Реферат

на тему:

Сифіліс

Сифіліс — хронічна інфекційна хвороба, збудником якої є бліда
трепонема, а джерелом зараження- хвора людина.

Захворювання передається переважно статевим шляхом та характеризується
специфічним ураженням усіх органів і систем організму. Крім того,
можливий побутовий шлях зараження- використання спільного посуду, через
зубні щітки при умові пошкодження цілісності слизової оболонки чи шкіри.
Однак, як відзначають Є.В.Боровський та А.Л. Машкіллейсон (2001), деякі
дослідники „допускають можливість проникнення збудника через
непошкоджену слизову оболонку”. При вродженому сифілісі бліда трепонема
попадає в організм плода через плаценту від хворої матері.

Важливе значення для стоматології має той факт, що зараження сифілісом
може відбутись шляхом безпосереднього потрапляння його збудника в кров
під час лікувальних маніпуляцій.

СОПР і червона облямівка губ поражаються на всіх стадіях захворювання,
крім інкубаційного періоду, який триває 3-4 тижні і не має ніяких
клінічних признаків.

Первинний період сифілісу починається з виникнення на місці проникнення
блідої трепонеми твердого шанкеру або первинної сифіломи.

Часто первинна сифілома локалізується на губах, яснах, язику,
мигдалинах. Розвиток твердого шанкеру починається з появою обмеженого
почервоніння, в центрі якого за 2-3 дні появляється
ущільнення-інфільтрат. В центральній частині інфільтрату розвивається
некроз і утворюється ерозія яскораво-червого кольору, рідше-виразка.
Ерозія округлої форми, розміром від 3 мм (карликові шанкери) до 1,5 см,
дещо припідняті і рівні краї: вона безболісна, з хрящеподібним
інфільтратом при пальпації, дно спочатку мясочервого кольору, щільне,
блискуче, склерозоване, потім-сірувато-біле з „сальним” нальотом.
Частіше розвивається одна первинна сифілома, рідще дві і більше. Якшо
приєднується вторинна інфекція ерозія переворюється у виразку з
брудно-сіруватим некротичним нальотом.

Через тиждень після появи твердого шанкеру на стороні пораження
збільшуються регіональні лімфовузли (бубон або регіональний
склераденіт). Лімфовузли розташовуються у вигляді ланцюжка з
перемичками, величиною від 0,5 см до 1,5 см, щільні, переважно
безболісні, рухомі, шкіра над ними не змінена.твердий шанкер у більшості
хворих зберігається на протязі всього первинного і напочатку вторинного
періоду хвороби. На протязі останнього тижня первинного періоду сифілісу
розвивається поліаденіт всіх або більшості лімфовузлів. Поліаденіт
зберігається на протязі 2-3 місяців.

Суб’єктивні симптоми при первинному періоді сифілісу слабо виражені.
Іноді хворі скаржаться на відчуття дискомформу в місці пораження,
незручність при розмові чи під час прийому їжі.

В залежності від локалізації первинна сифілома має деякі особливості.
Так, первинна сифілома губи, яка переважно локалізується на червоній
облямівці, як правило одиночна, має округлу форму. Внаслідок постійного
подразнення виразка покривається кровянистою кірочкою, часто
спостерігається значний набряк губи. Шанкер на губах зберігається досить
довго. При заживленні первинної сифіломи утворюється щільний рубець.

При локалізації в кутах рота, перехідній складці, на яснах, твердий
шанкер має вид глибоких , безболісних інфільтрованих тріщин.

На язику первинна сифілома має вид щільної інфільтрації, що замітно
підноситься над довколішніми таканинами, з гіперемійованою поверхнею,
часто звиразковується. При локалізації шанкеру в складках язика має вид
щілини. На яснах твердий шанкер має вид ерозії яскраво-червоного кольору
в формі півмісяця оточує один або два зуби.

При пораженні мигндаликів шанкер може протікати в одній із трьох форм:
виразкова, ангіноподібна і комбінована. Поражаються мигдалики на одній
стороні. При виразковій формі мигдалик ущільнений, збільшений. На цьому
фоні спостерігається яскраво-червона овальної форми виразка з пологими
рівними краями. При ангіоподібному шанкері ерозія або язва відсутні,
мигдалик збільшений, мідночервоного кольору, щільний, безболісний.
Прояви загального характеру відсутні, температура тіла нормальна.

Діагностика первинного сифілісу часто затруднена, так як серологічні
реакції дають позитивний ефект лише через 3 тижні після появи твердого
шанкеру. Основним аргументом являється виділення блідої трепонеми в
виділеннях первинної сифіломи або пунктаті регіонального лімфовузла і
результати реакції іммобілізації блідих трепонем. Диференціювати твердий
шанкер необхідно від міхурчатого лишая, при якому перед висипанням
появляється зуд і печіння, потім міхурці лопають і утворюються ерозії.
Ерозії розташовані на гіперемійованій поверхні, поліциклічної форми,
швидко покриваються кіркою, яка відпадає на 6-8 день захворювання.
Регіональні лімфовузли збільшені і болючі.

Виразкова форма твердого шанкеру відрізняється від банальної виразки
наявністю бубона в підщелеповій ділянці, відсутністю запальних явищ
довкола шанкеру, його безболісністю і наявністю блідої трепонеми у
виділеннях із виразки.

Виразку при твердому шанкері на губі і СОПР потрібно диференціювати з
раковою виразкою. На відміну від твердого шанкеру, ракова пухлина
розташована глибше, краї дуже щільні, нерівні, дно покрите грануляціями
і легко кровоточить.

Виразки при міліарно-виразковому туберкульозі СОПР, на відміну від
твердого шанкеру багаточисельні, мають нерівні підриті краї, неболючі,
на дні яких можна побачити жовті точки-зерна Треля.

Травматичні ерозії і виразки СОПР і ерозії при афтозах; пузирчаті
відрізняються від твердого шанкеру безболісністю і наявністю
харакретного хрящеподібного ущільнення основи. Ерозії при кератозах
(червоний плоский лишай, червоний вовчак, лейкоплакія) відрізняються
наявністю характерних для цих захворювань елементів пораження.

Дуже складно диференціювати шанкероформну піодермію з первинною
сифіломою. Шанкероформна піодермія зустрічається дуже рідко. Процес
починається з гнійничка (пустули). При мікроскопії матеріалу з поверхні
виразки виявляють стрептостафілококові асоціації.

Вторинний період сифілісу становить новий етап захворювання і
поділяється на:

-свіжий

-рецидивний

-прихований (латентний)

Він починається через 2-3 місяці після інфікування і триває 3-4 роки
(без лікування).

Вторинний період сифілісу на СОПР проявляється у виді розеол, папул і
пустул(виразок).

Вторинні сифіліси характеризуються такими признаками:

-висипання в основному не викликають пошкодження тканин;

-не супроводжуються суб’єктивними відчуттями;

-в 100% випадках харакрерно позитивні серологічні реакції;

-одночасно з пораженням СОПР спостерігається розеольозні, папульозні і
пустулольозні висипання на шкірі;

-супутній поліаденіт.

Розеольозні (плямисті) висипання на слизовій рота виникають симетрично
на піднебінних дужках, мигдаликах, мякому піднебінні, мають тенденцію до
зливання, мідно-червоного відтінку з чіткими границями.

Папульозні висипання в основному локалізуються на мигдаликах,
піднебінних дужках, мікому піднебінні, де папули зливаються (папульозна
ангіна), а також на слизовій оболонці щік, особливо по лінії зливання
зубів, і на яснах. Спочатку папула розміром до 1 мм з незначною
інфільтрованою основою темно-червоного кольору. Потім пораження
зливаються, можуть утворювати своєрідні „гірлянди”, стають щільними,
безболісні, обмежені від нормальної слизової гіперемійованим вінчиком і
злегка припіднятими над рівнем слизової оболонки. Через мацерацію
епітелію н поверхні папул, вони стають біловатого кольору, а довкола
зберігається запальний вінчик, що нагадує афти.

На слизовій появляються папули, які знаходяться на різних стадіях
розвитку (несправжній поліморфізм). Внаслідок постійного подразнення
папули зливаються над СОПР. Болючість може виникати після утворення
ерозій, особливо при локалізації їх в кутах рота (сифілітична заїда). На
язику папули набувають форми великих кільцеподібних дисків. Нитковидні
сосочки можуть бути гіпертрофовані або атрофовані. При атрофії сосочків
утворюються овальні, гладкі, поліровані поверхні, які знаходяться нижче
рівня СО (симптом „скошеного луга”.

Папульозні сифіліди часто поширюються на гортань, що зумовлює хриплість
голосу (сифілітична дисфонія). Суб’єктивні відчуття при цьому відсутні.
При злоякісному протіканні сифілісу на мякому піднебінні, мигдаликах
можуть появлятися виразкові сифіліди. Виразки можуть зруйнувати значну
частину мякого піднебіння, що супроводжується затрудненим ковтанням і
лихоманкою.

Диференціальну діагностику вторинних сифілідів слід проводити з
медикаментозними висипаннями. Сифілітичну еритематозну ангіну слід
диференціювати від банальної катаральної ангіни, для якої характерно
підвищення температури, болючість і набряк мигдаликів, яскраво-червоний
колір еритеми.

Сифілітичні папули слід відрізняти від проявів кератозів. Якщо
білосуватий наліт з поверхні сифілітичних папул знімається легко, то при
лейкоплакії, червоному плоскому лишаї, червоному вовчаку зняти практично
не вдається.

Сифілітичні папули відрізняються від кандидозу СОПР, тим що після зняття
нальоту з вогнищ пораження, оголюється мідно-червона, ерозивна,
безболісна поверхня.

Діагноз вторинного сифілісу встановлюють на основі клінічних проявів
клінічних проявів і лабораторного дослідження.

Третинній період сифілісу починається через 4-6 років після початку
захворювання. Пораження СОПР характеризується розвитком запальних
інфільтрантів (гум, горбків).

Гумозний сифіліс часто локалізується на мікому і твердому піднебінні, на
язику. Спочатку утворюється в товщі слизової вузол, який збільшується. А
потім некротизується в центрі, утворюючи виразку. Вона має
кратероподібну форму,Ю щільні краї, неболюча, дно покрите грануляціями.
Заживаючи, утворюється втягнутий зіркоподібний рубець. При локалізації
на піднебінні на місці гуми може утворитися перфорація. Гумозне
пораження язика може протікати у виді окремих гум (вузловатий глосит),
або в виді дифузного склерозу. При цій формі виникає глибока
інфільтрація в товщі язика, при якій атрофуються нитковидні сосочки.
Язик стає червоним, блискучим, гладким. Потім інфільтрат заміщується
фіброзною тканиною і розвивається склероз. Язик зменшується, стає
малорухомим, щільним. На спинці язика часто утворюються болючі тріщини,
трофічні виразки, які можуть перероджуватися в злоякісні.

Горбковий сифіліс-це щільні незапальні утвори, від темно-червоного до
ціанотично-бурого кольору, з чіткими границями, які виступають над
поверхнею слизової оболонки, діаметром 0,5-0,7 см, не зливаються і
швидко розпадаються, утворюючи глибокі виразки з нерівним дном. Після
заживлення залишається рубець з фестончатими краями.

Прояви третинного сифілісу на губах мають вигляд обмежених горбків, які
звиразковуються, іноді приєднується вторинна інфекція. Уражена губа
набрякає, збільшується в 2-3 рази, а слизова оболонка набуває
темно-червоного кольору з ціаностиіним відтінком. Рубці, що утворюються
після заживлення виразки, спричиняють деформації і порушення функцій.
Діагностика третинного сифілісу встановлюють по основі клініки і
лабораторних данних.

Диференціальну діагностику проводять від язвмілітарно-виразкового
туберкульозу, вовчаку, раковому пораженні.

Гонорейний стоматит-гостре інфекційне захворювання СОПР, збудником якого
являється гоноко Нейсера.

При гонорейному стоматиті поражається слизова переважно нижніх відділів
порожнини рота (губ, ясен, бокових і нижньої поверхні язика і дна
порожнини рота), а також глотки, мигдаликів, гортані. Слизова
гіперемійована, покрита великою кількістю сірого з неприємним запахом
гнійним нальотом.

Ерозії, які виникають, болючі, кровоточиві, вкриті сірим нальотом,
можуть гноїтися. У важких випадках виникають виразки неправильної форми
з непідритими краями. Ці виразки мякі, безболісні, вкриті сіруватим чи
зеленовано-сірим нальотом у якому при мікроскопічному дослідженні
знаходять збудника гонореї.

Трихомоніаз.

Ротова трихомонада надзвичайно поширена при стоматологічних
захворюваннях. Найчастіше вона локалізується в патологічних кишенях,
звідти може поширюватись в венрхньощелепові синуси та інші прилеглі
ділянки. Ротову трихомонаду знаходять майже у всіх хворих пародонтозом,
які мають гнійні виділення з ясневих кишень.

Чіткої клінічної картини трихомоніаз ротової порожнини немає: на фоні
вульгарної пухирчатки, ерозивно-виразкової форми червого плоского лишаю
та інших запальних захворювань слизової оболонки переважають клінічні
прояви фонового захворювання.

При трихомоніазі відзначаються:

-посилення гнійних виділень з ясневиз кишень і ерозивних поверхонь;

-більша інтенсивність зубного нальоту;

-енприємний гнилісний запах з роту.

Вважають, що ротова трихомонада стає патогенною лише при сприятливих для
цього умовах, в першу чергу-розвиткові інфекційних запальних процесів у
ротовій порожнині.

Діагноз тріхомоніазу грунтується на динах лабораторного дослідження.

Профілактика захворювання полягає у дотриманні правил індивідуальної
гігієни, своєчасному лікуванні хронічних стоматологічних захворювань,
регулярній санації.

Похожие записи