Пошукова робота

Українські інфекціоністи.

“Пам’яті видатного інфекціоніста

Б.М.Котляренка (1900-1969 рр.)”

6 червня 2000 р. виповнилося б 1000 років видатному інфекціоністу,
клініцисту і педагогу, відомому вченому Борису Миколайовичу Котляренко.
Б.М.Котляренко народився у м.Ряжську Рязанської губернії. У 1917 р. він
закінчив реальне училище та поступив у Самарський університет. Великі
здібності, працьовитість і особливе зацікавлення інфекційними хворобами
дали йому змогу з 1919 р. працювати асистентом кафедри мікробіології. У
1925 р. Борис Миколайович закінчує Ленінградський інститут медичних
знань.

Перші роки молодого лікаря пов’язані з працею на Волховбудові, а
незабаром – у лікарні ім.С.П.Боткіна на кафедрі одного з найвидатніших
інфекціоністів проф.Г.О.Івашенцова. Одночасно він працює у
патофізіологічній лабораторії академіка О.Д.Сперанського. Під їх
керівництвом формувався досвідчений клініцист та експериментатор.

Наприкінці 30-х років Б.М.Котляренко за дорученням Уряду працює лікарем
1-ої китобійної флотилії “Слава”. Під час навколосвітнього плавання він
мав змогу досконало познайомитись з різноманітною інфекційною патологією
й тропічними хворобами. У другу світову війну гвардії полковник
Б.М.Котляренко – епідеміолог фронту. Кандидатську дисертацію (“К генезу
кожных реакцій”) захистив у блокадному Ленінграді.

Весь час Б.М.Котляренко поєднував практичну діяльність лікаря з
викладацькою роботою у вищих навчальних закладах спочатку в Ленінграді,
а з 1951 р. до грудня 1969 р. у Львові як завідувач кафедри інфекційних
хвороб і головний лікар інфекційної клініки.

Саме Б.М.Котляренко почав формувати Львівську наукову школу
інфекціоністів і перш за все – школу лікарів-інфекціоністів. Будучи
талановитим клініцистом, бездоганно володіючи всіма методами діагностики
і лікувальних (у тому числі хірургічних) втручань у клініці інфекційних
хвороб, він перший у Львові діагностував інфекційний мононуклеоз,
феліноз, розробив і впровадив у практику діагностичні й лікувальні
методи при кашлюку, ящурі, туляремії, правці, дизентерії, гнійних
менінгітах, енцефалітах, бешисі, черевному і висипному тифах та ін.
Достатньо сказати, що у практиці інфекціоністів відомо багато
діагностичних симптомів за іменем Котляренка.

Особливо багато уваги Б.М.Котляренко приділяв удосконаленню роботи
кафедри та її клінічної бази. За його ініціативи і під його
безпосереднім керівництвом було відбудовано 3-й поверх клініки.
боксовано всі великі палати, створені біохімічна лабораторія,
рентгенівський, фізіотерапевтичний, електрофізіологічний кабінети,
операційну, патоморфологічне відділення. Організовані лекційна
аудиторія, наукова лабораторія кафедри та перший в Україні кабінет
тропічної медицини.

Очолюючи понад 15 років інфекційну службу Львівської області, він багато
зробив для її розвитку, впровадження у практику найновіших досягнень
науки і підвищення кваліфікації практикуючих лікарів, часто виїжджав у
райони західних областей України для ліквідації загроз спалахів
інфекційних хвороб, вперше організував щомісячні науково-практичні
конференції з інсектології для медичних працівників у районах Львівської
області.

Широке коло наукових інтересів Б.М.Котляренк знайшло відображення в 76
опублікованих працях у галузі інфекційної патології, імунології,
епідеміології та у багатьох доповідях на конференціях і з’їздах. Він з
великою любов’ю передавав свій багатий досвід клініциста й педагога
молодій зміні, виховав цілий ряд талановитих спеціалістів і науковців.
Під його керівництвом виконано 3 докторські й 23 кандидатські
дисертації, підготовлено багато кваліфікованих лікарів. Кафедра була
однією з провідних в Україні.

Уряд високо оцінив заслуги Б.М.Котляренка, нагородивши його двома
орденами і п’ятьма медалями.

Борис Миколайович був людиною з різнобічними інтересами, цікавим
співрозромовником, багато читав, мав дуже приємний сильний баритон,
добре співав (і у концерта) зі своєю дружиною, відомою оперною співачкою
Веронікою Водяницькою, грав на роялі.

Наведений портрет видатного лікаря і педагога був би неповним, якщо б не
сказати, що Борис Миколайович був скромною, чесною, чуйною,
доброзичливою і відвертою людиною. Таким його знали учні й колеги. 22
грудня 1969 р. Бориса Миколайовича не стало. Він рано пішов з життя, але
завжди буде жити в історії вітчизняної інфектології і в пам’яті тих,
кому пощастило його знати.

Похожие записи