Реферат на тему:

Судово-медична травматологія. Пошкодження гострими предметами

Гострими, називають предмети, що мають гострий кінець, гострий край
(лезо) або їх комбінацію.

Залежно від призначення або способу нанесення пошкоджень всі гострі
предмети поділяють на:

1) ріжучі (бритва, столовий ніж);

2) рублячі (сокира, шабля, тесак);

3) колючі (шило, голка, цвях);

4) колючо-ріжучі (кинджал, фінський ніж, складаний ніж, ножиці);

5) пиляльні;

6) довбаючі (долото, стамеска);

7) свердлячі (свердло).

Гострі предмети можуть спричинити подряпини та рани: різані, рубані,
колоті і колото-різані.

Різані рани утворюються внаслідок тиснення леза з одночасним рухом
предмета по поверхні тіла. Найчастіше різані рани мають веретеноподібну
лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, майже без синюшності краї і
гострі кути. Довжина рани найчастіше більша, ніж глибина і ширина. Один
з кінців переходить у насічку чи надріз (подряпину) внаслідок витягнення
гострого предмета з рани. Краї рани часто зіяють. Ступінь зіяння
залежить від того, пройшов розріз уздовж чи впоперек м’язів та
еластичних волокон шкіри. Щоб визначити справжню форму рани, потрібно
звести її краї. Глибина залежить від сили натискання ріжучого предмета,
гостроти леза і щільності тканин. Від дії ріжучого предмета під гострим
кутом утворюються клаптеподібні рани.

Якщо рана розташована в місці, де є опукла поверхня, вона має
дугоподібну форму.

У разі локалізації розрізу в складках шкіри форма рани при розправлянні
шкіри зигзагоподібна.

Якщо лезо ріжучого предмета тупе або з зазублинами, то краї рани можуть
бути нерівні, з дрібними клаптиками.

Різані рани можуть наноситися сторонньою або власною рукою. При
з’ясуванні походження рани важливу роль відіграють її локалізація та
особливості.

Різані рани, заподіяні власною рукою, як правило, розташовуються в
легкодоступних місцях, де близько є великі кровоносні судини в ділянці
шиї, ліктьового та променезап’ясткового суглобів ліворуч, оскільки
більшість людей — правші.

Для різаної рани шиї, що заподіяна з метою самогубства, характерна
локалізація на передньобічній поверхні ліворуч. Вона має скісний напрям,
іде зверху вниз праворуч, порівняно неглибока. Якщо є кілька ран, вони
розташовується паралельно одна одній (рис. 27).

Уздовж країв таких ран і біля кутів, особливо нижнього, спостерігаються
множинні надрізи і подряпини, що є важливою ознакою заподіяння їх
власною рукою. Крім того, в цих випадках звертають увагу на розстебнутий
і загорнутий усередину комір сорочки, щоб не заважав, на потьоки крові у
вертикальному напрямі, тому що в цей момент людина часто перебуває у
вертикальному положенні, на відсутність слідів боротьби і самооборони,
наявність біля трупа ріжучого предмета, передсмертної записки тощо.

Різані рани шиї, що нанесені сторонньою рукою (рис. 28), як правило,
локалізуються на передній поверхні шиї, мають горизонтальний напрям,
досить глибокі, досягають хребта з надрізом окістя хребців.

Різані рани можуть бути заподіяні в ділянці рук під час боротьби і
самооборони, а також з метою самогубства або симуляції самооборони.
Рани, що виникають під час боротьби і самооборони, глибокі, мають різний
напрям, тому що жертва, намагаючись захиститися від нападаючого,
затуляється руками, хапає ріжучий предмет.

Якщо рани заподіяні власною рукою, вони найчастіше згруповані на
внутрішній поверхні променезап’ясткового суглоба або на долонній
поверхні кисті, часто множинні і неглибокі, розташовуються паралельно
одна одній, з поверхневими надрізами і подряпинами вздовж країв і біля
кінців. Ці рани загоюються з утворенням рубців. І якщо людина
залишається жити, то вони можуть вказувати на спробу самогубства або
калічення.

Рубані рани спричиняються лезом під час удару важким предметом,
найчастіше сокирою. Характерними ознаками таких ран є їх значна величина
і глибина з розсіченням прилеглої кісткової тканини. Характер поранень
залежить від гостроти леза рублячого предмета, його маси, сили нанесення
ударів, а також від того, якою частиною леза заподіяно пошкодження (рис.
29). Якщо останнє спричинене середньою частиною гострого леза сокири, то
рана матиме веретеноподібну, а при зведенні країв — щілинну або лінійну
форму з гострими кутами без переходу їх в насічки і надрізи. При
нанесенні ударів “носком” чи “п’ятою” сокири рана має форму трикутника з
одним загостреним і другим П-подібним кінцями. Якщо весь клин сокири
занурюється в тіло, утворюються щілинні рани з двома П-подібними чи
закругленими кінцями. Нерідко кінці ран мають невеликі розриви від дії
ребер клина сокири. У разі дії рублячого предмета під гострим кутом до
поверхні тіла виникають клаптеві рани із здиранням одного краю з боку
гострого кута. Тупі сокири, колуни можуть утворювати рани, краї яких
синюшні і здерті, що нагадує забиті рани.

Рубані рани, які інколи схожі на різані, відрізняються відсутністю
подряпин біля кутів, а також пошкодженнями на кістках, які можуть бути у
вигляді насічок (врубів), розрубів. Насічки, лінійні вруби виникають при
ударах з незначною силою. Більші за силою удари спричиняють вруби та
лінійно-щілиноподібні розруби кісток з рівними краями, які можуть
переходити в площину розрубу, що йде через частину або всю товщу кістки.
Якщо сокира проникає в порожнину черепа досить глибоко, то по краях
пошкодження кістки виникають дрібні і великі осколкові переломи, а від
кінців пошкодження внаслідок розтягнення кістки відходять тріщини.

Окремі нерівності, різні зазубрини, зубці на лезах рублячих предметів на
поверхні розрубу залишають сліди ковзання у вигляді валиків і борозенок,
що чергуються (траси), і можуть бути виявлені неозброєним оком при
бічному освітленні.

Використовуючи трасологічний і профілографічний методи при вивченні цих
слідів, можна визначити конкретний екземпляр травмуючого предмета.

Рубані рани голови, як правило, завдаються з метою вбивства, значно
рідше — самогубства.

Рани, що заподіяні власною рукою, розташовані на невеликій площі в
ділянці лоба, лобово-тім’яній, лобово-скроневій. У більшості випадків це
множинні рани, паралельні одна одній, з відповідними насічками на
кістках, що часто мають форму маленьких трикутників від “носка” або
“п’яти” сокири (рис. 30). Внаслідок численних ударів у кістці
утворюється отвір, що проникає в порожнину черепа, через який
пошкоджуються мозкові оболонки і речовина мозку на незначну глибину.
Крововиливи під оболонки мозку та зовнішня кровотеча є основними
причинами смерті в цих випадках.

Рани, що заподіяні з метою вбивства (рис. 31) лезом сокири з великою
силою, розташовуються в будь-якій частині голови, характеризуються
розрубами кісток, переломами і тріщинами навколо них із значним
руйнуванням речовини головного мозку на значній площі, крововиливами не
тільки під оболонки мозку, а й у його шлуночки. У випадках вбивства
можна спостерігати на кистях рук глибокі рубані рани, що розташовуються
в різних напрямках (захисні рани). Вони виникають, коли жертва закриває
голову руками.

Колоті рани мають вхідний отвір, рановий канал, а іноді і вихідний
отвір.

 

ae

???????$????i?нічні і циліндрично-конічні на шкірі утворюють вхідний
щілинний отвір. Це пояснюється тим, що шкіра проколюється гострим кінцем
предмета, і при просуванні його всередину розсовується. При вийманні з
тіла предмета, що спричинив травму, тканини внаслідок еластичності
намагаються повернутися в попереднє положення і краї рани стягуються,
утворюючи щілину. Пошкодження тонкими предметами (голками, спицями)
утворюють крапковий малопомітний вхідний отвір.

Ребристі колючі предмети залишають вхідний отвір, що має промені, число
яких відповідає кількості ребер (граней). Тригранний предмет залишає
У-подібний вхідний отвір, чотиригранний — хрестоподібний. Якщо колючий
предмет має більше чотирьох ребер (граней), вхідний отвір
щілиноподібний.

Характер ранового каналу колотої рани залежить від особливостей
підлеглих органів і тканин. Особливо важко виявити колоте ураження в
м’язах, тому що після виймання колючого предмети краї рани спадаються.
Становить труднощі і визначення форми колючих знарядь при пораненнях
шлунка, кишок внаслідок змикання країв. У цих випадках колоті рани
досліджують у воді, що сприяє розправленню їх країв. На паренхіматозних
органах (печінка, нирки) колота рана добре помітна і форма її
наближається до форми травмуючого предмета. При пошкодженнях плоских
кісток форма і розміри рани часто відповідають формі і величині засобу
травми, що дозволяє визначити його особливості.

Колоті рани супроводжуються пошкодженням внутрішніх органів, судин і
значними внутрішніми кровотечами.

Колото-різані рани спричиняються колючо-ріжучими предметами (фінський
ніж, кинджал, складений ніж, ножиці), які мають гострий кінець і одне чи
два леза.

Ці рани, як і колоті, мають вхідний отвір, рановий канал і вихідний
отвір, якщо рана наскрізна.

Вхідний отвір колото-різаної рани (рис. 32) найчастіше прямолінійний або
веретеноподібний, майже овальної форми, з рівними гладенькими
слабосинюшними, без саден краями. Основною ознакою колото-різаної рани є
превалювання її глибини над довжиною і шириною. Кінці таких ран різні
залежно загострення клинка. Коли рана заподіяна ножем, клинок якого має
двобічне загострення як у кинджала, то кінці з обох боків будуть
гострими. Якщо рана заподіяна фінським ножем, у якого клинок з одного
боку має лезо, а з другого — тупий обушок (спинку), то один кінець рани
гострий, а другий тупий, закруглений або П-подібний, іноді з невеликим
садном (рис. 33). У випадках, коли ширина обушка невелика, а ребра його
дещо закруглені, цей кінець також здається гострим. Тільки використання
безпосередньої стереомікроскопії дозволяє виявити справжню закруглену
форму цього кінця. Якщо обушок клинка завширшки більш як 2 мм, то від
тупого, П-подібного, кінця відходять два коротеньких надриви. Під час
витягання клинка із рани від гострого кінця її може виникати під деяким
кутом додатковий розріз або подовження вхідного отвору за рахунок
додаткового розрізу. Визначення, який з цих розрізів є основним, а який
додатковим, має велике значення, тому що довжина основного розрізу може
вказувати на ширину клинка. Важливим доказом основного розрізу є
визначення ознак дії обушка.

При повному зануренні клинка в тіло можуть утворюватися здирання і
навіть синці по краях і навколо рани внаслідок дії борідки обмежувача
або рукоятки клинка.

Велике судово-медичне значення має дослідження ранового каналу за
допомогою пошарових зрізів, що дозволяє визначити його напрям, форму
клинка, його ширину і довжину. При розтині трупа обов’язково вимірюють
глибину рани в пошкодженому органі, до цього додають показники товщини
одягу, шкірних покровів, м’язів.

Загальносумарний показник становить приблизно довжину клинка. При
колото-різаних пораненнях черевної порожнини глибина каналу може бути
більша, ніж довжина клинка, через піддатливість передньої черевної
стінки або зміщення легень унаслідок пневмотораксу. Важко буває
визначити довжину ранового каналу, якщо він закінчується в порожнині
будь-якого органа (серце, трахея).

Ширина клинка краще виявляється за ходом ранового каналу в таких
органах, як печінка, нирки, серце, та на твердій мозковій оболонці,
перикарді тощо.

Для встановлення форми клинка та його особливостей було запропоновано
методи, що грунтуються на одержанні зліпків ранового каналу з
використанням гіпсу, контрастної речовини з подальшим рентгенологічним
дослідженням (Т.О.Будак, 1971).

Для ідентифікації колючо-ріжучих знарядь травми досліджуються траси на
хрящах ребер за допомогою трасологічного методу. Розроблено методику для
визначення (А.П.Заградська, 1962) знаряддя травми шляхом дослідження на
ньому накладень: клітин різних тканин, частинок одягу тощо.

Пошкодження ножицями мають різний характер залежно від їх положення під
час травми. Коли бранші розведені, то кожна з них діє як колючо-ріжучий
засіб типу фінського ножа. Складені ножиці діють як колючий предмет.
Якщо в момент удару бранші розходяться або заходять одна за одну,
виникають парні колото-різані рани з одним гострим, а другим П-подібним
кінцем. При розходженні браншей у тілі потерпілого виникає роздвоєний
рановий канал.

Як свідчить судово-медична практика, колоті і колото-різані рани
найчастіше завдаються з метою вбивства. В цих випадках спостерігаються
одна або кілька глибоких ран (тому, що завдаються з великою силою),
розташованих на різних ділянках тіла (рис. 34) і на руках, якщо жертва
захищається і прикриває ділянки тіла, куди намагаються нанести удар.

У випадках самогубства колоті і колото-різані рани, як правило,
локалізуються в ділянці серця, рідше на шиї. Розташовуються вони одна
біля одної, купчасто переважно неглибокі. Смертельною можуть бути тільки
одна чи дві рани, які проникають у серце або легені. Як правило,
самогубець звільняє від одягу ділянку тіла, де збирається заподіяти
пошкодження.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Похожие записи