РЕФЕРАТ

На тему:

СОМАТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ ОРГАНІВ ЛЮДИНИ

ПЛАН.

Хвороби дихальної системи.

Хвороби нервової системи.

Хвороби органів травлення.

Порушення обміну речовин.

Хвороби системи кровообігу.

Найпростіші тести на виявлення ознак життя.

Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів.

Кожній віковій категорії населення притаманна підвищена схильність до
певних груп захворювань. Це відображають статистичні звіти установ і
закладів охорони здоров’я України. Не є винятком і підлітки. Серед
соматичних захворювань цієї вікової категорії перше місце посідають
хвороби органів дихання, друге — хвороби нервової системи та органів
чуття, третє — хвороби органів травлення тощо. Саме у такій
послідовності і розглядатимемо соматичні захворювання основних систем
органів людини.

1. Хвороби дихальної системи

Задуха, або асфіксія, може виникнути з багатьох причин, основними з яких
є потрапляння в дихальні шляхи сторонніх предметів, пошкодження легенів,
отруєння чадним газом, ураження електричним струмом, напади астми,
бронхіту.

Під час астматичного нападу виникають спазми м’язів навколо дихальних
шляхів, що утруднює дихання. Одночасно з цим стінки дихальних шляхів
набрякають та вкриваються густим і липким слизом. У хворого
спостерігається шумне, хрипле дихання, він задихається, хапає ротом
повітря. Обличчя набуває блакитно-сірого кольору. Спостерігається сильне
потовиділення.

Захворювання небезпечне тим, що найчастіше напади астми відбуваються
вночі під час сну і часто немає поруч нікого, хто міг би вчасно подати
допомогу.

Якщо ви помітили у людини напад астми, слід негайно відчинити вікна для
доступу свіжого повітря, але слідкувати, щоб хворому не було холодно.
Посадити його на стілець чи у крісло з прямою спинкою (важливо, щоб
спина у хворого була прямою). Найефективнішим у цьому випадку є
застосування інгалятора.

Після тяжких застудних хвороб, а також у результаті сильного
переохолодження може виникнути ускладнення, відоме як бронхіт. Він являє
собою запалення бронхів, під час якого спостерігається біль у горлі,
сильний кашель, підвищена температура. Часто супроводжується нападами
бронхіальної астми. Для попередження виникнення останніх необхідний
суворий постільний режим і вживання відхаркувальних настоїв трав —
мати-й-мачухи, багна. Лікар, як правило, призначає хворому курс
антибіотиків.

Ще одним ускладненням застудних захворювань є пневмонія, або запалення
легенів, яке триває у середньому близько 1—2 тижнів. Це захворювання
характеризується різким підвищенням температури (до 40 °С), болем у
грудях, сильним ознобом, задишкою. Шкіра навколо губів набуває синюшного
відтінку, щоки нерідко вкриваються рум’янцем. Під час перебігу хвороби
хворому необхідне свіже повітря для насичення крові киснем. Тому слід
кілька разів на день провітрювати приміщення, але уникати протягів.
Сильні задишки можна зняти шляхом інгаляцій препаратами, призначеними
лікарем. Найкраще положення для хворого — напівсидяче. Годувати хворого
слід часто, невеликими порціями висококалорійної їжі.

2. Хвороби нервової системи

Серед захворювань нервової системи варто окремо виділити епілепсію, яка
характеризується раптовими нападами, що можуть призвести до тяжких
наслідків. Під час таких нападів хворий раптово непритомніє і падає,
часто з криком. Одночасно з непритомністю починаються сильні судоми, під
час яких м’язи тулуба і кінцівок різко напружуються, голова повертається
убік. На кілька секунд, чи на довше може зупинитися дихання. Обличчя
хворого стає блідим, потім багрово-синім. З рота починає виділятися
спінена слина, спостерігається мимовільне сечовиділення. Часто хворий
прикушує собі язика, у результаті чого рот заповнюється кров’ю. Після
закінчення нападу хворий найчастіше деякий час перебуває у стані
непритомності.

Подаючи допомогу, не треба держати хворого. Слід тільки звільнити
простір навколо нього від меблів чи інших предметів для того, щоб він не
поранився. Звільнити його від одягу, що утруднює дихання. Під голову
слід покласти подушку. Коли конвульсії закінчаться, перевернути хворого
на живіт для полегшення дихання.

3. Хвороби органів травлення

Усі захворювання травної системи так чи інакше супроводжуються болем у
різних відділах живота і мають ще деякі додаткові ознаки, що можуть і не
свідчити про захворювання саме органів травлення. Так, біль у нижній
частині живота з різних боків скоріше вказує на захворювання
сечовидільної системи чи на гінекологічні хвороби. У цьому разі,
звичайно, не допоможе вживання ліків, призначених для лікування хвороб
кишково-шлункового тракту. Тому у всіх випадках потрібна термінова
консультація лікаря, тільки він може правильно встановити діагноз і
призначити відповідне лікування. У випадках сильних нападів не потрібно
вживати ніяких ліків, приймати їжу, прогрівати живіт і робити клізми. Це
може призвести до тяжких ускладнень або «розмити» картину захворювання.
Краще негайно викликати швидку допомогу і постійно слідкувати за станом
хворого.

Найчастіше зустрічаються такі захворювання органів шлунково-кишкового
тракту:

• хронічний гастрит, чи виразка шлунка, що характеризується частим
ниючим болем у верхній частині живота, нудотою;

• виразка 12-палої кишки супроводжується болем, що виникає натщесерце
або через 1—2 год. після приймання їжі;

• гострий холецистит викликає біль у правому підребер’ї, що віддає у
праву лопатку. Може спостерігатися підвищення температури;

• панкреатит викликає оперізуючий біль у верхній половині живота, що
віддає у поперек;

• метеоризм — накопичення газів у кишечнику. Спостерігається відчуття
важкості у животі, відрижка, інтенсивний переймоподібний біль. Ця
хвороба є ускладненням, що спричинюється іншими хворобами
шлунково-кишкового тракту.

Серед можливих нападів захворювань органів травлення слід також виділити
гострий апендицит — запалення (інколи гнійне) червоподібного відростка
сліпої кишки. Симптомами його виникнення можуть бути тупий біль у правій
частині живота нижче пупка (інколи у верхній частині живота), нудота і
блювання, білий наліт на язиці. Часто підвищується температура. Біль
загострюється, якщо натиснути на живіт в районі пупка і різко
відпустити.

У дітей, як правило, напад апендициту починається як кишковий розлад.
Тому, якщо навіть невеликий розлад супроводжується підвищенням
температури, слід негайно викликати лікаря.

До приходу лікаря не вживати ніяких знеболювальних, послаблювальних
засобів. Хворому можна тільки пити. На місце болю покласти пузир з
льодом.

Якщо усі симптоми зникають і хворому не була зроблена операція, гострий
апендицит перетворюється на хронічний. Його лікування — тільки
хірургічне.

4. Порушення обміну речовин

Серед хронічних захворювань, пов’язаних з порушенням обміну речовин,
найнебезпечнішим для життя слід вважати цукровий діабет, початком якого
є безмірна спрага, часте сечовиділення і швидка втрата маси. У хворих на
цукровий діабет у разі недодержання строгої дієти, перевтоми може
розвинутися небезпечне ускладнення — діабетична кома.

Вона настає за двох основних причин. По-перше, це різке зниження
концентрації глюкози у крові. Симптоми такого ускладнення зовнішньо
нагадують алкогольне сп’яніння, і часто така помилка стає причиною
смерті хворого через невчасне подання допомоги. Але ж відрізнити
діабетичну кому можна легко за відсутності запаху алкоголю. У хворого
раптово виникають порушення в діяльності вестибулярного апарату і втрата
орієнтації у просторі та часі. Обличчя бліде, пульс прискорений.
Спостерігається головний біль, спрага, нудота. Дихання стає поверховим і
може статися запаморочення.

Допомога полягає у тому, щоб хворому дати з’їсти те, що містить цукор:
цукерку, шоколад, дати випити якогось солодкого напою. Але якщо хворий
знепритомнів, слід покласти його так, щоб він міг вільно дихати. Негайно
викликати швидку допомогу.

По-друге, кома може бути пов’язана з надлишком глюкози у крові, тоді
розвивається вона повільніше. У цьому разі хворий сам встигає подати
собі допомогу, оскільки пам’ятає про свою хворобу і вимушений суворо
додержувати заходів щодо попередження коми. Але якщо за якихось причин
він це зробити не встиг і у нього спостерігається почервоніння обличчя й
відчувається запах ацетону з рота, необхідна негайна ін’єкція інсуліну.
Допоможіть йому ввести інсулін. Як правило, на упаковці проставлена доза
для введення, але, якщо ви не впевнені, зробіть половинну ін’єкцію і
викликайте швидку допомогу.

У разі тяжких травм і захворювань серцево-судинної, дихальної та інших
систем організму неодмінно виникають ознаки термінального стану, про які
йшлося вище. Добре, якщо потерпілий не потребує заходів негайної
реанімації і є час викликати кваліфіковану допомогу. Але доволі часто
трапляються випадки, коли слід негайно вжити заходи рятування, оскільки
смерть може наступити ще до приїзду швидкої допомоги.

5. Хвороби системи кровообігу

Гостра серцево-судинна недостатність — одне з найтяжчих і найпоширеніших
порушень кровообігу. Вона може розвинутися в результаті тривалого
кисневого голоду (гіпоксії), травматичного шоку, отруєнь токсичними
речовинами, крововтрати, розладів дихання у людей, які мають хронічні
захворювання серцево-судинної системи. Дуже часто серцева недостатність
виникає як ускладнення після перенесеної інфекційної хвороби. Це
захворювання умовно можна поділити на гостру судинну і гостру серцеву
недостатність.

Гостра серцева недостатність виникає внаслідок втрати серцем здатності
до скорочень. В результаті цього різко порушується кровообіг. Ще за
кілька тижнів до нападу хворий може скаржитися на порушення травлення,
сильну втомлюваність, але серцевий напад завжди трапляється раптово.
Симптомами є сильна задишка, прискорення пульсу. У хворого в цей час
виникає різкий біль у грудях, що віддає у шию, лопатку, одну чи обидві
руки. Він вкривається холодним потом, непокоїться.

Якщо хворий зберігає притомність, його треба покласти у зручне
положення, підклавши щось під голову й плечі. Зігнути трохи його коліна
і так само підкласти під них подушку, згорнутий одяг тощо. Зняти з
хворого краватку, розстебнути комір чи застібку бюстгальтера, послабити
пояс. Не дозволяти йому робити зайві рухи. Необхідний повний спокій.
Давати їсти та пити не можна. З ліків можна застосувати валідол,
нітрогліцерин.

Якщо хворий знепритомнів, але зупинки серця не сталося, не варто
намагатися робити непрямий масаж серця, оскільки це може збільшити
ділянку ураження. А слід перевернути його на груди у зручне для дихання
положення. Такий хворий потребує постійного нагляду. Найбільш ефективне
лікування серцевої недостатності може бути проведене тільки у
стаціонарних умовах, тому потрібно негайно організувати доставку хворого
у лікарню.

Найнебезпечнішим випадком гострої серцевої недостатності є інфаркт
міокарда. Це — явище некротизації тканин серцевого м’яза внаслідок
утворення тромбу в коронарних судинах серця чи стенокардії.

Напади стенокардії виникають через спазм коронарних судин серця,
внаслідок чого порушується кровообіг і живлення серцевого м’яза. Це, в
свою чергу, призводить до гострої серцевої недостатності. Стенокардія
виникає у разі перевтоми, нервового напруження, тривалого паління.
Найчастіше вона спостерігається у похилому віці і нерідко збігається з
гіпертонічною хворобою. Може проявлятися як ускладнення загострення
жовчнокам’яної хвороби, захворювань шлунка і кишечнику.

Тривалість нападу, як правило, не перевищує 20—30 хв., але можливі і
затяжні процеси. Для профілактики стенокардії, по-перше, слід
використовувати методи профілактики атеросклерозу, додержувати
правильного режиму роботи і відпочинку, відмовитися від тютюну й
алкоголю, приймання їжі на ніч.

Гостра судинна недостатність має кілька різновидів (наприклад, колапс,
запаморочення). Розвивається в результаті різкого падіння тонусу
артеріальних судин.

Колапс характеризується різким падінням артеріального тиску, серцевої
діяльності. При цьому відмічаються загальна слабкість, слабкий пульс,
часте поверхове дихання, блідість шкірних покривів, холодний липкий піт,
запаморочення.

Запаморочення виникає в результаті зменшення притоку крові до головного
мозку і може бути першою ознакою хвороби серця і судин, емболії
легеневої артерії. В осіб, які приймають препарати, що знижують
артеріальний тиск, запаморочення може часто спостерігатися під час
переходу з горизонтального у вертикальне положення.

Запаморочення, що виникло раптово, часто буває наслідком позаматкової
вагітності чи шлунково-кишкової кровотечі. Однак у більшості людей
запаморочення виникає з інших причин, якими можуть бути психічні травми,
фізична втома, вагітність тощо. Наприклад, при перегріванні організму
рефлекторно розширюються судини м’язів, що веде до відтоку крові від
мозку і непритомності. Як правило, запаморочення виникає раптово, але
інколи йому передують блідість, нудота, виділення поту, поява кіл перед
очима, потемніння в очах, дзвін у вухах. Під час запаморочення пульс
уповільнюється до 45—50 уд./хв. Як правило, тривалість запаморочення
невелика — 15—30 с, але інколи воно може тривати кілька хвилин.

Перша допомога у випадках гострої судинної недостатності полягає у
наданні тілу горизонтального положення. Голову опускають нижче рівня
тулуба, але слідкують за прохідністю дихальних шляхів. Одяг, що може
здавлювати шию і грудну клітку, послаблюють. Ноги і руки краще підняти
на 15—20 см. Це посилить приплив крові до мозку. Для збудження
серцево-рухових центрів і дихання хворому дають понюхати нашатирного
спирту. Потрібно протерти його обличчя холодною водою і покласти
холодний компрес на голову. Важливим є забезпечення надходження свіжого
повітря. Після того, як хворий прийшов до тями, його слід обережно і
дуже повільно посадити. Пам’ятайте, що різкі рухи можуть спричинити
повторне запаморочення.

Людям, здатним до частих запаморочень, не рекомендується приймати гарячі
ванни. Жінкам не можна одягати еластичні пояси і корсети, що здавлюють
тіло, зменшуючи відтік венозної крові від нижніх кінцівок.

Тяжким випадком порушення кровообігу мозку є інсульт, або апоплексичний
удар. Він являє собою крововилив у мозок внаслідок розриву судини чи
закупорки судини згустком крові. Причиною інсульту може бути
гіпертонічна хвороба, склероз судин мозку, психічні травми. Залежно від
величини крововиливу може настати повна і неповна нерухомість однієї
частини тіла, втрата мови, непритомність.

Хворого насамперед потрібно зручно вкласти у ліжко, забезпечити
надходження свіжого повітря. Голову слід обкласти пузирями з льодом, а
до ніг покласти грілки. Необхідний повний спокій. Якщо хворий може
ковтати, йому дають випити екстракту валеріани, а також препарати, що
знижують артеріальний тиск. Необхідно постійно слідкувати за диханням і
пульсом хворого. Переправляти його в стаціонар слід дуже обережно.

Також небезпечним явищем порушення кровообігу є гіпертонічна хвороба —
хронічне підвищення артеріального тиску, яке виникає з багатьох причин,
головною з яких є атеросклероз судин. Часто таке захворювання переростає
у гіпертонічну кризу, що може закінчитися серцевим нападом. Ознаки
гіпертонічної кризи: поява синюшного відтінку на губах, задишка,
потемніння в очах, прискорений пульс. Підтверджує діагноз вимірювання
артеріального тиску за допомогою тонометра.

Хворому необхідне свіже повітря та препарати, що знижують тиск, їх, як
правило, виписує лікар. У разі дуже тяжкого стану, що супроводжується
болем у серці, хворому необхідно дати 30 — 40 крапель корвалолу.

6. Найпростіші тести на виявлення ознак життя

Смерть потерпілого у багатьох випадках, коли немає явних ознак, може
встановити тільки лікар. Тому всі ми зобов’язані подавати допомогу
потерпілим у повному обсязі. Негайна допомога може принести успіх.

На питання, чи живий потерпілий, можна відповісти, якщо провести ряд
нескладних тестів, спрямованих на оцінку стану кровообігу і дихання.

Рух крові судинами, як відомо, забезпечується скороченнями серця, що
викликають пульсацію артерій та інших судин організму. Такт пульсації
судин відповідає тактові скорочень серця, утворюючи загальний пульс,
який можна визначити на великих магістральних судинах, що проходять
близько до поверхні тіла. Такими судинами є сонна артерія, променева та
стегнова. Найчастіше пульс вимірюють на променевій та сонній артеріях.

Пульс на променевій артерії визначається на зап’ястку біля основи
великого пальця у заглибленні між двома кістками (мал. 28). Для цього
потрібно покласти на це місце три пальці і злегка натиснути. Не слід
визначати пульс великим пальцем, оскільки в ньому відчувається власна
пульсація судин і можна легко сплутати власний пульс з пульсом
потерпілого.

Мал. 28. Визначення пульсу на зап’ястку.

Пульс на сонній артерії знаходиться у заглибленні нижче щелепної кістки,
праворуч чи ліворуч від гортані. Його визначають так само трьома
пальцями (мал. 29).

Роботу серця можна перевірити також прикладанням вуха до лівої половини
грудей трохи нижче від соска.

Дихання можна перевірити кількома способами. По-перше — це ритмічне
підняття та опускання грудної клітки. У випадку, коли дихання поверхове
і не супроводжується значним розширенням грудної клітки, його можна
виявити за допомогою пір’їнки чи шматочка вати, який треба піднести до
рота чи ніздрів. Про наявність самостійного дихання також вказує
запотівання дзеркальця, піднесеного до ротового отвору (мал. 30).

У живої людини спостерігається реакція зіниць на світло. Якщо відкрити
повіки і освітити електричною лампою чи

Мал. 29. Визначення пульсу на сонній артерії.

Мал. 30. Виявлення дихання.

сірником (не підносьте близько!), зіниці звужуються. Вдень цю реакцію
можна перевірити таким чином: відкрити повіки і прикрити очі потерпілого
долонею, а потім швидко забрати її — скорочення зіниць неодмінно
свідчить, що людина жива (мал. 31). Але слід пам’ятати, що у разі
глибокого запаморочення реакція на світло може бути відсутня або слабко
виражена.

Смерть має два етапи (фази). Це так звана клінічна смерть і біологічна
смерть.

Клінічна смерть триває близько 5—7 хв. і виникає через припинення
циркуляції крові, що несе кисень і поживні речовини судинам головного
мозку. Але незворотних змін ще не відбулося, оскільки клітини мозку
живляться, використовуючи внутрішні резерви. Якщо в цей період відновити
кровообіг і дихання, то загибелі клітин мозку можна уникнути.

У разі, коли після зупинки серця минає більше часу, нервові клітини кори
великих півкуль починають швидко гинути. Якщо кровообіг відновлено у
період до 10 хв., людину ще можна врятувати, але є вірогідність, що вона
залишиться

Мал. 31. Реакція зіниць на світло: а — реакція наявна; б — реакція
відсутня.

Мал. 32. Зміна зіниць після смерті.

інвалідом. Коли за цей час реанімація не дає результатів, настає
біологічна смерть.

Біологічна смерть характеризується наявністю абсолютних ознак смерті.
Такими ознаками є каламутна рогівка ока, яка швидко висихає. Якщо
стиснути око з боків пальцями, то розширена колоподібна зіниця (мал. 32,
а) набуває вигляду щілини (мал. 32, б), що нагадує котяче око. Через
деякий час кров під власною масою перетікає у тканини, що лежать нижче,
утворюючи трупні плями. У людини, яка лежить на спині, вони спочатку
з’являються на лопатках та сідницях.

Через 2—4 год. після смерті починається трупне задубіння. Воно зумовлене
напруженням усіх м’язів тіла в результаті біохімічних процесів розкладу.
У цьому стані тілу неможливо надати іншого положення.

Отже, якщо немає впевненості, що наступили абсолютні ознаки смерті, слід
негайно вжити заходів щодо реанімації потерпілого.

7. Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів

Суть штучної вентиляції легенів (штучного дихання) полягає у примусовому
введенні повітря в легені. Вона застосовується у випадках зупинки
дихання, а також за наявності неправильного чи майже непомітного
дихання. Найефективніше цей прийом проводити за допомогою спеціальних
апаратів для штучного дихання (типу РПА-1) чи 8-подібної трубки для
введення у гортань (мал. 33). У разі відсутності таких пристроїв штучну
вентиляцію легенів проводять різними способами. Найкращим з них є спосіб
«з рота в рот», оскільки у цьому випадку в легені потерпілого потрапляє
близько 1,5 л повітря, що дорівнює об’єму одного глибокого вдиху.

Перш ніж приступити до процедури вдування повітря, слід покласти
потерпілого на спину і перевірити прохідність дихальних шляхів, що є
основною умовою для ефективного штучного дихання. Голову максимально
відводять назад. Якщо щелепи

стиснуті, слід натиснути на підборіддя і відкрити рот. Потім за
допомогою серветки очистити рот потерпілого від слини, слизу чи
блювотних мас; на ротовий отвір покласти серветку і затиснути пальцями
ніс. Далі слід зробити глибокий вдих, прикласти свої губи до губів
потерпілого, створивши герметичність, і з силою вдути повітря.

Щоразу необхідно вдувати таку порцію повітря, яка викликала б
максимально повне розширення легенів, що можна спостерігати за рухом
грудної клітки. Невеликі порції повітря не дають ефекту. Повітря
вдувають ритмічно 16—18 раз на хвилину до появи у потерпілого власного
дихання.

У разі численних ушкоджень голови, обличчя, коли зазначеними способами
провести вентиляцію легенів неможливо, застосовують метод Сільвестра.
Він менш ефективний, але також дає позитивні результати.

Якщо штучне дихання проводиться методом Сільвестра, потерпілий лежить на
спині, а реаніматор стоїть на колінах у головах. Слід взяти руки
потерпілого за передпліччя і різко підняти їх угору, далі повільно
відвести назад за себе і розвести у сторони. Так відбувається вдих, при
цьому грудна клітка розтягується. Потім передпліччя потерпілого кладуть
на нижню частину грудної клітки і стискують її. Відбувається видих.

Існує також ще один прийом — прийом Калістова, який ще менш ефективний,
але у деяких випадках під час численних уражень всього тіла, що
супроводжуються переломами щелеп, верхніх кінцівок тощо може дати
позитивний результат.

Потерпілого вкладають на живіт, голову повертають набік і підкладають
під неї одяг. Далі беруть потерпілого за плечі чи ключиці, піднімають
верхню частину тулуба на 10 см і опускають. Під час підняття тулуба
відбувається вдих внаслідок розтягування грудної клітки, під час
опускання — видих внаслідок її здавлювання. Для зручності підняття
тулуба можна використати зв’язані пояси, пропущені під пахвами.

Під час раптового припинення серцевої діяльності, основною

Мал. 34. Непрямий масаж серця.

ознакою якого є відсутність пульсу, застосовують непрямий масаж серця.
Потерпілого кладуть на тверду поверхню, а реаніматор стає з лівого від
нього боку. Свої долоні він кладе одну на одну на ділянку нижньої
третини груднини потерпілого. Енергійними поштовхами 50—60 раз на
хвилину натискує на грудну клітку. Після кожного поштовху руки повністю
розслаблює, щоб дати можливість грудній клітці розправитися. Передня
стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менш ніж 3—4 см.

Непрямий масаж серця краще проводити одночасно (мал. 34) зі штучним
диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а
краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в
рот», друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч,
підтримує голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з
перших двох, щоб процес реанімації не припинявся і тривав необхідний
проміжок часу.

Під час вдування повітря натискувати на грудну клітку не можна. Ці
засоби застосовують поперемінно. Після кожного вдування повинно бути 4—5
поштовхів.

Проводячи непрямий масаж серця літнім людям, слід пам’ятати, що кістки у
них мало еластичні, тому слід діяти обережно, щоб не зламати ребра.

Дітям непрямий масаж серця проводять не долонями, а пальцями. Такий
масаж протипоказаний у разі поранень грудної клітки і серця,
пневмотораксу.

ЛІТЕРАТУРА

— Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

— Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

— Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

— Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

— Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.

— Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.

— Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

— Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.

— Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.

— Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

— Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.

— Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

— Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.

— Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.

— Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.

Похожие записи