського мікробіолога Д. Фехера та інших дослідників.

Досягнення мікробіології у XX ст. значною мірою зумовлені з розвитком
третього напряму, який дістав назву біохімічного. Саме вивчення
біохімічної діяльності мікроорганізмів привело до виникнення біохімії і
генетики мікробів. Першочергове значення для розвитку цього напряму мали
класичні дослідження В. І. Палладіна (1859-1922), С. П. Костичева
(1877-1931), В. С. Буткевича (1872-1942), пов’язані з дослідженням
процесів дихання та бродіння мікроорганізмів. Глибоке вивчення
фізіології і біохімії мікроорганізмів стало підґрунтям для виникнення
мікробіологічної промисловості. Вагомий внесок у розвиток цього
сучасного напряму мікробіологічної науки зробили російські й українські
мікробіологи В. М. Шапошников, M. Д. Ієрусалимський, Г. К. Скрябін, Є.
І. Квасников, С. I. Кузнецов, Г. I. Каравайко та інші.

Велике значення для розвитку мікробіології мали праці Г.А. Над-сона,
який вивчав роль мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі. В 1925
р. він разом з Г. С. Філіпповим під дією рентгенівських променів вперше
одержав стійкі мутанти дріжджів і цвільових грибів. Дослідження Г. А.
Надсона започаткували нову галузь природничої науки — радіаційну
біологію.

Фундаментальні дослідження з морської, геологічної і
сільськогосподарської мікробіології було проведено відомими вченими Б.
Л. Ісаченком, А. О. Криссом, В. О. Таусоном, С. І. Кузнецовим, Є. М.
Мішустіним та іншими. Б. Л. Ісаченко заклав підвалини вчення про роль
мікроорганізмів у кругообігу речовин у водоймах, яке успішно розвинув А.
О. Крисс, а В. О. Таусон, С. І. Кузнецов та інші вчені одержали важливі
результати, досліджуючи геологічну діяльність мікроорганізмів. Велика
заслуга у вивченні процесів перетворення азоту в природі, зокрема
біологічної фіксації атмосферного азоту, належить академіку Є. М.
Мішустіну та його колегам.

У першій половині XX ст. у дослідах О. Ейвері, К. Мак-Леода, М.
Мак-Карті, Дж. Ледерберга, Е. Татума, Н. Ціндера. Ф. Жакоба та інших
науковців започатковано новий напрям мікробіології — генетику
мікроорганізмів, успіхи якого зумовили виникнення нового розділу
біології — молекулярної генетики. Вона є основою сучасної генної
інженерії, що має завданням конструювання нових організмів із заданими
властивостями.

Досягнення медичної мікробіології, вірусології та імунологи у другій
половині XX ст. нерозривно пов’язані з іменами Л.О. Зільбе-ра, З.В.
Єрмольєвої, О.О. Смородинцева, М.П. Чумакова, П.Ф. Здо-ровського, В.Д.
Тімакова, В.М. Жданова та інших вчених.

У XX ст. перед мікробіологічною наукою постали такі питання: як пояснити
різноманітність типів життя в мікросвіті, визначити її межі, виявити, на
чому вона ґрунтується. Розв’язували цю загально-біологічну проблему
видатні голландські мікробіологи А. Клюйвер і К. ван Ніль. Вони провели
порівняльні біохімічні дослідження систематично віддалених фізіологічних
груп мікроорганізмів і сформулювали теорію біохімічної єдності життя,
яка базується на спільних закономірностях конструктивного і
енергетичного обміну всіх живих організмів. У чому ж конкретно
виявляється біохімічна єдність життя, поряд з великою фізіологічною
різноманітністю і різними типами життя в світі мікроорганізмів? Спільне
виявляється в єдності трьох груп процесів: передачі генетичної
інформації, енергетичних і конструктивних процесів. Два останні
положення сформулював А. Клюйвер, а єдність системи передачі генетичної
інформації у всіх типів життя було встановлено пізніше.

Список використаної літератури

Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001. – 312 с.

Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.

Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М., 1987.

Похожие записи