Реферат на тему:

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень є однією із
найскладніших і найвідповідальніших, оскільки потребує ретельного і
всебічного дослідження і часто пов’язана з розслідуванням злочину.

Під вогнепальними розуміють пошкодження, заподіяні пострілами з усіх
видів вогнепальної зброї, вибухами боєприпасів (патрони, гранати, міни,
вибухові речовини) або їхніх частин (капсулі, запали, детонатори тощо).

Вогнепальна зброя надзвичайно різноманітна, так само як і її снаряди, що
спричинюють пошкодження. Кількість пошкоджень залежить від наявності
цієї зброї у населення.

У нашій державі користуватися вогнепальною зброєю дозволено лише окремим
категоріям громадян, причому тільки під час виконання ними службових
обов’язків.

КК України передбачена відповідальність за незаконне носіння, недбале
зберігання, боєприпасів і вибухових речовин, придбання, виготовлення і
збут вогнепальної або холодної зброї, крім гладкоствольної мисливської.

Складність експертизи у випадках вогнепальних пошкоджень зумовлена
удосконаленням бойової техніки, тому судово-медичний експерт повинен
постійно поповнювати свої знання щодо особливостей пошкоджувальної дії
зброї нових зразків.

Крім того, вогнепальні пошкодження мають різне походження і виникають за
неоднакових умов, що визначає їх значну різноманітність.

Залежно від походження вогнепальні пошкодження поділяють на кульові,
дробові і осколкові.

Вогнепальна зброя та її класифікація

Вогнепальна зброя характеризується дуже значною різноманітністю і важко
піддається єдиній класифікації. Вона поділяється на дві великі групи:
артилерійську і стрілецьку. В судово-медичній практиці переважно
спостерігаються вогнепальні пошкодження, які виникають при пострілах із
ручної стрілецької вогнепальної зброї: пістолетів, гвинтівок, карабінів,
рушниць, автоматів тощо. Значно рідше вони виникають у процесі
експлуатації вогнепальних і спеціальних пристроїв, будівельно-монтажних
пістолетів, перфораторів нафтових свердловин, стартових пістолетів,
ракетниць тощо.

Ручна стрілецька вогнепальна зброя розподіляється на групи.

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, карабіни, пістолети, гвинтівки);

б) мисливська (одно, дво, три, чотириствольні рушниці);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціальна (сигнальні, будівельно-монтажні пістолети).

2. За виготовленням:

а) штатна;

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною ствола:

а) довгоствольна (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети,
мисливські рушниці);

б) короткоствольна (автоматичні пістолети, револьвери) (рис. 40).

4. За властивостями ствола:

а) нарізна (гвинтівки, пістолет-автомати, револьвери тощо);

б) гладкоствольна (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські, спортивні рушниці).

5. За калібром (діаметром):

а) малокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (понад 9 мм).

6. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

Постріл може відбутися за наявності трьох компонентів: зброї, заряду і
снаряду. Для зручності перезарядження заряд і снаряд об’єднані в єдиний
комплекс — патрон, який складається в бойовій зброї із гільзи з
капсулем, снаряду (кулі) і заряду (пороху). В мисливській рушниці, крім
цих складових частин є ще прокладка (пиж) між порохом і снарядом і
поверх снаряду (рис. 41).

Гільза, як правило, стальна або залізна, вкрита томпаком або лактрована.
В мисливській зброї вона виготовляється із латуні, картону, пластмаси.

Капсуль виготовляють із латуні. Він упресований в дно гільзи і містить
речовину, яка призначена для запалення пороху (гримуча ртуть або
тринітрозорцин свинцю, сурма, бертолетова сіль, тетразин тощо).

Зарядом є димний або бездимний порох. Бездимний, або колоїдний порох —
це піроксиліни-частинки нітроклітковини у вигляді сірувато-зелених
платівок, циліндрів, кульок, тощо. Бездимний порох містить різні
речовини для збільшення його стійкості (анілін, вазелін тощо), зменшення
полум’я (калію хлорид, барію сульфат). При згорянні його утворюється
мало залишків і диму та велика кількість газів, а тому він має значно
більшу вибухову силу, ніж димний порох.

Мисливські патрони містять димний, або чорний порох, що є сумішшю
калійної селітри (75%), сірки (10%) і деревного вугілля (15%).

Снарядом у вогнепальній зброї є кулі, дріб та інші складові елементи.

Звичайна куля має стальний стрижень, вкритий свинцевою і стальною
оболонками. Остання плакована томпаком (сплав міді з 3-10% цинком).
Бойові патрони можуть бути споряджені кулями спеціального призначення
(трасуючими, запалювальними і бронебійно-запалювальними). Сучасна
вогнепальна зброя має калібр 9; 7,62 і 5,45 мм. Зменшення калібру і маси
кулі (при тій самій кількості пороху) призводить до збільшення
початкової швидкості польоту, а зміщення центру ваги кулі калібром 5,45
мм збільшує її руйнівну силу.

Пістолет системи “ТТ” (тульський Токарів), револьвер системи “Наган”,
гвинтівки, пістолети-кулемети Шпагіна (ПКШ), Судаєва (ПКС) та інші мали
калібр 7,62 мм, а пістолет системи Макарова навіть 9 мм, тоді як сучасна
вогнепальна зброя — самозарядний пістолет (ПСМ), автомат АК-74 (з
дульно-гальмівним компенсатором), снайперська гвинтівка (СВД),
вкорочений автомат АКС-74 та інші — калібр 5,45 мм. Ця незначна (близько
2 мм) різниця, за твердженням видатного хірурга К.Лісіцина, зробила
справжню революцію в балістичних якостях снаряда. За допомогою
імпульсної кінематографічної техніки (3-7 тис. кадрів в/с) в
експерименті на желатинових блоках було доведено, що куля калібром 7,62
мм рухається прямолінійно, не відхиляючись від осі польоту, куля
калібром 5,45 мм, у якої центр ваги зміщений у хвостову частину,
характеризується коливальними рухами. У польоті вона перевертається,
потрапляючи в об’єкт пошкодження, внаслідок чого вихідний отвір в кілька
разів більший за вхідний, а рановий канал нагадує лійку. Рани, заподіяні
такими високошвидкісними кулями (900-6600 м/с) характеризуються значним
травмуванням органів і тканин. Сильна ударна хвиля спричиняє зону
змертвіння в десятки разів більшу за дію звичайної кулі.

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири види її дії:
розривну, пробивну, клиноподібну і контузійну.

Розривна дія характеризується тим, що куля, маючи величезну кінетичну
енергію (до тисячі джоулів при пострілі з гвинтівки) виявляє руйнівну
силу: утворюються величезні розриви шкіри, дробляться кістки, руйнуються
внутрішні органи. Іноді утворюється суцільне вогнище руйнування, де не
завжди вдається виявити вхідний і вихідний кульові отвори.

Пробивна дія характеризується тим, що куля діє як пробійник, вибиваючи в
пошкоджених твердих (щільних) середовищах мінус-дефект тканини. Куля при
цьому має кінетичну енергію в кілька сотень джоулів. Вона вибиває і
виносить частинки тканини на своїй поверхні, залишаючи їх в об’єктах,
крізь які вона проходить після цього.

Клиноподібна дія проявляється тоді, коли кінетична енергія кулі різко
послаблена і вимірюється в десятках джоулів. Куля входить у щільну
тканину як клин і розсуває її. Шкіра в таких випадках розривається за
ходом її сполучнотканинних волокон, утворюючи різної форми отвори, краї
яких легко збігаються.

Контузійна дія характеризується тим, що куля втрачає свою швидкість,
енергію і, вдаряючись об тіло людини, дещо травмує його. На місці удару
на шкірі виникає садно або синець, а іноді поверхнева рана.

При вогнепальних пошкодженнях величезна енергія кулі у вигляді ударної
хвилі в рановому каналі раптово передається оточуючим тканинам,
спричиняючи їх коливання. При цьому за кулею, що рухається, утворюється
пульсуюча порожнина, коливання якої передаються на суміжні органи і
тканини. Внаслідок цього дія кулі на тіло людини складається з прямого
удару і бічної дії снаряду, яка спрямована урізнобіч. У вогнепальній
рані виділяють три зони:

1) безпосереднього ранового каналу;

2) удару тканини стінок каналу 1-2 см завширшки;

3) молекулярного коливання тканини, яке поширюється до 4-5 см і більше.
Остання зона виявляється через кілька годин або діб проявляється
збільшенням крововиливів і дистрофією тканини.

У разі потрапляння кулі в органи, які містять у невеликій замкненій
порожнині, обмеженій стінками, рідину або напіврідке середовище, вона
виявляє гідродинамічну дію, тобто передає свою енергію частинкам цього
середовища і створює такий значний тиск на стінки, що вони руйнуються.
Така дія спостерігається, коли куля проходить крізь серце під час
діастоли, переповнений сечовий міхур, головний мозок, печінку тощо.

Кулі спеціального призначення (запальні, бронебійно-запальні, трасуючі),
крім механічної, характеризуються термічною і хімічною дією.

Крім кулі, з каналу ствола вилітають порохові гази, полум’я, незгорілі
зерна пороху, кіптява, частинки металу, мастила, які дістали назву
додаткових чинників пострілу (рис. 42).

Усі ці чинники справляють різну пошкоджувальну дію на тканини.

Порохові гази спричиняють:

1) механічну (пробивну, розривну і контузійну) дію;

2) термічну (опіки шкіри, опалення волосся і ворси одягу, яке виникає
головним чином від дії газів димного пороху);

3) хімічну (наявність в біологічних тканинах навколо вогнепальної рани
карбоксигемо і міоглобіну) дію.

Кіптява пострілу — це згорілі частинки пороху, які є окисами металів
(оксидами) розігрітих до температури понад 1000°С. Вона містить також
частинки металів, які входять в оболонку кулі. Кіптява пострілу проникає
в шкіру або в одяг навколо вхідної кульової рани і має комбіновану
поверхневу механічну, термічну і хімічну дію.

Зерна пороху є не до кінця згорілими у каналі ствола частинками заряду,
які вилітають слідом за кулею і пробивають одяг, шкіру на різну глибину.
Вони також характеризуються поверхневою механічною, термічною і хімічною
дією.

Частинки металу з внутрішньої поверхні гільзи, кулі, каналу дула,
капсуля, що утворюються під час пострілу, діють аналогічним чином.

Розподіл додаткових чинників навколо вхідного вогнепального отвору
залежить переважно від відстані (дистанції) пострілу і має велике
значення для її визначення.

Дія цих чинників докладніше викладена нижче під час розгляду
особливостей вхідного вогнепального отвору при різних дистанціях
пострілу.

При експертизі вогнепальних пошкоджень потрібно дати органам слідства
відповіді на такі запитання:

1) чи є пошкодження вогнепальним;

2) який отвір є вхідним, а який вихідним;

3) який напрям має рановий канал;

4) з якої відстані та з якої зброї зроблено постріл;

5) яка послідовність вогнепальних пошкоджень, якщо їх було кілька;

6) власною чи сторонньою рукою заподіяне пошкодження;

7) чи був здатний поранений до цілеспрямованих, самостійних дій.

Залежно від певних обставин випадку можуть виникати інші питання,
розв’язання яких має грунтуватися на докладному дослідженні всіх
особливостей пошкоджень на одязі, шкірі і в рановому каналі.

Висновок про особливості пошкодження роблять на підставі вивчення
особливостей вхідних і вихідних отворів.

Визначення характеру кульових отворів безпосередньо пов’язане з
встановленням відстані (дистанції) пострілу, оскільки з її змінами
змінюється і вигляд вхідного і вихідного отворів.

В судовій медицині і криміналістиці виділяють три дистанції пострілу:

1) впритул;

2) із близької відстані;

3) із неблизької відстані.

Пошкодження при пострілі впритул

У разі пострілу впритул дульний зріз вогнепальної зброї стикається з
тілом або одягом, який покриває тіло. Його ще називають контактним
пострілом, або пострілом без відстані, тобто таким, при якому рановий
канал є безпосередньо продовженням каналу ствола зброї. Постріл впритул
може бути щільним або герметичним, під кутом, а також майже впритул,
коли дульний зріз розташовується на відстані від об’єкта, до 0,5 см.
Залежно від зазначених обставин розрізняють деякі характерні особливості
вхідного кульового отвору.

Форма вхідного отвору може бути різною залежно від локалізації
поранення. Якщо під шкірою розташовується суцільна кісткова пластинка,
утворюється порівняно великий отвір променистої форми. Це відбувається
тому, що кісткова підкладка перешкоджає глибокому проникненню газів, які
виходять із каналу ствола під час пострілу. При цьому гази відшаровують
шкіру, зумовлюють значний тиск із середини і розривають її. При
складанні клаптів розірваної шкіри по її краях можна виявити напівкруглі
заглибини від власне кульового отвору.

Якщо постріл впритул заподіяний в таку частину тіла, де є тільки м’які
тканини, наприклад, ділянка стегна, серця, черевна порожнина тощо, то
гази, проникаючи під шкіру, тільки дещо і нерівномірно відшаровують її,
проте звичайно не розривають. Вхідний отвір у таких випадках набуває
круглястої або овальної форми (рис. 43).

Мінус-тканина — дефект тканини в ділянці вхідного отвору при пострілі
впритул, значно більший за діаметр основи кулі, оскільки в його
утворенні бере участь не тільки куля, а й порохові гази, які виривають
частинки шкіри. У разі пострілу впритул із зброї меншого за силою бою
дефект тканини може відповідати калібру кулі.

Стан шкірних покровів навколо вхідного отвору при пострілі впритул, на
думку деяких авторів, характеризується відсутністю змін ззовні. Проте
судово-медична практика та наукові дослідження свідчать, що як би щільно
не притискався дульний зріз до шкіри під час пострілу, при віддачі зброї
утворюється щілина, через яку проривається частина кіптяви, а тому на
краях вхідного кульового отвору завжди є кільце нальоту кіптяви. Якщо в
момент пострілу зброя притулена під кутом, то порохові гази, частково
прориваючись у місці відкритого кута, утворюють ділянки трикутної чи
овальної форми, вкриті кіптявою. Основна маса кіптяви і порошинок
потрапляє у рановий канал, де їх виявляють при дослідженні.

Відбиток дульного зрізу так званий штамп-відбиток, або штанцмарка
буруватого кольору навколо вхідного кульового отвору виникає тому, що
дульний зріз притискується до шкіри, яка під дією газів відшаровується і
забивається об край дульного зрізу. Внаслідок цього порушується
цілісність епідермісу і на шкірі утворюється здертість, яка відображає
особливості дульного зрізу зброї.

Відбиток дульного зрізу може мати вигляд кільця у разі пострілу з
рушниці чи револьвера, або грушоподібну форму, при пострілах з
автоматичних пістолетів.

Таким чином, відбиток дульного зрізу є вірогідною ознакою пострілу
впритул. За його особливостями можна визначити тип вогнепальної зброї. У
разі перпендикулярного пострілу утворюється повний відбиток дульного
зрізу, при пострілі під кутом — частковий, за яким можна досить чітко
встановити тип зброї. У ряді випадків відбиток дульного зрізу може бути
під підсохлою кров’ю, частинками мозкової тканини і різними
нашаруваннями, які потрібно видалити. Треба враховувати, що відбитки
дульного зрізу проявляються не відразу, а лише поступово внаслідок
висихання травмованої шкіри, що, як правило, настає через кілька годин
(10-12) після смерті. Частини відбитку дульного зрізу можна виявити і на
клаптях шкіри розірваного газами кульового отвору.

Ступінь прояву відбитку дульного зрізу залежить від щільності його
притискання, а також від того, вкрите тіло одягом, чи ні. За наявності
одягу штанцмарка може залишитись на ньому, бути неповною, а іноді і
зовсім не виявлятися.

До важливих ознак пострілу впритул належить наявність кіптяви і
порошинок не тільки в м’яких тканинах по краях вхідного отвору, а й у
початковій частині ранового каналу. Крім того, м’які тканини під вхідним
отвором мають світло-червоний колір внаслідок проникнення оксиду
вуглецю, який входить до складу газів, та утворення карбокси і
міогемоглобіну.

Пошкодження при пострілі в рот (як правило, при самогубствах) виникають,
коли кінець дула, частіше довгоствольної зброї, вводять у порожнину рота
і натискають на спусковий гачок пальцем босої ноги (взуття для цього
скидають). Це робиться тому, що пальці руки не дістають до спускового
гачка. Іноді до спускового гачка прилаштовують різні предмети (палицю,
мотузку тощо). Під час пострілу гази, поширюючись у порожнині рота,
розривають слизову оболонку щік і губ біля куточків рота. Куля,
пройшовши через піднебіння в порожнину черепа, з величезною енергією
руйнує кам’янисту частину (піраміду) скроневої кістки і передає свою
енергію множинним відламкам, які діють подібно до снарядів і біля місця
свого виходу спричиняють значне руйнування, внаслідок чого шкіра
розривається, кістки роздроблюються, порожнина черепа начебто
розкривається і частина головного мозку вилітає назовні. Утворюється так
зване вогнище руйнування, а навколо вхідного отвору і на піднебінні
відкладається густий шар кіптяви.

Пошкодження при пострілі з близької відстані

Під близькою відстанню розуміють таку, при якій навколо вхідного
кульового отвору виявляються ознаки дії додаткових чинників пострілу —
полум’я, газів, кіптяви, порошинок, частинок металу, мастила — при
відсутності ознак пострілу впритул.

Залежно від системи зброї ця відстань є різною. Для системи сильного бою
— довгоствольної зброї — вона перебуває в межах 1-2,5 м, для системи
слабкого бою — короткоствольної зброї — становить 50-80 см. Відстань
поширення додаткових чинників, крім системи зброї, залежить також від
ступеня спрацьованості й сили бою, довжини ствола, якості і кількості
пороху в патроні.

Вхідний отвір на шкірі в разі пострілу із близької відстані має
круглясту або овальну форму (залежно від кута пострілу) і
дефект-тканини. Навколо отвору виявляють темно-сірий або чорний наліт
кіптяви і порошинки в шкірі або тільки порошинки. Чим менша відстань, з
якої зроблений постріл, тим інтенсивніший і густіший наліт кіптяви, і
менший радіус їх поширення (рис. 44). Кіптява в таких випадках особливо
густо розташована в центрі і більш розріджено — на периферії, де вона
внаслідок цього менш темна. Утворюється неначе дві зони кіптяви —
центральна і периферична, між якими є світліший простір, майже не
вкритий кіптявою. Такий пошаровий розподіл кіптяви залежить від вихору
газів, що виникають під час пострілу. У разі перпендикулярного до тіла
положення зброї кіптява і порошинки розташовуються у вигляді кола
діаметром до 3-5 см, при пострілі під кутом — у вигляді овалу або
напівовалу. При пострілах із автомата АК-74 (калібр 5,45 мм) під гострим
кутом кіптява біля вхідного отвору розподіляється у вигляді п’ятилисника
з трьома напівовалами зверху і двома знизу, що зумовлене наявністю
отворів у передній камері автомата дульного гальма — компенсатора (рис.
45). При пострілах із пістолета-кулемета Шпагіна (ПКШ) кіптява,
вилітаючи з отворів дульного гальма, розподіляється у вигляді трьох
напівовальних зон, одна з них — над вхідним отвором, а дві — з боків;
при пострілі з пістолета-кулемета Судаєва (ПКС) — у вигляді метелика.

В.І. Молчанов, В.Л. Попов та ін., (1985) виділяють три зони дії чинників
пострілу із близької відстані.

Перша зона формується внаслідок механічної дії порохових газів і
пробивної дії кулі. Поширеність її залежить від бойової сили зброї: для
пістолетів системи Макарова — до 1 см, автомата Калашникова — до 3 см,
гвинтівки — близько 5 см. Вона характеризується тим, що в момент
пострілу біля дульного зрізу зброї внаслідок вибуху продуктів неповного
згоряння пороху при взаємодії їх з киснем повітря виникає полум’я,
величина якого залежить від виду пороху. Чорний, або димний порох дає
велике полум’я і багато розпечених незгорілих порошинок. Маючи високу
температуру, вони можуть спричинити опалення волосся і навіть загоряння
одягу. Бездимний порох горить повніше, термічна дія його значно менша,
лише іноді можливе обпалення ворсу одягу і пушкового волосся шкіри.

Друга зона близької відстані характеризується тим, що додаткові чинники
близької відстані — кіптява, порошинки, металеві частинки, бризки
мастила — розташовуються навколо вхідного отвору. Для більшості сучасної
зброї ця зона становить 25-35 см, а коло кіптяви збільшується до 10-12
см. При пострілах із снайперської гвинтівки Драгунова (СГД) кіптява
поширюється на відстані до 30 см і розподіляється навколо вхідного
отвору у вигляді п’яти напівовалів, тоді як при пострілі впритул ці
напівовали розташовані щільніше навколо вхідного отвору (рис. 46).

У разі досить близької відстані (8-10 см), коли навколо кульового отвору
кіптява розташовується густо, під нею на шкірі через кілька годин після
смерті потерпілого утворюються червоно-бурого кольору плями трупного
висихання (так звані пергаментні) радіусом до 5-7 см, механізм утворення
яких пояснюють по-різному. Одні судові медики (М.І. Райський, Ю.С.
Сапожников, С.С. Кравець) пов’язують їх виникнення з механічною дією
частинок кіптяви і порошинок на шкіру з подальшим її висиханням, інші
(М.І. Авдєєв, І.І. Скопін) — з термічною дією додаткових чинників
пострілу.

Пергаментні плями навколо вхідного отвору при дуже близькій (до 8-10 см)
відстані пострілу є післясмертним висиханням шкіри, пошкодженої дією
комплексних (механічних і термічних) чинників. Слід відзначити, що при
пострілі з досить близької відстані (не більш як 7 см), м’які тканини,
які розташовуються під шкірою, навколо вхідного кульового отвору, часто
забарвлені в рожевий або світло-червоний колір внаслідок проникнення в
них оксиду вуглецю, який міститься в порохових газах, з утворенням
карбоксигемо і міоглобіну.

В третій зоні близької відстані навколо вхідного отвору розташовуються
лише порошинки і частинки металу. При пострілі з пістолету Макарова вони
можуть виявлятися на відстані до 150 см від дульного зрізу, з автомата
Калашникова — до 200 см, гвинтівки — до 250 см. Зі збільшенням відстані
кількість порошинок і металевих частинок зменшується.

Якщо на шляху польоту порошинок є волосся, то порошинки прилипають до
нього або перетинають його. Порошинки бездимного пороху зберігають форму
зернят (що важливо для встановлення гатунку пороху), тоді як порошинки
димного пороху, обгоряючи, стають меншими, що не дозволяє визначити їх
вигляд.

Якщо потрібно точніше в одиницях вимірювання визначити відстань пострілу
і відома зброя, з якої його було зроблено, слід провести
експериментальні відстріли тими самими боєприпасами і порівняти характер
розташування додаткових чинників при досліджуваному і експериментальному
пострілах.

Пошкодження при пострілі з неблизької відстані

Під пострілом з неблизької відстані розуміють таку дистанцію, коли на
тіло діє лише снаряд (куля чи дріб), а додаткові чинники пострілу
(кіптява, порошинки тощо) не виявляються. Для короткоствольної зброї
вона починається за межами 80-100 см, для довгоствольної — 1,5-2 м.
Визначити конкретно неблизьку відстань в одиницях вимірювання за
особливостями вхідного кульового отвору неможливо.

Вхідний отвір при неблизькій відстані пострілу має круглясту або овальну
форму з дрібнозубчастими краями і дефектом — мінус-тканиною, який
звичайно відповідає калібру кулі (рис. 47) і утворюється внаслідок того,
що куля вириває і виносить з собою частинки шкіри. Зблизити краї цього
круглястого або овального отвору можна тільки при натягуванні шкіри, що
відразу ж спричиняє утворення дрібних її складок навколо отвору, чого не
спостерігається при різаних, колотих і забитих ранах. На дефект тканини
(мінус-тканину), зумовлений пробивною дією кулі, як ознаку вхідного
отвору вперше звернув увагу видатний хірург М.І. Пирогов, а в подальшому
її вивчали М.І. Райський, М.М. Живодьоров, І.О. Концевич.

У разі клиноподібної дії кулі вхідний отвір немає мінус-тканини і
внаслідок незначної енергії кулі поранення в таких випадках є сліпим.
Куля при цьому розташовується в кінці ранового каналу. Якщо куля при
вході в тіло деформована (після рикошету), то форма вхідного отвору
неправильна, а краї розірвані.

Важливою ознакою вхідного отвору при неблизькій відстані пострілу є
наявність обідка здирання, або висихання, виникнення якого пов’язане з
тим, що куля, проходячи крізь шкіру, травмує краї утвореною нею отвору,
порушуючи цілісність епідермісу, шари шкіри підсихають, стають щільними,
набувають брунатного кольору і пергаментної щільності. Цей обідок 1-2
іноді 3-4 мм завширшки. При перпендикулярному щодо тіла входженні кулі
він з усіх боків однаковий. При скісному сходженні кулі він ширший з
боку польоту. Чим гостріший кут входження кулі, тим ширший обідок із
цього боку, а на протилежному боці він може і невиявлятися. У таких
випадках за обідком здирання можна визначити, з якого боку і під яким
кутом зроблений постріл. Треба враховувати, що обідок здирання або
висихання, утворюється лише в разі наявності умов для висихання, а якщо
таких умов немає (сире, вологе приміщення, де перебуває труп), обідок
висихання не виявляється.

Однією з ознак вхідного отвору є також обідок обтирання, або
забруднення. Його утворення пов’язане з тим, що куля, проходячи через
канал ствола вогнепальної зброї і щільно прилягаючи до його стінок
збирає на своїй поверхні частинки мастила, залишки порохового нагару,
іржі, металу та інших речовин. Утворюючи в шкірі рановий отвір, куля
залишає ці нашарування вздовж його краю. Візуально виявити обідок
забруднення на шкірі важко, оскільки його маскує підсихаючий обідок
здирання і підсохла кров. Його виявляють за допомогою різних
лабораторних досліджень (контактно-дифузійного, електрографічного,
люмінесцентного, мікроскопічного, спектрографічного, рентгенівського та
в інфрачервоному випромінюванні тощо). Дослідження обідка забруднення на
наявність металу може використовуватись для ідентифікації зброї і кулі.

Вихідний кульовий отвір при пострілах із різних дистанцій на відміну від
вхідного має щілину зірчасту або неправильну форму без мінус-тканини,
тому що куля при виході із тіла діє, як правило, клиноподібно. Проте у
випадках, коли куля зберігає кінетичну енергію, у вихідному отворі може
виявлятися дефект тканини (рис. 48). Навколо вихідного отвору немає
кіптяви і порошинок, а також обідків здирання та обтирання
(забруднення). Лише у випадках, коли в момент виходу кулі краї вихідного
отвору вдаряються об твердий предмет, вони можуть пошкоджуватись і
забруднюватись. Проте характер здирання і забруднення буде інший. Таким
чином, аналіз усіх ознак дозволяє провести їх диференціювання.

Пошкодження при пострілах із мисливської та іншої зброї

Неуважне, невміле поводження з мисливською зброєю може призвести до
смертельних випадків. Можливе і навмисне використання мисливської зброї
з цією метою. Виділяють такі види мисливської зброї:

1) дробова (гладкоствольна) рушниця для пострілу дробом або спеціальною
кулею;

2) кульова (нарізна) мисливська рушниця-штуцер або мисливська
гвинтівка, з якої стріляють кулею;

3) комбінована рушниця, яка має гладкі і нарізні стволи для стрільби
дробом і кулею.

Мисливські рушниці мають від одного до чотирьох стволів, можуть бути
одно, дво і багатозарядні. Різноманітність систем, зарядів і снарядів у
мисливських рушницях утруднює узагальнення особливостей їхньої дії і
вогнепальних ран. Особливості пошкоджень із мисливської зброї залежать
від системи і характеру спорядження патрона. Останні можуть бути
фабричного і кустарного виробництва.

Залежно від призначення використовують дріб різного діаметру. Останнім
часом виготовляють дріб діаметром від 1,5 до 5,5 мм. Причому один номер
дробу відрізняється від іншого на 0,25 мм. Дріб діаметром від 6 до 10 мм
має назву картечі. Можуть використовуватись кулі діаметром понад 10 мм
за типом Якана, Бренека, Віцлебена, “Спутник”, турбінні тощо.

Відстань пострілу в разі пошкодження дробом визначається так само, як і
при пораненні кулею, тобто розрізняють постріл впритул, з близької і
неблизької відстані.

Як свідчать дослідження (Я.С. Смусин, О.Ф. Лісіцин та ін.), дріб
спочатку вилітає з каналу ствола як один снаряд і при пострілі впритул
утворює вхідний отвір з великим дефектом тканин діаметром до 2-3 см, по
краях якого виникає щільний густий шар кіптяви до 1,5-2,5 см завширшки і
більше.

> ?

??????¤?¤?$??????$????? обідок здирання (рис. 49 а). Навколо отвору
можуть ще виявлятися вгрузлі в шкіру окремі порошинки (кіптява
відкладається звичайно на відстані менш як 1 м). При пострілі з відстані
2-4 м навколо основного великого вхідного отвору є кілька маленьких,
круглястих отворів (кожний з обідком здирання). Ці отвори заподіяні
окремими дробинками, що відокремилися вже під час польоту від купки
дробу (рис. 49 б).

У разі пострілу з відстані понад 5 м (рис. 49 в) великого вхідного
отвору вже немає. Виникають маленькі отвори від окремих дробинок, тісно
розташовані один біля одного. Площа з отворами від дробинок становить
близько 20?20 см. Якщо постріл здійснюється з більшої відстані, то
площа, зайнята отворами від дробинок, збільшується, а отвори більш
віддалені один від одного. Проникаючи в порожнини тіла або у внутрішні
органи, дріб утворює множинні канали. Вихідних отворів звичайно мало
(одиничні). У м’яких тканинах і внутрішніх органах дробинки виявляються
без особливих труднощів.

Смертельні пошкодження при пострілах із дробових рушниць можливі в межах
40 м, дріб малого калібру летить на відстань до 200 м, великого — до 300
м.

При дробових пошкодженнях разом із дробом у рановий канал може
потрапляти і пиж, який треба ретельно досліджувати. У разі саморобного
виготовлення мисливських патронів пижі нерідко роблять із паперу
(сторінок старих газет, старих поштових конвертів тощо), що може значно
полегшити розслідування події. Тому дробинки і пижі після описання їх як
і виявлену при сліпому рановому каналі кулю передають органам слідства
як важливі речові докази, що підлягають подальшому дослідженню.

Для вирішення питання про відстань пострілу важливе значення мають
експериментальні відстріли з урахуванням способу виготовлення патронів,
наявності концентраторів і розсіювачів дробу, пижів, контейнерів тощо,
які впливають на характер дробових пошкоджень.

Так, при експериментальних пострілах кулями “Стріла” виявлено (А.X.
Завальнюк, Ю.О. Крапівкін) специфічні особливості, зумовлені наявністю
контейнера, половинки якого починають розкриватися на відстані 25 см.
При цій відстані вхідний отвір має форму вісімки, на відстані 60 см
навколо вхідного отвору формується розгорнутий бічний відбиток
внутрішньої поверхні обох половинок контейнера, а на відстані 1 м
відбиток відображає всю зовнішню поверхню з поперечною смугастістю (рис.
50).

При пострілах контейнерними кулями за типом “Кіровчанка” пробивна дія
пелюсток зберігається на відстані до 2 м, а при дистанції 12-15 м
спостерігаються лише кульові пошкодження (Ю.І. Бураго, В.С. Келін, А.Ю.
Бураго).

Якщо система зброї відома, для визначення відстані пострілу потрібно
зробити експериментальні відстріли в ціль, ретельно виміряти площу
розсіювання і визначити особливості пошкоджень, тому що від системи
зброї, характеру снаряда і складу заряду різними можуть бути як
додаткові чинники пострілу, так і самі пошкодження.

Під час обстеження місця події в разі наявності трупа з дробовим
пошкодженням потрібно ретельно обстежити все навколишнє середовище,
враховуючи, що частина дробу може застрягнути в різних предметах.

Пошкодження розривними кулями іноді спостерігаються в судово-медичній
практиці. Вхідний отвір при пошкодженні такими кулями великий, рваний, з
вивернутими краями. Залежно від вибухового складу рановий канал може
бути забруднений, мати буруватий або темно-сірий колір, у ньому нерідко
застряють металеві осколки розривної кулі.

Пошкодження трасуючими і запалювальними кулями (пристрілювальними,
фосфорними і бронебійними). Вхідний кульовий отвір від цих куль
відрізняється від звичайного вхідного отвору тільки тоді, коли куля
рикошетує або після того, як вона проб’є щільну перепону. Тоді навколо
вхідного отвору можна виявити опіки, кіптяву, найдрібніші частинки
металу, фосфору та інших речовин. Поранення ці подібні до кульових
пошкоджень, заподіяних впритул або на близькій відстані. Характер цих
пошкоджень встановлюють за допомогою різних лабораторних методів
дослідження.

У разі пострілу однією кулею можливе утворення кількох вхідних і
вихідних отворів та ранових каналів. Це може бути зумовлене тим, що при
руйнуванні оболонки кулі під час виходу її з каналу ствола (при
пострілах із гвинтівкових обрізів, де куля зачіпається за виступи і
нерівності нового дульного отвору) до цілі долітають як свинцева частина
кулі, так і шматки її оболонки.

В судово-медичній практиці іноді спостерігаються випадки смертельних
пошкоджень із вогнепального знаряддя — будівельно-монтажного пістолета,
який використовується для забивання стальних стержнів-дюбелів. Постріл
здійснюється за допомогою спеціальних патронів, до складу яких входить
порох, а замість кулі застосовується дюбель із поліетиленовим
наконечником і пиж.

У випадку порушення правил користування цим знаряддям можливі смертельні
пошкодження (Ю.В. Перелазний, А.П. Цикунов). Особливості цих пошкоджень
пов’язані з тим, що крім дюбеля на об’єкт діють поліетиленовий
наконечник і картонний пиж. Форма вхідного отвору різноманітна,
найчастіше конусоподібна відповідно до форми наконечника. Важливою
особливістю є утворення додаткових вхідних отворів у разі пострілу з
відстані до 20 см. В рановому каналі часто можна виявити залишки пижа і
поліетиленового наконечника, особливо якщо дюбель вдаряється об кістку.

Пошкодження при пострілах холостими патронами. Холостим називають патрон
без снаряда. Заряд (порох) в патроні утримується пижом або стисненням
дульця гільзи. При пострілах холостими патронами діють гази, тиск яких
може досягти 2000-300 атм (202,6-303,9 кПа), і пиж, ніби снаряд вилітає
з каналу ствола зброї, проте летить недалеко. Постріли впритул і на
близькій відстані можуть спричинити тяжкі, навіть смертельні
пошкодження, що залежить від їх локалізації, особливостей пижа і
характеру уражених органів і тканин.

Особливості вогнепального ранового каналу

Вогнепальним рановим каналом називається шлях, який проходить снаряд у
тілі. Він може бути прямий і непрямий, перерваний, напівколовий і
коловий, наскрізний і сліпий. У разі сліпого кульового пошкодження
судово-медичному експерту неважко вирішити питання про напрямок польоту
кулі в тілі потерпілого. Проте його потрібно уважно дослідити, оскільки
це допоможе визначити характер пошкодження органів і виявити кулю, що
завжди нелегко. За типом кулі встановлюють не тільки систему зброї та її
калібр. За допомогою спеціальних (трасологічних) методів дослідження
можливо ідентифікувати певний екземпляр. Основне правило виявлення кулі
— простежити шлях кульового каналу, який чітко помітний на поперечних
розрізах. Для виявлення кулі використовують рентгенологічне дослідження.

З судово-медичної точки зору вивчення кульового каналу має першочергове
значення для визначення напрямку польоту кулі, а також напрямку
пострілу. Це особливо важливо у випадках, коли пораненого з вогнепальної
зброї доставляють у лікарню і там надають йому первинну медичну допомогу
з хірургічною обробкою країв ран, внаслідок чого особливості кульових
отворів змінюються. Якщо поранення призводить до смерті і труп підлягає
судово-медичному дослідженню, то за особливостями наявних пошкоджень
неможливо дійти висновку про напрямок польоту кулі, тобто виявити, де
вхідний і вихідний кульові отвори. Крім цього, в історії хвороби
особливості пошкоджень часто описуються досить поверхово, що також не
дозволяє визначити напрямок пострілу. Дуже тяжко вирішити це питання і у
випадках, коли труп перебуває в стадії гниття. Певну допомогу надає
дослідження ранового каналу. Так, в разі пострілу впритул додаткові
чинники заряду містяться в початковій частині ранового каналу, ближче до
вхідного отвору і таким чином допомагають встановити його напрямок,
причому наявність кіптяви в каналі виявляється навіть при значному
розпаді трупа.

Надзвичайно характерним є рановий канал у плоских кістках (склепіння та
основі черепа, таза, лопатка, грудина тощо), де спостерігається
конусоподібне розширення у напрямку польоту кулі (рис. 51). Місце входу
кулі, як правило, має круглясту або овальну форму з рівними краями з
боку зовнішньої кісткової пластинки і розширеними великозубчастими та
скошеними всередині. Місце виходу — навпаки, має круглу або овальну
форму з боку внутрішньої кісткової пластинки, а розширені, скошені краї,
— назовні.

Таким чином, місце входу і виходу кулі утворює зрізаний конус, менший
діаметр якого повернений до входу, а більший — до виходу.

Місце входу і виходу кулі при пошкодженні трубчастих кісток має
аналогічні особливості (рис. 52). Проте внаслідок їх руйнування виявити
зрізаний конус надто складно. Тому хід ранового каналу в трубчастих
кістках визначають за допомогою локалізації уламків травмованої кістки.
Суть полягає в тому, що при значній кінетичній енергії куля роздробляє
трубчату кістку і спричиняє багатоосколкові переломи. При цьому уламки
кісток розташовуються в рановому каналі між пошкодженою кісткою і
вихідним кульовим отвором, що виявляється або візуально на секції, або
за допомогою рентгенологічного дослідження.

В таких органах, як шлунок, кишки, сечовий міхур тощо, внаслідок
гідродинамічної дії кулі місце її виходу значно більше, ніж місце входу.

В паренхіматозних органах в’язкої та еластичної консистенції, збагачених
кров’ю, вхідний отвір внаслідок циркулярних і радіальних тріщин має
променисту форму. Просвіт ранового каналу містить зруйновані тканини,
кров, а в початковій частині уривки одягу. Куля, проходячи через
паренхіматозний орган, несе на собі частинки його в подальшу частину
ранового каналу. Тому мікроскопічне дослідження ранового каналу і
наявність частинок одного органа в каналі іншого дозволяє визначити
напрямок польоту кулі.

Проте напрямок ранового каналу і напрямок пострілу — це різні поняття.
Вони найчастіше не збігаються. Судово-медичний експерт зобов’язаний дати
слідчому лише відповідь на питання про напрямок ранового каналу в тілі
померлого, який відносно до трьох умовних площин тіла може бути
одиничний, подвійний і потрійний (наприклад, згори-донизу,
зліва-направо, спереду-назад або навпаки).

Напрямок же пострілу визначає не лікар, а слідчий, використовуючи всі
отримані у процесі слідства матеріали, в тому числі й дані експертизи
трупа.

Вогнепальні пошкодження одягу

При експертизі вогнепальних пошкоджень для визначення вхідного і
вихідного кульових отворів важливе значення має ретельне дослідження
одягу, якщо куля попередньо пройшла крізь нього. В таких випадках без
дослідження одягу вирішити питання про дистанцію пострілу неможливо,
тому що на поверхні одягу затримуються частково або повністю додаткові
чинники пострілу. Якщо поранений перебував у лікарні, де йому було
зроблено хірургічну обробку ран і недостатньо докладно занотовано
особливості їх в історії хвороби, визначити локалізацію вхідного і
вихідного кульових отворів і дистанцію пострілу іноді можливо лише
шляхом дослідження одягу. Це дослідження проводиться не лише візуально,
а й за допомогою безпосередньої мікроскопії, з обов’язковим визначенням
(вимірюванням від підошви) форми, розмірів та інших особливостей цих
пошкоджень.

Вхідні кульові отвори. У разі пострілу впритул гази, що вилітають із
каналу ствола, розривають одяг. У вовняних, бавовняних, шовкових
тканинах утворюються хрестоподібні розриви довжиною до 10-25 см, при
зближенні країв яких у центрі вхідного отвору виявляється
мінус-тканина-дефект, який за своїм розміром в кілька разів перевищує
діаметр кулі (рис. 53). В трикотажних, плетених тканинах вхідний отвір
має круглу або овальну форму з вираженим дефектом тканини. Кіптява
виявляється на зовнішній і внутрішній поверхні одягу по краях вхідного
отвору. В синтетичних тканинах по краях кульового отвору волокна
розплавляються і мають булавовидні потовщення (А.С. Лісовий, В.Д. Ісаков
та ін.). Тонка, пухка тканина (марля, вата) в момент пострілу легко
займається.

При пострілі на близькій відстані кіптява і порошинки розташовуються
навколо вхідного кульового отвору, а при досить близькій відстані (в
межах І і ІІ зони) суха, пухка тканина може займатись на відстані до
15-20 см (В.І.Молчанов, К.Н. Калмиков, Л.Б. Озарековський та ін.). В
межах ІІІ зони близької відстані порошинки не тільки осідають на
поверхні, а й застряють у товщі одягу (рис. 54). В синтетичній тканині
вони оплавляють місця зіткнення з нею і щільно прилипають до неї.

При пострілі на неблизькій відстані вхідний кульовий отвір має круглу
або овальну форму з дефектом тканини, який добре виявляється на гладкій
поверхні (гімнастерці, сорочці, піджаку тощо), а на ворсистих тканинах
(грубововняній шинелі, сукняному одязі тощо) маленький кульовий отвір,
який за своїми розмірами відповідає калібру кулі, виявити важко, тому що
він закривається дрібними волосинками. У таких випадках для виявлення
кульового отвору в одязі його розглядають у прохідному світлі, а дефект
тканини визначають окремо в поздовжніх і поперечних волокнах, що
дозволяє визначити загальний розмір дефекту тканини.

Якщо куля при пострілі проходить через світлий одяг, то на краях
вхідного отвору звичайно добре помітний обідок обтирання, або
забруднення. Якщо ж одяг темний і забруднення у вигляді слідів кіптяви і
порошинок на ньому не видно, його треба відіслати в
медико-криміналістичну лабораторію для дослідження контактно-дифузійним
або електрографічним методами, фотографуванням в інфрачервоному
випромінюванні за допомогою електронно-оптичного перетворювача тощо.

У разі пострілу на неблизькій відстані можливі випадки, коли куля
внаслідок великої кінетичної енергії переносить на значну відстань на
своїй поверхні частинки металу, кіптяви, мастил, які відкладаються
навколо вхідного кульового отвору як на одязі, так і на шкірі, що
нагадує постріл із близької відстані.

Таке явище спостерігається, якщо швидкість польоту кулі перевищує 500
м/с, проте чинники пострілу відкладаються на другому (нижньому) шарі
одягу на відстані 0,5-1 см або на шкірних покровах, а не на зовнішньому
шарі, як при пострілі на близькій відстані. Відкладення кіптяви в цих
випадках менш інтенсивне і має вигляд променистого обідка навколо
кульового отвору, що дістало назву феномена Виноградова.

Це явище спостерігається рідко, але знати про нього потрібно, щоб не
зробити помилку в діагностиці відстані пострілу.

Вихідні кульові отвори в одязі при всіх дистанціях пострілу можуть мати
щілиноподібну, променисту або кулясту форму, кругла або овальна форма,
як правило, не спостерігається. Навколо вихідного отвору немає кіптяви,
порошинок, а також, звичайно, і дефекту тканини.

Встановлення послідовності вогнепальних пошкоджень

У разі наявності на потерпілому кількох вогнепальних кульових пошкоджень
питання про послідовність їх нанесення становить на практиці значні
труднощі. Для розв’язання цього питання береться до уваги ступінь прояву
реактивних змін. При різній давності виникнення пошкоджень послідовність
їх нанесення легко встановити. Проте якщо пошкодження заподіяні швидко
одне за одним, для визначення їхньої послідовності ці дані не можуть
бути використані.

Однією із ознак послідовності заподіяння пошкоджень може бути кровотеча.
Чим масивніша вона, тим раніше заподіяне поранення. Іноді послідовність
заподіяних пошкоджень встановлюють із урахуванням можливості самостійних
дій та інших обставин подій — по слідах крові на одязі, його
пошкодженнях. Наприклад, людину було вбито двома пострілами в груди і в
живіт. Якщо після першого пострілу вона була ще на ногах, а після
другого впала, то від першого вхідного отвору потік крові буде
поздовжній, а від другого — поперечний.

При розтині трупа можна іноді помітити в ділянці першого поранення
більший крововилив, ніж у наступних, оскільки після першого поранення з
кровотечею часто відбувається різке зниження артеріального тиску.

Якщо два постріли було зроблено в груди і при цьому утворилися ранові
канали в одній легені, то внаслідок спадіння легеневої тканини канал від
першої кулі зміщується, тоді як від другої кулі він прямолінійний, тому
що виникає в легені, яка спалася після першого пострілу.

Первинні проникні поранення черевної порожнини характеризуються широкими
розривами стінок порожнистих органів. При наступних пострілах
утворюються менші за розмірами пошкодження.

Послідовність заподіяння кульових пошкоджень кісток черепа визначається
за ознакою Шавіньї-Никифорова. Тріщини, які відходять від другого
вхідного отвору, ніколи не перетинають тріщин, які відійшли від країв
першого (рис. 55).

Визначення можливості смертельно поранених до самостійних доцільних дій

Судово-медична практика свідчить, що смертельно поранена людина у ряді
випадків здатна ще певний час як до усвідомлених, так і
умовно-рефлекторних доцільних дій. Після смертельного пошкодження людина
може заподіяти собі нові поранення, нерідко також смертельні, від яких і
вмирає. У такому випадку постає питання, чи могла людина, наприклад, із
простреленою головою нанести собі постріл у серце, або навпаки.

Оцінюючи здатність до цілеспрямованих дій у смертельно поранених,
потрібно звертати увагу на:

1) можливість збереження свідомості;

2) можливість виконання самостійних дій.

Такі питання часто виникають при пораненні головного мозку і серця. Слід
враховувати, що навіть масивні пошкодження голови можуть не призводити
до втрати свідомості і поранений здатний при цьому виконувати самостійні
доцільні дії. Поранення певних ділянок мозку, наприклад, лобових,
перебігає безсимптомно. Проте пошкодження інших відділів, особливо
ділянок, де розташовуються рухові центри кінцівок, або повний розрив
шийної частини спинного чи довгастого мозку виключає можливість
самостійних доцільних дій.

Подібні питання нерідко постають також в разі пошкодження серця, тому що
не кожне його поранення обов’язково призводить до смерті. Кульові і
осколкові рани, що не проникають у порожнину серця, нерідко закінчуються
видужанням, і людина з кулею або осколком у товщі серця, навіть без
значних болісних відчуттів може прожити до глибокої старості. Це
залежить від локалізації пошкодження і ступеня крововтрати. В разі
пошкодження певних відділів серця або при дуже масивному його руйнуванні
може настати швидка смерть від травматичного шоку.

При пошкодженнях органів черевної порожнини здатність до самостійних дій
залежить насамперед від ступеня травмування органів і крововтрати.
Здатність до самостійних дій часто зберігається. Іноді вони можливі при
значних пошкодженнях органів грудної і черевної порожнини, що свідчить
про високу пристосованість організму людини та його надзвичайно великі
компенсаторні механізми.

Методи дослідження вогнепальних пошкоджень

Вогнепальні пошкодження на тілі і одязі трупа насамперед ретельно
обстежують візуально, а також за допомогою безпосередньої мікроскопії з
використанням стереоскопічного та операційного мікроскопів. При цьому
звертають увагу на локалізацію пошкоджень з обов’язковим вимірюванням
відстані від підошви, форму, розміри, наявність дефекту тканини,
характер країв, наявність або відсутність слідів додаткових чинників
пострілу. Проте ці дослідження не дозволяють розв’язати всі питання, які
постають перед експертизою, тому в більшості випадків використовують
додаткові дослідження: гістологічне, медико-криміналістичне,
рентгенологічне, фотографічне, контактно-дифузійне, спектрографічне та
ін.

Гістологічне дослідження дозволяє встановити наявність обідка обтирання,
або забруднення, кільця висихання, сліди кіптяви, порошинок, наявність
сторонніх частинок у рановому каналі, тобто цей метод розширює
можливості судово-медичної діагностики при встановленні дистанції і
напрямку пострілу, характеру вхідного і вихідного кульових отворів.

Медико-криміналістичне дослідження використовується для виявлення
кіптяви, порошинок, частинок металу. Широке впровадження дістала проба з
дифеніламіном і сірчаною кислотою, яку можна застосовувати за будь-яких
умов для виявлення зерен пороку.

За допомогою рентгенологічного дослідження встановлюють локалізацію і
форму сторонніх мас, уламків, пошкоджених кісток, дробинок, куль,
частинок металу. Це важливо для вирішення питань про локалізацію
вхідного і вихідного вогнепальних отворів, дистанцію і напрямок
пострілу.

Емісійна спектрографія дозволяє визначити хімічну природу металів, які
входять до складу обідка обтирання або локалізуються біля вхідного
отвору. В процесі дослідження об’єкт спалюють і його спектр
фотографують. Одержані спектрограми піддають аналізу. Метали якісно і
кількісно виявляються в мізерних кількостях. Цей метод не набув значного
поширення, оскільки не всі лабораторії мають відповідну апаратуру. Крім
того, об’єкт дослідження повністю руйнується, що може негативно
позначитись на подальшому дослідженні.

Фотографування в інфрачервоному випромінюванні (за допомогою ЕОП —
електронно-оптичного перетворювача) дозволяє виявити на темних тканинах
кіптяву, мастило які непомітні візуально і при звичайному
фотографуванні.

Контактно-дифузійний метод (метод кольорових відбитків) широко
використовується в експертній практиці. Він дозволяє виявити частинки
металу навколо вхідного кульового отвору на шкірі й одязі. Метод простий
для виконання, не потребує дорогої апаратури, в зв’язку з чим може
використовуватись в умовах будь-якої медико-криміналістичної
лабораторії.

Вибухова травма

Під вибухом розуміють імпульсне виділення енергії внаслідок фізичних,
хімічних чи ядерних перетворень вибухових речовин.

Вибухові речовини — це різні хімічні сполуки, які під дією різних
чинників навколишнього середовища перетворюються в гази з дуже високою
температурою, внаслідок чого навколишні предмети зазнають значного
руйнування. При вибухах таких сполук, якими споряджені спеціальні
прилади, утворюється хвиля детонації — екзотермічного, хімічного процесу
перетворення твердої речовини в газоподібні продукти, які набувають
швидкості близько 9000 м/с, а тиск ударної хвилі досягає 2,02-3,03 кПа
(200-300 атм). Внаслідок детонації вибухових речовин відриваються окремі
їх частинки, які разом із оболонкою і елементами вибухового спорядження
розлітаються зі швидкістю до 1000 м/с і, руйнуючи різні об’єкти,
утворюють осколки вторинних снарядів. Швидкість детонації тротилу
(тринітротолуолу) досягає 6700 м/с, а тиск ударної хвилі перевищує
202000 кПа (1000000 атм) що спричиняє значні руйнування.

Чинниками травмування при вибухах є продукти детонації вибухових
речовин: хвиля вибухових газів, ударна хвиля навколишнього середовища,
осколки і частини вибухового спеціального спорядження, а також вторинні
снаряди.

Пошкодження, які виникають від дії цих чинників, дістали назву вибухової
травми.

Продукти детонації вибухових речовин спричиняють механічну, термічну і
хімічну дію. Механічна дія характеризується руйнівною, розривною,
пробивною і контузійною силою. Термічна дія виявляється у вигляді
обпалення одягу, волосся, а іноді поверхневих шарів шкіри, хімічна — в
утворенні карбоксигемоглобіну в зруйнованих тканинах тіла.

Ударна хвиля навколишнього середовища діє як тупий твердий предмет із
широкою поверхнею і силою тиску до 0,2-0,3 кг/см2, що призводить до
розриву барабанних перетинок, а сила тиску до 0,7-1,0 кг/см2 спричиняє
смертельні пошкодження внутрішніх органів. Якщо сила тиску перевищує 1,2
кг/см2, спостерігаються відриви кінцівок, а тіло потерпілого
відкидається в бік на багато метрів, отримуючи при падінні і ударі об
предмети додатково різні пошкодження. При дії ударної хвилі пошкодження
у потерпілого виникають на боці, оберненому до епіцентру вибуху.

Осколки і частини вибухового спеціального спорядження, а також вторинні
снаряди характеризуються різною дією залежно від їх маси, сили вибуху і
відстані від його епіцентру. При цьому утворюються садна, крововиливи,
рани з дефектом тканини і без нього, рани, що проникають у порожнини
тіла, переломи кісток тощо.

В судово-медичній практиці спостерігаються нещасні випадки серед
підлітків внаслідок вибухів різних боєприпасів (мін, гранат тощо). При
цьому на тілі потерпілого виявляють множинні рани з розгорнутими
синюшними, вкритими кіптявою краями. Якщо боєприпаси вибухають в руках
потерпілих, то кисті рук відриваються, а частини верхніх кінцівок мають
вигляд шматків шкіри, м’язів, сухожиль, розтрощених кісток. У разі
вибуху міни тіло людини піддається значному руйнуванню, розриваючись
іноді на шматки, нерідко відкинуті на значну відстань від місця вибуху.
Іноді може займатися одяг, внаслідок чого на шкірі утворюються великі
опіки (Ю.С.Сапожников).

Останнім часом спостерігаються випадки вбивств із використанням
вибухових речовин та пристроїв.

Залежно від характеру дії чинників вибуху і пошкоджень, які при цьому
утворюються, виділяють (В.Л. Попов, Г.П. Леврентюк, 1985) три дистанції:

1) дуже близьку — контактний вибух або зіткнення, коли діють продукти
детонації, ударна хвиля і осколки;

2) відносно близьку, коли пошкодження спричиняються від поєднання дії
ударної хвилі і осколків;

3) неблизьку, при якій діють лише осколки.

В.І. Молчанов рекомендує іншу класифікацію дистанцій:

1) стикання вибухового пристрою з тілом чи одягом;

2) близька — у межах дії продуктів вибуху;

3) відносно близька — в межах дії ударної хвилі навколишнього
середовища;

4) неблизька — при пошкодженнях осколками металевої оболонки вибухового
пристрою за межами дії ударної хвилі.

Під час проведення судово-медичної експертизи вибухової травми виникають
різні питання, розв’язання яких грунтується на характерних особливостях
цих пошкоджень. У деяких випадках для вирішення окремих питань потрібна
участь криміналістів і фахівців з озброєння.

Рід насильної смерті

При вогнепальних пошкодженнях можуть спостерігатися вбивство,
самогубство і нещасний випадок.

Для самогубства при пострілах із вогнепальної зброї характерні:

1) локалізація вхідного отвору в ділянці скроні і серця, іноді постріл
в рот;

2) дистанція пострілу — впритул або дуже близька відстань;

3) напрямок ранового каналу, що відповідає положенню зброї в руці того,
хто стріляв;

4) наявність зброї в руці покійного або біля нього;

5) наявність кіптяви на руці того, хто стріляв;

6) при пострілах із довгоствольної зброї (гвинтівка, мисливська
рушниця) наявність пристосування, яке використовується для натискання на
спусковий гачок ногою чи будь-яким предметом.

У разі вбивств і нещасних випадків характерних особливостей немає. При
цьому можуть бути різними відстань пострілу, локалізація вхідного отвору
і напрямок ранового каналу залежно від взаєморозташування потерпілого і
того, хто стріляв.

При встановленні роду насильної смерті потрібно враховувати особливості
вогнепальних пошкоджень, дані первинного обстеження трупа на місці його
виявлення, а також усі обставини справи.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Похожие записи