медицина

Реферати

Рідкі форми ліків: розчини, аерозолі, каплі, мікстури, слизи, настої,
відвари, емульсії, настоянки, припарки, мазі, соки, лосьйони

Ці форми здавна були поширені в медицині і мають велику популярність у
лікарів різних спеціальностей. Вони становлять 60—65% всіх приписів.

Готують рідкі форми: 1) розчиненням твердих речовин в рідині або
змішуванням кількох рідких речовин, 2) екстрагуванням (настоюванням та
виварюванням) розчинних складових частин з рослинних або тваринних
лікарських матеріалів спиртом, ефіром, водою або сумішшю спирту з
ефіром.

Рідкі лікарські форми поділяють на прості й складні. Прості — це такі,
які складаються з одної будь-якої лікарської речовини; складні — з двох
і більше.

З фізико-хімічного погляду складні рідкі лікарські форми відносять до
дисперсних систем (dispergo – роздробляю, розпиляю), в яких одна
речовина розподілена в другій у формі більш-менш маленьких часток.

За розміром часток дисперсної фази дисперсні системи ділять на три типи:

молекулярно-іоно-дисперсні системи з розміром частинок менш ніж 1гп(д,
(мілімікрон);

колоїдні дисперсії з розміром частинок від 1 ?, до 0,1 ? (мікрон);

3) грубі суспензії з розміром частинок більш ніж 0,1 ?. Частки в
молекулярно-іоно-дисперсних системах добре дифундують, діалізують,
стійкі і не розшаровуються при тривалому зберіганні; це так звані
молекулярні, або справжні, розчини. Колоїдні дисперсії і грубі суспензії
нестійкі, при зберіганні швидко розшаровуються; часточки дисперсної фази
не дифундують і не діалізують. При вживанні треба збовтувати.

Є ще і друга класифікація дисперсних систем. В її основу покладено
взаємовідношення поміж диспергованою речовиною і розчинником. Системи, в
яких є спорідненість поміж диспергованою речовиною і розчинником,
називають ліофільними, а системи, де такого зв’язку немає,— ліофобними.
Системи, що мають зв’язок води з золями, називають гідрофільними, а ті,
що не мають такого зв’язку з водою, називають гідрофобними. Дисперсність
(роздрібненість) лікарських речовин в лікарських формах має велике
значення. Наприклад, чим більше буде подрібнена речовина в рідкій формі,
тим більше буде її вільна поверхня і тим вона стає активнішою при
стиканні з тканинами і рідинами організму. Отже швидкість дії, сила і
спрямованість будуть залежати не тільки від початкового стану лікарської
речовини, але в значній мірі і від ступеню дисперсності її.

Речовини в рідкій формі, як правило, швидше усмоктуються і швидше
справляють резорбтивну дію, ніж ті самі речовини в твердій формі (в
порошках, таблетках, пілюлях та ін.).

Ці ліки можуть бути введені не тільки через рот (як тверді форми), але й
під шкіру внутрішньовенно, внутрішньом’язово, внутрішньокістково, в
серце і навіть через дихальні шляхи. Ліки в рідкій формі легше
призначати тяжкохворим, непритомним, старим і дітям.

Проте поряд з позитивними сторонами рідкі форми мають і істотні
недоліки. Вони менш портативні, деякі з них під впливом світла, повітря,
коливань температури та інших фізичних факторів можуть змінюватися, і,
нарешті, розчинені речовини, вступаючи в хімічні взаємодіяння між собою,
можуть розкладатися і утворювати нові сполуки, які мають небажані
властивості. Рідкі форми, утворювані настоюванням та вивалюванням
рослин, швидко пліснявіють і вважаються взагалі нестійкою формою.

Залежно від способу приготування, місця введення і методу дозування
рідкі форми мають ще спеціальні назви, наприклад: розчини, призначувані
на різні поверхні, називаються полосканням, зрошуванням, примочками,
очними та вушними каплями; розчини всередину — мікстурами, каплями;
розчини, виписувані для промивання сечовипускального каналу, сечового
міхура, піхви, називають спринцюванням; розчини, призначувані для
введення в пряму кишку,— клізмами; розчини, призначувані під шкіру та
внутрішньом’язово або внутрішньовенно,— ін’єкціями, або вливаннями, та
ін.

Залежно від способу готування ліків рідкі форми поділяються на: 1)
розчини (solutiones), 2) мікстури (mixturae), 3) настої (infusa), 4)
відвари (decocta), 5) емульсії (emulsiones), настойки (tincturae),
аерозолі (aerozolae) тощо.

Розчини — Solutiones (однина — solutio; poд. відм. — solutionis).

Розчином називають гомогенну рідину, утворювану при взаємодії твердої
речовини, рідини чи газу з розчинником.

Готують розчини змішуванням твердих речовин з розчинником, часто
збовтуючи, іноді тверду речовину перед тим порошкують. В багатьох
випадках розчинення твердих речовин полегшують, підігріваючи розчинник
(крім вогненебезпечних). Розчин рідини в розчиннику по суті являє суміш
двох рідин, що цілком одна з одною змішуються. Розчин газів в розчиннику
йде за газовими законами, тобто з пониженням температури і збільшенням
тиску розчинність газів підвищується.

Розчинниками для готування розчинів буває дистильована вода, рідше
спирт, олія, гліцерин. Дистильована вода (aqua deslillata) як розчинник
зручна, дешева разом з тим індиферентна до багатьох лікарських речовин.
На воді, власне, й готують більшість розчинів для зовнішнього і
внутрішнього вживання, а також для ін’єкцій і вливання… Коли виписують
в розчинах лікарські речовини, не зазначаючи розчинника, то такі розчини
аптека готує на дистильованій воді. Тільки невелику кількість ліків,
нерозчинних у воді, виписують на інших розчинниках.

Спирт винний (етиловий) Spiritus vini застосовують як розчинник
переважно для тих речовин, що розчиняються у спирті (смоли, ефірні олії,
жирні олії тощо).. Спирт має бактерицидні, бактеріостатичні й фіксуючі
властивості — уже в 15% концентрації він затримує розвиток мікрофлори.
Проте застосування його обмежене, бо він гігроскопічний, легко
оксидується, вогненебезпечний і неіндиферентний. Міцність спирту
визначають в об’ємних процентах, які показують, скільки об’ємів
абсолютного алкоголю міститься в 100 об’ємах даного розчину. Коли не
зазначена міцність спирту, беруть 90% (процентний). В Державній
Фармакопеї СРСР X видання, крім статті про 95% етиловий спирт, є стаття
про спирти 90%, 70% та 40%.

Гліцерин (Glycerinum) як розчинник беруть переважно для зовнішнього
застосування, для розчинення борної кислоти, бури, протарголу, таніну
тощо. Сам по собі гліцерин гігроскопічний, подразнює і зневоднює шкіру,
тому для медичних потреб застосовують тільки фармакопейний препарат
питомою вагою 1,22—1,23, що містить 15% води. ,

Жирні олії добувають з рослин видавлюванням або екстрагуванням за
допомогою органічних розчинників. Для медичних потреб беруть олії,
добувані видавлюванням. В жирних оліях добре розчиняються камфора,
ментол, фосфор, ефірні олії, деякі вітаміни і т. д. Найчастіше
застосовують олії персикову (oleum Persicorum), мигдалеву (oleum
Amygdalarum), оливкову (oleum Olivarum), соняшникову (oleum Helianthi),
кунжутну (oleum Sesami).

Розчини використовують для зовнішнього застосування, внутрішнього і для
ін’єкцій.

Аерозолі — Aerozolae

(однина — aerozolura; pod. відм. — aerozol)

В останні роки запропоновано виготовляти ліки в аерозольній формі для
місцевої та загальної дії. Така форма ліків при вдиханні в залежності
від способу й мети виготовлення буде довгий час діяти місцево на слизові
оболонки верхніх дихальних шляхів, мигдаликів і т. д., або швидко
всмоктуватись слизовими оболонками і навіть легеня і повно й швидко
давати резорбтивний ефект, або, навпаки, всмоктуватись повільно й діяти
довгий час. Аерозолі — це одна з перспективних лікарських форм.
Виготовляють аерозольні форми ліків з однієї або декількох лікарських
речовин в фабрично-заводських умовах. Склад ліків, дози і загальна
кількість їх постійні. Виготовляють аерозолі в спеціальній посудині, в
якій вони знаходяться під високим тиском. Отвір посудини закрито
спеціальним приладом, при відкритті якого аерозоль під натиском
виходить, і хворий за вказівкою лікаря направляє його в певні місця
ротової порожнини, або вдихає. Виписують ці аерозолі так: після слова
Rp.: зазначають назву ліків або умовні назви і спосіб вживання,
наприклад:

Rp.: Aerozoli Ingalipti

D. S. Струмину направляти на мигдалики на 1—2 хвилини 3—6 раз на день
(при ангіні).

«Інгаліпт» складається з стрептоциду — 0,750 г, норсульфазолу — 0,750 г,
тимолу та ефірної олії — 0,045 г, а також коригентів та розчинників до
300 г.

Каплі —Guttae/

(pod. відмток множини — guttarum)

Каплі — це форма дозування ліків для зовнішнього Іs внутрішнього
вживання. Готують каплі, як і розчини, або розчиняючи тверді речовини в
тому чи іншому розчиннику, або змішуючи рідини між собою. Виписують їх
здебільшого в кількості 5.0—50.0.

Крім того, виписують і призначають в каплях майже всі рідкі офіцінальні
фармацевтичні препарати, а саме: настойки рідкі екстракти, ефірні олії,
кислоти, луги,, ароматичні води, а також сильнодіючі речовини
(алкалоїди, глікозиди).

Розчинниками для твердих лікарських речовин, виписуваних в каплях,
можуть бути дистильована вода, ароматичні води, спирти, ефір, гліцерин
жирні й ефірні олії. Рідини, призначувані в каплях, залежно від
фізико-хімічних властивостей лікарських речовин, які входять до їх
складу, можуть мати різний колір і прозорість. Іноді ці рідини бувають
каламутними. Каплі вважаються портативною і зручною формою бо в них
можна виписувати майже всі ліки і на будь-яку кількість днів. Але
дозування каплями не дуже точне. Посуд (склянки з носиками, піпетки,
каплеміри, пропоновані для уточнення дози лікарських речовин,
виписуваних у каплях), як свідчить практика, мало допомагає, і точного
дозування не досягається. Крім того, вага каплі значною мірою залежить
ще від розчинника.

У каплях не рекомендується виписувати нерозчинні й погано розчинні
лікарські речовини, бо вони можуть випадати в осади.

Призначають лікарські речовини у каплях для зовнішнього застосування
(каплі очні, вушні, зубні) і для внутрішнього вживання.

Мікстури — Mixturae — (однина — mixture; pod. відмінок — mixturae).

Мікстура — рідка форма ліків переважно для внутрішнього вживання,
призначувана ложками. Ця форма дістала свою назву від латинського слова
miscere — змішувати. Готують мікстуру, розчиняючи тверді речовини у
розчинниках або змішуючи рідини, чи беручи за основу інфузи, відвари,
емульсії та додаючи найрізноманітніші препарати (настойки, екстракти,
сиропи, солі, алкалоїди тощо). Мікстури бувають безбарвні, кольорові,
прозорі, каламутні.

Мікстура має багато позитивних властивостей. її зручно призначати дітям,
старим, слабим, виснаженим хворим та ін. Крім того, лікарські речовини,
будучи розчиненими, легше і швидше всмоктуються в кров, отже і скоріше
спричинюють резорбтивне діяння. Дроте і ця форма, як інші рідкі форми,
має такі недоліки:

не забезпечується точне дозування;

малопортативна;

3) швидко псується.

При виписуванні в мікстурах кількох лікарських речовин треба пам’ятати,
що вони в розчиненому стані можуть між собою хімічно взаємодіяти, в
результаті чого одна лікарська речовина може окислювати, відновлювати,
нейтралізувати іншу, тобто можуть утворюватися нові речовини (можливо
отруйні), випадати осади та ін. Щоб уникнути цього, необхідно, виписуючи
ліки в мікстурах, керуватися правилами сполучності і добре знати фізичні
й хімічні властивості інгредієнтів, що входять до мікстури.

Мікстури виготовляють, як правило, на дистильованій воді (aqua
destillata). У деяких випадках на вимогу лікаря мікстури можуть бути
виготовлені і на ароматичних водах: aqua Menthae piperitae (вода м’яти
холодної), aqua Foeniculi (вода кропу та ін.)

Ароматичні води не є індиферентними речовинами, і їх виписують з
розрахунком на їх додаткове діяння. Так, наприклад, aqua Menthae зменшує
бродильні процеси в шлунково-кишковому тракті і заспокоює болі.

Таким чином, відповідно до захворювання добирається та або інша речовина
вже не як простий розчинник, а як adiuvans (допоміжна речовина).

Слизи — Mucilagines

(однина — mucilago; pod. відмінок — mucilaginis)

Слизи — густі, в’язкі рідини, що являють собою гідрофільні золі. Готують
з рослин (radix Althaeae, semen Lini, tuber Salep), з камеді (gummi
Tragacanthae, gummi-arabicum), слизовий характер мають рідини з
крохмалів — aniylum (1 : 50) під назвою mucilago amyli.

Рослинні слизи — безазотисті органічні сполуки, близькі до
полісахаридів. Частки слизу, як і частки суспензій, мають електричні
заряди. Тільки їх частки по-різному взаємодіють з водою: частки
суспензій мають невелику спорідненість до води і не утворюють навколо
себе оболонок, а частки слизу притягують молекули води, які утворюють
навколо них водні оболонки, що має значення для стійкості слизу. Слизи,
будучи фармакологічно індиферентні, при вживанні всередину мають
властивість вкривати слизову оболонку шлунка й кишок тонким шаром і тим
оберігають її від безпосереднього діяння лікарських речовин,
призначуваних у суміші з слизовими речовинами, а також уповільнюють їх
всмоктування й подовжують дію.

При виписуванні лікарських речовин, які подразно діють на слизову
оболонку шлунка й кишок (хлоралгідрат, антипірин, креозот та ін.)
рекомендують додавати до них слизи в кількості 10—50% і більше.

Настої — Infusa

(однина — infusum; pod. відмінок — infusi)

Настої — рідка форма ліків, яка утворюється в результаті водної
екстракції з рослинних матеріалів фармакологічно активних лікарських
речовин. Готують настої з таких рослин (чи частин їх) трави, листя,
квіти, а також коріння й корневища, що мають леткі (ефірні олії), що при
екстрагуванні водою легко й швидко віддають свої фармакологічно діючі
речовини.

За Фармакопеєю, перед виготовленням настоїв рослинний матеріал
подрібнюють і просіюють, потім висипають у фарфорову (підігріту протягом
15 хв на водяній бані) або в емальовану інфундирку (рис. 14) і заливають
виписаною кількістю дистильованої води кімнатної температури. Далі
інфундирку закривають кришечкою і занурюють на 15-лгв у паровий кип’ячий
огрівник, так званий інфундирний апарат, часто помішуючи (рис. 15).
Після означеного часу інфундирку з огрівника (водяної бані) знімають і
дають охолонути не менш як 45 хв, бо екстрагування діючих речовин
відбувається і під час охолодження. Далі цей настій проціджують крізь
цідилку або крізь полотно, а залишок (рослинний матеріал) видавлюють.
Після цього рідину фільтрують крізь вату в посуд і, за Фармакопеєю, ту
кількість настою, якої не вистачає після фільтрування, доповнюють
дистильованою водою.

Виготовляють деякі настої простим розчиненням концентрованого екстракту
у воді; згідно з Фармакопеєю, розчиняють у воді таку кількість
екстракту, яка б дорівнювала кількості рослинного матеріалу, виписаного

в настої (наприклад, екстракт блювотного кореню).

Настої належать до нестійких форм ліків. Нестійкість їх обумовлюється
тим, що в процесі екстракції з рослинного матеріалу фармакологічно
активних речовин одночасно екстрагуються так звані баластні (слизові,
цукристі, білкові та ін.). Вони, власне, і є середовищем, в якому
розвиваються різні мікроорганізми.

Виписують настої не більше ніж на 3—4 дні. Зберігати їх потрібно в
холоднуватому місці, особливо влітку.

Відпускають настої в пляшках, на яких має бути етикетка s написом:
«Зберігати в холоднуватому місці» і «Перед вживанням збовтувати».

Відвари — Decocta

(однина — dec ос turn; pod. відмінок — deсoctі)

Відвари — рідка форма ліків, яка утворюється в результаті водного
витягання (шляхом виварювання) активнодіючих речовин з рослинних
матеріалів. Відвари призначають, як настої і мікстури, для внутрішнього
вживання столовими, чайними й десертними ложками. У формі виварів
приписують речовини й для зовнішнього вживання (полоскання та ін).

Матеріалом для виготовлення декоктів служать такі частини рослин, які
мають грубу будову (кора, коріння, кореневище та ін.) і потребують
тривалого кип’ятіння для екстрагування активних речовин.

Рослинний матеріал для виготовлення вивару подрібнюють і висипають в
інфундирку, заливають виписаною кількістю кімнатної температури
дистильованої води і ставлять на 30 хв у киплячий водяний огрівник.
Потім вивар знімають з огрівника і через 10 хв проціджують, а решту
рослинного матеріалу видавлюють. Якщо вивару після виготовлення буде
менше, ніж зазначено в рецепті, то, згідно з вказівками Фармакопеї,
додають до вивару дистильовану воду зазначеного в рецепті об’єму.

Відвари, виготовлені з кори хінного дерева, ч листя ведмежих вушок або з
кореню ревеню, проціджують гарячими зразу ж після знімання з огрівника.

Вже є концентровані витяжки з блювотного та алтейного кореня; як було
зазначено, готують настій простим розведенням їх водою. Відпускають
відвари так, як і настої в склянках з написом «Зберігати в прохолодному
місці» і «Перед вживанням збовтувати».

Емульсії — Emulsiones

(однина — emulsi) (pod. відмінок — emulsionis)

Емульсії — рідка форма ліків, являє собою двофазну систему, де
дисперсійним середовищем служить вода, а дисперсною фазою (emylgendum) —
нерозчинна у воді рідина (жирні або ефірні олії, бальзами та ін.).
Зовнішнім виглядом вони подібні до молока і мають велике значення в
дитячій практиці. Емульсії призначають переважно всередину, але іноді
застосовують і зовнішньо для лікування ран.

Позитивним для цієї форми є те, що можна маскувати неприємний смак олій,
пом’якшувати подразнюючий вплив деяких ліків на слизові оболонки,
вводити нерозчинні ліки та несполучні рідини.

За способом виготовлення1 емульсії розподіляють на два види: 1)
насіннєві —emulsiones semenis і 2) олійні — emulsiones oleosae.
Насіннєві емульсії виготовляють з насіння й води без додавання колоїдних
речовин, тобто емульгатора, бо насіння містить в собі білок, олію, тобто
речовини, які потрібні для утворення емульсій. Вихідним матеріалом для
виготовлення насіннєвих емульсій є насіння різних рослин, а саме: semen
Amygdali dulcis (насіння солодкого мигдалю), semen Papavens (насшня
маку), semen Cucurbitae (гарбузове насіння), semen Qannabis (насіння
конопель), semen Arachidis (земляний горіх) та ін.

Виписують насіннєві емульсії здебільшого так: після слова Rp.: пишуть
Emulsionis (скорочено Emuls.), потім назву насіння, наприклад semina
Amygdal. dulcium, далі (оскільки емульсію завжди виготовляють з
розрахунку 1 : 10, то цих позначень в рецепті можна не писати)
зазначають кількість всієї емульсії:

Rp.: Emulsionis seminum Amygdalarum dulcium 200,0

D. S. По чайній ложці тричі на дань

або

Rp.: Emulsionis seminum Amygdalarum dulcium ex 20,0—200,0

D. S. По чайній ложці тричі на день

чи, перелічуючи інгредієнти:

Rp.: Sem. Amygdal. dulc. 20,0

Aquae 3estillatae ad 200,0

M. f. emulsio

D. S.

Олійні емульсії (emulsiones oleosae) виготовляють із жиру та з
жироподібних речовин також в співвідношенні 1 : 10. Найчастіше для цього
беруть рицину (oleum Ricini), риб’ячий жир (oleum jecoris Aselli),
мигдалеву олію (о1еum Amygdalarum), лляну олію (oleum Lini), вазелінову
(oleum Vaselini) та ін. Щоб одержати 20 частин масляної емульсії, беруть
2 частин олії, 1 частину абрикосої камеді або гумі-арабікум, або
желатози (як емультор) і 17 частин дистильованої води. Це співвідношення
прийняте, Фармакопеєю; якщо в «рецепті просто виписують загальну,
кількість емульсії, то її виготовляють в аптеці в визначених
співвідношеннях. Замість желатози іноді користуються жовтком курячого
яйця (1 жовток беруть на 15,0 олії). Виписують олійні емульсії двома
способами: за першим способом, після слова Rр.: зазначають форму, потім
пишуть назву олії, кількість всієї емульсії, наприклад:

Rp.: Emulsionis olei jecoris Aselli 200,0

D. S. По І столовій ложці 3 рази на день

Фармацевт виготує емульсію, користуючись зазначеними вище кількісними
співвідношеннями (2:1: 17).

За другим способом, в рецепті рекомендується після слова Rp.: написати
один під одним всі інгредієнти, що входять до емульсії (олію, желатозу,
воду), вказавши, скільки потрібно взяти кожної з перелічених речовин:

Щоб виправити смак і запах емульсії, додають такі речовини: sirupus
simplеx, oleum Menthae та ін. Додаткові лікарські речовини, а також
речовини, що виправляють смак і запах, звичайно вводять в емульсію
тільки в процесі її виготовлення. При цьому, якщо приписують розчинні
речовини, то їх попередньо розчиняють в середовищі, з якого готують
емульсію. Коли ж приписують нерозчинні речовини, то їх спочатку
розтирають з сухим порошком гумі-арабіку або желатози. До готових
емульсій, щоб уникнути порушення емульсійної, рівноваги, нічого вже не
додають.

Коли до емульсії додають ще якісь ліки, тоді її називають мікстурою.
Так, наприклад, при виписуванні емульсії з мигдалевої олії з камфорою по
0,2 на кожну столову ложку рецепт оформляють так:

Rp.: Emulsionis olei Amygdalarum 180,0

Carnphorae 2,4

M. D. S. Приймати по 1 столовій ложці З рази на день

Емульсії за приписом лікаря можуть бути виготовлені не тільки на
дистильованій чи ароматичній воді, а навіть на настої чи виварі,
наприклад:

Rp.: Olei Amygdalarutn 20,0

Camphorae 1,5

Gummi-arabici 10,0

Infusi radicis Valerianae ex 5,0-170,0

M. f. emulsio

D. S. Приймати по 1 столовій ложці З рази на день

Якщо емульсія виписується без назви .олії, а просто emulsio oleosa або
mixtura oleosa, то аптека, за вказівками Фармакопеї, виготує емульсію з
мигдалевої чи з персикової олії.

Емульсії належать до нестійких лікарських форм, які легко змінюються,
швидко скисають і зазнають інших змін, а тому їх треба виготовляти ex
tempore і зберігати в холоднуватому місці, а перед вживанням обов’язково
збовтувати. В емульсіях не можна виписувати кислоти, кислі солі та кислі
сиропи, велику кількість середніх солей, спиртів і спиртових рідин.

Настої і відвари є водними витяжками з лікарської сировини. Настої
звично квіток, стебел, відвари — з коріння, кори, кореневищ, деревини.

Існує декілька способів приготування настоїв і відварів. Традиційним є
наступний. Необхідну кількість подрібненої сировини поміщають в
емальовану або фарфорову посудину, заливають водою кімнатної
температури, закривають кришкою і ставлять на киплячу баню. Настій
нагрівають протягом 15 хвилин, відвар — 30 хвилин, часто помішуючи.
Після цього посудина охолоджується при кімнатній температурі, причому
настій, протягом 45 хвилин, а відвар — 10 хвилин, потім рідину
проціджують або фільтрують (через серветку, марлю або х/б тканину), а
масу, що залишилася, віджимають. Після віджимання додають воду до
первинного об’єму.

Для приготування настою або відвару беруть, як правило, 1 столову ложку
рослинної сировини на 1 стакан води. Маса однієї столової ложки сушених
трав, листя і квіток складає в середньому 3-5 г, коріння, деревини і
кори — близько 6-8 р.

Настої і відвари швидко псуються, особливо в літній час. У зв’язку з цим
краще всього їх готувати щодня. Якщо це неможливо, їх зберігають в
темному прохолодному місці або в холодильнику, але не більш 2 діб.

Настої також зручно готувати за допомогою термоса. Для цього призначену
дозу сировини (звичайні 2 столові ложки) висипають в термос і заливають
двома стаканами кип’ятку. Краще це робити увечері.

За ніч вода настоюється. Настій не можна зберігати в термосі більше 1
доби.

У домашніх умовах (але тільки для косметичного використовування) настої
готують без кип’ятіння. Для цього лікарську сировину поміщають в
ретельно прогріту ємність, заливають кип’ятком, щільно закривають посуд
кришкою, накривають щільною тканиною і настоюють протягом 4-6 годин,
після чого проціджують, залишок віджимають і фільтрують.

Настоянки

Настоянки — рідкі лікарські форми, в яких як екстрагуючий чинник
застосовують спирт або горілку. Частіше всього на 1 частину подрібненої
сировини беруть 5 частин спирту або горілки. Ставлять в сухе, прохолодне
і темне місце (краще в посуд з темного скла) на термін від 7 до 40 днів.
Зберігають настоянки в щільно закупорених пляшках. Вони можуть
зберігатися декілька років. Вживають їх, дозами — від 10 до 40 крапель
на прийом.

Приймають настоянки звичайно в холодну пору року, оскільки вони
викликають прилив крові до голови і серця. Дітям настоянки
протипоказані.

Припарки

Припарки — це старовинна форма місцевого застосування рослин. Для
приготування припарок розмішують з гарячою водою і одержану кашку
розподіляють рівномірно на шматку тканини. Потім накладати і для
збереження тепла покривають компресом.

Мазі

З водних витяжок лікарських, рослин можна приготувати мазі. Для них
частіше використовують під мазь можна приготувати таким чином: 50 г
подрібненого коріння рослин відварюють протягом 15-20 хв. охолоджують,
проціджують і додають 50 г мазевой основи: вазеліну, несоленого
свинячого сала, вершкового масла. Потім всі ці компоненти ретельно
розтирають в ступці. Мазі, приготовані на салі або на маслі, легко
проникають в шкіру і надають глибшу дію. Зберігати мазі потрібно в
холодильнику.

Соки

Досить часто з лікувальною метою використовують свіжий сік рослин, який
звичайно одержують з терки або соковижималки.

Сік містить комплекс біологічно активних компонентів лікарської рослини.
Його додають в примочки або компреси, використовують і в розведеному
вигляді.

Лосьйони

Лосьйони широко використовуються в косметиці, є водно-спиртовими
сумішами з включеннями. Їх можна приготувати і в домашніх умовах з
використанням лікарських рослин, настояних рослинної сировини треба
брати 4 частини горілки.

Роздрібнену сировину поміщають в скляну посудину і заливають горілкою.
Потім посудину щільно закривають і залишають в темноті на 7-10 днів при
кімнатній температурі, розмішуючи кілька разів в день. Після чого
проціджують, а сировину віджимають. Рідину, одержану після віджимання,
виливають повторно фільтрують. Одержаний водно-спиртовий екстракт
додатково розводять кип’яченою водою в співвідношенні 1:2 або 1:3.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи