РЕФЕРАТ

на тему:

“Шкірні захворювання”

1. Загальне поняття шкірних захворювань

Шкірні захворювання – це група різних із причин виникнення і механізмам
розвитку захворювань людей, які характеризуються патологічними змінами
шкіри, її придатків (нігтів, волосся) і видимих слизуватих оболонок.

У людини шкірні хвороби виявляються плямами, міхурами, наповненими
прозорою рідиною чи гноєм (пустулами), вузликами, які піднімаються над
рівнем шкіри, лусочками, які утворюються при лущенні рогового шару
шкіри, саднами, виразками, тріщинами й ін. Багато шкірних хвороб
супроводжуються сверблячкою, печінням, болем.

Запальні шкірні хвороби (дерматити) виникають від безпосереднього впливу
на шкіру хімічних, механічних, променевих, температурних та ін.
факторів.

Інші шкірні хвороби виникають при порушенні функцій нервової,
ендокринний систем, при захворюванні внутрішніх органів (печінки,
шлунково-кишкового тракту й ін.), при порушенні обміну речовин.

Велику групу шкірних захворювань складають гнійничкові ураження шкіри.
Інфекційним захворюванням шкіри є і шкірний туберкульоз.

Шкірні хвороби можуть виникати при паразитуванні комах (наприклад,
короста), патогенних грибів.

Ряд шкірних захворювань є проявом підвищеної чутливості організму до тих
чи інших подразників (ліки, деякі рослини та інше). У шкірі можуть
виникати такі новоутворення, як родимі плями, бородавки, пухлини й ін.

Вивченням захворювань шкіри займається дерматологія.

Будова шкіри настільки складна, а життєві процеси її так різноманітні,
що найменша, на перший погляд незначна, причина може викликати зміни в
шкірі, порушити її нормальне життя, привести до виникнення шкірних
захворювань.

Хворобу шкіри завжди варто розглядати як загальне захворювання цілого
організму. У свою чергу, і захворювання шкіри можуть робити різкий і
глибокий вплив на весь організм.

2. Причини шкірних захворювань

Причини шкірних хвороб можна розділити на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні причини хвороб шкіри

До числа зовнішніх причин захворювань шкіри відносяться наступні:

Патогенні мікроби. Ряд шкірних захворювань має інфекційне походження.
Патогенні мікроби впроваджуються в шкіру безпосередньо із зовнішнього
середовища. До інфекційних шкірних захворювань відносяться гнійничкові
хвороби, туберкульоз, витівка, сибірська виразка, сап;

Рослинні паразити патогенні грибки. При впровадженні в шкіру патогенних
грибків виникають трихофітія, парша і т.д.;

Тваринні паразити. Ними можуть бути коростявий кліщ, личинка бичого
ґедзя, воші, блохи, клопи, комарі;

Механічний вплив на шкіру тертя, забиті місця, тиск можуть викликати
потертості, набряки, омозолелості;

Температурні впливи на шкіру, які викликають опіки різного ступеня;

Джерела променистої енергії (сонце, УФ-промені, промені Рентгена);

Хімічні речовини (кислоти, луги, солі, фарби й ін.).

Внутрішні причини шкірних захворювань

Внутрішніми причинами хвороб шкіри можуть бути:

Порушення обміну речовин. Прикладом є відкладення солей у шкірі при
подагрі, холестерину при порушеннях липоидного обміну;

Порушення функції залоз внутрішньої секреції, що викликають себорею,
звичайних вугрів, іноді діабет;

Захворювання внутрішніх органів. Шкірні захворювання нерідко
розвиваються в осіб із глистними захворюваннями, хворобами печінки,
шлунку і т.д.;

Стан авітамінозу;

Вживання деяких харчових продуктів, наприклад, шоколаду;

Алергічні стани, тобто підвищена чутливість шкіри до деяких
речовин-алергенів, наприклад, продуктам (яйця, раки, полуниця) чи
хімічним речовинам (фарби, смоли).

Шкірні захворювання поділяють на:

Гнійничкові захворювання шкіри.

Грибкові захворювання шкіри.

Туберкульоз шкіри.

Хвороби шкіри, викликані тваринами-паразитами.

Екзема.

Сверблячі захворювання шкіри.

Дерматити.

Професійні захворювання шкіри.

Псоріаз.

Червоний плоский лишай.

Рожевий лишай.

Хвороби залоз шкіри.

Хвороби потових залоз.

Діагностика захворювань шкіри повинна бути заснована на ретельному
огляді і дослідженні шкіряного покриву. У ряді випадків проводять
додаткові методи обстеження: діаскопію висипань, одержання ізоморфної
реакції, визначення болючої, тактильної і температурної чутливості. При
інфекційних захворюваннях використовують бактеріологічні посіви,
матеріалом для який служать лусочки, волосся, нігті, вміст пустул і
пухирцевих елементів, відокремлювані ерозії та виразки, кров хворого.

Застосовують також алергійні тести (шкірні проби), імунологічні,
серологічні, цитологічні й інші дослідження. Велике значення надається
загальним клінічним аналізам (крові, сечі, калу на яйця глист і т.д.).
Для постановки діагнозу шкірного захворювання необхідно враховувати
сукупність отриманих даних анамнезу, клінічного і лабораторного
обстеження хворих.

Лікування хворих зі шкірними хворобами є задачею досить складною,
вимагає крім спеціальних знань сутності тих чи інших дерматозів і їх
причин, які породжують, а також ґрунтовні знайомства з дією
застосовуваних засобів. Дерматози в переважній більшості являють собою
не місцеві патологічні процеси в шкірі. Вони результат змін нервової
системи, внутрішніх і ендокринних органів, обміну речовин, гомеостазу й
ін. Тому лікування ураження шкіри повинне бути комбінованим (загальним і
місцевим), комплексним із застосуванням психотерапії, медикаментозних
препаратів, фізіотерапевтичних методів і курортного лікування.

Нерідко першорядного значення набувають догляд за хворими, особливо з
гнійничковими проявами, а також режим і дієта роль її добре відома при
ряді алергійних захворювань.

Задачі, які переслідує зовнішня (місцева) терапія, дуже різноманітні: в
одних випадках бажано зменшити запальні явища, в інших домогтися
розсмоктування патологічного ущільнення в шкірі, у третіх — зруйнувати
хворобливе вогнище, у четвертих убити паразита, відшарувати епідерміс і
т.д. Варто пам’ятати, що дія будь-яких ліків залежить не тільки від його
хімічного складу, але і від правильного способу застосування.

На еффект лікування впливає вибір лікарської форми препарату. Багато в
чому він визначається характером запального процесу. При гострих і
підгострих явищах використовують поверхово діючі лікарські форми
розчини, пудри, колочені суспензії, пасти. При хронічних запальних
процесах лікарські форми, що діють більш сильно і глибоко (мазі,
пластири і т.д.). При інфекційних захворюваннях шкіри спеціальні
етіотропні засоби.

На всьому протязі хвороби потрібно постійна корекція зовнішнього
лікування в залежності від зміни клінічної картини, від переношуваності
препарату, «звикання» до нього, від індивідуальної сприйнятливості до
ліків.

До найбільш уживаних зовнішніх засобів відносяться розчини, пудри,
суспензії, аерозолі, мазі, креми, пасти, лаки, пластири. Варто
підкреслити, що вибір лікарської форми залежить не тільки від діагнозу
захворювання і його етіології, але, в основному, від характеру запальної
реакції в даний момент.

При гострому запальному процесі, який характеризується активною
гіперемією, набряклістю і мокненням, можна застосовувати тільки примочку
чи вологовисихаючу пов’язку («мокре лікують мокрим»), у випадку
відсутності мокроти — кольдкрем, бовтанки, пудри.

Підгостре запалення (слабко виражена активна гіперемія, незначна
інфільтрація) служить показанням для призначення паст.

При хронічному запаленні, якому властиві пасивна (застійна) гіперемія,
інфільтрація, призначають мазь, рідше лак і пластир. Протизапальна дія
примочки і вологовисихаючої пов’язки підсилюється в’язкими засобами,
пасти нафталаном.

Гігеркератоз служить показами для призначення кератолічних засобів;
торпідність протікання ерозивних і виразкових уражень — засобів, що
стимулюють регенеративні процеси; сверблячка — протизудних засобів і
т.д.

Розчини: рідка лікарська форма, одержувана шляхом розчинення твердої
лікарської речовини чи рідини в розчиннику.

У якості його найчастіше використовують дистильовану воду, спирт
етиловий, рідше гліцерин, рідкі олії. Способи застосування розчинів
різноманітні: змазування й обтирання, примочки, вологовисихаючі пов’язки
і зігрівальні компреси.

Для змазування й обтирання застосовуються розчини переважно
дезинфікуючих і протизудних засобів. Спиртові розчини йоду,
брильянтового зеленого рекомендовано застосовувати для змазування при
піодерміях. Спиртові розчини борної і саліцилової кислоти застосовують
для обтирання здорових ділянок шкіри навколо вогнищ піодермії. Водяний 2
% розчин карболової кислоти для змазування сверблячих ділянок. Варто
мати на увазі, що коли як розчинник застосовується спирт (звичайно 70°),
то він сам робить на шкіру дезинфікуючу, противозудну дію і висушує
шкіру.

Примочки можуть бути в’язкими (свинцева вода, слабкі розчини ляпісу й
ін.), що дезінфікують (розчини риванолу 1:2000 і ін.) і т.д. Вони
полегшують неприємні суб’єктивні симптоми, зменшують відокремлюване,
сприяють механічному очищенню. Для примочки необхідно взяти не менше 4-5
шарів марлі, змочити їх призначеним розчином, викрутити і накласти на
хворе місце. В міру висихання (через 10-15 хвилин) примочки змінюють.
Розчини для примочок беруться звичайно кімнатної температури, іноді
охолоджені в холодильнику. Варто пам’ятати, що на великі ділянки
ураженої шкіри і дітям примочки варто застосовувати з обережністю, щоб
не викликати переохолодження організму. Звичайно процедура продовжується
1-1,5 години, після чого роблять перерву на 1-2 години. У дітей першого
півріччя життя примочки можна застосовувати лише у винятково рідких
випадках і не більш 30 хвилин з наступною перервою. Поверх марлі нічого
не кладуть, щоб не заважати випаровуванню розчинника. Звичайно примочки
вживають протягом дня кілька разів до стихання мокріння. При більш
тривалому користуванні примочкою на тих самих місцях шкіра стає сухою,
можуть виникнути тріщини. При затяжних процесах рекомендовано змінювати
лікарські речовини розчинів для примочок. Вологовисихаючі пов’язки
показані при підгострих запальних процесах, які супроводжуються
розмоканням.

Аерозолі являють собою дисперсну систему, яка складається з газового
середовища, у якій зважені тверді і рідкі лікарські препарати. Звичайно
містять антибіотики і кортикостероїди і випускаються в спеціальних
герметичних балонах із клапанним пристроєм. Їх застосовують шляхом
розпилення, наносячи аерозоль на мокнучі і виразкові вогнища поразки на
шкірі і слизуватих оболонках 2-3 рази в день. Пов’язок не потрібно.

Креми являють собою лікарську форму «м’якої мазі», яка по своїй сполуці
і фізичних особливостях займає проміжне положення між пастою і маззю.
Основа крему жири чи жироподібні речовини, здатні змішуватися з водою. У
результаті цього утвориться рівномірна густа і напіврідка маса емульсія
типу «олії у воді». Природними представниками такої емульсії є молоко,
вершки, сметана. Їх дія зв’язана з можливістю вирару води, що приводить
до охолодження шкіри. Штучний охолоджений крем (кольдкрем) містить у
рівних частинах жирову речовину (ланолін, віск, спермацет), воду і
рослинну олію.

Креми застосовують при запальних процесах, сухості шкіри, зниженні її
еластичності. Наносять крем на уражену ділянку тонким шаром легкими
ковзаючими обережними рухами. Іноді його злегка втирають в уражену
шкіру. Вода, що знаходиться в кремі, прохолоджує шкіру. Жирові речовини
перешкоджають пересушуванню шкіри, роблячи її більш м’якою й еластичною.

Мазі складаються з жирової основи (вазелін, ланолін, свинячий жир і ін.)
і різних фармакологічних речовин (іхтіолу, сірки, дерматола, дьогтю,
саліцилової кислоти й ін.); діють глибше, ніж пасти. Широко
застосовуються мазеві основи з різних синтетичних препаратів, що добре
переносяться, проникають у шкіру і легко звільняються від включених у
них фармакологічних речовин. Нанесена на шкіру мазь перешкоджає випару
води, зменшує тепловіддачу і, зігріваючи шкіру, викликає посилення
кровообігу й обміну речовин.

Використана література

1. Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1989.

2. Крижановський В.И. Діагностика і лікування захворювань шкіри. – М.,
2000.

PAGE

PAGE 9

Похожие записи