Реферат на тему:

Спориш звичайний

Polygonum aviculare L.— спориш звичайний, птича гречка. Російські
назви: горец птичий, спорыш, птичья гречиха; польські: rdest ptasi,
sporysz, swinskie ziele.

Родина: Polygonaceae — гречкові.

Дуже популярна рослина, яка росте у дворах, на стежках, при дорогах, на
вигонах, постійних сухих пасовищах, на валах, на засмічених місцях коло
жител тощо. Витривала до витоптування. Стебла слоркшу стелються по
землі, колінчасті; рослини кущисті. Квітки дуже маленькі, білуваті,
іноді блідо-рожеві, розміщені в пазухах дрібних листків. Після цвітіння
стебла стають твердими, тому збирають всю рослину під час цвітіння.
Цвіте спориш з травня і майже до кінця осені, найбільш інтенсивно (на
Волині)—в липні — серпні.

Спориш е улюбленим кормом для свиней. Свині дуже охоче його їдять і
охоче пасуться на ньому, через то його іноді називають «свинячим
зіллям».

Збирають усю траву, коли спориш тільки зацвітає, а стебла ще не встигли
затвердіти.

У народній медицині спориш має дуже широке застосування, а саме: при
хворобах нирок, печінки, катарах шлунка, при поносах, при застарілому
катарі сечового міхура, при ранах як свіжих, так і задавнених.

На підставі народної практики і особистих спостережень приходжу до
висновку, що подібно до звіробою спориш займає велике місце в народному
лікуванні більшості хвороб порушення обміну речовин в організмі та ряду
інших хвороб. Візьмемо, наприклад, такі тяжкі хвороби, як жовчні камені,
ниркові коліки, камені сечового міхура (та інщі форми «кам’яної»
хвороби), навіть сильно застарілі і без успіху ліковані іншими (будь-то
хімічні чи рослинні засоби),—в усіх цих випадках спориш вважається
незамінним. Нагадую, що рослини в народі не вживаються поодинці, а
найчастіше в сумішах. Тому і спориш входить у суміші. Про ці суміші буде
мова у відповідних місцях. Тепер же ми даємо тільки загальні відомості
про хвороби, при яких застосовується спориш.

? ? Oe

gdAbH

Спориш вживають при всіх видах гастритів: ахілії і гіперхілії. Суміш
тоав. застосовуваних при ахілії, вказано в нарисі про подорожник
ланцетолистий. Він входить в інші суміші, вже описані. Тут зазначу, що
при ахілії спориш беруть також у суміші з розмарином (росте в Криму і в
Закавказзі) — півпорції, з додаванням холодної м’яти (1/з порції).

При пораненнях застосовуються примочки з напару свіжої рослини споришу
(заспокоює біль і сприяє розвиткові грануляцій). ‘

При запаленні легень, сильних бронхітах і плевритах хворим дають чай з
листків підбілу (мати-й-мачухи, ) — 5,0 г, квіток чорної бузини — 5,0 г
і споришу — 5,0 г.

При поносах п’ють гарячий відвар споришу в суміші з хвощем (№ 89).
Споришу беруть 2 частини, а хвоща — 1 частину. Варять у червоному
міцному вині 3 хвилини і приймають гарячим кожні 4 години по ‘/з (до
половини) склянки.

Можна було спостерігати, що спориш дійсно інтенсивно жене «пісок». При
лікуванні споришем майже непомітно для хворого при кожному
сечовипусканні виходило по 40—60 темно-жовтих неправильної форми
піщинок. Самі хворі говорили: «Спориш крушить камені б пісок і з сечею
жене його». Цей висновок цікавий по своїй суті. В цих же випадках
застосовується ще така суміш: спориш, приймочки кукурудзи , частки
стручків квасолі (карликових форм) , трава грижниці голої і листки
мучниці — всього порівну. На денний прийом беруть 15,0 г суміші на
200,0 г кип’ятку. Напар випивають теплим весь протягом дня.

Доводилось спостерігати багато випадків, коли хворі, відмовляючись від
операції з приводу жовчних каменів і лікуючись травами, «позбавлялись»
жовтяниці і видужували.

Слід також сказати, що споришем лікують не тільки катари шлунка, а й
застарілі катари сечового міхура. Однак про це докладніше буде сказано в
іншому місці.

Зберігання. Траву споришу зберігають в ящиках, викладених папером.

Похожие записи