Сульфаніламіди для резорбтивної дії.

Препарати цієї групи швидко всмоктуються із шлунково-кишкового тракту,
частково зв’язуючись із альбумінами плазми, роз приділяються по всіх
тканих, в тому числі походять через гематоенцефалічний бар’єр, плаценту.

Сульфаніламіди призначені для резорбтивної дії поділяються по тривалості
антибактеріальної дії.

а) препарати нетривалої дії – добре всмоктуються і швидко виводяться.
При ентеральному введенні максимальна концентрація в плазмі через 2-3
години; для підтримання бактеріостатичної концентрації їх призначають
через 4-6 годин.

сульфадимезин (сульфадімідін, сульфаметазин, діазил, суперсептил)
таблитки по 0,25 і 0,5 г, добова доза – 1 г.

етазол (сульфаетідол, сульфаетилтіадіазол) таблетки по 0,25 і 0,5 г.

сульфазин (сульфадіазин),

уросульфан (сульфакарбомід, суверніл, урамід) – таблетки по 0,5 г.

норсульфазол (сульфатіазол) – таб. 0,25 і 0,5 г.

стрептоцид (білий, сульфаніламід) – в даний час із-за токсичності
застосовують рідше.

б) препарати тривалої дії:

суметролім 480 мг в і 100,0 в сиропі.

сульфапірідазин (сульфаметоксипірідазин, спофадизин, квіносентил, депо
сул, деповернил) табл. 0,5.

сульфадиметоксин (модрібон, мадроксин) таблетки по 0,2, 0,5.

сульфален (келфізин, сульфаметопіроцин) 0,2.

Препарати добре всмоктуються, повільно виділяються. Концентрація
підтримується на протязі 24-48 год.

в) Сульфаніламіди, що діють в просвіти кишечника.

Дані препарати всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, а тому в
просвіті кишечника створюється висока концентрація таких препаратів.

— фталазол (талисульфазол) табл. по 0,5 г.

Застосовують фталазол при лікуванні кишкових інфекцій: дизентерії,
колітів. Приймають по 2 т 4 рази на добу.

г) сульфаміди місцевого застосування.

— сульфацил – натрій. – використовують у вигляді 50% — 50 мл, 20% очні
краплі, 30% мазь, і тюбік – крапельниця по 1,5 мл для лікування гонореї
у новонароджених, при конюктивітах.

z X

a

~-v#e%ooooeeeeeeUeeeeeoooooooooo

&

ільки після первинної обробки рани або в умовах “чистої” рани.

При лікуванні хворих сульфаніламідними препаратами можуть викликати
побічні ефекти. Це, перш за все, сисергічні реакції і дисперсні розлади,
порушення функцій нирок. У процесі біотрансформації сульфаніламідних
препаратів у печінці утворюється їх ацетилені похідні. Виділяються через
нирки, можуть вони кристалізуватись у ниркових канальцях. При
максимальній кристалізації можуть розвиватися явища анурії для
профілактики цього ускладнення під час лікування сульфаніламідними
препаратами необхідно їх запивати великою кількістю рідини лужної
реакції (боржомі, розчин натрію гідрокарбонату – понад 2 л на добу зверх
звичайного раціону).

Сульфаніламідні препарати короткої дії викликають негативні реакції
частіше, ніж препарати тривалої дії, тому вони призначаються значно в
більших дозах. Поряд з цим, побічні і токсичні ефекти сульфаніламідів
тривалої дії можуть бути більш стійкими і довготривалими, тому, що вони
виділяються з організму повільно.

Призначення сульфаніламідних препаратів протипоказане при тяжких
захворюванням органів кров оточення і нирок, а також хворим, у яких
раніше спостерігалися алергічні і токсичні ускладнення. З обережністю,
ці препарати призначають при вагітності тому, що вони, проникають через
плацентарний бар’єр, можуть негативно вплинути на плід.

Практичне значення має поєднання сульфаніламідних препаратів з іншими
лікарськими засобами, зокрема з триметопримом. Це речовина, що має
властивість гальмувати перетворення фолієвої кислоти на фолінієву в
мікробних клітинах: таким чином негативно впливати на синтез нуклеїнових
кислот. У зв’язку з цим ефективність лікування такими препаратами
зростає. Сповільнюється також розвиток резистентності мікроорганізмів.

Тривале лікування сульфаніламідними препаратами може ускладнитися
анемією, левконією, невритах.

Похожие записи