РЕФЕРАТ

на тему:

“Становлення фармацевтики

України як галузі

в сучасних ринкових умовах”

Підготували студенти групи 3П9

Ліщук Ігор та Табахарнюк Андрій

Виробництво лікарських засобів належить до найбільш пріоритетних і
соціальне значущих напрямків розвитку та структурної перебудови
економіки України. Від стану справ у цій галузі значною мірою залежать
можливості держави у підтриманні здоров’я нації та зміцненні економічної
незалежності.

Кардинальні політико-соціальні та економічні зміни, що відбулися в
колишньому СРСР на початку 90-х років, призвели не лише до погіршення
лікарського забезпечення населення України, але і прискорили справжню
кризу фармацевтичної галузі. Це сталося внаслідок порушення економічних
зв’язків з підприємствами, що розташовані переважно поза межами України;
суттєво зменшились обсяги поставок готових медикаментів і сировини для
вітчизняної фармацевтичної промисловості. Виникла гостра потреба у
збільшенні обсягів та збуту медикаментів власного виробництва.

Молода незалежна Україна отримала у спадщину фармацевтичну індустрію з
високим рівнем технічного і морального спрацювання основних фондів
фармацевтичних підприємств, відсутністю сучасної нормативної бази та
фахівців і фірм з маркетингу, консалтингу, валідації та сертифікації,
низьким рівнем галузевої науки, дефіцитом виробництва життєво важливих
лікарських засобів, відсутністю підприємств, які працюють у системі
міжнародних стандартів GMP, відсутністю гнучкої системи ціноутворення і
наукових підходів до маркетингу та реклами, недостатнім розвитком
стратегічного планування в діяльності фармацевтичних підприємств.
Застаріла, неефективна система управління виробництвом і реалізацією
ліків перетворилась на справжнє гальмо розвитку фармації.

Негативні зміни соціально-економічного характеру, дефіцит життєво
необхідних лікарських препаратів, різке підвищення цін на ліки зумовили
високий рівень захворюваності населення України на серцево-судинні,
онкологічні, венеричні хвороби, туберкульоз. Намітилась тенденція
скорочення зростання населення, коли рівень народжуваності не забезпечує
відтворення покоління.

Вирішення таких глобальних загальнодержавних проблем можливе лише за
умов економічного зростання України як держави та формування її нової
національної системи медикаментозного забезпечення населення і розвитку
фармацевтичної промисловості відповідно до вимог законів ринку.

Першими кроками незалежної України в цьому напрямку на початку 90-х pp.
стало народження національної системи закладів, покликаних
регламентувати створення, аналіз, дослідження, впровадження в медичну
практику та виробництво фармацевтичних засобів.

Були створені національні Фармакологічний та Фармакопейний комітети як
гаранти якості вітчизняних та імпортних лікарських засобів, що надходять
до фармацевтичного ринку України, Комітет з контролю за наркотиками,
Комітет з питань імунобіологічних препаратів. Державна інспекція з
контролю якості ліків, Бюро реєстрації лікарських засобів тощо.

З проголошенням незалежності України у 1991 p. значних змін зазнала
форма власності фармацевтичних підприємств та аптечних закладів.
Створено багато недержавних фармацевтичних фірм, централізоване
забезпечення ліками населення змінилось на децентралізоване шляхом
прямого постачання ліків від виробників до аптечних закладів.

Наприкінці XX ст. на фармацевтичному ринку України діє близько 200
фармацевтичних фірм. Характерною особливістю сучасного українського
фармацевтичного ринку є завезення значної кількості медикаментів
імпортного виробництва без певної системи урахування можливості
забезпечення потреб населення та лікувально-профілактичних закладів.
Сьогодні в Україні зареєстровано близько 5000 лікарських препаратів, у
тому числі 1150 вітчизняного виробництва. Насичення ринку відбувається
переважно не шляхом пропозиції нових оригінальних препаратів, а за
рахунок уже відомих засобів, які приховані за різними фірмовими назвами
і нерідко вже виготовляються вітчизняною фармацевтичною промисловістю.
Мають місце випадки, коли фактично один і той самий препарат
реєструється і постачається під різними торговельними назвами.
Наприклад, є 32 синоніми аспірину, 20 — анальгіну, 38 — парацетамолу.

Статистичні дані засвідчують, що Україна може забезпечити себе власними
медикаментами без сторонньої допомоги лише на 28 %. Решта (72 %)
належить іноземним фірмам.

Вивчення номенклатури лікарських засобів, які надходять за імпортом,
свідчить, що, незважаючи на значну насиченість українського ринку з
окремих фармакологічних груп, асортимент ліків недостатній. Зокрема, з
більш як половини зареєстрованих імпортних препаратів, що є на ринку
України, «ядерну групу» становлять препарати 5 фармакотера-певтичних
груп із ЗО затверджених Фармакологічним комітетом МОЗ України. Це засоби
для лікування інфекційних, серцево-судинних, шлунково-кишкових
захворювань, анальгетики, жарознижуючі, нестероїдні протизапальні
засоби, гормональні препарати, контрацептиви. Разом з цим в Україні у
1997 p. зареєстровано незначну кількість препаратів окремих
фармацевтичних груп: наприклад, групи імуностимуляторів — лише 6
препаратів, сорбентів — 6, лише 2 препарати — для профілактики і
лікування променевої хвороби, 2 — для лікування педикульозу, 4 — для
лікування діареї. Не зареєстровано жодного препарату для лікування
токсоплазмозу, препаратів для лікування сифілісу, малярії, епілепсії,
СНІДу, за темпами росту інфікованості на який Україна посідає перше
місце в Європі.

Отже, незважаючи на великий асортимент фармацевтичних засобів на ринку
України, населення все ж таки залишається малозабезпеченим важливими
препаратами різних лікарських форм, величезна кількість з яких є
імпортного виробництва і не викликає довіри щодо безпечного вживання.
Лікарські засоби, особливо вітчизняні, сьогодні надзвичайно дорогі, і
більшість людей не в змозі придбати їх для лікування тих чи інших
захворювань або ж підтримання здоров’я на певному рівні.

Недостатній рівень забезпечення населення України якісними ліками за
доступними цінами ставить проблему розвитку національної фармацевтичної
індустрії у ряд найважливіших державних проблем.

Слід зауважити, що хіміко-фармацевтичне виробництво — один з
най-перспективніших напрямків діяльності людини. Це зумовлено життєвою
необхідністю продукції цієї галузі для всіх верств населення. До того ж
одна гривня, вкладена у фармацевтичну промисловість, за найскромні-шими
підрахунками дає три гривні прибутку. Виходячи з концепції Президента
України Л.Д. Кучми, уряд повинен вкладати кошти насамперед у ті галузі
промисловості, які можуть забезпечити найшвидшу віддачу. Саме такою є
фармацевтична промисловість, яка в змозі повернути до бюджету втричі
більше коштів, ніж було вкладено у її розвиток. В усьому світі
виробництво фармацевтичних препаратів є одним з найрента-бельніших.

Слід зазначити, що в Україні навіть у найважчі періоди не припинялась
робота зі створення та впровадження нових лікарських засобів. Це надає
впевненості у можливості відродження і розвитку вітчизняної фармації.

За період переходу до ринкової економіки фармацевтичній промисловості
вдалось не лише зупинити падіння виробництва, але й поступово розширити
номенклатуру, обсяги випуску і реалізації лікарських засобів, довівши
конкурентоспроможність своєї продукції на ринку, де панує засилля
імпортних препаратів. Лише за 6 місяців 1998 p. в Україні було вироблено
лікарських засобів на 4 % більше, ніж за відповідний період 1990 p.
Значною мірою досягнуті результати є наслідком перегляду і розширення
номенклатури продукції, що випускається, за рахунок інтенсивного
впровадження нових лікарських засобів. За останні роки їх перелік зріс
більше ніж на 400 найменувань. Аналіз динаміки і виробництва основних
видів продукції хіміко-фармацевтичної промисловості з 1991 p. свідчить
про поступове, починаючи з 1994 p., збільшення виробництва готових
лікарських засобів, зокрема ампульних форм.

Та про досягнення і успіхи можна говорити лише в порівнянні з іншими
галузями. Фахівцям добре відомі існуючі проблеми фармації. В цілому
ємкість українського фармацевтичного ринку, за оцінками експертів,
становила в 1998 p. 1 млрд. дол. США і, очевидно, це далеко не край, бо
у Франції на таку ж кількість населення, як в Україні, обсяг продажу
становить приблизно 12 млрд. дол. США.

Сьогодні на фармацевтичному ринку України активно працюють вітчизняні
виробники: AT «фф «Дарниця», AT «Київмедпрепарат», AT «Фармак», AT
«Борщагівський ФЗ», AT ФФ «Здоров’я», AT «Галич-фарм» та ін. Проте в
останні роки інтенсивно зростає обсяг імпорту препаратів іноземних фірм,
частка яких сягнула 72 % обсягу ринку.

Сучасний етап розвитку охорони здоров’я в Україні, який характеризується
зростанням виробництва лікарських засобів підприємствами різних форм з
використанням здебільшого імпортних субстанцій, а також надходженням на
вітчизняний фармацевтичний ринок великих обсягів імпортних лікарських
засобів, висуває більш високі вимоги до їх якості і потребує
удосконалення служби їх контролю,

Забезпечення належної якості лікарських засобів суттєво залежить від
правильної організації контролю, його дієвості та ефективності, а також
від рівня вимог, закладених у нормативно-технічну документацію, від
використаних методів аналізу.

В Україні вже зроблено значні кроки в цьому напрямку. Такі як створення
«Закону про лікарські засобі», введення реєстрації ліків, ліцензування
імпортної продукції, створення лабораторій з контролю якості ліків,
стандартизації та сертифікації фармацевтичної продукції, розробка планів
впровадження стандартів належної практики виробництва.

Наказом Президента від 01.02.99 № 109/99 було створено єдину національну
структуру — Національне агентство з контролю за якістю і безпекою
продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичного призначення
(НАК України).

Формування такого агентства вимагають правила ЄС, і його створення є ще
одним доказом того, що український уряд прагне привести фармацевтичну
галузь у відповідність зі стандартами ЄС.

Міністерство охорони здоров’я, через яке Кабінет Міністрів координує і
спрямовує діяльність агентства, продовжує роботу з реорганізації своїх
підрозділів, які задіяні в процесі реєстрації та ліцензування лікарських
засобів. Національному агентству перепідпорядкована з 1 серпня 1999 p.
Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів.

Введено систему атестації та акредитації лабораторій технологічного
контролю якості лікарських засобів, у зв’язку з чим гостро стоїть
проблема забезпечення матеріально-технічної бази лабораторій та
інспекцій відповідно до сучасних вимог.

Фармакологічний комітет реорганізовано в Державний науково-експертний
центр лікарських засобів. При цьому передбачається суттєве посилення
контролюючих функцій лабораторії з контролю якості лікарських
препаратів, спрямованих на клінічні дослідження.

Найважливіша роль в системі контролю якості лікарських засобів належить
національному Фармакопейному комітету, який, починаючи з 1993 p., очолює
роботу зі стандартизації лікарської продукції.

Фармакопейному комітету України доведеться вирішити важливу проблему —
створення Національної фармакопеї, до роботи над якою залучені колективи
науково-дослідних закладів, а також фірм — виробників ліків. Ще не до
кінця вирішене питання фінансування цієї діяльності, оскільки вона
потребує великих фінансових витрат. Проте робота повинна бути завершена
до кінця 2000 p., тому що своя Національна фармакопея потрібна Україні
не лише з патріотичних, але й з економічних міркувань — її поява
дозволить українським виробникам лікарських препаратів освоїти нові
значні за обсягом фармацевтичні ринки, насамперед країн Східної та
Центральної Європи.

Наказом Держкоммедбіопрому від 27.02.97 № 27 «Про створення Державної
фармакопеї України і визнання інших фармакопей» передбачено, що загальні
статті і монографії, які створюються, повинні базуватись на відповідних
статтях останніх видань фармакопей ЄС, Великобританії, США, Японії.
Провідне місце в цьому ряду відводиться Європейській фармакопеї, яка є
одним з механізмів функціонування інтегрованої системи контролю за
якістю лікарських препаратів. Сьогодні Україна має статус спостерігача в
Європейській фармакопейної комісії, шо дозволяє відповідним вітчизняним
структурам вирішувати питання гармонізації своєї нормативно-технічної
бази в галузі стандартизації лікарських засобів з вимогами ЄС.

Ще одне важливе питання, яке належить вирішити НАК України. це питання
регулярного надходження інформації, пов’язаної з контролем якості
лікарських препаратів і нормативно-технічної документації, до
контрольно-аналітичних лабораторій, НДІ, вузів.

Поряд з розвитком і удосконаленням системи контролю якості лікарських
засобів пріоритетним стратегічним завданням фармацевгич

ної галузі слід вважати забезпечення якості, чому повинно сприяти
впровадження системи GMP на вітчизняних підприємствах і що врешті-решт
допоможе встановити розумний баланс між вибірковим і посерійним
контролем.

Органам охорони здоров’я не можна недооцінювати значення проблеми
безпеки харчових продуктів. Уряд України розуміє важливість цієї
проблеми, про що свідчить об’єднання в межах Національного агентства
структур, які забезпечують контроль якості харчових продуктів і
лікарських засобів.

Спеціалісти фармацевтичного профілю, маючи глибокі знання в галузі
методів контролю біологічно активних речовин, можуть зробити внесок у
розвиток системи контролю харчових продуктів, особливо беручи до відома
всезростаючу кількість харчових і біологічно активних добавок і
продуктів харчування спеціального призначення, які часто вживаються з
лікувальною метою.

В сфері контролю за якістю та безпекою парфумерно-косметичної продукції
основна проблема полягає в тому, що за теперішнього часу в Україні
відсутня законодавча та нормативна база. Відсутність стандартів, що
нормують вимоги до показників безпеки парфумерно-косметичних засобів, не
лише дозволяє допускати на український ринок недоброякісні товари, але й
стримує розвиток вітчизняного виробництва, що не має можливості
випускати продукцію, яка відповідає міжнародним стандартам.

Одним з найефективніших і найперспективніших напрямків захисту ринку від
надходження до вільного продажу недоброякісних косметичних засобів є їх
обов’язкова сертифікація, тобто контроль за відповідністю продукції
діючим в Україні стандартам, нормам і правилам відносно безпеки для
життя, здоров’я людей та довкілля.

Відсутність обов’язкової сертифікації в Україні на більшість
асортиментних груп зазначеної продукції гальмує розвиток вітчизняної
парфумерно-косметичної індустрії і призводить до подальшої експансії
ринку України продукцією імпортного виробництва.

Актуальною проблемою галузі є лікувальна косметика, до якої належать
лікарські засоби, призначені для профілактики і лікування захворювань
шкіри. Лікувальна косметика законодавче повинна підпорядковуватись
вимогам Закону України «Про лікарські засоби», проте «Положення про
реєстрацію і порядок видання дозволу на ввіз і використання закордонних
і вітчизняних засобів лікувальної косметики» ФК МОЗ України допускає ряд
невідповідностей основним положенням закону, зокрема як нормативна
документація можуть бути представлені ТУ, клінічні дослідження
проводяться вибірково, у міру потреби, яку визначає ФК. Цей факт
спричинив те, що в Україні нині відсутня нормативна база, яка
регламентує показники якості і безпеки лікувальної косметики, методи їх
досліджень, а недосконалість законодавчих актів провокує порушення
міжнародних правил торгівлі косметичними засобами, що констатувала
Комісія ЄС від 14.06.99.

Для вирішення зазначених проблем передусім необхідні:

— законодавчі документи, що адекватно гармонізують вимоги до якості та
безпеки лікарської та косметичної продукції;

— нормативні документи, які регламентують показники безпеки лікувальної
косметики і методи їх визначення;

— нормативні документи, що регламентують якість лікувальної косметики,
представлені на рівні ФС.

Для вирішення поставлених завдань доцільно звернутися до досвіду
фармацевтичної науки, яка має високий потенціал у розробці та
впровадженні законодавчої, нормативної документації на лікарські засоби,
від яких засоби лікувальної косметики, по суті, можуть відрізнятися лише
формою випуску. Перспективність такого співробітництва доведена і
закордонним досвідом: ряд провідних фармацевтичних фірм поряд з
лікарськими препаратами випускають засоби лікувальної косметики (фірми
«Lek», KRKA, «Джонсон і Джонсон»).

Парфумерно-косметична галузь традиційно займає одне з провідних місць у
формуванні економіки держави. Народно-господарське значення вітчизняної
парфумерно-косметичної промисловості визначається тим, що продукція
галузі забезпечує високу ефективність виробництва і дозволяє
перераховувати до бюджету щорічно близько 1,5 млн грн. податків з обігу
та прибутку.

У цей час українська парфумерно-косметична індустрія переживає період
відповідного реформування в галузі всіх сфер діяльності — економічної,
юридичної, виробничої, наукової тощо, що пов’язано з адаптуванням
державних підприємств галузі до сучасних ринкових відносин, а також зі
зміною іміджу самої косметики, яка за світовими тенденціями розвитку
косметології як науки перетворюється на нову «хімію століття» —
косметичну хімію.

Становлення парфумерно-косметичної індустрії України — це, по суті,
становлення й багатогалузевого господарства, освоєння нових виробництв,
які включають виробництво косметичної сировини і напівпродуктів,
синтетичних духмяних речовин, тари для готової продукції і т. ін.

Проблему підготовки професійно орієнтованих кадрів для галузі доцільно
вирішувати разом з освітньою діяльністю в галузі фармацевтичної освіти,
що дозволить забезпечити майбутньому випускнику знання хімічних,
технологічних, медико-біологічних дисциплін, яких потребує сучасна
косметологічна наука і практика.

Медична і, зокрема, фармацевтична освіта є об’єктом особливої уваги
нашої держави. На жаль, вузи України ділили тягар економічної кризи
разом з іншими підприємствами, організаціями та установами. Проте МОЗ
України добре розуміє всю важливість освіти для майбутнього держави і
сподівається, що спільні зусилля освітян при підтримці уряду та МОЗ
допоможуть виправити складне становище в галузі освіти.

За часів Радянського Союзу фармацевтичній освіті не приділялось належної
уваги. Існувало лише шість фармацевтичних вищих навчальних закладів. В
основному підготовка провізорів здійснювалась на фармацевтичних
факультетах медичних інститутів. Матеріальне забезпечення фармацевтичних
факультетів було дуже поганим, оскільки основна увага приділялась
підготовці лікарів. Потреби всієї галузі задовольнялись фахівцями лише
однієї спеціальності.

В аптеці, на фармацевтичному підприємстві, у лікарні працювали фахівці з
однаковою підготовкою.

Існували певні центри підготовки провізорів, наслідком чого був
нерівномірний розподіл трудових ресурсів. У деяких областях кількість
провізорів значно перевищувала потреби галузі, в інших — не вистачало
навіть середнього фармацевтичного персоналу.

Розпад Радянського Союзу, економічний розлад у перші роки незалежності
України негативно позначились на розвитку фармацевтичної освіти в усіх
країнах СНД. Характерна риса того часу: закриття існуючих

фармацевтичних факультетів; об’єднання фармацевтичних вузів з медичними;
різке погіршення стану оснащення.

Але стрімкий розвиток фармацевтичної науки і якісні зміни в галузі
вплинули на відродження освіти.

З 1992 p. фармацевтична освіта зайняла свою нішу у вищій освіті і почала
розвиватись у декількох напрямках. Постійний аналіз потреб галузі ставив
завдання підготовки спеціалістів високої кваліфікації для різноманітних
фармацевтичних підприємств.

Українська фармацевтична академія вперше стала ініціатором відкриття
нової спеціальності з підготовки фахівців для фармацевтичного
виробництва. Було відкрито спеціальність «Промислова фармація» в
напрямку «Хімічна технологія та інженерія», яка переросла в
спеціальність «Технологія фармацевтичних препаратів» у напрямку
«Фармація». Перші випускники цього факультету —160 кваліфікованих
інженерів-технологів фармацевтичних підприємств — вже добре
зарекомендували себе, займаючи відповідальні та керівні посади на
фармацевтичних підприємствах.

Подальший розвиток галузі відповідно до європейських стандартів
розставив ще декілька акцентів у колі аспектів діяльності провізора. В
усьому світі засоби особистої гігієни та лікувальної косметики
традиційно належать до фармацевтичної галузі. Таким чином, їх
виробництво, стандартизація, реалізація та рекомендації щодо
раціонального застосування є дуже спорідненими з лікарськими засобами.
Але численні відмітності цих продуктів виробництва потребують окремої
підготовки спеціалістів. Наведені причини стали основою концепції
підготовки випускників фармацевтичних вузів за спеціальністю «Технологія
парфумерно-косметичних засобів».

Аналіз системи охорони здоров’я країн Північної Америки та Європи
продемонстрував велику роль у наданні медичної допомоги населенню
клінічного провізора, який, маючи глибокі знання з профільних
фармацевтичних дисциплін і володіючи основами медичних знань, є надійним
помічником лікаря. Наступною ініціативою УкрФА стало відкриття у
напрямку «Фармація» спеціальності «Клінічна фармація». Цю подію з
оптимізмом сприйняла не тільки фармацевтична, а й медична громадськість.

Великого значення набули спеціалізації, завдяки яким майбутній випускник
має додаткову можливість працевлаштування за суміжною або більш вузькою
спеціальністю.

Досить показовим є те, що такі нові спеціальності, як «Технологія
парфумерно-косметичних препаратів» і «Клінічна фармація», виросли саме
зі спеціалізацій. Перелік спеціалізацій, за якими ведеться підготовка,
дає підставу сподіватись, що незабаром у напрямі підготовки «Фармація»
з’являться нові спеціальності, такі, наприклад, як «Технологія
гомеопатичних препаратів», «Лікарські препарати рослинного походження»,
«Хіміко-токсикологічний аналіз» тощо.

Всі напрямки розвитку спеціальностей у фармацевтичній освіті є
відображенням розвитку всієї галузі взагалі. Так, першочерговим
завданням фармацевтичного виробництва стало дотримання вимог GMP, які, у
свою чергу, є фрагментом міжнародних стандартів виробництва. За цих
обставин на передній край виступає якість продукції. Похвальними є
зусилля Української фармацевтичної академії щодо ліцензування
надси-стемної спеціальності «Якість, стандартизація та сертифікація».
Підготовка фахівців за цією спеціальністю дасть фармації кваліфікованих

управлінців системами якості на виробництві, спеціальність зі
стандартизації та сертифікації продукції галузі.

Відкриття нових спеціальностей стало характерною рисою фармацевтичної
освіти і для навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Тепер разом зі спеціальністю «Фармація» молодші спеціалісти можуть
набувати спеціальності «Виробництво фармацевтичних препаратів» та
«Аналітичний контроль якості хімічних лікарських сполук», завдяки чому
фармацевтична галузь матиме кваліфіковану та надійну ланку фармацевтів,
техніків і лаборантів.

Слід зазначити, що профілізація фахівців сприятиме більш якісній їх
підготовці, і, як наслідок, забезпеченню населення фармацевтичним
обслуговуванням сучасного рівня.

Вища освіта нині переживає дуже напружені часи, коли триває розробка
нових стандартів освіти за всіма спеціальностями і освітніми рівнями.

Фармацевтична освіта, як і інші галузі, повинна бути пристосована до
вимог своєї галузі. Навчальні програми та плани за новими стандартами
повинні віддзеркалювати потреби практичної фармації і надавати знань і
навичок, необхідних на провізорських посадах.

Про вихід нашої освіти на якісно новий рівень свідчить і запровадження
для об’єктивної оцінки знань випускників ліцензійних інтегрованих
іспитів; слід відзначити, що медичні і фармацевтичні заклади першими
запровадили цей засіб визначення знань.

Невід’ємною частиною неперервної підготовки спеціалістів є
після-дипломна освіта. Навіть якщо не зупинятись на інтернатурі, яка
дозволяє вчорашнім випускникам навчитись застосовувати свої знання в
практичній діяльності, роль післядипломної освіти провізорів неможливо
переоцінити. Навчальні плани фармацевтичних факультетів навіть
десятирічної давності суттєво відрізняються від теперішніх. Вимоги до
фахівців фармації постійно змінюються, з’являються нові посади.
Перекваліфікація, удосконалення спеціалістів фармації сприяє обізнаності
провізорів у нових напрямках та аспектах їх діяльності. Перелік
спеціалізацій перепідготовки складається відповідно до замовлень
фармацевтичних закладів.

Однією з ознак визнання необхідності для регіонів кваліфікованих
фармацевтичних кадрів стало відкриття фармацевтичних факультетів у
багатьох медичних закладах освіти. Поряд з традиційними засновниками мод
у цьому напрямку — харків’янами, львів’янами, запоріжцями розпочато
підготовку провізорів у Києві, Івано-Франківську, Луганську, а
інженерів-технологів фармацевтичних препаратів — у Дніпропетровську та
Рубіжному. Такс поширення географії підготовки спеціалістів для
фармації, безумовно, сприятиме більш рівномірному розподілу кадрів по
Україні.

Важливою складовою фармації є аптечна мережа, яка безпосередньо. виконує
функції лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і
населення. Незважаючи на проблеми економічного характеру. які пов’язані
з оподаткуванням і ставленням до аптечних закладів лише як до
торговельних організацій, аптечна мережа не тільки збереглась, а її
отримала стрімкий розвиток. На сьогодні функціонує близько 12 тис.
аптек, у тому числі 53 % державних, 35,6 % колективних форм власності та
6,4 % приватних. Для порівняння: якщо до 1992 p. на одну аптеку
припадало 7,9 тис. жителів, то тепер — 4,3 тис, хоча залишаються
проблеми у сільській місцевості.

Соціально-медична функція, яку виконують аптеки, залежить від кадрового
потенціалу. В аптечній мережі працюють близько 80 тис. фахівців, у тому
числі 55,6 % зі спеціальною фармацевтичною освітою, серед яких

45 % провізорів і 55 % фармацевтів. За таких умов співвідношення між
провізорами та фармацевтами становить 1:1,2. Порівняно з періодом до
1992 p., коли це співвідношення було на рівні 1:1,3, як бачимо, існує
тенденція до зростання кількості фахівців з вищою освітою. І це не
дивно, бо вимоги до професійної діяльності працівників аптек значно
зросли і потребують більших знань і умінь, що пов’язано з розширенням
номенклатури лікарських засобів, у тому числі безрецептурного відпуску
препаратів зарубіжних виробників. Тобто вимоги до кадрового потенціалу
зростають і відповідно зростають вимоги до діяльності вузів
(факультетів) з підготовки фахівців.

Ринкові відносини, накопичення інформації у галузі фармації, розширення
зв’язків України на міжнародній арені у сфері економічної, культурної,
наукової, медичної, фармацевтичної, освітньої діяльності потребують
постійної роботи з фармацевтичними кадрами. В цьому напрямі важливе
місце відводиться системі післядипломної підготовки фахівців фармації.
Важливо, що вона у нас збереглась і на сьогодні активно розвивається.
Відповідно до указу Президента України «Про основні напрямки
реформування вищої освіти», Закону України «Про освіту», державної
національної програми «Освіта», низки постанов Кабінету Міністрів
протягом останніх років визначено стратегічні завдання, напрями та шляхи
реформування післядипломної ланки освіти. Вперше створені Концепція та
Програма розвитку системи післядипломної освіти лікарів і провізорів як
складова неперервної освіти, де змінені погляди на її зміст,
реформується система діагностики рівня знань і вмінь фахівців на рівні
Міжнародних класифікаційних вимог.

Все вищезазначене вселяє впевненість в тому, що необхідний рівень
лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів та населення
не тільки збережеться, а й буде зростати.

Проблема ефективного забезпечення населення України лікарськими засобами
породжує цілу низку інших проблем, які органічно випливають одна з одної
і пов’язані між собою. Це, насамперед, питання соціального характеру:
медичне страхування, ціноутворення, організація рецептур ного та
безрецептурного відпуску лікарських препаратів.

Медичне страхування є одним із найважливіших інститутів соціального
захисту населення. Сьогодні разом з бюджетною охороною здоров’я в
Україні зароджується добровільно-приватне медичне страхуванні двох
видів: неперервне та на випадок хвороби, яким займаються десятки
страхових компаній, медичних закладів і фармацевтичних фірм. Проте обсяг
їх діяльності з медичного страхування незначний і тому суттєвого впливу
на рівень медичної та лікарської допомоги вони практично ні мають;
позитивний момент — практичний досвід. В Україні існує ряд економічних,
правових і соціальних факторів, які гальмують розвиток медичного
страхування: населення не має позитивного досвіду взаємовідно син зі
страховими компаніями, що сприймаються як ненадійні партнери тому
необхідне напрацювання соціально-позитивного іміджу медичної
страхування. Соціальна невизначеність статусу і перспектив медичного
страхування, податкове законодавство зводить нанівець страхову
зацікавленісті роботодавця у впровадженні даного виду страхування, тому
що внески здійснюються за рахунок прибутку. Добровільне медичне
страхування за рахунок коштів громадян дуже обмежене низьким рівнем
реальних прибутків населення. Для загального обов’язкового медичного
страхуванні немає економіко-правових умов, які необхідно створити в
Україні.

Завдання страхового реформування охорони здоров’я України складається з
поетапного експериментального переходу до системи добровільного і
обов’язкового медичного страхування на основі радикальних змін
оподаткування; перегляду старих механізмів фінансування та залучення
його додаткових джерел; застосування нових методів оплати медичних
послуг; децентралізації та приватизації, юридичної самостійності
медичних закладів; скорочення зайвих потужностей, а головне — визнання
за пацієнтом права вибору.

Найважливішою складовою медичного страхування є страхова рецептура, яка
повинна бути фінансово-правовим і медичним гарантом надання
висококваліфікованої та своєчасної лікарської допомоги пацієнтам. Разом
з тим страхова рецептура припускає чіткий механізм компенсації вартості
медикаментів за рахунок страхових медичних фондів.

Головним критерієм у визначенні страхової рецептури повинно стати
раціональне, з точки зору фармакотерапії, використання лікарських
препаратів.

Вже сьогодні, зважаючи на обмеженість ресурсів, ми повинні навчитись
співвідносити при визначенні вартості лікарської допомоги, кошти на
препарат з його фармакотерапевтичною ефективністю і якістю. У зв’язку з
великою кількістю пропозицій на фармацевтичному ринку медики та
фармацевти мають постійно проводити експертизу препаратів і визначати
рекомендовані переліки життєво важливих ліків, що відповідають
вищезгаданим вимогам. При цьому необхідно враховувати рекомендації ВООЗ,
а також оптимальні схеми лікування за всіма нозологіями. Це велика
постійна робота медиків і фармацевтів, яку повинні проводити спеціальні
експертні ради (комісії) при МОЗ України. Зазначена проблема особливо
актуальна для розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості,
виробництва якої повинні бути зорієнтовані насамперед на випуск життєво
важливих препаратів за всіма фармакотерапевтичними групами. У цілому
страхова рецептура гарантує пацієнтам доступність і якість лікарської
допомоги, фармацевтичній промисловості — збут препаратів, аптечній
мережі — їх продаж.

Законодавчі гарантії доступності лікарської допомоги, велика соціальна
значущість медикаментів у профілактиці та лікуванні пацієнтів (хворих)
вимагають, як свідчить світовий досвід, державного регулювання рівня
цін. Різні підходи до організації національних систем охорони здоров’я
та медичного страхування, велика різниця у розмірах податків зумовлюють
велику різницю в оптових і роздрібних цінах на одні й ті ж препарати у
різних країнах, і, як наслідок, у споживанні медикаментів. Тільки в
країнах ЄС ціни варіюють більше ніж у два рази. Тому визначення
соціальне ефективної системи ціноутворення на лікарські засоби є
міжнародною проблемою.

Реформування планового ціноутворення в Україні передбачало дію
специфічного механізму регіонального регулювання цін на лікарські засоби
та вироби медичного призначення, згідно з яким місцеві органи влади
установлюють крайній рівень торговельної націнки підприємствам оптової
та роздрібної торгівлі.

В цілому склалась позитивна тенденція зниження середнього по Україні
рівня торговельних націнок: у 1995 p. — 50 %, у 1996 p. — 45,5 %, у 1997
p. — 44 %, у 1998 p. — 37,1 %. Проте суттєвим недоліком у системі
фармацевтичного ціноутворення є значні відміни рівня торговельних
націнок по областях України, оптові і роздрібні ціни на лікарські
препарати у різних областях і навіть в одному регіоні відрізняються
більше ніж

у 2—3 рази. Як правило, високі ціни і в сільській місцевості. І це при
нашій дуже низькій платоспроможності населення.

Слід визнати негативні наслідки скасування в Україні державного
регулювання цін на медикаменти у 1996 p. (постанова KM від 25.12.96 №
1548). Практика та життя примусили нас у 1997 p. повернутись до
державного регулювання щодо життєво необхідних препаратів: онкологічних,
протидіабетичних тощо (постанова KM від 15.07.97 № 747).

Сьогодні система ціноутворення на медикаменти явно неефективна, вона
повинна бути переглянута за такими напрямками:

— розробка всеохоплюючих механізмів зниження витрат у виробництві та
торгівлі;

— впровадження диференційованих націнок на лікарські засоби, які будуть
стимулювати продаж недорогих ліків, наприклад системи знищуючих націнок
(чим дорожче ліки, тим менше націнка);

— запровадження фіксованих (тарифних) націнок на життєво важливі
медикаменти;

— перехід від регіональних механізмів регулювання цін на лікарські
засоби та вироби медичного призначення до єдиного для України механізму
державного регулювання та контролю цін.

Процеси міжнародної інтеграції вимагають від нас вже у найближчій
перспективі переходу до Директив ЄС з регулювання цін на лікарські
препарати та включення їх до сфери дії системи медичного страхування,
тобто переходу до гласної та прозорої системи заходів з декларації рівня
цін та їх публікації.

Проблема організації рецептурного та безрецептурного відпуску лікарських
засобів є в Україні однією з найгостріших, тому що веде до
нераціонального використання медикаментів. Сьогодні найбільше ліків, які
належать до відпуску суворо за рецептом, можна купити в аптеці без
рецепта в порушення наказів МОЗ України (від 30.06.94 № 117, від
25.07.97 № 23. та ін.). Рецепт, виписаний лікарем, — це рідкісне явище.
Найважливіші традиції та норми (правила) призначення ліків,
взаємовідносин лікаря, провізора і пацієнта через рецепт практично
втрачені. Очевидно, багато хто з працівників охорони здоров’я забув, що
рецепт є важливим медичним та юридичним документом і порушення порядку
виписування рецептів та відпуску рецептурних форм веде не лише до
адміністративної, але й до кримінальної відповідальності.

Основна причина цієї проблеми — поширення самолікування серед населення,
яке спричиняють об’єктивні та суб’єктивні фактори, а саме:

зростання пропозицій лікарських засобів, проблеми фінансування системи
охорони здоров’я, віра в могутність ліків, поступове старіння населення
тощо.

Сьогодні самолікування — це концепція, що випливає з визначення
відповідальності людини за своє здоров’я перед суспільством. За кордоном
для самолікування використовуються так звані ОТС-препарати, які пацієнт
може отримати без рецепта і контролю лікаря. Так, у США частка ринку
самолікування становить 39 %, у Франції — 20 %, у Німеччині — 15 %.

Слід зазначити, що система ОТС-ліків відрізняється від традиційного
відпуску ліків без рецепта в Україні. Тому нам треба адаптувати
класифікації та принципи даної системи, згідно з якою ліки не можуть
бути доступні для пацієнта без рецепта лікаря, якщо вони:

— підпадають під вимоги обов’язкового виписування рецепта;

— без контролю лікаря навіть при правильному застосуванні становлять
пряму або опосередковану небезпеку для здоров’я;

— містять речовини, активність чи побічна дія яких потребує додаткових
спостережень;

— звичайно прописуються для парентерального прийому. В нашій країні
система безрецептурного відпуску ліків має багато недоліків. Так, аналіз
інструкцій на лікарські засоби вітчизняного виробництва показав, що лише
в 22,5 % препаратів інформація для пацієнта наведена на упаковці чи
листівці-вкладиші, інші ліки фактично інструкцій не мають. Багато питань
виникає щодо доз на прийом для вітчизняних та аналогічних імпортованих
ліків.

Отже, в Україні необхідно сформувати державну концепцію самолікування,
яка повинна мати чіткі критерії віднесення ліків до ОТС-препаратів,
визначення їх якості та перелік станів здоров’я людини, при яких можливе
застосування самолікування. При цьому потрібно піднести рівень
санітарно-просвітньої роботи серед населення, яка раніше проводилась
аптеками.

Важливою проблемою, що також стоїть перед МОЗ України, є організація
виробництва і реалізації психотропних і наркотичних засобів.

Для підвищення ефективності медичних заходів щодо боротьби з наркоманією
в Україні та поліпшення лікарського забезпечення
лікувально-профілактичних закладів і відповідних категорій хворих
наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами створена
широка законодавчо-нормативна база, проведена певна реструктуризація
системи постачання і контролю за обігом даної групи лікарських засобів.

Державне регулювання виробництва і реалізації наркотичних засобів,
психотропних речовин та їх аналогів здійснюється згідно з Законом
України «Про обіг в Україні реалізації наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів». Завдання з формування державної
політики у цій сфері покладено на Комітет з контролю за наркотиками при
Міністерстві охорони здоров’я. Функції щодо надання погоджень на
закупівлю (зокрема імпортування) та реалізацію на внутрішньому ринку
наркотичних, психотропних лікарських засобів і прекурсорів, що
застосовуються в медичній практиці, після державної реєстрації виконує
ДАК «Ліки України».

Але соціальні та медичні заходи, що запроваджуються з метою зниження
темпів поширення наркоманії, знаходяться у протиріччі з нормальним
розвитком фармацевтичного ринку України.

Так, згідно з чинним законодавством виробництво наркотичних засобів,
психотропних речовин та їх аналогів можуть здійснювати тільки
фармацевтичні підприємства державної форми власності. Між тим переважна
частина вітчизняних виробників лікарських засобів вже акціонована і
приватизована. Таким чином, реальні постачальники вітчизняних
наркотичних і психотропних засобів, які мають матеріальний,
технологічний та кадровий потенціал, виключені з числа суб’єктів цього
сегмента ринку. Дефіцит даної групи лікарських засобів ліквідується за
рахунок зарубіжних аналогів, зареєстрованих в Україні, що є прерогативою
ДАК «Ліки України».

Аналогічна ситуація склалась і в сфері роздрібної торгівлі, де право
реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів
надане тільки державним аптекам України.

Логічним продовженням оптимізації шляхів вирішення цієї проблеми стало
прийняття нової «Інструкції про порядок придбання сировини, що містить
наркотичні і психотропні речовини, прекурсорів, виробництва наркотичних
і психотропних засобів, здійснення їх обліку, зберігання, перевезення,
пересилання і збуту», затвердженої наказом Комітету медичної та
мікробіологічної промисловості України від 02.04.99 № 41.

На цей час потрібні і передбачаються логічні зміни в законодавстві
України щодо обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх
аналогів у напрямку розширення правових меж у сфері їх виробництва та

реалізації з одночасним суворим контролем з боку держави за здійсненням
цих видів діяльності.

З метою оптимізації використання наркотичних і психотропних лікарських
засобів для медичних цілей необхідно переглянути, науково обґрунтувати
та привести у відповідність до рекомендацій ВООЗ норми споживання їх на
1000 чол. населення.

Виникає ще одна проблема, яка потребує термінового вирішення. Справа в
тому, що структура управління фармацією повинна відповідати вимогам
сьогодення. За нашого часу ми не маємо єдиного органу управління
фармацією на рівні держави. Такий центр потрібно створити, бо через
нього можна буде активізувати формування законодавчої та
підза-конодавчої бази з регулювання фармацевтичної діяльності, створення
рівних умов для підприємств різних форм власності, координації
діяльності обласних управлінських структур і, взагалі, для реалізації
державної політики стосовно фармацевтичної галузі та ін.

Таким становищем скористались комерційні структури і проникли до сфери
фармацевтичної діяльності, переслідуючи, як правило, єдину мету —
отримання прибутку за рахунок реалізації ліків. За таких умов виконання
держзамовлення на пільгове лікарське забезпечення населення в умовах
епідемій та непередбачених ситуацій, поточне гарантоване лікарське
забезпечення, в тому числі дорогими розчинами для ін’єкцій, очними
краплями, покладається тільки на аптечні заклади, і тим самим
підвищуються їх облікові витрати. Створились умови не на користь сильної
та високопрофесійної аптечної мережі. А якщо врахувати величезні витрати
на експлуатаційне утримання аптек (теплопостачання, електроенергію,
охорону об’єктів, водопостачання, телефонний зв’язок, оренду приміщень),
то стає зрозумілим, що фінансовий стан аптечних установ незадовільний.
Потрібно правильно, без хибних підходів, визначитись з аптечною мережею,
провести науковий аналіз діяльності аптечної мережі кожного регіону з
метою виявлення економічного стану, використання матеріально-технічної
бази, перспектив розвитку. Це дозволить визначитись у кількості та
розташуванні аптечних установ. Ось цим повинен займатись державний орган
управління фармацією. До його функцій повинні бути віднесені координація
діяльності фармацевтичної галузі в цілому, створення відповідних
комплексних програм, формування економічної політики в галузі фармації,
включаючи ціноутворення на ліки, залучення додаткових джерел та ін.

Створено Державну акціонерну компанію «Ліки України», яка нарощує темпи
діяльності з лікарського забезпечення закладів охорони здоров’я та
населення, в тому числі визначеними Переліком ліками, як того вимагає
постанова Кабінету Міністрів від 07.07.97 № 707.

Фармація України будується за зразком прогресивного фармацевтичного
світу. Замість фармацевтичного товариства відродилась нова

структура — Фармацевтична асоціація України, яка має стати суттєвою
підмогою в розвитку фармації в нашій державі.

Для ефективного управління галуззю (планування, оцінка й аудит)
недостатньо використовується фармацевтична інформація. Одним із шляхів

вирішення цієї проблеми є автоматизація збору, аналітико-синтетична 18

обробка фармацевтичної та медичної інформації та створення єдиного
інформаційного поля в масштабах України.

Основна мета створення інформаційного поля — забезпечення спеціалістів
медицини і фармації офіційною та фаховою аналітичною інформацією, що
постійно й оперативно оновлюється та необхідна для роботи як державних,
так і приватних підприємств, які діють на фармацевтичному ринку України;
для підвищення рівня надання медичної допомоги населенню, а також для
інформаційної підтримки наукових кадрів.

Для створення і впровадження національної системи фахової інформації
необхідно створювати сприятливі умови, що полягають у розвитку
регіональних центрів інформації про лікарські засоби, створенні єдиної
інформаційно-довідкової системи, а також насиченні фармацевтичних
підприємств усіх рівнів персональною обчислювальною технікою.

Успішний розвиток фармацевтичної галузі в умовах ринкової економіки
визначається якістю обслуговування населення та гнучкою ціновою
політикою. Для вирішення таких питань, як визначення співвідношення
потреби в лікарських препаратах, необхідні автоматизація та
комп’ютеризація діяльності всіх фармацевтичних підприємств, а також
поєднання за допомогою локальних мереж в єдину систему комп’ютеризованих
робочих місць фахівців усередині кожного підприємства. Це дозволить
підвищити рівень професіоналізму працівників фармації, а галузі вийти на
новий сучасний рівень розвитку.

Основними завданнями створення більш широкого інформаційного поля є:

— створення єдиної універсальної інформаційно-довідкової системи та
інформаційного банку даних в Україні, які могли б об’єднати всіх, хто
працює у фармацевтичній галузі. Ця система повинна мати мінімум два
розділи: довідково-інформаційний та інформаційно-аналітичний;

— створення та обслуговування комп’ютерних комплексних систем і мереж, а
також надання навчально-консультаційних, експертних і маркетингових
послуг;

— впровадження в роботу фармацевтичних і медичних закладів перспективних
інформаційних технологій;

— проведення інформатизації медичної та фармацевтичної сфер;

— здійснення пошуку і аналізу інформації про лікарські засоби з
використанням різноманітних типів літературних джерел та електронних баз
даних.

Таким чином, настав час, щоб фармація заявила про себе на всіх рівнях і
відстоювала свої інтереси. Важливо, щоб усі зрозуміли, що ліки — зброя
лікаря, без якої 90 % усіх заходів в охороні здоров’я виконати
неможливо. Тому фармацевтичні заклади — це не підприємства торгівлі. Їх
призначення в іншому — у виконанні, в першу чергу, соціально-медичних
функцій.

З гордістю можна сказати, що Україна має життєздатну фармацевтичну
галузь, розвинений фармацевтичний ринок, прогресивну структуру в особі
Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів
харчування лікарських засобів і виробів медичного призначення. Все це
надає впевненості у майбутньому фармації України.

Дуже добре, що V Національний з’їзд фармацевтів надає можливість
згуртуватись різним представникам фармацевтичної сфери з усієї України:
практичним працівникам аптечної мережі, науковцям, освітянам,
виробникам, управлінцям.

Хочу побажати учасникам з’їзду плідної роботи на користь нашої
незалежної України.

PAGE 1

PAGE 16

Похожие записи