Реферат на тему:

Розлад здоров’я і смерть від гострого кисневого голодування (гіпоксія,
механічна асфіксія, задушення)

План

1. Механічна асфіксія, її види, стадії прижиттєвого перебігу,
загальноасфіксичні ознаки смерті.

2. Судово-медична діагностика видів асфіксії.

1. Механічна асфіксія, її види, стадії прижиттєвого перебігу,
загальноасфіксичні ознаки смерті

Під асфіксією розуміють порушення газообміну, яке настає внаслідок
кисневого голодування з накопиченням в організмі вуглекислоти. Під
механічною асфіксією розуміють такий вид асфіксії, при якому порушення
процесів газообміну в організмі виникає в результаті дії зовнішніх
факторів, що утруднюють доступ повітря в дихальні шляхи. Залежно від
характеру і місця прикладання сили розрізняють сім видів механічної
асфіксії: 1) повішення, 2) задушення петлею, 3) задушення руками, 4)
закриття отворів рота і носа, 5) закриття дихальних шляхів сторонніми
предметами і блювотними масами, 6) стиснення грудної клітки і живота, 7)
утоплення.

Згідно з сучасними даними при асфіксії в організмі відбуваються значні
порушення обміну речовин, серцево-судинної діяльності, дихання,
центральної нервової системи. Ступінь їх вираженості залежить від виду
механічної асфіксії, її тривалості, стану організму та інших моментів,
які зумовлюють морфологічні зміни, і виявляються при дослідженні трупів
осіб, які загинули від механічної асфіксії.

При прижиттєвому перебігу асфіксії виділяють ряд стадій. Основні з них
такі: 1) задишка; 2) сильні судоми; 3) короткочасний спокій; 4)
термінальне дихання; 5) зупинка дихання і серцевої діяльності. Ці стадії
характерні для всіх видів механічної асфіксії, хоча в інтенсивності і
тривалості кожної з них можуть бути відхилення. Весь період, як правило,
продовжується 5-8 хв., інколи більше, закінчуючись летальним наслідком.

У зв’язку з викладеним виникає питання: в якій із названих стадій
можливе збереження життя людини?

Природно, що чим раніше буде вжито заходів до відновлення життєвих
функцій організму, тим більше шансів на щасливий кінець.

У спеціальній літературі і медичній практиці відомо багато випадків,
коли людям удавалось зберегти життя не тільки при короткочасній (3-4
хв.), але й при більш тривалій асфіксії (10-15 і навіть 30-45 хв.).

великих півкуль.

нервової системи, внутрішніх органів. Останні проявляються втратою
свідомості, наявністю судом і збудженістю, розладом пам’яті, амнезією з
дезорієнтуванням, конфабуляціями, псевдоремінесценціями.

Інколи відзначаються і соматичні розлади — пневмонія, ішемія міокарду,
набряк легенів, набряк мозку, втрата зору, слуху, парези сфінктерів та
інші явища. Причому ступінь їхньої вираженості залежить від глибини і
тривалості асфіксії. При легкій, короткочасній асфіксії вони порівняно
швидко проходять. При глибокій і тривалій асфіксії ці явища стійкі,
носять затяжний характер, а інколи після виведення із асфіксичного стану
через кілька днів можуть закінчитися смертю, зумовленою різними
причинами (набряк легенів, мозку, ішемія міокарда, пневмонія і т. ін.).

При дослідженні трупів осіб, які загинули від механічної асфіксії, перш
за все звертають увагу на ряд морфологічних змін, які виявляються як при
зовнішньому дослідженні, так і при розтині трупа, сукупність яких і
дозволяє судити про асфіктичний характер смерті (загальноасфіксичні
ознаки смерті).

До таких ознак належать:

1) рясні темно-фіолетового кольору трупні плями;

якого є застій крові в малому колі кровообігу;

3) дрібнокрапкові крововиливи на фоні трупних плям і на слизових
оболонках повік;

4) мимовільне сечовиділення і дефекація;

6) темна і рідка кров у порожнинах серця та судинах;

6) переповнення кров’ю правої половини серця внаслідок застою крові в
малому колі кровообігу;

7) повнокрів’я внутрішніх органів, наявність якого пояснюється частково
застоєм крові в малому і великому колах кровообігу;

8) підплевральні і підепікардіальні дрібнокрапкові темно-червоного
кольору крововиливи (плями Тардьє), причина утворення яких до
теперішнього часу точно не встановлена, незважаючи на численні
дослідження. Більшість авторів схильні думати, що вони утворюються від
сильного підвищення кров’яного тиску і порушення цілісності капілярів
під час судом. Останніми роками встановлено, що при асфіктичному стані
порушується проникність судинної стінки, чим і пояснюється наявність
багатьох крововиливів при смерті від асфіксії, які виявляються не тільки
на поверхні легенів і серця, але й на інших органах і тканинах, слизових
і серозних оболонках.

Слід зазначити, що серед перелічених ознак немає жодної патогноманічної
тільки для асфіксії. Більшість із них може спостерігатися у випадках
швидкого настання смерті. Лише сукупність ознак при наявності видової,
яка характеризує конкретний вид механічної асфіксії, може дати
можливість встановити причину смерті.

2.Судово-медична діагностика видів асфіксії

Повішення — це такий вид механічної асфіксії, коли петля на шиї
затягується під вагою власного тіла чи його частини. У першому випадку
труп повністю висить, у другому — він може мати точку опори і перебувати
в напівсидячому, напівлежачому стані і т. ін. Інколи здається
незрозумілим, чому людина померла, адже варто було злегка розслабити
петлю, і смерть не наступила б.

За характером петлі можуть бути тверді, напівтверді і м’які; за будовою
вони поділяються на ковзкі і нерухомі. При повішенні найчастіше
спостерігаються ковзкі петлі. Залежно від розташування вузла розрізняють
типове, бокове і атипове повішення. Типовим називають таке повішення,
коли вузол петлі розміщується в ділянці потилиці, атипове — спереду
(вузол у ділянці підборіддя) і бокове — справа чи зліва. Для
судово-медичного дослідження труп доставляється або з петлею на шиї, або
петля надходить окремо. При цьому бажано сфотографувати труп з петлею і
після її зняття. Для того, щоб зняти петлю, її перерізають на боці,
протилежному вузлу, а відрізки зшивають нитками. Зняту петлю зберігають
як речовий доказ і передають слідчому.

Основною видовою ознакою при повішенні є слід від петлі, а саме:
странгуляційна борозна, яка розміщується високо на шиї (вище щитовидного
хряща), має косовисхідний напрямок у бік вузла, нерівномірно виражена
(вона виражена більш на боці, протилежному вузлові), незамкнута
(звичайно переривається в місті розміщення вузла), інколи буває замкнута
— при атиповому повішенні.

При дослідженні странгуляційної борозни в акті дослідження трупа
описують усі її особливості:

1) розміщення на передній, боковій і задній поверхні шиї, причому його
рекомендується описувати за анатомічними ділянками шиї (на передній —
стосовно верхнього краю щитовидного хряща, на бокових — на віддалі від
кутів нижньої щелепи і мочок вух, на зданій — від лінії росту волосся чи
середнього потиличного бугра);

2) напрям — при повішенні борозна має косовисхідний напрям, але може
бути майже горизонтальною при лежачому положенні трупа;

3) вираженість;

4) відзначають кількість витків (одинока, подвійна, багатообертова),
наявність проміжкових валиків, стан судин і наявність крововиливів у
товщі проміжкових і крайових валиків;

5) замкнутість: замкнена, незамкнена, перервна (якщо борозна незамкнена,
необхідно визначити і описати, де саме і на якій відстані вона втрачає
свої обриси);

6) ширину на всій відстані;

вказується його локалізація, розміри, форма задушення);

8) рельєф борозни, наявність деталей, які відтворюють особливості
матеріалу петлі.

Серед інших видових ознак при повішенні можуть спостерігатися: випадання
язика і защемлення його між зубами, розміщення трупних плям на ступнях і
гомілках (при тривалому вертикальному положенні тіла). Інколи
спостерігаються переломи ріжків під’язикової кістки і хрящів гортані,
крововиливи у м’які тканини шиї по ходу странгуляційної борозни і по
ходу грудинно-ключично-соскового м’яза. Часто спостерігаються поперечні
надриви інтими загальної сонної артерії на місці її розгалуження (ознака
Амюса).

Методика дослідження органів шиї при повішенні. З метою виявлення змін у
ділянці шиї необхідно старанно дослідити органи шиї, для чого після
середнього чи комірчикоподібного розрізу і відшарування шкіри пошарово
оглядають і поперечно розтинають м’язи передньої поверхні шиї
(грудинно-ключично-соскові, діафрагми рота та ін.), оглядають і
розтинають лімфатичні вузли — підборідні, підщелепні, глибокі шийні,
старанно оглядають симпатичні вузли. Стан хрящів гортані та під’язикової
кістки визначають спочатку на дотик, а потім оголюють їх,
відсерпаровуючи зв’язки і м’язи. Сонні артерії розтинають у
повздовжньому напрямку. Оглядають стовбури блукаючих нервів. Оскільки в
деяких випадках при повішенні бувають розриви міжхребцевих зв’язок,
вивихи хребців і навіть переломи тіла і зубоподібного відростка шийного
хребця, необхідно старанно досліджувати і ці відділи хребта.

При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті повішення,
звертають увагу на наявність різних ушкоджень на тілі, зазначають їхню
локалізацію, характер, розміри, форму, ступінь загоювання, стан одягу,
його забруднення і т. ін.

Генез смерті при повішенні дуже складний, і його не можна звести тільки
до здавлення дихальних шляхів (відомий випадок, коли смерть настала у
трахеотомованих людей). Тут має значення і стискання судинно-нервового
пучка шиї, і подразнення сильних рефлексогенних зон шиї.

Стиснення судинно-нервового пучка шиї призводить до припинення відтоку
крові від голови по яремних венах, у результаті чого наростає кисневе
голодування мозку, до якого центральна нервова система найчутливіша.
Стискання блукаючих нервів і їх гілок може призвести до рефлекторної
зупинки серця.

Повішення є найчастішим способом самогубства. Однак іноді, щоб заплутати
слідство, вже вбитих (трупи) підвішують з метою симуляції самогубства чи
нещасного випадку.

При вирішенні питання про рід насильницької смерті необхідно враховувати
дані обставин справи, вивчити навколишню ситуацію, стан одягу (наявність
ушкоджень, накладень, слідів крові і т. ін.), а також наявність чи
відсутність ушкоджень на тілі.

Для вирішення питання про самовбивство чи убивство необхідно:

1) детально дослідити напрямок волокон мотузки в місцях її зіткнення з
предметом, на якому висить труп, а також волокон на поверхні дерева в
цьому ж місці, якщо мотузка перекинута і підв’язана до дерева. При
самоповішенні мотузка ковзається вниз під вагою тіла, тому її волокна в
ділянці перекладини спрямовані догори, а на поверхні дерева в цьому ж
місці під тиском мотузки — донизу. У випадку підвішування тіла чи трупа
мотузка підтягується через перекладину, тому волокна на поверхні мотузки
в місцях її зіткнення з перекладиною будуть спрямовані донизу, а на
поверхні дерева в цьому ж місці — догори;

2) обов’язково виміряти висоту підставки, яка є біля трупа; відстань від
землі (підлоги) до підошов; відстань від верхньої частини підставки до
предмета, до якого прикріплений мотузок. Отримані дані співставляються з
довжиною трупа з витягнутими догори руками;

3) оглянути зв’язування вузла і його характер (якщо руки трупа
зв’язані);

4) на долонях повішеного інколи вдається виявити волокна матеріалу
петлі, які можна зняти липкою стрічкою або заливши долоні парафіном.

Виявлені на трупі ушкодження ще не свідчать про колишню боротьбу і опір.
Ушкодження можуть бути випадковими, виникнути під час судом, могли бути
нанесені прижиттєво задовго до смерті або заподіяні своєю рукою. У
кожному випадку слід враховувати їхню локалізацію, характер, ступінь
загоювання і співставити з даними обставин справи.

Значно полегшується завдання у тих випадках, коли убивство скоєно шляхом
смертельних ушкоджень, а труп з метою симуляції самогубства підвішений.
Але зустрічаються випадки, коли вбивство скоюється шляхом удавлення
руками, закриття отворів рота і носа чи іншими видами механічної
асфіксії із наступним підвішуванням тіла. Одним із важливих і складних
питань, які виникають при цьому, є встановлення прижиттєвості
странгуляційної борозни. Складність вирішення цього питання полягає в
тому, що странгуляційна борозна, яка виникла прижиттєво, не
відрізняється макроскопічно від посмертної.

Диференційна діагностика прижиттєвої странгуляції від посмертної може
бути найбільш успішною при комплексному дослідженні трупа з урахуванням
обставин справи, виявленні наявності загальноасфіктичних ознак смерті,
видових ознак повішення, гістологічного дослідження странгуляційної
борозни і блукаючих нервів.

Для прижиттєвої странгуляційної борозни поряд із ознаками стискання
шкіри — ущемлення епідермісу і сосочкового шару дерми, гомогенізації,
порушення тинкторіальних властивостей травмованих тканин — характерна
наявність набряку клітин мальпігієвого шару, повнокрів’я судин шкіри,
крайових і проміжкових валиків, крововиливи в ділянки дна борозни, а
також подразнення і розпад більшості нервових елементів шкіри. Поряд із
цим відзначається зміна і стовбурів блукаючих нервів (розтягування і
розриви частини аксонів з утворенням на кінцях парасольок, клубочків,
різної форми натіків нейроплазми). При посмертній странгуляції зазначені
зміни відсутні.

Гістологічному дослідженню піддається, як правило, ділянка шкіри
странгуляційної борозни в місці найбільшої її вираженості поза трупними
плямами. Причому шкіряний шматок вилучається у вигляді трапеції, основа
якої відповідає нижньому валику. Зрізи проводяться таким чином, щоб у
препараті була представлена шкіра над і під борозною. Крім цього,
досліджуються шийні відділи блукаючих нервів.

Задушення петлею являє собою такий вид механічної асфіксії, при якому
петля на шиї затягується руками чи під дією сторонніх сил. Основною
видовою ознакою задушення петлею, як і при повішенні, є странгуляційна
борозна. Але вона має свої особливості: розміщується низько на шиї, має
горизонтальний напрямок, замкнена і рівномірно виражена на всій поверхні
шиї. Решта даних про странгуляційну борозну ті ж, що і при повішенні.
При задушенні петлею інколи зустрічаються переломи хрящів гортані з
крововиливами у м’які тканини, випадіння язика з порожнини рота, інколи
— надриви інтими сонних артерій.

професію людини, яка його зав’язувала.

локалізація, розміри, форма, ступінь загоювання.

Задушення руками. Цей вид механічної асфіксії здійснюється таким чином,
що передня частина шиї, особливо гортань, стискується безпосередньо
рукою чи руками. При цьому рука або охоплює гортань і стискує її з
боків, внаслідок чого закривається голосова щілина, або гортань разом з
коренем язика притискується до хребта чи відтискається догори. При
задушенні рукою відому роль відіграє травматичне подразнення
периферичних кінців блукаючого нерва, особливо верхніх гортанних гілок,
що в ряді випадків зумовлює раптову зупинку дихання і серцевої
діяльності.

Головною ознакою задушення руками є садна і синці на передній і боковій
поверхнях шиї з крововиливами у м’які тканини. Вони виникають внаслідок
тиску на шию пальців рук.

При стисканні шиї фіксуються відбитки нігтів, вони чіткі і мають вигляд
півмісячних чи лінійних саден. При півмісячній формі саден відзначають,
куди звернена випукла сторона. Інколи садна мають безладний характер.
При дослідженні трупа відзначають локалізацію, форму, розміри, кількість
і характер ушкоджень окремо на лівій і правій сторонах шиї. При
задушенні руками часто бувають переломи хрящів гортані, а інколи і
під’язикової кістки з крововиливами у м’які тканини шиї. Як і при інших
видах механічної асфіксії звертають увагу на виявлення слідів боротьби і
самозахисту. Задушення руками — це завжди убивство.

@оюватися за допомогою закриття рота і носа рукою чи яким-небудь м’яким
предметом. У першому випадку на шкірі обличчя навколо рота і носа видно
сліди натискання руками у вигляді синців і саден, що мають форму
пів-місяця від пальців рук і нігтів. На слизовій оболонці губ можуть
залишатися садна і синці від притискання губ до зубів. При закритті рота
і носа м’якими предметами, наприклад, подушкою, ковдрою, навколо рота і
носа на шкірі ніяких слідів може не залишитися. Але при огляді порожнини
рота на слизовій губ і щік виявляються крововиливи, садна, тріщини
слизової, які утворюються від натиснення і притискування товщини губ до
зубів.

зубів ще немає, чи до людей похилого віку, які вже втратили зуби,
видимих ознак асфіксії: ні саден навколо носа, ні синців, ні ушкоджень
слизової губ і щік, як правило, не виявляється. У таких випадках питання
про причину смерті вирішується на основі наявності загальноасфіктичних
ознак смерті, вивчення обставин справи і виключення інших видів
механічної асфіксії і захворювань. Цей вид механічної асфіксії
найчастіше зустрічається як нещасний випадок, зрідка — як убивство.

Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами і блювотними масами. У
всіх випадках задушення сторонніми предметами причину асфіксії легко
встановити, знайшовши сторонній предмет у дихальних шляхах (гортані,
трахеї чи бронхах). Місце розташування стороннього предмета залежить від
його об’єму і конфігурації. Компактні, тверді сторонні предмети (зубний
протез, кісточки слив, квасоля тощо) проникають у верхні відділи
дихальних шляхів. У цих місцях на слизовій слід звернути увагу на
гіперемію, набряк, крововиливи, які свідчать про прижиттєву реакцію
тканин на дію стороннього предмета. Інколи виявляються навіть пролежні,
перфорації і явища медіастиніту.

закриває він щільно дихальні шляхи чи ні, повздовжнє чи поперечне його
розміщення.

При попаданні в дихальні шляхи сипучих тіл асфіксія протікає повільніше,
оскільки можливість дихання зберігається ще деякий період часу.
Дрібносипучі речовини при диханні легко проникають в дихальні шляхи і
виявляються в периферійних відділах. Наявність їх в бронхіолах, бронхах
при вираженій гіперемії слизової дихальних шляхів свідчить про
прижиттєвість їх проникнення. Закриття дихальних шляхів сипучими тілами
відбувається головним чином при нещасних випадках — при обвалі землі,
під час сну на сипучих речовинах, у стані алкогольного сп’яніння.

Задушення блювотними масами являє собою своєрідний вид попадання
стороннього предмета в дихальні шляхи. При блюванні блювотні маси
викидаються назовні, але в тих випадках, коли людина перебуває у
безпорадному стані, блювотні маси з порожнини рота легко аспіруються в
дихальні шляхи. Внаслідок рідкої чи каплеподібної консистенції блювотні
маси проходять далеко по дихальних шляхах, а рідкі їхні частки можуть
заповнити альвеоли. У таких випадках з поверхні розрізу легенів, з
бронхів видавлюється вміст шлунка, в якому можуть бути виявлені складові
його частини.

Вміст шлунка може попасти в дихальні шляхи після смерті, особливо в тих
випадках, коли незадовго перед смертю людина добре поїла. Це буває при
недбалому транспортуванні трупа, коли вміст шлунка може механічно
витіснитися і попасти в дихальні шляхи. Крім того, така ж ситуація може
виникнути при штучному диханні, в стані клінічної смерті, при гнитті і
т. ін. Але при цьому харчові маси проникають лише у верхні відділи
дихальних шляхів, у периферійні відділи посмертно вони не потрапляють.

її протязі з крововиливами, а також наявність загальних ознак асфіксії.
Діагностика смерті від механічної асфіксії внаслідок попадання блювотних
мас у дихальні шляхи обов’язково повинна бути підтверджена гістологічним
дослідженням легенів.

При попаданні блюлювотних мас у дихальні шляхи необхідно вияснити
причину цього явища, оскільки у здорових людей вони безперешкодно не
аспіруються. Частіше за все це зустрічається в стані алкогольного
сп’яніння, при епілепсії, отруєнні окисом вуглецю, у стані наркозу, при
струсові мозку та в інших випадках, які супроводжуються безпорадним
станом.

Якщо задушення сторонніми предметами може розглядатися як убивство чи
нещасний випадок, то задушення блювотними масами, як правило, — нещасний
випадок.

Стиснення грудної клітки і живота. При стисненні грудної клітки дихальні
рухи утруднюються, а потім і унеможливлюються. Досить навіть 50 кг ваги,
щоб зупинити грудне дихання, а для більш сильних і міцних людей — 80-100
кг. Рухи грудної клітки дітей, особливо новонароджених, можуть
припинитися під тиском ваги руки дорослої людини.

Стискання однієї лише грудної клітки викликає смерть при явищах
уповільненої асфіксії протягом 30-50 хв., оскільки рух діафрагми не може
забезпечити достатнього розширення легенів. При одночасному стисненні
грудної клітки і живота, коли дихання повністю зупиняється, смерть
настає швидко. При смерті від стискання грудної клітки і живота, як
правило, виявляються численні дрібнокрапкові крововиливи на шкірі
обличчя, шиї, грудей внаслідок різкого переповнення капілярів шкіри
кров’ю вище місця стиснення. Це так звана «екхімотична маска». При
зовнішньому дослідженні трупа виявляють відбитки рельєфу тканини і
складок одягу, наявність на трупі і одязі часток мас, які викликали
здавлення (пісок, штукатурка, важкі вантажі).

При внутрішньому дослідженні трупа нерідко можна виявити так званий
«карміновий набряк легенів», оскільки тканина легенів внаслідок
насичення кров’ю і киснем має карміново-червоний колір.

При стисканні грудної клітки і живота можуть бути виявлені ушкодження
внутрішніх органів (серця, легенів, печінки, селезінки, нирок), а також
переломи ребер. У подібних випадках доводиться говорити вже не про
асфіксію, а про ушкодження внутрішніх органів, які виникають у
результаті стиснення грудей і живота і які потягли за собою шок чи
гостру втрату крові.

Отже, про смерть від механічної асфіксії в результаті стиснення грудної
клітки і живота можна говорити в тих випадках, коли є видові і
загальноасфіктичні ознаки при відсутності чи наявності незначної травми.
Стиснення грудної клітки і живота майже завжди супроводить нещасний
випадок, який спостерігається при обвалах шахт, колодязів, будівель, при
аваріях. Маленькі діти можуть померти від асфіксії в результаті тугого
накладення компреса на груди. Особливо небезпечне стиснення в натовпі,
що може призвести до смерті.

в результаті подразнення слизових оболонок настає кашель. Внаслідок
збовтування води, повітря і слизу в дихальних шляхах відбувається
утворення дрібнобульбашкової піни, яка постійно викидається з дихальних
шляхів. Після цього настає короткочасна зупинка дихання, потім —
термінальне дихання і, нарешті, зупинка дихання. Тривалість утоплення —
4-5 хв.

Діагностика смерті від утоплення передбачає дослідження цілого ряду
ознак, які характеризують цей вид механічної асфіксії. Причому у свіжих
випадках діагностика утоплення не викликає особливих труднощів і
навпаки, при розвитку гниттєвих процесів, коли всі ознаки поступово
зникають, діагностика утоплення становить великі труднощі. При
дослідженні трупів осіб, витягнутих з води, слід звернути увагу на
виявлення двох груп ознак: 1) ознаки перебування трупа у воді; 2) ознаки
утоплення. Перш за все на трупі виявляються зміни, які свідчать про
перебування трупа у воді. Вони бувають як у випадках утоплення, так і у
випадках, коли у воду кидають труп людини, яка померла від інших причин.

Такими ознаками перебування трупа у воді є: мокрий одяг, мокра шкіра,
наявність мулу і піску в природних отворах, а також явища мацерації
шкіри, ступінь вираженості якої залежить від тривалості перебування у
воді, температури навколишнього середовища, віку та індивідуальних
особливостей організму.

До ознак, які свідчать про утоплення, належать: наявність біля отворів
рота і носа дрібнобульбашкової стійкої піни, яка заповнює просвіт
дихальних шляхів і поступово виділяється з них (ознака Крушевського).

У шлунково-кишковому тракті, а також у дихальних шляхах міститься велика
кількість рідини, в якій настало утоплення. Легені збільшені в об’ємі, в
результаті чого нерідко на поверхні легенів видно відбитки ребер.
Проникаючи в альвеоли, вода викликає зміни, які добре констатуються при
гістологічному дослідженні, а саме: осередкова емфізема, набряки,
розриви міжальвеолярних перегородок, перибронхіальні крововиливи.

Вода і часточки, які в ній містяться, попадають в альвеоли, потім — у
пошкоджені судини, проникають у потік крові, в силу чого кров
розріджується. На поверхні легенів під плеврою виявляються блідо-рожеві,
розпливчасті крововиливи, які називаються плямами
Расказова-Лукомського-Пальтауфа. У плевральній і черевній порожнинах
виявляється підвищена кількість транссудатної рідини, яка утворилась
внаслідок процесів дифузії. Рідина, в якій наступило утоплення,
виявляється також і в пазусі основної кістки черепа.

Важливе значення для діагностики утоплення має виявлення діатомового
планктону у внутрішніх органах трупу. Діатомеї — це одноклітинні
водорослі, які мають міцну мінеральну оболонку (панцир). Вони проникають
при утопленні разом із водою в легені, а потім і в кров’яне русло і
розносяться по всьому організму. Для виявлення діатомового планктону в
стерильну посудину кладуть вирізаний шматок діафізу стегнової кістки
довжиною 10-15 см (інструментарій попередньо промивають дистильованою
водою). Для виявлення планктону і співставлення його з планктоном
водоймища, звідки був вилучений труп, беруть 200 г легеневої тканини,
при цьому слідчому потрібно взяти пробу води із водоймища, у якому
знайдено труп, для дослідження її в тій же лабораторії, як правило,
хімічній.

Іноді досліджують м’язи серця, нирки, рідину із пазухи основної кістки.
Виявлення частин планктону у внутрішніх органах (крім легенів, куди він
може попасти і посмертно) надійно свідчить про утоплення, оскільки
посмертно вони проникнути в ці органи не можуть. Усі перелічені ознаки
утоплення з часом зникають. Піна із дихальних шляхів зникає через 2-3
дні, крововиливи на легенях стають непомітними вже через 7-10 днів.
Через 2-3 тижні внутрішні органи піддаються різким гниттєвим процесам,
особливо в літній період. У таких випадках діагностика утоплення
надзвичайно ускладнена, і єдиною ознакою його служить діатомовий
планктон у кістковому мозку та у внутрішніх органах.

Не всякий труп, вилучений з води являє собою жертву утоплення. Інколи
смерть настає у воді від інших причин, наприклад, від крововиливу в
мозок, довільного розриву серця з тампонадною серцевою сумкою і т. ін.
На трупі, вилученому з води, можуть виявлятися різні ушкодження — забиті
рани, ушкодження кісток, інколи — петлі на шиї з прив’язаним до них
вантажем.

Питання про механізм цих ушкоджень вирішується індивідуально з
урахуванням їхнього характеру, локалізації, особливостей організму, а
також старанним вивченням усіх матеріалів справи.

Одним із важливих питань при експертизі утоплення є встановлення часу
перебування трупа у воді. Це питання може бути вирішене на основі явищ
мацерації. У результаті дії води епідерміс шкіри набрякає, зморщується,
блідніє, потім розпушується, губить зв’язок з дермою, відшаровується.
Явища мацерації найкраще помітні на підошвах і долонях, тобто там, де
епідерміс товщий.

Залежно від часу перебування трупа у воді явища мацерації проявляються
по-різному. Враховуються й інші фактори, а саме: температура води,
наявність чи відсутність одягу тощо. Практика показує, що в літній
період при температурі води +20-22 °С початкові явища мацерації
проявляються вже через 30-40 хв., повне відділення епідермісу разом з
нігтями у вигляді «рукавички смерті» відбувається через 4-5 діб. У
зимовий період при температурі води +2-4 °С перші явища мацерації
проявляються до кінця доби, а повне відділення епідермісу — до кінця
місяця.

Наявність сировидного мастила на трупах новонароджених охороняє шкіру
від мацерації. Перші її ознаки на трупах новонароджених з’являються на
3-4 день, а повне відділення епідермісу — на кінець 2-го місяця влітку,
5-6-го — взимку.

Список використаної літератури

Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.

Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.

Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.

Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.

Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.

Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.

Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.

Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.

Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.

Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.

Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.

Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.

Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.

Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.

Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.

Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.

Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.

Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.

Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.

Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.

Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.

Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.

Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.

Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.

Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.

Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.

Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Похожие записи