Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.

Рос. назва: вереск обыкновенный.

Родина: Ericaceae — вересові.

Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками,
розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані
в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або
лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте
з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в’яжучий; пахне медом. Росте на
сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на
галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній
смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього
темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.

Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у
собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова
кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу
містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим
засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави
з квіток-суцвіть п’ють як профілактичний засіб проти утворення (як
профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після
операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких
захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення
ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і
таких тяжких захворювань, як нефрити.

Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною
кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г,
золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної
м’яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові
ложки цієї суміші на півлітра кип’ятку парять не менше ЗО хвилин.
Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково
снотворно.

Equisetum arvense L.— хвощ польовий.

Народна назва: сосонка польова.

Рос. назва: хвощ полевой.

Родина: Equisetaceae — хвощеві.

? ? (

.

2

6

>

@

D

H

L

®

°

°

облямівкою. Гілки розміщені кільцями у вузлах стебла, іноді утворюють
вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, найчастіше прямостоячі (на
відміну від інших видів хвоща), борозенчасті, на піхвах 4—5 зубців.
Спори з’являються у IV—V.

Росте на парових полях, на луках, часом як бур’ян у посівах (особливо
багаторічних трав), на пісках, вздовж річок, у вологих світлих лісах.
Поширений по усій республіці.

За нашими даними, напар або відвар хвоща у кількості 10 до 30 г сухої
рослини на 1 л води приймають до 3 склянок протягом дня. Вважається, що
вживання хвоща сприяє видаленню ниркових каменів, зменшує біль в ділянці
міхура, збільшує виділення сечі, зменшує набряки, пухлини, зменшує
кількості білка в сечі, очищає сечоводи від усяких шлаків. Можна думати,
що цим самим хвощ поліпшує загальний стан обміну речовин, бо впливає на
печінку, селезінку і кишечник. Хвощ вважається необхідним компонентом у
сумішах для лікування подагри і ревматизму, а також при хворобах, які
супроводжуються набряками й застійними явищами. Інколи застосовують хвощ
як кровоспинний засіб.

Humulus lupulus L — хміль звичайний.

Рос, назва: хмель обыкновенный.

Родина: Cannabaceae — коноплеві.

Багаторічна відома рослина. Щороку навесні з кореневищ виростають довгі,
іноді до 18м, виткі, шорсткі від гачкуватих причіпок, шестигранні,
всередині порожнисті стебла, що на зиму відмирають. Корені заглиблюються
в грунт іноді більш як на 3 м. Кореневища являють собою підземні
видозмінні пагони з бруньками, розташованими в їх вузлах. Відома рослина
поширена повсюдно, крім степових південних районів. Культивується, Дико
росте в зарослих чагарниками заплавах річок, над ярами, у видолинках, на
лісових галявинах. Рослина дводомна Культивуються тільки жіночі
екземпляри, Чоловічі навкруги плантацій навіть винищуються, бо
запиленням псують товарний хміль.

Збирають (рідко) молоді пагони, але передусім у серпні шишки хмелю, коли
вони достигають, В цей час вони зелено-золотистого кольору з характерним
хмельовим запахом, при здушуванні пружинять. Лусочки шишок хмелю,
переважно при основі, вкриті жовто-золотистими залозами, що у виді
жовтого порошку осипаються. Це і є лупулін. Містить ефірну олію (до 1%),
смолу, віск, гіркі речовини, жовту барвну речовину.

Шишки хмелю вживають при запаленні нирок, при водянці, при подразненні
сечового міхура і в сумішах з цими лікувальними рослинами.
Застосовуються при катарах шлунка, захворюваннях жовчного міхура і
печінки, при нервовому безсонні; для пом’якшувальних компресів і
припарок на чиряки, нариви і виразки як заспокоюючі біль.

Похожие записи