медицина

Реферат

на тему:

Рентгеноанатомія

Рентгенологічний метод дослідження дозволяє, не порушуючи цілості
тканин і природних співвідношень, вивчати будову, топографію і функцію
більшості органів і систем людського організму.

Структура і функція взаємообумовлені і знаходяться в тісному
взаємозв’язку, тому рентгенологічний метод дослідження є сполучною
ланкою між анатомією і фізіологією, перетворюючи їх тим самим у клінічну
анатомію і фізіологію.

Кожне рентгенологічне дослідження, проведене в динаміці, у залежності
від задач і методики дозволяє судити як про структуру, так і про
життєдіяльність того чи іншого органа. Це привело до того, що в даний
час без рентгенологічного дослідження не можна уявити ранню діагностику,
а отже, і успішне лікування при ряді захворювань терапевтичного,
хірургічного і педіатричного профілю.

Разом з тим можливості вивчення будови і функцій різних органів обмежені
рамками рентгенологічного методу. Тому що рентгенологічне дослідження в
умовах природної контрастності не дозволяє одержати уявлення про деякі
морфологічні і функціональні особливості організму, отже вивчення ряду
органів і систем можливо тільки в умовах штучного контрастування.
Необхідність врахування своєрідності площинного зображення просторових
об’єктів і особливостей контрастування при аналізі рентгенівського
зображення вимагають від рентгенолога знань клінічної рентгеноанатомії.
Останні, будучи основою клінічної рентгенодіагностики, потрібні для
розмежування різноманітних варіантів норми від змін, обумовлених
патологічними процесами.

Успіхи в області рентгеноаппаратобудування, введення нових методик
штучного контрастування, застосування фармакологічних препаратів для
вивчення функції розширюють границі рентгенологічного методу дослідження
і вимагають обновлення наших уявлень з клінічної рентгеноанатомії.

Рентгеноанатомія розроблена завдяки зусиллям численної плеяди
рентгенологів, що вивчали її, за словами Д. Г. Рохліна — «на живому і
для живого». Однією з перших узагальнюючих робіт з рентгеноанатомії є
монографія A. Kohler «Grenzen des Normalen und Anfange des
Pathologischen im Rontgenbilde» (1931), багаторазово перевидавана
німецькою мовою. Більш пізня монографія Д. Надь «Рентгеноанатомія»
(1961), перекладена на російську мову і монографія, що вийшла на
німецькій мові, Н. Fritz, V. Kohler «Rontgendiagnostische Praxis in
Verbindung mit der Rontgenanatomie» (1968), являють собою в основному
методичні посібники по проведенню рентгенологічного дослідження; питання
рентгеноанатомії в них розглядаються без обліку індивідуальних і вікових
особливостей.

Завдяки мінеральній сполуці й особливостям архітектоніки кісток при
рентгенологічному дослідженні, вони знаходяться в сприятливих умовах
природної контрастності і стали одним з перших об’єктів
рентгенологічного вивчення.

При дослідженні кістково-суглобного апарата в основному використовується
рентгенографія, тому що рентгеноскопія подає невелику інформацію споза
низької роздільної здатності.

Рентгенологічне дослідження кісток і суглобів містить у собі
багатопроекційну рентгенографію, функціональну рентгенографію,
стереорентгенографію, рентгенографію з безпосереднім збільшенням
зображення, кісткову флюорографію, тотальну флюорографію, томографію,
панорамну томографію, сегментальную рентгенографію, а також контрастні
методики дослідження.

Складність анатомічної будови кісток і зв’язані з нею проекційні
нашарування один на одного окремих анатомічних утворень викликають
необхідність у багатопроекційній рентгенографії, що здійснюється за
допомогою спеціальних укладок. Кожен анатомічний об’єкт
кістково-суглобного апарата підлягає обов’язковому вивченню в двох
основних взаємно перпендикулярних стандартних проекцій. Після аналізу
отриманих даних при недостатній інформації нерідко прибігають до
створення рентгенограм у додаткових і атипових проекціях. У залежності
від задач рентгенологічного дослідження створюються оглядові і прицільні
рентгенограми.

Функціональна рентгенографія являє собою серійне дослідження об’єкта при
функціональному навантаженні і застосовується в разі потреби вивчення
обсягу рухів у хребетному стовпі, суглобах, а також для визначення форми
і стану склепіння стопи.

Застосування функціональної рентгенографії іноді дозволяє уловлювати
функціональну динамічну фазу патологічного процесу при відсутності
помітних морфологічних симптомів.

Стереорентгенографія дає можливість визначити просторове розташування
анатомічних утворень і патологічних змін і заснована на стереоскопічному
ефекті бінокулярного зору. Вона використовується за показниками після
оглядових і прицільних рентгенограм. Здійснюється стереорентгенографія
шляхом створення в одній проекції стереопари рентгенограм, виконаних при
переміщенні рентгенівської трубки в горизонтальній площині вправо і
вліво від серединної лінії об’єкта на половину величини зіничної
відстані.

Рентгенографія з безпосереднім збільшенням зображення застосовується для
одержання більшої інформації про архітектоніку кісти. Методика заснована
на проекційному збільшенні зображення, що зростає пропорційно збільшенню
відстані між об’єктом і касетою чи зменшенню відстані між об’єктом і
трубкою. Мала потужність гострофокусних рентгенівських трубок дозволяє
одержувати 1,5- і 2-кратне збільшення зображення, що використовується
переважно для вивчення незначних змін структури дистальних відділів
кінцівок – кисть , стопа).

Кісткова флюорографія — методика, що дозволяє одержати зменшене
зображення кісток і суглобів шляхом його фотографії із екрана який
світиться. До неї прибігають з метою економії плівки для динамічного
спостереження і для контролю над ефективністю лікування. Кісткова
флюорографія може бути використана і як пошуковий метод при системних
ушкодженнях і захворюваннях кісток.

Тотальна флюорографія — методика, що дає можливість одержувати зменшене
зображення людини на весь зріст за допомогою синхронного руху трубки з
гелевою діафрагмою і касети при нерухомому положенні хворого лежачи.
Методика застосовується в тих випадках, коли необхідно виявити системні
ушкодження і захворювання кісток.

У рентгенодіагностиці захворювань кістково-суглобного апарата велике
значення отримало пошарове дослідження — томографія.

Принцип томографії базується на чіткому зображенні шару об’єкта, що
відповідає рівню осі хитання маятникової системи томографа, і нечіткому,
розмазаному зображенні інших шарів досліджуваного об’єкта.

Таким чином, завдяки усуненню ефекту сумування томографія дає додаткову
коштовну інформацію, дозволяє виявляти в кістах різної природи
деструктивні зміни діаметром близько 3 мм, які не виявляються на
звичайних структурних рентгенограмах, що сприяє ранній діагностиці
захворювань.

Особливу роль томографія здобуває при вивченні відділів скелета, що
відрізняються складною анатомічною будовою (череп, хребет і ін.), тому
що томографія дозволяє одержати диференційоване зображення їхніх
анатомічних елементів.

Дослідження проводиться в тих же проекціях, що і звичайна
рентгенографія. Однак варто підкреслити, що томографію потрібно робити
після вивчення рентгенограм, цілеспрямовано використовуючи оптимальні
проекції і вибираючи необхідну глибину зрізу і відстань між ними — крок
томографії.

При дослідженні кістково-суглобного апарата користаються кутом хитання
трубки від 30° до 50° і кроком томографії в 0,2, 0,5 і 1,0см. Зменшення
кута хитання трубки приводить до збільшення товщини виділюваного шару, а
отже, і до збільшення кроку томографії.

Однією з модифікацій томографії є зонографія, при якій кут хитання
трубки складає всього 8°—10°. При цьому товщина виділюваного шару
досягає 1—2см. Зонографію доцільно застосовувати для дослідження кісток
переважно губчатої будови (хребці, грудина й ін.).

Панорамна томографія призначена для одержання пошарового зображення
об’єктів вигнутої форми. Останнє досягається шляхом моделювання плівки,
укладеної в пластичну касету, вигнуту відповідно кривизні поверхні
досліджуваного об’єкта. Зображення виходить за допомогою щілинного пучка
променів, спрямованого перпендикулярно до досліджуваної поверхні завдяки
синхронному повороту об’єкта і касети на 180° при нерухомій трубці. На
плівці зображуються елементи об’єкта, що мають однакову лінійну
швидкість з поверхнею плівки. Товщина виділюваного шару зростає
від 2—3мм до 1—2 см у міру видалення досліджуваної поверхні об’єкта від
його осі обертання.

При відсутності панорамного томографа об’єкт сферичної чи циліндричної
форми (череп, скелет грудної клітки) може бути досліджений за допомогою
сегментальної рентгенографії і рентгенографії поверхневих шарів.

Ці методики дослідження засновані на використанні діафрагми, щілина якої
шириною 1—2 мм розташована перпендикулярно до напрямку хитання трубки
томографа. При розташуванні осі хитання на рівні об’єкта роблять
сегментальні рентгенограми, а при виводі осі хитання за межі об’єкта —
рентгенограми поверхневих шарів. В міру віддалення осі хитання трубки
від об’єкта відбувається розширення зони, що одержує відображення на
плівці. Вигин плівки, розташованої безпосередньо під досліджуваним
об’єктом відповідно кривизні його поверхні, також приводить до
розширення цієї зони і дозволяє одержати без значних проекційних
перекручувань зображення об’єкта вигнутої форми.

Контрастне дослідження кістково-суглобного апарата і м’яких тканин
створюється за спеціальними показниками в хірургічних, ортопедичних і
онкологічних клініках.

З метою контрастування застосовуються масляні і водяні высокоатомні
контрастні речовини, а також низькоатомні газоподібні речовини. Для
контрастування пазух, суглобних порожнин застосовуються высокоатомні
контрастні речовини (водяні — йодогност, сергозин, білітраст,
кардіотраст, урографин, уроселектан, діодтраст, гепак, діодон і ін.;
масляні — йодоліпол, ліпоідол, ліпоідин, йодипін і ін.) і газоподібні
(повітря, кисень, вуглекислий газ, закис азоту).

Для контрастування м’яких тканин (підшкірної і міжм’язевої жирової
клітковини, сухожиль і м’язів) використовують газоподібні контрастні
речовини, перераховані вище.

Для контрастного дослідження кровоносних судин кінцівок і тулуба
прибігають до введення водяних розчинів дийодованих та трийодованих
складних солей органічних кислот (кардіотраст, діодтраст, уроселектан ).

Методики рентгенологічного дослідження

Анатомічна своєрідність черепа, що складається з великого числа складних
по будові кісток, що проекційно нашаровуються одна на другу, вимагає при
його рентгенологічному дослідженні застосування значного числа проекцій.

Знання залежності одержуваних рентгеноанатомічних даних від
застосовуваних проекцій дозволяє одержати максимальну інформацію при
мінімальному числі доцільно обраних укладок.

Правильне трактування рентгенограм у нормі і при патології можливі
тільки з урахуванням індивідуальних варіантів будови і вікових
особливостей черепа в рентгенівському зображенні. У зв’язку з цим при
рентгеноанатомічному аналізі ми будемо зупинятися на зазначених
питаннях.

Розрізняють оглядові і прицільні рентгенограми черепа. Більшість з них
необхідно робити за допомогою відсіваючої сітки, з використанням касет
розмірами 13 Х 18, 18 X 24, 24 X 30 см. На кришці касети для точності
укладання і центрування доцільно накреслити дві взаємно перпендикулярні
лінії, що перетинаються в центрі касети і поділяють її на чотири рівних
прямокутники.

Для одержання прицільних рентгенограм використовують тубуси, що
обмежують пучок променів. Фокусна відстань при виконанні оглядових
рентгенограм звичайно досягає 1 м, а при виконанні прицільних —
вибирається в залежності від поставленої задачі. Для строгого дотримання
кутів нахилу голови укладання потрібно здійснювати за допомогою
кутоміра, крім того, потрібно мати спеціальний набір кутових підставок.

Тому, що голова стосовно тулуба вільно рухається, отже для правильності
укладань і дотримання кутів нахилу користаються основними площинами.
Розрізняють три основних площини голови: сагітальну, горизонтальну і
фронтальну, котрі проводяться через визначені анатомічні орієнтири
черепа.

Серединна сагітальна площина проходить спереду назад через середину
лобово-носового шва, по сагітальному шві до зовнішнього потиличного
виступу і поділяє голову на праву і ліву половини.

Горизонтальна площина називається площиною фізіологічної горизонталі,
тому що вона розташовується паралельно горизонту при фізіологічному
положенні голови — погляді, спрямованому вдалину. Площина фізіологічної
горизонталі проходить через нижній край очниці і верхній край
зовнішнього слухового отвору. Вона поділяє голову на верхній і нижній
відділи.

Фронтальна площина зветься площиною вушної вертикалі тому, що вона при
фізіологічному положенні голови проходить вертикально через зовнішні і
внутрішні слухові отвори. Площина вушної вертикалі поділяє голову на
передній і задній відділи.

Усі три основні площини голови взаємно перпендикулярні і
використовуються для укладань при виконанні оглядових і прицільних
рентгенограм черепа.

Оглядові рентгенограми черепа роблять в основних і додаткових проекціях.
При необхідності вивчення анатомічних утворень, що не дають
диференційованого зображення на оглядових рентгенограмах черепа,
прибігають до прицільної рентгенографії і томографії.

Череп

Виявлення анатомічних утворень верхньої частини черепа на рентгенограмах
залежить не тільки від індивідуальних і вікових особливостей, але і
значною мірою обумовлено проекційними умовами. У залежності від проекції
існують визначені закономірності зображення кісток черепа, швів,
артеріальних і венозних борозен, каналів вен і вен-випускників,
грануляційних ямочок, пальцевидних вдавлень і мозкових узвиш.

Пряма передня проекція. На рентгенограмі в прямій передній проекції у
центральну зону проектуються лобова і потилична луска(squama), а в
перехідну і бічну — тім’яні кісти, луската частина скроневих кісток і
велике крило клиноподібної кісти. Вінцевий шов чітко диференціюється у
виді плавної дугоподібної зубцюватої лінії, під ним у виді намету менш
чітко видний лямбдовидний шов, тому що він віддалений від касети. У
бічних відділах черепа на продовженні лямбдовидного шва видні зубці
тімяно-сосковидного шва. Срединно від вінцевого шва до відділу, що
утворює край верхньої частини черепа, а потім від нього до лямбдовидного
шва проектується стріловидний шов. Його передня і середня третина під
відділом, що утворює край верхньої частини частково нашаровуються один
на одного, а при нестрого симетричному укладанні проектуються роздільно.

У бічних відділах верхньої частини черепа на рівні очниць у виді
прямолінійного просвітління визначається клиновидно-лускатий шов, а
трохи вище нього в відділі, що утворює край верхньої частини у виді
лінійного, косо спрямованого чи просвітління виступовидного контуру —
лускатий шов. Ці особливості проекції лускатого і клиновидно-лускатого
швів іноді неправильно трактуються як травматичні ушкодження, особливо
при деякій асиметрії укладання і виявленні цих швів тільки з однієї
сторони.

Борозна середньої артерії оболонки проектується в перехідному відділі
верхньої частини черепа, у зв’язку з чим дає невиразне лінійне слабко
розгалужене просвітління, розташоване майже паралельно назовні від
вінцевого шва.

При наявності борозни клиновидно-тім’яного синуса обумовлене ним лінійне
просвітління диференціюється чіткіше, чим зазначена вище артеріальна
борозна. У нижньому відділі даху черепа борозна клиновидно-тім’яного
синуса розташовується паралельно вінцевому шву.

Борозна сагітального синуса срединно під відділом, що утворює верхню
частину черепа утворить дуговидне поглиблення, а на продовженні при
достатній глибині

може давати стрічкоподібне просвітління.

При наявності каналу лобової вени-випускника обумовлене їм чітко
обкреслене лінійне просвітління визначається над областю очниці. Канали
тімяних вен-випускників іноді виявляються парасагітально під відділом,
що утворює край у виді | чітко обкреслених крапкових просвітлінь.

Парасагітально у вінцевого шва розташовуються інтенсивні дуговидні тіні,
обумовлені дном бічних лакун і округлі чи поліциклічні просвітління
грануляційних ямочок. До останнього підходять лінійні просвітління
диплоічних* каналів, що виявляються переважно в області лобових бугрів.

Пальцевидні вдавления і мозкові узвишшя в дорослих визначаються в бічних
відділах даху відповідно скроневою і тім’яною кістами.Рентгенограми
черепа в передній напіваксіальній і аксіальній проекціях не дозволяють
зробити рентгеноанатомічний аналіз даху в зв’язку з проекційним
нашаруванням кісток основи черепа і кісток обличчя.

Бічна проекція. На рентгенограмі черепа в бічній проекції у центральну
зону проектуються ділянки тім’яних кісток, розташовані під тім’яними
буграми, луската частина скроневих кісток і верхні відділи великих крил
клиноподібної кістки. Добре визначаються вінцевий і лямбдовидный шви. У
залежності від центрировки (ближче спереду або ззаду) можливо
проекційний збіг правої і лівої половин зазначених швів. На продовженні
лямбдовидного шва донизу чітко диференціюється потилично-сосцевидний, а
спереду, майже під прямим кутом до нього — тімяно-сосцевидниі шви.
Лускатий шов на рентгенограмі в бічній проекції не завжди видний досить
ясно, тому що внаслідок черепицеподібного заходження лускатої частини
скроневої кісти на тім’яну центральний пучок рентгенівських променів не
сковзає між краями кісток, що утворять цей шов. Іноді він видний, як
ділянка посилення структури чи як ряд коротких лінійних просвітлінь,
розташованих у виді частоколу перпендикулярно до ходу шва.

По цих же причинах на рентгенограмі в бічній проекції рідко
диференціюються клиновидно-лобовий і клиновидно-лускатий шви.
Стріловидний шов розташовується в «німій» зоні і через це не
диференціюється. Однак при кілевидній формі даху черепа з стріловидним
швом, що піднімається над її поверхнею, також при нестрого бічному
укладанні, коли стріловидний шов розташовується дотично стосовно
центрального пучка променів, на рентгенограмі видні його зубці у виді
частоколу. Поперечна посіченість відділу, що утворює край верхньої
частини черепа черепа в тім’яній області, обумовлена зубцями
стріловидного шва, може помилково трактуватися як голчастий періостоз
пухлинної природи

На відміну від голчастого періостоза поперечна посіченість стріловидного
шва відрізняється однотипністю, не перевищує по висоті товщину кісток
даху черепа, тягнеться від вінцевого до лямбдовидного шва, м’які тканини
на цьому рівні не змінені.

Артеріальні борозни черепа на рентгенограмах у бічній проекції
знаходяться в оптимальних умовах для вивчення. Борозна середньої
оболонкової артерії утворить древовидно лінійні, що розгалужуються
,просвітління. Борозна переднього відгалуження середньої артерії
оболонки виходить на дах черепа в проекції малих крил клиноподібної
кістки і розташовується за вінцевим швом, а борозна заднього
розгалуження косо перетинає лускату частину скроневої кісти і тім’яну
кісту.

При наявності борозни клиновидно-тім’яного синуса її стрічкоподібне
просвітління виразне просліджується за вінцевим швом, іноді в нижньому
відділі воно збігається з борозною переднього розгалуження середньої
артерії оболонки. У задньому відділі на границі даху і основи черепа
може просліджуватися стрічкоподібне просвітління борозни поперечного
синуса .

Канали лобової, тім’яний, потиличний вен-випускників знаходяться в
несприятливих проекційних умовах, а канал сосковиднї вени-випускника
прилягаючої сторони, при його наявності, добре визначається у виді
вигнутого стрічкоподібного просвітління з чіткими контурами в області
основи сосковидного відросткаю.

Пальцевидні вдавлення і мозкові узвишшя в дорослих визначаються в
нижньому відділі лобової луски й у тім’яно-скроневій області.

Література:

Коваль Г.Ю. “Клиническая рентгеноанатомия” К. 1975р.

Лінденбратен “Медическая рентгенология” Москва 1984р.

Клюєва В.В. “Рентгенотехника Справочник ” Москва 1980р.

Похожие записи