Реферат на тему:

Рис — цінний продукт харчування. Застосування гречки в дієтичному
харчуванні. Ячмінь — їжа пращурів. Кукурудза — хліб богатиря. Народні
методи лікування

РИС — ЦІННИЙ ПРОДУКТ ХАРЧУВАННЯ

Рис — давня хлібна культура Сходу. Зерном рису харчується понад 1 млрд
населення Південно-Східної Азії. Вживання полірованого (без лузги) рису
часто призводить до тяжкої форми авітамінозу В,, що має назву бері-бері.
Очищений від оболонок рис втрачає вітаміни групи В, мікроелементи,
ферменти.

Серед хлібних злаків рис містить найбільше крохмалю. Він багатий на
вітаміни. Основна маса вітамінів, розчинених у жирах, міститься в
зародку. За хімічним складом жир рисових зерен схожий на олію арахісу та
бавовника. У неполірованому рисі калій та натрій містяться у
співвідношенні 5:1, що підтримує кислотно-основний стан у організмі
людини на належному рівні.

Рис широко використовують у дитячому харчуванні, особливо для посилення
енергетичної цінності їжі. Його промивають, кладуть у окріп, варять до
напівготовності. Потім додають кипляче молоко і варять до готовності. В
рисову кашу можна додати фрукти, подрібнені горіхи.

Готують рисову кашу на вершковому маслі чи олії. В каструлю наливають 4
склянки води, кладуть 2 столові ложки вершкового масла або олії. Коли
вода закипить, солять та засипають 1,5 склянки рису. Варять до
загустіння на малому вогні і залишають мліти на 30 хв.

Відновлює сили після тяжкої хвороби, особливо при захворюваннях печінки,
нирок та сечового міхура, поліпшує апетит рисова каїна з гарбузом.
Гарбуз треба очистити та нарізати невеликими шматочками, залити 1 л
молока і варити до напівготовності. Потім покласти 1 склянку промитого в
гарячій воді рису та посолити. Каструлю з гарбузом та рисом накрити
кришкою і варити до готовності. Додати за смаком вершкове масло, мед.

Страви з рису вирізняються високими смаковими якостями, легко
засвоюються та мають дієтичні й лікувальні властивості.

Рисовий відвар пригнічує моторну функцію кишечнику. Його призначають при
розладах травлення, дизентерії. Слизистий відвар рису здавна
використовують при проносі.

Рисовий відвар з м’ятою та цибулиною використовують як потогінний,
антитоксичний, жарознижувальний засіб, а також для лікування ангіни,
грипу, пневмонії.

Завдяки адсорбуючим властивостям рис сприяє очищенню організму від
шлаків, передусім від солей. Дітям віком понад 10 років рекомендують
таку страву: 3 столові ложки рису промити, залити водою та залишити до
ранку. Вранці варити без солі 25 хв, помішуючи. За цей час воду треба
1—2 рази поміняти. Зварений рис промити перевареною водою. З’їсти теплим
натще за 3 год до сніданку. Давати на сніданок щоденно протягом 2 — 3
тиж. Разом із солями та шлаками рис виводить і калій, що вкрай потрібний
для нормальної роботи серця. Аби запобігти дефіциту калію, під час
лікування рисом до харчового раціону слід уводити продукти, що багаті на
калій (курагу, ізюм, печену картоплю, пшоно, петрушку, дині). Для
посилення ефекту очищення треба їсти печені яблука. Під час лікування
варто відмовитися від м’яса, копчень, гострих страв.

Рисові висівки здавна використовують для лікування авітамінозу В,, що
супроводжується запаленням периферичних нервів.

На жаль, у нас у продажу є лише очищений від оболонок рис.

Рис не слід використовувати при ожирінні та схильності до запору.

ЗАСТОСУВАННЯ ГРЕЧКИ В ДІЄТИЧНОМУ ХАРЧУВАННІ

Гречка — добре відома медоносна рослина. Походить з Індії. Батьківщина
її — Гімалаї.

Гречані крупи — цінний дієтичний продукт. Зерно гречки містить до 16 %
білків, до 80 % крохмалю, 0,4 % цукру, жири, яблучну та лимонну кислоти,
макро- і мікроелементи (залізо, кальцій, фосфор, мідь, цинк, бор, йод,
нікель, кобальт), вітаміни В,, В2, Р, РР.

Білки гречки за поживними якостями близькі до білків бобових, жири
стійкі до окислення, тому гречані крупи довго зберігаються. Завдяки
високоенергетичному, добре засвоюваному білку зерно гречки може бути
повноцінною заміною м’яса.

Завдяки вмісту фолієвої кислоти та рутину гречка підвищує опірність
організму до багатьох хвороб, стимулює кровотворення. Вона зміцнює
кровоносні судини, поліпшує обмін речовин.

Особливо корисна гречка при захворюванні органів травлення, анемії,
хворобах нирок, печінки, цукровому діабеті.

Гречана каша з молоком містить незамінні амінокислоти, які не
синтезуються в організмі. Вона потрібна дітям, особливо виснаженим. Є
таке народне прислів’я: «Не страшний мороз, що на дворі тріщить, коли
гречана каша у печі стоїть». II готують так: у каструлю влити 3 склянки
води і посолити. В окріп всипати 1,5 склянки круп та варити до
загустіння (15 — 20 хв), періодично помішуючи. Коли каша загусне,
каструлю щільно закрити кришкою і поставити на 2 год у духовку або піч .
Перед вживанням додати вершкове масло або олію.

Корисна запіканка з гречаних круп: підсмажити на олії цибулю, моркву та
цвітну капусту. Додати трохи води, посолити. Перекласти овочі у
неглибоку каструлю, зверху тонким шаром насипати гречані крупи та
запікати в духовці до готовності.

Для приготування гречаних биточків 100 г гречаних круп треба підсушити
на сковороді та засипати у окріп. Помішуючи, варити на малому вогні до
загустіння. Одержану масу поставити на 50 — 60 хв у духовку, потім трохи
охолодити, додати збите яйце та перемішати. Масу розділити на порції,
обкачати у сухарях, підсмажити на сковороді на олії. Перед вживанням
додати сметану.

Зелені паростки гречки — чудове джерело хлорофілу, вітамінів А, С,
кальцію та лецитину, який сприяє виведенню з організму холестерину.

ЯЧМІНЬ — ЇЖА ПРАЩУРІВ

Ячмінь — давня зернова культура, яку широко використовують у
лікувальному харчуванні. По-справжньому першим хлібом і, до речі,
тривалий час єдиним у Європі та Західній Азії, був не пшеничний, а
ячмінний. Ісус Христос роздавав ячмінний хліб під час Нагірної Проповіді
та Тайної Вечері.

За поживними якостями ячмінь перевершує овес, пшеницю та жито.

Зерно ячменю містить велику кількість крохмалю, білкових речовин, є в
ньому ферменти, жири, вуглеводи, вітаміни, мікроелементи. З ячменю
одержують ячну, перлову та інші крупи, готують сурогат кави.

У народній медицині відвар ячменю використовують як пом’якшувальний та
об-волікальний засіб при запальних процесах травного каналу та верхніх
дихальних шляхів, сильному кашлі. Готують слизистий відвар так: 30 г
круп заливають 500 мл гарячої води, настоюють 4 — 5 год, кип’ятять 10 хв
на малому вогні, охолоджують та проціджують. П’ють по 1/4 — 2/3 склянки
перед їдою.

Відвар ячмінного борошна має очисні властивості. Ще Авіценна
використовував ячмінну воду як незамінний охолоджувальний та
зволожувальний засіб при гарячкових станах. Для одержання ячмінної води
ячмінь треба прокип’ятити у великій кількості води, процідити.
Використовують при різних захворюваннях, що супроводжуються підвищенням
температури тіла. Його рекомендують також як загальнозміц-нювальний
засіб після тяжких хвороб.

h j n ® u

Відвар коренів солодки голої на ячмінній воді допомагає при кашлі,
кровохарканні, туберкульозі легенів, ангіні.

Ячмінні каші та супи корисні дітям з надмірною масою тіла. Клітковина,
що міститься в крупах, подразнює слизову оболонку кишечнику та стимулює
пересування їжі, зменшуючи її засвоєння.

Ячмінний солод використовують як протизапальний, пом’якшувальний засіб
при кашлі, захворюваннях органів травлення, геморої, хворобах нирок та
сечовивідних шляхів. Свіжий відвар ячмінного солоду має глистогінну дію,
тому його призначають при аскаридозі.

Для одержання солоду зерна ячменю змочують і кладуть у тепле місце для
проростання. Пророслі зерна сушать, подрібнюють. Солодове борошно —
корисна добавка до салатів, соусів, приправ. Якщо порошок засипати в
склянку з киплячим молоком або окропом, буде каша. До неї можна додати 1
чайну ложку меду і вершкового масла.

Для приготування настою 2 — 3 столові ложки солоду залити 1 л окропу,
настояти 1—2 год. Пити по 1/3—1/2 склянки кілька разів на день.

Відвар ячмінного солоду п’ють при захворюваннях печінки, жовчного
міхура, нирок та сечовивідних шляхів. Він має також протипухлинні
властивості.

Відвар ячмінного солоду та ячмінних круп (перлової) використовують для
підгодовування дітей грудного віку, додаючи до коров’ячого молока. Дітям
віком 1 —2 міс до 1 частини незбираного молока додають 3 частини
ячмінного відвару. Так підгодовують до 8—9 міс, поступово зменшуючи
кількість відвару та збільшуючи кількість молока.

При цукровому діабеті призначають екстракт ячмінного солоду, який знижує
рівень глюкози у крові.

Для виготовлення сурогату кави ячмінні зерна трохи підсмажують на
сковороді, подрібнюють та знову підсмажують. Кавовий напій готують з
розрахунку 1 чайна ложка на склянку окропу, кип’ятять 1—5 хв.

За тривалого зберігання солод втрачає лікувальні властивості.

У медичній промисловості з ячменю одержують антибіотик гордеїн.

КУКУРУДЗА — ХЛІБ БОГАТИРЯ

Батьківщина кукурудзи (маїсу) — Америка. Вона була основою харчування
корінного населення Америки, де шанувалася як «їжа богів».

На Північному Кавказі існує легенда про богатирське плем’я нартів —
пращурів осетинів, які харчувалися винятково кукурудзою. По-осетинськи
кукурудза називається нартхор, що означає хліб богатирів.

Кукурудзяне зерно містить значну кількість білка зеїну, 18 амінокислот,
у тому числі триптофан та лізин, солі калію, фосфору, магнію, кальцію,
сірки, натрію, заліза, алюмінію, міді. Є в ньому нікель та кобальт, бром
та золото. В кукурудзі містяться каротин, вітаміни групи В, Е, ферменти,
жир, крохмаль. Фітин кукурудзи корисний при анемії, захворюваннях
нервової системи, перевтомі. Кукурудзяний білок містить глутамінову
кислоту, що живить клітини мозку.

Із зерна кукурудзи виготовляють крупи, борошно, солодкі пластівці,
сурогат кави, олію, яка має дієтичні та лікувальні властивості.

Кукурудза зміцнює серцево-судинну систему, знижує рівень холестерину в
крові, виявляє жовчогінну, заспокійливу, в’яжучу дію. Корисна вона при
захворюваннях печінки та жовчного міхура, підшлункової залози, при
порушенні обміну речовин, нервових розладах, ожирінні.

При епілепсії призначають відвар качанів кукурудзи молочно-воскової
стиглості, які варять разом із листоподібними піхвами та стовпчиками.
Приймають по 1/2 — 1 склянці 3 рази на день.

Екстракт подрібнених зерен кукурудзи гальмує ріст ракових клітин.

Зварена у початках і присмачена вершковим маслом кукурудза корисна при
запорі, хворобах печінки, подагрі, нефриті та при захворюваннях
серцево-судинної системи.

Каша з кукурудзи за калорійністю переважає манну, рисову, перлову та
гречану. Готують її на воді з додаванням солі. У готову кашу покласти
вершкове масло або кукурудзяну олію.

Для приготування млинців кукурудзяне борошно треба підсмажити на олії,
щоб воно трошки потемнішало. Розвести водою. З рідкого тіста зробити
тонкі млинці і смажити їх доти, поки ке почнуть хрумтіти. їсти разом із
тушкованими овочами.

Чудовою стравою з кукурудзи вважається мамалиґа. У глиняний горщик або
каструлю з вузьким дном налити 2 склянки води, довести до кипіння,
посолити та засипати кукурудзяне борошно. Варити, помішуючи, 10 — 20 хв
(страва повинна бути густою). Зняти з вогню, одразу поставити в холодну
воду, щоб мамалиґа легко відокремилася від форми. Розрізувати дерев’яним
ножем або білою ниткою. їсти з олією.

З зернівок кукурудзи одержують олію. Нерафінована кукурудзяна олія
регулює обмін холестерину, запобігаючи відкладанню його на стінках
судин. Рекомендують для профілактики та лікування атеросклерозу,
ожиріння, хвороб печінки, а також при цукровому діабеті. Дітям
кукурудзяну олію додають до страв. Сприяє поліпшенню загального
самопочуття, настрою та сну.

У тих, хто постійно вживає кукурудзяні страви, рідше бувають
серцево-судинні захворювання.

На Кавказі вважають, що той, хто харчується переважно кукурудзою, буде
сильний, квітучий,здоровий.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Уокер Н.В. Лечение сырыми овощными соками./ Под ред. докт.мед.наук Р.Д.
Поуп. —

Одесса: Аспект, 1990. — 107 с.

Похожие записи