Реферат

На тему:

СНОВИДІННЯ —

СЕНС ЧИ МАРЕННЯ?

Сон є фізіологічною потребою організму. Відповідно до вчення В.П.
Павлова, сон — це глибоке охоронне гальмування, що вберігає нас від
перевтоми і виснаження нервових, клітин. Він охоплює великі півкулі,
середній і проміжний мозок. Під час сну в організмі відбувається ряд
змін. Різко розслаблюються м’язи, їхній тонус знижується. У сплячої
людини втрачається зв’язок з навколишнім середовищем. Органи почуттів
перестають сприймати звичайні подразники. Дихання стає більш рідким і
глибоким, робота серця, температура тіла трохи знижуються і т.д.

Протягом усього періоду сну глибина його міняється. Найбільш глибокий
сон буває в перші 1—2 години, потім триває спокійний сон і, нарешті,
пробудження. У деяких людей сон знову стає глибоким на 6—7-й годині.
Дорослі люди сплять 7—8 годин на добу, немовлята — 20 годин, потім
тривалість сну в дітей поступово знижується й у віці 4—10 років
становить 10 годин.

При недосипанні людина втрачає працездатність. Тому важливо, щоб під час
сну організм одержував найповніший відпочинок. Для цього необхідно
лягати спати в той же час, усувати яскраве світло, провітрювати кімнату
і т. д.

7—8-годинний сон складається з 4—5 циклів, що закономірно змінюють один
одного, кожний з яких включає фазу повільного і фазу швидкого сну. Під
час повільного сну, що розвивається відразу після засинання,
спостерігається зменшення частоти пульсу, дихання, розслаблення м’язів,
зниження обміну речовин і температури тіла. Під час швидкого сну, що
настає через 1—1,5 години повільного сну і триває 10-5 хвилин,
активізується діяльність внутрішніх органів. Прискорюється подих,
підсилюється робота серця, підвищується обмін речовин, на тлі загального
розслаблення м’язів виникають скорочення окремих м’язових груп, під
закритими повіками відбувається швидкий рух очей. Ті, хто спить, бачать
яскраві сновидіння.

Крім нормального добового сну, розрізняють сезонний сон гілячки
ведмедів, їжаків та інших тварин), наркотичний, який під дією наркотиків
(морфію, хлороформу, ефіру, алкоголю і т.д.), гіпнотичний і, нарешті,
патологічний. Патологічний сон настає як порушення діяльності
центрально-нервово? системи, спричинене тривалою зміною кровообігу, і
руйнуванням деяких ділянок мозку. Такий сон, як правило, дні, тижні,
місяці, а іноді й роки.

Засинанню організму сприяє монотонна мова, тиха музика, тиша, темрява,
тепло. При частковому сні деякі пункти кори залишаються вільними від
гальмування: миші міцно спить при шумі, але її будить найменший шерех
глини, солдати сплять при гуркоті гармат і навіть на марші, і негайно
реагують на накази командира. Сон знижує збудливість нервової системи, а
отже, і відновлює її функції.

Фізіологічне значення сну В. П. Павлов бачив у його захисній ролі. В
основі сну лежить іррадірований (широкоохоплюючий) на корі гальмовий
процес, що захоплює і найближчі підкіркові відділи, тобто він
поширюється на всю масу півкуль і відділи головного мозку, які лежать
нижче. Таким чином, сон — захисне пристосування організму, що охороняє
мозок від шкідливих наслідків стомлення.

За допомогою ряду прийомів, зберігши одну збуджену ділянку, у людини
можна викликати штучне гальмування в корі головного мозку (сноподібний
стан). Такий стан називають гіпнозом. Сновидіння — нормальна психічна
діяльність мозку. У ній відбиваються усвідомлювані та неусвідомлювані
людиною процеси, які за своїм змістом пов’язані з явищами зовнішнього
світу і фізіологічними процесами організму.

Під час активності людини в мозку переважають процеси збудження, а при
гальмуванні всіх ділянок кори розвивається повний глибокий сон. При
такому сні не буває ніяких сновидінь. У випадку неповного гальмування
окремі незагальмовані мозкові клітини і ділянки кори вступають між собою
в різні взаємодії. На відміну від нормальних зв’язків у період
активності вони характеризуються химерністю.

Чи є сновидіння просто ілюзіями або ж вони відбивають якісь значимі
асоціації ідей? З того часу як філософи почали міркувати на цю тему,
завжди існували прихильники обох точок зору. Наступна фраза з
«Республіки» Платона цілком могла б належати Зиґмундові Фрейдові:
«…фактично в кожного з нас, навіть у тих, хто у великій пошані, є
жахливі, злі й протизаконні бажання, що виявляються в сновидіннях».
Аристотель, навпаки, бачив у сновидіннях лише залишки почуттєвих
вражень, що виникають випадково, як «такі завихрення, що часто можна
бачити на річці… то з незмінним малюнком, а то вони розділяються й
утворюють нові форми, зіштовхуючись з якою-не-будь перешкодою».

У цьому уривку Аристотель пропонує теорію, що пояснює природу сновидінь.
Наукова школа психології минулого століття виявляла дуже мало інтересу
до вивчення сновидінь. Німецький учений і філософ Фехнер зневажливо
писав, що «у сновидінні психологічна активність ніби переміщається з
мозку розумної людини в мозок дурня». Сновидіння розглядалися як
наслідки почуттєвих вражень, отриманих в активному стані та як результат
змін пози тіла під час сну. Цікаво сьогодні читати опис дослідів Морі,
зроблених Фрейдом.

1. Доторкнулися пером до його губ і кінчика носа — йому наснилося
страшне катування.

2. Провели ножицями по плоскогубцях—він почув передзвін дзвонів, потім
сигнал тривоги, і він знову відчув повернення червневих днів революції
1848 року…

3. Капнули водою йому на чоло — він був в Італії, сильно спітнів і пив
біле вино.

Але давайте повернемося в наші дні. За висловом І. М. Сеченова,
«сновидіння — небувалі комбінації колишніх вражень». Часто в зміст сну
включаються зовнішні подразники: тепло вкрита людина бачить себе в
жарких країнах, охолодження ніг сприймається як ходіння по землі, по
снігу і т. д. Науковий аналіз сновидінь показав повну неспроможність
провісницького тлумачення «віщих снів». А, наприклад, дослідницька група
з Цюріхського університету, що складається із сімейної пари Дитріха
Лема-на і Марти Кукку, запропонувала теоретичну модель сновидінь, яка
припускає, що під час сну відбувається комбінація ідей і стратегій
мислення, які виникли в дитинстві, з недавно набутою суттєвою
інформацією. Сновидіння розглядаються як результат пересортовування і
перегляду даних, що зберігаються в пам’яті. Однак, з погляду цих
авторів, сновидіння являють собою не випадковий, а закономірний процес.
Ця теорія сновидінь деякою мірою спирається на гіпотезу Жуве про те, що
в парадоксальному сні вроджена, інстинктивна поведінка пов’язується з
недавно набутою інформацією.

Недавно молекулярні біологи Френсис Крік і Грем Мітчисон запропонували
зовсім іншу гіпотезу для пояснення природи сновидінь у парадоксальному
сні. Вони припустили, що сновидіння в парадоксальному сні відбивають
діяльність «механізму стирання, очищення пам’яті» у мозку, який усуває
«паразитні» види поведінки та непотрібні реакції, що формуються підчас
активного стану. «Ми бачимо сни, щоб забути», — пишуть автори. Вони
називають цей процес «навчанням навпаки» чи «розучуванням»; з його
допомогою відбувається усунення непотрібної інформації в мозку. Ця
теорія знову розглядає сновидіння як біологічно корисний процес, один з
тих, які підтримують функціональну ефективність нервової системи; однак
змістовна сторона сновидінь, як вони її розглядають, являє собою лише
випадковий результат, що не піддається достовірному тлумаченню. Як і
інші теорії, про які вже говорилося, цю гіпотезу так само важко
підтвердити чи спростувати експериментально.

Якщо припустити, що сновидіння виконують якусь фундаментальну біологічну
роль, то необхідно показати, що вони є необхідним і обов’язковим
процесом. Дофрейдівський психолог Роберт висловив це в такий спосіб:

«Людина, позбавлена здібності бачити сновидіння, через якийсь час впадає
в божевілля, тому що маса обривкових думок і поверхневих вражень, які не
сформувалися, буде накопичуватися у неї в мозку і придушувати ті думки,
що повинні повністю зберігатися в пам’яті».

Коли Демент у 1960 році повідомив, що позбавлення піддослідного
сновидінь призведе до психічних порушень, лікарі та вчені сприйняли це
відкриття без подиву. Його дослідження здавалося скоріше підтвердженням
того, що вже і так протягом довгого часу розглядалося як істина. Зв’язок
між парадоксальним сном і психічним здоров’ям здавався настільки
очевидним, що будь-які спростування просто не сприймалися навіть тоді,
коли декілька ретельно проведених досліджень не підтвердили ці перш
результати і сам Демент визнав хибність своїх попередніх висновків.

Остаточна відповідь на питання про біологічне значення сновидінь, про
те, чи дійсно вони потрібні для збереження здоров’я дотепер не
сформульована.

Порушення сну

Коли відбувається збій у ритмі роботи різних органів і систем,
спостерігається розлад сну. Таке порушення важко не визначити: людина не
може заснути, а якщо засинає, то важко, занурюється в поверхневий сон,
але при цьому часто пробуджується. Безсоння, як правило, викликає
нервова перевтома, напружене чекання і хвилювання, розумова робота,
читання, шумні ігри. Розлад сну також викликають паління і постійне
вживання алкогольних напою. З безсонням дуже важко боротися. Насамперед,
необхідно нормалізувати свій день, правильно поєднати працю з
відпочинком, регулярно займатися зарядкою і проводити спокійні
прогулянки пішки на свіжому повітрі.

Для того, щоб приходити в школу бадьорим і життєрадісним, необхідно
лягати спати і вставати зранку в один і той же час. Не рекомендується
робити домашні завдання допізна, за 1,5—2 години до сну відкладіть всі
підручники вбік, включіть телевізор або тиху, заспокійливу музику. Не
потрібно наїдатися перед сном, інакше насняться кошмари, і сон буде
важким, а ранок не принесе радості. Якщо в будинку є собака, добре б
вивести її на прогулянку, та й самому прогулятися. Спати найкраще в
провітреній кімнаті, а в теплий час року — при відчиненій на ніч
кватирці. Піжама повинна бути вільною, легкою і зручною. Для того щоб
заснути, не слід закривати голову подушкою або ковдрою. Усіх цих
рекомендацій легко дотриматися.

Усього відомо три види розладів сну:

1. Періодичний розлад сну викликається особистими переживаннями чи
самопочуттям, а також впливом навколишнього середовища. Нормальному
зануренню в сон можуть перешкодити біль у якій-небудь частині тіла, шум
за стіною або на вулиці, нове місце нічлігу (готель, незнайомий
будинок), переїдання, вживання на ніч міцного чаю, кави чи алкогольних
напоїв, нервове навантаження, переживання після прочитаного або
побаченого по телевізору, яскраве освітлення й ін. Щоб сон
нормалізувався, необхідно позбавитися подразника, що викликав
занепокоєння чи в майбутньому уникати його повторення.

2. Уявне безсоння, при якому людині здається, що вона не спить, усю ніч
активна, насправді ж вона занурюється в поверхневий сон і часто
пробуджується.

3. Важкий розлад сну частіше викликається психічними порушеннями, важкою
хворобою чи тривалою нервовою перенапругою. Це порушення супроводжується
важким засинанням з постійними перервами глибокого сну. У цьому випадку
рекомендується відвідати психотерапевта, тому що снодійні засоби не
лікують і не дають такого відпочинку організму, який дає повноцінний
сон.

Що таке гіпноз?

Першим дослідникам гіпнозу здавалося, що гіпнотичний стан дуже нагадує
сон. Тому його і назвали частковим сном, або штучним. Цей термін
вживався як у популярній, так і в науковій літературі аж до наших днів.
Але виявилося, що енцефалограми гіпнотичного стану людини не дуже схожі
на енцефалограми сну. їх практично не можна відрізнити від енцефалограм
активного стану. У них може виявлятися така ж частота і така ж амплітуда
біоритмів мозку, як і в стані ясної свідомості.

Отже, спроба звести гіпноз до відомого всім нам стану сну не увінчалася
успіхом. Усе раптом стало менш зрозумілим й у той же час більш цікавим.

Гіпнотичний сон являє собою гальмування діяльності кори. Однак у
комплексі з даними електрофізіологічних і поведінкових досліджень
реакцій людини і тварин у різних умовах Їхнього перебування вони прямо
вказують на те, що гіпноз — це не сон, тому що на деякі ділянки кори
гальмування не поширюється. Але якщо гіпноз не є сном у звичайному
нашому розумінні, то саме собою напрошується питання: «А що ж у такому
випадку він собою являє?» Відповідь на це питання з урахуванням сучасних
знань про психофізіологічні й нейрофізіологічні механізми мозку може
бути наступною. Гіпноз є видозмінений психологічний стан, обумовлений
зниженням припливу сигналів з м’язів тіла. У цьому стані головний мозок
набуває особливо сприятливих умов як для сприйняття інформації і
закріплення й в системах пам’яті, так і для полегшення керування
практично усіма функціями організму.

Поміркуйте самі. На одній з павловських клінічних серед, аналога
сучасних робочих нарад, які проводилися регулярно по середах,
співробітник академіка В.П.Павлова І.О.Нарбутович оголосив результати
такого експерименту. У помічника аптекаря вирішено було перевірити
пам’ять у звичайному стані та під гіпнозом. Коли досліджуваного до
введення в гіпноз запитали, скільки видів лік зберігається в аптеці, то
виявилося, що він може назвати від 5 до 7 найменувань. Це саме середній
обсяг пам’яті людини, здатної усвідомлено відтворити те, що вона
сприйняла за допомогою зору чи слуху. Потім працівника аптеки
загіпнотизували, і знову попросили згадати, з якими ліками він має
справу. Під гіпнозом помічник аптекаря зміг відтворити в різні дні
практично без усяких труднощів від 145 до 147 найменувань препаратів. Як
потім виявилося, в аптеці знаходилося 150 найменувань лік, тобто усього
3—5 найменувань не змогли спливти в пам’яті загіпнотизованого, але ж у
звичайному стані він згадував усього 5—7 назв. Разюча картина, чи не
правда?

Але це не єдиний випадок, відомий ученим, що свідчить про проникнення за
допомогою гіпнозу в закутки пам’яті людини, у володіння несвідомих
психічних процесів.

Тут, звичайно, може виникнути питання: «А чи не можна спробувати
проводити всілякого роду навчання під гіпнозом?»

І от що виявилося насправді. Під час гіпнозу приспаний за вказівкою
гіпнотизера дійсно може швидко вивчати напам’ять вірші. Однак далі
спостерігається така картина. Якщо його розбудити, то він не тільки не в
змозі переказати їх напам’ять, але навіть не впізнає матеріал, що
заучувався. Цікавий, проте, у цій справі такий факт. В активному, цілком
свідомому стані та ж сама особа особливо легко вивчає ці вірші.

Про що свідчать ці факти? Вони, як ми думаємо, вказують тільки на одне.
А саме, що сліди збуджень у структурах мозку, сформовані в процесі
сприйняття інформації під гіпнозом, зберігаються десь у пам’яті. Але для
Їхнього пожвавлення у свідомості потрібен додатковий поштовх.

У стані гіпнозу фахівцям не тільки вдається ввести підвищені обсяги
різних видів інформації в мозок, але і відновити пам’ять при її втратах
у результаті різних нервово-психічних захворювань.

Оскільки під гіпнозом можна оживити забуті враження, деякі західні
фахівці з розслідування злочинів порушують питання про впровадження його
в криміналістичну практику. Вони думають, що у свідків з поганою
пам’яттю в гіпнотичному стані істотно покращаться спогади і таким чином
зросте об’єктивність і точність їхніх показань.

Однак, як повідомляє журнал «У світі науки», Американська медична
асоціація ставить під великий сумнів корисність «гіпнотичних спогадів» в
аналогічних випадках. Справа в тому, вважає ця комісія, що люди під
гіпнозом хоча і повідомляють більше інформації, ніж у звичайному стані,
але спогади їх можуть містити масу неточностей. Нерідко подібні
неточності в спогадах свідків під гіпнозом викликаються практично
невловимими змінами ходу думок загіпнотизованого навідними запитаннями
того, хто допитує. Тому комісія рекомендує використовувати гіпноз тільки
на стадії розслідування справи.

От як, виявляється, буває. У своєму мозку ми носимо все — і добре і
погане, — нерідко самі не знаючи про це. І тільки спеціальним ключем,
таким, наприклад, яким з повним правом може .вважатися гіпноз, можна
відчинити двері відповідних сейфів центральної нервової системи, щоб
глянути на ті скарби, які зберігає пам’ять людини.

За допомогою гіпнозу дослідникам психіки вдається впливати не тільки на
пам’ять, але і на багато інших вищих функцій головного мозку. Зокрема,
на емоції, мислення, різного роду поведінкові акти.

Дослідників цікавить, за допомогою яких ще засобів і прийомів можливе
проникнення в архіви нашого мозку? Що вони зберігають? Чи є межа
заповнення їх інформацією? Якого роду інформація краща для закріплення в
пам’яті?

Ці та багато інших питань у наш час привертають пильну увагу вчених.
Відповіді на них можуть виявитися надзвичайно плідними у вирішенні ряду
проблем не тільки педагогіки й медицини, але й техніки. Зокрема, при
розробці нових типів комп’ютерів і роботів. Але це особлива розмова, що
стосується іншої галузі знань.

Похожие записи