Статеве виховання

Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і
сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові
особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається
самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються
психологічна та емоційна основи сексуальності — сором’язливість чи
розв’язність, різкість чи м’якість, ласкавість чи грубість, доброта чи
злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через
внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють
принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще
шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне
сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної
статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація
сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають
на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку
стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте
вони відчувають невпевненість щодо пов’язаних з цим статусом ролей і
функцій. З’являється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як
переваги зовнішності саме представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися
чоловіча і жіноча психологія, з’являються викликані статевим потягом
відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів,
розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять
вихід не обов’язково в статевому об’єкті. Це можуть бути різні види
діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для
виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності
психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

В юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості,
остаточно формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший,
ніж у дівчат, і характеризується підвищеною статевою збудливістю, різким
зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної
статі й підвищеною закоханістю. Завершується первинна соціалізація,
громадське становлення особистості, її соціальне самовизначення, активне
входження в суспільне життя, формування духовних цінностей.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах
статевого розвитку, дає змогу краще зрозуміти стан особистості школяра і
педагогічне доцільно будувати стосунки з ним, організовувати виховний
вплив.

У статевому вихованні учнівської молоді важливо зосередитися на
формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у
статевій поведінці, підготовці до сімейного життя. Педагоги повинні
акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв’язання яких сприяло
б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву
розпусту, закладало підвалини міцної сім’ї в майбутньому. Передусім
необхідно виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу
гідність.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до
сімейного життя, В. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні
отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога
старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню
лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати
«жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і
нетерпиме ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути
самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом
виховання в юнаків якостей чоловіка. «Виховання стійких, мужніх,
незламних, непримиренних до зла жінок — це, на наш погляд, одне з
найважливіших завдань формування людини».

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі,
особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню
дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать.
Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке
регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід
проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і
спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися
на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння
дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з
особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та
суспільства; формування у школярів здатності планувати і реалізовувати
свій життєвий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важливих
питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров’я і піклування
про здоров’я інших, уміння вести тверезий спосіб життя; проблеми
виховання дітей в сім’ї.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина
(доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості,
терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину,
вірності й обов’язковості); виховання почуттів честі та гідності у
між-статевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок
стосовно протилежної статі — негативізму, споживацтва, байдужості тощо;
ознайомлення з системою вимог, яким повинна відповідати кожна стать, з
правилами подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім’ї;
організація досвіду нестатевої любові.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її
зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати
переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, формування таких
рис, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння
потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися;
розвиток психологічної привабливості особистості, здатність до контакту
з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати; ознайомлення учнів
з психологічними основами дружби і кохання, морально-психологічного
клімату в сім’ї, етапами досягнення подружньої сумісності, умовами
гармонізації сімейних стосунків; навчання розуміння психологічних
відмінностей чоловіка і жінки, вміння враховувати їх у міжстатевому
спілкуванні, готовності долати конфліктні ситуації у цих стосунках;
ознайомлення з прийомами саморегуляції, зняття стресів, самоконтролю та
самокорекції поведінки.

Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями
сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними
необхідності його державної реєстрації, правових наслідків
незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов’язків подружжя,
особистих правовідносин між ними та майнових відносин, а також
правовідносин між батьками і дітьми; пояснення таких державних актів, як
позбавлення материнських і батьківських прав та усиновлення;
ознайомлення з причинами, правовими основами та соціальними,
економічними, психологічними й педагогічними наслідками розлучення,
аліментними зобов’язаннями розлучених; з умовами укладання шлюбного
контракту і виховання адекватного ставлення до цього правового акту; з
окремими положеннями кримінального права, що стосуються кримінальної
відповідальності за ухиляння від лікування венеричних хвороб, незаконне
проведення абортів, зґвалтування, розбещення неповнолітніх та
задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на
необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої
праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків з ведення
домашнього господарства між усіма членами сім’ї, подолання хибних
установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу, а по суті,
лише на жіночу; навчання учнів раціональної організації домашньої праці
(точний перелік справ, визначення послідовності й тривалості виконання
кожної справи, одночасне виконання кількох справ, розподіл особливо
складних справ на більш тривалий період); прищеплення навичок
ощадливості, економності, планування сімейного бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і
міжстатевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій,
бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята; розширення
уявлень про естетику побуту й бажання вносити прекрасне в побут
(красивий інтер’єр, квіти, гармонія в усьому); розвиток у молоді
хорошого смаку (вміння вдягатися, користовуватися прикрасами,
косметикою, сервірувати стіл тощо), правильне ставлення до моди,
дотримання міри в усьому; розкриття значення мистецтва в житті сім’ї,
стимулювання інтересу до різних видів мистецтва, вміння створювати
домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумної
організації дозвілля і культурного відпочинку.

Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в
навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках
рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими
важливими питаннями, як сім’я, права і обов’язки її членів,
взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві
відмінності в природі та суспільстві; розподіл обов’язків під час
виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і
старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для
поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках
української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його
уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне
благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого
майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учні
знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного
шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. На уроках правознавства — зі
змістом основних положень законодавства про сім’ю, шлюб, державний
захист сім’ї та дитинства.

Громадська думка — за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою.
Адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою
провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а
вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника.
Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. Під
час обговорення обов’язково визначають шляхи подолання недоліків. За
допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його
поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Учень
бачить, як реагують однокласники на поради педагога і членів колективу,
пересвідчується, що його погляди ніхто не підтримує, і починає
прислухатися до порад вихователя.

Готуючись до обговорення поведінки учнів, досвідчені вчителі уникають
надмірного втручання в розмову. Коли колектив сам дає оцінку й ухвалює
рішення, учень сприймає це серйозніше, оскільки бачить, що педагог не
налаштовував проти нього членів колективу, вони мають власну думку.

До обговорення негативних вчинків одних і тих самих вихованців не варто
звертатися надто часто, оскільки їх реакція на критичні зауваження
притуплюється, а інші члени колективу, бачачи відсутність результатів,
зневірюються в можливостях громадської думки. Високо оцінюючи роль
громадської думки у вихованні школярів, В. Сухомлинський вказував, що не
повинно бути предметом обговорення в колективі:

1) поведінка дитини (підлітка, юнака), причиною якої є явні або
приховані ненормальності в сім’ї, зокрема антигромадські вчинки батьків,
сварки, скандали, незгоди між батьком і матір’ю; діти розуміють
взаємозв’язок між своєю поведінкою і життям сім’ї, тому оголення
тіньових сторін цього життя пригнічує їх;

2) поведінка або окремі вчинки, що об’єктивно є протестом проти
грубості, сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд
несправедливістю щодо себе;

3) вчинки підлітків, що є результатом допущеної педагогом помилки;

4) вчинок, зумовлений тим, що вчитель припустився необ’єктивності в
оцінці знань учня;

5) неправильний вчинок, пояснення якого потребує розповіді про глибоко
особисті, дружні стосунки учня зі своїми однолітками чи із старшим або
молодшим другом, тому що наштовхування на відвертість у такому разі
учень переживає як спонукання до зради, виказування друга;

6) поганий вчинок, мотиви якого пов’язані з особливостями стосунків у
сім’ї, про які дітям рано знати і які не можна їм роз’яснювати.

Ефективність громадської думки у вихованні школярів залежить від умілого
її використання. Вона має бути спрямована на тих, хто на неї зважає, її
слід обережно застосовувати в роботі з учнями з підвищеною емоційністю.

Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, а не тоді,
коли треба обговорити вчинок, що стався в колективі. Успішне її
формування здійснюється за єдиних педагогічних вимог до учнів, чіткої
системи учнівського самоврядування і систематичної роботи з учнівським
активом, наявності аналізу життя та діяльності школярів у світлі
моральних норм, стимулювання учнів до висловлення власної думки,
колективного аналізу конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання
учнів критично самостійно оцінювати думки і явища, аргументовано
обстоювати власну думку.

Вправляння як метод полягає у поступовому створенні умов, в яких учень
виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних
форм поведінки.

У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог
шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо на кожній
ділянці життя і діяльності він дотримуватиметься суворих вимог, що
змушують його чітко виконувати свої обов’язки, він постійно
вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього виробляться відповідні
навички і звички.

Звісно, важко заздалегідь придумати вправи, які можна було б
рекомендувати педагогові на всі випадки. У цій справі потрібні вдумливий
підхід, творчість і майстерність вихователя. Однак можна сформулювати
низку вимог, яких слід дотримуватися при використанні цього методу:
обґрунтування необхідності вправляння; доступність вправ; їх
систематичність; достатня кількість вправ для формування певних навичок
і звичок поведінки.

Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати
певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності
школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує
постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає
вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного
дотримання встановлених вимог. А. Макаренко вважав, що шкільний режим
виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічне
доцільний, загальний і визначений.

Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Нерідко учень не
усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У
такому разі від нього вимагають поводитися належним чином, керують ним у
процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи. Наприклад, у такий спосіб
учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо
сьогодні, завтра, післязавтра від вихованця домагатися бажаного, з часом
у нього сформуються відповідні навички поведінки, він усвідомить
правильність, слушність, необхідність висунутих вимог, почне виконувати
свої обов’язки.

Похожие записи