Реферат на тему:

Туберкульоз

Відкриття збудника туберкульозу належить Роберту Коху (1882 ?). Тепер
збудник називають мікобактерією туберкульозу. Є такі типи мікобактерій:
людський, бичачий, пташиний. Вини відрізняються за ступенем
вірулентності, патогенності, стійкості і впливом на характер перебігу
захворювання.

Зараження туберкульозом. Головне джерело зараження — хвора на
туберкульоз людина. Основні шляхи проникнення мікробактерій туберкульозу
в організм людини або тварини такі: аерогенний, або інгаляційний,
краплинний, або пилковий, аліментарний, контактний і внутрішньоутробний.

Аерогенний шлях зараження. Спостерігається у 90—95 % випадків. При
аерогенному шляху інфікування мікобактерії потрапляють у дихальні шляхи
з краплинами слизу, харкотиння або пилом. Туберкульоз органів дихання
може розвинутися і при проникненні збудника з мигдаликів, лімфовузлів, з
черевної порожнини.

Аліментарний шлях зараження пов’язаний із вживанням харчових продуктів
від тварин, хворих на туберкульоз, використанням інфікованої їжі,
посуду, через молоко хворої матері.

Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які
доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від
хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через
пошкоджену шкіру або кон’юнктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу
можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.

Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається при
генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час
пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Існування
спадкового туберкульозу не доведено.

Класифікація туберкульозу

У нашій країні класифікацію туберкульозу було прийнято на VIII з’їзді
фтизіатрів СРСР (1973). Вона є обов’язковою для лікарів усіх
спеціальностей.

За цією класифікацією розрізняють:

основні клінічні форми туберкульозу;

характеристику туберкульозного процесу;

ускладнення туберкульозу;

залишкові зміни після виліковування.

Основні клінічні форми туберкульозу

Основні клінічні форми поділяють на три групи:

Група І. Туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків (рання і
хронічна туберкульозна інтоксикація).

Група ІІ. Туберкульоз органів дихання.

1. Первинний туберкульозний .комплекс.

2. Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт).

3. Дисемінований туберкульоз легень.

4. Вогнищевий туберкульоз легень.

5. Інфільтративний туберкульоз легень.

6. Туберкулома легень.

7. Кавернозний туберкульоз легень.

8. Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень.

9. Циротичний туберкульоз,

10. Туберкульоз плеври (плеврит).

11. Туберкульоз верхніх дихальних шляхів (гортані, носа, ротової
порожнини, бронхів) ?

12. Туберкульоз органів ^дихання, який комбінується з професійними
захворюваннями легень.

Група III. Туберкульоз інших органів і систем.

1. Туберкульоз мозкових оболонок і центральної нервової системи.

2. Туберкульоз кишок, очеревини і крижових лімфатичних вузлів.

3. Туберкульоз кісток і суглобів.

4. Туберкульоз шкіри і підшкірної основи.

5. Туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів.

6. Туберкульоз сечостатевих органів.

7. Туберкульоз очей.

8. Туберкульоз інших органів.

Характеристика туберкульозного процесу

Туберкульоз органів дихання визначають за локалізацією і поширеністю
процесу, фазою його перебігу і бактеріовиділенням.

Фази перебігу процесу визначаються активністю процесу у хворого
(інфільтрація, розпад, обсіменіння).

При ефективному лікуванні відбувається зворотний розвиток туберкульозу,
процес стабілізується. Йому властиві такі фази, як розсмоктування,
ущільнення, рубцювання і петрифікація.

Локалізацію і поширеність процесу визначають у легенях за частками і
сегментами, вказуючи їх у діагнозі. Якщо уражуються інші органи або
системи, відмічають локалізацію уражений.

До тих, хто виділяє бактерії, відносять хворих, в яких мікобактерії
туберкульозу знайдено будь-яким методом дослідження, навіть одноразово,
але при наявності клініко-рентгенологічних даних, що свідчать про
активність процесу. Після підтвердження повторного бактеріовиділення
констатують відкриту форму туберкульозу БК+ (закриту форму позначають
БК—).

Ускладнення туберкульозного процесу

До ускладнень належать ті, які найчастіше зустрічаються і пов’язані з
особливостями і тяжкістю перебігу легеневого і позалегеневого
туберкульозу, а також ті, що є наслідком хірургічних операцій з приводу
легеневого, сечостатевого, кістково-суглобового та інших форм
туберкульозу.

Ускладненнями є: легенева кровотеча, ателектаз, легенево-серцева
недостатність (легеневе серце, спонтанний пневмоторакс, амілоїдоз,
бронхіальні, торакальні фістули та ін.).

Особливості перебігу туберкульозу у дітей

У дитячому віці найчастіше розвиваються форми первинного туберкульозу
(первинний туберкульозний комплекс, бронхоаденіт, полісерозит), який має
свої характерні риси: 1) високу сенсибілізацію всіх тканин до
мікобактерій туберкульозу; 2) схильність до генералізації процесу всіма
шляхами, особливо гематогенним і лімфогенним; 3) майже постійне
залучення в процес лімфатичної системи (лімфатичних вузлів і судин), а
також серозних оболонок; 4) схильність лімфатичних вузлів до казеозу.
Схильність до самостійного загоювання і сприятливого прогнозу.
Залежність перебігу од віку: чим менша дитина, тим важчаю є хвороба.

При первинному туберкульозі в клінічній картелі переважають загальні
симптоми. Дитина стає дратівливою, млявою, вередливою, швидко
втомлюється, втрачає апетит, худне, починає відставати у фізичному
розвитку. З’являється субфебральна температура тіла. Розвивається
локальний процес у будь-якому органі або діагностується туберкульозна
інтоксикація. Нерідко є алергічні прояви у вигляді вузлуватої еритеми,
фліктенульозного кон’юнктивіту, скрофулодерми, артралгії.

Вторинний туберкульоз виникає, внаслідок реогенної реінфекції
(загострення первинних вогнищ у легенях, плеврі, лімфатичних вузлах,
рідше — в інших органах) і екзогенної суперінфекції (вторинного
проникнення в організм мікобактерій туберкульозу).

При вторинних формах процес поширюється переважно бронхогекним і
лімфогенним, рідше гематогенним шляхом. Він може проявлятися як
вогнищевим, інфільтративний і дисемінований туберкульоз.

У пубертатному віці спостерігаються форми туберкульозу, що мають гострий
перебіг, у тому числі й первинний туберкульоз, який нерідко стає
хронічним. Вогнище в легені загноюється, а у внутрішньогрудяних
лімфатичних вузлах залишаються казеозні — маси. Проявом первинного
туберкульозу у підлітків буває вузлова еритема, фліктонульозний
кератокон’юнктивіт, хвороба Понсе, ексудативний плеврит, полісерозит,
лімфаденіт.

Ураження туберкульозом кісток і суглобів, оцей, шкіри (скрофулодерма)
зумовлюється гіпергічним станом організму. Розвивається
екстрапульмональний лімфаденіт (периферичний і брижовий) з тотальним
казеозом і утворенням фістули. Часто виникають ускладнення — плеврит,
утворення в легенях каверн, обсіменіння з первинного вогнища з розвитком
дочірніх каверн.

Діагностика туберкульозу

Рання діагностика захворювання у дитячому віці ґрунтується на
досконалому вивченні анамнезу, даних об’єктивного, лабораторного,
рентгенологічного, функціонального та інструментального методів
дослідження.

Основним методом установлення діагнозу туберкульозу є бактеріоскопічний.
Він включає пряму бактеріоскопію мазків із патологічного матеріалу:
харкотиння, плеврального і перитонеального ексудату, спинномозкової
рідини, сечі, гною та ін. Із харкотиння готують мазки, забарвлюючи
препарат за Цілем-Нельсеном. При незначному вмісті мікобактерій
туберкульозу в харкотинні цей метод неефективний. Тому при негативному
результаті кращий ефект дає дослідження промивних вод шлунка або трахеї
і бронхів натще методом флотації.

Наявність мікобактерій туберкульозу в сечі свідчить про туберкульоз
нирок і визначається методом висівання та інокуляції морських свинок. У
спинномозковій рідині мікобактерії визначаються при туберкуломі мозку,
їх можна виявити в плевральному ексудаті, в пунктах, виділеннях із
фістул.

Туберкулінодіагностика використовується для раннього виявлення
туберкульозу у дітей, диференціального діагнозу і для профілактики
туберкульозного захворювання. Тепер застосовують єдину внутрішньо шкірну
туберкулінову пробу Манту з 2 ТО РРД-Л. Стандартне розведення містить 2
туберкулінові одиниці в 0,1 мл розчину, тобто одну дозу РРД-Л (очищений
білковий дериват) — вітчизняний сухий туберкулін, виготовлений за
методом Лінникової. Проба Манту призначається для відбору контингентів
дітей, які підлягають ревакцинації проти туберкульозу, визначення
інфікованості або стану чутливості до туберкульозу, для ранньої
діагностики туберкульозу. Перед внутрішньо-шкірним уведенням туберкуліну
шкіру на передній поверхні в середній третині передпліччя обробляють 70
% етиловим спиртом і просушують стерильною ватою. Користуються лише
індивідуальним стерильним шприцом і голкою. Шкіру беруть у складку або
натягують. Голку вколюють зрізом угору. Вводять ОД мл туберкуліну. У
флаконі в 5 мл міститься 50 доз. Початий флакон придатний для
використання протягом одного дня. Пробу Манту робить спеціально навчена
медична сестра. Результати проби оцінює лікар через 48 і 72 години.
Прозорою пластмасовою лінійкою вимірюють поперечний (відносно осі руки)
діаметр папули; розмір гіперемії до уваги не беруть.

Реакція вважається негативною, якщо немає інфільтрату або він становить
до 2 мм у діаметрі, сумнівною — при інфільтраті, який менший за 5 мм;
позитивною — при вираженому інфільтраті (понад 5 мм у діаметрі).
Гіперергічна реакція (великий інфільтрат і гіперемія) може
супроводжуватися лімфангоїтом і лімфаденітом, іноді загальною реакцією —
нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла.

З метою раннього виявлення туберкульозу пробу Манту роблять дітям при
досягненні ними 1. року і далі щороку (краще восени) незалежно від
результату попереднього дослідження. Дітей до 12 міс обстежують на
туберкульоз за показаннями (наявність контакту або підозра на
туберкульоз).

Протипоказаннями для проведення реакції Манту є захворювання шкіри,
гострі і хронічні інфекційні захворювання в періоді загострення,
включаючи період реконвалесценції (не менш як 2 міс після зникнення
клінічних симптомів), алергічний стан (бронхіальна астма, ідіосинкразія
з вираженим шкірним проявом), епілепсія, ревматизм в активній фазі.

Не допускається проведення проби Манту в дитячих колективах під час
карантину при інфекційних захворюваннях. Проба Манту передує
ревакцинації проти різних інфекцій.

Рентгенологічне дослідження. Застосовують такі методи рентгенологічного
дослідження: рентгеноскопію, рентгенографію, томографію,
томофлюорографію, прицільну рентгенографію, фістулографію, бронхографію,
кімографію і полірентгенографію. Ці методи мають свої показання. Завдяки
рентгенологічному дослідженню можна визначити наявність, характер і
розміщення патологічних змін у легенях, у плевральній порожнині,
бронхах, кістках, органах черевної порожнини і сечостатевої системи.
Дослідження здійснюють у динаміці, щоб проконтролювати ефективність
застосовуваної терапії.

Метод пошарового рентгенологічного дослідження (томографія) дає змогу
робити знімки на різній глибині, точніше визначати локалізацію вогнищ і
порожнин розпаду в легеневій тканині, що не можна виявити звичайною
рентгенографією. Показань для рентгеноскопії органів грудної клітки дещо
менше через тривалість експозиції. Флюорографія, тобто фотографування на
плівку зображення органів грудної клітки з наступним її переглядом на
флюороскопі, широко використовується під час масових профілактичних
оглядів дитячих колективів (шкіл, інтернатів, садків).

Основні клінічні форми туберкульозу

Тепер переважно спостерігається первинне інфікування без виражених ознак
інтоксикації. Перехід негативної туберкулінової проби в позитивну
визначають як туберкуліновий віраж.

Рання туберкульозна інтоксикація — це симптомокомплекс хворобливих
розладів, зумовлених первинним зараженням організму мікобактеріями
туберкульозу і супроводжуваних туберкуліновим віражем. Вона
характеризується функціональними змінами і суб’єктивними порушеннями без
визначеної локалізації процесу. У дітей раннього віку порушується
фізичний розвиток, відмічають також схильність до парентеральної
диспепсії, відсутність монотермії, субфебрильну температуру тіла. У
дошкільнят на перший план виступають зміна настрою, швидка
стомлюваність, зниження апетиту, порушення сну. Субфебрильна температура
може триматися від 2—3 тижнів до 3—6 міс. Спостерігаються параспецифічні
запальні процеси в легенях (пневмонія, бронхіт, поліаденія). Зрідка
спостерігається клінічна картина повторних масок грипу. Є різні види
вегетативних неврозів: розлитий, стійкий червоний дермографізм,
гіпергідроз, головний біль, зниження пам’яті, уваги, підвищена
збудливість з наступним пригніченням нервової системи, тахікардія, шум у
ділянці серця. В крові визначають нейтрофільний зсув управо, лімфопенію,
моноцитоз, еозинофілію і підвищення ШОЕ.

Хронічна туберкульозна інтоксикація проявляється більш стійкими і
вираженими загальними клінічними симптомами, синдромом функціональних
розладів із залученням у процес всього організму через 1—1,5 року після
віражу туберкулінових реакцій.

Основні ознаки хронічної туберкульозної інтоксикації такі:

1. Відставання в рості і, особливо, в масі тіла дитини.

2. Виснаження і слабкий розвиток підшкірної основи, м’язів, кісток.

3. Довга, вузька, сплющена грудна клітка, яка при глибокому вдиху
незначно розширюється.

4. Збільшення кількох груп периферичних лімфатичних вузлів. Ці вузли
ущільнені, довгасті або веретеноподібні, іноді з’єднані між собою,
рухомі. За А. А. Киселем, їх називають залозами-камінцями.

5. Нервовість, підвищена збудливість, швидка стомлюваність, головний
біль, поганий апетит, інколи запор.

6. Періодичне підвищення температури тіла.

7. Рецидивуючий кон’юнктивіт, блефарит, фліктена.

8. Позитивна туберкулінова проба. Папула з чіткими краями утримується 72
год і більше. Пігментація і лущення зберігаються протягом кількох
тижнів.

9. Виражена стійка дефіцитна анемія.

10. Відсутність рентгенологічних змін органів грудної клітки.

11. Частий контакт з туберкульозним хворим.

Розвитку туберкульозної інтоксикації передує пневмонія, плеврит, коклюш
або грип. Можливе поєднання туберкульозу з ревматизмом, з дифузними
захворюваннями сполучної тканини.

Первинний туберкульозний комплекс

Первинний туберкульозний комплекс — форма первинного туберкульозу, яка
часто зустрічається у дітей. Вогнище туберкульозного запалення в легені
називають первинним афектом, що оточений зоною перифокального запалення.
У поєднанні з лімфангоїтом і лімфаденітом первинне вогнище утворює
первинний комплекс.

Клініка первинного комплексу і кінець хвороби різноманітні. Розвиваються
симптоми туберкульозної інтоксикації, процес може відбуватися, під
маскою грипу, пневмонії, диспепсії та інших захворювань. Кашель і
виділення харкотиння незначні. Перкуторно над ураженою ділянкою легені
визначають притуплення, аускультативно — ослаблення дихання, сухі і
вологі хрипи. Підвищення температури тіла до 38—39 °С через 2—3 тижні
змінюється тривалим субфебрилітетом.

В окремих випадках захворювання не має виразних клінічних проявів,,
перебіг його доброякісний. Досліджуючи харкотиння, промивні води шлунка
або бронхів, нерідко виявляють міко-балстерй туберкульозу. В крові —
помірний лейкоцитоз із нейтрофільним зсувом уліво, підвищення ШОЕ.

Рентгенологічне дослідження дає змогу діагностувати і спостерігати
еволюцію первинного комплексу. .Відкладання солей кальцію на місці
первинного афекту призводить до його кальцинування (петрифікації або
окостеніння). Такий первинний афект дістав назву вогнища Гона. Процес
починається через 6—8 міс від початку захворювання і триває близько
2—2,5 років. В окремих випадках первинне вогнище довільно
розсмоктується. При гіперсенсибілізації організму розвиваються
генералізація процесу, лімфогематогенне обсіменіння в легенях та інших
органах.

Туберкульозний бронхоаденіт

Ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів — постійний супутник
первинного туберкульозу у дітей. Цьому сприяє бар’єрна функція
лімфатичних вузлів, здатність їх фільтрувати і затримувати розсіяні в
організмі мікобактерії туберкульозу.

Клініка бронхоаденіту залежить від реактивності мікроорганізму, форми
патологічного процесу і місця його локалізації.

Розрізняють такі форми бронхоаденіту: 1) інфільтративну (запальну) з
реактивними перифокально-запальними змінами у корені легені; 2)
пухлиновидну (туморозну) з масивним ураженням вузлів; 3) форму
прихованого бронхоаденіту (окультну) без достовірних рентгенологічних
змін.

У діагностиці бронхоаденіту використовують перкуторні, аускультативні та
симптоми стиснення.

Симптом Кораньї — де Кампа визначають при перкусії пальцем по пальцю над
хребтом або безпосередньо по хребту (знизу догори). Характерним є
притуплення перкуторного звуку в ділянці III—V—VI грудних хребців при
збільшених лімфатичних вузлах заднього середостіння у дітей старшого
віку і підлітків (у дітей грудного віку у ділянці III грудного хребця).

Даних перкусії для діагностики не досить. Можна й не виявити змін
перкуторного звуку, якщо туберкульозний процес локалізований тільки в
лімфатичних вузлах. Коли ж розвивається прикоренева інфільтрація, при
перкусії можна відмітити притуплення перкуторного звуку в
паравертебральній ділянці, частіше з однієї сторони. Іноді визначають
притуплення звуку при перкусії по кологрудинній лінії на рівні І—II
міжребер’їв (симптом чаші). При постукуванні по II—VII грудних хребцях
відмічається болючість (спіналгія) — симптом Петрушки.

Під час аускультації дітей, які вміють говорити слова «тридцять три» або
«кис-кис», виявляють посилення цього шепоту (бронхофонія) —у маленьких
дітей до VI шийного хребця, у дітей 3—8 років — до І грудного, у дітей
віком 8—12 років — до III грудного хребця (аускультативний симптом
Д’Еспіна).

Спостерігається також «виделковий» симптом — зміщення трахеї вбік. Це
відчувається двома виделкоподібно розставленими пальцями, які поміщають
у западині між двома згиначами шиї.

У дітей раннього віку бронхоаденіт супроводжується симптомами стиснення
органів середостіння: 1) появою звучного бітонального кашлю (одночасно з
грубим низьким тоном чути музикальний баритон); 2) коклюшоподібним
кашлем і звучним експіраторним стридором; 3) розвитком розширеної
венозної сітки на шкірі грудної клітки. Визначають капілярит Франко —
капілярну сітку в ділянці VII шийного хребця, телеангіектазії, розміщені
паравертебрально. Іноді спостерігається анізокорія — різна величина
діаметра зіниць.

Туберкульозний бронхоаденіт може розвиватися непомітно, з невеликими
порушеннями в стані дитини, тому його виявляють випадково під час
профілактичної флюрографії. У дітей дошкільного і раннього шкільного
віку хвороба розвивається гостро, h стійким підвищенням температури до
38-39°С. З’являються загальні симптоми: зміна поведінки, зниження
апетиту, схуднення, блідість шкіри і слизових оболонок, підвищена
пітливість уночі, швидка стомлюваність, дратівливість, емоційна
лабільність та інші функціональні розлади. Периферичні лімфатичні вузли
є множинними, нерівномірними за величиною і щільністю. Для розпізнавання
бронхоаденіту рентгенографія в бічних і косих положеннях і томографія
мають велике діагностичне значення. Інфільтративний бронхоаденіт має
форму інтенсивних тіней у ділянці кореня легені з нечіткими
розпливчатими межами, від яких відходять тяжисті тіні. При
пухлиновидному бронхоаденіті помітні окреслені, напівовальні тіні значно
збільшених внутрішньо-грудних лімфатичних вузлів у корені легені або
паратрахеально.

Найчастіше ускладненнями бронхоаденіту є плеврит (кос-тальний,
інтерлобарний і медіастинальний), сегментарний і частковий ателектаз
легень, які мають тривалий перебіг з розвитком на місці ураження
неспецифічного запалення. У дітей раннього віку нерідко спостерігається
лімфогематогенна або гематогенна дисемінація в легені та позалегеневі
метастази з казеозних лімфовузлів.

Прогноз у дітей дошкільного і шкільного віку в основному сприятливий.

Дисемінований туберкульоз легень

Дисемінований туберкульоз легень характеризується утворенням множинних
вогнищ різної величини, виникнення яких пов’язане з розсіюванням
мікобактерій туберкульозу в організмі: частіше гематогенним, рідше
лімфогенним шляхом. Дисемінований туберкульоз, який виникає внаслідок
гематогенного поширення збудника інфекції, називають
гематогенно-дисемінованим.

На гематогенно-дисемінований туберкульоз припадає 10— 20 % серед інших
форм туберкульозу. Він має дуже тяжкий перебіг у дітей грудного віку, у
дошкільному і шкільному віці — більш сприятливий.

Розрізняють ранню гематогенну генералізацію, яка розвивається при
несприятливому перебігу первинного комплексу, і пізню у вторинному
періоді. Мікобактерії туберкульозу потрапляють у русло крові з
бронхіальних лімфатичних вузлів, первинних туберкульозних змін у
легенях, позалегеневих туберкульозних вогнищ і розносяться кров’ю в
мозок, печінку, селезінку, нирки, серозні оболонки, кістки і суглоби,
очі та інші органи. Генералізації процесу сприяють особливості
алергічних реакцій тканин організму, судинних стінок.

Однією з форм дисемінованого туберкульозу е туберкульоз з гострим
перебігом, або міліарний туберкульоз. Розрізняють гострий міліарний
сепсис, що надзвичайно рідко зустрічається, тифоїдну, легеневу і
менінгеальну форми.

?еребіг міліарного туберкульозу може бути гострим, підгострим,
хронічним.

Надзвичайно важкою за перебігом є тифоїдна форма міліарного
туберкульозу. Перебіг хвороби, особливо на початку, нагадує перебіг
черевного тифу, сепсису та інших інфекційних захворювань. Помірно
виражені задишка, ціаноз, тахікардія (при черевному тифі — брадикардія).
Спостерігаються збільшена м’яка селезінка, зсув нейтрофілів уліво при
нормоцитозі, підвищена ШОЕ, негативна реакція Манту 2 ТО. Розеольозне
висипання, позитивна реакція Відаля, відсутність туберкульозних змін у
легенях при рентгеноскопії утруднюють диференціальну діагностику з
черевним тифом. Слід враховувати наявність в анамнезі контакту,
перенесений плеврит, легеневий або позалегеневий туберкульоз. Виявлення
туберкульозних горбиків на очному дні нерідко допомагає розпізнати
природу захворювання. Тифоїдна форма міліарного туберкульозу може
ускладнюватися менінгітом. У цьому разі показаною є діагностична
спинномозкова пункція.

Легенева форма гострого міліарного туберкульозу з самого початку
проявляється бронхолегеневим синдромом: надсадним сухим кашлем,
задишкою, поверхневим диханням, ціанозом. Температура тіла підвищується
до 39-40 °С. У легенях прослуховуються жорстке дихання, сухі хрипи.
Проте аускультативні зміни не відповідають тяжкості стану хворого. При
прогресованні хвороби розвивається гостра легенево-серцева
недостатність. Під-гостра форма міліарного туберкульозу мало
відрізняється за клінікою від гострого. Рентгенологічно вона
проявляється більшими вогнищами, схильними до злиття і утворення
тонкостінних порожнин.

Менінгеальна форма гострого міліарного туберкульозу проявляється в
основному менінгеальними симптомами.

Надзвичайно рідко зустрічається найгостріша форма міліарного
туберкульозу — туберкульозний сепсис (тифобацильоз Покровського —
Ландузі). В легенях та інших органах утворюються дрібні, схильні до
некрозу і гнійного розплавлення вогнища, що містять величезну кількість
мікобактерій. Захворювання починається гостро з високого температурою
тіла, запамороченням, маренням, задишкою, збільшенням печінки і
селезінки, тахікардією, легенево-серцевою недостатністю. Туберкулінова
проба негативна, вираженою е лейкопенія.

Підгострий і хронічний дисемінований туберкульоз легень має відносно
доброякісний перебіг. Для них характерні обсіменіння горбиків вздовж
дрібних судин і бронхів, переважно симетрично у верхніх відділах легень.
Найчастіше захворювання розвивається поступово і нагадує грип або
бронхіт. Знижується апетит, іноді настає повна анорексія.
Спостерігаються невеликий кашель, задишка, ціаноз. Маса тіла значно
знижується. Визначають збільшення печінки, селезінки, мікрополіаденіт,
скорочення легеневого звуку, змінене жорсткувате дихання, непостійні
поодинокі сухі і вологі хрипи. Субфебрилітет переходить у гарячку з
коливаннями температури тіла 2—3 °С.

У дітей грудного віку дисеміновані форми туберкульозу нагадують
бронхіоліт (перкуторний звук з коробковим відтінком, багато сухих і
вологих хрипів), затяжну бронхопневмонію, гострий розлад живлення,
токсикосептичний стан. Може спостерігатися безгарячковий затяжний
перебіг процесу. Характерним є різкий нейтрофільний зсув уліво, лейко- і
лімфопенія, моноцитоз, підвищення ШОЕ до 40-70 мм/год. Виділення
харкотиння і мікобактерій нечасті. Туберкулінова проба нерідко
негативна.

Рентгенологічно виявляють мармуровість легеневих полів із симетрично
розташованими округлими тінями («зоряне небо», «падаючий дощ», «снігова
буря»). Типові вогнищеві висипання в обох легенях відмічають наприкінці
другого— на початку третього тижня хвороби. Прогноз при ранній
діагностиці і своєчасній терапії сприятливий. Горбики поступово
розсмоктуються або ущільнюються, тривалий час зберігаються симптоми
хронічної туберкульозної інтоксикації.

Інфільтративний туберкульоз легень

Інфільтративний туберкульоз характеризується наявністю туберкульозного
інфільтрату — бронхопневмонічного фокуса в легені з казеозним некрозом у
центрі·. За клінічним перебігом розрізняють казеозну пневмонію та
інфільтративні форми туберкульозу.

Інфільтрати в легенях (обмежена або зливна вогнищева специфічна
пневмонія) виникають найчастіше у підлітків внаслідок перенесення
інфекції гематогенним або бронхогенним шляхом із старих туберкульозних
вогнищ або процесу, що розвинувся знову. Розрізняють лобулярні, округлі
і хмаровидні (в тому числі ло-біти і перисцисурити) інфільтрати. Вони
локалізуються переважно у верхніх відділах легень.

Інфільтрування є перифокальне запалення легеневої тканини навколо
уражених лімфатичних вузлів. Основне вогнище ураження знаходиться в
лімфатичному вузлі, тому зміни в легенях в результаті лікування швидко
зникають.

Найтяжчою формою інфільтративного туберкульозу, при якому процес охоплює
всю частку легені, є лобіт. Найбільш поширеним є всрхньочастковий лобіт.

Масивне затемнення верхньої частки відмежоване від нижньої рівною лінією
міжчасіковоі щілини. Відмічають велику схильність до казеозного розпаду
і утворення каверни. В інфільтративній формі туберкульозу різновидом є
казеозна пневмонія, перебіг якої дуже тяжкий.

Інфільтрат починається, а нерідко й подальший процес відбувається як
респіраторна інфекція, грип, пневмонія, іноді безсимптомно
(інаперцептно) Відмічають нездужання, швидку втомлюваність, погіршання
апетиту, рідкий кашель, головний біль.

При інфільтративному туберкульозі у дітей спостерігаються виражені
симптоми інтоксикації, фебрильна або субфебрильна температура тіла,
лейкоцитоз, зсув лейкограми вліво, лімфопенія, підвищена ШОЕ. Перкуторно
виявляють притуплення або тупість відповідно до зони ураження в легенях,
аускультативно — бронхіальне дихання з невеликим фокусом вологих хрипів
або ослаблене, якщо поряд з інфільтратом виникає частковий ателектаз
легені.

При своєчасній діагностиці і терапії ателектазу прогноз сприятливий:
настає повне розсмоктування або утворення фіброзу.

Ексудативний плеврит

Плеврит — запалення плеври. Розрізняють сухий (фібринозний) і випітний
(ексудативний) плеврит. Ексудативний плеврит буває серозним,
серозно-фібринозним, геморагічним, гнійним, хільозним, хелестриновим При
туберкульозі спостерігається фібринозний, серозний, серозно-фібрирозний,
рідко геморагічний плеврит. Ексудативний плеврит ускладнює перебіг
первинного комплексу, бронхоаденіту, рідше є самостійним захворюванням.
Найчастіше він розвивається при гематогенно-дисемінованому туберкульозі
легень. Перифокальний або колатеральний плеврит виникає внаслідок
переходу процесу із легень на плевру, дії на неї токсичних речовин і
продуктів розпаду.

Ексудативний плеврит починається гостро, з вираженими ознаками
інтоксикації і гарячки. Виникає частий поверхневий кашель, колючий біль
у грудній клітці. Ексудат стискує легеню і зміщує середостіння в
протилежний бік. Хворий набуває сидячої пози, прагне лежати на хворому
боці, на якому помітне випинання міжреберних проміжків і відставання в
акті дихання. Голосове дрижання не визначають або воно різко ослаблене.
Перкуторний звук притуплений або тупий, аускультативно дихання різко
ослаблене або не проводиться. Верхня межа ексудату має випуклу лінію,
яку називають лінією Дамуазо— Соколова. Під час рентгенологічного
дослідження визначають інтенсивне затемнення з нерівною верхньою межею.
Діагноз підтверджується плевральною пункцією.

Перебіг ексудативного плевриту у дітей сприятливий, залишкові зміни у
вигляді плевральних нашарувань і шварт спостерігаються рідко.

При туберкульозі плеври відмічають висипання туберкульозних горбиків на
плеврі внаслідок дисемінації із супровідним ексудативним плевритом.
Перебіг захворювання тяжкий, тривалий, вираженою є інтоксикація, висока
температура тіла. Ураження плеври визначають за допомогою плевроскопії
або пункційної біопсії через торакоскоп.

Похожие записи