.

Верхня та нижня кінцівки людського скелету (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2502
Скачать документ

Реферат

на тему:

Верхня та нижня кінцівки людського скелету.

Верхня кінцівка складається із поясу і вільної кінцівки, яка
складається з плеча (1 кістка – плечова), передпліччя (2 кістки –
ліктьова і променева) і кисті (зап’ястя – 8 кісток, п’ястя – 5 кісток і
фаланги пальців – 14 кісток).

Плечовий пояс людини утворений двома парними кістками: ключиці і
лопатки, які прикріплені до грудної клітки м’язами і зв’язками, а
спереду суглобом між ключицею і рукояткою грудної кістки.

Ключиця (clavicula) – S-подібно зігнута трубчаста кістка з тілом і
двома кінцями: лопатковим (акроміальним) та грудинним. На обох кінцях є
суглобові поверхні для сполучення (відповідно) з ключичною вирізкою
рукоятки грудної кістки та акроміальним відростком лопатки. Ключиця ніби
відсовує плечовий суглоб на периферію тіла, забезпечуючи свободу рухів
руки.

Лопатка (scapula) – плоска трикутної форми кістка. На дорзальній
площині кістки є виступ (ость), який поділяє лопатку на верхню та нижню
частини. Виступ продовжується латерально і вперед у акроміон, на якому є
суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Верхній край лопатки
переходить у дзьобоподібний відросток, під яким розташована велика
вирізка лопатки. Латеральний кут лопатки закінчується потовщенням із
суглобовою ямкою. У людини лопатка розташована дорзально, довжина
зменшилась у порівнянні з шириною.

Довга трубчаста плечова кістка (humerus) має тіло (діафіз) та дві
голівки (епіфізи). На верхньому епіфізі є кулястої форми суглобова
поверхня для сполучення з лопаткою та великий (латерально) і малий
(медіально) горбики. Від горбків вниз відходять гребені, між якими іде
міжгорбкова борозна (тут розташоване сухожилля двоголового м’яза). Нижня
частина кістки має трикутну форму і завершується складною суглобовою
поверхнею. Тут є власне дві суглобові поверхні для сполучення з
ліктьовою і променевою кістками передпліччя: блок і латеральніше від
нього куляста голівка.

Тіло довгої трубчастої ліктьової кістки (ulna) нагадує тригранну
призму. Верхній епіфіз більш масивний, має два відростки – ліктьовий
(ззаду, для сполучення з блоком плечової кістки) і вінцевий (спереду).
На вінцевому відростку розташована суглобова поверхня для сполучення з
променевою кісткою. На нижньому епіфізі ліктьової кістки є суглобова
поверхня для сполучення з променевою кісткою і медіально розташований
шилоподібний відросток.

На верхньому епіфізі довгої трубчастої променевої кістки (radius) є
суглобова ямка для сполучення з голівкою плечової кістки та суглобове
коло для сполучення з ліктьовою кісткою. Поряд з цією голівкою
розташована горбистість двоголового м’яза. Дистальний епіфіз має
зап’ястну суглобову поверхню для сполучення з верхнім (проксимальним)
рядом кісток зап’ястя і закінчується латеральним шилоподібним
відростком. На медіальному краї цього епіфізу є суглобова поверхня для
сполучення із ліктьовою кісткою.

Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими
кістками, між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної
нижньої кінцівки. У вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка),
гомілку (велика і мала гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток),
плесно (5 кісток) і фаланги пальців (14 кісток).

Тазова кістка (os coxae) – парна плоска кістка, утворена лобковою,
клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини
– глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова
кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який
закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки
сполучені напівсуглобом – симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою
кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.

Стегнова кістка (os femoris) – найбільша трубчаста кістка. Куляста
голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною
тазової кістки, має на собі ямку круглої зв’язки. Довга шийка кістки
розташована до неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже
прямий. Під шийкою латерально розташований великий вертел. З медіального
боку є малий вертел. Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній
його поверхні є горбистість для прикріплення м’язів випрямлячів нижньої
кінцівки. На нижньому епіфізі є два виростки – медіальний і латеральний
(на їх бокових поверхнях розташовані надвиростки, розділені
міжвиростковою ямкою, яка переходить у надколінну поверхню, де прилягає
надколінник).

Надколінник (patella) – сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі
сухожилля 4-голового м’яза стегна.

Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою,
утворюючи колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є
два мищелки з латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове
підвищення. Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною
горбикам стегна, тому тут є два хрящових меніски. На латеральній
поверхні одноіменного горбика є малогомілкова суглобова поверхня. Тіло
великої гомілкової кістки трикутної форми. На верхній його частині
спереду розташована горбистість для прикріплення 4-голового м’яза. До
латерального (міжкісткового) краю прикріплюється міжкісткова перетинка.
Чотирикутної форми дистальний епіфіз має нижню суглобову поверхню для
сполучення з таранною кісткою стопи. Медіальний його (епіфіза) кінець
відтягнутий і утворює медіальну …. (ладижку) На латеральній поверхні
нижнього епіфізу великої гомілкової кістки є малогомілкова вирізка для
сполучення з однойменною кісткою.

Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на
верхньому епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою
гомілковою. Трикутної форми тіло кістки закінчується латеральною
ладижкою, на якій є суглобова поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня
великої гомілкової кістки і суглобові поверхні ладижок утворюють
виделку, яка охоплює блок таранної кістки зверху і з боків.

Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що
утворюють склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п’яткова,
кубоподібна, ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до
таранної. Найбільша кістка – п’яткова.

Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги
пальців також належать до коротких трубчастих кісток.

Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3
стадії: сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих
кісток в кінці 2-го – на початку 3-го місяців внутрішньоутробного
розвитку закладаються первинні точки скостеніння, які поширюються до
епіфізів. У новонароджених епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння
закладаються у них впродовж перших 5-10 років, а зростання епіфізів з
діафізами, як правило, відбувається після 15-18 років, причому у дівчат
на 1-2 роки раніше, ніж у хлопців.

Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і
безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною.
Воно може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і
кістковим (зростання).

Синдесмози – зв’язками і мембранами (міжкісткові перетинки
передпліччя і гомілки, жовті зв’язки дуг хребців та швами (зубчасті,
лускаті і прямі). До синдесмозів належить і вбивання (зуби).

Синхондрози – між кістками розташовується хрящ (рукоятка або
мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення
з’являються при скостенінні синхондрозів.

До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких
хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу
сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз
та симфіз рукоятки грудини.

Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є
вкриті гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та
грудиноключичного суглобів – тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні
кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща
(0,2 – 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ
позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато
органічних сполук (колагенові волокна та протеоглікани
). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром
аморфної речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується
синовіальною рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною
(внутрішній шар суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато
ворсинок і складок, що збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована,
капіляри лежать безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні
синовіоцити), які і виробляють синовіальну рідину (основним компонентом якого є гіалуронова кислота).
Фагоцитарні синовіоцити мають властивості макрофагів.

Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана)
прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і
переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як
правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв’язками.
Зв’язки не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи.
Тиск у суглобовій сумці нижчий від атмосферного.

Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за
формою. Для досягнення конгруентності (від лат. congruens – відповідний)
у суглобах є ряд допоміжних утворів – хрящових дисків, менісків, губ,
синовіальні сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному
суглобі є хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у
колінному – півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які
розташовані між суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової
кісток; по краю вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій
суглобова поверхня тазостегнового суглоба поглиблюється і більше
відповідає кулястій голівці стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви
– невеликі порожнини синовіальної мембрани, які розташовуються у
фіброзній мембрані (оболонці) і заповнені синовіальною рідиною. Вони
полегшують рух розташованих поряд сухожиль, зв’язок, кісток.

В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх
поділяють на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і
комплексні (між зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять
порожнину суглоба на два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені
суглоби працюють як одне ціле ).

Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть
здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно-
(циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та
багатовісні (кулясті і плоскі).

Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла
повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний
атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні – це
власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком
(міжфалангові кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні
(променево-зап’ястковий, колінний (комплексний>, атланто-потиличний
), сідловидні (зап’ясно-п’ястковий великого пальця , кулясті (плечовий, кульшовий), плоскі (міжзап’ясні,
передплесно-плесневі).

В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і
розгинання, навколо сагітальної – відведення і приведення, навколо
фронтальної – кручення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020