Реферат на тему:

Смерть і трупні зміни

Зміст:

Поняття смерті, її види та фази……………………………..с.3

Соматична смерть……………………………………………с.4-10

Молекулярна смерть…………………………………………с.10-15

Судово-медичні аспекти пересадження органів і тканин…с.15-16

Список використаної літератури……………………………с.17

Поняття смерті, її види та фази

Смерть — зловісна тема для всіх нас. Образи, що їх багато хто асоціює з
нею — Стара з косою, скрипучі гроби, кінцівки скелетів, плакучі верби та
надгробки, — часто дуже нервують, якщо не жахають. З дитинства ми
навчені поєднувати усміхнені черепи та вибілені кістки зі смертю та
злостивими духами— щось, що лишається з нами на все життя.

Та смерть є просто притаманною частиною життя і природи. Дерева в’януть
та вмирають. Тварин забивають, щоб нагодувати тих, хто стоїть вище у
харчовому ланцюгу. Клітини наших тіл вмирають кожного дня, і їх
заміняють нові.

Смерть — це незворотна втрата якостей живої матерії, інакше кажучи,
смерть є припиненням життя. В момент смерті тіло зупиняє свої механізми
життя і більше ніколи не починає їх знов.

В судовій медицині прийнято розрізняти 2 категорії смерті:

1.Насильницьку, що наступила внаслідок дії на організм різних факторів
зовнішнього середовища;

2.Ненасильницьку як результат різних захворювань.

До роду насильницької смерті відносять:

1.вбивство, 2.самовбивство, 3.нещасний випадок.

До роду ненасильницької відносять:

1.скоропостижна смерть, 2.смерть через недоношеність дитини, 3.смерть
від старості.

Визначення виду смерті пов’язано із рядом факторів, що мають спільне
походження чи механізм дії на організм, тобто – конкретні причини
смерті.

Види ненасильницької смерті включають конкретні захворювання різних
органів і систем: серцево-судинної, ЦНС, шлунково-кишкового тракту,
органів дихання, інфекційні захворювання, захворювання ендокринної
системи, інші захворювання.

Види насильницької смерті:

1.Смерть від механічних пошкоджень (від вогнестрільних, транспортних
травм, падіння з висоти, пошкодження гострими та судовими предметами);

2.Смерть від кисневого голодування внаслідок механічних причин
(повішання, удушення петлею, руками, здавлення грудини та живота,
закриття дихальних шляхів сипучими та рідкими речовинами, закриття рота
та носа);

3.Смерть від дії отруйних речовин;

4.Смерть від дії критичних температур;

5.Смерть від ураження атмосферним чи електричним струмом;

6.Смерть від зміни атмосферного тиску.

Вид насильницької смерті та її причини – поняття різні. Вид смерті
визначається характером зовнішнього впливу на людський організм, а
причина смерті – певні зміни, що стались в організмі внаслідок цих
зовнішніх впливів.

Існує дві основні фази смерті:

1. соматична смерть, а саме припинення життєвих процесів, і

2. молекулярна смерть, а саме прогресуюче розкладання тіла.

Соматична смерть

Наше тіло складається з мільярдів клітин, і всі вони потребують два
важливих компоненти щоби жити: кисень та енергію. Кисень, що подається
до цих клітин нашої кров’ю, використовується в комплексних біохімічних
процесах, в яких задіяні глюкоза та жирні кислоти, для синтезу аденозину
трифосфату (АТФ), який, розпадаючись, вивільняє величезну кількість
енергії.

Оскільки кисень критичний елемент для клітинної системи, втрата кисню є
критичною теж і, без швидкого поновлення постачання кисню, призводить до
клітинної смерті та розкладання.

Перше, що стається, коли людина помирає, це припинення функціонування
серця. Оскільки функцією серця є підтримування кровообігу у
циркуляторній системі, коли серцебиття припиняється, також припиняється
циркуляція крові. В той же час людина припиняє дихати, що зупиняє
постачання свіжого кисню у систему. Без постачання кисню клітини
починають гинути одна за одною.

Першими помирають клітини, чутливі до рівня кисню — гангліонарні клітини
центральної нервової системи, відповідальні за передачу інформації в
тілі. Смерть мозку — смерть частин стовбура мозку, відомих як життєві
центри, що задіяні в обслуговуванні респіраторних та циркуляторних
систем, — стається за лічені хвилини кисневого голоду. Далі слідує
смерть менш чутливих клітин. Процеси кисневого обміну цих клітин загалом
припиняються, хоч деякі хімічні процеси кисневого обміну можуть тривати
години після смерті. Врешті решт, однак, коли температура тіла падає, і
накопичуються продукти розпаду, ці процеси припиняються теж.

Супутні ознаки смерті

Прямі ознаки

I. Блідість та втрата шкірної еластичності

II. Зміни в очах (окулярні ознаки)

1. Сегментація кров’яних прожилок сітківки — в межах години по смерті.
Жилки кров’яних судин в очах стають нерегулярними та грудкуватими,
оскільки червоні кров’яні тільця збираються в грудки, скупчуючись
навколо диску зорового нерва та переливаючись за його западину. Це стає
більш помітним зі зменшенням руху крові, а коли кров зупиняється
повністю, прожилки залишаються незмінними. Ця ознака присутня не завжди.

2. Втрата тиску в очах (внутрішньо-окулярне напруження) — в межах 24
годин по смерті.

3. Чорні плями на склері (Tache noire de la sclerotique) — до 2-х днів
по смерті. Ця ознака має місце тільки якщо очі лишаються відкритими
після смерті. Цятки — зазвичай трикутні, але інколи круглі чи овальні —
з’являються на роговиці, зазвичай розвиваються на зовнішньому боці,
поступова прогресуючи на внутрішній. На початку вони зазвичай жовті, та
потім стають коричневими, а далі чорними.

ІІІ. Млявість основних м’язів

М’язи втрачають форму та контур, тіло розплющується в зонах контакту з
поверхнею, на якій лежить — зазвичай в області лопаток, сідниць та ікр.
Це відомо як «контактне розплющення». На цей час, м’язи ще в змозі
реагувати на електричні стимули.

Зміни, що стаються за перші 12 годин

І. Algor mortis (Охолодження тіла)

Нормальна температура тіла людини 37°С. Оскільки людське тіло постійно
втрачає тепло в процесах випромінювання, конвекції та випаровування,
тепло має постійно виробляться тілом в метаболічних процесах, які
допомагають підтримувати потрібну температуру, необхідну для життєвих
ферментних функцій. Тож коли стається смерть, виробництво тепла
припиняється, і тіло охолоджується, допоки не приймає температуру
оточуючого середовища.

Багато чинників впливають на охолодження тіла. Загальна помилка вважати,
що охолодження тіла відбувається за Ньютоновим законом охолодження.
Більш того, така саме загальна помилка вважати, що температура тіла є
нормальною на момент смерті.

На охолодження тіла впливають:

1. Середовище — тіло охолоджується швидше у холодному, сирому середовищі
з вентильованим повітрям, ніж у жаркому, сухому приміщенні.

2. Поза тіла, статура та відкрита поверхня тіла — чим більша площа
відкритої поверхні, тим швидше охолодження тіла. Зареєстровано, що
м’язова активність теж може допомогти визначити швидкість охолодження —
тіло, чиї м’язи витратили запас глікогену, можуть продукувати малу
кількість тепла, розщеплюючи глікоген, а тому охолоджується більш
швидко. Худі тіла, а також тіла дітей чи підлітків охолоджуються швидше,
аніж тіла гладких дорослих, що визначається коефіцієнтом площі тіла до
його ваги. Крім того, гладке тіло холоне повільніше завдяки ізоляції,
яку надає підшкірний жир.

3. Одяг — одяг і покривала зазвичай створюють ізоляцію, яка перешкоджає
охолодженню.

4. Температура тіла під час смерті — температура тіла під час смерті
може бути нормальною чи ненормальною в залежності від причини смерті.
Пошкодження тепло-регуляторних центрів, спричинене містковим
крововиливом і подібними ушкодженнями, а також важкими інфекціями можуть
призвести до того, що температура тіла досягне 40°С на момент смерті.
Більш того, вибухові інфекції можуть призвести до того, що температура
тіла навіть зростатиме ще декілька годин після смерті.

ІІ.. Livor mortis (Трупні плями)/Post-mortem hypostasis (Післясмертні
гіпостази) (Набрякання)

Коли припиняється циркуляція крові, поступово всі рухи рідини у тілі
стають гравітаційними — тобто, кров набуває тенденцію текти вниз. Тож
вона накопичується у капілярах і малих венах відповідних частин тіла, що
виявляється у пурпуровому та червоно-пурпуровому кольорі шкіри. Це
відомо як набрякання, і стається воно в межах від півгодини до двох
годин по смерті, повністю розвиваючись за 12 годин.

Терміни появи трупних плям залежать від механізму настання смерті. Так,
у разі смерті від асфіксії, серцево-судинних хвороб, ураження
електричним струмом трупні плями виникають досить швидко. Якщо смерть
настала внаслідок крововтрати, вони виникають повільно.

Локалізація трупних плям залежить від положення трупа. Якщо труп лежить
на спині, вони з’являються на задній та задньобічних поверхнях шиї,
грудної клітки, поперекової ділянки і кінцівок. При положенні трупа на
животі, трупні плями виникають на лиці і передній поверхні тулуба. У
тому разі, коли труп перебуває у висячому положенні, наприклад, при
повішенні у петлі, трупні плями виявляються в нижній половині тіла — на
кінцівках, у поперековій ділянці та в нижніх відділах живота.

Трупні плями виникають тільки на тих ділянках тіла, які нещільно
контактують з поверхнею, де лежить тіло. У тих же ділянках тіла, де є
такий контакт, трупних плям немає. В окремих випадках на фоні трупних
плям можуть бути відбитки тих предметів, на яких розташовується труп.

Трупні плями досліджують шляхом проведення їх лівороскопії, ліворометрії
та діагностичного розтину шкіри в місці їх розташування, що дозволяє
розв’язати ряд важливих експертних питань.

Так, проводячи лівороскопію, визначають ділянку розташування трупних
плям, їх колір, характер (зливні або вогнищеві, поширені, рясні, з
чіткими або розпливчастими межами). Крім того, оглядаючи трупні плями,
відзначають наявність ділянок, де їх немає, або відбитків речей і
предметів, які утворюють ложе трупа. Звичайні трупні плями мають різні
відтінки фіолетового кольору. Колір трупних плям залежить також від
причини смерті. Так, у разі смерті від отруєння внаслідок впливу
токсичних речовин на гемоглобін крові різко змінюється забарвлення
трупних плям. Наприклад, при отруєнні чадним газом трупні плями мають
яскраво-червоний колір внаслідок утворення карбоксигемоглобіну. Плями
сірого кольору спостерігаються при отруєнні метгемоглобінотворними
речовинами. У разі дії холоду і вологи трупні плями набувають
рожево-червоного кольору.

Можлива наявність на фоні трупних плям дрібнокрапкових крововиливів, які
виникають внаслідок розриву капілярів шкіри при їх перерозтягуванні
масою крові.

При ліворометрії за фотометричними показниками визначають інтенсивність
забарвлення трупних плям і площину яку вони займають, а на підставі
динамометричного дослідження виявляють реакцію трупних плям на дозоване
натискання. Так, інтенсивність забарвлення трупних плям і площа, яку
вони займають, збільшуються тільки протягом 12-14 год. після настання
смерті. Внаслідок дозованого натискання трупні плями можуть зникати,
ставати блідими або зовсім не змінювати свого забарвлення. Дозована
динамометрія була запропонована ще у 1956 р. М.П.Туровцем. Для виконання
її використовують динамометри, якими з силою 2 кг/м2 натискають протягом
3 с на трупну пляму, розташовану в поперековій ділянці тіла трупа.

Діагностичний розтин трупних плям завдовжки до 1.5-2 см, глибиною до
підшкірної клітковини дозволяє оцінити стан прилеглих тканин,
рівномірність їх забарвлення, кількість крові, яка виділяється та може
бути видавленою.

Зміни трупних плям залежать від давності настання смерті і відбуваються
стадійно. У розвитку трупних плям виділяють три стадії: 1) гіпостаз, 2)
стаз, 3) імбібіцію. Проте такий розподіл є умовним, тому що перехід
однієї стадії в іншу відбувається поступово.

Стадія гіпостазу перебігає протягом перших 10-12 год. після настання
смерті, характеризується післясмертним перерозподілом рідкої крові в
судинному руслі, переповненням нею судин і виникненням перших ознак
внутрішньосудинного гемолізу. За лівороскопічними характеристиками на
початку утворення трупні плями мають блідо-сіро-фіолетовий колір,
розпливчасті межі. З часом вони стають сіро- і темно-сіро-фіолетовими,
зливними, поширеними, з нечіткими межами і крапковими крововиливами на
їх фоні.

За результатами динамометрії в стадії гіпостазу трупна пляма після
натискання зовсім зникає, і, на думку Ю.С.Сапожникова, цей процес має
дві фази. Так, коли після смерті минуло 1-6 год., трупні плями повністю
відновлюються через 1-2 хв., а якщо від 6 до 12 год. — через 3-5 хв.
Шкіра в межах формування трупної плями набуває забарвлення поступово,
шляхом збільшення інтенсивності. Майже паралельно збільшується і площа,
яку займають трупні плями. Цей процес спостерігається тільки у перші
12-14 год. після настання смерті, а в подальшому практично
стабілізується.

З поверхні розтину трупної плями стікає спочатку рідка, а потім густа
кров. У стадії гіпостазу можливо повне переміщення трупних плям при
зміні положення трупа і виникнення їх на найнижчих поверхнях тіла.

Після 12-годинного післясмертного періоду стадія гіпостазу поступово
переходить у стадію стазу, яка триває майже до кінця другої доби після
настання смерті. У цей час відбувається просякнення лімфи і міжклітинної
рідини в судину, гемоліз еритроцитів, деструкція судин. Рідка частина
крові дифундує через судинну стінку внаслідок чого кров густішає. У
тканинах спостерігається протеоліз.

Колір трупних плям з темно-сіро-фіолетового на початку стазу змінюється
на бурий, а межі трупних плям стають чіткішими.

Після дозованого натискання трупні плями бліднуть і поступово
відновлюються, За тривалістю цього процесу стадію стазу поділяють на дві
фази. Так, у І фазі стазу трупні плями відновлюються через 10-15 хв., а
в ІІ — через 30-60 хв.

Якщо в цей час змінити положення, то трупні плями лише частково
перемістяться нижче. Під час огляду такого трупа трупні плями виявляють
на різних ділянках тіла. З поверхні розтину шкіри в ділянці трупних плям
на початку стазу стікає кров’яниста рідина, потім вона виділяється
одиничними краплями, а наприкінці стазу — можна лише видавити краплі
густої крові. Як свідчать морфологічні дослідження крові, в цій стадії
кількість еритроцитів збільшується в 3-4 рази і становить 8-10 млн. Це
свідчить про згущення крові, тому ця стадія ще має назву стадії
згущення.

Через 48 годин після настання смерті трупні плями переходять у стадію
імбібіції, під час якої відбуваються протеоліз і петрифікація, а тканини
просочуються гемолізованою кров’ю і сироваткою. Забарвлення трупних плям
набуває буруватого відтінку, який переходить у сіро-зелений і
зеленуватий колір. При дозованому натисканні колір трупних плям не
змінюється. З розтину шкіри в ділянці плями ледве вдається видавити
одиничні краплі крові.

У деяких випадках, коли на фоні трупних плям є синці, виникають
утруднення щодо їх диференціювання. Для їх розмежування враховують те,
що синці мають досить чіткі контури, розташовуються у місці дії тупого
твердого предмета, де можливо виявити ще й припухлість тканин. Крім
того, вони не змінюють свого забарвлення у разі дозованого натискання, а
на розтині тканин виявляється згусток крові, який щільно пов’язаний з
оточуючими тканинами і тому не змивається водою.

Поряд із розвитком трупних плям у внутрішніх органах розвиваються трупні
гіпостази, при формуванні яких кров накопичується у найнижчих їх
відділах, внаслідок чого внутрішні органи набувають темно-червоного
кольору. Ці зміни внутрішніх органів є післясмертними, проте вони можуть
симулювати зажиттєві хвороби або пошкодження. Тому в сумнівних випадках
доцільно проводити гістологічне дослідження внутрішніх органів, в яких
виявляються такі зміни.

Отже, на підставі наявності трупних плям, можна встановити факт настання
смерті, а за результатами лівороскопії і ліворометрії визначити давність
настання смерті, положення трупа після смерті та можливість його зміни,
характер предметів, на яких був розташований труп, а також з’ясувати
швидкість процесу вмирання, а в деяких випадках, коли трупні плями мають
невластивий їм колір, орієнтовно визначити причину смерті. Крім того,
післясмертні зміни у внутрішніх органах — трупні гіпостази можуть
симулювати зажиттєві пошкодження та хворобливі прояви, що потрібно
враховувати і чітко їх диференціювати.

ІІІ. Rigor mortis (Трупне задубіння)

Після початкової млявості вольові і невольові м’язи тіла втрачають
еластичність — феномен, відомий як рігор мортіс (трупне задубіння);
вислів «дати дуба» виник завдяки саме цьому явищу. У житті, скорочення
та релаксація м’язів виникають в результаті ковзання один по одному
всередині даного м’язового елемента двох м’язових протеїнів актина та
міозина. Скорочення м’яза наступає, коли ці два компоненти в’їжджають
один в одного; релаксація стається, коли вони роз’їжджаються знов.
Процес можливий завдяки розщепленню молекули АТФ, яке генерує достатню
енергію. Коли відбувається смерть, кисень більше не постачається у
клітини, і рівень АТФ підтримується тільки безкисневим (анаеробним)
розщепленням глікогена. Коли це джерело вичерпується, міозин лишається
замкненим у актині; коли тіло повністю позбавляється АТФ, наступає рігор
мортіс.

Зареєстровано, що рігор мортіс в пересічних умовах наступає за три чи
чотири години по смерті і зникає на 36-48 годині по смерті; однак,
період тривання його може дуже варіюватися. Розпочинається рігор мортіс
не завжди в однаковому чи симетричному порядку; однак, можна сказати, що
для нього типово розвиватися спочатку в малих м’язах — у віках, обличчі,
нижній щелепі і шиї, після чого перебиратися на тулуб та кінцівки. При
цьому не відбувається помітного укорочення м’язів, хіба що вони були
напруженими безпосередньо перед початком задубіння. Коли рігор мортіс
охоплює все тіло, суглоби стають затверділими, і переміщення кінцівок
стає можливим тільки по застосуванні грубої сили — в випадку перелому
рігор не повертається, якщо перед цим він був повністю розвиненим.
Традиційно вважається, що зникає рігор мортіс в тій самій послідовності,
що і розвивається, до млявості вторинних м’язів.

На його розвиток впливають такі чинники, як:

1. Температура середовища — висока температура пришвидшує початок рігор
мортіс і скорочує його тривалість; якщо температура нижча за 10°С,
розвиток рігор мортіс вважається малоймовірним.

2. М’язова активність перед смертю — помічено, що рігор мортіс виникає і
проходить швидко у тих, хто помер після тривалої м’язової активності.

3. Хвороби та неприродна смерть — сепсис та тривалі хвороби пришвидшують
початок рігор мортіс; смерть від асфіксії затримує його. Подібно до
цього, якщо смерті передували важкі крововиливи, рігор мортіс
затримується.

Рідка форма м’язового задубіння, трупний спазм, стається в момент
смерті. Він частіше за все спостерігається під час насильницької смерті
— якщо відбулося самогубство за допомогою ножа чи вогнепальної зброї,
або вбивство. Також це можливо під час смерті від утоплення чи отруєння.
В багатьох подібних випадках, спазм зачіпає тільки задіяні м’язи, такі,
як передпліччя та рука, в якій зазвичай лишається затисненим об’єкт, що
спричинив смерть — зброя самогубства, щось вирване у нападника, або будь
що, близьке до жертви на момент смерті.

ІV. Спонтанні рухи

Це напевно найбільш застрашливі маніфестації соматичної смерті. Ступні
та ноги трупа можуть здригатися та рухатися години по смерті. Це, без
сумніву, саме ті явища, що спричинили жахливі історії про посталих
мерців та про їхню загрозу для живих.

Однак, рухи мерців спричинені біохімічними реакціями, а не мстивими
духами. Бардоннел та ін. (1936) спостерігав такі рухи у трупа на 13
годині по смерті. Такий же феномен відмічався у тіл, померлих від холери
та жовтої лихоманки. Француз припустив, що спонтанні рухи спричинені
акумуляцією вуглекислого газу в крові та м’язах; однак, цей феномен
відбувається тільки за особливих обставин, таких як висока температура,
екстремальна поза тіла на момент смерті чи підвищений тонус, спричинений
певними отрутами (Форстером в 1964 було продемонстровано, наприклад, що
отрута паратіон підсилює рігор мортіс). За певних умов, коли гази
реверберують на голосових зв’язках, можуть бути чутні навіть звуки.

Молекулярна смерть

ГНИТТЯ

< TH?< lFnFpFrF?F¦F ??1/2¦A.A^A"C//eeeeeeeeeeeesssssseeeOOOO >i

>i

Гниття — остання ознака смерті, останнє підтвердження того, що життя
пішло. Воно представляє собою поступове розкладання тіла у гази, рідини
та солі бактеріями та ферментами тіла. Цей процес починається разом з
початком смертей клітин, але зазвичай протікає непомітно декілька годин
по смерті. Початок гниття визначається великою кількістю чинників, таких
як атмосферна температура, сирість чи вологість (які спричиняють ріст
мікробів), вік та попередня інфекція.

Смертельний жах перед ордами червів, що нападають на тіло після
погребіння, мальовничий та, можливо, травматичний — але абсолютно
безпідставний. Ніяким способом черви не з’являються на сцені смерті,
хіба що тіло поховано прямо у ґрунт, або гроб розпадеться із часом.
Насправді, останні упорядники тіла — ті самі, що супроводжують його все
життя, мікроорганізми. Напевно є певна іронія природи у тому, що перші
речі, які вітають людину при народженні, є також останніми, що
прощаються із нею по смерті.

В житті людина співіснує з мікроорганізмами, що живуть як всередині
організму, так і поза ним. Коли кровообіг припиняється, імунна система
поступово припиняє опір, оскільки її компоненти зупиняються і відмирають
один за одним. Не стримувані імунною системою бактерії респіраторного та
шлунково-кишкового тракту покидають своє середовище, проникають крізь
слизовий шар і швидко вторгаються у тканини. До них приєднуються
мікроорганізми ззовні. Вони вивільняють певні ферменти, що розкладають
тканини на менші, простіші компоненти. Розірвані клітини тіла у свою
чергу вивільняють ферменти, що теж починають допомагати мікробам
розкладати мертву матерію.

Зміни в тканинах під час гниття відбуваються в такій послідовності:

1. Зміни кольору тканин

Перша видима ознака гниття — зелений чи зеленувато-червоний колір шкіри.
Вибухаючи, червоні кров’яні тільця вивільняють свій запас гемоглобіну,
який просочується крізь стінки кров’яних судин і фарбує оточуючі тканини
у червоний чи червоно-коричневий колір. Далі з ними відбуваються хімічні
зміни, в результаті яких з них формуються різноманітні похідні елементи,
серед яких сульфогемоглобін, який фарбує тканини у зеленувато-жовтий,
зеленувато-блакитний чи зеленувато-чорний колір.

Зміна кольору починається на шкірі передньої черевної стінки і
поширюється на бік, груди, кінцівки та обличчя, набуваючи мармурового
веноподібного візерунку. На цей час пройшов вже тиждень по смерті. Шкіра
стає блискучою та набуває тьмяного червоно-зеленого або
пурпурово-чорного кольору. Великі пласти епідермісу — верхнього покрову
шкіри — легко піддаються при найменшому контакті, відкриваючи вологу
світло-рожеву основу, яка, будучи висушеною, набуває властивостей
жовтого пергаменту.

2. Виділення газів

Оскільки тіло тепер стає повністю аноксичним (безкисневим), всяка
метаболічна активність, що має місце в ньому тепер, ферментативна, а
значить в результаті її виробляються різноманітні гази, зокрема метан,
вуглекислий газ, аміак та водень; також виробляється багато органічних
речовин, таких як масляна кислота та меркаптани, які разом спричиняють
нестерпний сморід трупа.

На шкірі формуються пухирі. Вони різних розмірів, від 1 до 20 см, і
наповнені темною рідиною та гнилісними газами. Вони лопаються при
першому дотику, обнажаючи таку саму основу, як описано вище.

Газовиділення спричиняє розбухання тіла, особливо в областях, де шкіра
найбільш податлива. Найшвидше цей процес протікає у кишечнику, де
найбільша кількість бактерій. Сформовані гази спричиняють розширення
черева і збільшення тиску всередині нього, що інколи призводить до
виділення калу з прямої кишки та вмісту шлунку з носу та рота. На
обличчі гази спричиняють розбухання повік, міцно їх закриваючи; губи
розпухають та надуваються; щоки випинаються, а розширений язик
висовується крізь губи. Кривава піна може з’являтися на роті та ніздрях.
Волосся на голові та інших частинах тіла стає податливим біля коріння, і
може бути легко відірване.

У цей час нігті рук та ніг легко від’єднуються разом із великими
пластами епідермісу, зазвичай формуючи «рукавиці» та «шкарпетки»; усе
тіло неймовірно розбухає. Врешті решт, тиск газу досягає свого
максимуму, і черевна порожнина розривається. Пройшло декілька тижнів по
смерті.

3. Зрідження тканин

Скрізь по тілі продовжується гниття. Воно починається зі зміни кольору
органів і прогресує у зрідження тканин. Тілесні жири перетворюються на
олеїнові, палмітинові та стеаринові кислоти; протеїни розкладаються до
амінокислот, будівельних блоків протеїнових молекул. Мало помалу тіло
розпадається.

Як правило, частини тіла із меншою кількістю м’язів зріджуються швидше
мускулистих органів. Очні яблука, шлунок та кишки перші у цьому процесі.
Маленькі білі гранули під назвою «просовидні диски» інколи формуються на
зовнішній поверхні серця. Само серце стає млявим і тонкостінним.
Селезінка та легені стають м’якими та крихкими; виділення газів
призводить до формування на легенях та мозку стільникоподібних
візерунків. Мозок перетворюється на кашицю. Зазвичай капсули печінки,
селезінки ти нирок витримують довше, перетворюючись на м’ясисті мішки
наповнені густою, мутною рідиною. З часом вони розриваються теж.

Врешті решт, після руйнування всіх м’яких частин, розкладаються
з’єднальні тканини та хрящі. Лишається скелет.

Окремий розділ судової медицини — судова ентомологія вивчає біологію
некробіонтів, їх місце і роль у процесі біологічного розпаду трупа,
вплив на їх життєдіяльність чинників, які належать до умов перебування
трупа.

В середньому після третьої доби від настання смерті, коли відбувається
інтенсивне гниття трупа, у місцях його природних отворів (очі, рот, ніс)
та у ділянках пошкоджень мухи починають відкладати сотні тисяч яєць, які
через 10-30 год. перетворюються в личинки. Вони досить швидко знищують
основну масу м’яких тканин трупа — новонародженого за 10-12 діб,
дорослої людини за 3-4 тижні. Далі личинки мух перетворюються у лялечки,
а через 2 тижні — в мух. Таким чином, розвиток мух при температурі
+15-20°С відбувається протягом 3 тижнів.

Крім личинок мух у розпаді трупа беруть участь жуки, які замінюють
популяцію мух. Популяція жуків перебуває на трупі в середньому 504 доби
і за цей час знищує м’які тканини, які ще залишились.

Протягом цього терміну розпад трупа триває внаслідок життєдіяльності
мікроорганізмів і плісеневих грибів.

Після того, як з трупа зникають жуки-некробіонти, його подальший розпад
спричиняється мікроорганізмами, діяльність яких за 27-976 діб залежно
від температурних умов перебування трупа, призводить до розпаду скелета
на окремі кістки. Через 4-5 років після смерті відбувається розпад і
кісток.

Якщо труп перебуває в лісі, на відкритій місцевості, у приміщенні, воді,
він може пошкоджуватись або знищуватися свійськими чи морськими
тваринами і птахами. Встановлення експертом факту пошкоджень трупа
тваринами або птахами не становить значних труднощів. Так, наприклад,
коти і собаки можуть спричиняти як значні дефекти шкіри і м’язів з
нерівними велико і дрібнозубчастими краями, так і неправильно овальної
форми рани переважно на лиці, передній і бічній поверхні шиї, кистях
рук.

Пошкодження, які спричиняють дикі тварини (вовки, кабани, лисиці) можуть
нагадувати травми від колючих і ріжучих предметів. Проте по краях цих
пошкоджень вдається виявити сліди від передніх зубів тварини, яка
намагалась відірвати частини тканин трупа. Досить характерними для
лисиць та інших хижаків є великі дефекти всіх м’яких тканин на тулубі і
кінцівках майже до повного їх скелетування.

Післясмертні пошкодження часом спричиняють і птахи, найчастіше ворони.
Вони можуть викльовувати очі та ділянки тканин у вигляді круглястих або
вікончастих отворів значної глибини діаметром 4-5 см.

Часто трупи людей пошкоджуються гризунами — щурами і мишами, які
об’їдають відкриті частини тіла. Такі пошкодження мають форму, близьку
до овальної, та дрібнофестончасті краї.

Якщо труп перебуває у воді, його можуть пошкоджувати риби, раки та інші
представники водяної фауни. Причому частини тіла, що прикриті одягом, як
правило, не пошкоджуються. Ступінь пошкодження трупа залежить від
тривалості перебування його у воді, пори року і фауни водяного
середовища. Так, у морі різко змінити зовнішній вигляд трупа вже через
кілька днів його перебування у воді здатні восьминоги. Череп і кінцівки
трупа можуть бути повністю скелетовані, довгі трубчасті кістки поламані,
на мацерованій шкірі наявні численні дефекти з зазубреними краями, а
внутрішніх органів може не бути. Для пошкоджень, спричинених акулами,
характерна багаторядність, рани мають вигляд гострих кутів із скошеними
верхніми і підритими нижніми краями та гострими кінцями. Часом такі
пошкодження можуть переходити у різні за розміром рвані рани.

Пошкодження, спричинені тваринами і птахами, можуть нагадувати зажиттєві
травми. Проте при їх гістологічному дослідженні ніколи не виявляють
ознак зажиттєвої травми. Крім того, тварини і птахи, знищуючи м’які
тканини трупа, руйнують труп та пошкодження, які могли бути на трупі,
внаслідок чого вигляд зажиттєвих травм може різко змінюватися або вони
можуть зовсім зникати.

Таким чином, ентомофауна трупа є важливим компонентом, який забезпечує
його біологічний розпад, а вивчення її популяцій дозволяє встановити час
заселення ними трупа і давність настання смерті. Відомості про
пошкодження тканин трупа гризунами, птахами або великими тваринами
допомагають визначити сезон потрапляння трупа в ці умови і місце його
виявлення.

ОМИЛЕННЯ (Формування жировоску)

Інколи гниття трупа не призводить до скелетезації. Інколи, під час
розкладу жирів гідролізом та гідрогенізацією, умови стають надто
кислотними для бактеріальної активності. Коли це стається, тілесні жири
перетворюються на жировіск, жовтувато-білу, жирну, воскоподібну
субстанцію, яка пахне сиром, землею та аміаком. Ця субстанція плаває у
воді, розчиняється у гарячому алкоголі і ефірі, і горить легким жовтим
полум’ям.

Формування жировоску, природна форма консервації, рідкісний процес, що
потребує теплого, вологого середовища та участі гнилісних бактерій,
таких як Clostridium welchii. Зазвичай він формується у підшкірних
тканинах, особливо на щоках, грудях та сідницях; за дуже рідких умов
підшкірні тканини всього тіла можуть перетворитися на жировіск.
Внутрішні органи рідко бувають задіяні. Жировіск разом з муміфікованими
м’язами, волокнами та нервами формують природно консервоване тіло, чиї
риси зберігаються впізнаваними. Процес займає 5 чи 6 місяців по смерті,
і тіло може зберігатися роками у цьому стані.

МУМІФІКАЦІЯ

Інша модифікація гниття — муміфікація, висушування тканин та
внутрішностей після смерті. За сухих умов та вентиляції повітря,
особливо якщо відбулося омилення, тіло зіщулюється до темної шкірястої,
пергаментної маси шкіри та сухожилків навколо кісток. Шкіра у паху, на
шиї та у пахвах інколи розривається у цьому процесі. Внутрішні органи
зазвичай не зберігаються, окрім особливих випадків. Анатомічні риси за
цих умов зберігаються.

Час, потрібний для повної муміфікації, варіюється, але в таких країнах
як Єгипет, де належний клімат, муміфікація здійснюється та завершується
за декілька тижнів.

Прискорене розкладання: КРЕМАЦІЯ

Оскільки простір на кладовищах все більш обмежений, багато людей зараз
обирають замість погребіння кремацію. Зміни, що стаються із тілом при
цьому процесі, дуже різняться від змін при похованні і відбуваються за
декілька годин, а не місяців чи років.

Тіло кремують зазвичай при температурі 926°С (1 700°F); його спалюють до
кісток, спочатку обвуглюючи. Товсті тіла запалюються та згорають швидше,
ніж м’язисті. Коли виникає скелет, полум’я приймає відтінки різних
блискучих кольорів, оскільки випаровуються різноманітні солі та хімічні
сполуки тіла — іскри блакитно-зеленого кольору від міді та пурпурового
від калію виникають серед тепло-жовтих та помаранчевих язиків полум’я.
Оголені кістки чорнішають, оскільки органічний матеріал карбонізується;
пізніше, ці кістки сірішають і нарешті стають білими. Коли це стається,
кажуть, що кістки кальціювалися; вони стають дуже крихкими. Череп може
тріснути від жару, інші кістки скривитися, вигнутися чи сформувати
крихітний шаховий або серповидний візерунок; однак, в основному скелет
лишається цілим.

Ці рештки виймають з «реторти» чи печі і в контейнері важким магнетичним
утюгом розмелюють на маленькі фрагменти, потім просіюють крізь сито
приблизно 5 мм в діаметрі, після чого поміщають в кінцеве місце
поховання.

Штучне консервування трупів.

У стародавні часи було прийнятним зберігати трупи від гниття шляхом їх
бальзамування.

Найповніші відомості про бальзамування в Стародавньому Єгипті є в другій
книзі Геродота, де він описує три класи бальзамування тіл померлих. За
першим класом вона проводилась особливо ретельно. Спочатку через
природні отвори вилучали частину мозку. Далі через розріз у пахвинній
ділянці вилучали внутрішні органи, а черевну порожнину промивали
пальмовим вином, розтертими пахощами, миррою, касією. Після цього тіло
поміщали в їдкий натрій (каустичну соду), а потім загортали в тканину,
яку змащували камеддю.

За другим класом у черевну порожнину та пряму кишку впорскували кедрову
олію з подальшою обробкою тіла їдким натром. Олія розкладала всі
внутрішні органи, а їдкий натрій — м’язи. Від покійника залишались
тільки шкіра і кістки.

За третім класом бальзамування в черевну порожнину вливали сік редьки, а
тіло обробляли їдким натрієм.

Крім того, є відомості, що для муміфікації труп обробляли медом, смолою,
дьогтем та іншими речовинами.

У ХVІ-ХVІІ ст. в Європі для бальзамування трупів використовували
речовини, до складу яких входили сіль, морська сіль, галуни, алое,
ароматичні смоли. Поверхню трупів обробляли воском, лаком, кедровою
олією, камеддю.

У XIX ст. до складу бальзамуючих речовин почали включати сулему, миш’як,
галуни, цинку хлорид, свинцю ацетат, алюміній, камфору, карболову,
борну, саліцилову кислоти, тимол, а також гліцерин, хлороформ та
етиловий ефір.

З другої половини XIX ст. почали використовувати формалін, який був
відкритий у 1859 р. Бутлеровим. У подальшому поширились методи фіксації
тканин у формаліні, спирті, гліцерині.

Для нетривалого збереження тіл померлих тепер застосовують їх
бальзамування шляхом введення у кровоносну систему або порожнини тіла
трупа хімічних речовин, дія яких запобігає гниттю, наприклад, формаліну
(10 %), суміші формаліну із спиртом (1:1). Для зменшення трупного запаху
до бальзамуючих речовин додають деякі есенції. Після обробки м’яких
тканин речовинами, які не випаровуються, наприклад гліцерином, тіло
залишається м’яким і зовнішньо нагадує початковий стан після смерті.

Судово-медичні аспекти пересадження органів і тканин

Ґрунтовне і всебічне вивчення термінального стану людини зумовило
формування таких важливих галузей медицини, як реаніматологія і
трансплантологія.

Досвід реаніматології показує, що реанімація необхідна лише а тому разі,
коли можна повністю відновити основні життєво важливі функції організму
і повернути людину до життя як особистість. Якщо ж у найбільш
диференційованих відділах головного мозку виникають глибокі дистрофічні
і некротичні зміни, то людина як особистість перестає існувати. У таких
випадках реанімаційні заходи лише штучно підтримують діяльність серця,
дихання, а функції головного мозку не відновлюються. Тому реанімацію
вважають безперспективною і загибель мозку розцінюють як еквівалент
смерті організму (В.О.Неговський, 1983).

Внаслідок того що різні органи і тканини вмирають поступово і їх
життєдіяльність після смерті організму як цілісної системи зберігається
певний час, сучасна трансплантологія довела можливість пересадження
шкіри, рогів¬ки, кісток, суглобів. Вилучення таких органів, як нирки,
серце, печінка тощо, та їх використання для трансплантації можливі
тільки до появи абсолютних (вірогідних) ознак смерті, тобто до настання
біологічної смерті організму практично здорової людини при наявності у
неї несумісних з життям пошкоджень і відсутності пухлин, туберкульозу,
інших інфекційних хвороб тощо.

Використання органів від таких донорів для пересадження крім вирішення
питань, пов’язаних з проблемою тканинної несумісності, а також
труднощами технічного характеру, потребує розв’язання деяких
морально-етичних і правових питань:

1) хто може бути потенційним донором;

2) як встановити факт настання смерті;

3) хто з лікарів має право констатувати факт смерті;

4) хто має право використовувати органи і тканини трупа, тобто чи є на
це дозвіл або заборона родичів померлого.

Ці важливі питання неодноразово обговорювались на різних міжнародних
форумах фахівців, проте єдиного висновку не дійшли і в жодній країні
світу досі немає законодавчих актів, які б всебічно висвітлювали цю
проблему. При проведенні трансплантації органів і тканин всю повноту
відповідальності хірурги, як правило, беруть на себе і керуються лише
відомчими наказами та інструкціями.

В Україні вперше це питання було розглянуто на 8 сесії Верховної Ради в
1992 р. В прийнятих “Основах законодавства України про охорону здоров’я”
відповідна ст. 47 щодо пересадження (трансплантації) органів та інших
анатомічних матеріалів сформульована так:

“Застосування методу пересадження від донора до реципієнта органів та
інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством
порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за
умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя,
відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а
завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала
реципієнту”.

Тепер розробляється закон про трансплантацію органів і тканин. Досі
чинними є накази та інструкції МОЗ України від 1987 р. Ними передбачено,
що повне і незворотне припинення життєвих функцій організму
встановлюється за такими ознаками: повною та стійкою відсутністю
свідомості, стійкою відсутністю дихання при вимкненні апарату штучної
вентиляції легень, атонією всіх м’язів, зникненням будь-яких реакцій на
зовнішні подразники та рефлексів, стійким розширенням та ареактивністю
зіниць, тенденцією до артеріальної гіпотензії (80 мм рт. ст. і нижче) та
спонтанною гіпотермією. За цими ознаками смерть мозку констатують лише
тоді, коли вони спостерігаються протягом 12 год., а на ЕЕГ реєструється
повна відсутність активності мозку. У цей період штучно підтримуються
діяльність серця і дихання. На цій підставі можлива констатація смерті в
клінічних умовах та негайне вилучення у таких донорів внутрішніх органів
для трансплантації.

Констатація факту смерті має здійснюватись комісією лікарів, до складу
якої входять: лікар-клініцист, реаніматолог і судово-медичний експерт.
Після констатації настання смерті можуть бути припинені реанімаційні
заходи. Комісія складає два документи: “Акт констатації смерті” і “Акт
про вилучення органів і тканин у донора — трупа для трансплантації”

Дослідження трупа в таких випадках виконує судово-медичний експерт за
загальними правилами з зазначенням, які органи і тканини були вилучені,
коли і з якою метою.

Право проведення трансплантації органів надається лише тим медичним
закладам, які увійшли в перелік МОЗ України, де працюють кваліфіковані
фахівці і де є відповідні умови для проведення таких операцій.

Список використаної літератури:

1.Medkurs. Информационный сервер.

HYPERLINK
«http://www.medkurs.ru/lecture6/forensic_medicine/section1858/9412.html»
http://www.medkurs.ru/lecture6/forensic_medicine/section1858/9412.html

2.Трупні плями, ранні трупні явища. Інформаційний медичний портал.

HYPERLINK «http://www.labex.ru/page/sudmed_113.html»
http://www.labex.ru/page/sudmed_113.html

3.Лекції із судової медицини.

HYPERLINK
«http://www.psymed.jurlugansk.org/sudebmedicina/new_page_36.htm»
http://www.psymed.jurlugansk.org/sudebmedicina/new_page_36.htm

4.А.Марчук. Курс лекцій із судової медицини.

HYPERLINK
«http://www.psymed.jurlugansk.org/sudebmedicina/new_page_36.htm»
http://www.psymed.jurlugansk.org/sudebmedicina/new_page_36.htm

5.Судово-медичне вчення про смерть (судово-медична танатологія)

http://io.ua/s34853

PAGE

PAGE 2

Похожие записи