Реферат на тему:

Травми (вивихи, переломи)

Вивихом (luxatio) називається зміщення суглобових поверхонь однієї або
декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного
взаєморозміщення і цілісності капсульно-зв’язкового апарату суглоба.
Умовно вважають вивихнутою кістку, яка розташована дистальне від
суглоба. В тому випадку, коли суглобові поверхні зовсім не дотикаються,
вивихи називаються повними, коли ж зберігається частковий контакт між
ними, то говорять про неповні вивихи, або підвивихи. Найчастіше вивихи
виникають у плечовому і кульшовому суглобах.

Розрізняють такі види вивихів:

1) травматичні — внаслідок травми; 2) патологічні — при захворюваннях,
пов’язаних із руйнуванням зв’язкового апарату і суглобових кінців
кісток, наприклад, при пухлинах, запальних процесах; 3) вроджені; 4)
звичні — при великому розтягуванні зв’язкового апарату, що часто виникає
після неправильного лікування травматичних вивихів; 5) застарілі —
своєчасно не вправлені.

Клінічні ознаки. Основними ознаками вивиху є: виражений біль, який в
наступні дні поступово зменшується; вимушене положення вивихнутої
кінцівки; відсутність активних і різке обмеження пасивних рухів у
суглобі. При діагностиці важливу роль відіграють пальпація і
рентгенографія ушкодженого суглоба, що дозволяє встановити точний
діагноз і визначити лікувальну тактику.

Лікування. При наданні першої допомоги потерпілому перш за все необхідно
провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки. З метою зменшення болю до
ділянки вивиху прикладають міхур з льодом або холодною водою, вводять
аналгетики, після чого хворого терміново доставляють в лікувальний
заклад. Вправлення вивиху проводить лікар.

Залежно від виду вивиху і його локалізації, існують певні прийоми
вправлення. Його проводять після хорошого місцевого знеболювання
новокаїном, введеним у порожнину суглоба. В даний час вправлення різних
видів вивихів, особливо у великих суглобах, проводять із застосуванням
нейролептаналгезії або внутрішньовенного наркозу, іноді доводиться
застосовувати навіть міорелаксанти для зняття тонусу скелетної
мускулатури. Після вправлення вивиху кінцівку фіксують пов’язкою або
гіпсовою лангетом на 15-20 днів, залежно від його локалізації, після
чого призначають лікувальну гімнастику, масаж і теплові процедури.

При застарілих вивихах застосовують оперативне вправлення. При звичних —
оперативним шляхом укріплюють суглобову капсулу і зв’язковий апарат.

Переломи кісток.

Перелом (fractura) — це часткове або повне порушення цілості кістки під
впливом швидкодіючої сили або внаслідок патологічного процесу. Переломи
кісток становлять 6-7% усіх травм (О.М. Березовський, 2000 p.).

Переломи можуть бути вродженими і набутими.

Вродженими переломами називають такі види пошкоджень, які виникають під
час утробного життя під впливом різних факторів. Набутими прийнято
вважати такі види переломів, які виникають внаслідок дії тих або інших
механічних факторів у дорослих і дітей. Переломи, які виникають у
процесі родового акту, відносять до набутих, їх ще називають
акушерськими. Виділяють так звані патологічні переломи, які
спостерігають при тих чи інших захворюваннях кісток (остеомієліт,
пухлина, кіста тощо).

Найчастіше переломи виникають у людей похилого віку внаслідок втрати
кістками еластичності.

За частотою переломи розподіляють таким чином: верхня кінцівка — 50%,
нижня кінцівка — 31%, таз та хребет — 12% і череп — 6%.

Залежно від механізму виникнення переломів, їх поділяють на: 1) переломи
від стиснення (компресійні) можуть виникати в повздовжньому або
поперечному до осі кістки напрямку; 2) переломи від згинання —
найпоширеніший вид переломів. У цьому випадку кістка ламається в
поперечному напрямку з утворенням кісткового трикутника з боку згинання;
3) переломи від скручування (торсійні, гвинтоподібні, спіральні)
виникають у тому випадку, коли один кінець кістки фіксований, а інший
підлягає силі, що скручує. Лінія перелому при цьому має вигляд спіралі;
4) відривні переломи утворюються при різкому і сильному скороченні
м’язів. При цьому, як правило, відривається кістковий фрагмент у зоні
прикріплення сухожилків до кістки.

З урахуванням ступеня ушкодження переломи поділяють на повні і неповні.
При повних переломах порушується цілісність кістки по всьому
поперечнику, а при неповних цілісність кістки порушується частково(сюди
відносять тріщини (fissura) та піднадкісничні переломи, або переломи за
типом «зеленої гілки», які в основному трапляються у дітей).

За відношенням площини перелому до осі кістки розрізняють такі види
переломів: 1) поперечні — лінія перелому перпендикулярна до осі кістки;
2) поздовжні — лінія перелому іде паралельно до осі кістки; 3) косі —
лінія перелому розташована в косому напрямку відносно осі кістки; 4)
гвинтоподібні, або спіральні — лінія перелому має вигляд спіралі, що йде
по кістці. В залежності від кількості переломів і числа кісток, що
зазнали пошкодження, розрізняють поодинокі і множинні переломи. При
поєднанні перелому і пошкодження кістковими відламками сусідніх органів
переломи ділять на ускладнені і неускладнені. При збереженні цілісності
шкіри переломи називають закритими, а при її пошкодженні кістковими
відламками — відкритими.

?Як правило, при переломах спостерігається зміщення кісткових відламків.
Якщо зміщення пройшло внаслідок механічного фактору, що викликав
перелом, то воно називається первинним. Опісля зміщення може
збільшуватись за рахунок тяги м’язів або опори на пошкоджену кінцівку —
таке зміщення називається вторинним.

Відомо декілька видів зміщення кісткових відламків (рис. 94).Бокове
зміщення — осі кісткових відламків відстоять одна від одної по ширині.

Зміщення по довжині — кісткові відламки заходять один за інший і
зміщуються по довжині, чим викликається вкорочення кінцівки.

Зміщення під кутом — осі кісткових відламків розташовуються під кутом
одна до одної.

Ротаційне зміщення — периферичний кістковий відламок зміщується
внаслідок повороту навколо осі.

Клінічні ознаки. Розрізняють абсолютні (характерні тільки для переломів)
і відносні (можуть спостерігатися і при інших травмах) ознаки переломів.
Абсолютні ознаки: 1) деформація кінцівки в зоні перелому; 2) крепітація
кісткових відламків при терті один з одним; 3) абсолютне вкорочення
кінцівки за рахунок зміщення по довжині; 4) патологічна рухливість в
зоні перелому.

Наявність тільки однієї з цих ознак підтверджує діагноз перелому.
Відносні ознаки: 1) біль у зоні перелому; 2) наявність гематоми; 3)
набряк і

припухлість м’яких тканин в зоні перелому; 4) порушення функції
кінцівки. Ці ознаки мають значення тільки при наявності абсолютних
ознак. Слід зазначити, що переломи кісток можуть ускладнюватись
кровотечею, травматичним шоком і жировою емболією. При відкритих
переломах внаслідок пошкодження судин може спостерігатись зовнішня
кровотеча. При закритих переломах кров накопичується в ділянці перелому
і навколишніх тканинах. Травматичний шок — загальна реакція організму на
велике пошкодження, проявляється пригніченням життєво важливих функцій,
порушенням діяльності серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної
систем і обміну речовин. Жирова емболія виникає внаслідок попадання жиру
в судинне русло великого або малого кола кровообігу.

Для лікування хворого необхідно не тільки встановити діагноз, але і
виявити вид перелому, характер зміщення відламків і їх взаємне
розміщення. Вирішення цих питань можливе тільки при повному клінічному
обстеженні: скарги, анамнез, огляд, пальпація та ін. Для уточнення
діагнозу і виявлення характеру зміщення кісткових відламків проводять
рентгенографію в двох взаємно перпендикулярних проекціях — фасній і
профільній. Лікування. Перша допомога при переломах полягає у введенні
потерпілому аналгетиків або наркотиків та іммобілізації пошкодженої
кінцівки. Якщо перелом відкритий, проводять тимчасову зупинку кровотечі
за допомогою джгута, стискальної пов’язки та ін., накладають захисну
асептичну пов’язку. Після цього хворого госпіталізують у травматологічне
відділення. В холодну пору року необхідно вкутати пошкоджену кінцівку.
Лікують переломи у стаціонарі з метою відновлення анатомічної будови
кістки та її функції, що досягається виконанням таких маніпуляцій: а)
вправлення, або репозиція, відламків кістки, яке проводять під місцевим
або загальним знеболюванням (окрім зняття болю, знеболювання сприяє
розслабленню мускулатури, що полегшує правильне зіставлення кісткових
відламків); б) створення сприятливих умов для загоєння переломів і
відновлення функції кістки, що досягається призначенням медикаментозних
середників, які стимулюють репара-тивні процеси (метилурацил, неробол,
ретаболіл та ін.), раннім застосуванням лікувальної гімнастики; в)
утримання (фіксація, іммобілізація) відламків у правильному положенні до
загоєння переломів за допомогою різних видів гіпсових пов’язок,
скелетного витягнення, апарату Ілізарова.

Загоєння переломів відбувається шляхом утворення кісткового мозоля. В
зоні перелому завжди виникає явище асептичного (безмікробного)
запалення. З’являється серозне просякнення м’яких тканин, місцеве
підвищення температури. В перші 5-6 днів може спостерігатися загальна
температурна реакція, інколи вона досягає 38 °С. Причиною підвищення
температури є всмоктування крові і продуктів клітинного розпаду. Залежно
від локалізації перелому в перші 2-3 тижні виникає первинна кісткова
мозоль. У процесі її утворення беруть участь надкісниця, гаверсові
канали кістки і клітини ендоста. Спочатку вона м’яка і не виявляється
рентгенологічне. В подальшому первинна кісткова мозоля трансформується у
вторинну за рахунок відкладання в ній солей кальцію. Вона стає щільною
на дотик, за розмірами значно більшою за пошкоджену ділянку кістки і у
вигляді манжетки оточує і міцно утримує кісткові відламки. Вторинну
кісткову мозолю добре видно рентгенологічно. В подальшому надлишок
кісткової мозолі розсмоктується і перелом взагалі може не виявлятися.

Використана література

Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная
медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.

Медицина катастроф.- К.: Здоров’я, 2001.- 348с.

Український реферативний журнал «Джерело». Сер 1. Природничі науки.
Медицина.- : , 2001.-

Олеарчик Андрій Всесвіт хірурга.- Львів: Медицина світу — МС, 2006.- 800
с.

Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна .
Сер.:Медицина.- Харків: , 2002.- 134с.

Джерело: Український реферативний журнал: Серія 1. Природничі науки.
Медицина.2002.- К.: , 2003.-

Бисярина Валентина Павловна Анатомно — физиологические особенности
детского возраста.- М.: Медицина, 1968.-

Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле,
2003.- 216с.

Похожие записи