Лекція на тему:

Статеві залози

План:

Морфо-функціональні особливості статевих залоз.

Чоловічі статеві гормони, механізм дії та патофізіологічні аспекти.

Жіночі статеві гормони, механізм дії та патофізіологічні аспекти.

Статеві залози (гонади) виробляють статеві гормони. До них відносяться
жіночі статеві гормони, в тому числі естрогени (естрон, естрадіол і
естріол), прогестини (у тому числі — прогестерон), а також чоловічі
статеві гормони — андрогени (у тому числі — тестостерон). Усі вони є
гормонами стероїдної природи, синтезовані з єдиного попередника —
холестерину. До статевих гормонів варто також віднести гормональні
фактори, що беруть участь у регуляції їхньої продукції — гонадоліберин,
фолітропін (ФСГ — фолікулостимулюючий гормон), лютропін (ЛГ —
лютеїнізуючий гормон). У рамках гормональної регуляції процесів
розмноження розглядається також група гормонів, які виробляються у
плаценті, у тому числі хоріонічний гонадотропін, хоріонічний
соматомаммотропін (плацентарний лактоген), а також гормон аденогіпофіза
— пролактин і фактори, що регулюють його продукцію — пролактостатін і
пролактоліберин. Крім того, в останні роки виявлені речовини, що грають
визначену роль у регуляції репродуктивної функції людини, наприклад,
інгібін, релаксин, фактор, інгібуючий розвиток Мюллерової протоки й ін.

ГОНАДОЛІБЕРИН

Вважалося, що в гіпоталамусі виробляються два рилізинг-фактори:
фоліліберин, що стимулює виділення в гіпофізі ФСГ, і люліберин, що
стимулює викид з аденогіпофіза ЛГ. Виявилося, що обоє цих ліберинів є
декапептидом: містять 10 амінокислотних залишків і ідентичні один
одному. Тому останнім часом говорять про наявність одного гормону, що
регулює викид ФСГ і ЛГ — про гонадоліберин.

Гонадоліберинпродукуючі нейрони гіпоталамуса сконцентровані в
гіпоталамусі жіночого організму в двох місцях — у преоптичній частині
гіпоталамуса й у середній частині в області аркуатного ядра. Нейрони
преоптичної області здійснюють циклічний викид гонадоліберина і
регулюють статевий цикл — розвиток фолікула і жовтого тіла — за рахунок
циклічного виділення ФСГ і ЛГ. Цей центр функціонує з початку статевого
дозрівання, досягаючи «зрілості» до моменту його завершення. До
статевого дозрівання цей центр має високу чутливість до естрогенів і
тому не функціонує, тобто заблокований естрогенами.

Нейрони, розташовані в області середнього гіпоталамуса (аркуатне ядро),
здійснюють постійний викид гонадоліберина. Це скупчення нейронів
одержало назву тонічного центра вироблення гонадоліберина.
Передбачається, що секреція гонадоліберина здійснюється з інтервалом
60—90 хвилин. Тому при недостатності продукції гонадоліберина, що
супроводжується порушенням статевого циклу в жінок, введення
гонадоліберина з терапевтичною метою здійснюється теж пульсуючим
способом, для цього використовуються спеціальні інжектори з програмним
пристроєм. Показано, що введення гонадоліберина за звичайною методикою
(наприклад, 3 рази в день) не дає бажаного ефекту, у той час як
імпульсне введення викликає відновлення менструального циклу в жінок.

У гіпоталамусі чоловічого організму «працює» тільки один центр,
розташований в середньому гіпоталамусі. Повна блокада циклічного центра
преоптичного гіпоталамуса в осіб чоловічої статі відбувається в період
ембріонального розвитку під впливом високих концентрацій тестостерону.
Очевидно, що закріплення диференціювання гіпоталамуса по чоловічому типу
відбувається й у перший рік життя.

Багато факторів впливають на виділення гонадоліберина. Так, відомо, що
опіатні пептиди (енкефаліни, ендорфіни, динорфіни), нейротензин,
гістамін, субстанція Р, холецистокінін, вазоактивний кишковий
поліпептид, а також мелатонін, статеві гормони — пригнічують продукцію
гонадоліберина. Різні емоційні впливи можуть призупинити виділення
гонадоліберина. Не випадково, у період воєн настає так звана «аменорея»
воєнного часу.

Стало ясно, що норадренергічні, дофамінергічні і серотонінергічні
нейрони впливають на викид гонадоліберина, однак спрямованість цих
впливів поки до кінця не ясна. Не виключено, що норадренергічні нейрони
підвищують його.

При дії гонадоліберина на ФСГ- і Лг-продукуючі клітини аденогіпофіза
відбувається активація аденілатциклази і підвищення внутрішньоклітинної
концентрації цАМФ, що підвищує активність протеїнкіназ і як результат —
збільшується продукція відповідно ФСГ або ЛГ. Чому в одних випадках
(наприклад, на початку менструального циклу) гонадоліберин підвищує
головним чином продукцію ФСГ, а в наступному (перед овуляцією й у
лютеїновій фазі менструального циклу) — в основному ЛГ? Це пояснюється
тим, що концентрація рецепторів для гонадоліберина в клітинах, які
продукуються ФСГ і ЛГ — різна, і вона регулюється естрогенами. Роль
статевих гормонів — естрогенів і прогестерона, а також тестостерону —
велика в регуляції викиду гонадоліберина. Тонічний центр гіпоталамуса
чуттєвий до естрогенів: високі концентрації естрогенів підсилюють
утворення гонадоліберина, а низькі — гальмують. У чоловіків в
гіпоталамусі є фермент, що перетворює андрогени в естрогени. Тому в
чоловіків регуляція викиду гонадоліберина теж здійснюється за рахунок
естрогенів.

При вагітності, як і в лютеїнову фазу циклу, продукція гонадоліберина
гальмується прогестероном, що тимчасово затримує викид ФСГ.

ФОЛІТРОПІН І ЛЮТРОПІН (ФСГ І ЛГ)

Обоє гонадотропних гормонів продукуються базофільними клітинами
аденогіпофіза (дельта-базофіли). Кожен гормон містить приблизно 200
амінокислотних залишків і складається з 2 субодиниць: альфа- і бета-.
Альфа-субодиниця призначена для захисту гормонів від протеолітичної дії
ферментів, а бета-субодиниця має власне фізіологічний ефект.

У жінок фолітропін, або фоллікулостимулюючий гормон, викликає ріст і
дозрівання фолікула — підсилює мітоз фолікулярних клітин і синтез ДНК у
ядрах клітин, підвищує чутливість яйників до дії лютропіна і забезпечує
нормальну секрецію естрогенів.

Лютропін (ЛГ) у жінок сприяє разом із ФСГ росту фолікула, але в
основному — забезпечує процес овуляції і розвиток жовтого тіла, тобто
продукцію прогестерона.

У чоловіків ФСГ в період статевого дозрівання стимулює ріст і розвиток
гормоно-продукуючих інтерстиціальних клітин Лейдіга, а в статевозрілому
віці стимулює сперматогенез і підтримує розвиток і функцію клітин
Сертолі, що необхідні для підтримки нормальних умов сперматогенезу. ЛГ
(лютропін) стимулює утворення в клітинах Лейдіга андрогенів, у тому
числі тестостерону.

СТАТЕВИЙ РОЗВИТОК, АБО СТАТЕВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ГОНАД І СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Статева диференціація охоплює ряд етапів ембріонального і
постембріонального періодів, а поняття «стать» складається з ряду
взаємозалежних компонентів — біологічних, психологічних і соціальних. У
даному розділі в основному представлені дані, що стосуються біологічного
компонента.

Знання цих питань є ключем до розуміння патології і відхилень у
сексуальній поведінці людини.

Генетична стать майбутньої дитини визначається в момент злиття
яйцеклітини і сперматозоїда. Він обумовлений набором статевих хромосом,
що утворюються в зиготі при з’єднанні материнських і батьківських гамет.
Каріотип 46 XX дає розвиток по жіночому типу, а каріотип 46 ХУ — по
чоловічому. Однак шлях до чоловічого організму досить складний, для
цього ще потрібно багато різних умов.

До 6 тижнів внутрішньоутробного розвитку чоловічі і жіночі статеві
залози розвиваються з одного недиференційованого зачатка, що складається
з коркової і мозкової речовини (коркова речовина потім переходить у
яйник, а мозкова — у яєчко). Наявна також Мюллерова протока, що в
жіночому організмі переходить у матку і маткові труби, і Вольфова
протока, на основі якої розвиваються в чоловічому організмі внутрішні
статеві органи.

Ген, що детермінує диференціацію зачатка гонади по чоловічому типу,
міститься в У-хромосомі. Завдяки цьому гену в організмі починає
синтезуватися специфічний мембранний білок, що одержав назву
Н-У-антигена. У клітинах організму, що розвивається, в тому числі в
клітинах гонади міститься рецептор до цього білка. Взаємодія
Н-У-антигена з цими рецепторами індукує перетворення первинної гонади в
яєчко. Якщо самці в період ембріонального розвитку ввести Н-У-антиген,
то її розвиток теж піде по чоловічому типу, хоча каріотип у неї жіночий.
В останні роки показано, що, імовірно, існує кілька варіантів антигену
типу Н-У і відповідно кілька генів (до 18), що контролюють їх синтез.

Можливо, що для диференціації первинної гонади в яйник необхідні теж
специфічні фактори, подібні до Н-У-антигена, що, імовірно, контролюються
генами Х-хромосоми.

Диференціація гонади в яйник полягає в тому, що гоноцити диференціюються
в овогонії, а мезенхімальні клітини диференціюються в тека-тканину;
диференціація гонади в яєчко виявляється в тому, що гоноцити
диференціюються в сперматогонії, а інтерстиціальні клітини — у клітини
Лейдіга.

В ембріональному періоді яйник не продукує статеві гормони, а яєчко
володіє вираженою андрогенпродукуючою властивістю. Завдяки такій різниці
в ембріональному періоді відбувається диференціація внутрішніх і
зовнішніх статевих органів. У жіночого організму цей процес
диференціації не має потреби в продукції спеціальних гормонів —
диференціація визначена генетично: в результаті з Мюллерової протоки
утвориться матка і маткові труби (матка утвориться за рахунок злиття
Мюллерових проток на 9—11 нед.). Зовнішні статеві органи диференціюються
в жінок з 12 по 20 тиж. внутрішньоутробного періоду. Вони розвиваються з
урогенітального синуса, статевого горбка і лабіосакральних валиків: з
них формуються незалежно від стану гонади піхва, клітор, великі і малі
статеві губи, переддвер’я піхви.

В організмі чоловічої статі диференціація внутрішніх статевих органів
(придатка яєчка, сім’явносної протоки, сім’яних пухирців) і зовнішніх
статевих органів (статевого члена, мошонки, простати і сечівника)
відбувається при обов’язковій участі андрогенів, у тому числі —
тестостерону (з Вольфової протоки утворяться придатки яєчка,
сем’явиносна протока, сім’янні пухирці, з урогенітального синуса —
простата і сечівник, з статевого горбка — статевий член і кавернозні
тіла, з статевих валиків — мошонка).

Яким же чином відбувається диференціація в чоловічому організмі?
Основний фактор — це тестостерон. Крім того, у клітинах Сертолі
виробляється фактор, що викликає регресію Мюллерової протоки. Цей фактор
одержав назву антимюллерівський фактор, мюллеропригнічуюча субстанція.
Він являє собою глікопротеїн. Тестостерон як основний андрогенний гормон
продукується в клітинах Лейдіга. Ці клітини починають функціонувати в
яєчку, починаючи з 8—12 тижня внутрішньоутробного розвитку, під впливом
материнського хоріонічного гонадотропіна, а в подальшому (до кінця
внутрішньоутробного розвитку) — під впливом ФСГ і ЛГ, у тому числі і ЛГ
плоду. Отже, під впливом насамперед хоріонічного гонадотропіна в крові
плода різко зростає концентрація тестостерона, що досягає рівня,
характерного для статевозрілого чоловіка. Тестостерон впливає на
клітини-мішені, в яких під впливом ферменту 5-альфа-редуктази він
перетворюється у власне гормон 5-альфа-дигідротестостерон. Саме в такій
формі, він може давати свій фізіологічний ефект —впливати на
диференціацію клітин-мішеней. В клітині дигідротестостерон з’єднується
зі специфічними рецепторами, досягає в такому вигляді ядра, зв’язується
в ньому з хроматином, в результаті — активуються відповідні гени і
стимулюється синтез необхідних білків. Рецептори, з якими зв’язується
дигідротестостерон, регулюються геном, розташованим в У-хромосомі. Крім
впливу на розвиток внутрішніх і зовнішніх статевих органів, тестостерон
впливає на диференціацію гіпоталамуса по чоловічому типу — блокує
розвиток циклічного центра продукції гонадоліберина.

Отже, для того, щоб здійснилася диференціація організму по чоловічому
типу необхідно, щоб відбувалися: 1) секреція тестостерона клітинами
Лейдіга, 2) секреція клітинами Сертолі фактора, що пригнічує розвиток
протоки Мюллера, 3) наявність у клітинах-мішенях 5-альфа-редуктази, 4)
наявність у клітинах-мішенях цитоплазматичних рецепторів до
дигідротестостерону. Будь-який дефіцит у цих ланках, будь-яке порушення
приводить до дефекту статевої диференціації.

ЖІНОЧІ СТАТЕВІ ГОРМОНИ. ЕСТРОГЕНИ. ПРОГЕСТИНИ

Виробляються в наднирниках, яйнику, а під час вагітності — у
фетоплацентарній системі (у плаценті продукуються попередники
естрогенів, а плід завершує їх синтез, тому коли рівень естрогенів
низький, те це свідчить про фетоплацентарну недостатність). В організмі
є три види естрогенів: естрон, естрадіол і естріол (відповідно, їх
позначають як Э1, Э2 і Э3 — по «кількості гідроксильних груп).
Найбільшою фізіологічною активністю володіє естрадіол. Естріол є
метаболітом естрадіола і естрона й у фізіологічному плані мало активний.
У крові естрогени зв’язуються глобулінами, синтезованими в печінці, ці ж
глобуліни зв’язують і андрогени. Метаболізм естрогенів відбувається в
печінці. Тут вони і їхні метаболіти зв’язуються з глюкуроновою і
сірчаною кислотами і видаляються з організму з жовчю і сечею.

Діють естрогени шляхом зміни синтезу білків у клітині, хоча можуть
надавати і зовнішньорецепторний ефект.

Фізіологічні ефекти естрогенів:

1) Пригнічують секрецію ФСГ і ЛГ, знижують відповідь аденогіпофіза на
гонадоліберин і в такий спосіб беруть участь у регуляції .дозрівання і
розвитку фолікула.

2) Стимулюють ріст і розвиток внутрішніх і зовнішніх статевих органів.
Недостатність естрогенів приводить до недорозвинення цих органів,
інфантилізму.

3) Стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

4) Підсилюють процеси кровообігу в статевих органах.

5) Приводять до зміни слизової матки— викликають процес проліферації
ендометрія.

6) Володіють вираженим анаболічним ефектом.

7) Підсилюють обмін кісткової тканини, прискорюють дозрівання скелета
(тому при ранньому статевому дозріванні швидко припиняється епіфізарний
ріст кісток і ріст в довжину зупиняється).

8) У великих дозах поводяться як мінералокортикоїди (альдостерон):
викликають затримку в організмі натрію і води. Можливо, що це має місце
при вагітності, що виражається в розвитку нефропатії.

Особливу роль відіграють естрогени при вагітності. В результаті високого
вмісту усіх фракцій естрогенів при вагітності відбувається значний ріст
м’язевої тканини матки (маса матки зростає з 50 г до 1 кг) за рахунок
гіперплазії і гіпертрофії. Естрогени сприяють ефективному
маточно-плацентарному кровообігу, а також розвитку необхідних для
процесу плодовигнання м’язевих плазматичних рецепторів окситоцинових,
серотонінових, гістамінових. Разом із прогестероном і пролактином
естрогени сприяють розвитку молочних залоз. Напередодні пологів
естрогени мають відношення до індукції родового акту.

Прогестини. Це гормони, необхідні для розвитку вагітності. Один з них —
прогестерон. Він продукується в корі наднирників, але основне місце його
утворення — це жовте тіло, а під час вагітності після 12—16 тижнів —
плацента. У крові зв’язується транскортином. Метаболізується в печінці,
де подібно естрогенам зв’язується з глюкуроновою і сірчаною кислотами і
виводиться із сечею.

Його функції різноманітні і до кінця не встановлені. У невагітних жінок
прогестерон бере участь в регуляції статевого циклу: виділяючись в
лютеїнову фазу циклу, він гальмує продукцію ФСГ і тим самим пролонговує
статевий цикл. Прогестерон сприяє посиленню секреції залозами
ендометрія, в результаті чого в секреті зростає концентрація глікогену,
необхідного для розвитку ембріона. Прогестерон володіє рядом важливих
фізіологічних ефектів — в тому числі затримує в організмі натрій і воду,
а також має виражений пірогенний ефект — підвищує температуру тіла на
0,4—0,5 град. Цей ефект широко використовується в медичній практиці для
визначення часу настання овуляції, тому що після овуляції починає
функціонувати жовте тіло і продукуватися прогестерон.

Під час вагітності прогестерон разом з естрогенами сприяє морфологічним
перебудовам у матці, міометрії, молочних залозах. Вважалося, що
прогестерон гальмує скорочувальну діяльність матки і блокує ефекти
стимуляторів, сприяє виношуванню плода. Широке поширення одержала в
50—60-ті роки теорія прогестеронового блоку Чапо. У дослідах на тваринах
показано, що пологи не можуть початися, якщо рівень продукції
прогестерона не знизиться до мінімальних значень. Це типово для кролика,
пацюка, свині. У жінок, однак, ситуація інша. Напередодні пологів рівень
прогестерона не тільки не знижується, а навпаки, має тенденцію до
підвищення. Отже, пологи в жінок проходять на тлі високого вмісту
прогестерона. Виходить, прогестерон не здатний гальмувати скорочувальну
діяльність матки в жінок? Імовірно, це положення справедливе для 2-го і
3-го триместрів вагітності, коли на допомогу прогестероновому механізму
приходить бета-адренорецепторний інгібуючий механізм, що викликає
пригнічення спонтанної і викликаної скорочувальної активності міометрія.
У першому триместрі прогестерон, можливо, усе-таки здійснює прямий
гальміний вплив на матку: при його недостатності має місце загроза
переривання вагітності або викидень.

З огляду на те, що під час пологів відбувається значне ушкодження
міометрія, що, наприклад, може приводити до повної втрати міометрієм
чутливості до окситоцину, серотоніну й інших утеростимуляторів, висунуте
припущення про те, що прогестерон відіграє роль фактора, що перешкоджає
ушкодженню міометрія. Однак поки що прямих доказів правильності цієї
гіпотези не отримано.

РОЗВИТОК ФОЛІКУЛА. ГОРМОНАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ СТАТЕВОГО ЦИКЛУ

При диференціюванні гонад по жіночому типу з коркового шару первинної
гонади утвориться яйник. У ньому знаходяться примордіальні фолікули.
Кожен фолікул містить яйцеклітину (овоцит), оточену одним рядом клітин
фолікулярного епітелію. Ріст примордіального фолікула виражається в
збільшенні рядів клітин фолікулярного епітелію, в результаті чого
формується зерниста оболонка (зона гранульоми).

Перші стадії росту фолікула (до 4 шарів епітеліальних клітин)
відбуваються автономно, без участі ФСГ і ЛГ. Для подальшого дозрівання
потрібен ФСГ — під його впливом росте число шарів зернистої оболонки.
Але це відбувається вже в період статевої зрілості. До моменту
народження дівчинки число примордіальних фолікулів досягає 300—400 тис.

Під впливом підвищення викиду в кров ФСГ відбувається ріст числа шарів
зернистого епітелію. При цьому епітелій починає виробляти рідину, що
формує порожнину фолікула. Одночасно під впливом ФСГ зернистий епітелій
починає виробляти естрогени. На цій стадії розвитку фолікул називається
граафовий пухирець, або пухирчатий фолікул.

Навколо граафового пухирця є клітини строми. Вони формують дві оболонки:
внутрішню і зовнішню (тека-інтерна і тека-екстерна). Клітини внутрішньої
оболонки (тека-клітини внутрішнього шару) продукують естрогени, а
клітини теки-зовнішнього — андрогени.

?’2•A—¶™3/4?oeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeeoeoeoeoeoe

тини з яйника в черевну порожнину, звідки вона попадає в маткові труби і
у матку. Звичайно пік ЛГ відбувається за 24 години до овуляції. На місці
фолікула, що розірвався, утвориться жовте тіло — клітини зернистого шару
гіпертрофуються, накопичують жовтий пігмент лютеїн і починають
продукувати прогестерон. Завдяки прогестерону продукція ФСГ гальмується,
а продукція ЛГ зберігається на високому рівні, що важливо для
функціонування жовтого тіла. Одночасно починає зростати рівень
пролактина (за рахунок виділення пролактоліберина гіпоталамуса), що
супроводжується гальмуванням продукції ФСГ. Таким чином, прогестерон і
пролактин сприяють тому, щоб рівень ФСГ у цей період не зростав і не
приводив до дозрівання нової партії фолікулів.

У випадку, якщо відбувається запліднення яйцеклітини, то хоріонічний
гонадотропін, який продукується з перших же годин існування заплідненої
яйцеклітини, а в наступному — і плацентарний лактоген підтримують
продукцію прогестерона в жовтому тілі. Після формування плаценти роль
жовтого тіла знижується, але все-таки до кінця вагітності воно продовжує
функціонувати як джерело прогестерона.

При відсутності сигналу від яйцеклітини (відсутності хоріонічного
гонадотропіна) відбувається редукція жовтого тіла зі зниженням продукції
прогестерона. Імовірно, цей процес відбувається під впливом
простагландинів, рівень яких до кінця лютеїнової фази циклу зростає і
призводить до зміни яйникового кровотоку, що і викликає лютеоліз —
редукцію жовтого тіла. Одночасно простагландини активують продукцію ФСГ,
і на тлі зменшення рівня прогестерона і пролактина відбувається посилене
виділення з тонічного центра гіпоталамуса гонадоліберина, що підсилює
продукцію ФСГ і ЛГ. Цикл знову повторюється.

Прийнято розрізняти яйниковий цикл і матковий цикл.

У жінок весь менструальний цикл у середньому продовжується 28 днів. У
частини жінок — 21, 26 або 32 дня. При 28-денному циклі яйниковий цикл
складається з трьох фаз, кожна з який займає наступний проміжок часу:

1) фолікулярна фаза — з 1 по 14 день циклу;

2) овуляторна фаза або фаза овуляції — 14-й день циклу;

3) лютеїнова фаза — з 15 по 28 день.

Відповідно, рівень статевих гормонів міняється так: у фолікулярну фазу
циклу поступово зростає рівень естрогенів, досягаючи максимуму до
моменту овуляції (а точніше — за добу до овуляції), а з 15 дня — з
початку лютеїнової фази — переважає рівень прогестерона.

У матці, у її ендометрії в період циклу відбуваються визначені зміни. Їх
поділяють на 4 фази: десквамації, регенерації, проліферації і секреції.

Фаза десквамації являє собою відторгнення ендометрія — менструацію. Вона
(фаза) продовжується 3—5 днів. Майже паралельно з нею починається фаза
регенерації — відновлення ендометрія, що завершується до 5—6 дня від
першого дня менструації. Потім настає фаза проліферації — ріст
ендометрія, розвиток у ньому залоз. Фаза триває до 14 дня (до моменту
овуляції). Фаза секреції — від 15 до 28 дня включно — під впливом
прогестерона. Залози ендометрія починають продукувати секрет, що містить
глікоген. Таким чином, у цій фазі слизова матки готова прийняти для
подальшого розвитку запліднену яйцеклітину. Потім за рахунок звуження
судин відбувається некроз і починається знову фаза десквамації
(відторгнення ендометрія).

При порушенні гормональної регуляції (гіпоталамічні, гіпофізарні,
яйникові порушення) у жінок може спостерігатися аменорея — відсутність
менструацій, відсутність розвитку фолікула, або спостерігаються циклічні
порушення, при яких менструальні цикли є, але вони порушені (різна
кількість крові виділяється в момент менструації). Нарешті, існують так
звані ановуляторні цикли, при яких фолікул зріє, але овуляція не
виникає, у результаті чого відбувається атрезія даного фолікула і усе
повторюється заново. У цьому випадку має місце лише одна фаза (у яйнику
— фолікулярна, у матці — фаза проліферації), а менструальноподібні
кровотечі відбуваються в період регресії фолікула.

Примітки. 1. У деяких підручниках дається інша класифікація жіночого
статевого циклу. Так, по Г. І. Косицькому, весь статевий цикл розділений
на 4 фази: передовуляційний, овуляційний, післяовуляційний (метаеструс)
і період спокою (диеструс). Передовуляційний період (проеструс) — це
період дозрівання фолікула (відповідає фолікулярній фазі яєчникового
циклу), овуляційний — це період від моменту овуляції до менструації
(відповідає овуляторній і лютеїновій фазам приведеної вище
класифікації). Післяовуляційний період (метаеструс) — відповідає моменту
появи менструації. Нарешті, завершальний етап — період спокою — від
моменту останньої менструації до початку дозрівання фолікула. Таким
чином, ця класифікація не відповідає класифікації, прийнятій в
акушерстві і гінекології.

2. У тварин, що не відносяться до приматів (пацюк, кролик, свиня, корова
і т.п.) відсутні менструації. У них використовується наступна
класифікація фаз статевого циклу. 1) Фаза передтічки (проеструс) —
період дозрівання фолікула до овуляції. 2) Фаза тічки — період овуляції,
що супроводжується піхвовою кровотечею й особливим поводженням: виникає
стан «полювання», або тічки, стан, при якому самка «приймає» самця. 3)
Фаза післятічки (метаеструса) і фаза міжтічки (диеструса). Наприклад, у
лабораторних пацюків весь статевий цикл (естральний цикл) займає близько
4 діб, і кожна фаза триває приблизно 1 добу.

Діагностика фаз циклу. Перед акушером-гінекологом часто виникає задача:
визначити, чи відбувається в жінки овуляція, чи має місце нормальний
стан статевого циклу. Одним зі способів діагностики правильності стану
менструального циклу є визначення рівня гормонів: ФСГ, ЛГ, естрогенів,
прогестерона. Але для цього вимагаються відповідна апаратура й умови. У
клінічній практиці використовуються більш доступні методи. Наприклад,
визначення базальної (ректальної) температури: по ранках у жінки
вимірюють температуру. З моменту овуляції й у наступні дні
менструального циклу, тобто в період лютеїнової фази яйникового циклу
температура на 0,4—0,5 градусів вища, ніж у період фолікулярної фази.
Таким чином, визначення базальної температури дозволяє досить просто і
точно визначити динаміку статевого циклу. Другий спосіб — це визначення
картини піхвового мазка — наявність змін в епітелії вказує на нормальний
статевий цикл жінки.

У тварин, у тому числі в пацюка, миші також використовується методика
визначення картини піхвового мазка. Так, наприклад, у фазу проеструса
(передтічки) піхвовий мазок складається майже винятково з округлих і
багатокутних епітеліальних клітин із зернистою і досить великою
цитоплазмою. У фазі еструса (тічки) піхвовий мазок складається тільки з
великих ороговілих без’ядерних клітин, що мають вид лусочок неправильної
форми. Наприкінці тічки ороговілі клітини сформують скупчення. У фазі
післетічки піхвовий мазок містить багато ороговілих лусочок і
лейкоцитів. У фазу міжтічки (диеструса) піхвовий мазок містить значну
кількість слизу, багато лейкоцитів і невелике число епітеліальних клітин
з ядрами.

Отже, піхвовий мазок може служити показником ендокринної функції
яйників, гіпофіза і гіпоталамуса.

ЧОЛОВІЧІ СТАТЕВІ ГОРМОНИ. АНДРОГЕНИ

Чоловічі статеві гормони виробляються в чоловіків і жінок у наднирниках
(сітчаста зона кори), у яєчках чоловіків і в яйнику (зовнішній тека-шар)
жінок. Основне місце продукції андрогенів — яєчко.

Яєчко являє собою чоловічу статеву гонаду, у якій відбувається
сперматогенез і продукція андрогенів. Сперматогенез здійснюється в
звитих канальцях, що вистелені первинними статевими клітками —
сперматогоніями і клітинами Сертолі. Клітини Сертолі живлять
сперматозоїди. Андрогени продукуються клітинами Лейдіга — це
інтерстиціальні клітини яєчка, сукупність цих клітин часто називають
пубертатною залозою. Синтезуються андрогени з холестерину, головним
чином під впливом ФСГ і ЛГ. Існують два варіанти синтезу андрогенів
(холестерин – прегненолон – прогестерон – 17-альфа-гідроксипрогестерон –
андростендіон – тестостерон (1-й варіант) і прегненолон –
17-альфа-гідроксипрегненолон – дегідроепіандростерон – андростендіон –
тестостерон — (2-й варіант). Андростерон, дегідроепіандростерон і
тестостерон є андрогенами (андрос — чоловік), але найбільш активним є
тестостерон. У крові андрогени зв’язуються глобуліном, що синтезується в
печінці і який одночасно здатний переносити і естрогени. 98%
тестостерону знаходиться в крові в зв’язаному стані. Коли рівень білка
зростає (це, приміром, має місце при цирозі печінки, гіпертиреозі,
гіпонанізмі), то зростає і частка зв’язаного з білками тестостерону.
Активним же є вільний тестостерон. За добу в чоловіків синтезується 6-7
мг тестостерону і його концентрація в крові досягає 2,7-8,5 нмоль/л. Для
порівняння: у жінок — відповідно 1 мг/добу і 0,6-1,9 нмоль/л.

Тестостерон руйнується в печінці під впливом 17-бета-дегідрогенази, а
його метаболіти зв’язуються з глюкуроновою і сірчаною кислотами і
екскретуються із сечею у виді 17-кетостероїдів.

Рівень тестостерону в крові чоловічого організму досягає високих значень
в ембріональному періоді, у перші 3 місяці після народження, потім
знижується, невеликий підйом спостерігається після 6 років (у період
препубертата), але значно починає зростати в період статевого дозрівання
і знижується після 50 років. Рівень тестостерону має добові коливання:
максимальні значення спостерігаються в 7-9 год. ранку, а мінімальні — у
24-3 год.

Механізм дії тестостерону зв’язаний з тим, що в клітинах-мішенях
відбувається його перетворення: у нейронах гіпоталамуса, продукуючих
гонадоліберин (тонічний центр у середньому гіпоталамусі), тестостерон
перетворюється в естроген, що гальмує продукцію гонадоліберина. Тим
самим підтримується рівень тестостерону на певних значеннях. В інших
клітинах-мішенях — у тому числі в клітинах Сертолі, у внутрішніх і
зовнішніх статевому органах, в інших тканинах — тестостерон за допомогою
5-альфа-редуктази перетворюється в 5-альфа-дегідротестостерон, що
входить усередину цитоплазми клітини-мішені, зв’язується там з
цитоплазматичними рецепторами, утворений комплекс входить у ядро, де
здійснюється активація транскрипції м-РНК і р-РНК (активується синтез
відповідних білків).

Фізіологічні ефекти тестостерону:

— бере участь у статевій диференціації гонади й у розвитку первинних
статевих ознак (внутрішніх і зовнішніх статевих органів), у розвитку
вторинних статевих ознак (оволосіння й організація скелета по чоловічому
типу);

—стимулює ріст скелета і всіх тканин організму, прискорює дозрівання
скелета, припиняє епіфізарний ріст трубчастих кісток, чим обмежує ріст
організму в довжину;

— володіє анаболічним ефектом — стимулює білковий синтез у скелетній
мускулатурі, в інших тканинах;

— забезпечує лібідо і потенцію, забезпечує чоловічий тип статевої
поведінки;

— бере участь у регуляції сперматогенезу (за рахунок впливу на клітини
Сертолі). Надлишковий вміст тестостерону викликає гіперсексуальність,
підвищений ріст волосся.

Регуляція рівня тестостерону здійснюється за рахунок його прямого впливу
на гіпоталамус (гонадоліберинпродукуючі нейрони тонічного центра) –
виділення гонадо-ліберина – виділення ЛГ – продукція тестостерону в
яєчку клітинами Лейдіга. Коли рівень тестостерону підвищений, продукція
гонадоліберина знижується і навпаки.

ПРОЛАКТИН, ПРОЛАКТОСТАТИН, ПРОЛАКТОЛІБЕРИН

Пролактин продукується в аденогіпофізі. Це поліпептид, що містить 198
амінокислотних залишків. Пролактин, СТГ і хоріонічний соматомаммотропін
(плацентарний лактоген) мають багато спільного по своїй будові. Можливо,
вони походять з одного джерела.

Фізіологічні ефекти пролактина:

— бере участь у регуляції осмотичного тиску (за рахунок попередження
надлишкової втрати іонів натрію і води). Очевидно, це має значення при
вагітності, коли рівень пролактина зростає (як і естрогенів), що
викликає затримку іонів натрію і води в організмі;

— викликає анаболічний ефект (підвищує синтез білків);

— у жінок пролактин бере участь у регуляції менструального циклу, його
рівень зростає в лютеїнову фазу циклу, і тим самим гормон сприяє
збереженню жовтого тіла і продукції прогестерона. Одночасно пролактин
гальмує продукцію гонадоліберина і ФСГ, під впливом пролактина
гальмується дозрівання чергового фолікула;

— разом із плацентарним лактогеном (хоріонічним соматомаммотропіном) під
час вагітності пролактин сприяє розвитку молочних залоз. Пролактин
підсилює утворення молока в молочних залозах. Акт смоктання викликає
підвищення рівня пролактина. Під час вагітності пролактин синтезується
також і плацентою, тому його рівень у цей період дуже високий (150—200
нг/мл);

— можливо, забезпечує початок статевої зрілості (зміна чутливості
гіпофіза до гонадоліберина);

— можливо, пролактин бере участь у регуляції еритропоеза й у формуванні
материнського інстинкту.

Регуляція продукції пролактина здійснюється за участю пролактоліберина і
пролактостатина. Акт смоктання, наприклад, приводить до гальмування
продукції пролактостатина, що викликає посилення (разом із
пролактоліберином) секреції пролактина.

Думають, що деякі ановуляторні цикли й аменореї зв’язані з підвищеним
виділенням пролактина. Для пригнічення продукції пролактина в цьому
випадку запропоновано використовувати аналог пролактостатина —
бромкріптін, завдяки якому знижується рівень пролактина і може
відновлюватися нормальний статевий цикл.

При деяких формах аденоми гіпофіза (пролактинома) має місце підвищена
продукція пролактина, що викликає продукцію молока — галакторею й
одночасно — аменорею, тобто відсутність статевого циклу.

Функція пролактина в чоловіків, рівень якого досить високий, дотепер
залишається неясною.

ЛАКТАЦІЯ

Молочна залоза складається з двох різних типів тканини — власне
залозистої тканини (паренхіми) і сполучної тканини (строми). У
функціонуючій залозі паренхіма з одного шару епітеліальних клітин, що
утворять альвеоли. Саме ці альвеолярні клітини секретують молоко.
Альвеоли зібрані в грони. Кожна альвеола відкривається в невелику
протоку. Такі дрібні протоки від кожної альвеоли з’єднуються й утворюють
великі протоки, що відкриваються на вершині соска. У жінок до соска
підходять 12-20 галактофорів, і кожний з них перед входом у сосок
розширюється, утворюючи синус.

Кожна епітеліальна (альвеолярна) клітина має апікальну і базальну
поверхню. Апікальна поверхня має численні мікроворсинки і спрямована
убік просвіту альвеоли. Базальна поверхня розташовується на базальній
мембрані або на міоепітеліальній клітині і контактує із судинами.

Розвиток молочної залози в постнатальний період відбувається під впливом
естрогенів і пролактина. У період вагітності істотне збільшення тканини
молочної залози відбувається під впливом, головним чином, естрогенів.

Секрет молока — це молочний жир, лактоза (молочний цукор), білки, вода,
мінеральні солі. Молочний жир — це суміш ліпідів: тригліцеридів,
дигліцеридів, моногліцеридів, вільних жирних кислот, фосфоліпідів і
стеринів. Усі жирні кислоти, що входять до складу молока, синтезуються
безпосередньо в альвеолярних клітинах, частково ж — надходять із крові.
Крапля жиру виштовхується в просвіт альвеоли за рахунок процесу
екзоцитоза (активно). Білки теж синтезуються усередині альвеолярних
клітин — з амінокислот, принесених із кров’ю. Основний білок молока —
казеїн. Лактоза синтезується з глюкози теж в альвеолярних клітинах — в
апараті Гольджі.

У регуляції секреції молока не приймають участі нервові волокна — ні
симпатичні, ні парасимпатичні. Основна роль належить пролактину. У жінок
під час вагітності, незважаючи на високий рівень пролактина, секреція
молока відсутня, однак після пологів відразу ж секреторна активність
різко зростає, що, можливо, пояснюється зняттям прогестеронового блоку
(блокування пролактиновых –рецепторів). Не виключається, що
бета-адренорецепторний інгібуючий механізм може бути також причетний до
блокади пролактинових рецепторів.

Крім секреторного процесу для виділення молока (лактації) важливим є і
друга фаза — транспортування молока з просвіту альвеоли до соска,
відкіля молоко може вільно висмоктатися немовлям. За рахунок рефлексу
молоковіддачі, що реалізується за участю окситоцинпродукуючих нейронів
гіпоталамуса, приблизно через хвилину після того, як дитина
прикладається до грудей, молочні залози набухають під тиском молока — це
забезпечується роботою міоепітеліальних клітин, що під впливом
окситоцина скорочуються і видавлюють вміст з альвеоляторних клітин.
Одночасно росте внутріальвеолярний тиск, що сприяє току молока в
напрямку до соска. Крім рефлексу молоковіддачі при смоктанні
відбувається рефлекторне вивільнення пролактина (очевидно, за рахунок
блокади продукції пролактостатина). Завдяки цьому зростає секреція
молока, що готує молочну залозу до наступного годування.

У жінок велике значення мають соціальні фактори і психічний стан. Тому
що в жінок молочна залоза виконує ще одну дуже важливу функцію —
статевого аттрактанта і чуттєвого рецепторного органа для статевих
стимулів, то досить часто ця функція гальмує прояв другої (основної)
функції, тобто гальмує лактацію. Тому продукція пролактина знижується,
що приводить до припинення лактації.

В останні роки стало ясно, що жіноче молоко — унікальне і ніщо не може
повноцінно замінити його при вигодовуванні дитини. Тому знову зріс
інтерес до фізіології лактації і до процесів регуляції лактації.

ГОРМОНИ ПЛАЦЕНТИ

Плацента людини виробляє ряд гормонів — прогестерон, попередники
естрогенів (завершення синтезу естрогенів відбувається в організмі
плоду), хоріонічний (хоріальний) гонадотропін, хоріальний соматотропін
(хоріальний соматомаммотропін або плацентарний лактоген), хоріальний
(хоріонічний) тіреотропін, адренокортикотропний гормон, утеротропний
плацентарний гормон (він активує ріст матки під час вагітності),
окситоцин, релаксин.

Найбільш вивчений хоріонічний або хоріальний гонадотропін. По своїх
властивостях він близький до гонадотропінів гіпофіза. Він стимулює
функцію жовтого тіла — продукцію прогестерона, впливає на продукцію ФСГ,
сприяючи виношуванню вагітності, бере участь в активації гормональної
функції клітин Лейдіга (продукції тестостерону) у яєчку чоловічого
організму в період внутрішньоутробного розвитку і тим самим причетний до
диференціації організму по чоловічому типу, сприяє росту плоду.
Визначення в крові хоріонічного гонадотропіна є одним зі способів
ранньої діагностики вагітності. До впровадження в практику методів
радіоімунного визначення хоріонічного гонадотропіна використовувалася
реакція Галлі-Майніні: самцям-жабам вводиться 4 мл профільтрованої сечі
жінки в спинний лімфатичний мішок. Потім мікроскопіюють вміст клоаки:
через 30 хвилин, 1, 2 і 3 години. Якщо протягом 3-х годин після ін’єкції
сечі сперматозоїди у вмісті клоаки не з’являються, то результат реакції
вважається негативним, якщо є — позитивним. На самцях жаби (і жаб)
різних видів у різний час року реакція Галлі-Майніні дає від 66 до 99%
правильних відповідей.

Плацентарний лактоген, або хоріонічний соматотропін, або хоріонічний
соматомаммотропін — вважається, що цей гормон багато в чому близький по
своїх властивостях до соматотропного гормону аденогіпофіза. Він має
наступні ефекти: викликає ріст молочних залоз (саме цей гормон, в
основному, відповідає разом з естрогенами за розвиток молочної залози, а
не пролактин), викликає соматотропні ефекти — прискорює розвиток плоду,
а також володіє лютеотропним ефектом, тобто підтримує продукцію
прогестерона в жовтому тілі й у плаценті.

Роль прогестерона і естрогенів, а також окситоцина, АКТГ вже
обговорювалася вище.

Ясно, що питання фізіології і патології плацентарних гормонів вимагає
додаткових досліджень.

ЛІТЕРАТУРА:

“Нормальна фізіологія “,- ( під ред.
В.І.Філімонова),-Київ,-“Здоров?я”,-1994,-с.188-230.

“Основы физиологии человека» (под
ред.Б.И.Ткаченко),-Санкт-Петербург,-1994,-с.169-200.

«Физиология человека»,- (под
ред.Н.А.Агаджаняна),-Санкт-Петербург,-1988,-с.123-131.

«Нормальная физиология»,-(под ред.К.В.Судакова ),-МНА
Москва,-1999,-с.96-534.

«Физиология человека» ,-(под ред.Г.Тевса и
Р.Шмидта),-«Мир»,-т.4,-с.221-265.

PAGE

PAGE

Похожие записи