Реферат

на тему:

Рідини серозних порожнин. Лабораторно-деференціальна діагностика.
Клінічне значення

План

Короткі анатомо-гістологічні дані.

Фізико-хімічні властивості випітної рідини.

Забір матеріалу. Приготування препаратів для мікроскопічного
дослідження.

Клітинний склад рідин із серозних порожнин.

До серозних порожнин входять: плевральні порожнина, черевні і
перикарду. Вони являють собою вузькі щілини, утворені вісцеральними і
парієтальними шарами серозної оболонки. Серозні оболонки складаються із
декількох шарів еластичних і колагенових волокон з кровоносними і
лімфатичними судинами, покритих базальною мембраною і мезотелієм. В
нормі в серозних порожнинах є невелика кількість рідини, яка тільки
зволожує покриви органів і сприяє легкому ковзанню їх при диханні,
перистальтиці, роботі серця та іншого. При патологічних станах в цих
порожнинах може накопичуватися багато рідини, що легко розпізнати
клінічно і пробною пункцією. Рідини, що накопичуються в різних
порожнинах тіла, ділять на 3 групи; ексудати – рідини запального
походження, трансу дата – рідина механічного походження, які виникають
при розладах загального і місцевого кровообігу і рідини кісткових
порожнин. Трансудати і ексудати, які накопичуються в грудній порожнині,
— це плевральна рідина, в черевній порожнині – асцилична, в
перикардіальній порожнині – перікадіальна рідина.

Поява рідини в порожнинах може бути обумовлена різними причинами
інфекційного і реактивного характеру. Накопичення плевральної, рідини
перикардіальної рідини сприяє рідним процесам в легенях (пневмонія,
абсцес, гангрена, туберкульоз і інше). Аскетична рідина накопичується
при туберкульозному перитоніті, а також перитоніті викликаному
злоякісними новоутвореннями, при травмах, защеплення, геморагічних
діатезах, церозі печінки та інших.

Рідину для дослідження одержують за допомогою пробної пункції або
розтину. ЇЇ збирають в чисту, суху, а при необхідності і в стерильну
посуду. Для попередження згортання до рідини, що досліджують, можна
додати 5% розчин цитрату натрію, або просто сполоснути цитратом натрію
стінки посуду в якому буде зібрана рідина. В лабораторію доставляють всю
рідину і відразу приступають до її дослідження. Оприлілюють фізичні і
хімічні властивості рідини, проводять мікроскопічне дослідження на
пивних і пофарбованих препаратах, а при необхідності бактеріоскопічне і
бактеріологічне дослідження. Записують кількість рідини, її колір,
прозорість і характер.

Трансудати – прозорі, лимонно-жовтого кольору, всі інші рідини мутні,
колір їх залежить від характеру рідини. Трансудати відрізняються від
ексудатів відносною щільністю і вмістом білка. Відносна щільність
транссудатів коливається від 1,002 до 1,015, а ексудатів – 1,018 і
більше.

Білок визначають за допомогою сульфосальцилової кислоти.

Принцип методики полягає в тому, що білок з сульфасаліциловою кислотою
дає помутніння. Інтенсивність якого пропорційна концентрації білка.

Для визначення необхідні такі реактиви: 1) 3% розчин сульфосаліцилової
кислоти; 2) 0,9% розчин NaCl; 3) стандартний 1% розчин альбуміну.

Із-за високого вмісту білка в трансудатах і ексудатах перед вимірюванням
їх рекомендують розвести в 0,9% розчині NaCl. Степінь розведення
оприділяють по пробі з сульфосаліциловою кислотою. В ексудатах міститься
від 30 до 80 г/л білка, в трансудаха – від 5-25 г/л (визначення за
допомогою ФЕКу).

Якщо немає відповідних реактивів і оснащення, то білок в серозних
рідинах можна визначити методом розведення оп Брандбергу – Роберту –
Стальникову, так як в сечі, замінивши азотну кислоту розчином Ларінової.
Трансудати від ексудатив можна відрізнити за допомогою реакції Рівальта.
Вона позитивна в ексудатах. Ексудат містить серозмуцин. Для постановки
реакцій Рів альта, вузький циліндр на 100-200 мл заповнюють водою,
додають 2-3 краплі льодяної оцтової кислоти і розмішують. Потім із
піпетки капають 1-2 краплі досліджуваної рідини і слідкують на чорному
фоні за появою помутніння. В ексудатах помутніння по мірі опускання
каплі до дня циліндра збільшується, а в трансудатах незначне помутніння
розсмоктується і зникає, не доходячи до дня циліндра.

Для мікроскопічного і бактеріоскопічного дослідження препарти готують як
і з осаду. Так із фібринозних згустків. Після мікроскопії нативні мазки
фарбують за Романовським, час фарбування не більше 5 хв. При наявності
в рідині гнійних включень, згустків то із осаду готують мазки і фарбують
по Цілю-Нільсену і Граму.

Для цитологічної діагностики необхідні слідуючи дані: звідки взято
матеріал і яким способом, клінічний діагноз, а також чи не одержував
хворий променеву терапію і хіміотерапію або інші втручання.

Основними морфологічними елементами, які можна знайти із серозних
порожнин є клітини крові (еритроцити і лейкоцити), мезотелій і
гістіоцити.

Еритроцити, виявляють в рідині різної кількості, в залежності від
причини (травма, злоякісне новоутворення, інфекція та інше).

Лейкоцити. При попаданні інфекцій в серозні порожнини виникає запальний
процес з появою в першу чергу нейтрофільних сегментоядерних
гранулоцитів, які в ексудаті можуть характеризуватися такими змінами:
токсогенною зернистістю, гіперсегментацією, вакуолізацією цитоплазми та
інше. Нейтрофільні гранулоцити в стадії дегенеративного розпаду свідчать
про тяжкий перебіг.

Поодинокі еозинофільні гранулоцити можна виявити в будь-якій рідині, але
при алергічних реакціях їх може бути до 95%.

Лімфоцити зустрічаються в будь-якій випітній рідині. Для лімфоцитів
характерна специфічна грубо грудкувата структура ядра.

Моноцити. Морфологічно вони не відрізняються від моноцитів крові.
Збільшення їх при запальних реакціях є доброю ознакою.

Плазмоциди при затяжних станах можна виявити у великій кількості.

Гістіоцити – це потенціальні макрофаги. Колір цитоплазми в одних
гістіоцитів світло-голубий, інший – більш темний. Ядро має ніжну
структуру хроматинової мережі, розміщено ексцентрично або в центрі.
Цитоплазма деколи вакуолізована.

Макрофаги походять від моноцитів і морфологічно подібні до них.
Зменшення кількості макрофагів свідчить про недостатню захисну функцію
організму.

Мезотеліоцити – це клітини плоского епітелію, які встеляють серозні
оболонки плевральної перикардіальної і черевної порожнини. Ядро круглої
форми, рідше овальної розміщено по центру рідин ексцентрично.
Хромативнова мережа ніжна зафарбована у голубі тони (за Папенгеймом).

Під впливом різних станів (інфекції, травми, ліки) може посилюватися
проліферація мезотелію. Збільшується в розмірі клітини, ядра і ядерця.

При різних патологічних станах у мезотеліоцитах можуть бути дистрофічні
зміни. При гострому запалення мезотеліоцити стають атиповими і подібні
до клітин раку. Зміни регенеративного і дегенаративного характеру
створюють труднощі і приводять до помилок особливо в діагностиці
злоякісних новоутворень.

Література: “Руководство по клинической лабораторной диагностики».
Частина 1 М.А. Базарновой.

Похожие записи