Реферат на тему:

Судово-медична травматологія. Транспортний травматизм

Значне збільшення кількості різноманітних транспортних засобів останнім
часом зумовило почастішання випадків транспортного травматизму.

Під транспортною травмою розуміють механічні пошкодження, заподіяні
зовнішніми або внутрішніми частинами транспорту під час його руху, а
також при падінні з транспорту, що рухається.

В судово-медичній практиці транспортні засоби поділяють на безрейкові
(автомобілі, мотоцикли, тролейбуси, трактори та ін.) і рейкові (поїзди,
трамваї).

Залежно від виду транспорту, що спричиняє пошкодження, розрізняють
автомобільну, мотоциклетну, тракторну, гужову, трамвайну, залізничну,
авіаційну і травму на водному транспорті.

Спричинення всіх цих видів травм підлягає розслідуванню згідно з
Кримінальним Кодексом України.

Розслідування дорожньо-транспортних пригод, особливо в разі
автомобільної, мотоциклетної, залізничної травми, нерідко становить
труднощі, оскільки подія відбувається в дуже короткий час, нерідко без
свідків, а якщо вони і є, то свідчення їх часто суперечливі, а водій —
як зацікавлена особа, нерідко зникає з місця події.

У зв’язку з цим правоохоронні органи ставлять до судово-медичної
експертизи високі вимоги для з’ясування обставин пригоди.

5. Автомобільна травма tc «5. Автомобільна травма»

Автомобільна травма — це сукупність пошкоджень, які виникають у водіїв,
пасажирів і пішоходів внаслідок руху автотранспортних засобів.

Відповідно до класифікації А.О.Солохіна (1968), в основу якої покладено
умови виникнення пошкоджень за різних обставин дорожньо-транспортних
пригод, розрізняють такі види автомобільної травми:

1) від наїзду (або удару) частинами автомобіля, що рухається;

2) від випадіння з автомобіля, що рухається;

3) від переїзду колесом автомобіля;

4) від удару в кабіні автомобіля;

5) від стискання тіла між автомобілем та іншими предметами;

6) комбіновані.

Усі численні пошкодження, які виникають під час автомобільної травми,
можна розподілити на специфічні, характерні і нехарактерні.

Специфічні пошкодження виникають при певних видах автомобільної травми.
Це контактні пошкодження, що відображають форму, малюнок і розміри
частин і деталей автомобіля при дії на одяг чи тіло людини (відбитки
фар, підфарників, протектора тощо). Специфічність їх полягає в тому, що
вони виникають тільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і не
спостерігаються при травмах іншого походження. Незважаючи на це,
експерти їх виявляють нечасто, проте вони дозволяють ідентифікувати тип,
а іноді і марку автомобіля.

Характерні пошкодження виникають значно частіше і мають виражені
особливості, властиві автомобільній травмі, або характеризують її
механізм. До них належать бампер-перелом від удару під час наїзду,
деформація (сплющування) голови з утворенням клаптевих ран,
багатоосколкових переломів кісток черепа, видавлювання мозку на зовні
при переїзді колесом через голову, тощо.

До нехарактерних пошкоджень відносять такі, що спостерігаються при тупій
травмі будь-якого походження, не мають характерних для автомобільної
травми особливостей, а за своїми властивостями вказують на удар тупим
предметом або на падіння тіла на тверде покриття (синці, садна, забиті
рани, переломи кісток, розриви внутрішніх органів). Нехарактерні
пошкодження не дають підстав для встановлення факту автомобільної
травми, проте в комплексі з іншими можуть мати значення для з’ясування
ряду обставин пригоди, механізму травми тощо.

Кожний вид автомобільної травми складається з окремих, послідовних
коротких фаз, при яких можуть виникати пошкодження від удару і струсу
тіла, стискання, розтягування і тертя.

Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною спостерігається
найчастіше і становить понад 50% загального числа автомобільних травм.

Виділяють три варіанти зіткнення автомобіля з пішоходом: передньою,
бічною і задньою поверхнями (рис. 20).

Найчастіше спостерігається удар частинами передньої поверхні автомобіля:
бампером, облицюванням радіатора, переднім краєм капота, крилом, фарою
(І фаза). Якщо зіткнення людини відбувається з легковим автомобілем, то
первинний удар завдається на рівні гомілок, нижче від центра ваги тіла
людини, внаслідок чого вона падає на капот, ударяється об вітрове скло,
одержуючи пошкодження голови, тулуба, верхніх кінцівок (ІІ фаза). Після
цього відбувається відкидання тіла, падіння на грунт (ІІІ фаза) і
ковзання тіла грунту (IV фаза), де спостерігається два механізми
травматичної дії — удар і тертя.

Вантажним автомобілем, автобусом або тролейбусом удар завдається на
рівні і навіть вище центра ваги, і потерпілий відразу після первинного
удару відкидається, падає, вдаряючись об грунт.

У момент первинного удару бампером виникають контактні пошкодження
м’яких тканин у ділянці гомілок або стегон: синці, садна, забиті рани,
нерідко на обох кінцівках і на одній висоті, крововиливи в м’які тканини
кінцівки на боці удару. Нерідко утворюються так звані бампер-переломи,
які при ударі бампером легкового автомобіля розташовуються на рівні
верхньої або середньої третини гомілки, а при ударі бампером вантажного
автомобіля — в ділянці стегна. Бампер-перелом найчастіше утворюється
внаслідок того, що від удару відбувається згинання трубчастої кістки.
Це, як правило, поперечно-осколковий перелом із досить великим уламком
неправильної ромбоподібної форми на боці удару. Якщо на цей перелом
дивитися збоку, то осколок має форму трикутника або клина, основа якого
обернена в бік прикладання сили (рис. 21).

У випадках, коли потерпілий з місця дорожньо-транспортної пригоди
потрапляє до лікарні, для оцінки бампер-перелому і визначення напряму
удару потрібно детально дослідити рентгенограми. Бампер-перелом має
судово-медичне і криміналістичне значення:

1) є характерною ознакою автомобільної травми, зокрема наїзду
автотранспортом;

2) локалізація його (гомілка, стегно) може вказувати на тип
транспортного засобу (легковий, вантажний);

3) свідчить, що потерпілий у момент травми перебував у вертикальному
або близькому до нього положенні;

4) морфологія його дозволяє визначити напрям удару;

5) за морфологічними особливостями цього перелому певною мірою можна
визначити швидкість руху транспорту.

Якщо швидкість велика (перевищує 60 км/год), то внаслідок деформації
зсуву, як правило, виникає поперечний, або косо-поперечний перелом, при
швидкості руху в межах 50 км/год утворюється поперечно-осколковий
перелом.

Специфічними для удару автомобілем є пошкодження, які завдаються
облицюванням радіатора, фарою або обідком фари, що у вигляді синців
круглястої чи візерунчастої, дугоподібної форми розташовані на стегнах
чи в ділянці таза. Приблизно на цьому ж рівні утворюються великі синці
від удару крилом, чи верхнім краєм капота, що супроводжуються переломами
кісток таза з великими крововиливами в прилеглі м’які тканини та
позаочеревинний простір.

При ударі вантажною автомашиною, автобусом, тролейбусом чи іншим
транспортним засобом з вагонним типом кузова виникають контактні
пошкодження голови і грудей. Це садна, рани, заподіяні болтами, гаками,
що скріплюють борти кузова, та іншими частинами, які мають певну форму.

Черепно-мозкові травми характеризуються пошкодженнями м’яких тканин
голови (синці, садна, забиті рани) та вдавленнями, дірчастими
односторонніми осколковими або лінійними переломами кісток черепа,
крововиливами під оболонки мозку та забоями мозку в місці удару і на
протилежному боці (протиудар).

При травмі грудей спостерігаються односторонні переломи ребер, як
місцеві, так і віддалені (непрямі). Місцеві переломи звичайно і
розташовані по одній лінії. При їх утворенні розтягується внутрішня
поверхня ребра, а стискується зовнішня. Віддалені (непрямі) переломи
найчастіше двосторонні, виникають при дії сил розтягу на зовнішню
кісткову пластинку і сил стиску на внутрішню, кінці відламків спрямовані
на зовні. Удар ззаду призводить до двосторонніх переломів ребер, прямих
осколкових переломів лопаток, переломів хребта з масивним просочуванням
м’язів кров’ю.

При відкиданні тіла, падінні і сковзанні його по дорожньому покриттю
пошкодження найчастіше локалізуються на голові і кінцівках. На частинах
лиця, що виступають (надбрівні дуги, вилиці, ніс, підборіддя) виникають
садна, рани, спостерігаються сліди ковзання — широкі садна з множинними
лінійними, паралельними одна одній глибокими подряпинами з нашаруванням
частинок дорожнього покриття. Такі ж садна можна виявити на ліктях,
колінах, долонях. Крім того, виникають переломи кісток передпліччя,
плечей, стегон і кісток черепа.

Травма від переїзду колесом автомобіля. Цей вид травми найчастіше
спостерігається при переїзді вантажним автомобілем, у якого діаметр
коліс значно більший, ніж у легкового, більша висота розташування від
землі бампера, нижніх країв крил, більшого кліренсу, тощо.

Ця травма дуже тяжка, залежить від маси автомобіля, положення тіла,
локалізації та напряму переїзду і характеризується складним механізмом
утворення пошкоджень, в якому виділяють п’ять фаз:

1) первинний контакт колеса з тілом;

2) поступове зміщення тіла в напрямку руху автомобіля — тертя;

3) наїзд колеса на тіло — тертя ї розтягування,

4) перекочування колеса через тіло — стискання і розтягування;

5) волочіння тіла — тертя. Ці фази не завжди відбуваються в такій
послідовності, що залежить від швидкості руху, покриття дороги,
положення потерпілого та ін.

Найважливішою специфічною ознакою переїзду є відбитки малюнка протектора
колеса, які можна виявити як на одязі (рис. 22), так і на тілі
потерпілого (рис. 23). Вони мають вигляд забруднень (на одязі, тілі) або
пошкоджень (синці, садна). Ці відбитки можуть бути позитивними у вигляді
нашарувань бруду дороги, — які відповідають опуклим частинам протектора,
та негативними, які відтворюють малюнок його заглиблень у вигляді
синців. Утворення їх пояснюється тим, що частини протектора, які
виступають, стискають ділянки шкіри, внаслідок чого переповнюються
кров’ю і розриваються судини у місці заглиблення протектора.

Відбиток малюнка протектора колеса має велике судово-медичне значення.
По-перше, він є специфічною ознакою переїзду колеса автомобіля через
тіло людини, по-друге, допомагає визначити положення тіла людини в
момент переїзду, по-трете, вказує на тип і марку, а іноді й на
конкретний автомобіль, що скоїв переїзд.

Для встановлення факту переїзду важливу роль відіграють пошкодження, які
виникають у третій фазі (наїзд колеса на тіло), яка характеризується
тиском колеса, його обертанням і ковзанням. У цей момент утворюються
досить широкі садна, а також відбувається відшарування шкіри з
розміжченням підшкірної жирової клітковини і виникненням порожнин,
виповнених кров’ю (рис. 24). Це відшарування може бути значним, іноді
навіть захоплювати все стегно або всю кінцівку. Цю ознаку вважають
характерною для переїзду.

Важливою характерною ознакою для цього виду автомобільної травми є
деформація (сплющення) частин тіла, через які перекочувалось колесо.
Сплющення голови відбувається внаслідок численних переломів кісток
мозкового і лицевого черепа з утворенням великих ран, через які назовні
видавлюються частини мозку. Останні можуть переміщуватися і в природні
отвори: ротову порожнину, стравохід, шлунок.

При переїзді коліс через грудну клітку потерпілого, який лежить обличчям
догори, виникають множинні двосторонні переломи ребер майже завжди по
трьох лініях і перелом груднини. Якщо переїзд відбувається, коли
потерпілий лежить обличчям донизу, крім переломів ребер утворюються
переломи лопаток, остистих відростків хребців, відламки яких завжди
зміщені в напрямі руху автомобіля і є характерною ознакою переїзду.
Часто при переїзді через грудну клітку спостерігається несиметричність
пошкоджень: їх більше на боці в’їзду колеса, ніж на протилежному. Це
спостерігається тому, що автомобіль, який рухається на великій
швидкості, в момент переїзду наче перестрибує через тіло потерпілого.

У разі переїзду коліс через грудну клітку крім переломів кісток
виникають пошкодження легень, серця з масивними крововиливами, розривами
і навіть відривами. Найзначніше їх травмування відбувається при
перекочуванні коліс автомобіля через передню поверхню тіла.

При переїзді коліс через живіт виникають значні пошкодження органів
черевної порожнини з розривами, відривами і переміщенням їх.
Спостерігається характерне розділення печінки на дві частини від
придавлення її до хребта, відриви тонкої кишки від брижі на значному
протязі. Нерідко виникають розриви діафрагми з переміщенням органів
черевної порожнини у плевральні.

? &

? &

V 1/4

.овнішніх статевих органів, прямої кишки, сечового міхура і сечівника.
Внаслідок значного перерозтягнення шкіри над остями клубових кісток таза
можливі її тріщини, розриви з утворенням великих рваних ран у пахвинних
ділянках із випадінням через них органів черевної порожнини.

Переїзд колесами автомобільного транспорту призводить не тільки до
пошкодження м’яких тканин, а й до переломів кісток гомілок і стегон від
згинання, які звичайно мають поперечний напрям і осколковий характер.
Ромбоподібний відламок, що майже завжди при цьому утворюється,
розташований на тому боці кінцівки, по якому перекочувалось колесо, що
треба враховувати при встановленні пози потерпілого.

Травма у середині автомобіля виникає в момент зіткнення автомобілів між
собою або з іншими транспортними засобами, нерухомими предметами, при
перевертанні автомобіля під час руху, а також при різкому прискоренні
руху або різкому гальмуванні.

У разі зустрічного зіткнення автомобілів або наїзду автомобіля на
нерухомий предмет, тіло потерпілого внаслідок інерційного руху
зміщується вперед. Основним механізмом утворення пошкоджень при цьому є
удар об внутрішні частини салону чи кабіни автомобіля і загальний струс
тіла. Травмування водія і пасажира, що сидить спереду, при лобовому
зіткненні порівняно однотипне і характеризується комплексом пошкоджень
(голови, грудей і кінцівок).

Від удару об приладний щиток, раму вітрового скла, кронштейна дзеркала
заднього виду та інші деталі кабіни у водія на лиці утворюються садна,
синці, а також забиті рани з осколковими переломами кісток мозкового і
лицевого черепа. У пасажира, що сидить поруч з водієм, можуть виникнути
пошкодження на передній поверхні шиї (садна, синці, переломи
під’язикової кістки, щитоподібного хряща) від удару об шухляду для
речей.

Як у водія, так і у пасажира переднього сидіння при пошкодженні
вітрового скла або скла дверець на обличчі, волосистій частині голови,
шиї, руках утворюються численні подряпини і різані рани, в глибині яких
і на шкірі навколо них, а також на одязі є дрібні уламки скла.

У водія від удару об колесо керма спереду на грудях виникають садна,
синці дугоподібної форми, а також переломи передніх кінців ребер,
грудини.

Характерними для травми всередині автомобіля, є пошкодження верхніх і
нижніх кінцівок. Так, у водія можуть виникати рвані рани в перших
міжпальцьових проміжках, вивихи і переломи кісток п’ястків також у
ділянці променезап’ясткових суглобів. У пасажирів найчастіше
спостерігаються забиті рани на долонях, переломи кісток передпліч,
ключиць.

Нижні кінцівки пошкоджуються переважно від ударів колінами об щитки
приладів керування. При цьому утворюються садна, синці, забиті рани,
переломи надколінків, розриви хрестоподібних зв’язок колінних суглобів,
а на віддаленні — переломи діафізів, стегон, пошкодження кульшових
суглобів, переломи кісток таза.

В момент різкої зміни швидкості руху автомобіля у водія і пасажирів
виникають характерні переломи хребта (в шийному відділі на рівні VІ і
VIІ хребців та поперековому на рівні ІV-V хребців). При різкому
збільшенні швидкості або при ударі автомобіля ззаду тіло потерпілого
відкидається на спинку сидіння, через яку голова закидається назад, що
спричиняє значне розгинання шийного відділу хребта. Внаслідок цього
виникають розриви передньої поздовжньої зв’язки і міжхребцевого диска,
переломи відростків і іноді тіл хребців. Різке зниження швидкості руху
автомобіля зумовлює значне згинання шийного і верхньогрудного відділів
хребта, що призводить до перелому тіл хребців та їх відростків. Такі
переломи дістали назву хлистоподібних, оскільки нагадують дію хлиста.

Значно зменшує об’єм травмування осіб у кабіні автомобіля під час
дорожньої пригоди використання ременів безпеки, які запобігають
виникненню черепно-мозкової травми та зменшують тяжкість пошкоджень
кінцівок.

Травма від випадіння з автомобіля, що рухається. Такий вид травми
найчастіше спостерігається у випадку падіння тіла із кузова вантажного
автомобіля і значно рідше при падінні з кабіни. Падіння може статися в
різних напрямах: уперед за ходом автомобіля, вбік або через задній борт
залежно від положення і місцеперебування пасажира у кузові, а також від
руху автомобіля (прискорений, різке гальмування, крутий поворот).

Пошкодження, що виникають при випадінні тіла з автомобіля, можуть бути
такі, як при падінні з висоти, і механізм їх утворення характеризується
ударом об дорожнє покриття, загальним струсом тіла, ковзанням по
покриттю дороги та ударом об частини автомобіля.

Найчастіше виникає травма голови, перелом шийного відділу хребта, тому
що під час падіння ноги потерпілого затримуються бортом, а голова і
тулуб перехиляються за його край.

Внутрішні органи переважно пошкоджуються внаслідок струсу.

Травма від стискання тіла між автомобілем та іншими предметами. Цей вид
травми спостерігається в експертній практиці досить рідко. Найчастіше
виникають пошкодження в ділянці грудей і живота від стискання тіла
людини, що стоїть.

6. Мотоциклетна травма tc «6. Мотоциклетна травма»

Мотоциклетна травма — це сукупність пошкоджень, які виникають у водіїв,
пасажирів і пішоходів внаслідок руху мотоцикла.

Мотоциклетна травма найчастіше спостерігається у молодих осіб, які
легковажно ставляться до ситуацій на дорозі, перевищують швидкість,
порушують правила руху та ін.

Виділяють такі різновиди мотоциклетної травми:

1) при зіткненні мотоцикла з транспортом (вантажним чи пасажирським),
що рухається;

2) при зіткненні мотоцикла з нерухомими предметами;

3) при зіткненні мотоцикла з пішоходом;

4) при падінні з мотоциклом;

5) при перекиданні мотоцикла.

Особливістю цього виду травми є те, що пошкодження виникають не тільки у
пішоходів, а й водіїв і пасажирів мотоцикла. В останніх травмування
відбувається під час падіння мотоцикла, а у пішоходів — від ударів
частинами мотоцикла (переднім колесом, щитком колеса, кермом управління,
підніжкою, передньою частиною коляски) (М.М.Тагаєв, В.І.Кононенко,
1985).

У пішоходів пошкодження від первинного удару мотоцикла розташовані в
нижній частині тіла. Від удару колесом або підніжкою виникають садна,
синці або забиті рани гомілок, переломи кісток. Удар кермом буває в
живіт, крижі, ділянку таза з пошкодженнями органів черевної порожнини,
переломами кісток таза, найчастіше односторонніми.

Для потерпілих як водіїв, так і пасажирів мотоцикла характерне
травмування нижніх кінцівок і голови.

Пошкодження, як правило, локалізуються на передньо-внутрішніх поверхнях
стегон і гомілок внаслідок ударів і тертя об деталі мотоцикла. Це досить
великі садна у вигляді смуг, забиті клаптеві рани з переломами кісток
гомілок. При падінні з мотоцикла і ударі об дорожнє покриття виникають
тяжкі черепно-мозкові травми з переломами кісток черепа і тяжким забоєм
головного мозку.

Стискання мотоцикліста або пасажира мотоциклом, що перекинувся, може
призвести до асфіксії внаслідок стискання грудної клітки і живота.

7. Залізнична травма tc «7. Залізнична травма»

До залізничної травми відносять комплекс пошкоджень, що виникають
внаслідок руху залізничного транспорту.

Виділяють кілька різновидів залізничної травми:

1) від переїзду колесами залізничного транспорту, що рухається;

2) від удару частинами залізничного транспорту, що рухається, з
подальшим відкиданням тіла;

3) від падіння з рухомого транспорту;

4) від стискання тіла між вагонами;

5) травмування всередині вагонів під час залізничних пригод.

В разі переїзду колесом залізничного транспорту через тіло виникають
специфічні пошкодження — смуги тиснення і обтирання (рис. 25).

Смуга тиснення — це відбиток на шкірі зовнішньої поверхні обода колеса.
В перший момент контакту тіла з колесом, гребінь його (реборда)
притискує і натягує донизу ділянку тіла, а далі при обертанні колеса
спостерігається ножицеподібна дія реборди з розділенням тканин і
розчленуванням тіла. В цей час решта частин тіла притискується до
головки рейки поверхнею колеса, що котиться (див. рис. 25). Утворена
таким чином смуга 8-14 см завширшки має чіткі межі, пергаментну
щільність і буро-бурштиновий колір внаслідок підсихання. Вздовж смуги
тиснення можуть спостерігатися розриви шкіри круглястої форми, а в
підлеглих тканинах — вогнищеві крововиливи.

На деякій відстані від смуги тиснення спостерігається здирання
епідермісу — смуга обтирання, яка утворюється від тертя бічної поверхні
колеса під час перекочування його через тіло. Ця смуга подібна до
пошкодження від тиснення, 2-15 см завширшки.

При стереоскопічному дослідженні на поверхні смуги обтирання
спостерігаються дрібні клаптики епідермісу, загорнуті в бік, протилежний
обертанню колеса, що дозволяє визначити напрям руху транспортного засобу
і положення тіла на рейках. У прилеглих тканинах утворюються масивні
крововиливи.

Поряд зі смугою обтирання, а в деяких випадках і при її відсутності може
спостерігатися ще одна ознака тертя колеса об тіло — кутоподібні
клаптики шкіри, які зумовлені тільки дією колеса, розташовані по краях
розділення тіла, і нагадують зубці пилки.

Вершини кутоподібних клаптиків завжди спрямовані в бік руху транспорту.

У момент контакту колеса залізничного транспорту з тілом виникає садно
від первинного “щипка” червоно-бурого кольору 2-5 см завдовжки і 2-15 см
завширшки, яке нагадує за формою знак оклику, літеру “Т”, або має
видовжену форму. Це пошкодження виникає внаслідок зміщення тіла
потерпілого після первинного притиснення його частини до рейок і може
свідчити про положення потерпілого на рейках під час переїзду.

Важливою ознакою залізничної травми можна вважати клиноподібний дефект
тканин, який спостерігається при зіставленні розчленованих частин тіла.
Широка сторона цього дефекту (5-10 см) повернена до колеса, а вузька —
до рейок, що може вказувати на положення потерпілого під час травми.

Внаслідок переїзду коліс через тіло може відбутися відділення голови від
тулуба, розділення тулуба і кінцівок. В місці відділення голови від
тулуба м’які тканини розміжчені. На шкірі завжди є смуги тиснення, і
обтирання, які можуть бути розташовані в ділянці підборіддя, підщелепній
або потиличній ділянці залежно від положення потерпілого обличчям догори
або донизу. Лінія відділення на шкірі з боку коліс хвиляста, а з боку
рейок — досить рівна. Спостерігаються крововиливи в м’язи діафрагми
рота, навколо ключиць, над лопатками.

Розділення тулуба може відбуватись на рівні грудей, живота чи таза.

Ці пошкодження характеризуються смугами тиснення і обтирання з масивними
крововиливами навколо них, грубим руйнуванням і переміщенням внутрішніх
органів грудної і черевної порожнини, множинними переломами ребер,
хребта, кісток таза. При переїзді коліс поїзда через кінцівки виникають
розтрощені переломи трубчастих кісток.

При ударі частинами поїзда, що рухається, з подальшим відкиданням тіла
утворюються специфічні пошкодження — сліди ковзання, коли тіло падає на
покриття залізничного полотна і деякий час продовжує рухатись за
інерцією, або сліди волочіння, внаслідок протягнення тіла, зачепленого
частинами потягу, по залізничному полотну. Поряд з великими смугастими
саднами, розташованими паралельно одне одному, спостерігаються клаптеві
рани із забрудненнями частинками піску або мастилом.

Залізнична травма з відділенням голови або розділенням тулуба при
відсутності інших пошкоджень найчастіше свідчить про випадки
самогубства. У разі такої травми, як удар частинами поїзда, що
рухається, найчастіше має місце нещасний випадок.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Похожие записи