СТЕРИЛІЗАЦІЯ МЕДОБЛАДНАННЯ

ТА МАТЕРІАЛІВ

ОПЕРАЦІЙНОЇ БІЛИЗНИ ТА ПЕРЕВ’ЯЗНОГО МАТЕРІАЛУ

Стерилізацію операційної білизни (халати, простирадла, рушники, панчохи
тощо) та перев’язного матеріалу (марля, вата, бинти) проводять у
спеціальних апаратах — автоклавах за допомогою пари, що надходить під
тиском у 2 атм, чи 0,22 мПа, та температури 132 °С.

Автоклави бувають різного розміру, форми (циліндричної, круглої, у
вигляді шкафи) та місткості, але конструкцію вони мають однакову.

Складається автоклав з таких частин: резервуар для води, водомірна
трубка, нагрівальний пристрій, парова камера, стерилізаційна камера,
покривний кожух, покришка з пристроями для герметичного закриття
автоклава, манометр для вимірювання тиску в камері автоклава, термометр,
паровивідний кран.

Стерилізація білизни та перев’язного матеріалу проводиться в спеціальних
металевих ящиках — біксах, в які закладають матеріали не щільно, але
компактно. У кожен бікс вкладають індикатор стерилізації. Частіше ним
служить порошок сірки (в маленькому скляному флаконі з-під антибіо

тиків), яка розплавляється за температури 120 °С, стаючи компактною
масою. Бензойна кислота, нафтол, сечовина мають точки плавлення 120— 132
°С, тому застосовують їх рідше.

Бікс, у який складено матеріали, під час стерилізації залишається
відкритим (відкриті отвори спеціального поясу). Після заповнення
автоклава біксами в резервуар заливають воду до певного рівня (на 2/3
водомірного скла), паровивідний кран та покришку закривають, вмикають
нагрівальний прилад (переважно електричний). Нагрівають (фаза
нагрівання) до підняття тиску в автоклаві до 0,11 мПа (1 атм). Після
цього відкривають паровивідний кран, і парою, що виходить під тиском
(відводиться через спеціальний шланг, кінець якого опущений у місткість
з водою), з стерилізаційної камери видаляється повітря, яке міститься
між білизною в біксах. Це потрібно тому, що повітря важче за пару, у
автоклаві воно міститься нижче за пару і, будучи поганим провідником
тепла, порушує умови стерилізації: в його присутності, хоча в
стерилізаційній камері температура не менша за 120 °С, про що свідчить
розплавлення сірки, температура в зоні повітря завжди нижча. Крім того,
воно зумовлює конденсування пари, чим теж знижує температуру. Після
видалення повітря парови-відний кран знову закривають, і продовжують
нагрівання до досягнення стерилізаційних параметрів — переважно тиску в
0,22 мПа (2 атм). Після цього розпочинається фаза стерилізації, яка
триває 20—30 хв (залежно від контамінації мікробами матеріалу). Якщо
білизна дуже забруднена, стерилізують довше — 45—60 хв.

Вироби з тонкої гуми (рукавички), латексу, полімери стерилізують в
автоклаві під тиском 0,11 мПа (1 атм) за температури 120 °С протягом 45
хв.

Гумові рукавички перед стерилізацією в автоклаві пересипають всередині
тальком (для запобігання їх вулканізації).

По закінченні терміну стерилізації нагрівати припиняють, автоклаву дають
схолонути до температури 60 °С, а не до повного охолодження, відкривають
кран і випускають залишок пари та відкривають покришку автоклава. Зразу
ж після цього бікси герметизують, закриваючи їх відповідними пристроями.

На біксах прикріплюють спеціальні ярлики, на яких зазначають характер
матеріалу, дату стерилізації та прізвище особи, яка її проводила.
Оформлені бікси ставлять на окремі полички в матеріальній кімнаті, де
вони зберігаються до використання.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ,

ПОСУДУ, РУКАВИЧОК, ДРЕНАЖІВ

Інструменти, рукавички, дренажі можуть стати безпосередніми передавачами
контактної інфекції під час оперативних втручань та діагностичних
процедур. Тому стерилізація їх повинна бути надійною. Основним методом
стерилізації неріжучих інструментів, посуду є обробка їх гарячим
повітрям у сухожарових шкафах за тем-ператури..160—180 °С протягом 45—60
хв. Їх можна також прокип’ятити в 2 % розчині натрію гідрокарбонату
(інструменти) або у воді (посуд) протягом 15—20 хв. Кип’ятінням у воді
протягом 15 хв можна також простерилізувати й гумові рукавички та
дренажі. Стерилізацію гумових рукавичок та дренажів проводять також і в
автоклавах під тиском в 0,11 мПа, чи 1 атм, і температурі 120 °С
протягом 45 хв, про що йшлося вище. Крім того, рукавички й дренажі, в
тому числі й пластикові, можна стерилізувати 2 % розчином хлораміну або
розчином С -первомуру протягом 15 хв.

Ріжучі інструменти, тобто скальпелі, ножиці, голки, стерилізують 6 %
розчином перекису водню (протягом 3 год), 96 % спиртом етиловим
(протягом 24 год), 2 % розчином хлораміну (протягом 2 год).

Хірургічні інструменти, що складаються з різних за хімічною структурою
матеріалів (метал, скло, плас

тик), тобто цистоскопи, ендоскопи, катетери сечовідні тощо, стерилізують
впродовж 12—24 год парою формаліну в закритих металевих ящиках на
решетовидних полицях. Негнучкі ендоскопи стерилізують також 2 % розчином
глютаральдегіду, або 20 % розчином формальдегіду з додаванням 0,2 %
розчину натрію нітрату протягом 3—12 год, або газовою сумішшю етилену
оксиду і метилу броміду в співвідношенні 1:2,5 протягом 40 хв.

Ендоскопи з волоконновд оптикою після механічного очищення та промивання
стерилізують у спеціальних камерах оксидом етилену протягом години чи
парою формаліну протягом 12 год. У останні роки для дезинфекції
ендоскопів та інших інструментів використовують 1 % розчин віркону —
збалансованої суміші пероксигенової основи з органічними кислотами та
іншими речовинами, який забезпечує знезараження їх за 10 хв.

Шприци з термостійкого скла стерилізують у сухожарових шкафах за
температури 160—180 °С протягом 60 хв, а шприци з нетермостійкого скла —
кип’ятінням у воді протягом 15 хв. Користуються інструментами
одноразового використання (шприци, голки, скальпелі тощо), які
стерилізують і упаковують фабрично-заводським способом під час їх
виготовлення.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ ШОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Шовний матеріал небезпечний щодо розвитку так званої імпланта-ційної
інфекції — різновиду контактної, оскільки він здебільшого залишається в
глибині тканини назавжди. Тому до стерилізації його ставляться особливі
вимоги. Шовні матеріали, що застосовуються в хірургії, відрізняються за
хімічною структурою, фізичними властивостями та походженням. Головними з
них є шовкові, бавовняні та синтетичні нитки (деякі з них розсмоктуються
— дексон, окцелон, поліпропілен та інші похідні гліколової кислоти та
оксицелюлози, а деякі ні — капрон, лавсан, дакрон, тефлон тощо), шви з
нержавіючої сталі, танталу, срібла (дріт, скобки тощо) та нитки
біологічного походження (кетгут, який виготовляють з підслизового шару
кишок овець, корів, кіз). Зараз шовк майже не застосовують, бо він дуже
подразнює тканини (реактогенний). Але в рідкісних випадках перед
використанням його стерилізують за методом Кохера, або користуються
простерилізованим у заводських умовах (зберігається в запаяних скляних
ампулах). За методом Кохера шовкові нитки після миття та висушування
занурюють на 12—24 год в ефір для знежирення, а потім на такий самий
період — у 76 % спирт етиловий. Після цього стерилізують кип’ятінням
протягом 10 хв у 0,5 % розчині сулеми. Простерилізований шовк
перекладають у банку з 96 % спиртом етиловим, у якій і зберігають.
Стерильність перевіряють мікробіологічним способом (засівають шматочки
нитки на стерильне біологічне середовище). Перед використанням шовк
кип’ятять протягом 2 хв у 0,5 % розчині сулеми.

Шовк, бавовняні та синтетичні нитки, які не розсмоктуються, можна
стерилізувати в автоклаві (тиск 0,11 мПа, або 1 атм, протягом 20—30 хв).

Синтетичні нитки стерилізують головним чином кип’ятінням у воді протягом
20—30 хв. Металеві шовні матеріали стерилізують також кип’ятінням у 2 %
розчині натрію гідрокарбонату.

Найскладнішою є стерилізація кетгуту, який за своїм походженням є носієм
різноманітної патогенної мікрофлори, у тому числі анаеробної
(споротворчі клостридії газової гангрени та правцю). Кетгут залежно від
товщини нитки, а також від імпрегнації його хромом (хромований кетгут)
розсмоктується протягом 1— 4 тиж. Існують два головних способи хімічної
стерилізації кетгуту — вологий (Клаудіуса та в модифікації Губа-рєва) та
сухий (Сітковського).

Спосіб Клаудіуса: кетгут (кільця ниток) поміщають на добу в ефір для
знежирювання, а потім у банку з водним розчином Люголя (1г кристалів
йоду, 2 г калію йодиду, 97 мл води) на 9 діб. Після цього перевіряють
його на стерильність (сіють на мікробіологічне середовище). Якщо він
стерильний, розчин Люголя зливають у банки. У банку з кетгутом наливають
96 % спирт етиловий. Якщо ж через 9 діб перебування в розчині Люголя
кетгут виявив

ся нестерильним, його знову заливають цим самим розчином на 9 діб.

Губарєв замість водного розчину Люголя використав спиртовий. При цьому
термін стерилізації скорочується до 7—14 діб.

Сухий метод Сітковського полягає в підвішування кілець кетгута в банки з
притертою пробкою, на дні якої лежать кристали йоду (40 г на банку
місткістю 5 л). Періодично банку струшують для кращого охоплення кетгуту
парою йоду. Через 3—4 доби кетгут перевіряють на стерильність. За
стерилізації цим методом кетгут бажано опустити на 1—2 хв у 2 % розчин
калію йодиду. Розмочений кетгут потім краще стерилізується парою йоду.

Перед стерилізацією будь-яким методом кетгут треба помістити в термостат
для проростання (на добу за температури 20—35 °С) спорових форм мікробів
у вегетативні (за методом Боккала).

Через велику реактогенність і сенсибілізуючі (алергізуючі) властивості
кетгуту, складність його стерилізації, а також наявність синтетичних
ниток, що розсмоктуються і позбавлені зазначених недоліків, кетгут зараз
застосовують все рідше. Та й то головним чином простерилізований в
заводських умовах, що зберігається в запаяних ампулах. Через зростання в
останні два десятиріччя частоти післяопераційних інфекційних ускладнень,
пов’язаних також з порушенням у хірургічних установах асептичного режиму
(для поліпшення останнього), а також з метою безпечної експлуатації
автоклавів у лікарнях організовано центральні стерилізаційні, які
забезпечують всі відділення стерильними матеріалами, інструментами тощо.
Система централізованого забезпечення всіх підрозділів лікарні
стерильними матеріалами з її можливостями застосування нових технологій
та апаратів не тільки підвищує якість стерилізації медичних матеріалів
та виробів, але й завдяки поліпшенню їх упаковки збільшує термін
придатності, підвищує ефективність праці медичних сестер операційних та
відділень.

ІНШІ СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АСЕПТИЧНОГО РЕЖИМУ

Поряд із викладеними способами профілактики та боротьби з інфекційними
ускладненнями, що виникають після хірургічних втручань та процедур,
величезне значення мають професіоналізм, сумлінність та
дисциплінованість персоналу хірургічного відділення, насамперед
операційних та перев’язочних. Особливо велика роль у цьому належить
завідуючому хірургічним відділенням або операційного блока і старшій
операційній сестрі. Від ставлення останньої до асептики та вимогливості
її до персоналу великою мірою залежать асептичний режим в операційній,
перев’язочній та показники післяопераційних септичних ускладнень.

Чітка організація праці в операційній, добра підготовка всіх учасників
до операції, послідовність виконання втручань (починати з максимально
чистих), тісна взаємодія анестезіологічної і хірургічної бригад в
досягненні та дотриманні асептичного режиму, гігієна тіла та одягу
членів бригад (всі члени операційної та анестезіологічної бригад повинні
бути одягнені в спеціальні костюми), обмеження пересування в операційній
персоналу та спостерігачів, правильна подача операційними сестрами
інструментів та шовного матеріалу, профілактика попадання кишкового
вмісту, сечі, жовчі в рану та порожнини сприяють зниженню ризику
післяопераційних ускладнень інфекційного характе-РУ.

Заходи, спрямовані безпосередньо на недопущення проникнення патогенної
мікрофлори в рану та знищення її в останній, матимуть максимальний
ефект, якщо вони поєднуються з бережливим (біологічним, а не
механістичним) ставленням до тканин (розтин їх гострим скальпелем;
уникнення тупих тракцій, стискання та розміжчен-ня тканин; надійний
гемостаз і прицільне накладання зажимів на кровоточиві судини;
промокання рани, а не витирання її; накладання на рану розумного
мінімуму швів з проведенням їх на відстані від краю на 0,3—0,5 см для
збереження максимального кровопостачання країв рани; накладання на рану
пов’язки-наклейки, якапозбавлена турнікетного ефекту тощо), оскільки
висока життєздатність тканин — запорука опірності їх інфекції. У разі
зниження життєздатності тканин розвиток інфекції у рані можливий за
мінімального мікробного забруднення (контамінації), що набагато менше за
критичне (для гнійної інфекції воно становить 10s»6 мікробних тіл на 1 г
тканини).

Похожие записи