РЕФЕРАТ

на тему:

Венеричні захворювання. СНІД

Часто безладність статевих стосунків призводить до неприємних
венеричних захворювань. Про венеричні захворювання не люблять говорити,
особливо в колі підлітків. Але це зовсім неправильно, тому що подібні
захворювання можуть спричинити серйозні наслідки.

Отже, основні венеричні захворювання, про які повинен знати кожен
підліток—сифіліс, гонорея, генітальні бородавки, герпес, вагініт, СНІД.

Сифіліс викликається бактерією — блідою спірохетою. Захворювання
передається статевим шляхом. Перші прояви хвороби — червонясто-бура
безболісна виразка на місці попадання спірохети. Надалі (від 1,5 місяця
до півроку) на тілі може з’явитися висипка, що не турбує, можливі
головні болі, болі в горлі, незрозуміле підвищення температури. Якщо
хворобу не лікувати, спірохета викликає важкі ураження життєво важливих
органів, призводить до сліпоти, глухоти, паралічів, безплідності та
навіть смерті. Якщо жінка заразиться сифілісом під час вагітності,
дитина може народитися з деформованими кістками чи сліпою.

Ця ж бактерія викликає таку хворобу, як побутовий сифіліс. Передається
вона навіть при відсутності статевого контакту, через предмети особистої
гігієни — рушник, нижню білизну, бритву, посуд.

Гонорея викликається бактеріями — гонококами. Хвороба передається тільки
при статевих контактах. Основні симптоми: у чоловіків болісне
сечовипускання, можливі виділення з пеніса; у жінок—печіння при
сечовипусканні, збільшення кількості піхвових виділень, болі внизу
живота. Симптоми виявляються через 2—21 день після зараження. При
відсутності лікування можливі безплідність, артрит й утруднене
сечовипускання.

Генітальний герпес — викликається вірусами, передається статевим шляхом.
Існує два різновиди цієї хвороби. Перший — має вигляд висипки навколо
геніталій, другий — у вигляді водяних пухирців на обличчі. У зараженої
людини наявні ранки герпеса, у чоловіків — на геніталіях, у жінок —
глибоко в порожнині піхви. Інфекція виявляється у вигляді червоних
висипань з білими виразками, що мають вигляд невеликих пухирців. Виразки
можуть з’явитися на пенісі, анальному отворі, піхві, у роті, тобто там,
куди потрапив вірус. Хвороба може супроводжуватися болісним
сечовипусканням, підвищенням температури, хворобливістю в місці
виникнення інфекції. Вірус, що потрапив в організм вагітної жінки, може
викликати сліпоту, глухоту і навіть смерть дитини. Згодом вірус уражає
нервову систему зараженої людини.

СНІД

В історії земної цивілізації, яка багата на різні катастрофи й
катаклізми, знайдеться не так уже багато подій, що, подібно СНІДу,
здатні були сколихнути все людство, вселивши в нього жах перед цією
хворобою. Навіть письменники-фантасти не могли припустити, що наприкінці
XX століття з’явиться подібна загроза самому існуванню людства. Ні в
кого не виникало і думки про те, що в організм людини проникне не
випромінювання атомного реактора чи з глибин космосу, не новий пестицид
чи компонент хімічних добрив, а представник мікросвіту, вірус-убивця,
нещадний у своїх діях, який неминуче спричиняє загибель ураженої людини.
Найстрашніше полягає в тому, що зараження збудником СНІДу пов’язане з
одним із найсильніших інстинктів усього живого—інстинктом збереження
людини як біологічного виду.

На жаль, найбільше серед заражених і хворих на СНІД молодих людей. Ця
група населення є найбільш активною в статевому і репродуктивному
(дітородному) відношенні. Особливу тривогу викликає і те, що СНІД
«помолодів», затягуючи в число своїх жертв підлітків і навіть немовлят.

Що ж таке СНІД, коли він з’явився на нашій планеті?

За злою іронією долі перші повідомлення про СНІД з’явилися в період
розквіту «сексуальної революції».

Життя, вільне від усяких моральних норм і принципів, сексуальна
вседозволеність не могли не спричинити покарання від природи. І воно
прийшло. У 1980 р. з’явилося перше повідомлення про захворювання
декількох чоловіків-гомосексуалістів запаленням легень, яке викликано
поширеним мешканцем альвеол легень людини — пневмоцистою. Потім стало
відомо про ріст захворюваності молодих чоловіків-гомосексуалістів
саркомою Kanouit.

З’ясувалося, що подібні випадки помічалися в клінічній практиці й
раніше, однак уваги лікарів до себе не привернули, а причини їх
залишалися нез’ясованими. На липень 1981 р. у Нью-Йорку і штаті
Каліфорнія було зареєстровано 26 випадків саркоми й запалення легень,
викликаного пневмоцистою, у чоловіків-гомосексуалістів.

Характерним для цих хворих було різке пригнічення захисних імунних
функцій організму. У зв’язку з цим хвороба одержала назву «синдром
набутого імунодефіциту — СНІД».

У наш час доведено, що необхідною умовою для прояву хвороботворних
властивостей ВІЛ є проникнення його в кров людини. Байдуже, яким шляхом
це відбудеться — при статевому акті, сексуальних поцілунках,
використанні наркоманами спільної зараженої голки для введення
наркотику, роботі інфікованим інструментом у перукарні, через дитяче
місце від матері до плоду — принципово важливо одне: вірус повинен
потрапити в кров’яне русло. Важко сказати, яка його кількість необхідна
для того, щоб викликати хворобу, однак на підставі численних випадків
зараження можна зробити висновок про дуже високу його хвороботворну
активність. Досить декількох вірусних частин, щоб людина виявилася
приреченою на смертельне захворювання. Трагічним підтвердженням цього
виявилися події в містах Елісті, Волгограді, Ростові-на-Дону, де для
введення лік застосовувалися одні інструменти, зокрема, шприц зі
змінними голками, що і призвело до зараження багатьох дітей. Передача
СНІДу з кров’ю можлива також у стоматологічних,
акушерсько-гінекологічних кабінетах, у лабораторіях і хірургічних
клініках.

Потрапивши в кров’яне русло, збудник СНІДу якийсь час «подорожує» там,
не видаючи своєї присутності й розшукуючи чутливі клітини. Такими в
організмі в першу чергу є клітини крові — лімфоцити, моноцити і
макрофаги. Усі вони належать до групи лейкоцитів. Спільним для них є
наявність на їхніх поверхнях спеціальних хімічних сполук, що мають
здатність зв’язуватися зі збудником СНІДу.

Зараз доведено, що ці групи молекул містяться і на інших клітинах
організму, що знаходяться в тканинах головного мозку, лімфатичних
вузлах, вилочкової залози, кісткового мозку, легень, дванадцятипалої
кишки і товстого кишечнику, підшлункової залози, шкіри. Таким чином,
можливості зараження вірусом імунодефіциту органів і тканин людини
виявилися практично необмеженими.

Клінічне на ранніх стадіях хвороба проявляється вкрай невизначеними
ознаками: підвищення температури, слабкість, стомлюваність — те, з чим
будь-яка людина зустрічається в житті дуже часто. І в цьому також
підступність СНІДу, що лише на пізніх стадіях, а вони в кожної людини
можуть виникати в різний час— від 3—6 місяців після зараження до 12
років, дає яскраво виражену клініку. Залежно від органа, де більш
активно розмножується вірус, можливі запалення легень, ураження мозку,
шлунково-кишкового тракту (багатомісячні виснажливі поноси), висока
температура, що не знижується (до 38 °С і вище), сухий, виснажливий
кашель, сильне потовиділення під час сну, багряні висипки на шкірі, що
нагадують полуницю чи гриби, які піднімаються над поверхнею шкіри й ін.

Усе сказане про збудник СНІДу та його властивості, а також незліченні
матеріали з епідеміології цієї інфекції дозволили визначити групи
ризику.

Джерелом інфекції при СНІДі є хворі та ВІЛ-інфіковані. Особливу
небезпеку для його поширення являє саме остання група, оскільки її
складають зовні здорові люди. За висловом Дж. Манна, ті, хто занедужали
на СНІД — це лише вершина айсберга, підводною ж його частиною є загальна
маса інфікованих, яка у 25—75 разів перевищує кількість хворих. Найбільш
ймовірними вірусоносіями є гомосексуалісти, наркомани, повії, особи, які
часто і нерозбірливо вступають у статеві зв’язки.

Серед джерел інфекції варто виділити вагітних жінок, заражених за тих чи
інших обставин СНІДом. Встановлено, що близько 70 % дітей, народжених
від таких матерів, уражені вірусом імунодефіциту.

Наукою в наш час робиться дуже багато чого для розробки шляхів і методів
впливу як на вірус-збудник СНІДу в людини, так і на заражений ним
організм. Уже виявлені деякі хімічні речовини, що впливають на ВІЛ і
продовжують життя хворих на СНІД. Серед них відомий препарат —
азидотимідин, здатний запобігти подальшому розмноженню збудника хвороби
в організмі людини. Ця хімічна сполука, відкрита ще в 1964 році як
протираковий препарат, має здатність вбудовуватися в самий центр
вірусної частинки — його геном і гальмувати розмноження ВІЛ. Недоліком
зазначених ліків, однак, є велика кількість побічних реакцій, що
виникають при його застосуванні (нудота, головні й м’язові болі), що
нерідко змушує хворих відмовлятися від лікування. Крім того, як правило,
його застосування починається на пізніх стадіях хвороби, коли вірус
зробив свою «чорну» справу — зруйнував більшість імунних клітин, що
забезпечують життєстійкість організму. Число хімічних сполук, які
випробовуються для боротьби зі СНІДом, з кожним днем росте. Однак усі
вони поки не настільки ефективні, щоб урятувати враженого цією
інфекцією.

Профілактика—поки єдиний вихід, і він реальний, ефективний щодо
запобігання подальшого поширення СНІДу.

Профілактика може бути колективною й індивідуальною. Колективна
профілактика полягає в забезпеченні медичних установ системами й
шприцами одноразового використання, у запровадженні методів діючого
контролю за застосовуваними з лікувальною метою кров’ю і її препаратами,
забезпеченні найбільш жорсткого протиепідемічного режиму в медичних
установах, санітарній освіті.

Але і ці заходи, як свідчить досвід охорони здоров’я багатьох країн, не
здатні істотно загальмувати поширення епідемій. Головне — індивідуальна
профілактика.

Зі слабкістю індивідуальної профілактики в нашій країні, особливо серед
молоді, пов’язана велика небезпека. Насамперед, це відсутність у
переважної більшості школярів, студентів технікумів і вузів, учнів ПТУ,
робочої молоді правильних уявлень про СНІД і шляхи його поширення. На
віру приймаються усілякі фантазії про те, що в цьому винні кішки,
комарі, склянки в їдальнях, піт, рукостискання тощо. Сором’язливо, а
іноді й навмисне (так зручніше) замовчується проста й очевидна істина —
без статевого контакту в переважній більшості випадків вірус СНІДу в
організм не проникне.

Лише корінний поворот у психології індивідуальної та суспільної
поведінки, повернення до цнотливості й подружньої вірності, відхід від
«любові» під парканом і з будь-ким — єдино правильний шлях попередження
захворювання на СНІД. Чим більше бруду й розбещеності, тим ти ближче до
СНІДу і смерті.

Ми вважаємо, що кожна людина, для того щоб максимально захистити себе
від СНІДу, повинна:

* знати про небезпеку СНІДу і можливі шляхи зараження ним;

* бути впевненою, що її статевий партнер не заражений ВІЛ, гарантією
чого може бути, звичайно, тривале знайомство і збереження вірності один
одному;

* у випадках, коли виникають сумніви в неінфікованості партнера,
переконати його пройти анонімне обстеження в спеціальній лабораторії;

* у випадку статевого зв’язку з невідомою особою використовувати
презервативи;

* при щепленнях, введенні внутрівенно різних лікарських засобів,
препаратів крові тощо, вимагати застосування шприців і систем
одноразового використання;

* вимагати знезаражування інструментів у перукарських і косметичних
салонах при голінні, манікюрі, педикюрі.

Похожие записи