Треба декларувати основні принципи охорони здоров’я?

Закінчення ХХ століття для вітчизняної охорони здоров’я символічно
характерно розглядом проекту Закону “ПРО охорону здоров’я в Російській
Федерації” і майбутнім його прийняттям Державною Думою.

Без перебільшення варто визнати, що прийняття цього документа з’явиться
історичною подією в розвитку вітчизняної охорони здоров’я. Статті
Закону, їхній зміст цілком ймовірно, повинні підвести деяку умовну рису
в діяльності по реформуванню охорони здоров’я в початковому періоді
соціально-економічних перетворень країни.

Час підготовки Закону, детальне і всебічне обговорення його проекту і,
нарешті, конструктивна критика визначають настання деякого логічного
періоду осмислювання поточного моменту. Задача дослідників — вивчити і
науково охарактеризувати цей момент, виділити й окреслити рамки, хоча й
умовного, але визначеного етапу в розвитку галузі.

Сьогодні на рубежі століть реформи в Росії зажадали якісного визначення
двох станів, з одного боку, деякого умовного завершального етапу
перетворень системи охорони здоров’я, з іншого боку – стратегічного
напрямку її розвитку.

Демонтаж централізованої адміністративно — управлінської піраміди,
перенос акцентів керування на регіональний і закладів рівень, боязкі
спроби використання об’єктивних економічних законів у керуванні галуззю,
уведення системи обов’язкового медичного страхування і багато чого
іншого не виправдало надій тих, хто з неприхованим нетерпінням очікував
одержання швидких результатів.

Чи могло бути настільки відчутно, особливо в практичній охороні
здоров’я, корінне поліпшення якості медичної допомоги в самім широкому
його понятті? Любою поважаючий себе дослідник відповість негативно на це
питання. Крім того, діалектична закономірність визначеного погіршення
ситуації при перекладі соціально-економічної системи з одного якісного
стану в інше, порию не приймається в розрахунок опонентами і затятими
супротивниками реформ.

Разом з тим, не можна не визнати, що, починаючи з другої половини 80-х
років, протягом останніх 10-12 років йде активна перебудова системи
охорони здоров’я. Деякою мірою демонтовані організаційні принципи
радянської охорони здоров’я, такі як державний характер, плановість, що
керує роль партійних органів і ін. НА жаль, загублена профілактична
спрямованість; до деякої міри збережена єдність медичної науки і
практики; продовжує декларуватися загальнодоступність і безкоштовність;
активізувалося критика і невдоволення суспільних мас рівнем надання
медичних послуг.

Разом з тим, почали окреслюватися границі нових організаційних
принципів, адекватних сучасному рівню розвитку системи.

Остаточне їхнє формування – задача завтрашнього дня. Сьогодні ж
представляється можливим розглянути их гіпотетично, узагальнюючи деякі
дослідження в області пошуку сучасної парадигми охорони здоров’я і
можливих моделей галузі, як соціально-економічної структури суспільства.

Без заявки на повноту і глибину обґрунтування, у рамках тезового
викладу, нами почата спроба виділити, формовані реформами, таких окремі
принципи.

Принцип державного характеру охорони здоров’я трансформується в принцип
діалектичної єдності федералізму і регіональної моделі керування
охороною здоров’я.

Керівна роль кого б ни було в будівництві охорони здоров’я —
заповнюється принципом функціонування суб’єктів системи охорони здоров’я
відповідно до законодавчого права.

Життєдіяльність системи охорони здоров’я визначається в чималому ступені
поточним станом економіки вільного ринку і науково-технічної сфери.

Від державної моделі охорони здоров’я і можливості надання медичної
допомоги населенню винятково в державних рамках — заміняється переходом
до багатоскладової форм і методів надання медичних послуг. Слід
зазначити, що при реалізації цього принципу формується зважене
співвідношення багатоскладовості і державних гарантій з метою здійснення
соціальної справедливості в забезпеченні медичною допомогою.

Адміністративно-управлінські методи — уступають пріоритет переважно
економічним методам керування.

Неоднозначно розв’язуваної залишається проблема реалізації принципів
профілактичного напрямку охорони здоров’я і загальнодоступності медичної
допомоги. Незважаючи на всі прогресивні перетворення в галузі, і
сьогодні залишається актуальним теза, що профілактика це не
вузьковідомча задача органів і суб’єктів охорони здоров’я. Спираючи на
переважний розвиток регіональної охорони здоров’я, реалізація принципу
профілактичного напрямку бачиться в забезпеченні і підтримуванні
належного рівня здоров’я населення конкретної території. Подібний підхід
дозволяє враховувати як загальні, так і специфічні фактори, що
визначають стан здоров’я населення того або іншого регіону.

Напрямку профілактики і загальнодоступності у формованій системі охорони
здоров’я можуть бути реалізовані в рамках принципу здоров’я для усіх.

І, нарешті, варто забезпечити і реалізувати такий немаловажний принцип,
як вплив населення на прийняття управлінських рішень в охороні здоров’я.
Правові й організаційні форми такого впливу ще жоден рік прийдеться
напрацьовувати.

Таким чином, вироблення визначених принципів, по суті можуть з’явитися
визначеним рубежем на шляху реформ в охороні здоров’я.

До слова сказати, термін “реформи” останнім часом став викликати
неприкрите роздратування не тільки супротивників, але і прихильників
перетворень. Здається, що це є своєрідним сигналом до активного
осмислювання поточного моменту змін в охороні здоров’я. Швидкий погляд
підтверджує, що від екстенсивних методів перетворень реформи переходять
у нову фазу. Розроблено і реалізується система державних гарантій
забезпечення громадян Російської Федерації безкоштовною медичною
допомогою, почате структурне перетворення галузі, ведеться побудова
системи стандартизації в охороні здоров’я, виробляються концептуальні
підходи до забезпечення якості медичної допомоги (КМП)…… Усе це
вказує на те, що на черговому етапі реформ починає починатися пошук і
впровадження інтенсивних методів керування галуззю, відбувається
активний пошук і упровадження форм і методів керування структури, що
сформована в останнє десятиліття.

Уже сьогодні представляється реальним охарактеризувати останній етап
реформ.

Початком такого умовного етапу – етапу активного реформування охорони
здоров’я, випливає по усій видимості вважати спроби впровадження в
систему соціалістичної охорони здоров’я нового господарського механізму
(НХМ).

На завершення цього етапу реформ (початкового екстенсивного, етапу
корінної реорганізації) вказує активне впровадження методів керування,
спрямованих на удосконалювання системи, а не на її реорганізацію.

На рубежі століть ми є учасниками подій, при яких здійснюється перехід
до наступного етапу реформ — етапу організації й удосконалювання системи
охорони здоров’я.

Саме майбутнє прийняття Закону “ПРО охорону здоров’я в Російській
Федерації” повинне охарактеризувати початок цього етапу.

Визначити тривалість цього його не представляється можливим. Необхідно
лише укласти, що поступальний рух реформ і розвиток системи вітчизняної
охорони здоров’я закономірно повинне з другого етапу перейти в черговий
етап реформ – етап оптимізації системи.

Похожие записи