Тема: Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив.

ПЛАН

Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і
для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в
колективі.

Принципи дружніх відносин в медичному колективі.

Причини сварок і пліток у медичному колективі і їх профілактика.

Такт і безтактність у стосунках медичних працівників.

Колектив (від латинської “колектівус” – збірний) – вищий рівень розвитку
і фукціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями.

В медичному колективі такими спільними цілями є діагностика і лікування
хворих.

Успіх в лікуванні хворих багато в чому визначається взаємовідносинами
медичних працівників між собою, тобто соціально-психологічним кліматом в
медичному колективі.

Позитивний соціально-психологічний клімат в медичному колективі сприяє
формуванню в кожного медичного працівника почуття задоволеності від
участі у спільній діяльності, а звідси – бажання працювати, а, отже,
підвищується ефективність праці і відповідно здійснюється благо приємний
вплив на хворих.

І, навпаки, негативний соціально-психологічний клімат сприяє почуттю
незадоволеності, понижується ефективність праці, і це негативно впливає
на хворих.

Професійний склад медичного колективу:

1 – лікаря;

2 — середній медичний персонал;

3 – молодший медичний персонал;

4 – адміністративно-господарський персонал.

Головні гумові формування потрібних взаємовідносин в колективі:

творча діловитість і цілеспрямованість;

взаємна повага, чесність;

довіра і принципова критика.

Медичний колектив на вищому рівні свого розвитку стає колективом
лікувальним, який безпосередньо здійснює терапевтичний вплив на хворих
(якщо в медичному колективі позитивний соціально-психологічний клімат).

Колегами називають людей, об’єднаних спільністю ділових (професійних)
інтересів.

Бути колегами – значить притримуватись принципів взаємоповаги і
взаємодопомоги, взаємно збагачувати один одного щирістю і красою тощо.

Якщо у медичного працівника виникають сумніви, невпевненість в
правильності міроприємств по здійсненню хворому допомоги, він звернеться
за порадою до своїх колег, в першу чергу до більш досвідчених і знаючих,
і з їх допомогою виділить труднощі, які виникли.

В боротьбі з недоліками в роботі важливе місце займає дружня, здорова
критика (але тільки тут умові відсутності хворих). Якщо медичний
працівник вміє переборювати свої слабкості, самокритичний, то і
справедлива критика в його адрес зі зовсім не як особиста образа, а як
необхідна допомога. Дружня критика примушує ретельно проаналізувати
причини дефектів в своїй роботі, намітити шляхи їх усунення, зробити
певні висновки, підсилити самоконтроль.

Починаючий медичний працівник потребує допомоги старших і більше
досвідчених колег по роботі.

Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника має бути
постійною турботою лікаря (наприклад після обходу лікар має розказати
медичній сестрі про зміни в станах хворих, дати їй пояснення до
призначень і т.п.).

Обов’язки кожного лікаря і медичної сестри ж взаємне збагачення
накопиченим досвідом, висновками своїх спостережень і роздумів тощо.

Основні причини сварок у медичному колективі:

Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обов’язки тоді
виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників
(такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які
замінюють одна одну).

Профілактика: встановлювати точні обов’язки кожного і точні межі
професійної діяльності.

Протиріччя в стилях роботи медичних працівників (наприклад зіткнення
акуратності і неохайності і т.п.).

Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості
однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем
роботи.

Невиконання службових обов’язків (наприклад, відлучення в робочий час і
т.п.).

Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою
відділом, головного лікаря.

Неввічливість медичних працівників (високомірність, невихованість і
т.п.)

Профілактика: підбір належного персоналу.

Так і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на
самостійну поза аудиторну роботу студентів).

4. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги,
поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну
поза аудиторну роботу студентів).

Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною
предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях,
зв’язках і відношеннях.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й
явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і
практично оволодіває ними. Отже, мислення – це вищий пізнавальний
процес.

Фізіологічна основа мислення – діяльність кори півкуль великого мозку,
яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.

Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):

аналіз – процес поділу на складові частини того, що сприймається;

синтез – процес мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих частин;

порівняння – встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей
об’єктів;

узагальнення –виділення головного, загального з розрізнених частин;

абстракція – перехід від одиничного до загального;

конкретизація – перехід від загального до одиничного.

Форми мислення:

поняття — вищий рівень узагальнення;

судження – відображає логічні зв’язки між предметами і явищами;

умовивід – висновок, зроблений з кількох суджень.

Види мислення (за змістом розв’язуваних проблем):

наочно-дійове – розв’язування задачі здійснюється за допомогою реального
перетворення ситуації, випробування властивостей об’єктивів (властиво і
вищим тваринам);

наочно-образне – пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами
в них (характерне для дітей молодшого віку – 5-6 років);

словесно-логічне (абстрактне) – узагальнення мислення у формі понять і
міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного
мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської
діяльності людини.

Розлади мислення:

маячення – уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в
помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності суб’єкта
неможливо переконати:

манія впливу – хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;

манія величності – хворі вважають себе видатним громадським діячем,
вченим, артистом і т.п.;

нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення — хворі вважають себе
злочинцями і т.п.;

нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того,
щоб до них ставились по-людськи і т.п.;

нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх
рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;

іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає
серця і т.п.;

параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має
до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи
вбити і т.п.;

маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.

Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні
події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному
значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю.
Критичного відношення до них.

Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі
людини при повній критичності своїх суджень:

нав’язливі стани, серед яких – фобії;

агорафобія – страх перед широким простором;

клаустрофобія – боязно закритих приміщень;

і інші.

Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні
логічні судження.

Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).

Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.

В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.

Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють
одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду
фразу, а вже починає іншу.

За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно
розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні
неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні.
Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття.
Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.

Мова – основа мислення.

Мова – суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом
спілкування в даному суспільстві.

Функції мови:

спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;

означення (сигніфікативна функція);

вираження (експресивна);

впливу;

передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя
інтелектуальної діяльності тощо.

Фізіологічна основа мови – центральні механізми (різні відділи кори
півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових
зв’язків, органів мови і дихання).

Види мови:

усна (експресивна) – мова вголос;

внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;

письмова – мова при писанні.

Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження
про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки,
тому мова тісно пов’язана з мисленням. Вона є безпосередньою дійсністю
думки.

Розлади мови:

Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:

динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного
мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова,
назвати предмети і розуміти мову інших;

еферентна моторна афазія — порушується принцип послідовності; хворий
може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;

аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні
звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;

семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних
конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;

сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад
(труднощі в розумінні усного мовлення);

амнестична афазія – порушення здатності називати предмети, причому
можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові
букви, то хворий згадує потрібне слово.

Афонія – нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.

Дизартрія – розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні
звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні,
заїканні.

Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал
часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього
питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників
вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.

Інтелект (від латинської – розсудок, розуміння) – це мислитель ні
здібності людини.

Інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема,
здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність
будь-якої діяльності.

Форми інтелекту:

вербальний інтелект – включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти
прочитане;

здатність рішати проблеми;

практичний інтелект – вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.

Типи інтелекту:

– генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);

– поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання,
освіти і спадковості);

– вимірюваний (представляється оцінками з тестів).

Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх
подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.

Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення –
інтелект в дії.

Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і
інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через
мову. Отже мова, мислення, інтелект – тісно взаємозв’язані.

Розлади інтелекту:

Олігофренія – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під
впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або
перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:

дебільність — легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність
суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;

імбецильність – форма олігофренії, яка посідає середнє місце між
дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним
мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під
силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має
перебувати під постійним наглядом;

ідіотія – найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною
відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не
здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.

Слабоумство (деменція) – це стійке збіднення і спрощення психічної
діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів,
збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому
періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:

тотальне слабоумство – виявляється у порушенні психічної діяльності,
стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними
некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні
властивості особистості;

парціальне слабоумство – слабоумство з невираженими симптомами випадіння
пам’яті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в
ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.

Хворих з розладами інтелекту непросто доглядати. Вони нерідко
неправильно розуміють або по-своєму тлумачать звернене до них запитання.
Неадекватні висказування і вчинки їх викликають роздратованість
навколишніх. Велика витримка і співчуття потребується від медичних
працівників при догляді за такими хворими. Краща форма відношення –
доброзичливість.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи