Реферат на тему:

Себорея. Народні методи лікування

Себорея — розлад діяльності сальних залоз, що проявляється зміною
кількості і складу виділеного ними секрету.

Термін «себорея» у перекладі з латинської означає «салотеча».

Короткочасне підвищення функції сальних залоз спостерігається у
новонароджених як наслідок впливу стимулюючої дії материнських статевих
гормонів. Стійкі прояви себореї виявляються у пубертатний (пов’язаний зі
статевим дозріванням) період або в разі передчасного статевого
дозрівання.

Розрізняють жирну та суху себорею. Залежно від консистенції шкірного
сала жирну себорею в свою чергу ділять на рідку та густу. У більшості
дітей, особливо підліткового віку, спостерігається змішана себорея, за
якої на одних ділянках шкіри з’являються прояви сухої себореї, а на
інших — жирної.

При жирній себореї шкіра обличчя, волосяної частини голови, грудей,
спини стає масною (наче змащена олією). Щоки, лоб та ніс блищать. На тлі
жирної себореї можуть розвиватися себорейна екзема, вугровий висип,
атерома (кіста сальної залози).

За зниженої функції сальних залоз шкіра стає сухою.

У дітей до періоду статевого дозрівання частіше спостерігається суха
себорея. Сухість та лущення шкіри найчастіше проявляються на передній
поверхні ніг та рук, бічних поверхнях тулуба. Особливо чітко сухість
шкіри виявляється на волосяній частині голови, де спостерігається
злущування епідермісу (лупа). Волосся стає тонким і сухим, випадає.

Призначають переважно вегетаріанську дієту. Обмежують кількість
тваринних жирів, шоколаду, гострих страв та копчення, продуктів, що
містять вуглеводи (цукор, варення, цукерки), солі. До харчового раціону
включають у достатній кількості білкові продукти, овочі та фрукти.
Корисні проросла пшениця, морква, буряки, абрикоси, курага, плоди
обліпихи, шипшини та чорної смородини, бобові, горіхи.

Апілак (аптечний препарат маточкового молочка) призначають по 0,01 г 3
рази на день під язик протягом 3 — 4 тиж.

Якщо є схильність до запору, рекомендують чорнослив, рідкий екстракт
крушини ламкої, настій кореня алтеї лікарської, насіння льону.

Лікування залежить від перебігу хвороби.

Обов’язковою умовою догляду за шкірою є її очищення. Ввечері перед сном
треба ретельно очистити шкіру обличчя та шиї від пилу, косметики,
прийняти душ.

При жирній себореї користуються милом, настоянками, відварами та соками
лікарських рослин. Так, у разі вугрів шкіру протирають відваром трави
звіробою звичайного: 20 г залити 200 мл окропу, кип’ятити 10 хв на
малому вогні, процідити.

Добре очищає та освіжає шкіру настій листків алое деревовидного. 30 г
листків подрібнити до кашкоподібного стану, залити 150 мл води, настояти
1 год., процідити. Протирати шкіру.

При жирній себореї з підвищеним саловиділенням шкіру рекомендують
змазувати спиртовими настоянками трави звіробою звичайного, квіткових
кошиків нагідок лікарських або крайових пелюсток волошки синьої,
розведених водою у співвідношенні 1:3.

Очищають, тонізують та освіжають шкіру огірковий настій та огірковий
лосьйон (огірковий сік, настій квіткових кошиків ромашки лікарської та
нагідок лікарських). Протирання замороженим соком огірка не лише тонізує
шкіру, але й відбілює, очищає від пігментних плям.

Регулює діяльність сальних залоз, зменшує кількість жирової змазки,
стягує розширені нори живильний крем з настою листків евкаліпту
кулястого з додаванням лимонної, маслинової олії та масла какао.

При жирній вугруватій шкірі на обличчя накладають товстим шаром квашену
капусту на 15 хв, потім обмивають шкіру настоєм трави шавлії лікарської.

Тим, у кого жирна себорея, голову рекомендують мити не частіше 1 разу на
тиждень, бо часте миття, використання спиртових розчинів може призвести
до пересушування та знежирення шкіри. У деяких дітей систематичне
знежирення шкіри навіть стимулює функцію сальних залоз. Тому до
спиртових розчинів для протирання додають олію.

При жирній себореї рекомендують таку суміш:

Корені кропиви дводомної — 100 г

Корені лопуха великого — 50 г

Квітки лаванди колоскової — 50 г

Листки плюща звичайного — 5 штук

Листки олеандра звичайного — 5 штук

Суміш залити 1,5 л винного оцту, кип’ятити 30 хв на малому вогні.
Втирати у корені волосся протягом 3 — 5 хв 1 раз на день.

Якщо розширені пори, корисно накладати маску такого складу. Збити білок
курячого яйця до піни, додати кілька крапель лимонного соку. Шкіру перед
накладанням маски змазати олією. Маску тримати 10—15 хв.

При сухій себореї шкіру очищають свіжим або консервованим березовим
соком, відваром березових бруньок. Столову ложку бруньок залити 200 мл
окропу, кип’ятити 10 хв на малому вогні, процідити.

Зменшує подразнення, пом’якшує та дезінфікує шкіру настій квіткових
кошиків ромашки лікарської: 1 столову ложку залити 200 мл окропу,
настояти 30 хв, процідити.

Тим, у кого надто суха шкіра, рекомендують протирати обличчя охолодженою
перевареною водою з молоком (1:1).

Очищає, пом’якшує шкіру така суміш. Розтерти 1 жовток, додати 15 мл соку
лимона та 20 мл горілки, постійно помішуючи. Потім додати 100 мл
вершків. Шкіру обережно протирати коловими рухами, не розтягуючи її.

Зменшує сухість шкіри, поліпшує кровообіг екстракт шишок хмелю
звичайного, який містить рослинні естрогени: 20 г шишок залити 1 л
окропу, уварити на малому вогні до 1/2 від початкового об’єму. Для
втирання готують також мазь з 1 частини згущеного відвару та 4 частин
несолоного смальцю.

Пом’якшує та знімає подразнення шкіри, надає їй еластичності шипшинова
олія, яку використовують для змазування та натирання.

Суху шкіру протирають також обліпиховою, кукурудзяною або маслиновою
олією, після чого роблять гарячий вологий компрес із розчину соди
харчової (1 чайна ложка соди на 1 л гарячої води). Після цього
накладають маску з кашки листків капусти на 10 — 15 хв.

Відбілює та живить шкіру терта редька звичайна, змішана з сметаною або
олією.

У разі підвищеної сухості шкіри при сухій себореї ефективні 3 %
апілакова мазь, прополіс, мед.

Голову миють раз на 10 діб дитячим милом. Сухість зменшується, якщо за
кілька годин до миття шкіру голови змазати трохи підігрітою рициновою
олією. Перед миттям голову корисно змазати кисляком з додаванням збитого
яйця. Темне волосся краще споліскувати водою з оцтом (1—2 столові ложки
столового оцту на 1 л води), світлі — настоєм квіткових кошиків ромашки
лікарської (1 столову ложку на 600 мл окропу, настояти 1 год).

Для лікування себореї корисні гарячо-прохолодні компреси. Для компресів
використовують настій шишок хмелю звичайного, листків шавлії лікарської,
цвіту липи та трави ромашки лікарської, взятих порівну. До настою додати
10 % настоянку еле-утерокока колючого. Гарячий компрес тримати 2 — 3 хв,
холодний — 1 — 2 с. Процедуру закінчувати холодним компресом.

Замість компресів можна використовувати й парові процедури (тримати
голову над парою). Для цього теж використовують згадану суміш.

У разі надмірного розширення судин шкіри рекомендують умиватися гарячою,
а потім холодною водою, чергуючи 3 — 4 рази. Процедура особливо корисна
тим, у кого густа або рідка себорея.

При змішаній себореї використовують відвар суміші липового цвіту, трави
ромашки лікарської, пелюсток троянди, листків м’яти перцевої, петрушки
та кропу, шишок хмелю звичайного. Столову ложку суміші залити 250 мл
холодної води, довести до кипіння, кип’ятити 5 хв на малому вогні,
процідити через 1 год. Змочити серветку і накладати на жирну шкіру на 15
— 20 хв. Якщо шкіра суха або нормальна, до відвару додають вершки та
жовток (1:1). Маски тонізують, освіжають, омолоджують шкіру.

Треба пам’ятати, що шкіра є дзеркалом стану внутрішніх органів. Тому
одночасно з лікуванням себореї треба оздоровлювати весь організм дитини,
дотримуючи режиму харчування, праці та відпочинку. Дитина щоденно
повинна робити ранкову гімнастику, яка поліпшує живлення м’язів та
шкіри, підвищує тонус м’язів, еластичність шкіри. Корисно чергувати
теплові та прохолодні водні процедури.

Першочергове значення належить вітамінотерапії. Проте не варто
захоплюватися вітамінними препаратами. Краще їсти свіжі овочі, ягоди та
фрукти, пити настій плодів шипшини, чорної смородини. До дієти включати
салати з свіжої капусти та листків кропиви, кульбаби лікарської, лимони.
Регулюють жировий обмін плоди горобини звичайної, настій кореня кульбаби
лікарської.

Не можна перевтомлюватися. Якщо порушений сон, рекомендують на ніч
подихати над парою відвару кореневища валеріани лікарської, трави м’яти
перцевої або материнки звичайної, з’їсти 1 чайну —1 столову ложку меду.

Треба своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції та усувати
інші чинники, які сприяють виникненню себореї.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Похожие записи