Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини.

( Біологічні ритми — це періодичне повторювання зміни характеру та
інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.

Усі матеріальні об’єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць
обертається навколо Землі приблизно за ЗО діб, а Земля навколо Сонця —
за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики становить
близько 200 млн. років. Ритми притаманні також усім об’єктам мікросвіту
і людині в тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному,
тканинному, функціональному рівнях.

Видатний хронобіолог Ф.Хальберг поділив усі біологічні ритми на три
групи:

Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинний інтервал.
Це ритми скорочення серцевих м’язів, дихання, біострумів мозку,
біохімічних реакцій, перистальтики кишечника.

Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди
входять: зміна сну і бадьорості, активності і покою, добові зміни в
обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти
поділу клітин, коливання складу крові.

Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року:
тижневі, місячні і сезонні ритми. До біологічних процесів цієї
періодичності належать ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли.

Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її
нервова система, становить від 0,5 до 0,8 с. Не випадково тому
скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с. Приблизно такий же
темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5-0,7 с відповідає
швидкості наших слухових та зорових рецепторів.

Крім цих малих ритмів, установлена ще одна розповсюджена періодичність,
яка дорівнює ЗО хв. Сюди належать цикли сну, скорочення м’язів шлунка,
коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або
не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену
збудженість, то спокій, то тривогу.

Добові ритми людини цікаві передусім тим, що максимум і мінімум
активності різних біологічних процесів не збігаються у часі.

Існують експериментальні дані про наявність добового ритму у роботі
органів травлення. Утворення жовчі у печінці чергується з утворенням
глікогену. В першій половині дня утворюється найбільша кількість жовчі,
що забезпечує оптимальні умови для перетравлення, зокрема, жирів. У
другій половині дня печінка накопичує глікоген і воду.

У ранкові години посилюється перистальтика кишечника і моторна функція
шлунка, відбувається очищення кишечника.

Увечері найбільш виражена виділяюча функція нирок, мінімум її припадає
між: 2 годиною ночі та 5 годиною ранку.

Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності.
Вдень вони спостерігаються з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. В цей
час організм максимально стійкий до кисневого голоду. Цей час найбільш
сприятливий для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових
починань. Вночі піднесення фізіологічної активності припадає на час від
0 до 1 години. Нерідко цей час використовується для творчості
працівниками інтелектуальної сфери.

Встановлено, що на 5-6 годину ранку припадає найбільший добовий підйом і
потенційно має місце найвища працездатність людини. Саме в цей час
зростає тиск, серце б’ється частіше, пульсує кров. Опір організму дуже
сильний. При зустрічі з вірусами і бактеріями є найбільший шанс уникнути
інфекції. Печінка вивела всі шлаки. В цей час ні в якому разі не можна
вживати спиртне, щоб не перевантажувати печінку.

Шкода, що лише небагато людей розумно використовують на користь цей час.
Більшість їх просипає. Найбільш придатний час для укладання на ніч
—21-23 години — припадає на один із фізіологічних спадів. І якщо не
вдається заснути до 23 години, то пізніше це зробити важче, бо
наближається (о 24 годині) фізіологічний підйом.

Після 12 години дня минає перший період денної активності. Починає
відчуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14 години наше
самопочуття знову починає поліпшуватись, а о 16 годині бере початок
новий добовий підйом. В цей час можуть інтенсивно тренуватися
спортсмени, тому що організм відчуває потребу в рухах, але психічна
активність поступово вгасає, організм стає чутливим до болю.

Після 18 години зростає тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виникають
сварки з дрібниць. Це поганий час для алергіків, часто в цей час
починається головний біль.

Після 19 години наша увага досягає максимуму, реакції стають незвичайно
швидкими. В цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних, пригод.

Після 20 години наш психічний стан знову стабілізується. Цей час
придатний для заучування текстів, оскільки поліпшується пам ‘ять.

Після 21 години температура тіла знижується, продовжується обмін клітин,
організм треба готувати до сну.

Вночі падає загальний тонус людини. Між 2 і 4 годинами погіршується
пам’ять, координація рухів, з’являється уповільненість в рухах, зростає
кількість помилок при виконанні розумової роботи; зменшуються на 2-4 кг
м’язові зусилля; на 15-20 ударів скорочується частота серцебиття; на 4-6
видохів знижується частота дихання; на 2-2,5 літри у хвилину зменшується
вентиляція легень; на 4-5% падає насичення крові киснем. Лише печінка
використовує цей період для інтенсивного обміну речовин, виводячи з
організму всі отруйні речовини. В нашому організмі відбувається «велике
очищення».

Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий як
головний. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за
собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до
ночі. Всі ритми організму підпорядковуються ієрархічній залежності —
поділяються на провідні (головні) і підпорядковані. Провідними є
біоритми центральної нервової системи. Причина їх «керівництва»
зрозуміла, вони відповідають за зв’язок з навколишнім середовищем, від
ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив
середовища залежить безпека організму.

Прикладом досконалості їх взаємодії може служити настройка організму на
пробудження. До моменту пробудження від сну в іншому режимі починають
працювати провідні ритми головного мозку, вони включають підпорядковані:
прискорюється пульс, піднімається артеріальний тиск, підвищується
температура тіла — організм активізується, готується до нового стану.

Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи
його, людина може напружено працювати в години оптимального стану
організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності
функцій для поновлення сил.

При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає десинхронізація
добових ритмів різних фізіологічних функцій, що надалі призводить до
захворюваності.

( Довготривала робота в нічний час супроводжується перебудовою добових
ритмів і виявляється важкою для багатьох людей не стільки через зниження
працездатності вночі, скільки через порушення режиму життя.

Числу «сім» з прадавніх часів приділялась велика увага. Ще Піфагор
проголошував семирічність основою світопорядку. Деякі вчені вважають, що
у формуванні тижневого біоритму велику роль відіграють місячно-приливні
явища, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле.

r ? -

%ційних і фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини
нерівномірна. В перші дні тижня вона збільшується, досягаючи найвищого
рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в
останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше шести
днів недоцільне, бо праця стає непродуктивною.

Гіппократ і Гельвецій помітили взаємозв’язок функцій організму людини з
порами року. Сьогодні внаслідок численних досліджень встановлено, що
рівень основного обміну речовин досягає максимуму весною і з початком
літа. Давно визнано, що багато захворювань мають сезонний характер.

Не можна ігнорувати вплив на живу природу нашої планети Місяця. Важливий
вклад у вивчення цієї проблеми вніс С. Арреніус, автор теорії
електролітичної дисоціації.

Тіла живих організмів в більшості складаються з рідин, які є розчинами
різних хімічних сполук.

Оскільки атмосферна іонізація і земний магнетизм певною мірою змінюються
залежно від положення Місяця, то цей фактор зумовлює малі збурення в
електромагнітній взаємодії іонів живих організмів і іонів атмосфери
Землі. Ці збурення виявляються спроможними викликати загострення
соматичних і психічних захворювань у людей з послабленим здоров’ям або
порушенням нервової системи.

Встановлено, що фаза Місяця позначається на стані людей і що в періоди
повного Місяця зростає агресивність, особливо тих, хто емоційно
неурівноважений. На цей період, як свідчать дослідження А. Либера і К.
Шеріна, припадає найбільша кількість вбивств і самогубств. Вчені
припускають, що під впливом гравітаційних сил, що викликані зміною
взаєморозміщення небесних тіл, земного магнетизму або іонізації
атмосфери відбуваються відповідні зміни в організмі і психіці людини,
які позначаються на її стані і поведінці.

Ще більш відчутні порушення в організмі викликають спалахи активності
Сонця. Видатний учений А.Л. Чижевський переконливо довів, що існує
тісний зв’язок між підвищенням сонячної активності і подіями на Землі —
кількістю смертей, самогубств, апоплектичних ударів, епілептичних
приступів і інших тяжких захворювань. Він дійшов висновку, що нещасні
випадки пов’язані з сонячною активністю.

Усі відомі людині явища, що відбуваються як загалом у Всесвіті, так і в
Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму
людини та інших біологічних об’єктів, що є частиною цієї системи,
підпорядковуються її законам: адже життя біологічних організмів
сформувалося саме завдяки цим ритмам.

Сучасній науці відомі закони взаємозв’язку між енергією, інформацією та
управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інформаційну та
управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми — дуже тонкий і
точний важіль для управління життєдіяльністю людини. Вони дозволяють
заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось
управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на
ранній стадії можна визначити відхилення.

Біоритмологія дозволяє не лише визначати, а й прогнозувати, передбачати
той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби.
Подібний стан «на межі» і визначає межу організму. Біоритмологія
допомагає визначити межу, коли може наступити перевищення можливостей
організму і виникнути серйозні порушення у ньому. Враховуючи, що межа не
визначена для кожного з нас раз і назавжди, наука підказує, як відсунути
її далі, як поширити «територію можливостей» організму — тренуванням,
збільшенням навантаження тощо.

Основні положення ергономіки.

( Ергономіка (від грець. еrgоп —робота і nomos — закон) — наукова
дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її
діяльності в сучасному виробництві. Бона вивчає трудову діяльність
людини у системі «людина-техніка-середовише» з метою її ефективності,
безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв’язку зі значним ускладненням технічних засобів і
умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За
цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні
складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої
техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які
будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно
узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології,
гігієни праці, соціальної психології та пов’язувати їх в єдину систему
вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін
«ергономіка» запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В.
Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалась
після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних
дослідженнях як складна система. Основний об’єкт досліджень ергономіки —
система «людина-техніка».

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати
всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі
можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку
проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і
стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної
напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної
організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина
— техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називають оператором. Зважаючи на
те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного
дослідження, розглянемо його психофізіологічну суть більш детально
стосовно безпеки життєдіяльності. Найхарактернішою рисою оператора є те,
що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим
об’єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього
каналами зв’язку. Така діяльність називається діяльністю з
Інформаційними моделями реальних об’єктів.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є
необхідність взаємозв’язку відомостей, одержаних за допомогою приладів,
екранів, табло як між собою, так і з реальними об’єктами, що
управляються.

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач:

перший етап — сприйняття інформації;

другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі
заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна
психологія, що з’явилась як розділ і психології, і ергономіки,
завданнями якої є:

• вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛТС;

• аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та
класифікації діяльності оператора;

• вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором;

• розробка принципів і методів професійного добору і підготовки
операторів у системі ЛТС.

Похожие записи