Реферат на тему:

Укуси бджіл, ос, комарів, змій, павуків, скажених тварин. Народні методи
лікування

Для укусів комахами характерні почервоніння в ділянці укусу, набряклість
тканин, різкий біль, підвищення місцевої температури. Укуси та ужалення
можуть супроводжуватися ознаками загальної інтоксикації — нудотою,
блюванням, запамороченням, судомами, непритомністю.

У більшості випадків тяжкі місцеві та загальні реакції на укуси
зумовлюються алергією. Вони проявляються кропив’янкою, спазмом бронхів,
набряком Квінке (раптовий розвиток набряклості губ, щік, повік, статевих
органів, гортані), анафілактичним шоком.

При анафілактичному шоку виникає відчуття стиснення в грудях, різкого
жару в усьому тілі, запаморочення, свербіж шкіри. У тяжких випадках
хворий непритомніє, різко знижується артеріальний тиск. Кінцівки стають
холодними, пульс не пальпується, зіниці розширені, не реагують на
світло. З’являються судоми, мимовільно виділяються сеча й кал.

Передусім треба припинити дію речовини, що зумовила шок (видалити
отруту). Накласти джгут вище від місця попадання отрути, якщо укуси на
кінцівках. Покласти дитину на тверду поверхню, підняти ножний кінець
ліжка. Обкласти її теплими грілками. Важливо забезпечити прохідність
дихальних шляхів.

Негайно звернутися до лікаря!

Укуси змій зумовлюють гостре отруєння. Якщо вкусила неотруйна змія, рана
буде одна та зубчаста. При укусі отруйної змії залишаються дві круглі
ранки. Навколо них шкіра червоніє, набрякає, дуже болюча, підвищується
температура.

Треба якнайшвидше видалити отруту з ранок. Це роблять за допомогою
кровососних банок. Можна спробувати відсмоктати отруту з ранки (якщо на
губах та в роті немає тріщин, подряпин).

Кінцівку туго перетягують джгутом вище від місця укусу.

Можна припекти ранки залізним предметом або покласти до них кришталик
перманганату марганцю і капнути на нього краплю води. У кількох місцях
біля ранок наколоти шкіру голкою, щоб розчин перманганату марганцю краще
проникав у тканини.

Стан хворого поліпшується, якщо стимулювати потовиділення. Доцільно
давати багато рідини.

Укушеного слід негайно доставити до лікарні.

При укусах змій в народній медицині пропонують такі заходи:

1) суху або свіжу траву вероніки (зміїна голова) розпарити та
прикласти до ранки. Одночасно пити відвар цієї трави;

2) розтерту свіжу траву череди трироздільної прикладати до ранок;

3) накладати свіжу траву кропиви дводомної, потовчену з сіллю. Можна
накласти потовчені листки трави полину гіркого та подорожника великого.

Для зменшення болю укушену ділянку тримають над парою.

Настій листків кульбаби лікарської та квіток малини звичайної
використовують для компресів і п’ють для зменшення інтоксикації.

При укусах змій рекомендують промивати рани відваром кореня та трави
хвилівника звичайного.

Кашку з коріння та трави любистку лікарського прикладають до ран.

У народі рекомендують відвар суміші листків рути запашної (10 г) та
кореня чорнокореню лікарського (5 г). Суміш залити 250 мл води,
кип’ятити 10 хв на малому вогні. Приймати по 1 чайній—1 десертній ложці
3 — 4 рази на день, але лише за крайньої потреби, бо чорнокорінь
отруйний.

При укусах змій призначають таку суміш:

Трава гадючника в’язолистого — 20 г

Корені китятків сибірських — 30 г

Трава цикорію дикого — 20 г

Корені лопуха великого — 20 г

Трава рути запашної — 10 г

Трава вероніки лікарської — 20 г

Три столові ложки суміші залити 1 л окропу, кип’ятити 1 хв на малому
вогні, настояти 1 год, процідити. Приймати по 100 мл 7 разів на день.
Дітям молодшого віку дозу зменшити, проте намагатися дати максимально
можливу кількість відвару. Для компресів готують настоянку з цієї суміші
(3 столові ложки суміші настояти 7 діб на 500 мл горілки).

До місця укусу змії прикладають кашку з часнику посівного, цибулі
городньої, кореня чорнокореня лікарського та трави череди трироздільної.

У народі здавна протиотрутою вважають сік цикорію дикого, змішаний з
маслиновою олією. Приймають усередину. До ділянки укусу змії прикладають
такий компрес: товчену кухонну сіль зав’язують у полотняну тканину й
опускають у оцет.

У Карпатах з цією метою використовують траву підмаренника чіпкого, на
Волині — ранника шишкуватого (листки підсмажували на будь-якому жирі й
клали на ділянку укусу). Вважалося, що вони витягують з рани отруту. Як
протиотруту вживали часник.

На Західному Поділлі при укусі гадюки використовували жаб. їх кидали у
кисле молоко, а потім прикладали до рани, бо були певні, що жаби
вбирають отруту, а хворий одужує.

Мешканці Карпат місце укусу гадюки натирали сіллю.

Для запобігання укусам комарів, ґедзів, мошок відкриті ділянки тіла
змазують риб’ячим жиром, ганусовою олією або соком петрушки городньої.

До укушених місць прикладати компреси з настоянки бруньок тополі чорної
(20 г на 100 мл 40% спирту етилового), плодів софори японської (10 г на
100 мл 40 % спирту етилового) або евкаліпту кулястого (аптечний
препарат).

При укусах ґедзя застосовують мазь, що складається з 1 частини настоянки
або згущеного відвару кореня чемериці білої та 4 частин вазеліну
(обережно — чемериця отруйна!)

До місця ужалення бджоли та оси прикладають розтерті листки трави м’яти
перцевої, сік або подрібнені листки подорожника великого чи підбілу
звичайного.

Примочки з настоянки бруньок тополі чорної (4 — 5 разів на добу)
сприяють зникненню болю, зменшенню або розсмоктуванню набряку.

Тампони, просочені соком часнику або листків петрушки городньої,
прикладені до укушених ділянок, знімають біль та набряк, зменшують
запалення. Такий самий ефект мають компреси з сечі, розчину аміаку.

На Буковині соком свіжої цибулі натирають місця укусів бджіл.

йного, трави м’яти перцевої та звіробою звичайного, взятих порівну.
Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, кип’ятити 5 хв на малому
вогні, настояти 1 год, процідити. Прикладати до ділянки укусів.

Але в будь-якому разі насамперед треба видалити жало.

Укус скаженою твариною може спричинити сказ — гостре інфекційне
захворювання.

Основним джерелом вірусу є хворі на сказ лисиці, вовки, собаки, коти.
Зараження людини та тварин відбувається у разі попадання слини на
ушкоджену шкіру або слизові оболонки, а також під час укусу хворою
твариною. З рани вірус потрапляє в центральну нервову систему, а звідти
поширюється нервовими стовбурами по всьому організмові.

Інкубаційний період триває від 8 до 90 діб (частіше 20 — 30 діб).

Коротка інкубація спостерігається у разі укусів голови, обличчя, кистей,
довга — ніг.

Спочатку з’являються неспокій, пригнічення, людина прагне усамітнитися.
В ділянці укусу з’являються неприємні відчуття, біль. Виникають страх,
нерідко галюцинації.

Через 1—3 доби починається період збудження. Наростають неспокій, судоми
дихальних та глоткових м’язів.

Спроба зробити ковток супроводжується спазмом м’язів. Пізніше
розвивається страх від споглядання та плюскоту води. Нестерпні судоми
спотворюють обличчя. Воно синіє.

У стадію збудження температура тіла підвищується до 40 —41 °С.

Згодом розвивається параліч, судоми ослаблюються, хворий заспокоюється.
Він починає їсти та пити воду.

Смерть настає від паралічу м’язів серця або дихального центра.

Сказ не лікується, прогноз несприятливий. Відомі лише окремі випадки
одужання.

Призначають симптоматичне лікування: протисудомні, знеболювальні,
снодійні засоби. Введення курареподібних препаратів та штучна вентиляція
легенів подовжують життя хворого.

У народній медицині у разі укусу скаженими тваринами приймають по 3 — 5
г порошку кореневища гірчаку зміїного 3 рази на добу протягом кількох
діб (дітям дають менше). Готують відвар кореневища: 8 г заливають 200 мл
води, кип’ятять, поки залишиться 120 мл. Дають по 1 столовій ложці через
2 год.

У давнину використовували засоби, які тривалий час тримали в таємниці:

1) корені тирличу товкли в глечику, додавши води. Кашку давали до 7 г
протягом 9 діб;

2) порошок трави нетреби колючої давали в кілька прийомів з водою або
чаєм (від 30 до 90 г на день). Готували з трави відвар. Лікування
тривало 14 діб. Після 5 — 6 діб перерви знову давали препарат 9 діб, але
дозу зменшували вдвічі;

3) протягом 3 діб уранці натще та ввечері давали по дрібці трави купини
лікарської, змішаної з житнім хлібом. Вважали, що після такого лікування
хвороба не повертається.

Нестиглий інжир або свіжі листки його прикладали до ран.

Рани від укусу скаженим собакою в Україні лікували відваром трави дроку
красильного, обмивали їх відваром трави багна болотяного і одночасно
приймали його всередину.

У багатьох місцевостях України антидотом вважали часник, на Вінничині
соком свіжої цибулі натирали укушену ділянку.

На Волині лікували людей і тварин від укусу «скаженюкою» засобами із
хрущів. Давали пити відвар трави деревію звичайного, а ділянку укусу
посипали потовченими хрущами (майками). На Поліссі з цією метою їх
консервували в меду. Одного хруща розтирали на порошок і давали випити з
хлібним квасом. Гуцули настоянкою хрущів (настоювали 2 тиж) заливали
рани.

При судомах, збудженні рекомендують енергійно обтирати тіло водою
кімнатної температури. Після обтирання хворого обгортають теплою ковдрою
або роблять постільну парову ванну, щоб стимулювати потіння. Щоденно
ставлять клізми з прохолодної води.

Зазначені препарати застосовують відразу після укусу.

Але пацієнта треба якомога швидше доставити до медичного закладу для
проведення специфічного лікування.

Вакцинацію проводять обов’язково в тому разі, коли точно встановлено, що
укусила скажена тварина, а також тоді, коли вона зникла. Імунітет
розвивається через 14 — 16 діб після щеплення, тому його треба робити
негайно після укусу або попадання слини від подозрілої на сказ тварини.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Похожие записи