Реферат на тему:

Соки в харчуванні дитини. Народні методи лікування

Плодові та овочеві соки мають велике значення для харчування дітей,
формування організму в період росту.

Дітям раннього віку, починаючи з перших місяців життя, рекомендують
яблучний, морквяний, абрикосовий, полуничний, апельсиновий соки (останні
два, якщо немає на них алергічної реакції).

Морквяний сік рекомендують починати давати дітям з 1 —2 міс курсами по 2
— З тиж (особливо у разі схильності до запору). Спочатку дають 1 — 3 мл
соку на день. Дітям у віці після 6 міс дозу поступово збільшують до 25 —
30 мл на день. Морквяний сік — багате джерело каротину (провітаміну А).
Організм його добре засвоює, якщо до соку додати молоко, сметану,
вершкове масло або олію. Він підвищує опірність організму до інфекцій,
поліпшує травлення, захищає нервову систему, регулює процеси обміну в
шкірі та слизових оболонках. Свіжий морквяний сік використовують при
недокрів’ї, гастриті з підвищеною секреторною функцією, жовЧнокам’яній
хворобі, як протиглистяний засіб. Морквяний сік призначають дітям як
полівітамінний засіб. Проте за надмірної кількості соку можуть
спостерігатися підвищення температури тіла, блювання, пітливість,
сонливість, висип на шкірі.

Абрикосовий сік з цукром зумовлює загибель деяких гнильних та
гноєтворних бактерій. Корисно давати його при гастриті зі зниженою
кислотністю, захворюваннях кишечнику, що супроводжуються гнильними
процесами. Добре діє при анемії, серцево-судинних захворюваннях. 3/4
склянки абрикосового соку забезпечують добову потребу дитини старшого
віку у вітаміні С.

Дітям корисно вживати березовий сік, який збирають рано навесні. Він
виявляє загальнозміцнювальну, протизапальну, сечогінну дію, підвищує
опірність організму. Березовий сік стимулює виведення з організму
шлаків, сприяє розчиненню каменів. Дітям, що старші за 10 років,
рекомендують його пити до 1 склянки 3 рази на день. Дітям молодшого віку
дозу відповідно зменшують.

Брусничний сік пригнічує ріст грибів та деяких бактерій. Його
використовують при авітамінозах, легких формах гіпертонічної хвороби,
ревматизмі, простуді, як в’яжучий засіб при проносі та для підвищення
апетиту. Сік з ягід брусниці з водою та медом є добрим
прохолоджувальним, освіжаючим та оздоровчим засобом.

Виноградний сік багатий на глюкозу та залізо, корисний при виснаженні
нервової системи, занепаді сил. Він виводить з організму сечову кислоту,
запобігає утворенню каменів. Не рекомендують при ожирінні, цукровому
діабеті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Потрапляючи
на уражені карієсом зуби, посилює їх руйнування. Тому після вживання
соку треба прополоскати рот розчином питної соди.

Гранатовий сік рекомендують при захворюваннях серця з прискоренням
серцебиття, хворобах нирок, сечокам’яній хворобі, гіпертонічній хворобі.
Він збуджує апетит, виявляє в’яжучу та знеболювальну дію. Використовують
при інфекційних захворюваннях з підвищеною температурою тіла, малярії,
коліті, ангіні тощо. Цукровий сироп гранатового соку — ефективний
кровотворний засіб.

Сік калини у 7 % концентрації згубно діє на збудника дизентерії. Сік
калини з медом рекомендують як протикашльовий і заспокійливий засіб при
бронхіальній астмі та гіпертонічній хворобі, як в’яжучий засіб — при
виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, коліті, внутрішній
та носовій кровотечах.

Капустяний сік використовують при виразковій хворобі шлунка, атонії
кишечнику, захворюваннях печінки, селезінки, дихальних шляхів. Допомагає
при безсонні, золотусі, геморої. Дуже корисна капуста кольрабі, адже
кальцій, що міститься в ній, є матеріалом для будови скелету й зубів.

Сік сирої картоплі використовують як ефективний засіб для лікування
виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, у разі зниження
кислотності шлункового соку, при гіпертонічній хворобі та захворюваннях
щитовидної залози. У поєднанні з журавлиновим соком знешкоджує токсичні
речовини при інтоксикації.

Сік журавлини має протицинготну дію, стимулює функцію підшлункової
залози, запобігає утворенню деяких видів каменів у нирках , підсилює дію
антибіотиків при пієлонефриті, корисний при глаукомі. Розведений водою
сік використовують як жарознижувальний засіб, що зменшує спрагу. При
ангіні, ревматизмі та кашлі вживають сік разом із медом.

Свіжий сік листків кропиви дводомної стимулює обмін речовин, сприяє
підвищенню рівня еритроцитів у крові, корисний при анемії. Як
кровоочисний, а також кровоспинний засіб призначають при кровотечах.
Приймають по 1 чайній ложці З рази на день під час їди.

Лимонний сік застосовують як профілактичний та лікувальний засіб при
гіпо- та авітамінозах, атеросклерозі, жовчно- та сечокам’яній хворобах,
подагрі. Авіценна вважав лимонний сік чудовими ліками при хворобах
серця, жовтяниці, рекомендував його застосовувати для поліпшення
травлення та як протиблювотний засіб. Для припинення носової кровотечі
свіжий лимонний сік закапують у ніс. Прийом лимонного соку
протипоказаний при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки,
гастриті з підвищеною кислотністю, загостренні хронічного ентероколіту.

Малиновий сік використовують як потогінний та жарознижувальний засіб при
простуді й пропасниці. Малиновий сироп застосовують для поліпшення смаку
ліків.

Сік обліпихи (з м’якушем) — чудовий полівітамінний та
загальнозміцнювальний засіб. Як протикашльовий засіб сік обліпихи
приймають з медом.

Рано навесні корисно пити сік з листків кульбаби лікарської. Його
готують так: листки промити, витримати 20 —30 хв у концентрованому
розчині солі, знову промити холодною водою. Віджатий сік розбавити водою
у співвідношенні 1:1 та прокип’ятити 2 — 3 хв на малому вогні. Приймати
до 1/4 склянки 2 рази на день за 20 хв перед їдою при хронічному запорі,
захворюваннях печінки та жовчного міхура, а також як потогінний та
жарознижувальний засіб. Сирий сік кульбаби разом із морквяним соком та
соком з листків ріпи допомагає при хворобах хребта та інших
захворюваннях кісток, а також зміцнює зуби, запобігаючи їх руйнуванню.

Сік подорожника великого виявляє протизапальну, антимікробну дію,
підвищує захисні сили організму, зменшує запалення слизових оболонок
дихальних шляхів. Його призначають при хронічному гастриті, виразковій
хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки зі зниженою або нормальною
кислотністю шлункового соку. Сік подорожника — протимікробний засіб,
тому його використовують для лікування ран, що погано гояться, виразок,
фурункулів, гнояків та нориць. Приймають по 1 чайній ложці на 1—2
столові ложки води 3 рази на день за 20 хв до їди.

??????/?1 чайній — 1 столовій ложці З —4 рази на день). Сік з листків
ріпи (надзвичайно багатий на кальцій) особливо корисний для дитячого
організму, що росте. Його використовують у разі недостатнього
відкладання кальцію в кістковій тканині, при розм’якшенні кісток,
ураженні зубів (по 1/2 —1 чайній ложці 2 — 3 рази на день).

Сік редьки чорної призначають при захворюваннях верхніх дихальних
шляхів, жовчних проток, а також після хвороби Боткіна. При лікуванні
недокрів’я суміш соку редьки, буряків і моркви, взятих порівну,
наливають у темну пляшку, нещільно закривають, ставлять на 3 год у теплу
духовку і після охолодження п’ють по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день за 15 хв до їди. Курс лікування — 1—2 міс. Сік редьки чорної,
змішаний з медом, використовують при захворюваннях печінки, а також як
відхаркувальний та сечогінний засіб.

Для забезпечення добової потреби в аскорбіновій кислоті (вітамін С)
дитині достатньо 1 — 1,5 столової ложки соку плодів чорної смородини.
Сік свіжих плодів дають дітям при анемії, золотусі, виразковій хворобі
шлунка зі схильністю до кровотечі, як заспокійливий засіб.

Сік селери діє протизапально, сечогінно, вимиває з організму шлаки,
стимулює роботу нирок, зменшує запалення сечовивідних шляхів. Його
призначають при алергічних захворюваннях — кропив’янці, різних формах
діатезу, а також при малярії, цукровому діабеті. Дають по 1 чайній — 1
десертній ложці 3 рази на день перед їдою.

Буряковий сік стимулює утворення еритроцитів, функцію лімфатичної
системи, підвищує опірність організму, зменшує інтоксикацію. Сік з медом
(1:1) приймають при гіпертонічній хворобі, запаленні легенів, плевриті.
Буряковий сік стимулює перистальтику, затримує розвиток мікроорганізмів
у кишечнику, регулює обмін речовин у організмі, добре впливає на функції
статевих залоз, поліпшує зір, виявляє протипухлинні властивості.

Сік з м’якуша гарбуза призначають при захворюваннях печінки, для
виведення зайвої рідини при серцевих набряках та захворюваннях нирок.
Здавна вважають, що 20 — 30 мл гарбузового соку, прийнятого перед сном,
заспокоює нервову систему, поліпшує сон.

Яблучний сік сприяє очищенню організму, виведенню надлишку холестерину,
піску з нирок, зміцнює серцевий м’яз, поліпшує діяльність органів
травлення. Його призначають у разі порушення сольового обміну, дають
натще при анацидному гастриті. Сік яблук сорту Антонівка, що містить
фітонциди, згубно діє на збудника дизентерії. Суміш яблучного та
лимонного соку (3:1) з цукром рекомендують для тривалого лікування
захворювань нирок, сечового міхура, жовчнокам’яної хвороби, хронічного
поліартриту, неврастенії, атеросклерозу.

Амінокислоти, що містяться у різних соках, мають вирішальне значення для
розвитку дитячого організму.

Для дитячого харчування до соків додають мед або цукор.

Свіжі соки призначають при захворюваннях органів травлення, коли
протипоказана їжа, багата на рослинну клітковину (гострий та хронічний
коліт з діареєю, запор з різким болем, сильні бродильні процеси в
кишках). А саме в таких випадках для збільшення опірності організму
необхідно забезпечити його мінеральними солями та вітамінами, що можна
зробити, додаючи до основної їжі соки овочів, фруктів та ягід.
Рекомендують лимонний, апельсиновий, морквяний, картопляний, томатний, а
при запорі — капустяний сік, сік шпинату.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки дають овочеві та
фруктові соки з високим вмістом вітаміну С, а також відвар плодів
шипшини та чорної смородини.

Особливого значення набувають свіжі соки при інфекційних захворюваннях,
що супроводжуються високою температурою тіла. Вони збуджують у дитини
апетит, збільшують опірність організму. Соки дають у чистому вигляді або
додають до перших страв, каш, соусів, киселів тощо. Наприклад, при
затяжній дизентерії рекомендують сік часнику або лимонний сік (на 1
склянку води 1/2 — 1 чайну ложку свіжого соку), сік плодів калини або
гранатовий.

Соки кропиви, кульбаби лікарської, селери, березовий, яблучний
стимулюють обмін речовин. Сік подорожника великого, а також суміш соку
редьки та моркви допомагають відновити слизову оболонку дихальних
шляхів. Відходженню харкотиння сприяє сіктіибулі.

Соки незамінні при недокрів’ї, захворюваннях серцево-судинної системи,
ревматизмі. Призначають яблучний, абрикосовий, гранатовий сік, сік
люцерни в суміші з морквяним.

Підвищують захисні сили та опірність організму більшість соків, особливо
буряковий, морквяний. Добре діє мус зі стиглих плодів шипшини.

Рослинні соки підвищують активність ферментів та обмін речовин,
виявляють загальнозміцнювальну дію, відновлюють клітини, тканини та
органи.

Овочеві та фруктові соки — дуже важлива складова частина харчування
дитини, починаючи з грудного віку.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Похожие записи